Кілька документів про діяльність Андрія Квасова у Глухові

Размещено на http://allbest.ru

Кілька документів про діяльність Андрія Квасова у Глухові

С.Б. Юрченко

Андрій Квасов як творча особистість відіграв важливу роль у формуванні архітектурного обличчя Сіверщини середини - другої половини XVIII ст. Прикметною особливістю його споруд є ознаки раннього класицизму, що на той час саме почав зароджуватися в українській архітектурі, тому без перебільшення творчість зодчого носить переламний характер та є перехідною ланкою від бароко до стилістичних форм початку XIX ст.

Перші роботи Квасова пов'язані із меценатською діяльністю родини Розумовських і датуються 1740-ми - 1750-ми роками. Це, перш за все, храми в Козельці та Лемешах [1, 98, 106], не збережений палац у Розумах (зараз - с. Олексіївщина) [5, 574]. До його творчого доробку можна також віднести деякі будівлі, що зведені у Покорщині на околиці Козельця - садибний будинок Дараганів та верхній ярус кам'яниці.

Після скасування гетьманства в Україні головною урядовою установою стає Малоросійська колегія. У новому контракті, що був укладений із А. Квасовим 1765 р., йдеться про те, що зодчий хотів би залишитися працювати ще на 6 років при «одних казенных строениях» [2, 151].

Починаючи з цієї дати, основним куратором всіх державних будівельних робіт і, очевидно, також їх ініціатором стає Петро Румянцев - президент Малоросійської колегії. Вірогідно, що саме за його розпорядженням приступили до добудови Троїцького собору у Глухові, що почав зводитися при гетьмані Скоропадському у 1720 р. - цим роком датується контракт із майстром на будівництво [3, 277].

В. Пуцко вперше підтвердив архівними документами авторство Квасова на останньому етапі будівництва собору. У своїй ґрунтовній статті дослідник проаналізував хід будівельних робіт у першій половині XVIII ст. до появи А. Квасова і прийшов до висновку, що роботи не вийшли за межі початкової стадії [4, 123].

Наведена ним цитата свідчить, що у 1741 р. церква була вимурована на висоту близько 6 м. Перші пропозиції Квасова, що включали в себе розділення храму склепіннями на два поверхи, були відхилені, наприкінці статті наведено опис пропонованого завершення - із дзвіницею над західним фасадом. Проте, на думку дослідника, від неї відмовилися та збудували окремо від собору. Зазначимо, що наведені дані датуються 1765 р. Нещодавно віднайдені документи дозволяють пролити світло на подальший хід робіт та детальніше уявити собі остаточний задум архітектора, що був, треба думати, погоджений Малоросійською колегією та Румянцевим.

З тексту документів видно, що кураторами будівництва перед Квасовим були значковий товариш Приблуда та військовий товариш Клоченко. Фінансування велося Малоросійською колегією; нею, зокрема, у 1764 р. виділено на ведення робіт 1416 руб., але були також і порівняно незначні надходження від окремих осіб.

Протягом 1765 р. виділені кошти спрямували на виконання передусім підготовчих робіт. У цей період було закуплено деревину та встановлено нові риштування, реманент для робітників, дошки для влаштування верхніх склепінь, винайнято робітникам помешкання.

Майстрові Коцаренку, який керував роботами та помер, та підмайстру Петнецькому (П'ятницькому - ?), котрий змінив його, виплачено 607 руб. Частину коштів сплачено за солому, якою покрили церкву на зиму, певні суми - ковалеві за виготовлення металевих виробів, необхідних для будівництва.

Була оплачена праця перевізників та підсобників. Тоді ж збудували цегельню, виплатили певні суми на робітників, котрі виготовляли цеглу, та підсобників, котрі її перевозили до церкви, влаштували майстерню для випалювання вапна, яке також підвозилося на будову. В документі згадано і прізвище попереднього «будівничого» - представника від міста, котрий наглядав за ходом робіт, - Пуховича.

Суміщений план Троїцького собору у Глухові, виконаний Андрієм Квасовим у 1769 р. (ІР НБУВ, ф. XIV, спр. 4552, с. 9)

Другий документ - донесення Андрія Квасова, датоване 24 лютого 1766 р., - цікавий тим, що в ньому вміщено опис майбутніх робіт. Цей опис важливий через те, що відображає остаточний варіант проекту, затверджений до реалізації. Квасов знайшов потенційного підрядника, яким виявився мешканець старообрядницької слободи Олександр Корабельников.

За наданим йому проектом він розцінив вартість виконання різних видів робіт, що дає можливість уявити запланований зодчим вигляд храму. Отже, передбачалося змурувати верхні склепіння, звести над західним компартиментом двох'ярусну дзвіницю, переробити два склепіння на хорах, перекласти вінцеві карнизи на фасадах, примурувати дванадцять круглих стовпів та надмурувати два фронтони, прорізати дадатково троє вікон та троє дверей. Підлога повинна була викладатися із чавунних плит або із цегляних лещадок.

Ззовні та всередині стіни та карнизи оштукатурювалися та прикрашалися ліпними деталями, що встановлювалися над вікнами, пілястрами та стовпами, у тимпанах фронтонів та у люнетах. Оштукатурювалися також муровані дзвіниця та одна баня. Церква завершується трьома банями, дзвіниця - шпилем на невеликому барабані.

Порівнюючи опис із попереднім варіантом, наведеним у В. Пуцка, можна зробити висновок, що більшість запропонованого на початку було затверджено, окрім міжповерхових склепінь та баньок над бічними абсидами. Як бачимо, дзвіниця проектувалася за аналогією із Петропавлівським собором у Петербурзі, при цьому основний масив глухівського храму увінчувався трьома верхами, що характерно для українського церковного будівництва. Такий задум свідчить про сміливість творчого підходу Квасова, який вміло поєднав дві різні традиції, створивши таким чином оригінальну та виразну об'ємно-просторову композицію.

Документи також дають можливість установити обсяг виконаних до Квасова робіт та визначити його роль у формуванні остаточного вигляду собору. Отже, храм було змуровано до карнизів включно, були також виконані склепіння, проте споруда не була накрита дахом. Кошторис на добудову проливає світло на те, яким повинен був бути запроектований Квасовим собор у остаточному варіанті.

Тут згадано про переробку двох бічних склепінь та склепіння «над трапезою», тобто у західній частині. Можна припускати, що ці три склепіння були виведені під світлові барабани - як це можна бачити у храмі, взятому за зразок, - соборі Гамаліївського монастиря - тому потребували переробки, адже за задумом Квасова світлова глава проектувалася лише одна. Якщо це припущення вірне, то Троїцький собор за об'ємно-просторовою композицією, запроектованою в часи Скоропадського, повинен був наслідувати монастирський храм Різдва Богородиці. Приклади зведення храмів за однією планово-просторовою схемою відомі в Гетьманщині - наприклад, багатьма дослідниками неодноразово відмічалася подібність Вознесенського собору Фролівського монастиря до Георгіївського храму в Данівці та до церкви Св. Духа в Ромнах.

Також Квасовим перероблено зовнішнє опорядження фасадів, що набуло рис, які більш близькі до ордерних побудов, про що вже писав В. Пуцко [4, 128].

Філарет Гумілевський повідомляє, що у 1759 р. дзвіниця завалилася і «падением своим отшибла угол храма» [3, 277]. Можливо, що наведена дата є друкарською помилкою, адже документи свідчать, що ця подія сталася у 1769 р., найімовірніше - весною. Збереглося пояснення Квасова та виготовлене ним власноруч креслення, що датоване 2 червня 1769 р. Зображення являє собою суміщення планів на двох рівнях.

План собору викреслений чорною тушшю, а на нього накладено викреслений червоним кольором план на рівні дзвіниці та бані. Пояснюючі написи вказують на стан окремих елементів споруди. Кожна чарунка склепінь підписана або як ціла («сей свод цел»), або як зруйнована («сей свод пробило»). архітектурний храм глухов церква квасов

Зруйнованими виявляються два західні компартименти - у центральній та північній навах. Біля стіни, яка відділяє абсиди, написано: «Сия стена когда купол был сделан тогда осела от прибавления тягости в средине на 2 вершка и в стенах оказалис трещины». Біля західної пари стовпів надано пояснення: «Сей столб осел на 5 вершков», натомість біля підбанних стовпів коментар наступний: «Сии столбы осели 4 вершка как зделали главу и при стенах показалис трещины».

Описано і стан попружних арок, перекинутих від стовпів на стіни: «От стены трещины прежние». Біля північно-західного кута собору читаємо: «От литери L до литери К угол збило колоколнею как упала», а поруч із зображенням внутрішньостінних сходів у західній стіні вміщено більш розлогий напис: «От сей лесници, что связи потянуло к столбу, вырвало стену от лесници и от того ослабило угол колоколни и зделало разрушение и упали на сей угол и збило угол церковной от литеры К до литеры L».

Над кресленням архітектор зробив вербальне пояснення причин обвалу. За його словами церква, що будується з часів гетьмана Скоропадського, ніколи не була накрита, через що атмосферні опади підмивали фундамент. Крім того, як показали спеціально взяті проби розчину, стіни роблено з одного каменю без вапна, «не наблюдаемо плотности», через що внаслідок додаткового навантаження мурування видувається.

Після просідання стовпів, до яких були закріплені металеві розтяжки від стіни зі сходами на хори, ці розтяжки потягнули частину стіни, що і послужило причиною ослаблення основи, на яку спиралася дзвіниця. В результаті вона і завалилася. Квасов пояснює Румянцеву, що «сіе все не от неискуства моего последовало, но от слабости фундамента» та наприкінці рекомендує зруйнований кут церкви відновити, а дзвіницю збудувати окремо від собору, можливо навіть і вищу. Як бачимо із подальшого розвитку подій, саме так згодом і зробили.

Описаний випадок дозволяє зробити висновок, що Андрій Квасов користувався величезною довірою Румянцева, оскільки після аварії на будівництві, по-перше, саме йому доручили визначити причини обвалу, а по-друге - і надалі прислухалися до його порад. У вищезгаданому донесені також йде мова про роботи, виконані Квасовим на Миколаївській церкві.

Відповідно до отриманого із Малоросійської колегії указу від 31 січня 1766 р. зодчий зобов'язався відповідно до розробленого ним проекту збудувати нові завершення бань, а також виконати ремонтні роботи на фасадах. Роботи повинні були тривати один сезон. Раніше про перебудову церкви у 1766 р. нічого не було відомо.

Цікавою особливістю глухівських церков є одна деталь, яка нечасто зустрічається в інших містах:восьмигранні ліхтарики, що служать перехідним елементом від бані до маківки, прикрашають колонки, встановлені на кутах. Такий мотив можна бачити не тільки на старих знімках Троїцького собору, а й на Спаській церкві, є ці елементи і на банях Миколаївського храму. Зазначена спільність мотиву дозволяє поставити питання про причетність до його створення Андрія Квасова. У випадку із Миколаївською церквою слід було б перевірити, чи не перероблялися або чи не замінювалися глави під час прибудови дзвіниці у другій половині ХІХ ст.

В «доношеніи» архітектор згадує, що «имеются искусніе ж муровщикы и штокаторы в Кіеве Иван Грыгоровыч, в Коропе Барановскій». Поза всяким сумнівом, тут мається на увазі Іван Григорович-Барський, відомий київський зодчий ХУІІІ ст. Познайомитися з ним Квасов міг уже при будівництві собору в Козельці, який київський митець прикрашав ліпленням. Цікаво, що Барського названо не архітектором, а «муровщиком» - будівельним майстром. А це, у свою чергу, ставить під сумнів авторство зодчого по відношенню до зведених ним споруд - чи був він автором проекту? Але це вже тема для окремого дослідження.

Згаданий майстер із Коропа Барановський міг бути знайомий Квасову також завдяки спільній роботі. Такою роботою могло стати будівництво Вознесенської церкви, освяченої незадовго перед цим - у 1764 р. Таким чином, наведена інформація може бути непрямим підтвердженням авторства Квасова щодо згаданої церкви. Припущення про це зустрічається у В. Вечерського [1, 110]. Цікавим є також кошторис на будівництво міської брами. Кошторис складений самим А. Квасовим, що документально підтверджує його авторство. Брама задумувалася з одним проїздом та двома проходами й караульнями. На її будівництво передбачалося використати 150 тис. звичайних цеглин, а також зробленої за формами на карнизи 800 та на круглі колони 1200 штук. Стіни оштукатурювалися, дах передбачався із поливаної черепиці. Затяжки у стінах виготовлялися із заліза. Заповнення віконних прорізів виконувалося у вигляді дерев'яних рам із зеленим склом, що піднімалися. Передбачалося влаштувати дві печі, обкладені простими кахлями. В проїзді встановлювалися двоє воріт. Наприкінці кошторису є згадка, що планувалося спорудити чотири однакові брами, проте досі було відомо тільки про дві.

Останній виявлений документ - кошторис на будівництво зблокованого будинку на двох господарів. Будинок повинен був бути двоповерховим, обнесеним дерев'яною огорожею на стовпах. В будинку передбачалося 50 одностулкових дверей, з яких 20 мали залізні замки та 40 вікон. Скло вставлялося двох видів у залежності від якості - «зеленой води» та «полубелой води». У будинку проектувалося розмістити 8 печей, обкладених зеленими кахлями, кожна піч комплектувалася металевими дверцятами, а дві з них - заслінками. Стіни штукатурилися з додаванням алебастру та білилися. Підлоги нижнього поверху викладалися із цегляних лещадок, а на верхньому - із дощок товщиною 1 вершок.

Наведені дані дозволяють впевнено говорити про спробу Андрія Квасова утворити у центральній частині Глухова містобудівний ансамбль, що повинен був складатися із громадських та житлових будинків. На жаль, цей задум було реалізовано тільки частково.

Анотація

Кілька документів про діяльність Андрія Квасова у Глухові. С.Б. Юрченко