Виробнича мережа Києва: пошук стратегічних рішень містобудівного планування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробнича мережа Києва: пошук стратегічних рішень містобудівного планування

Дюжев С.А.

Розглянуто питання розуміння проблеми та практики прийняття містобудівних планувальних рішень стосовно перспектив перетворення виробничих об'єктів і територій на прикладі м. Києва. Здійснено огляд світових наукових прогнозів та стратегічних соціально-економічних оцінок можливості переходу країни до нових технологічних укладів та вибору платформи "Індустрія.3" чи "Індустрія.4" відповідних промислових революцій. Проаналізовано досвід досліджень та розробок щодо трансформації виробничої мережі міст та пошуку адекватних стратегічних рішень. Запропонована теоретико-методологічна перспектива стратегії містобудівного планування виробничої мережі (територій виробничої діяльності) як складової цілісного ландшафтного феномену розселення (міського ландшафту).

Ключові слова: містобудівне планування, детальні плани територій, виробничі території та мережі, технологічний уклад, промислова революція, види містобудівних трансформацій, міський ландшафт, стратегії розробки та прийняття містобудівних рішень.

Системні проблеми існування виробничої сфери міст, метрополій (агломерацій) і регіонів, формування, функціонування, розвитку і відтворення мережі виробничих територій в наш час мають локальний, регіональний та міжрегіональний (глобальний) виміри.

В матеріалах чинного Генерального плану м. Києва на період до 2020р. (том 2, розділ 3, п.3.1) говориться, що станом на 2000р. Київ як промисловий центр відомий виробництвом конкурентоспроможних на світовому ринку літаків, морських і річкових суден, приладів високої точності, радіоапаратури, технологічного устаткування для багатьох галузей промисловості, хіміко- фармацевтичної продукції. В Україні Київ є лідером у виробництві мотоциклів, фотоапаратів, екскаваторів, шовкових тканин, шкіряного взуття. А нині - мало що з цього переліку можна підтвердити, хоча й тоді випуск продукції згаданих видів становив від 1% до 10% від рівня 1990р. і відзначався як значне, а по деяким видам машинобудування, легкої і хімічної промисловості як катастрофічне зменшення. Реорганізація промислового комплексу відбувається, як було зазначено вже тоді, достатньо хаотично, без обгрунтованої економічної стратегії, в інтересах окремих груп, а не підприємства вцілому. Тому залишаються не реалізованими положення довгострокової концепції розвитку промислового комплексу до 2020р. щодо оздоровлення та відродження виробництва, переважного розвитку не фондоємних галузей, виведення за межі Києва екологічно небезпечних та ресурсоємних підприємств, децентралізації переробної промисловості, що випускають масову продукцію. Тільки зараз починається створення технологічного парку як осередку інноваційної діяльності. Декларативними залишаються й положення т.зв. "Стратегії розвитку м. Києва до 2025р." (як у редакції 2011р., так й у редакції 2017р.). Так у останній редакції "Стратегії", у розділі "Промисловість та розвиток підприємництва" ставиться загальна (чомусь як "оперативна") ціль "стимулювання розвитку інноваційно-орієнтованих промислових підприємств" та завдання - "розвиток інноваційних промислових точок зростання", а також пропонується два більш-менш змістовних заходи: "утворення і підтримка розвитку зон стрімкого економічного зростання з пріоритетним розташуванням за межами історичного центру (в т.ч. шляхом створення індустріальних парків)" і "сприяння формуванню на території міста та регіону груп взаємопов'язаних підприємств та інституцій, які працюють у суміжних сферах, взаємодоповнюють одне одного і тим самим підсилюють конкурентні переваги окремих компаній і міста вцілому". Усе інше - знову загальні побажання, поточні оргзаходи, доручення щодо розробки програм розвитку без встановлення саме стратегічних цілей, уявлень, базових рішень зразків та механізмів щодо кардинальних перспективних (на 20-25 років, а не до 2025р.!) якісних змін та змістовних параметрів (а не тільки поверхових індикаторів) сфери виробництва і принципів містобудівного планування, проектування і регулювання її трансформації (див. "Хрещатик", №86 від 11 серпня 2017р.).

Яка ж практика реалізації подібних "Стратегій"? Відповідь дають планувальні рішення затверджених детальних планів територій (ДПТ) у м. Києві, у межі яких попадають існуючі виробничі об'єкти.

Типовим "зразком" аргументації стосовно порушення планувальних рішень чинного Генерального плану м. Києва та "ліквідаційного" ставлення до майбутнього виробничої сфери міста можна вважати коментарі розробників ДПТ в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, просп. П.Григоренка в Дарницькому районі м. Києва на численні зауваження та пропозиції громадськості, юридичних і фізичних осіб під час проведення громадських слухань. Так повідомляється, що враховуючи наміри більшості землекористувачів щодо розвитку підприємств перетворити їх на багатоквартирну житлову забудову, розробники проекту й запропонували розміщення такої забудови з закладами соціального обслуговування (ігноруючи й Генеральний план м. Києва, й "Стратегію"). До того ж не передбачається збереження групи озер (що утворюють гідрографічну мережу оз. Жандарка - оз. Качине - оз. Корольок) та формування гостро необхідної для даного району озелененої території загального користування навколо них. Автори даного ДПТ вважають (слідом за розробниками т.зв. Генерального плану - 2025, що він покликаний легалізувати масові порушення правових норм земельного, екологічного і містобудівного законодавства та ДБН) помилковою орієнтацію в чинному Генеральному плані м. Києва на промисловість як "рушійну силу сталого розвитку економіки міста, що суперечить практиці постіндустріальної забудови столиць розвинутих країн світу". Передбачене заміщення виробничої і комунально-складської забудови житловою та громадською і створення нових робочих місць виключно у сфері обслуговування обгрунтовується тим, що більшість підприємств "призупинили свою діяльність або використовують свої потужності під невиробничі види економічної діяльності, відповідно, штучне підтримання промислового функціонального призначення вбачається недоцільним". Ось й уся "стратегія"!

На базі подібного "обгрунтування" та т.зв. "інвестиційних намірів" у ряді ДПТ проводиться лінія на послідовну ліквідацію найбільш придатних для відтворення на новій технологічній основі виробничих (перш за все - промислових) зон міста чи для створення громадсько-ділових і інноваційно- культурних центрів загальноміського і державного значення. Наведемо ряд прикладів.

ДПТ в межах просп. Перемоги та залізничної колії у Святошинському районі м. Києва передбачено будівництво багатоквартирної житлової забудови на ділянках у складі промрайону "Нивки", які "будуть звільнені від промислових, науково-виробничих та комунально-складських підприємств": ЗАТ "АТЕК" (машинобудівний завод), ТОВ "Термогальванічний завод", ТОВ "ТРЕВІС", при цьому на двох останніх ділянках житлова забудова відбувається у зоні шумового дискомфорту (максимальний рівень шуму 85 децебел) від ДП "Антонов" з низьким рівнем озеленення та без можливості своєчасного забезпечення її інженерної інфраструктурою. Оптимальний за розміром та розташуванням виробничий район перетворюється у зону малосумісного, конфліктного функціонального використання, де немає необхідних територіальних резервів для реалізації заявлених масштабних інноваційних технологічних проектів.

Не реалізована можливість створення великого громадського та культурно-видовищного комплексу загальноміського значення біля станції метро "Шулявська" на ділянці виробничої бази ДП "Преса України", що не використовується, у ДПТ в межах просп. Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Т.Шамрила (Парково-Сирецька), Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка в Шевченківському районі м. Києва. Незважаючи на дефіцит ділянок придатних для розташування таких об'єктів у межах центральної частини міста ця територія знову передбачена ДПТ для типової житлової забудови. До того ж на догоду несумлінному інвестору на частині територій об'єкта природно - заповідного фонду державного значення - парку "Нивки - Східні" (ділянка за адресою вул.Лагерна, 28) запропоновано багатоповерховий житловий будинок. Знову ігнорується як Генеральний план Києва, так й чинне законодавство.

ДПТ в межах бульвару І.Лепсе (В.Гавела), вул. Суздальська, вул. Академіка Білецького і залізниці у Солом'янському районі м. Києва не розглянута можливість використання ділянки ЗАТ "Кисневий завод" у межах промислової зони як стартової для створення інноваційного виробництва, але й тут ця ділянка передбачена для житлової забудови й навіть не для вкрай необхідного переселення мешканців застарілого житлового фонду масиву Відрадний, а заради швидкого комерційного зиску. Й знову у межах даного ДПТ не передбачено створення нових озеленених територій загального користування у районі з дуже низьким рівнем озеленення.

Виключно житлове будівництво передбачається на виробничих територіях й в ДПТ реконструкції промрайону "Подільсько-Куренівський" (всупереч заявленій темі даної розробки!) і в ДПТ реструктуризації промрайону "Борщагівський - 1" (тут промрайон на 90% фактично ліквідується).

Більш-менш адекватне планувальне рішення прийнято у ДПТ у межах вулиць Дорогожицька, Мельникова, Якіра (Деревлянська), Сім'ї Хохлових у Шевченківському районі м. Києва (територія колишнього мотозаводу), яке передбачає створення на даній території інноваційного парку UNIT CITY (окремі об'єкти якого вже існують). Але й у даному випадку у складі цього "інноваційного парку" більша його частина (57%) передбачена знову для житлової забудови, хоча для заявлених цілей тут необхідно спорудження лише готельного комплексу для ротації кадрів інноваційної діяльності і креативної економіки. Тому існує загроза перетворення інноваційного парку у типову зону офісно-житлової забудови, й прогресивна ідея може бути дискредитована у черговий раз (нагадаємо про безглузді пропозиції щодо створення т.зв. інноваційного парку "Байонік Хілл", а фактично - комерційної житлової забудови, на території лісопаркового поясу Києва та Святошинської рекреаційної зони). До того ж у даному ДПТ вже традиційно проігноровані нормативні вимоги щодо забезпечення населення озелененими територіями загального користування, тоді як облаштування нової повноцінної паркової зони справжнього інноваційного (як індустріального) парку створило би відповідні комфортні умови його функціонування.

Як бачимо не випадково Україна у 2017р. увійшла у десятку найбідніших країн світу. У такий спосіб "розбазарюються" виробничі території, які будуть вкрай потрібні у недалекому майбутньому для реіндустріалізації (фактично - реанімації) країни. Надію на це надає й Постанова КМ України від 18 жовтня 2017р., №980 "Деякі питання визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого рівня на 2017 - 2021рр." ("Урядовий кур'єр " від 29 грудня 2017р., №246).

У наш час існує два принципово різних розуміння промислової революції (стосовно подолання староукладної рентної сировинної економіки, а також стагнації ресурсозалежних виробництв), що має місце у світі - третьої та/чи четвертої, що спричинять, відповідно, "Індустрію 3.0" і "Індустрію 4.0". Як зазначає Д.Череватський (Інститут економіки промисловості НАН України) йде канонізація смарт-промисловості у версії "Індустрії 4.0" із уявленням про неминуче масове безробіття, що буде викликане тотальною роботизацією промислових підприємств. Парадигма ж третьої промислової революції основана (за Дж.Ріфкіним) на домінуванні горизонтальних зв'язків, що утворюють економічні мережі, коли розподільчий характер джерел відновлюваної енергії потребує співпраці мільйонів суб'єктів, сполучених розгалуженими smart grid - розумними мережами електропостачання. Також формуються децентралізовані мережі локальних виробництв одиничних товарів з гарантованою якістю. Тому є резон щодо сумнівів стосовно правильності канонізації саме моделі "Індустрія 4.0" ("Дзеркало тижня", № 29 від 12 серпня 2017р., с.9).

Як відзначає А.Гіршфельд (вик. Директор національного комітету з промислового розвитку України) агентство Bloomberg у Глобальному індексі інновацій серед інших розраховує показник "виробничі потужності" - додана вартість переробної промисловості на душу населення , який в Україні в 15-30 разів нижчій ніж у постіндустріальних країнах, де домінує сектор послуг. Й хоча в розвинених країнах основна кількість робочих місць у сфері послуг, переробна промисловість залишається основним джерелом фінансових та інтелектуальних ресурсів, необхідних для підтримки зростання, отже далі є двигуном розвитку. Передчасна деіндустріалізація не дасть змоги створити сектор послуг із високою доданою вартістю (див. "Урядовий кур'єр" №186 від 4 жовтня 2017р., с. 6). Цієї позиції додержується академік Б.Данилишин: не можна говорити про лідерів світового науково-технологічного розвитку (США, Велика Британія, Ізраїль) як про деіндустріальні країни. Навпаки, адже програмне забезпечення (soft) не може існувати в вакуумі, коли у країні немає промвиробництва, немає у ній й необхідності розробляти програмні продукти. Мова йде не про поновлення промисловості часів УРСР, яка залишилася у минулому разом із промисловим укладом середини ХХ ст., а про створення механізмів, що спонукають власників компаній до модернізації і технічного переозброєння. Створення умов для розвитку саме таких підприємств - правильний шлях підтримки базових галузей промисловості (див. "Дзеркало тижня" №46 від 2 грудня 2017р., с. 7).

Про подібний шлях "економіки надолуження" свідчать численні експерти. В.Власюк (ГП "Укрпромзовнешекспертиза") прямо каже: урятувати Україну від геоекономічного вакууму може тільки розвиток, без гаяння часу, диверсифікованої і високотехнологічної промисловості, перш за все обробної. При цьому, існуюча інфраструктура повинна не просто оновлюватися, а реконструюватися під потреби нової промислової мережі в регіонах, де практично і вигідно створювати такі підприємства ("Дзеркало тижня" №37 від 7 жовтня 2017р., с. 10). Н.Резнікова (експерт CMD-Ukraine) констатує: "якщо практично відсутня промислова база, здатна використовувати нові знання, не можна говорити про створення умов для інвестицій". І далі: "пріоритетним завданням є створення сучасної промисловості, яка забезпечить реальний попит на інновації й забезпечить підгрунтя для інноваційного розвитку економіки. Нова індустріалізація означає не тільки заміну застарілих основних фондів у традиційних галузях промисловості, а й будівництво нових галузей із високою продуктивністю праці та високою доданою вартістю" ("День" №183-184 від 13 жовтня 2017р., с. 15). І тут існує не менш актуальна проблема розроблення стратегії зайнятості населення, її якості та розподілу по секторах економічної діяльності. І.Новак (Інститут демографії і соціальних досліджень ім. М.Птухи НАН України) наводить думку Дж.Ріфкіна, автора книги "Кінець роботи" (1995р.), стосовно того, що людство повинне готуватися до майбутнього, у якому більша частина трудових процесів буде передана машинам й тому ринок "живого" труда буде зменшуватися, але буде надавати нові можливості для тих, хто зможе динамічно пристосовуватися до змін. До того ж, на думку К.Шваба, розвиток нових способів виробництва послужить причиною поступової втрати фундаментального значення поняття доданої вартості, тому що все більше людей буде залучено до виробництва з нульовими витратами. Подальше зменшення товарної цінності труда потребує створення нових механізмів справедливого розподілу суспільного багатства, породження громадських зв'язків (відношення довіри та віддавання власного часу іншим людям) як альтернативи ринковим взаємодіям з приводу продажу власних послуг (див. "Дзеркало тижня" №43-44 від 18 листопада 2017р.).

Ніби то резюмуючи короткий аналіз стратегічних проблем сфери виробництва, академік О.Амоша (Інститут економіки промисловості НАН України) твердить: сьогоднішній вибір стратегії розвитку промисловості - це вибір розвитку національної економіки. Експерти ООН пропонують робити акцент на довгостроковому плануванні (до 50 років з розбивкою на 5 - 10-річні цикли) і мислити категоріями "великих стратегій та значних починань". На даний момент Україна, вважає О.Амоша, знаходиться у непростій точці біфуркації, що пов'язана із вибором домінування або платформи "Індустрії 4.0", або третьої промислової революції у трактуванні Дж.Ріфкіна. Тому не можна знехтувати жодним з цих переходів, але належить зробити вибір на користь верховодства одного з них. "Індустрія 4.0" передбачає концентрацію ресурсів на розвиток супертехнологій, "у чому наша економіка поки не сильна" (див. "Дзеркало тижня" №49-50 від 28 грудня 2017р., с.7). Не випадково в умовах розгортання системної (циклостадійної) глобальної кризи ставиться питання оновлення методологічної основи економічної і соціальної науки (як очевидно й містобудівної!) та обґрунтовуються нові теоретико-методологічні положення у контексті побудови загальної мегаметодології філософії господарства як цілісної сфери життя людини-особистості. Як відмічає професор Г.Задорожний (Харківський національний університет ім. В.Каразіна) у даному вченні говориться про необхідність розуміння духовно-біо-соціальної цілісності як самої людини, так й реальності у якій вона існує. На відміну від шостого технологічного укладу, де першочергова роль відводиться техніці, машинній технології НБІК-конвергенції, сьомий технологічний уклад повинен розглядатися як сфера осмислено-духовної господарчої творчості людини, визначати межі, коридор і механізми реалізації господарства через відродження духовно-етичних цінностей (див. "Дзеркало тижня" №42 від 11 листопада 2017р., с.7).

Так чи інакше, і еволюційний, і революційний етапи розвитку підпорядковуються циклостадійним закономірностям (роботи механізмів) експлікації культурних форм дійсності розселення, що має бути враховано у стратегіях планувального управління (містобудівного планування, проектування, регулювання).

Питання трансформації промислових територій з метою включення їх до складу повноцінного поліфункціонального міського середовища, важливої ролі новостворених виробничих об'єктів у метрополізації значніших міст, що потребують для їхнього вирішення стратегічного бачення цілісної картини розвитку, реновації і реконструкції мережі виробничих територій як складової планувальної структури міста розглянуто у ряді робіт [1; 2; 3; 4; 5].

Необхідно звернути увагу на досвід застосування містоекономічного зонування як одного із планувальних інструментів перетворення виробничих територій і містобудівного обгрунтування ефективності їхнього функціонального використання та із врахуванням їхньої містобудівної цінності у загальноміському вимірі. Було встановлено, що зміни функціонального призначення різних міських територій з бігом часу пов'язано з т.зв. відкладеним економічним ефектом, оскільки великі інвестиції не можуть та й не повинні приносити швидкий ефект. На початковій стадії розвитку (а це 10-20 років) інвестиційні процеси високо ризикові, а тому витратні. Повернення вкладених коштів у близькому майбутньому можливо тільки у межах вже соціально і технічно облаштованих територій. А у передислокованих на інші ділянки підприємств крім проблеми припливу коштів існує й проблема "кадрового голоду" - різним людям притаманні переваги щодо місця мешкання, що пов'язані з ефектом звикання до навколишнього міського середовища з його налагодженими соціальними, економічними, екологічними і транспортними зв'язками. Усе це може бути зруйнованим внаслідок непродумуваності реконструктивних заходів. Тому доцільним вважається залучення методу пошукового прогнозу з розробкою сценаріїв можливих трансформацій територій, що відображають граничні стани об'єктів, та з визначенням оптимальних варіантів та технологічних схем містобудівного освоєння території [4, с. 15, 19, 21].

Пошук стратегічних рішень цілісного планувального управління ареалами розселення (містами, регіонами) повинен базуватися, на наш погляд, на методологічних основах логос-системних технологій трансформаційних дій які мають структурні, генетичні, організаційні й композиційні аспекти-складові з метою досягнення планувально-ефективного використання територій та адекватних ейдос-феноменологічних характеристик міського ландшафту, його виробничої, сельбищної і рекреаційних складових [6; 7].

Масштаби і зміст трансформаційних перетворень та домінуючий атрибут (кризисний фактор стану) міського середовища чи їхня комбінація (будова, функції, властивості, семіотика) покладені в основі їхньої конструктивної диференціації, яка може бути розповсюджена й на середовище виробничої сфери (дослідження І.І.Стецюк в рамках креативно-рекурсивної концепції розселення).

Види та зміст трансформації міського середовища (розпланування і забудови) можуть бути розрізнені наступним чином:

ревалоризація - передбачає пріоритетні зміни (масштаби перетворення, збереження) об'ємно-просторових і розпланувальних характеристик з метою підвищення естетично-художньої цінності міського середовища, здійснення фрагментарних реставраційних робіт та можливого компенсаційного будівництва задля відновлення втрачених домінант із збереженням виду функціонального використання об'єкту перетворення;

ревіталізація - передбачає пріоритетні зміни (масштаби перетворення, збереження) функціонального профілю та призначення фрагментів міського середовища з метою досягнення його функціональної повноцінності шляхом музеєфікації, відтворення втрачених функцій або надання нових, не порушуючи історично сформованого характеру об'єкту;

реновація (реабілітація) - передбачає пріоритетні зміни (масштаби перетворення, збереження) якісних властивостей міського середовища щодо умов розвитку поселення з метою приведення (відновлення, реставрації) компонентів міського середовища у стан, придатний для його оптимального використання та безпечний для здоров'я та благополуччя городян;

регенерація - передбачає всебічне пристосування історичного міського середовища до критичних вимог сучасного етапу відтворення його фрагментів (інтегральні масштаби перетворення, збереження) з метою відродження розмірності функціонально-просторової цілісності та активності поселення і його фізичного відновлення та збагачення як середовища розвитку (скоординовані заходи ревалоризації, ревіталізації, реновації);

реконструкція (модернізація) - передбачає заходи щодо регенерації з різномасштабними можливостями комплексної чи фрагментарної докорінної перебудови міського середовища з метою примноження культурно-історичного капіталу поселення та створення неперервних комфортних умов (селективне оновлення чи випереджаюче перетворення).

У якості нормативної вимоги необхідно відзначити, що заходи і засоби щодо усунення дисгармонійного стану сучасного міського середовища та забезпечення ефективної організації життєдіяльності населення у сферах труда (виробництва), побуту (споживання) і рекреації (відновлення) визначається у відповідності до містобудівних регламентів стосовно вказаних видів актуальної трансформації природних, техногенний і соціумальних компонентів-складових міського середовища.

В рамках креативно-рекурсивної концепції розселення планувальне управління його феноменами передбачає узгоджену з принципами та закономірностями дії логос-системного механізму здійснення культурних форм розселення реалізацію адекватної технологічної послідовності розробки містобудівних рішень поселень, міст, агломерацій, регіонів. При цьому важливо розрізняти два змістовних (семантичних) "репери" такої технологічної інструкції - композицію і архетектоніку. Композиція - головний агрегат трансцендентного логос-системного механізму перманентної експлікації (розгортання та втілення) культурних форм дійсності розселення (здійснення феноменів), запуск якого обумовлений передустановленими умовами та координатами зародження (підставами заснування). Архітектоніка - результуюча компоновка іманентного улаштування (плану здійснення) та уречевлення ландшафтних (процесо-середовищних) феноменів розселення як продукт спонтанно-управляємої їхньої цілеспрямованої (транс)формації.

(Транс)формація мережі виробничих територій (матеріального і духовного виробництва товарів, послуг, знань з наступним їх розповсюдженням, обміном, споживанням і відтворенням) як складової планувальної структури міста (ареалу розселення) композиційно здійснюється у взаємодії із мережею сельбищних і рекреаційних територій як взаємопросягаючих природно-техно-соціумальних інфраструктур міських процесів життєдіяльності, що утворюють ландшафтне ціле міста (регіону) та його фрагментів. містобудівний планувальний стратегічний

Архітектоніка планувальної композиції (констеляція планувальних структури, генезису, організації) з точки зору креативно-рекурсивної концепції розселення (здійснення культурних форм) утворюється двома типами системного втілення (уречевлення і означення) форм дійсності розселення - дестинаціями і цезурами містобудівного планувального рішення. Дестинації (та їхня консолідуюча мережа-каркас - цезури) як цілісні фрагменти процесо- середовищного ареалу розселення (міського ландшафту) мають територіальні і понадтериторіальні виміри (фактори). До перших можуть бути зачислені просторова характеристика - фактор ритмічності упорядкування ситуації цілого (евритмія), часова характеристика - фактор періодичності наявного існування цілого (синхронія), субстанційна характеристика - фактор фазовості самоузгодженої відповідності цілого ("зашнурованість" компонентів, "бутстреп" за Джеффрі Чу); до других - семіотичні характеристики-фактори циклічності смислозначевої єдності цілі ландшафтного цілого (синтагми). Згадані фактори визначають зміст планувальної метрики як сукупності правил формації та трансформації феноменів дійсності розселення, забезпечення прийняття гармонічних містобудівних рішень щодо створення середовища ефективних процесів на основі композиційно вивіреного вичленування та зчленування планувальних складових ландшафтного цілого - дестинацій і цезур, адекватних циклостадіям життєвого шляху поселень, міст, агломерацій, метрополій, регіонів.

Великомасштабні та диверсифіковані виробничі (у т.ч. науково- технологічні інноваційно-виробничі), сельбищні і рекреаційні території з відповідним домінуючим функціональним профілем і характеристиками розподільчо-консолідованого містобудівного використання території утворюють базові дестинації (кластери) матеріального і духовного виробництва, споживання і психофізичного відтворення макрокомпонентів міського ландшафту.

Мережа об'єктів креативної індустрії, вибіркових тематичного спілкування, торгівельно-виставкових, культурно-розважальних і інтелектуальних послуг, мистецьких, дослідницьких, інформаційно- інноваційних евристичних центрів, спортивно-видовищних і рекреаційно- подійних (фестивальних) та туристських територій, пішохідних зон і транспортно-комунікаційних коридорів та пересадочних вузлів (вісей діяльного кругообігу) - основа утворення каркасу-цезур розповсюдження і обміну (збагачення) продуктів діяльної активності і духовного відтворення міського ландшафту (процесо-середовищної єдності).

Актуальним для стратегії містобудівного планування Києва (міста- регіону, агломерації) є встановлення планувальних параметрів і режимів становлення, трансформації і використання дестинацій і цезур архітектоніки міста як базових характеристик гармонізації міського середовища і оптимізації міських процесів (у т.ч. реіндустріалізації). Зміст і семантика цих характеристик визначається закономірностями (проявлення ефектів) взаємодії дестинацій і утворення "зшиваючих" ландшафтне "тіло" поселень (регіонів) у цілісні організми "розумних" мереж-цезур як матричних каркасів (активі заторів "духу міста") здійснення та кумулятивного відтворення феноменів розселення.

Вирішення цього завдання можливе у рамках здійснення трьохциклостадійного безперервного комплексу робіт з планувального управління, що може бути уточнено таким чином. Містобудівне планування визначає на базі концептуальних уявлень стосовно феномену розселення актуальний стан і вимоги до якості середовища здійснення (ходу) процесів життєдіяльності (забезпечення роботи механізмів формування, функціонування, розвитку, відтворення) і встановлює перспективні (стратегічні) ціннісні характеристики і цільові параметри (просторові, функціональні, фізичні, семіотичні) розпланування і забудови поселень, міст, агломерацій, регіонів та їх фрагментів, а також завдання і засоби трансформації (збереження) будови, функцій, властивостей і призначення їхніх складових територіальних елементів та комплексів, конкретних ареалів розселення. Містобудівне проектування пропонує поетапне модельне рішення завдань досягнення перспективного (гармонійного) стану фрагментів поселень, міст, агломерацій, регіонів із урахуванням їх актуальності, наявності земельних, матеріальних і фінансових ресурсів, можливостей будівельної бази і доступності адекватних технологій, а також визначає режими використання територій і пооб'єктні параметри складових міського середовища (середовища розселення). Містобудівне регулювання забезпечує хід реалізації планувально- проектних рішень, встановлює правила і нормативи їх варіативного (поетапного) здійснення, діапазони і шкали допустимих (можливих та/чи необхідних) трансформаційних дій з метою оптимізації процесів життєдіяльності і стійкої роботи механізмів втілення поселень, міст, агломерацій, регіонів як планувальних (ландшафтних) цілісностей.

Містобудівні технологічні регламенти визначають рамки, напрямки і масштаби різних видів трансформації (гармонізації) міського середовища, цільових параметрів його природних, техногенних і соціумальних компонентів і архітектоніки ціннісних статусів, умов і етапів, досягнення містобудівної завершуваності (сформованості) його окремих фрагментів з використанням логос-системних інструментів і інструкцій містобудівних структурування, зонування, організації і композиції планувальних елементів феноменів розселення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пономарьова А.В. Містобудівна реновація порушених промислових територій в Європі / А.В.Пономарьова // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - К.: КНУБА, 2011 - Вип. №26. - С.155-161.

2. Пестрикова А.Г., Бакало Е.А. Влияние объектов промышленного назначения на формирование архитектурно-пространственной композиции города / А.Г.Пестрикова, Е.А.Бакало // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - К.: КНУБА, 2013. - Вип. №33. - С.297-306.

3. Удовиченко О.С. Формування та інноваційний розвиток єдиної системи промислових утворень міста Харкова / О.С.Удовиченко // Досвід та перспективи розвитку міст України. Проблеми реконструкції в теорії та практиці містобудування. - К.: ДП УДНДІПМ "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М.Білоконя, 2014. - Вип. №27. - С.185-192.

4. Ершова С.А., Митягин С.Д. Экономические и градостроительные проблемы развития исторического промышленно-селитебного пояса Санкт- Петербурга // С.А.Ершова, С.Д.Митягин [Под ред. С.А.Ершовой]. - СПб.: СПбГАСУ, 2009. - 528с.

5. Сеньковська Я.Т. Функціонально-планувальна реструктуризація територій промислових об'єктів міста (на прикладі м. Львів): Автореф. ...дис.канд. архітектури: 18.00.01 / Я.Т.Сеньковська. - Львів.: Нац.університет "Львівська політехніка", 2017. - 21с.

6. Дюжев С.А. Методологічні основи логос-системних технологій розробки та прийняття містобудівних планувальних рішень / С.А.Дюжев // Містобудування та територіальне планування. - К.: КНУБА, 2015. - Вип. №58. - С.178-193.

7. Дюжев С.А. Планувально-ефективне використання територій як метрика гармонійної трансформації міського ландшафту / С.А.Дюжев // Досвід та перспективи розвитку міст України. Проблеми реконструкції в теорії та практиці містобудування. - К.: ДП УДНДІПМ "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М .Білоконя, 2014. - Вип №27. - С.83-95.

Размещено на Allbest.ru