Походження і трансформація принципів мікрорайонування

Впродовж першого періоду було створено чимало утопічних концепцій та ідей планувальних одиниць міста які мали дуже сильну соціальну складову Ключовим аспектом концепції розселення та містотвірним фактором в цей період вважали розміщення нових промислових підприємств. Місто передбачало нові соціалістичні умови життя, максимальний контроль держави та штучне прикріплення до місця праці. Було виокремлено три головні процеси, необхідні для функціонування поселень : праця, побут, відпочинок [19].

Незважаючи на те, що в 1 920-30 рр. радянські архітектори та планувальники будували свої концепції на спільному ідеологічному підґрунті, усе ж вони розділились на дві групи - урбаністів та дезурбаністів [19]. Характерним є те, що урбаністи, подібно до Ле Корбюзьє, пропагували розвиток компактного міста з високою щільністю населення, натомість дезурбаністів можна вважати певною мірою послідовниками Е. Говарда та його ідеї формування системи окремих міст-садів. Мікрорайон згодом успадкує риси обох ідеологічно контрастних концепцій. Крім того, представники двох груп робили акцент на спростуванні капіталістичного розвитку міст. I хоч вони намагалися слідувати політиці країни, влада не прийняла жодної з позицій через брак ресурсів [19].

Наступний період є поворотним як для стилістичних, так і планувальних вирішень житлової забудови. Зважаючи на вартість та нові вимоги сталінської архітектури, об'єми спорудження житла довелось різко скоротити. !ндустріалізація і надалі залишалась пріоритетним напрямком, а фінансування житлового будівництва становило мізерну частку від фінансування промислових об'єктів [8,81]. Кардинальні зміни житлової політики стали можливими лише після завершення сталінської епохи. Передвісником змін стала промова М. Хрущова на Всесоюзній нараді будівельників 1 954 року, яку потім назвуть одним із найвпливовіших маніфестів сучасної архітектури [18]. М. Хрущов різко розкритикував сталінську архітектуру, а його відповідь на соціальне замовлення полягала у впровадженні принципів типового будівництва яке треба було розвивати на основі збірних елементів великих бетонних панелей [ 1 1, 6 6 ], [ 18].

Разом із переведенням домобудування на індустріальну основу 1 950-ті рр. були переламними і для містобудівної теорії. Остаточно відмовившись від класичного кварталу, радянські архітектори активно розвивали ідеї ©вільного планування». У цей період переосмислюючи утопічні проекти конструктивістів та вивчаючи праці західних теоретиків, радянські архітектори працювали над розробкою концепції нової планувальної одиниці - мікрорайону. Варто зазначити, що перші розробки містобудівних одиниць, які були наближеними до мікрорайону увійшли у проект для міста Ігарки, що був розроблений у 1935 р. Гіпрогором. Тоді ідея не викристалізувалась остаточно, а її головним недоліком було застосування лише стрічкової забудови що не давало можливості забезпечити необхідну просторову організацію закладів обслуговування [ 1 6, 40].

Споріднені планувальні концепції. Радянський теоретик архітектури А. Іконніков визначає мікрорайон як структурну одиницю житлової території, що містить систему культурно-побутових закладів які повністю задовольняють щоденні потреби населення» ; а його просторова композиція залежить від організації системи обслуговування А Іконніков зазначає що ©частина концепції мікрорайону, пов'язана з організацією транспорту, походить із досвіду американських планувальників («суперблоки» поселення Редберн, 1928 р. ), в той час, як головна ідея, яка має соціальне значення - закономірна організація обслуговування населення - народилась у радянському містобудуванні початку 3 0 рр. » [ 16, 23].

Проте, одночасно з тим, як К. Стайн (C. Stein) та Г. Райт (H. Wright) розробили планувальну концепцію для Редберну (Radburn) у Нью-Джерсі, оприлюднено було концепцію одиниці сусідства (neighbourhood unit), яку теоретизував американський планувальник та соціолог К. Перрі (C. Perry). Остання має чимало схожих рис з мікрорайоном які стосуються просторової організації але має якісно іншу соціальну підоснову та ідейний стрижень

Згодом планувальні принципи К. Стайна, Г. Райта та К. Перрі мали багато послідовників та загалом вплинули на розвиток містобудівної теорії. Зокрема, працю К. Перрі «The Neighborhood Unit» було опубліковано в 1 929 році, а вже в 1960-х роках її адаптували не менше, ніж 1 8 професійних та держаних організації, зокрема СІАМ та Конгрес нового урбанізму [ 1,1 ].

Варто зазначити що ключовою працею для багатьох західних планувальників а також і для частини конструктивістів є праця англійського соціолога Е. Говарда (E. Howard) «Міста-сади майбутнього» («Garden Cities of To-morrow»), яка була опублікована у 1 89 8 році і невдовзі набула поширення у багатьох країнах. К. Стайн визнав, що їхній з Г. Райтом проект є продовженням праці Е. Говарда, проте відмінною та характерною рисою Редберну було те, що він був ©реалістично спроектований для ери автомобілізації» [4, 22].

Редберн був спроектований як самодостатнє сусідство. Його планувальна структура була ієрархічною та містила 4 рівні : житлова група, блок, суперблок та сусідство. Первинним компонентом була житлова група, яка складалась із приблизно 2 0 житлових будинків, до яких вела одна тупикова вулиця. Три чи більше житлові групи, розділені між собою пішохідними проходами, формували блок. Своєю чергою, чотири блоки, розташовані навколо центрального парку, формували суперблок. Від чотирьох до шести суперблоків утворювали сусідство, яке було обмежене автошляхами або природнім ландшафтом. Автомобільні дороги у сусідстві також підпорядковуються загальній структурі : головні автошляхи, які повинні прилягати до межі кожного сусідства, розподільні дороги для обслуговування кожного суперблоку та тупикові заїзди для забезпечення доступу до кожного будинку [4].

В той час як центральною ідеєю концепції Редберну було забезпечення умов для використання автомобілів, ідея К. Перрі ставила на перше місце умови для пішоходів. Крім того, головною метою пошуків К. Перрі було віднайти модель структурної одиниці міста яка могла б забезпечити організацію комфортного сімейного життя у спільноті та впорядкувати житлове середовище [ 3, 8 1 ]. Разом з тим, подібно до Редберну концепція одиниці сусідства також передбачала ієрархію простору автор стверджував що житлові комплекси які задовольняють універсальні потреби сімейного життя ©складаються з подібних частин, які виконують подібні функції» [ 5, 34]. Основоположним принципом формування одиниць сусідства є те, що вони мають бути частиною більшого цілого та одночасно - самостійною цілісною одиницею [ 5, 35]. К. Перрі визначив кілька планувальних принципів для одиниці сусідства, які головним чином полягали у визначенні розміру одиниці сусідства та встановленні чітких просторових меж; розташуванні центру рівновіддалено від якомога більшої кількості житлових будівель ; наявності у центрі одиниці сусідства різноманітних громадських закладів включно зі школою та центрального зеленого простору розташуванні торгових закладів ближче до зовнішньої межі сусідства розташуванні окремих невеликих парків по всьому сусідстві проектуванні дорожньої системи таким чином щоб вона знеохочувала наскрізний транспортний потік [4, 24].

Логіка обчислень, ієрархічність простору, будівництво житла разом із закладами обслуговування організація раціональної системи транспортних магістралей та озеленення розміщення громадських центрів та позиціонування містопланувальної одиниці як цілісної роблять принципи згаданих концептів сусідства вкрай спорідненими із принципами формування радянського мікрорайону [ 12, 5].

Однак є чимало і відмінних рис. Зокрема, однією з них є характер забудови житлових утворень. Оскільки пошук головних принців комплексного підходу в радянському містобудуванні збігся з періодом ©активної боротьби за сучасну архітектуру», архітектори намагалися впровадити ідеї масової архітектури та шукали ефективне застосування принципів типізації та індустріалізації будівництва [ 12, 8 ]. З огляду на це, малоповерхова забудова сусідств у мікрорайонах замінювалася спочатку будівлями середньої поверховості, а згодом - багатоповерховими та підвищеної поверховості, виготовленими з префабрикованих елементів

Як К. Перрі, так і К. Стайн і Г. Райт звертали увагу на те, що необхідно, щоб планувальна одиниця була достатньо малою, щоб кожен мешканець міг взяти участь у суспільному житті сусідства. К. Стайн та Г. Райт визначили, що оптимальною кількістю є 5 тисяч мешканців ; відповідно до концепції К. Перрі, ця кількість була в межах від 3 до 9 тисяч мешканців [4, 29]. У радянському містобудуванні залежно від категорій міста та масштабу мікрорайону були передбачені інваріанти житлових комплексів з яких складались мікрорайони) : на 2 - 3 тисячі, на 5 -7 тисяч та 1 0 - 1 2 тисяч мешканців [2 0].

Стрижнем радянського містобудування була ідея повного підпорядкування планувальних одиниць загальній організації міста. Тому мікрорайон повинен був стати цілісною проте не відокремленою планувальною одиницею якою на думку радянських теоретиків було сусідство у капіталістичних країнах. А. Іконніков критикує останні за те, що розміщення закладів, пов'язаних з соціальними функціями житлового комплексу, не підпорядковуються єдиному розрахунку єдиній міській системі мережевого обслуговування». Він наголошує, що у зв'язку з цим, допускалась довільна композиція а в центрі утворення домінували комерційні заклади Архітектори проектуючи житлові комплекси у більшості капіталістичних країн намагались слідувати головному принципу: забезпечити комфортне середовище для розвитку сусідських зв язків та формування локальної спільноти Радянськими теоретиками це було інтерпретовано як формування відокремлених утворень відчужених від загальних зв'язків організації міста ©комплексів-островів», а також вони скептично ставились до можливості рівності і формування міцних соціальних зв'язків у капіталістичному суспільстві[ 1 6, 23 ]. У багатьох країнах Західної і Центральної Європи вже у 1 960 рр., зважаючи на соціальні проблеми та низький рівень комфорту префабрикованого житла почали відмовлятись від проектування районів масової житлової забудови та шукали альтернативи Натомість, містобудівна політика Радянського Союзу в цей час посилювала принципи стандартизації, індустріалізації та укрупнювала масштаби житлових комплексів. Зміну курсу капіталістичних країн радянські ідеологи пояснювали нестабільністю та непослідовністю капіталістичного устрою, неможливістю формування рівності у суспільстві [ 1 6, 2 9 ].

Формування та трансформація концепції мікрорайону в час пізнього соціалізму. Головною характерною рисою радянського планування міста, яка походить з перших розробок архітекторів-конструктивістів, є наявність чіткої структури системи обслуговування. Зважаючи на централізований спосіб організації діяльності людини задоволення її комунально-побутових потреб та використання громадського транспорту було прийнято єдину систему ступеневого розташування культурно-побутових закладів [14,11]. Згідно з цією системою місто поділялося на кілька масштабів кожному з яких відповідали ієрархічні групи закладів обслуговування сформованих залежно від частоти використання. Найнижчим рівнем ієрархії соціальної організації житлової забудови було прийнято мікрорайон. На цьому рівні заклади обслуговування щоденного користування, розташовані біля будинку чи групи будинків, назвали закладами ©первинного» обслуговування, зокрема це школи, дитячі садки, продуктові магазини та заклади комунального обслуговування [14,11]. Наступний рівень формує житловий район який об єднує декілька мікрорайонів на основі комплексу культурно-побутових закладів періодичного використання таких як кінотеатри, ресторани, поліклініки та промтоварні магазини [ 14,11]. Третім, найвищим рівнем, прийнято масштаб міста. Йому відповідають заклади що використовуються нерегулярно або випадково театри зоопарки виставкові зали і т ін []

Система розподілу закладів обслуговування в поєднанні із системою озеленення слугували планувальною основою архітектурно-просторової композиції житлової забудови [ 14,15]. Типи та модифікації громадських будинків добирали з номенклатури житлових районів та мікрорайонів [ 14,35]. Структура мережі магістральних вулиць підпорядковувалася значною мірою вимогам обслуговування мешканців громадським транспортом [14,4 0 ]. Поряд з індивідуальним громадському транспорту надавали пріоритетного значення він був важливою частиною комплексного вирішення міського простору. У мікрорайонах переважно не передбачали місця для зберігання приватних автомобілів

Незважаючи на детальне опрацювання Ступеневої системи обслуговування комплексний механізм функціонування житлових утворень так і не запрацював. Головна проблема полягала у відставанні будівництва об'єктів соціального й культурно-побутового обслуговування від будівництва житлових будинків [20]. Окрім того, заклади культури районного значення з часом втратили своїх відвідувачів, оскільки мешканці мікрорайонів надавали перевагу проводити своє дозвілля у власних помешканнях, оснащених теле - та радіоапаратурою, різноманітних студіях або громадських центрах міського значення. Такі тенденції радянські соціологи пов'язували із зростанням матеріального добробуту мешканців, їх культурних запитів, а також автомобілізація та підвищення мобільності [9, 57].

Як наслідок, така планувальна система не змогла забезпечити активних соціальних зв'язків. Теоретики почали шукати можливості формування соціальних контактів на рівні житлової групи надаючи житловому двору значення ©акумулятора соціальних контактів» [ 9,57]. Проте двір став оптимальним середовищем для спілкування лише дітей та пенсіонерів. З часом, через недостатнє обслуговування комунальними службами та неактивне використання, двори перетворювалися на пустирі або забудовувалися [9, 57].

Незважаючи на трансформації Системи ступеневого обслуговування, які відбувались з метою покращити її функціонування позитивних результатів не вдалося досягнути Неуспішність містобудівної практики проявилась в трьох основних аспектах мікрорайонування соціальному функційному та планувальному, поставивши під сумнів перспективність підходу загалом. У цей час було повторно переглянуто створені урр функційні схеми формування житлових поселень які не містили елементів ієрархічного структурування середовища [ 12, 34].

Стало зрозуміло що єдина система не може бути однаково успішною для різних ситуацій а кожне окреме вирішення залежить від конкретних умов [9, 56]. За таких обставин інтерес до формування універсальних теоретичних моделей які б сприяли формуванню соціальних зв язків територіальних громад поступово зник пріоритетним стало забезпечення ефективного побутового обслуговування мешканців мікрорайонів У цей час відбулася концептуальна зміна функціонування планувальної одиниці з соціальних аспектів фокус уваги перейшов на функційні а роль первинної структурної одиниці яка належала мікрорайону, здрібнилася до масштабу міжмагістральної території - містобудівного комплексу, який визначався як ©група житлових будинків, установ та підприємств пов'язаних із обслуговуванням населення і територія на якій вони розташовані[...]» [20]. Тепер містобудівний комплекс став початком відліку в містобудівному структуруванні Тепер відповідно до параметрів міжмагістральної території розраховували необхідний набір та кількість закладів обслуговування [ 9,6 2 ]. Метою членування мікрорайону було також забезпечення одномоментного комплексного будівництва цілої планувальної одиниці. Іноді виділяли ще масштаб житлової групи, яка містила декілька житлових будинків об'єднаних загальним відокремленим дворовим простором і деякими видами щоденного обслуговування. Одна чи декілька таких житлових груп формували містобудівний комплекс. Після невдалих спроб нав'язати мешканцям мікрорайонів щоденний сценарій життя, концептуальний вектор містобудування був кардинально змінений [9, 63].

Новий контекст житлових районів та мікрорайонів. Після розпаду Радянського Союзу ©капіталізм усунув утопію рівності», суттєво зріс рівень злочинності, спільне майно перестало бути захищеним [18, 2 ]. У цих умовах відповідальність за функціонування міста окрім органів міської влади лягла й на нових приватних підприємців [8, 82]. Фізичний простір мікрорайонів став ©лакмусовим папірцем» змін у суспільстві. З метою підвищити рівень безпеки мешканці мікрорайонів встановлювали ґрати, металеві двері, кодові замки, тимчасові гаражі. Новий устрій докорінно змінив щоденне життя мешканців ©спальних» районів, спроектованих з розрахунку на централізоване впорядкування. Житлові райони здебільшого були розташовані поряд із місцем праці мешканців - промисловими підприємствами. Оскільки промисловість, яка поступово деградувала в час пізнього соціалізму фактично повністю була зруйнована за нових економічних умов мешканці районів змушені були долати значні відстані до нових місць праці. У зв'язку з недостатньою кількістю громадського транспорту суттєво збільшилась кількість приватних автомобілів. Це, своєю чергою, негативно вплинуло на простір мікрорайонів : двори переповнилися автомобілями та тимчасовими гаражами

Зі зміною економічного устрою у громадському просторі мікрорайонів стала з'являтися велика кількість спонтанних ринків З часом перші поверхи житлових будинків були переобладнані в заклади торгівлі та обслуговування Головні вулиці мікрорайонів перетворилися на так звані комерційні смуги. Наступним етапом стала поява нових невід'ємних атрибутів радянських мікрорайонів - великих супермаркетів які розташовували біля важливих транспортних вузлів

Школа втратила своє значення ядра мікрорайону. Крім того, навчальні заклади почали набувати певних спеціалізацій а учні переважно обирали місце навчання залежно від спрямування шкіл

Можна ствердити, що новий контекст зробив простір чітко спланованих мікрорайонів та процеси які відбуваються в їхніх межах вкрай непередбачуваними []

Сусідство і мікрорайон. Аналізуючи концепти планувальних одиниць міста, втілених у XX столітті, можна стверджувати, що майбутній вектор розвитку будь-якого житлового утворення визначає його ідейний стрижень. На перший погляд більш конкретне поняття мікрорайон та сукупне і широке поняття сусідство - дуже подібні структурно проте якісно різні і на

Рис. 1. Концептуальні підоснови сусідства і мікрорайону: первинні та похідні аспекти формування містобудівних одиниць

концептуальному рівні просторові формули» цих утворень є протилежними [11, 1 4 0 ]. Під час формування сусідства, як початкових концептів, так і їх трансформованих інваріантів, за основу приймають потреби сім'ї та формування сусідських взаємин. Натомість мікрорайони позиціонують як додаток до промислових об'єктів простір для нової радянської людини яка у новій системі координат мікрорайону стане контрольованою (Рис. 1). Радянські планувальники та ідеологи, безсумнівно, теж ставили за мету формування територіальної громади, до якої за ідеальних обставин мали входити працівники одного підприємства. Крім того, організація мікрорайону переслідувала мету ©прикріпити певний контингент населення до побутових закладів», які мали обслуговувати його за місцем проживання, проте ©інтереси більшості людей виходили за межі мікрорайону [...]» [9, 60]. Л. Мамфорд ще у 1 930 рр. наголошував, що ©соціальні фактори у формуванні концепцій міст повинні бути первинними а фізична організація промисловість і ринки лінії комунікацій і руху транспорту повинні підпорядковуватися соціальним потребам міста» [8, 11].

А. Лефевр критикує штучно створені нові комплекси XX ст., до яких належить і мікрорайон, і сусідство. Він наголошує на тому, що краще надати перевагу модернізації чи реконструкції історичного середовища аніж формуванню нового ex nihilo. Історичні міста формувались спонтанно впродовж тривалого часу натомість будуючи нові комплекси містопланувальники намагались раціонально відтворити соціальне життя. Для цього вони розклали історично сформоване середовище міста на окремі процеси та функції, щоб потім знову їх зібрати у нових утвореннях. Як наслідок, зазначає А. Лефевр, нові архітектурні комплекси є максимально розшарованими на рівні помешкання будинку сусідської спільноти кварталу міста в цілому - функції, які зовсім по-іншому виглядали в спонтанному міському організмі, виявились диференційованими та виокремленими. Це - функції обміну, обігу, праці, культури, дозвілля і т. д. »[ 1 7, 2 1 ]. А. Лефевр переконаний, що ці утворення можуть бути відкоректовані лише з часом.

Більшість очікувань щодо функціонування нових житлових комплексів не справдились, більше того, ефект часто був протилежним. Теоретиками було закладено, що в соціалістичному місті мікрорайон - вже не кількісна категорія, не просторова множинність» житлових будинків, як житловий квартал, типовий для початку століття. Це - організм, який передбачає розвиток широких внутрішніх зв'язків» [ 1 6, 44 ]. Проте замість формування ©цілісного організму» функції житлового утворення ставали максимально невзаємопов'язаними; замість формування міцних спільнот, зв'язки між сусідами стали майже відсутніми спілкування між мешканцями в інших просторах також мінімізувалось замість досягнення рівності відбулась суттєва соціальна сегрегація за багатьма показниками і т д

Крім того, мікрорайон має відносно жорстку схему, яка може функціонувати лише за певних обставин. Натомість початкова концепція сусідства розрахована на постійний розвиток та трансформацію відповідно до потреб мешканців. Як зазначає В. Глазичев, для сусідства ключовими факторами є самоорганізація мешканців і те навколо чого формується їхня взаємодія а просторова організація житлового утворення є похідною []

Можна стверджувати, що часто занедбаний простір мікрорайонів та неактивність більшості мешканців сьогодні є наслідком житлової культури закладеної раніше.

Ще одним важливим наслідком домінування соціального аспекту над функційним є формування виразної ідентичності житлового утворення К Перрі наголошує що кожен мешканець може зробити свій внесок у розвиток сусідства, яке є результатом спільних зусиль [5, 34]. На противагу ідея мікрорайонування ґрунтувалася на ідеї рівності мешканців та однаковості їхніх потреб і не залишала їм можливості впливати на формування ідентичності житлового утворення

У новому контексті житлові райони та мікрорайони трансформуються за різними сценаріями стаючи новими об'єктами для досліджень та своєрідними індикаторами соціальних процесів. Сьогодні мікрорайон - це умовне означення колишнього комплексного утворення у якому часто продовжує функціонувати лиш одна ланка - житло Проте у процесі переважно хаотичної трансформації ці утворення поступово доповнюються необхідними громадськими закладами Так результатом еволюції соціалістичного мікрорайону в нових умовах стало виникнення прототипу - капіталістичного мікрорайону XXI століття [2, 16]. Варто зазначити що формування нового концептуального підґрунтя цього прототипу є ключовим для його життєздатності й можливості існування в майбутньому. Л. Мамфорд розглядає сусідство як природне явище, яке виникає, коли група людей живе в межах певної території і спільно її використовує. Зважаючи на новий контекст, можна припустити, що еволюція соціалістичного мікрорайону не зупиниться на його капіталістичному інваріанті й набере ознак сусідства. Для цього насамперед треба перевести фокус уваги на формування спільноти яка б могла змінити організаційний устрій мікрорайону й безпосередньо впливати на процеси що у ньому відбуваються на усіх рівнях

Штучно створені нові житлові комплекси, на думку А. Лефевра, мають виняткове значення, оскільки, досліджуючи процеси, які там відбуваються, архітектори та урбаністи мають можливість виявити помилки і встановити потреби сьогодення, і на основі цього досвіду формувати нові утворення. Варто зазначити що в останні десятиліття було сформовано велику кількість нових моделей та принципів формування міського середовища які очевидно є продовженням еволюції містобудівних одиниць XX ст., в тому числі соціалістичних житлових комплексів. Зокрема, це компактне місто (the compact city), розумний розвиток та розумні міста (smart grows or smart cities), стале місто (the sustainable city), стійке місто (the resilient city), повільне місто (cittaslow), новий урбанізм та багато інших [6].