Історико-географічне дослідження ландшафтного дизайну світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-географічне дослідження ландшафтного дизайну світу

Поцко Д.

У статті розглянуто основні історико-географічні аспекти становлення та розвитку ландшафтного дизайну в країнах світу. Проаналізовано історію ландшафтного планування, ландшафтно-екологічну зумовленість формування територій, становлення основ ландшафтної архітектури та стилів дизайну ландшафтів. ландшафтний дизайн архітектура

Ключові слова:ландшафт, ландшафтний комплекс, ландшафтне планування, ландшафтний дизайн, ландшафтна архітектура, садово -паркова архітектура, ландшафтний стиль.

Дослідженняландшафтнихкомплексівнабуваєактуальностічерезусвідомленнягромадськістюбагатоаспектностітаскладностівирішення

екологічнихпроблем, щошвидкозагострюються, таїхвпливівнасоціально - економічнеблагополуччялюдей.Ландшафт - цеприроднийгеографічнийкомплекс, якийвизначаєтьсяяк:1) сукупністьвзаємозалежнихі

взаємопов'язанихпредметівіявищприроди, якіісторичноутворюютьфізико - географічнийкомплексчинизкукомплексів, 2) природнийкомплекс, уякомувсіосновнікомпоненти (рельєф, клімат, води, ґрунти, рослиннийітвариннийсвіт) перебуваютьускладнійвзаємодії, утворюючизаумовамирозвиткуєдинусистему [4, с.137].

Історію ландшафтного дизайну господарської діяльності та пов'язаних з нею спрямованих перетворень в ландшафтах науковці простежують з глибокої давнини. Найбільш давніми (і 105 років тому) напрямками та елементами ландшафтного дизайну життєдіяльності людини є циклічні міграції первісних племен, зумовлені як природними циклами розвитку природи (сезонні, багаторічні), так і антропогенними факторами, такими як перенаселення, «виїдання» або псування життєво необхідних, але повільно відновлюваних ресурсів. У пошуках більш сприятливих умов життєдіяльності і просто для виживання люди були змушені шукати та освоювати інші ландшафти. Цей вид ландшафтного дизайну життєдіяльності простежується в деяких районах з екстремальними і сезонно контрастними природними умовами до наших днів (кочове тваринництво півночі, аридних та гірських районів) [1, с. 22].

Науковці доводять, що міграції народів зі сходу з Центральної та Південно-Західної Азії на захід і північ, так звані нашестя, або «Великі переселення народів» кочових народів-скотарів, що супроводжувалися війнами, пов'язують з посушливими періодами багаторічної тривалості. Так, історики- етнографи пишуть, що землі Фінікії, захоплені в IV ст. до н. е. О. Македонським (Давня Греція), який зруйнував м. Тир, а потім Карфагена, зруйнованого римлянами у II ст. до н. е. (Пунічні війни), представляли собою високопродуктивні, грамотно сплановані агроландшафти, що служили житницею не тільки для місцевого населення, а й усієї Римської імперії.

Ландшафтно-екологічна зумовленість простежується з давніх часів (10 тис.років тому і більше) до наших днів також у розселенні людей і розміщенні в ландшафтах перших сільськогосподарських угідь. По-перше, відповідно до широтної зональності ландшафтів на зорі людства насамперед найбільш щільно заселялися більш сприятливі в біокліматичному відношенні регіони субтропічної та тропічної зон. По-друге, розселення і первинне освоєння земель йшло переважно вздовж річкових долин і по прибережних ландшафтах інших водойм, в передгірних та лісо-лугових ландшафтах. Ці екотонні ландшафти, маючи найбільш різноманітні природні ресурси та сприятливі природні умови, дозволяли краще задовольняти життєві потреби людей. Саме тут сформувалися найбільш древні цивілізації, спостерігається найбільша щільність населення та освоєність території [5, с. 38].

Території з поєднаннями різноманітних ландшафтів були чинником спеціалізації життєдіяльності груп людей, вимушених адаптуватися до різних умов природного середовища. Навіть єдині народності або племена, спеціалізуючись з тих чи інших видах господарської діяльності (рибальство, хліборобство, виноградарство, скотарство), диференціювалися на етноси. Вони по-різному змінювали початкові ландшафти. Вже в неоліті досить яскраво виявлялися такі дві форми формування ландшафтів:

- вибір для життєдіяльності більш сприятливих ландшафтів шляхом адаптивних циклічних міграцій;

- адаптація життєдіяльності шляхом ландшафтно-обумовленої спеціалізації побуту при невеликих господарсько-обумовлених трансформаціях ландшафтів.

Про це свого часу писали JI. І. Мечников, у роботі «Цивілізація та великі історичні ріки» (1889), Н. Гумільов та інші, виділяючи з ландшафтної приуроченості та специфіці життєдіяльності етноси і типи цивілізацій: приморська, долинна (річкові), гірські і т.д. [7].

Розроблені відомі з античних часів аспекти ландшафтного планування, пов'язані з плануванням міських ландшафтів та садово-паркових ансамблів. У Стародавній Греції та Римі з V ст. до н. е. по V ст. н. е. Платон, Аристотель, Гіппократ та інші вчені натурфілософи у своїх працях, відображаючи концептуальні засади містобудування, розглядали питання планування міст та міських ландшафтів, оптимального розміру поселень, їх облаштування, гігієни, благоустрою, будівельного мистецтва та архітектури. Так, Платон вважав, що ідеальне планування міського ландшафту має передбачати зв'язок кожної ділянки його території найкоротшим шляхом з виходом з міста. При цьому всі городяни повинні мати будинки як у місті, так і в передмісті. Гіппократ вже в V ст. до н. е. обґрунтовував принципи вибору місця для міського будівництва, в тому числі враховуючі ландшафтні особливості територій, панівні вітри, їх вплив на мікро та місцевий клімат, що відображаються на здоров'ї людей. Вже в ті часи досить широко використовувалися напрямки, пов'язані, по -перше, з адаптивним вписуванням різних видів господарської діяльності в найбільш сприятливі ландшафтні умови, по-друге, з перетвореннями ландшафтів, орієнтованих на поліпшення умов життєдіяльності [3, с. 29].

У Візантії, що успадкувала після розпаду Римської імперії і падіння рабовласницького ладу архітектурно-планувальні та правові досягнення, в X і XII ст. н.е. було прийнято містобудівне законодавство - «Закон градський» та

Кормчі книги. У них визначалася просторова структура міста з урахуванням його взаємозв'язків з навколишньою місцевістю (ландшафтами).

У зв'язку з феодальною роздробленістю, поверненням до натурального господарства та постійними загарбницькими війнами феодалів всередньовіччі отримав розвиток тип поселень у вигляді невеликих міст-фортець і замків з оборонними спорудами. При їх розміщенні та будівництві враховувалися і використовувалися ландшафтні особливості місцевості. Для них була характерна невелика чисельність мешканців (кілька десятків тисяч чоловік), при великій щільності населення на одиницю площі і повній відсутності елементів екологічного благоустрою. Розвиваючись, такі міські території забудовувалися хаотично, мали вузькі та брудні вулиці. Відповідно для них були типові часті катастрофічні епідемії. Так пандемія чуми XIV ст. в Європі забрала майже третину її населення.

У середньовіччі отримав розвиток тип поселень у вигляді невеликих міст- фортець і замків з оборонними спорудами. При їх розміщенні та будівництві враховувалися і використовувалися ландшафтні особливості місцевості. Для них була характерна невелика чисельність мешканців (кілька десятків тисяч чоловік), при великій щільності населення на одиницю площі і повній відсутності елементів екологічного благоустрою. Відповідно для них були типові часті катастрофічні епідемії.

В епоху Відродження з'являється безліч нових, в тому числі утопічних, містобудівних ідей та проектів ідеально спланованих міст (Т. Кампанелла та інші). У XVП-XVШ ст. входить в моду і отримує розвиток регулярне планування міських та палацових садово-паркових ландшафтів з геометрично правильним плануванням кварталів, алей та дорожньої мережі. Прикладами садово-паркового та палацового мистецтва французького типу можуть служити паркові ансамблі Версаля - резиденції французьких королів, Риму, Петергофа та інші. Вони були важливими елементами приміської ландшафтної садово - паркової архітектури столиць. Від строго регулярних рівнинних французьких парків відрізняються регулярні терасовані паркові ансамблі італійського типу. Їх попередниками були античні садово-паркові палацові ансамблі Стародавньої Греції та Риму, де при створенні архітектурних ансамблів вдало використовувався складний рельєф та різноманітність середземноморської рослинності, на уступах терас влаштовувалися гарні сходи та пандуси [12, с.60].

У зв'язку із зростанням чисельності населення міст та інтенсифікацією вирубки приміських лісів з'явилися закони, що обмежували вирубки та інші види природокористування. З урахуванням чисельності населення до міст та інших поселень приписувалися відповідні площі орних земель та вигонів, встановлювалися лісові угіддя, де допускалася рубка лісу для будівництва, полювання і т. п. Ландшафтне планування приміських територій того часу орієнтувалося на оптимізацію площ необхідних городянам господарських угідь. Однак санітарний стан міських територій залишився поганим. Загальна планувальна структура міст характеризувалася тим, що на піднесених, сухих, добре провітрюваних ділянках міської території розміщувалися палацові та церковні ансамблі, а також будинки знаті. Трохи нижче будувалося купецтво. Низькі, погано провітрювані, з частими туманами й заморозками, сирі місця на перших терасах та високих заплавах освоювалися нижчими станами ремісників, дрібних торговців та селян. Струмки та інші водотоки, що стікали сюди, були сильно забруднені комунально-побутовими стоками та засмічені. До них примикали городи, невеликі поля і пасовища [1, с.37].

Термін «ландшафтна архітектура» вперше з'явився в США приблизно 200 років тому, проте, мистецтво озеленення присадибних ділянок сягає своїм корінням далеко у глибину віків. Англія є засновницею пейзажного стилю у ландшафтному дизайні. Велика увага тут приділяється природності. Дерева розсаджуються групами, створюються галявини, до яких ведуть звивисті тінисті алеї, водоймища. В садах облаштовуються альтанки, павільйони, бельведери. Краса англійських садів і парків досі вражає нас своєю натуральністю.

Термін «філософський сад» бере свій початок у Стародавніх Афінах. Так називали упорядковані платанові, тополині, маслинові гаї, у яких філософи проводили заняття. Афінські сади були схожі на сучасні міські пейзажні парки культури і відпочинку - з павільйонамі, басейнами, термами. Сьогодні ж філософськими садами прийнято називати «ніші спокою». Але головним і незмінним залишається афінський принцип: це місце, де людині можна усамітнитися, сховатися від чужого світу, зосередитися. У сучасному світі це місця для відновлення душевних сил та рівноваги [12, с. 22].

У світі архітектури та дизайну екологічний напрям в будівництві і оздобленні будівель набуває все більшого розповсюдження. Якщо раніше територію навколо будинку обсаджували зеленню з естетичних міркувань, то сьогодні люди більше керуються міркуваннями екологічними. Поліпшення мікроклімату в містах і захист навколишнього середовища, підвищення якості життя - ось які цілі стоять людством сьогодні. Озеленення дахів та фасадів оживляє архітектуру будинку, покращує здоров'я людини і, якщо воно виконано за професійними правилами, то може слугувати також захистом для фасаду. Такого роду озеленення екологічно корисне і практично виправдане, а тому стає все більш популярним.

Ландшафтний дизайн є поєднанням будівельної архітектури, рослинництва та благоустрою ділянки. Це вид мистецтва, основним напрямком якого є досягнення естетики та гармонії форм міської та заміської архітектури. Виділяють два основних види оформлення ландшафтного дизайну: регулярний стиль оформлення ландшафтного дизайну (класичний стиль) і пейзажний стиль.

Особливості регулярного стилю оформлення ландшафтного дизайну такі, що містять газони великої площі, стежки і доріжки оформлені в прямолінійних формах, є в наявності квітники, відбувається чергування дерев і чагарників. Пейзажний стиль оформлення ландшафтного дизайну такий, що імітує природний ландшафт, зелені насадження, висаджені безладно, звивисті стежки і великі газони і квітники цілком і повністю відсутні, велика перевага віддається водним об'єкту, як штучні водойми [7, с. 44].

Ландшафтний декор, до складу якого входить архітектурний ландшафтний декор і зелений декор, визначається стилем ландшафтного дизайну. На сьогоднішній день їх налічується 13 основних. Стилі ландшафтного дизайну відрізняються один від одного багатьма параметрами, наприклад, в основі елементів для декорування ділянки в японському стилі лежать композиції з різних видів природних каменів, в той час, як в основі класичного та англійської стилів лежить ліпний декор ландшафтні та архітектурні елементи, як фонтани і статуї.

Трендом ландшафтного дизайну 2019 року став Скандинавський стиль, для якого характерний мінімалізм. Мінімалістичний ландшафтний дизайн передбачає облаштування тільки чітких прямих доріжок. Як і в разі інтер'єрного мінімалізму, вітається відкрите планування. Парканів не повинно бути або вони повинні бути, по можливості, «прозорими».

Японські сади продовжують залишатися в тренді. Такий ландшафтний дизайн 2019 року став міксом таких актуальних напрямків, як мінімалізм і етно. Основна філософія такого оформлення - повага до природи і умиротворення. Рекомендується використовувати рослини втакому порядку, щоб створювалося плавне перетікання відтінків зеленого. Важливе місце в японському саду займають і камені різної форми. З них викладають оригінальні композиції, з урахуванням рекомендацій фен-шуй. Актуальний японський ландшафтний дизайн 2019 - це також облаштування невеликого водоймища, яке можна прикрасити містком в стилі архітектури Країн висхідного сонця [6].

Подібно архітектурі містобудування ландшафтне мистецтво належить до просторових видів мистецтва. У ландшафтному мистецтві формування комфортного естетично повноцінного середовища здійснюється за допомогою природних матеріалів (рельєф, вода, рослинність тощо) і архітектурних споруд, при цьому передбачається збереження існуючих і створення штучних пейзажів, проектування системи озеленення і рекреаційних зон. На відміну від садово - паркового мистецтва сфера ландшафтного мистецтва значно ширше, вона полягає в організації багатьох компонентів просторового середовища життєдіяльності людини [9, с. 72].

Садово-паркова архітектура - це мистецтво створення декоративних садів, парків та інше. Ділянок зелених насаджень, призначених для естетичного поліпшення краєвиду і для відпочинку населення. Використовуються рослинність, рельєф та інші природні елементи як основні компоненти при створенні певних художніх образів, які змінюються внаслідок сезонної зміни вигляду живих будівельних матеріалів, котрими є декоративні і плодові рослини [12, с.77].

На відміну від садово-паркового мистецтва сфера ландшафтногомистецтва значно ширша, вона полягає в організації багатьох компонентів просторового середовища життєдіяльності людини. Садовий дизайн та ісламська садова традиція почалися зі створення Парадісу в Давній Персії(Передня Азія). Розвиток тривав протягом сторіч та у різних культурах ісламських династій поширився на Центрально-Південну Азію, БлизькийСхід, Північну Африку та Іберійський півострів.

В різних країнах світу парки відрізняються національною своєрідністю і враховують в своїй діяльності традиції і звичаї країни. Парки сприяють не лише естетичному, а й етичному, екологічному вихованню громадян, викликають почуття гордості за рідний край, виконують освітню функцію, спонукають внести свій внесок у збереження та охорону природи.

Центральний парк Нью-Йорка, оточений щільними міськими забудовами, є одним з найпрекрасніших парків. Він відкрився ще в 1857 році, коли тут відбулося змагання з ландшафтного дизайну. Серед нововведень конструкції парку були різні дорожні траси для вершників, пішоходів і велотаксі, а також підземні дороги для транспортного руху, які дозволили зберегти в парку незрівнянний міський оазис. Тут можна зайнятися різними видами діяльності, як, наприклад, поспостерігати за птахами в центральній секції парку TheRamble, покататися на човнах і на байдарках, відвідати зоопарк і навіть зайнятися скелелазінням на покритих льодом пластах. Не забудьте зупинитися у Єгипетського обеліска і знаменитих Суничних полях, присвячених пам'яті Джона Леннона [11].

Парк Кекенкоф «Сад Європи» - є найбільшим квітковим садом в світі, включаючи в себе близько 7 мільйонів цибулин, які садять щороку. Він відкрився в 1949 році на середньовічних мисливських угіддях в невеликому голландському містечку Ліссе, де квітникарі з усієї Європи могли представити свої гібридні рослини.

Парк Раундхей - є одним з найбільших міських парків в Європі, розташувавшись на 283 гектарах землі. У парку Раундхей знаходиться три головних сади: Сад Каналів, що складається зі старих дерев, прямокутного озера оточеного різнобарвними квітами і прекрасного саду троянд; Сад Моне, який був побудований в стилі садової доріжки Живерні, яку художник Моне зобразив на одній зі своїх знаменитих картин; і Сад Альхамбра з прямокутним ставком і фонтанами.

Планувальну структуру ландшафтів розглянемо на прикладі ландшафтного парку. Районний ландшафтний парк існує в Ріверстоні, облаштованому спільнотою співтоваристві в окрузі Форт -Бенд, розташованому приблизно в 25 милях на північний захід від центру Х'юстона. 9-акровий парк включає в себе приблизно 4,5 акра водно-болотних угідь, які були створені частково для виконання вимог по заміні заболочених територій, втрачених для розвитку, а також для заохочення взаємодії з прилеглими природними умовами [11].

У Х'юстоні, де середній рік включає в себе близько 50 дюймів опадів, потреба в місцях зливових дощів має першорядне значення, і відвідувач може знайти озера, ставки і водно-болотні угіддя в якості візуальних зручностей по всьому регіону, часто з променадом і пояснювальними написами. Фахівцям потрібно було створити низькі ділянки, в яких збиралася вода, але щоб зробити її більш корисною для дослідження, зроблено ряд ставків. Кожен ставок трохи нижче того, що примикає до нього, а найнижчий ставок знаходиться приблизно в п'ять футів нижче найвищого. Серія труб з підпиточною водою - сірою водою з водоочисної станції - гарантує, що ставки ніколи не висихають.

Рис. 1. Планувальна ландшафтна структура районного ландшафтного парку в Ріверстоні.

Таким чином, ландшафтний парк повинен являти собою не просте підсумовування ряду вдало скомпонованих садово-паркових ландшафтів, задовольняти всім видам активного і пасивного відпочинку, але бути гармонійним поєднанням художніх ефектів ландшафтів з різним характером, взаємопов'язаних в загальну композицію парку. Сучасній рекреаційній спрямованості парків сприяє особливості паркобудівництва, його образна система, символіка, організація паркового простору. Відбувається взаємодія «урбанізованих» і «природних» елементів - використання нестандартних атракціонів і ігрових пристроїв, «вписаних» у природне середовище.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Белочкина Ю.В. Ландшафтный дизайн / Ю.В. Белочкина. - Х.: ФОЛИО, 2006. - 317 с.

2. Білоус В.І. Садово-паркове мистецтво: коротка історія розвитку та методи створення художніх садів / В.І. Білоус - К.: Науковий світ, 2001. - 299 с.

3. Бобра Т.В. Ландшафтні основи територіального планування: навчальний посібник / Т.В. Бобра, А.І. Личак. - Сімферополь: Таврія-Плюс, 2003.172 с.

4. Волошин І.М. Безпека життєдіяльності (туристичний аспект): навчальний посібник / І.М. Волошин, Л.Ю. Матвійчук, М.І. Лепкий. - Луцьк: Терел, 2014. - 292 с.

5. Гуцуляк В.М. Ландшафтознавство: Теорія і практика: навчальний посібник / В.М. Гуцуляк. - Чернівці: Книги XXI, 2008. - 168 с.

6.

7. Ковтун В.Д. Сучасні моделі парків: зарубіжний та вітчизняний досвід

[Електроннийресурс].-Режимдоступу:

http ://tourlib.net/ statti_ukr/kovtun.htm.

8. Колбовський Е.Ю. Ландшафтне планування: навчальний посібник / Е.Ю. Колбовський. - М: «Академія», 2008. - 336 с.

9. Крижанівська Н.Я. Основи ландшафтного дизайну: підручник / Неллі Крижанівська. - К. : Ліра-К, 2009. - 217 с.

10. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць: підручник для студ. вищих навч. закл. / В.П. Кучерявий. - Л.: Світ, 2005. - 455 с.

11. Ландшафтна екологія: навч. посіб. / О.І. Бондар, Ю.В. Пилипенко, Д.С. Мальчикова, О.В. Машкова. - К., 2011. - 176 c.

12. Парки культури і відпочинку у сфері індустрії розваг. Парк [Електронний ресурс].- Режим доступу:http://culturalstudies.in.ua/knigi_8_38.php.

13. Кузьмич О.І. Садово-паркове та ландшафтне будівництво: навч. посіб. / О.І. Кузьмич; Ін-т змісту і методів навчання, Укр. держ. акад. вод. госп- ва. - Рівне, 1998. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru