Постмодернізм в архітектурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський монтажний технікум

Комісія архітектурних дисциплін

Реферат

З дисципліни: «Вступ до спеціальності»

За темою: «Постмодернізм»

Виконала:

Степанюк М.І.

Перевірила:

Дудіна Г.В.

2013-2014 н.р.

Зміст

Вступ

1. Термін «Постмодернізм

2. Історія виникнення постмодернізму

3. Характерні риси постмодернізму

4. Архітектура постмодернізму

Висновок

Вступ

Постмодернізм являє собою образ сьогодення як образ великої іронії, який ніколи не дозволить піддати себе аналізу. Іронія передбачає відмову від схематизму і догматизму, погляд з іншої точки зору. При іронії можливий вихід, коли людина відсторонюється від пануючої точки зору і починає ставитися до неї несерйозно. Відбувається деяке дистанціювання від дійсності, чим і руйнується її тоталітарність. Можливо, іронія і несе в собі негативне начало, проте вона рятує від іделогічності, від статичності усталених поглядів. Маніпуляції буденними предметами та об'єктами у постмодернізмі перетворилися в художнє дійство. Звичайна річ, яку помістили в особливе середовище художньої уяви, набуває нових рис і властивостей, які раніше були відсутні. Змінюються функції і основні споживацькі якості речей, їх утилітарні властивості. Краса прирівнюється до потворності, високе - до низького, навіть якщо для цього потрібно було застосовувати пародіювання і зречення ідеалів.

У постмодерністській архітектурі іронічні елементи знайшли своє вираження як ні в одній з інших сфер мистецтва. Ще Чарльз Мур казав: «Архітектура повинна виражати всі людські почуття, особливо гумор та іронію». Проте ще одним важливим елементом постмодерністської архітектури поряд з іронією є її деконструктивізм. Адже постмодерн націлений не на створення, а на перебудову і руйнування колишньої структури інтелектуальної практики та культури взагалі. Сила деконструкції в тому, що вона пропонує зовсім інший погляд на споруду. Таким чином отримуємо унікальний постмодерністський синтез іронії і деконструктивного дизайну, який створює нові архітектурні форми.

Деконструктивний дизайн можна назвати й «атракціонним», в силу його гротескності, бурлескності і буффонади. Характер кінця ХХ - початку ХХІ ст. зшитий із різних клаптиків і заштопаний, як костюм блазня, проте саме цього блазня приймають із серйозністю. Сучасний бурлеск разюче відрізняється від гротескної архітектури, скажімо, ХVIII ст., яка носила досить серйозний характер, більш філософський та мудрий. В новій гротескній архітектурі ідея твору, що несе в собі руйнівний, комерційний гумор, набуває все ж таки і свій власний розвиток, цей «живий міф свідомості», що надає явищам архітектури трансцендентну суть і блиск.

На відміну від естетичної цінності гармонізованих структур, в цій «руйнівній» архітектурі синтезується випадкове, образна організація у сприйнятті. Замість естетичного осягнення цілого об'єкта, ми естетично сприймаємо цю випадковість, комплекс своїх почуттів і думок. Архітектори та дизайнери кінця ХХ - початку ХХІ ст. грають на нашому інтуїтивному сприйнятті, вони намагаються налагодити комунікативний зв'язок об'єкт - глядач. Для цього вони спираються на кітч як на потужну комунікативну мову, що апелює безпосередньо до інстинктів масової свідомості. Навмисно-простий, по-дитячому агресивний, відкритий усім впливам і стилям кітч - давно використовується як інструмент гуманізації середовища і розвінчування помилково-пафосних установок. За допомогою кітчу вкорінюються певні смаки та стимулюються емоції, осучаснюються старі і нові міфи, народжуються бестселери. Таким чином, кітч є естетичною, культурною і соціальною категоріями, ігнорувати які сьогодні неможливо.

1. Термін «Постмодернізм»

Термін «постмодернізм» виник у період Першої світової війни в роботі В.Паннвіца «Криза європейської культури» (1917). У 1947р. Тойнбі в книзі «Вивчення історії» використовує його у культурологічному розумінні. На його думку, постмодернізм символізує кінець західного панування у релігії і культурі. У працях Кокса 1970-х років, присвячених проблемам релігії в Латинській Америці, широко застосовується поняття «постмодерністська теологія». У 1960-1970-х роках на термін «постмодернізм» звернули увагу під час визначення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації й техніцизму. Поширення термін «постмодернізм» набув завдяки праці Ч.Дженкса «Мова постмодерністської архітектури» (1977). Невдовзі він з'явився і в літературі та малярстві.

Розвитку поняття «постмодернізм» сприяли міркування філософів Ж.Дерріди, Ж.Баттея, Ж.Ф.Ліотара, а також концепція семіотика і письменника У.Еко.

Сьогодні точиться чимало дискусій щодо того, що ж таке постмодернізм. Усі визначення, подані у сучасних словниках й довідниках, неточні. Однак, напевне, точності бути й не може, оскільки, по-перше, будь-яке літературознавче поняття є умовним і дати одне-єдине його визначення нереально, а по-друге, постмодернізм - явище, яке ще активно розвивається, і тому всі крапки над «і» тут ставити зарано. Втім, можна все ж таки визначити, що ж ми розуміємо під словом «постмодернізм» у загальному смислі.

Поняття «постмодернізм» у сучасному значенні охоплює передовсім тенденції або явища у мистецтві, які з'явилися в останній третині ХХ ст. і на початку ХХІ ст. Латинське post - префікс, що означає наступність, французьке modern - сучасний, найновіший. Тобто у самій назві терміна підкреслюється, що постмодернізм з'являється після модернізму. Однак точніше було б сказати, не після модернізму, а він просто не такий, як модернізм. Це вже щось інше.

Оскільки більшість літературознавчих понять є багатозначними, то не слід обмежувати хронологічні рамки постмодернізму лише кінцем ХХ - початком ХХІ ст., хоча стосовно сучасного мистецтва цей термін вже прижився й увійшов у широкий обіг. І все ж таки щодо хронології. Слушною є думка Д.В.Затонського, висловлена у його книзі «Модернізм і постмодернізм» (2000), про те, що постмодернізму притаманна певна циклічність, він виникає у різні періоди розвитку культури внаслідок своєї специфічної еклектичності, синтезу традиційного і новаторського, а також кризовості відчуття, що характерно для будь-якої зміни епохи. Отже, слово «постмодернізм» означає і загальні тенденції у сучасному мистецтві, і різноманітні школи й течії, що виникають на межі ХХ - ХХІ століть, і художній напрям (розвиток культури дає підстави стверджувати, що постмодернізму вже притаманні всі ознаки мистецького напрямку). Водночас поняття «постмодернізм» використовується і як характеристика світовідчуття кризової епохи, і як особливий спосіб організації художньої реальності, що може виявитися за різних періодів розвитку культури. І вже настає час, коли поняття «постмодернізм» означає і певну добу в історії світового мистецтва, як це сталося, наприклад, за термінами «Відображення», «бароко» чи «романтизм». І якщо вже розуміти під «постмодернізмом» добу, то тут, звісно, мається на увазі передовсім сучасний етап. Отже, ми живемо за доби постмодернізму.

Поняття «постмодернізм» багатозначне й умовне, однак це не заважає його глибокому вивченню й визначенню характерних ознак, які, звісно, не є остаточними, оскільки це явище надзвичайно динамічне й не застигле у своїх формах.

2. Історія виникнення постмодернізму

Постмодернізм з'явився у результаті заперечення. Свого часу модернізм відкинув класичне, академічне мистецтво і звернувся до нових художніх ідей та форм, натомість часто по суті не створюючи нічого життєздатного. Зрештою, саме відірваність широко поширеного модернізму від життя і призвела до необхідності і виникнення нового етапу художнього розвитку у вигляді постмодернізму, що проголосив повернення до попередніх домодерністських форм і стилів, але на новому рівні осягнутої свободи. Термін цей (постмодернізм) з'являється в період Першої світової війни в праці Р. Панвіца "Криза європейської культури" (1914). В 1934 р. у своїй книзі "Антологія іспанської й латиноамериканської поезії" літературознавець Ф. ДЕ Оніс застосовує його для позначення реакції на модернізм. Одначе в естетиці термін цей на той час не приживається. В 1947 році А. Г.,О. Тойнбі в книзі "Вивчення історії" надає йому культурологічного змісту: постмодернізм символізує кінець західного панування в релігії та культурі. Американський теолог X.Кокс у своїх працях початку 70- х років, присвячених проблемам релігії в Латинській Америці, широко користується поняттям "постмодерністська теологія". Утім, свою популярність термін "постмодернізм" знайшов завдяки Ч. Дженксові. У книзі "Мова архітектури постмодернізму" він відзначав, що хоча саме це слово й застосовувалося в американській літературній критиці 70- х років для позначення ультрамодерністських літературних експериментів, автор додав йому принципово інший зміст . Постмодернізм означав відхід від екстремізму й нігілізму неоавангарду , часткове повернення до традицій, акцент на комунікативній ролі архітектури. Обґрунтовуючи свій антираціоналізм, антифункціоналізм і антиконструктивізм у підході до архітектури, Ч. Дженкс наполягав на домінанті створення в ній естетизованого артефакту

Виникнувши, як художнє явище в США, спочатку у візуальних видах мистецтва -- архітектурі, скульптурі, живопису , а також дизайні , відеокліпах, -- постмодернізм стрімко поширився в літературі і музиці. Прикро, що його теоретичне осмислення трохи запізнилося.

3. Характерні риси постмодернізму

Ось комплексна характеристика постмодернізму, дана І. Хассаном:

1. Невизначеність, культ неясностей, помилок, пропусків.

2. Фрагментарність і принцип монтажу.

3. “Деканонізація”, боротьба з традиційними ціннісними центрами: сакральне в культурі, людина, етнос, логос, авторський пріоритет.

4. “Все відбувається на поверхні” - без психологічних і символічних глибин, “ми залишаємося з грою мови, без Его”.

5. Мовчання, відмова від мімесіса і від образотворчого початку.

6. Іронія, причому позитивна, яка стверджує плюралістичну всесвіт.

7. Змішання жанрів, високого і низького, стильовий синкретизм.

8. Театральність сучасної культури, робота на публіку, обов'язковий облік аудиторії.

9. Іманентність - зрощення свідомості із засобами комунікації, здатність пристосовуватися до їхнього відновлення і рефлексувати над ними.

4. Архітектура постмодернізму

1.Музей Гуггенгайма в Більбао --сучасний мистецький музей, який запроектував канадсько-американський архітектор Френк Гері і збудувала фірма Ferrovial в 1997, він розміщений в Більбао, Країна Басків, Іспанія. Музей побудований на березі річки Nervion, яка протікає через місто і впадає в Атлантичний океан. Гуггенгайма один з кількох музеїв побудований завдяки фонду Соломона Р. Гуггенгайма. Як постійна колекція музею так і привезені виставки містять роботи іспанських та іноземних майстрів.

2.Музей писанкового розпису, неофіційна назва Муземй «Пимсанка» -- музей писанки в місті Коломиї Івано-Франківської області. В колекції музею понад 6000 писанок з різних регіонів України та країн світу. Серед експонатів музею є також писанки з підписами відомих політичних діячів України. За результатами акції Сім чудес України музей опинився на восьмому місці за голосами інтернет-користувачів та на сімнадцятому місці за голосами експертів. постмодернізм архітектура музей писанковий

Музей писанкового розпису було створено на основі колекції писанок у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського.

Музей урочисто відкрито 26 жовтня 1987 в Коломийській церкві святого Благовіщення якраз у день на 400-ліття цієї церкви.

Церква-музей розміщувалася на перехресті жвавих автомобільних шляхів, що зумовило активне відвідування музею, хоча він функціонував лише в літній період. В 1990 церква була передана віруючим, а музей не отримав постійного приміщення. З 1992 Музей писанкового розпису розміщувався в малопристосованому будинку по вул. Р. Шухевича, 78.

В 2000 музей було відкрито у спеціалізованому будинку, частиною якого є пам'ятник писанці, висота якого сягає 13,5 метрів, а діаметр 10 метрів. Таким чином коломийський пам'ятник є найбільшою писанкою у світі. Будівля була спроектована Ігорем Євстахієвичем Шуманом. Приміщення музею виготовлене повністю з кольорового скла, а загальна площа утвореного таким чином вітражу більша за 600 квадратних метрів.

Музей писанки, Коломия, 2000

Висновок

У формально-образній сфері ідейна платформа постмодернізму найбільш зримо проявилася у відкритому ретроспектівізма, внутрішньо втілює відмова від устремління вперед, програмно розриває з антітра-діціоналістской спрямованістю художнього (у тому числі архітектурного) авангарду 10 -60-х років XX століття. Постмодерністи відмовилися від прагнення до безперервного оновлення як самостійної цінності в ідеології модернізму і призвали до повернення до старих форм, звичним знаків та метафор. На відміну від

«Сучасного руху» в архітектурі і всього художнього модернізму постмодернізм не створює свого абсолютно нового, який не мав прецедентів виразного мови, а програмно спирається на готовий арсенал форм, тільки представляючи і зіставляючи їх новим, незвичайним способом: уроки поп-арту засвоєні і використані постмодернізмом.

В проектах і спорудах постмодерністів історизм безперервно наростав і надавав зростаючу дію на стильову спрямованість архітектури в цілому, а також використовуються в архітектурі творів живопису, скульптури і прикладного мистецтва в останнє десятиліття. Якщо в 50-60-ті роки вкрай рідкісне включення старовинних картин, скульптур, меблів в сучасну архітектурну композицію головним чином було покликане відтіняти, підкреслити новизну, нетрадиційність споруди, то в 70-ті роки для збагачення архітектури стали програмно використовуватися старовинні або стилізовані під старовину картини у важких різьблених рамах або твори фото-або гіперреалістів. У вестибюлі пожежного депо в Нью-Хейвені Р. Вентурі помістив величезне живописне панно, що зображає пожежну упряжку кінця 19 століття. Анологичних на зміну легкої меблів з металевих трубок або прямокутним диванів і сервантом стали залучатися «бабусині» буфети з башточками, стільці з фігурними ніжками, люстри зі свічками. До кінця 70-х років набуло широкого поширення поряд з парадоксально спотвореним буквальне відтворення образів і деталей архітектури минулих епох і сформувалося набуває все більший вплив протягом постмодерністського класицизму. Характерна в цьому плані виставка «Присутність минулого», яка була організована в 1980 році у Венеції і продемонструвала консолідацію сил «антісовременного» руху.

Всі ці принципово нові (хоча б в плані повернення до старого) риси постмодернізму в архітектурі-і, ширше, в мистецтві в цілому-роблять необхідним діалектично розглянути зміст цього явища і його місце і роль у розвитку мистецтва XX століття, тим більше що в цьому питанні немає одностайності ні в зарубіжних (зацікавлених свідків і нерідко учасників руху), ні в радянських дослідників.

Перш за все необхідно підкреслити, що «постмодернізм» не просто назва художньої течії, а його змістовне самоназва.

Причому постмодерністи свідомо, цілеспрямовано взяли в назву своєї течії приставку «роst» (після). При всій алогічності буквального значення цього терміна-«послесовременний»-самоназва «постмодернізм» чітко виражало серцевину концепції течії: не просто відмова від ідей і прийомів «сучасної» (модерністської) архітектури, але претензію на його заміну.

Головне в проблемі дефініції постмодернізму-зрозуміти, чому це явище-саме «постмодернізм» (часто пишеться через дефіс, що морфологічно посилює значення приставки «пост-»), тобто що відрізняє постмодернізм від «класичного», щодо усталеного до початку 60-х років модернізму. Самі постмодерністи цією назвою відразу заявили про стадіальної, а не творчо-дискусійному характері своєї доктрини.

Використані джерела

1. http://uk.wikipedia.org/wiki

2. http://postmodern.in.ua/

3. http://maysterni.com/

4. http://archdmt.dp.ua/

5. www.google.com.ua

Размещено на Allbest.ru