Життєдайність простору архітектурного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

життєдайність простору архітектурного середовища

освітньо-теоретичні питання дизайну архітектурного середовища

В. Тімохін

Київський національний університет будівництва та архітектури, кафедра дизайну архітектурного середовища

Розглянуто один із можливих підходів до формування уявлень про простір архітектурного середовища з позицій концепції орнаменталізму.

Ключові слова: простір, архітектурне середовище, архетип.

Простір як ключове поняття, з одного боку, реального, тобто матеріального і фізичного світу, а з іншого, - ірреального світу ідей, мислення і творення, з давніх давен цікавив науковців і митців, теософів та філософів. Найкращі представники всіх сфер знання, знаходячи порядок у природі і Всесвіті, погоджувалися, що ірраціональний світ також являє собою Космос і, як сьогодні говорять, конструктивний Хаос чи, по-іншому, Хаосмос. І якщо вірити езотеричним вченням про подібність всього “згори і знизу”, то матеріальний світ людини, який весь наповнений життям, становить приблизно 10% від свого повного “обсягу”, подібно до співвідношення між матерією і вакуумом у Всесвіті. Стає зрозумілою та зацікавленість, яку проявляють вчені, митці, філософи і теософи до дослідження тих 90 %, де відбуваються дива, які все ще залишились непізнаними, але є надія, що там теж існує своєрідне життя і порядок.

Сьогодні багато вчених вважають, що вселенській вакуум є живим, має кристалічну решітчасту матеріально-енергетичну інформаційну структуру, яка, відтворюючись у земному просторі, сприяє проявленню дива народження і розвитку життя в усіх його формах [2]. Ці прояви пов'язані з дивовижною будовою основи живих організмів - хромосом - які, на думку Е. Шредінгера, мають структуру аперіодичного кристала [3]; з кристалічною будовою Землі як космічного платонового тіла, а також з кристалічною структурою квантового мікросвіту [2].

К. Юнг порівнював ключове поняття психології - “архетип” - з кристалічним решітчастим утворенням у насиченому розчині, навколо котрого розгортаються процеси формування (кристалізації) образного світу людини [4].

У всіх цих ідеях проглядається спроба побудувати систему, “...котра допомогла би перетворити світовий хаос на теоретично стрункий світовий космос” [5, с. 59], при цьому розуміючи, що саме життя “скріпляє світ в його глибинах”, на противагу мертвій механічній зовнішній стороні природи [5, с.20]. Як вважають філософи, такими життєдайними скрепами стає система наукових і мистецьких, соціально-етичних і філософських цінностей. З погляду сучасної архітектурної теорії така побудова єдиного простору, де співіснують і взаємодіють системи цінностей науковця, митця і філософа, набуває актуальності, оскільки в неї вдало вписується система цінностей архітектора-проектувальника як людини соціальної і моральної.

Безумовно, архітектурна діяльність і архітектор займають особливе місце у ряду постатей науковця, митця і філософа, скріпляючи їх у єдине ціле. Разом з тим, вважають, що “.проектування не слід плутати ні з мистецтвом, ні з наукою, ні з математикою. Це складний вид діяльності, в якому усе залежить від правильного сполучення всіх цих трьох засобів пізнання” [6, с.27]. Кожний з наукових і мистецьких, філософських і архітектурних просторів природно містить хаотичну і космічну складову, взаємодія яких формує топологію цих ціннісних просторів. І якщо топології наукового простору приділяється значна увага [7], то сьогодні цим не можуть похвалитися фундаментальні дослідження цінностей мистецького і філософського простору. Це стосується також досліджень архітектурного середовища, хоча сьогодні існують окремі спроби з'ясувати аксіологічну основу його введення в науково-мистецький і соціально-психологічний світоглядний простір [8, 9].

Всі ці та інші дослідження топологічних метаморфоз різноманітних просторів свідчать про існування в кожному з них сутнісних ознак, які тією чи іншою мірою відображають схему поступового перетворення хаосу на космос і які за своїм змістом подібні до процесів кристалізації в насиченому розчині - в незримому просторі ідей, цінностей і законів. Такою сутнісною ознакою для наукового простору архітектурного середовища можна вважати ієрархічність, завдяки якій набувають порядку і підпорядкованості закони природи, ідеологія їх досліджень та їх практична цінність. Провідною ознакою мистецького простору, очевидно, слід вважати калейдоскопічність як ідею закономірностей штучної природи, що проявляється в ціннісних перетвореннях симетрії і ритму в будь-яких мистецьких творах.

На відміну від наукового простору, де домінують жорсткі ієрархічні (деревоподібні) взаємозв'язки, у просторі філософських метаморфоз великого значення, на наш погляд, набувають так звані ризомні (кущові, переплетені) зв'язки, що утворюють складніші і нецільові відношення ідей і цінностей, їх самоорганізації в нелінійному просторі космоса філософії. Топологія цінностей архітектурно-середовищного проектування також пов'язана з процесами самоорганізації, які, на нашу думку, найрельєфніше проявляються у просторі з ознаками фрактальності. Останнім часом фрактальна геометрія, що заснована на принципах самоподібності різномасштабних природних і штучних форм, “детермінованості хаосу” поширилась також на сферу дослідження і моделювання інформаційних й енергетичних процесів, проектування складних, зокрема середовищних систем.

Якщо уважніше придивитися до ознак ієрархічності наукового простору і калейдоскопічності мистецького, до ризомності філософського і фрактальності соціально-етичного або середовищного простору, то в око впадає глибинний і сутнісний характер цих ознак, невловимо поєднаний між собою присутністю незримої організуючої основи, подібної до різноманітних образів кристалічних структур. Серед цих образів виділяється “решітка” ієрархічного підпорядкування наукового простору, “канва” симетрично-ритмічних метаморфоз мистецького, “мережа” фрактального розгортання проектно-середовищного, нарешті, риомна “сітка” упорядкування філософського простору. Поглиблення ідеї спорідненості цих просторів, їхніх ознак і образів свідчить про те, що їхні точки перетину і дотику, очевидно, утворюють вищий рівень упорядкування єдиного і життєдайного простору архітектурного середовища як такого, що характеризується ієрархічністю і решітчастістю, калейдоскопічністю і “канвованістю”, фрактальністю і мережаністю, нарешті, ризомністю і сітчастістю.

Очевидно, всі вони в своїй сукупності утворюють своєрідний голографічний образ-символ життєдайного і життєздатного простору, який узагальнюється в понятті орнамента. Деякі митці, науковці і філософи, досліджуючи орнамент у ширшому аспекті, підкреслювали його загальність й інтегрувальну роль, яка полягала в тому, що орнаментальна концепція так стосується окремих мистецтв, як математика решти наук [10]. До цієї ж думки приєднувався Ф.Л. Райт, коли він визначив орнамент як “...розвиток почуття побудови архітектурного об'єкта як цілого чи виявлення абстрактної логіки структури” [11, с. 173].

Тому, очевидно, слід очікувати виникнення нових видів і проявів орнаменталізму, подібних до арістографії Я. Черніхова, геліографіки К. Хіллєра, живопису Г. Клімта, графіки Г. Ешера і В. Вазареллі в пластичних мистецтвах, зокрема в архітектурі. Сьогодні все частіше орнамент сприймається також з езотеричних і теософських позицій таємничого мистецтва і науки, що в абстрактних і символічних формах спроможний об'єднати наукову, мистецьку і філософську світоглядні картини в єдиний життєдайний простір архітектурного середовища.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що концепція орнаменталізму в її застосуванні до аналізу і синтезу єдиного простору архітектурного середовища має значний потенціал і можливості для взаємної інтеграції наукових, мистецьких і філософських знань і цінностей. Кристалізація нових архітектурно-середовищних ідей у насиченому цими цінностями просторі, де в ієрархічних решітках і фрактальних мережах, на калейдоскопічній канві і ризомних сітках народжуються дивовижні орнаментальні візерунки, безумовно сприятиме зняттю завіси таємничості з дива життєдайного творіння і самоорганізації зримого і незримого простору архітектурного середовища.

архітектурний середовище простір орнаменталізм

1.Габриэль Виткоп-Менардо. Э.Т.А. Гофман, сам свидетельствующий о себе и о своей жизни (с приложением фотодокументов и других иллюстраций). - Челябинск: Урал LTD, 1999. - 321 с.

4. Юнг К.Г. Психологические типы. - Мн.: 000 “Попурри”, 1998. - 656 с.

5. Риккерт Г. Философия жизни. - Мн.: Харвест, М.:АСТ, 2000. - 240 с.

7. Рижко Л.В. Топологія науки. - К.:НАН України, 2009. - 512 с.

9. Шебек Н.М. Соціально і культурно орієнтована стратегія гармонічного розвитку архітектурного середовища // Досвід та перспективи розвитку міст України. - К.:Діпроміст, 2013. - Вип. 24.

10. Валери П. Введение в систему Леонардо да Винчи. - М.: Искусство, 1975. - 263 с.