Використання філософського підходу при стратегічному плануванні розвитку міст

Размещено на http://allbest.ru

Донецький державний університет управління

УДК 141.7

Використання філософського підходу при стратегічному плануванні розвитку міст

аспірант Беззубко Б.І.

Науковий керівник - д.ф.н., професор Н.І.Гаврілов

Донецьк

Сучасна наука має великий та багатий арсенал методів дослідження. Але успіх дослідження значною мірою залежить від того, яким чином, за якими критеріями обираються методи для проведення конкретного дослідження і в якій комбінації ці методи використовуються. Як цілеспрямований процес пізнання об'єктів, вивчення їх елементів і підсистем у взаємозв'язку і взаємодії різні дослідження мають відповідну методологічною базою, принципи, підходи, методи та ін.

В основі будь-яких методів дослідження лежать певні підходи, принципи і методи. Результативність досліджень багато в чому залежить від методів, які будуть використані при проведенні дослідницьких робіт. Однак, при виборі того чи іншого методу дослідження необхідно враховувати:

* цілі дослідних робіт;

* вимоги, що пред'являються до кінцевих результатів досліджень, їх точності та достовірності;

* обмеження щодо термінів, ресурсів, можливостей дослідників і використовуваних технічних засобів досліджень;

* наявні дані про аналогічні дослідженнях і фактичні дані про об'єкт дослідження, виробничій системі і зовнішньому середовищі;

* переваги і недоліки кожного з розглянутих методів.

Вибір того чи іншого методу, (враховуючи мети, вимоги до глибини і точності дослідження, обмеження по термінах і т.п.), здійснюється:

1) інтуїтивно, керуючись досвідом дослідника;

2) евристично, використовуючи прийоми логіки і формальні методичні правила;

3) експертними способами, виходячи з досвіду, логіки, знань та інтуїції експертів;

4) консультативним способом, тобто на основі рекомендацій фахівців-консультантів;

5) формальними методами обґрунтування і (або) оптимізації (лінійної оптимізації та ін.).

У будь-якому випадку, незалежно від обраного й надалі використовуваного конкретного методу, найбільший ефект і об'єктивність дослідних робіт може бути досягнута комплексним використанням обраних принципів та підходів, серед яких особливо місце займає філософський метод. Широко в наукових дослідженнях використовується філософський підхід, який включає загальні методи (методи матеріалістичної діалектики) та особливі методи

Метою написання докладу є характеристика можливостей використання філософського підходу для дослідження стратегічного планування соціально-економічного розвитку міст. В якості можливого приклада такого використання було розглянуто використання принципів необхідності та інш.

Необхідність як поняття характеризує послідовність подій, обумовлену внутрішньої закономірністю предмета. Іншими словами, необхідність як поняття вказує на внутрішню причину чого-небудь, що міститься в самій сутності. Коли причина не міститься в самій події, а є результатом перетину закономірно обумовлених ліній існування різних подій, то слід говорити про поняття "випадковість" [1]. Використовуючи принцип необхідності, стало можливим виділити переваги стратегічного планування:

1. Переваги для органів місцевого самоврядування:

1.1. У процесі управлінської діяльності:

· стратегічний план розвитку, створений спільними зусиллями влади і громади є стабільнішим у реалізації, в силу меншої залежності від зміни управлінських команд біля керма влади. Кожна наступна команда, незалежно від її політичного чи кланового забарвлення, повинна реалізовувати стратегічні цілі цього плану;

· стратегічний план суттєво впливає кадрову політику органу влади. Спеціалісти, які працюють у стратегічних напрямках розвитку, повинні відбиратись з особливою увагою, їх, навчанню та перепідготовці повинна надаватися особлива пріоритетність, їх робота повинна контролюватися особливо ретельно;

1.2. Оцінка результативності дій з точки зору довготривалих цілей, а не з перспектив реалізації оперативних цілей [2].

1.3. Наявність плану (програми) дозволяє організувати процес управління, насамперед при вирішенні повсякденних проблем.

Стратегічний план допомагає:

* мислити стратегічно (керівництво) й розробляти дієві стратегії (службовці);

* пояснити майбутні напрями політики (громадянам);

* установити пріоритети (розвитку організації, регіону, територіальної громади);

* оцінити результативність й ефективність використання ресурсів, особливо бюджетних коштів;

* оцінити сьогоднішні рішення у світлі майбутніх змін;

* створити логічно послідовну й захищену базу для прийняття рішень;

* здійснити максимальну неперервність в організаційному контролі службовців (моніторинг);

* визначити основні організаційні проблеми;

* результативно діяти в мінливому середовищі;

* організовувати команду виконавців та експертів [3].

Важливим в стратегічному плануванні є використання філософського принципу «системності», у відповідності з яким будь-який предмет слід розглядати як систему. Система як поняття виражає упорядковану взаємозв'язок елементів, що утворюють ціле. Елемент є далі нерозкладний компонент системи при даному способі її розгляду. Головною властивістю елемента є його необхідна і безпосередню участь у створенні системи. Елементами системи вважають ті об'єкти, явища, процеси, які беруть пряму, безпосередню участь у створенні системи [1].

Планування є однією з основних складових системи управління. Як елемент системи управління стратегічне планування являє собою відносно самостійну підсистему, яка охоплює сукупність спеціальних інструментів, правил, структурних органів, інформаційних потоків і процесів, спрямованих на підготовку і виконання планів. Стратегічне планування можна розглядати як систему дій і рішень, що приймаються на верхньому ієрархічному рівні управління з метою розробки стратегічного плану на певну перспективу, який містить конкретні кроки з реалізації стратегічних цілей і завдань організації. будівництво місто стратегічний планування

Представляє також інтерес використання філософських законів при дослідженні стратегічного планування. Можливості такого підходу можливо прослідити на прикладі закону єдності протилежностей. Діалектика стійкості і мінливості відображається в поняттях тотожності і відмінності. Тотожність є відношення предмета до самого себе або інших предметів, в якому виявляється рівність, збіг, однаковість.

Зовнішнє тотожність означає рівність, однаковість двох або кількох речей (коли мова йде про подібність, однаковості за ознаками двох або декількох столів). Внутрішнє тотожність характеризує збіг предмета з самим собою (в цьому випадку говорять, що стіл дорівнює самому собі). Різниця є таке ставлення предмета до самого себе та інших предметів, в якому висловлюється неоднаковість, розбіжність тенденцій, властивостей у предметах або між предметами і явищами.

Зовнішня відмінність характеризує неоднаковість між двома або кількома предметами (між будь-якими столами можна знайти як або виражене відмінність). Внутрішня відмінність висловлює нерівність предмета самому собі, тобто розбіжність предмета з самим собою (у цьому випадку слід визнати, що стіл не дорівнює самому собі) [1].

Слід зауважити, що процеси стратегічного планування здійснювалися ще за часи Радянського Союзу. В 70-х - 80-х роках минулого століття йшли активні пошуки інструментів регулювання і планування міського розвитку, які, що цілком закономірно, відповідали існуючим реаліям організації міського життя і управління містами і вписувалися в систему централізованого планування соціалістичної держави.

В процесі підготовки планів соціально-економічного розвитку міст чимало труднощів виникало через недостатнє методичне та інформаційне забезпечення. Статистичні дані більш-менш повно відображали стан та динаміку галузей міського господарства і меншою мірою - його соціальний вигляд. Багато показників і методи аналізу запозичувалися з практики планування територіальних утворень інших рівнів або розроблялися заново з великими витратами сил і часу.

Особливий вплив на процес планування надавало те, що місто, будучи за своєю природою цілісним соціально-економічним комплексом, виступав об'єктом управління декількох суб'єктів: міськвиконкому, обласних органів влади та управлінь, адміністрацій непідвідомчих міській Раді підприємств, підпорядкованих відповідним міністерствам і відомствам. Такий стан справ надзвичайно ускладнювало довгострокове планування соціально-економічного розвитку міст.

Ключові питання перспективного розвитку міста (передусім визначення обсягу і напрямів капіталовкладень, а отже, пропорцій і темпів розвитку) вирішувалися обласною ланкою системи місцевих органів влади і управління або плановими актами міністерств.

На частку ж міських планових органів припадали допоміжна робота та участь у виробленні рішень з питань розвитку тих об'єктів міського господарства, які були безпосередньо підпорядковані міськвиконкому. Значимість цих об'єктів в показниках міської економіки була невелика. Міські планові органи були не в змозі координувати відомчі плани навіть по розділах соціально-побутової інфраструктури.

Перехід від централізованої планової економіки до ринкової у багатьох реформаторів викликав заперечення планування на рівні держави, регіону чи міста як функції управління. Між тим, у другій половині XX ст. планування розвитку країни, окремих її регіонів та міст, стало важливим і обов'язковим елементом державного регулювання соціально-економічних процесів в розвинених країнах. Тому поряд з закономірностями ринкового саморегулювання, розвиток міста регулюється цілеспрямованими заходами місцевих органів влади [4, С.49].

Принциповою відмінністю цієї форми планування від радянської планової системи є те, що плануються не всі кінцеві продукти і баланс проміжних продуктів їх виробництва, а тільки кінцеві цілі. Важливим методологічним моментом стратегічного плану є вибір точок зростання, полюсів розвитку, економічного ядра. В якості точки або полюса зростання слід розглядати економічний суб'єкт або сукупність суб'єктів, які в сформованих внутрішніх і зовнішніх умовах і в перспективі здатні динамічно розвиватися і впливати на розвиток інших економічних суб'єктів.

Таким чином, вирішення проблеми вибору із множини різноманітних методів науки саме тих, застосування яких в процесі дослідження сприятиме найбільш ефективному вирішенню поставленої мети щодо розробки теоретичних і методичних положень, наукових та практичних рекомендацій з удосконалення механізму стратегічного планування в умовах трансформації економіки України, визначає необхідність використання під час дослідження філософських принципів.

Список літератури

1. Гаврилов Н.И. Философские основания менеджмента: монографія / Н.И.Гаврилов, В.В. Берега. - Донецк, ДонГАУ, 2002. - 184 с.

2. Хоруженко О. Стратегія економічного розвитку та брендінг території. Модель для Сумської області// сайт Центру досліджень регіональної політики. Режим ел. доступу: http://crps.sumynews.com.

3. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: монографія / З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.С. Куйбіда та ін. ; за ред. З.С. Варналія. - К. : НІСД, 2007. - 768 с.

4. Лукьянченко А.А. Трансформация градообслуживающей системы (теория и практика) /А.А. Лукьянченко/ НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований.-- Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2004.-- 210 с.