Технології будівельного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Історія будівельного мистецтва

Історія будівельного мистецтва бере свій початок з найдавніших часів і пов'язана з історією розвитку людського суспільства.

Перші визначні архітектурні споруди створилися за часів рабовласницької епохи у Стародавньому Єгипті, античній Греції та Римі ( IV - I тисячолітті до н.е.)

У XVIII ст. у мистецтві й архітектурі поширюється класичний стиль. Виникненню класичного стилю значною мірою сприяв розвиток науки, особливо філософії й літератури.

Але XIX ст., відкрило еру технічного прогресу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване залізо, згодом стать. Перше застосування як основного будівельного матеріалу мало скло (" Кришталевий палац" на всесвітній виставці в Лондоні у 1851 р. був збудований із засклених панелей).

У кінці століття з металу споруджували складні просторові конструкції. У 1889 р, за проектом А.- Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв'язку з Всесвітньою виставкою була змонтовано із сталевих елементів вежа заввишки 300 м. з часом ця споруда стала символом Парижу.

Крім металу у другій половині XIX ст. починають застосовувати інші прогресивні матеріали - бетон і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальшій розвиток світової архітектури.

Будівництвом називається процес спорудження будівель і споруд різного призначення.

Будівництво тісно пов'язано з промисловістю, транспортом, сільським господарством, наукою, обороною і невиробничими сферами.

Значний внесок внесло будівництва у невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони зі своїми школами й дитячими закладами, підприємствами, торгівлі, культурно-побутовими центрами - все це споруджено будівельниками.

Таким чином, будівництво відіграло значну роль у житті суспільства. Воно є матеріальною основою безперервного розвитку народного господарства, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня нашого народу.

Термін служби будівель та споруд коливається від 50 до 150 років. Ще на довший термін розраховані мости, тунелі, греблі.

Результатом пращ будівельників є закінчені будівлі чи споруди різного призначення: житловий будинок, школа, лікарні, промислові підприємства, домна, електростанція, залізниці, мости, тунелі, греблі тощо. Ці об'єкти будують з різних природних чи штучних матеріалів (окремих дошок, колод, цеглин, природного тесаного каменю, бетону і залізобетону, готових заводських конструкцій, металу, пластмаси).

У процесі спорудження будівель і споруд виконують загально будівельні та спеціальні роботи.

Загально будівельні роботи поділяють на окремі види, які виконують робітники відповідних професій і застосовують при цьому різні будівельні машини та інструменти.

Перш ніж звести будинок чи інші приміщення, роблять спочатку відповідну розмітку на відведеній для будівельних робіт ділянці, риють котлован для закладення фундаменту. Такі підготовчі роботи називають земляними.

2. Інструменти, приладдя, інвентар

Продуктивність праці муляра багато в чому залежить від якості ручного інструменту.

Кельма типу КБ (Рис. .1.а) - це лопатка з тонколистового сталевого полотна із зігнутою ручкою з древини твердих порід. Вона застосовується для розрівнювання розчину, заповнення вертикальних швів і підрізування надлишків розчину.

Молоток-кирочка типу МКИ (Рис. 53,б) масою 0,55 кг з дерев'яною рукояткою завдовжки до 300 мм використовується для рубки або тесання цеглини, керамічного каменя. При цьому лезо молотка повинно бути під прямим кутом до поверхні ребра цеглини.

Лопата розчину типу ЛР (Рис..1. в) має полотно з листової сталі завтовшки 1,6 мм. Круглий металічний стрижень завдовжки 320 мм захищає від зносу дерев'яний живець.

Лопата необхідна для подачі і розрівнювання розчину, а також для перемішування його в ящику.

а б в

Рис.1. Ручний інструмент для укладання цегли

а - кельма; б - молоток; в - лопата для розчину

Розшивки типу РВ-1 і РВ-2 (Рис. 3.2.) мають робочу частину у формі розрізаної уздовж сталевої трубки з ручкою з деревини твердих порід.

Рис. 2. Розшивка з увігнутою робочою частиною (а) і з опуклою (б)

Обробку і ущільнення швів кладки ведуть сталевими розшивками, які мають увігнуту і опуклу поверхню.

Для прискорення виробництва цеглевої кладки і підвищення виробництва цегляної кладки і підвищення її якості використовують малогабаритні ручні пристрої. Причальні скоби (Рис. 3.3.) П-подібної форми закріплюють в швах кладки; скоби з листової сталі надягають на цеглину, укладену навзнаки.

Кручений причальний шнур (Рис. 3.4.) завтовшки 1,5...3 мм натягують уздовж стіни, що викладається. Він призначений для дотримання горизонтальності рядів, що викладаються.

Рис. 3 Причальний шнур в корпусі

1 - корпус; 2 - ручка; 3 - шнур

Проміжні маяки (Рис. 3.5.) у вигляді прямокутного корпусу або зварної рамки фіксують натягнутий шнур у вертикальній і горизонтальній площинах.

Шаблон (Рис. 3.6.) у формі металічного косинця служить для розмітки і перевірки прямих кутів кам'яних стін. Шаблон з двох лінійок, сполучених хомутами з притискними гвинтами, призначений для розмітки віконних і дверних отворів при виробництві кам'яних робіт.



Рис. 5. Проміжні маяки

а - з прямокутним корпусом; б - із зварною рамкою;

1 - причалка; 2 - корпус; 3 - ручка; 4 - ролик; 5 - упори; 6 - рамка; 7-фиксатор

Рис. 6. Шаблони для розмітки і перевірки кутів і отворів

Висок (Рис. 7.) масою 0,2... 1 кг, що складається із сталевого конусоподібного корпусу, крученого шнура і алюмінієвої планки, призначений для перевірки вертикальності кутів і поверхні кладки.

Рис. 7. Висок

Правило (Рис. 3.8.) з отфугованого дерев'яного бруска або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2...2 м призначено для контролю поверхні стін, що викладаються.

Рис. 8. Правило

а - дюралюмінієве; б- дерев'яне

Для перевірки якості цегляної кладки використовують контрольно-вимірювальний ін струмент.

Складаний метр і рулетки (Рис.3.9.) завдовжки 2...20 м служать для лінійних вимірювань в ході виконання кладки.

Рис. 9. Вимірювальні прилади

Рівень (Рис. 10.) в металевому корпусі завдовжки 750 мм застосовується для перевірки вертикальності і горизонтальності кладки.

Рис. 10. Рівень

1 - корпус; 2 - ампули; 3 - кришка



При виробництві кам'яної кладки використовують також різний інвентар.

Установка (Рис. 3.11.) об'ємом до 2 м3 служить для прийому, підігріву, перемішування і порційної видачі товарного розчину і витратну тару для доставки до робочого місця каменщика.

Рис. 11. Установка для прийому і видачі розчину

1 - рама; 2 - ємність з гвинтом усередині для перемішування розчину;

3 - моторний відсік; 4 - кришка; 5 - секторний затвор для видачі розчину; 6 - підвіска

Бункер з щелепним затвором (рис.12.) об'ємом до 1,2 м3 призначено для приймання і подачі розчину на місце муляра.

Металевий ящик (Рис. 13) розчину об'ємом 0,24 м3 служить для подачі розчину на робоче місце муляра. Допускається підйом в гірлянді (до шести ящиків одновременно).

Рис. 13.Металевий ящик розчину

1 - вантажопідйомна петля; 2 - строп

Самозатягувальний захват вантажопідйомністю 1,75 т представляє собою прямокутну раму з двощелеповим затиском важеля.

Він призначений для розвантаження пакетів силікатної цеглини без піддонів з автотранспорту і подачі їх до місця кладки.

Бак для змочування цеглини є ємкість заповнена водою. У жарку і суху погоду піддони з цеглиною опускають у бак, змочують і подають до робочого місця муляра.

Переносні світильники у вигляді розсувної рами з телескопичною стійкою, що має плафони, освітлюють робоче місце в темну пору доби.

Контейнер для зберігання одягу, інструменту і приладдя бригади мулярів має відділення для двох змін. Технологічно необхідний набір інструменту, пристосувань та інвентаря, розрахований на бригаду мулярів, називають нормокомплектом.

3.Організація робочого місця муляра

Ділянка безпосереднього мурування разом зі встановленими поруч піддонами з цеглою, ящиками з розчином і риштуванням утворюють робоче місце муляра. Правильна організація робочого місця забезпечує високу продуктивність праці.

При муруванні глухих ділянок робоче місце (рис.) має бути завширки 2,5-2,6 м і поділятися на зони:

робочу (завширшки 60-70 см), де працює муляр;

складування (завширшки до 1,6 м), де ящик з розчином чергується з піддоном цегли:

вільну (завширшки не менше 30-40 см) для проходу.



Робоче місце при мурування простінків (рис.) має розміри такі ж, як і попередні. Для того, щоб муляр виконував менше рухів піддони з цеглою розміщають проти простінків, довгим боком перпендикулярно стіні будівлі, яку зводять будівельники, а розчин -- проти прорізів.

Запасу цегли на робочому місці повинно вистачати на 3-4 години роботи.

Розчин у ящики завантажують перед початком мурування; розрахунком на 40-50 хвилин роботи.

У процесі мурування запас цегли та розчину поповнюють.

Розміщення інструментів на робочому місці повинно бути найбільш раціональним. Наприклад, кельму і молоток кладуть праворуч, щоб муляр не витрачав зайвий час на нераціональні рухи. Відстань між ящиками не повинна перевищувати більше 3 м і розміщувати ящики з розчином далі, ніж 2 м від місця укладання не рекомендується. Якщо мурування виконують одночасно з облицюванням, то ширину зони матеріалів збільшують до 1,5 м, а матеріали розміщують у два ряди: у першому ряді розміщують цеглу, а в другому - облицювальний матеріал.

4.Транспортування та приготування розчинів в зимових умовах

Розчини кладок переважно готують централізовано на розчинових заводах або вузлах. Особливо це вигідно взимку. На будівельні об'єкти розчин доставляютьв автомобілях-змішувачах або в автомобілях-самоскидах з подвійним дном, що обігрівається вихлопними газами двигуна автомобіля для того щоб розчин не замерз в дорозі.

Мал 1 Установка для прийому, перемішування і видачі суміші розчину

1--естакада; 2--бункер із змішувачами; 3 -- затвор для видачі розчину; 4 -- роздавальний бункер

При транспортуванні розчину в самоскидах, що не утеплені, їх кузов покривають брезентом або утепленим щитом. Тривалість перевезення з врахуванням укладання розчину в конструкцію не повинні перевищувати термінів схоплювання суміші розчину.

На будівельному майданчику доставлений розчин розвантажують в бункер інвентарної установки для прийому, перемішування і видачі суміші розчину (мал. 2).

Мал 2 Подача розчину кладки роздавальним бункером

а -- завантаження; б -- розвантаження на робочому місці муляра

Звідси його роздавальним бункером подають до робочих місць мулярів (мал. 2).

Мал 3 Доставка розчину кладки в баддях

а -- подача на робоче місце; 2 -- розвантаження в ящик муляра

Суміш розчину з автомобілів-самоскидів можна розвантажувати в бадді (мал. 4), які потім краном подають на робоче місце.

Для збереження необхідної температури ящики розчинів мулярів обладнані знімним днищем з вмонтованими тепло нагрівачами або ж використовують ящики утеплені (мал. 5).

Мал 5 Утеплені ящики для розчину

а - із знімним днищем, обладнаним теплоэлектронагрівачами; б-- теплоізолюючими матами

5.Мурування способом заморожування

Найбільш поширеним і економічним способом зведення кам'яних конструкцій в зимових умовах є заморожування. Цей спосіб може бути застосований для конструкцій, що зводяться з каміння правильної форми, великих блоків, а також постелістого бута.

Кладку способом заморожування ведуть на відкритому повітрі мерзлого цегли, каменів або блоків правильної форми на підігрітому розчині, має позитивну температуру в момент укладання його в справу, а потім замерзаючий. Сутність цього способу полягає в тому, що розчин в швах, замерзлий незабаром після його укладання, твердіє в основному після відтавання кладки і частково в період до замерзання (за рахунок плюсової температури розчину і теплоти, що виділяється цементом при його твердінні), а також при зимових і весняних відлизі або штучному отогревании кладки.

Якщо в процесі відтавання можливі динамічні впливу на конструкцію або район будівництва має підвищену сейсмічність, заморожування використовувати не можна.

Для кладки способом заморожування застосовують пластичні, удобоукладываемые цементні і складні розчини марки не нижче М10 без хімічних добавок рухливістю: 9... 13 см - для конструкцій з повнотілої цегли та бетонних каменів; 7...8 см - з дірчастої цегли і пустотілих каменів 4...6 см - з бутового каменю. Розчин готують на підігрітій воді і заповнювачах. Цегла та камені ретельно очищають від снігу і полою.

Необхідна температура розчину в момент його укладання залежить від температури зовнішнього повітря і повинно бути достатнім, щоб за тривалість охолодження (15...20 хв) забезпечити деякий вологообмін між розчином і кладкою і обтиснення шва до замерзання розчину.

Оскільки при замерзанні в ранньому віці кінцева міцність розчину знижується, його марку порівняно з маркою, придатною для літніх умов, треба збільшувати. Так, марку розчину підвищують на один щабель при р середньодобовій температурі зовнішнього повітря від -4 до -20 °С, на два ступені - при температурі нижче -20 °С

Марку розчину приймають таку ж, як і для літніх умов, якщо середньодобова температура зовнішнього повітря не нижче -3 °С, а також якщо кам'яні конструкції завантажені не більше ніж на 70 % розрахункової несучої здатності. Це пояснюється тим, що зниження міцності кладки, виконаної за будь-яких морозів, не перевищує 30 %.

У зв'язку з викладеним марки розчину для кладки із цегли і каменів правильної форми повинні бути не нижче М10 - для фундаментів і стін, М25 - для стовпів, М50 - для карнизів, рядових перемичок і армованої мурування; для кладки фундаментів і стін з каменів неправильної форми марка розчину - М25.

Оттаивающая кладка вимагає ретельного спостереження і при необхідності прийняття заходів, що забезпечують стійкість зведених конструкцій (затінення стін рулонними матеріалами для запобігання їх одностороннього прогрівання сонцем, тимчасове кріплення висячих стін та ін). Спостереження ведуть за розміром, напрямком і рівномірністю опади кладки, розвитком деформацій (у разі їх появи), процесом твердіння розчину швах кладки. Середню розрахункову осадку оттаивающей кладки з буту приймають рівною 1...2 мм, а з бетонних каменів і цегли - 0,5 мм на 1 м висоти. Відтавання розчину знижує монолітність кладки. З настанням відлиги необхідно гранично обмежити навантаження на перекриття від матеріалів, інвентарю, зменшити передачу на кладку горизонтальних зусиль від елементів дахи.

Виявивши значні відхилення від вертикалі у перші дні після відтавання стін і стовпів, їх виправляють сжимами, переймами, підкосами на клинах, а в більш серйозних випадках - тросами, натягиваемыми за допомогою поліспастів і лебідок.

При появі ознак перенапруження в кладці (нерівномірне осідання, тріщини тощо) її необхідно негайно «розвантажити».

При наявності надмірних опорних навантажень на свіжу кладку під балки, прогони та перемички встановлюють тимчасові розвантажувальні стійки; під стійки укладають клини для забезпечення можливості їх регулювання висоти згідно з осадкою кладки.

Недооцінка явищ, що відбуваються в кладці в процесі відтавання, може привести не тільки до псування конструкцій, але і до аварій. Тому в технологічних картах на виробництво кам'яних робіт повинні бути приведені спеціальні вказівки, що враховують зимові умови (граничні висоти стін стовпів, способи тимчасового кріплення стін, простінків, стовпів, балконів, карнизів тощо), а також заходи для підвищення міцності кладки (сітчасте армування, застосування розчину підвищених марок). При відсутності в проекті подібних вказівок виконувати кам'яну кладку способом заморожування забороняється.

Щоб забезпечити стійкість кам'яних конструкцій, зводяться способом заморожування, виконують ряд конструктивних, організаційних і технологічних заходів: в кутах, примиканнях і перетинах стін укладають сталеві зв'язку; у прорізах над віконними і дверними коробками залишають зазори на осадку не менше 5 мм при цегляній кладці і 3 мм при кладці із штучних і природних каменів правильної форми; відразу по закінченні кладки стін і стовпів кожного поверху монтують елементи перекриття і анкерят їх до стін не рідше ніж через 2...3 м; крокви даху роблять безраспорными; різниця по висоті в рівнях кладки суміжних ділянок стін (якщо немає осадового шва) повинна бути не більше 4 м.

Щоб оберегти замерзлу кладку від навесні та опади підвищити її несучу здатність, одночасно із зведенням верхніх поверхів організовують внутрішній обігрів і сушіння приміщень нижче розташованих поверхів повітрям, підігрітим нафтогазовими калориферами.

Протягом перших трьох - п'яти доби підтримують температуру 30... ...50 °С, потім знижують її до 2О...25СС і при сушінні стін протягом 4-7 діб проводять посилену вентиляцію. Після підключення центрального опалення калорифери прибирають. На поверхах, де вологість поверхонь не більше 8 %, приступають до оздоблювальних робіт.

6.Тенологічний процес

Мурування способом "заморожування" ведуть на відкритому повітрі при низьких температурах. Цеглу й інші стінові матеріали перед укладанням у конструкцію обчищають від снігу і криги. Інструмент, пристосування, інвентар і системи перев'язування швів використовують такі самі, як під час роботи в літній період.

Мурування ведуть на цементному або складному розчині, який поступає на робоче місце у підігрітому стані. Плюсова температура мурувального розчину повинна бути приблизно така, як мінусова температура зовнішнього повітря

Розчин розстеляють невеликими порціями для укладання двох -трьох цеглин.

Цеглу, керамічні камені та блоки укладають способом "впритиск", витримуючи товщину шва, встановлену для літнього мурування. При перервах у роботі вертикальні шви рядів мають бути заповнені розчином. Викладену кладку накривають толем (рис. 1).

Рис 1 Кладка стін способом заморожування

Мурування у місцях розриву (рис. 2) завершують похилою штрабою, висота якої не повинна перевищувати 1 м. (рис 3) Штрабу посилюють арматурою (на кожні півцеглини по одному стрижку), кінці яких замуровують не менше, як на їм. По висоті похилу пітрабу армують через кожні шість рядів. На межі захватки висота розриву у жодному разі не повинна перевищувати висоти поверху.



Рис. 2 Армування і розриви кладки, що виконується способом заморожування

1 -- арматура; 2 -- убіжна штраба на кордоні ділянки

Рис 3 Перепади висот на кордонах захватки при кладці способом заморожування

Стійкість мурування, виконаного способом "заморожування", забезпечується наступним чином.

1. У кутах і місцях прилягання і перетину стін укладають сталеві в'язі (рис. 4).



Рис 4 Посилення кладки сталевими зв'язками

а -- в кутах; 6 -- в пересіченні стін; 1 -- анкери діаметром 10 ... 12 мм; 2 -- зв'язки діаметром 8 ... 10 мм

2. Стіни полегшених конструкцій, що не мають тичкового перев'язування, підсилюють сталевими в'язями, покладеними в шаховому порядку.(рис 5)

3. Плити перекриття і колони анкерують зі стінами.(рис 5. б)

4. Цегляні стовпи і простінки армують сталевими сітками.(рис 6)

5. Залишають осадові зазори до 5мм при перекритті прорізів перемичками.(рис 6)

Рис 5 Підвищення стійкості кладки

а - посиленням стін, що не має тичкової перев'язки сталевими зв'язками; б -- закладенням в кладку анкерів; в -- укладанням плит міжповерхового перекриття; 1 - мінераловатні ппити; 2 - сталеві зв'язки діаметром 8 ... 12 мм; 3 -- зовнішня стіна; 4 -- "Т"-видний анкер, що закладається в кладку; 5 - плита и міжповерхового перекриття



Рис 6 Армування і зазори в кладці, виконаній способом заморожування

а -- укладання анкерів; б -- посилення стовпів; в -- посилення простінків; г -- осадові зазори в отворах; 1 -- сталевий анкер; 2 -- колона каркаса; 3 -- сталеві сітки; 4 - осадовий зазор; 5 -- віконна коробка

При муруванні методом "заморожування" необхідно суворо дотримуватися вимог проекту.

Гранична висота стін, через незначну міцність розчину на момент відтаювання, обмежена п'ятьма поверхами (до 15м).

Марку цементного, цементно-вапняного або цементно-глиняного розчину беруть на одну-два ступеня вище за літнє мурування. Не можна використовувати для мурування замерзлий або розведений розчин горячою водою.

Способом "заморожування" дозволяється зводити фундаменти тільки з каменів правильної форми.

Перегородки з гіпсових плит рекомендується, влаштовувати в приміщеннях, де температура не нижче 5°С; розчин при цьому готують на підігрітій воді до 80°С.

Збірні залізобетонні конструкції зимою монтують тими ж методами, що й літом. Додаткові вимоги щодо монтажу в зимових умовах вказуються в проектах. Збірні елементи подають на монтаж очищеними від бруду , снігу і криги.

При монтажу конструкції використовують той же розчин, що й для мурування зимою. Розчин розстеляють на постіль безпосередньо перед монтажем конструкцій. Перед замонолічуванням стиків бетоном сполучені поверхні очищають від бруду, снігу і криги.

До цементного розчину, на якому монтують залізобетонні конструкції, додають поташ, від якого арматура не іржавіє, - а якщо потрібно використовують електропрогрів стикування.

7.Мурування з протиморозними домішками

будівельний інвентар мурування кладка

При введені в розчин з цементним в'яжучим хімічних протиморозних домішок температура замерзання води, що міститься в розчині, понижається, тобто розчин замерзає не при 0°С, а (наприклад) при -10°С. Домішки також прискорюють хімічний процес тверднення цементу. Дякуючи цим факторам, розчин накопичує міцність при більш низьких температурах, чим звичайний.

Розчин марки 50 і вище з домішками нітриту натрію, поташу, нітриту кальцію з сечовиною та іншими речовинами спроможні набирати міцність навіть за низьких температур повітря протягом двох-трьох зимових місяців.

Мурувальний розчин набуває 70-80% міцності, у результаті міцність майже не зменшується, порівняно з конструкціями, викладеними влітку.

Мурування на розчинах з протиморозними хімічними домішками ведуть на відкритому повітрі з використанням тих самих технологічних прийомів, що і при "заморожуванні". Розчинну суміш, що містить протиморозні домішки, на робоче місце доставляють з температурою не нижче +5°С.



Рис 1 Внесення в розчин протиморозних добавок на будівельному об'єкті

1 - естакада; 2 - автомобіль-самоскид з розчином; 3 - приймальний бункер; 4 - ємкість для поташу; 5 - єлектроровозик з ящиками для розчину

Крім вище перерахованих хімікатів до розчинів у якості хімічних домішок уводять хлористий кальцій, хлористий натрій (кухонна сіль). При морозах до -15°С мурують на розчинах з домішками нітриту натрію (5-10% від маси цементу), а при морозах -30°С додають поташ (вуглекислий калій) (5-10% від маси цементу). Поташ спричиняє корозію (руйнування) силікату. Тому розчин з домішками поташу при зведенні конструкцій з силікатної цегли не використовують.

Протиморозні домішки вносять на розчинному вузлі у процесі при готування суміші або в готовий розчин безпосередньо на будівельному майданчику. Якщо хімічні домішки не надають необхідної міцності, то простінки і стовпи будинків армують .

Мурування на розчинах з протиморозними хімічними домішками характеризується простотою, економічністю і широко застосовується.

Заморожування бутобетону допускається після того, як міцність бетону досягне 50% від проектної марки бетону. Для цього застосовують спосіб термоса, який базується на збереженні в кладці теплоти, укладених підігрітих матеріалів і виділеної теплоти бетоном у процесі тверднення цементу. Бутовий камінь перед укладанням обігрівають на повну глибину, бетонну суміш виготовляють із підогрітих заповнювачів, а кладку накривають по мірі зведення або ведуть в утепленій опалубці, щоб зберегти в ній теплоту. Щоб прискорити тверднення бутобетону, добавляють хімічні домішки і електропрогрів. Для цього в бетонну суміш занурюють електроди, які потім підключають до електромережі з напругою 120-220°Вт .

Використовуючи електропрогрівання, бутовий камінь укладають без попереднього підігрівання, кожен день камінь очищають від снігу і криги. Температура бетонної суміші до моменту включення електропрогріву повинна бути не менше 10°С.

Паропрогрів кладки або бетону чи бутобетону виконується подаванням пару в простір між подвійною опалубкою.

При використанні електропрогріву залізобетонних конструкцій у якості електродів використовують арматуру конструкції.

Кладка в період відтавання має найменшу міцність. Тому способом заморожування протягом одного зимового періоду допускається зводити кам'яні конструкції висотою не більше 15 м.

Кладку дозволяється вести лише з робочим проектам, в яких зазначено, що вони складені або переглянуті для кладки саме цим способом. При відсутності таких вказівок зводити будівлі способом заморожування забороняється.

Кладку виконують на відкритому повітрі, дотримуючись ті ж правила виробництва робіт, що і для літньої кладки. Кладку на розчинах без протиморозних добавок виконують з однорідною перев'язкою. Мінімальну температуру зовнішнього повітря, при якій дозволяється вести зимову кладку, встановлюють органи охорони праці в залежності від кліматичних умов даного району країни, наприклад в середній смузі СРСР до -30 °С.

Щоб підігрітий розчин, доставлений з розчинного вузла, зберіг необхідну температуру в момент укладання, його треба використовувати протягом 20...25 хв. не Можна застосовувати для кладки замерзлий або розведений гарячою водою розчин, так як з додаванням води в розчині після його замерзання утворюється велика кількість пор, заповнених льодом; розчин в швах стає більш пухким при відтаванні і не набирає необхідної міцності. Замерзлий до початку схоплювання розчин необхідно повернути на розчинний вузол для переробки.

Щоб розчин не остигав під час доставки, його перевозять в утеплених авторастворовозах, обладнані кришками, з підігрівом кузова вихлопними газами від двигуна. При роботі взимку необхідно якомога рідше перевантажувати розчин; треба прагнути до того, щоб розчин з авторастворовоза вивантажували безпосередньо у утеплені ящики, в яких його подають мулярам на робоче місце.

Для кращого обтиснення швів кладки до замерзання розчин розстеляють на ліжку короткими грядками - під два ложкових цегли у верстах і під 6...8 цеглин в забутке. На розстелений розчин цеглу укладають як можна швидше, крім того, прагнуть швидше зводити кладку по висоті. Експрес кладка цегли необхідна для того, щоб розчин в нижележащих рядах уплотнялся під навантаженням від верхніх рядів кладки до замерзання, так як це збільшує щільність і міцність кладки. З цією метою рекомендується вкорочувати ділянки, виходячи з погодними умовами.

Товщина швів не повинна перевищувати розмірів, встановлених для літньої кладки. Ця вимога має виключне значення для збереження стійкості кладки при її відтаванні. Пояснюється це тим, що кладка, викладена взимку, фактично замерзає протягом одного-двох годин, а обтиснення неотвердевшего розчину відбувається після повного відтавання кладки. При надмірній товщині швів кладка під час відтавання може дати значну осадку і навіть зруйнуватися.

При перервах у роботі кладку накривають толем або цеглою насухо, а перед відновленням робіт очищають від снігу, криги і мерзлого розчину. До перерви у роботі всі вертикальні шви верхнього ряду кладки повинні бути заповнені розчином, однак покривати розчином верхній ряд кладки не допускається.

При зведенні кладки систематично контролюють вертикальність кладки, так як стіни, що мають відхилення від вертикалі, при відтаванні розчину навесні можуть ще більше скривитися і зруйнуватися.

Стіни і стовпи викладають рівномірно по всій будівлі або в межах між осадовими швами, не допускаючи розривів по висоті більш ніж на 'Д поверху. Після зведення стін і стовпів у межах поверху негайно укладають збірні елементи перекриттів. Балки і прогони, що спираються на стіни, пов'язують з кладкою стін металевими анкерами, що закріплюються в вертикальних поздовжніх швах кладки. Кінці суміжних прогонів спираються на стовпи або поздовжню стіну, скріплюються скрутками, а при дерев'яних прогонах - накладками.

При кладці фундаментів підстава оберігають від промерзання як під час виробництва робіт, так і після закінчення їх, інакше просадка підстави при відтаванні може привести до появи тріщин у кладці й до аварії. Взимку не можна влаштовувати піщані подушки і вирівнювати підстава піщаними прошарками товщиною, перевищує 100 мм, так як при великій товщині піщаної подушки можливі нерівномірні опади, тріщини у фундаментах і стінах будівлі.

Способом заморожування дозволяється зводити фундаменти тільки з каменів правильної форми і блоків.

В цоколях і підвальних стінах ізоляційний матеріал (толь, руберойд) укладають взимку по вирівняній розчином ліжку в 2...3 шару насухо або на мастиці (дегтевой, бітумної) залежно від класу споруди і грунтових умов.

Перемички в стінах роблять, як правило, збірними залізобетонними. Пристрій рядових перемичок допускається лише при прольотах не більше 1,5 м, при цьому використовують підвісну опалубку (наприклад, на кружалах), яку знімають не раніше ніж через 15 дн. після повного відтавання кладки.

Встановлюючи віконні коробки по ходу кладки простінків взимку, залишають проміжок не менше 15 мм (осадовий зазор) на осадку кладки між верхом коробки і низом перемички.

При влаштуванні перегородок враховують можливу осадку кладки, а разом з нею і перекриттів при відтаванні.

Просвіти, що залишаються під стелею, повинні бути в два рази більше величини осідання стін, очікуваної в межах даного поверху.

Перегородки з гіпсових плит рекомендується встановлювати тільки в приміщеннях, де температура не нижче 5 °С; розчин при цьому готують на підігрітій воді.

Заморожування з наступним відтаванням і прогріванням. Спосіб зведення кам'яних конструкцій методом заморожування з наступним штучним відтаванням з допомогою прогріву теплим повітрям застосовують, щоб прискорити будівництво та вести оздоблювальні роботи всередині будівель взимку. При цьому способі поверх утеплюють, тобто закривають усі отвори і отвори, а всередині приміщення обладнують тимчасове опалення. Тривалість штучного прогрівання конструкцій встановлюють виходячи з необхідної стійкості і міцності кладки, яку вона повинна мати до періоду подальшого природного відтавання. При такому способі робіт не припиняється кладка вищерозміщених поверхів, а конструкції нижніх поверхів набувають необхідну міцність і крім того, по мірі зведення будівлі в ньому виконують всі інші роботи.

8.Заходи що вживають в період відтавання кладки

Весною в кладці, викладеній способом заморожування, замерзлий розчин відтає і міцність його буде такою, яку він придбав у момент замерзання. У цей період кам'яні конструкції володіють зниженою міцністю і стійкістю, а також збільшеним осіданням.

Ще до початку відтавання кладки приймають заходи по тимчасовому посиленню найбільш навантажених і найменш стійких елементів будівлі.

Для зменшення навантаження, що діє на простінки на нижніх поверхах, встановлюють розвантажувальні стійки (мал. 1).

Мал. 1 Посилення простінків розвантажувальними стійками

1 -- дерев'яна підкладка; 2 -- простінок; 3 -- дошка; 4 -- стійки; 5 -- клини, регулюючі висоту стійок

При осіданні кладки, що відтає, висоту стійок регулюють дерев'яними клинами, що підводяться під нижні кінці стійок

Несучу здатність цегельних стовпів тимчасово підсилюють установкою| обойми з чотирьох сталевих кутників, стягнутих болтами (мал. 2, а).

Посилення здатності несучих простінків, досягається установкою інвентарних сталевих хомутів, розташованих через 40...50 см по висоті (мал.2, б). У місцях постановки хомутів чверті простінків видаляють, а відновлюють їх після зняття кріплень.



Мал 2 Посилення стовпів і простінків

а -- сталевою обоймою; б -- інвентарними хомутами; 1 -- сталевий кутник; 2 -- стяжний болт; 3 ~ хомути із стяжними болтами

Для підвищення несучої здатності кладки борозди і гнізда, в простінках закладають цеглою. З метою зменшення навантаження на міжповерхові перекриття їх звільняють від помостів, матеріалів, будівельного сміття.

Мал 3 Підвищення здатності несучих простінків , і зменшення навантаження на міжповерхове перекриття

1 -- простінок; 2 -- міжповерхове перекриття; 3 - помости; 4 -- борозна, закладена цеглою

Для забезпечення стійкості кам'яної кладки при весняному відтаванні високі простінки розкріплюють двосторонніми стисканнями, стягнутими дротяними скручуваннями (мал. 4 а).

Стіни, що окремо стоять (не пов'язані з перекриттям або покриттям), висота яких більш ніж в 5 разів перевищує їх товщину, тимчасово закріплюють двосторонніми підкосами (мал. 5, б).

Мал 4 Забезпечення стійкості кладки

а -- двосторонніми стисканнями; б -- двосторонніми підкосами; 1 --колоди; 2 ~ дротяні скручування; 3- підкоси

Тимчасові кріплення (розвантажувальні стійки, сталеві обойми і хомути, двосторонні стискання і ін.) після відтавання кладки залишають на період початкового тверднення розчину, але не менше чим на 12 діб.

9.Техніка безпеки при кладці в зимових умовах

Низькі температури, снігопади, ожеледиця -- все це ускладнює виконання кам'яних робіт. Ось чому крім суворого дотримання розглянутих раніше правил техніки безпеки необхідно дотримувати ряд додаткових заходів, щоб попередити випадки виробничого травматизму.

При виконанні кладки на відкритому повітрі взимку або в неопалювальних будівлях необхідно:

забезпечувати працюючих зимовим спецодягом і теплим приміщенням для обігріву;

очищати настили помостів і риштувань від снігу і льоду, посипати їх піском або шлаком;

встановлювати помости і риштування на очищених від снігу і льоду поверхнях, аби виключити їх просідання і випинання;

складувати будівельні матеріали і збірні вироби на вирівняні майданчики, очищені від снігу і льоду;

очищати захисні козирки від снігу і будівельного сміття, огороджуючи при цьому зону скидання і закривати виходи в неї з будівлі;

вносити до, розчину хімічні добавки лише під спостереженням інженерно-технічного персоналу і виконуючи при цьому заходи безпеки проти опіків, враження очей і отруєння газами, що виділяються .

При виробництві кладки з застосуванням електропрогрівання:

електричний струм включають тільки після закінчення роботи мулярів;

ділянки кладки, що обігріваються, огороджують і встановлюють попереджувальні написи ;

на ділянках прогрівання при включеному електрострумі заборонене виконання яких-небудь робіт.

При виконанні кладки в тепляках: забороняється використовувати для обігріву відкритий вогонь в жаровнях, в металевих бочках, застосовувати тверде паливо, гас і бензин. З настанням відлиги спостерігають за станом кладки, виконаної способом заморожування, і при нерівномірному осіданні приймають заходи по її посиленню



Література

1. СНиП III-04-80 Техника безопасности в строительстве.

2. СНиП 12-03-99 Безопасность труда в строительстве.

3. ГОСТ 379-79 "Кирпич и камни силикатные. Технические условия".

4. Технология строительного производства. Учебник / А. А. Афанасьев, Н. Н. Данилов, В. Д. Копылов - М. : Высш. шк. , 2001.

5. Технология строительного производства: Учебник/Литвинов О. О. , Беленев Ю. И. , Бубура Г. М. и др. : Под ред. О. О. Литвинова и Ю. И. Беленева. -Киев

6. І. Іщенко Технологія кам'яних робіт і монтажних робіт - “В. Ш” 1991р

7. П. В. Крищенко Матеріалознавство для будівельників - К. “Техніка” 1996р

8. А. С. Нікуліна Кам'яні роботи 1-а, 2-а, 3-я

Размещено на Allbest.ru