Принципи формування житлових комплексів в умовах антропогенного впливу середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури

УДК 72.01

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

Принципи формування житлових комплексів в умовах антропогенного впливу середовища

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація

пам'яток архітектури

Яровий Володимир Анатолійович

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській державній академії будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор архітектури, професор Мироненко Віктор Палович, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович, Національний університет „Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри реставрації і реконструкції архітектурних комплексів

кандидат архітектури, Нагорний Павло Анатолійович, головний архітектор проектнобудівельної фірми „НайсПроект”

Захист відбудеться 23 жовтня 2009 року о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02 при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40, архітектурний факультет.

Автореферат розісланий 22 вересня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Ігнатьєва

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Демократизація суспільства, розбудова ринкової економіки, зміни законодавчої бази в Україні викликали істотні зміни в області житлової політики й містобудування. Економічні реформи, що їх проводять сьогодні в Україні, неминуче зачіпають і архітектурне середовище. Натепер проблеми розвитку міст вийшли на нову стадію, коли міста ростуть не через ріст територіальний, а через якісні містобудівні, функціональні перетворення центральних, а також периферійних районів. В умовах історично сформованої центральної зони міст, в умовах системи транспортних комунікацій, що весь час розвивається, має лежати екологічний підхід. Його треба розуміти широко. Суть його полягає в тому, щоб подати архітектурний об'єкт, як складну систему взаємозв'язків не тільки між його окремими складовими, але й зв'язків самого об'єкта з антропогенізованим довкіллям. У масштабі архітектурного комплексу, міста, країни при розв'язанні будь-яких завдань, безсумнівні є екологічні пріоритети. Потреба реформувати суспільно-виробничі стосунки ставить перед фахівцями складні проблеми розвитку міських екологічних систем в умовах твердих соціальних, психологічних, а також моральних імперативів. Їхнє вирішення вимагає якісних змін у містобудівній діяльності, а також вимагає, щоб ці складники базувалися на основах системного підходу, сучасних теоріях і знаннях про проблеми гуманізації архітектурного середовища. Актуальність і соціальна значущість проблеми вивчення міського середовища сприяла тому, що було залучено багато наукових дисциплін для розробки власних дослідницьких концепцій і напрямків оптимізації середовища, що в ньому перебуває міське населення. Різноплановість досліджень вимагає синтезу міждисциплінарних знань про місто.

Законодавчою основою містобудівельноекологічної діяльності є Конституція України й Кодекси України, Укази президента України, постанови Кабінету Міністрів України, ухвали місцевих рад народних депутатів, а також інформативно-нормативні акти (Державні будівельні норми) України й ін. рекомендації. Натепер існує понад десяток назв усіляких законів і нормативно-методичних актів із містобудування. Здавалося б, містобудівна діяльність могла б організуватися на високому юридично-правовому рівні, разом з тим, невдосконалення окремих законів, несинхронність прийняття будівельного, земельного та інших законів, неврегульованість багатьох подібних питань знижують ефективність містобудівельно-екологічної діяльності.

Принципи архітектурної екології в сучасній науці формуються швидкими темпами. Це формування пов'язане з іменами багатьох дослідників: Д. Аронін, В.В. Влодимиров, Б. Гівоні, О.Е. Гутнов, Ю.Д. Губернський М.В. Бевз, Ю.М. Білокінь, В.М. Вадімов, Б.М. Давидсон, В.І.Єжов, Б. Клауснітцер, В.О. Колясніков, Є.І. Кореневська, І.Г.Лежава, Р.Леру, К. Лінч, Г.І.Лаврик, В.П.Мироненко, Г.Літсмайер, В.К.Ліцкевич, М.В.Оболенський, В.Ольгей, Р. Парк, Г.І. Полтарас, Б.Саіні, В.М. Плєхов, Т.Б.Рапопорт, О.М.Римша, П. Сол'єрі, В.О.Тимохін, С.Б.Чистякова, І.О. Фомін, Ю.М. Шкодовський, З.М. Яргіна й ін. Ідеї, концепції й дослідження, які в різний час висували й популяризували у своїх роботах такі відомі вчені та архітектори, як Вернадський В.І., Ле Корбюз'є, Ф. Райт, П. Сол'єри дозволив визначити основні напрямки взаємозв'язку екологічних (антропогенних) чинників і планувального рішення архітектурного комплексу.

Натепер широко представлені дослідження з проблеми охорони й оздоровлення міського середовища (М.В.Бевз, Ю.Н.Білоконь, В.М.Вадімов, В.В. Владиміров, М.М.Дьомін, П.А.Ричков, А.Н.Тетіор, В.А.Філін, С.Б.Чистякова й ін.). Досить вивчені закономірності розносу антропогенних («транспортних») забруднень на примагістральну територію (Г.Е.Голубєв, Е.Н. Янсон та ін.). Великий матеріал щодо проблем природоохоронних досліджень міститься в роботах А.А.Григор'єва, С.И.Крест'яшина, А.И. Мелуа й ін. Екологічні аспекти зачеплена в роботах В.М.Білоусова, Дж. Данцига, О.К.Кудрявцева, Г.Л.Осипова, А.В.Сигаева, В.А. Черепанова й ін. Було виконано кілька кандидатських і докторських дисертацій: Е.Л Бєляєва, М. Тарад, Д.Н. Кавтарадзе, Н.Т.Кірюшина, В.М.Вадімов, Ю.М.Шкодовський, тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження прямо пов'язане з реалізацією Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 20002015 рр.» та Указу Президента України «Про пріоритетні завдання в сфері містобудування»(13 травня 1997р. №422/97). Напрямок цього дисертаційного дослідження є частиною НДІ держбюджетної роботи кафедри основ архітектури та дизайну архітектурного середовища ОДАБА по темі «Соціальна активізація та реабілітація історико-архітектурної спадщини», Держ.рег. № 0107И000810.

Ціль дисертаційної роботи виявити якісні можливості захисту систем великих міст від антропогенних впливів за допомогою адаптивних щодо середовища архітектурно-планувальних вирішень, а також визначити формотворне значення цих антропогенних чинників щодо архітектурно-планувальних й функціональних характеристик архітектурних комплексів. На цій підставі розв'язано такі завдання:

визначити історичні передумови й напрямки формування «архітектурної екології»;

дослідити екологічні характеристики сучасних найбільших міст, а також стратегію розвитку екологічної, планувальної й архітектурно-просторової структури міських територій;

систематизувати сучасні науково-теоретичні й ужиткові методи їхнього перетвори;

виробити пропозиції з адаптивної - щодо середовища архітектурно-планувальної, функціональної організації архітектурних комплексів в умовах міського середовища;

визначити вплив антропогенних факторів на композицію, ритм, образ, функційну структуру архітектурного комплексу.

Об'єктом дослідження постає архітектурне середовище найбільшого міста. Науковий пошук і конкретні дослідження проведені в Одеському регіоні України. Предметом дослідження є принципи формування житлових комплексів в умовах антропогенних впливів середовища.

Методика дослідження. Дослідження проваджено на основі сучасних методів проектування, вивчення нормативно-регламентуючої документації, теоретичних концепцій і експериментального проектування. Методологічний підхід містить у собі засаду про єдність природного й антропогенного середовищ та їхньої повної взаємної залежності. Для вирішення екологічних завдань в архітектурно-містобудівному проектуванні використовується ландшафтно-екологічний підхід, що ґрунтується на принципах територіальності (проектні заходи мають обмежену територію в конкретних фізико-географічних умовах), системності (явище, як складна цілісність, що складається із сукупності взаємно залежних елементів), спадкоємності (щораз оновлюється послідовно проведених природоохоронних заходів на рівнях містобудівного проектування), відносної оптимальності (сполучення потреб галузей народного господарства території зі збереженням й множенням природних ресурсів), причетності значимості деякого процесу стосовно іншим аналогічним процесам).

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Вирішення викладених завдань має наукову спрямованість і присвячено тим проблемам, які представляються актуальними в цей час в умовах формування архітектурного середовища, а також реконструкції окремих частин сучасних міст. Центральними в дисертації є питання взаємодії чинників навколишнього довкілля й об'ємно-планувальної структури архітектурного комплексу. Науковим внеском у дослідженні поставлених питань є обґрунтування:

обґрунтовано екологічну концепцію з організації архітектурного комплексу в умовах твердого антропогенного пресингу;

вироблено рекомендації з формування комфортного архітектурного середовища запроектованих об'єктів;

обґрунтовано систематизацію способів архітектурно-планувального й конструктиво-будівельного захисту від антропогенних впливів.

Вірогідність наукових результатів і висновків дисертації забезпечується аналізом великого теоретичного, історичного й архівного матеріалу, проведеними натурними обстеженнями достатньої кількості конкретних архітектурних об'єктів, щоб отримати коректні результати.

Практична цінність пропонованого дослідження складається:

у розробці концепцій архітектурно-регульованого середовища, де враховувався б весь комплекс биотических і абиотических факторів;

у створенні пропозицій по архітектурно-планувальним рішенням міських територій відповідно до екології міського середовища в руслі останніх містобудівних тенденцій по перетворенню, оздоровленню й раціональному використанню території міста;

у формуванні принципів, що визначають композиційну, функціональну, конструктивну структуру архітектурного комплексу відповідно до фізико-гігієнічних параметрів довкілля;

у пропозиціях по екологічному регулюванню процесів урбанізації.

Особистий внесок здобувача. Основний зміст дисертації опубліковані в 5 друкованих працях, 2 з них виконані в співавторстві. У публікації №3, що наведена в авторефераті, автором написані вступ, сформульована основна наукова ідея, основні висновки; у публікації №4 розроблена методика оцінки якості; №5 сформульовані основні наукові рекомендації з екологічної реабілітації міського середовища.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були представлені на 2 міжнародних конференціях і 10 республіканських, зональних семінарах і конференціях. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес на архітектурному факультеті Одеської державної академії будівництва й архітектури, а конкретно: у лекційному курсі «Прогностика в архітектурі й містобудуванні», у курсовому й дипломному проектуванні.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 5 друкованих працях. У дисертації наведені 5 основних робіт, з них 3 розділи в колективних монографіях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація включає введення, основну частину (три розділи), висновки, викладена на 150 сторінках, список використаних джерел становить 320 найменувань і викладено на 18 сторінках, 60 ілюстрацій і додатків.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність вибраної тими дослідження і ступінь вивченості проблеми. Сформульовано мету та задачі дослідження, визначенено об'єкт, предмет і межі дослідження, визначено методику дослідження, а також обґрунтовано наукову коректність і практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі, «ЕКОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ», розглянуто екологічні концепції в історії розвитку архітектурної діяльності. Показано, що в давнині практична «екологія» одержала розвиток у садово-парковому мистецтві й архітектурі Дворіччя (VІІІVІІ ст. до н.е.). В IV тисячолітті до н.е. в Давньому Єгипті сформувалися зачатки практичної будівельної екології. В античні часи функціональний зв'язок архітектури з природою висвітлено в теоретичних роботах Вітрувія. Леон Б. Альберті (14041472), характеризуючи досягнення архітектури Греції, відзначає, що краси її форм багато в чому була досягнуто завдяки знанню й умінню використовувати закони природи. Італійський архітектор А. Палладіо (15081580) у своїй теоретичній роботі «Чотири книги про архітектуру» дає конкретні рекомендації з будівництва житлових будинків, ураховуючи природу й клімат.

У теорії архітектури нового часу неодноразово порушували питання про взаємозв'язок природи й архітектури. Ф.Л Райт акцентував властивість «органічної архітектури», відповідати до певного регіону місця будівництва. Ця проблематика була основною у творчих і наукових працях Л. Корбюз'є. «Контекстуалізм», розуміти контекст місцевості, як першооснови будь-якого архітектурного рішення, прагнути відродити архітектурну форму, як засіб мови, комунікації ось це визначає творчість і теоретичні роботи П. Портогезі. У роботах найвідоміших майстрів XX століття є великі невдачі, що виникли через зневагу й непослідовність у втілинах власних ідей - взаємно зв'язати архітектуру й довкілля. Так, геометричні й прямолінійні архітектурні форми Міс ван дер Рое не завжди відповідають до сонячної геометрії.

Проблема здоров'я людини й безпеки прожиття гостро постала в XX столітті., коли процес індустріалізації захопив усі розвинені країни. З'явилися нові матеріали й методи будівництва, знизився контроль якості нових споруд, наростало забрудненість довкілля. З'явився термін «здорові будинки» (Неаlthy Buildings), що дотепер міцно затвердився на сторінках професійної преси, особливо у країнах північної Європи.

Розглянуто основні види зовнішніх впливів на структурні елементи архітектурної системи. Показано, що довкілля, яке необхідно зберігати в процесі архітектурної діяльності, це не тільки особливо охоронювані природні території. Шкода, що її завдають довкіллю, часом непоправна, вона обумовлена цілому низкою причин. Це й недостатня увага до цієї проблеми й недосконалість нормативно-технічної документації, й архітектурні промашки, й досить низький рівень загальної екологічної культури суспільства.

В умовах, коли вже до 2025 року пропорція населення, що живе в містах і поза ними складе 2/3 (1/3 1975), особливу увагу закономірно приділяють питанням урбо-экологии. В процесі урбанізації формується урбоекосистема. Урбоекосистема характеризується створенням нових типів штучно створених систем через заміну природніх систем. Антропогенні порушення функцій компонентів у міській системі залежать від джерела й виду людського втручання, від чинника навантаження, від якості середовища, що призводить до певних наслідків, у тому й до негативних. Дуже важливо, щоб місто було биогеоценозним, нехай не абсолютно сприятливим, але хоча б таким, що не шкодить здоров'ю людей.

У процесі містобудівного освоєння території виникає безліч планувальних, функціональних і архітектурно-ландшафтних взаємних зв'язків структурних елементів міста й природнього оточення. Умовно можна виділити дві групи цих зв'язків: територіально-просторові й функціональні (по А.Вергунову). Перша група зв'язків характеризується територіальним «наступом» («експансією») міста на природу через прямій, безпосередній контакт, динамічністю «вторгнення» урбанізованих елементів, а також, як правило, сталістю й незворотністю цього впливу. Особливість функціональних зв'язків полягає в наявності взаємообумовлених процесів на окремих ділянках території міста й його природнього оточення без обов'язкового прямого зв'язку.

Коли розвивається міська забудова, ущільнюються мережі різних видів категорій транспортних засобів, (швидкісні автомобільні й залізничні шляхи) та інженерних комунікацій, скупчуються технічні й комунально-господарські підприємства, невпорядковано інтенсифікується рекреаційна діяльність все це призводить до скорочення розмірів і зламу цілості природніх комплексів, а це є однієї з найважливіших передумов спаду стійкості природніх екосистем до антропогенних впливів.

Щоб розв'язати завдання оптимізації екологічного стану міської екосистеми¹ треба зрозуміти зміни в роботі біосфери, спричинені індустріалізацією, перенаселенням, забрудненням, та ін. супутниками урбанізації. Розглянуто поняття антропогенна діяльність людини, що нею людина впливає на біосферу, змінюючи склад, кругообіг і баланс речовин; тепловий баланс Землі; структуру земної поверхні (через забудову, будівництво штучних водойм, меліорацію тощо), винищуючи, а також переносячи в нові місця проживання низку видів тварин і рослин.

Вивчено антропогенні чинники, що впливають на формування архітектурного середовища. До основних видів і шляхів антропогенних впливів на структурні елементи архітектурного комплексу можна зарахувати: шкідливі викиди й скиди об'єктів промисловості, енергетики, комунального господарства, автотранспорту в атмосферне повітря, води, ґрунти; випади забруднюючих речовин на підлежну поверхню, в тому й з опадами (наприклад, кислі опади); «перешкода» проходу сонячної радіації, (разом з ультрафіолетовою), через наявність в атмосфері завислих часток природнього й штучного походження; шкідливі фізичні впливу об'єктів промисловості, інженерної інфраструктури, автотранспорту (гомін, вібрація, електромагнітні випромінювання); інфільтрація й міграція забруднювальних речовин із поверхневим стоком, у ґрунті, підземних водах з міських територій, місць складів промислових і побутових відходів і ін.; тепловий вплив на атмосферне повітря, воду (за рахунок територіальних викидів промислових і енергетичних об'єктів, зміна теплового балансу території забудови); вплив господарської діяльності на зміну рівня ґрунтових вод (підземні води експлуатаційні випомповування, коли проводять гірничі роботи; утвір водоймищ; витік із водогінних мереж; осушення ґрунтів засобами технічної меліорації), це все впливає на розвиток процесів засолив ґрунтів; знищення зелені, що призводить до водної й вітрової ерозії, замуч річок і водойм, тощо; антропогенний перевір ґрунту під впливом будівництва споруд і будинків, дорожньої мережі, зміна його хімічних і фізико-хімічних властивостей, стиск ґрунту в місцях високого рекреаційного навантаження, розвиток ерозійних процесів; асфальтовий покрив вулиць і майданів, що перешкоджає нормальному повітряному й вологому обміну в місцях, де посаджено й де ростуть дерева.

З усіх видів антропогенних впливів (тобто спричинених діяльністю людини) транспорт, найруйнівніший; він призводить до незворотної зміни окремих екосистем і біосфери загалом. Щоб уникнути надмірного розширю рамок розглянутих питань, вивчено найхарактерніші види антропогенних (транспортних) впливів на міське середовище: а) шумове забруднення; б) атмосферне забруднення; в) ґрунтове забруднення; в) транспортна вібрація; г) електромагнітне випромінювання, тощо. Багато антропогенних впливів міста на природнє оточення відрізняються наявністю «ланцюгових реакцій» і кумулятивного ефекту (наприклад, фізичні й хімічні трансформації й міграція забруднив речовин в атмосферному повітрі, водах, ґрунтах, рослинності), і загалом характеризуються масштабністю прояву, силою впливу, значною інерційністю й гостротою негативних наслідків.

У другому розділі «ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА В УМОВАХ АНТРОПОГЕННИХ ВПЛИВІВ» розглянуто еколого-містобудівну стійкість і змінність міського середовища. Дано характеристику демографічного розвитку низки передових країн. У промислово розвинених країнах уже в середині XX ст. в містах мешкало більше половини населення. За прогнозами до 2025 р. городянами будуть 8 із кожних 10х мешканців. Тому закономірно, що фахівці та громадські діячі всіх країн стурбовані проблемою сталого розвитку міст. Тенденція руху людей у великі міста з населенням, більшим від 1 млн. осіб, якнайінтенсивніше тисне на природу. До 2025 р. в таких містах мешкатиме 5565% населення нашої планети. Показано, що екологічну рівновагу в містобудуванні визначають як стан природньо-антропогенного середовища, за якого забезпечується її тривала сталість. При цьому не порушуються умови репродуктивності основних абіотичних елементів геосфери: повітря, води й ґрунтів. Можлива сукцесія біотичних компонентів біосфери: флори й фауни. В наш техногенний час успіхи ідеальної екологічної рівноваги видаються завданням досить проблематичним, тому стан середовища стратифіковано на три рівні: повної, мовної й відносної рівноваги. Його критерієм є екологічна місткість території, тобто здатність поглинати сторонні речовини й енергію без істотної зміни параметрів довкілля. За одним із чинників, що їх покладено в основу градації антропо-природніх систем, узято щільність населення.

Установлено, що повна екологічна рівновага стосовно до Південних областей України забезпечується на територіях із щільністю населення не більше 60 чіл./км². У системі розселення з такою щільністю забезпечується досить збалансоване співвідношення між природою, урбанизированной середовищем і технікою. Однак впливають і інші фактори, наприклад клімат, гідрологічна й біосферна ситуації. Так, при зазначеній вище щільності ліси повинні займати не менш 30% площі. Умовна екологічна рівновага створюється, коли природні ресурси природно відтворюються, але не повною мірою. Це характерно для урбанизированных територій із щільністю населення не вище 100 чіл./км² і лісистістю 2030%. Відносної екологічної рівноваги в південній смузі республіки можна досягти в тих випадках, коли урбанізована територія виявляється навантаженої в межах припустимих впливів, але повне відтворення компонентів природного середовища не забезпечується.

Установлено, що екологічний каркас регіону розглядають як природну складову просторової організації розселення. Побудова такого каркаса засновують на концепції, суть котрої полягає в штучній поляризації біосфери й техносфері на великих територіях. За поляризованими планувальними утвореннями закріплюють певні господарські й екологічні функції. Природний каркас міст планувально будують, з огляду на його величину, профіль градоутворюючої бази й характерні риси біосфери. Підходи до побудови такого каркасу досить індивідуальні. Однак певні рекомендації містобудівників і екологів варто враховувати обов'язково.

У містах досить гостра проблема збереження ландшафтів. З метою запобігання їхньої деградації треба щадяще використовувати земельні ресурси. Оптимально сполучити освоєння нових територій з ущільненням існуючої забудови. Стійка й екологічно оптимальне міське середовище перебування може бути створена тільки при раціональному сполученні господарської діяльності із природоохоронними заходами. Тому по рекомендаціям ООН стратегію й тактику змісту й розвитку міст необхідно будувати на принципах системного підходу до об'ємно-планувальної організації територій.

Розглянуто поняття екологічна інфраструктура, як основа оздоровлення міського середовища. Показано сутність екологічної інфраструктури. Екологічна інфраструктура найширший і динамічний комплекс взаємодіючих між собою природних, природно-антропогенних і штучних об'єктів і систем, предметів і явищ, що забезпечує умови збереження середовища життя людини (середовища, що оточує людину). Установлено, що елементи традиційної інфраструктури за умови їх экологізації є частиною екологічної інфраструктури. Традиційна інфраструктура ділиться на виробничу й соціальну інфраструктуру. При цьому до першого відносять галузі, що забезпечують і обслуговують виробничі процеси. До другого галузі, що формують соціальну (суспільну) середовище життєдіяльності.

Подвійність розвитку міст помітна в Україні, у центрах найбільших промислових регіонів. Розглянуто стан якості середовища життя в м. Одесі. Її реальним індикатором є стан компонентів ландшафту. На карті екологічного стану території немає жодного квадратного метра з екологічно сприятливим середовищем: основна частина м. Одеси це вкрай несприятливі, й помірковано несприятливі території (не менш 95 %) і тільки два невеликих острівці умовно сприятливі.

Розглянуто компоненти й фактори навколишнього міського середовища, критерії й показники їхньої оцінки. Дана пофакторная оцінка стану навколишнього середовища. Показано, що серед складного комплексу компонентів навколишнього середовища міста можна виділити дві групи - природні (геологічна будова, рельєф, клімат, вода, ґрунт, рослинність, тваринний мир) і штучно створені людиною компоненти (шум, вібрація, електромагнітні випромінювання й ін.).

Вивчена пофакторная оцінка стану навколишнього середовища. Проблеми екологичности архітектурно-містобудівних, конструктивних і технологічних рішень у будівництві й реконструкції повинні розглядатися в комплексі як проблеми архітектурного середовища, адаптованої до урбоекосередовища. Формування синергетичних відносин між транспортною магістраллю й екосистемою визначає прийняття не критерію грошей або наведених витрат, а максимілізація тривалості життя. Показано вплив сучасних транспортних засобів, які стали потужними споживачами природних ресурсів.¹ Автомобілізація вимагає розвитку мережі автомобільних доріг, транспортних споруджень, станцій технічного обслуговування й т.д. На 1 км магістралі необхідно від 2 до 15 га території. Іноді будівництво магістралей приводить до зміни земної поверхні, потужності й рівня поверхневих і підземних вод. У великих містах особливо чітко спостерігається підвищення рівня захворюваності. Деякою мірою це пояснюється одночасним впливом на організм двох, трьох і більше шкідливих факторів, кожний з яких має незначну дію, але в сукупності приводить до серйозних проблем. Добре відомо, що перевтомлена людина більше страждає від наслідків забруднення повітря, інфекцій.

Розглянуто акустичний режим на території забудови житлових і суспільних будинків і у внутрішніх приміщеннях, що визначається на основі зіставлення існуючих або прогнозованих рівнів шуму із припустимими значеннями нормованих показників. Показано, що карти шуму уличнодорожньої мережі повинні розробляються на стадії генерального плану міста або градплана району в масштабі 1:50 000 або 1:10 000. Карта шуму клично-дорожньої мережі дозволяє визначити очікуваний рівень звуку в будь-якій точці розглянутої вулиці або магістралі, а також на границі прилягаючої примагистральной території, що має велике значення при визначенні планувальних заходів щодо шумозахисту на території житлової забудови. При оцінці акустичного режиму на території житлової забудови складаються карти основних джерел (М 1:5000) і карти зашумленности території (М 1:2000). Шумовою характеристикою автотранспортних потоків, відповідно до ДБН 2044485, є еквівалентний рівень звуку, установлюваний в 7,5 м від осі першої смуги руху транспорту на висоті 1,5 м від поверхні землі. Шум від в'їздів/виїздів з гаражів-стоянок оцінюється еквівалентним рівнем звуку, що визначається в 7,5 м від крапки в'їзду/виїзду. Розглянуто прийоми захисту території житлової забудови, які включають: планувальні прийоми зонирования території; шумозахисні екрани, шумозахисні якості зелених насаджень. Удосконалено планувальні особливості шумозахисту. Дано фізико-механічну характеристику поширення шуму на території.

Вивчено транспортну вібрацію. Тривалі вібрації можуть приводити до ушкодження будинків і споруджень у пришляховій смузі. У будинках поступово прогресує розвиток макродефектів від вібрації, що знижує міцність конструкції будинку й скорочує строк його служби. Рівень вібрації залежить від інтенсивності й швидкості руху, складу потоку й рівності дорожнього покриття. Позначено ефективні будівельно-архітектурні заходи щодо захисту будинків від вібрації, до яких можна віднести спорудження антивібраційних екранів-траншів між фундаментом і магістраллю, а також застосування в конструкції фундаментів і стін будинків амортизаційних пристроїв, що зменшують передачу вібрацій на стіни й перекриття.

Повітряне забруднення. Своєрідним об'єктом охорони є атмосферне повітря, у якому втілюється природне середовище, що оточує людини. Над великими містами атмосфера містить в 10 разів більше аерозолів і в 25 разів більше газів. При цьому 6070 % газового забруднення дає автомобільний транспорт, промислові підприємства. Більше активна конденсація вологи приводить до збільшення опадів на 510 %. При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250400 м, а контрасти температури можуть досягати 56°З. З ними зв'язані температурні інверсії, що приводять до підвищеного забруднення, туманам і зможу. Особлива шкода наноситься автомобілями, технічні параметри яких не відповідають вимогам і якості повітря. Вихлопні гази автомашин дають основну масу свинцю, зношування шин цинк, дизельні мотори кадмій. Ці важкі метали ставляться до потужнім токсикантів.

При проектуванні житлових районів важливим завданням є санітарно-гігієнічна оцінка інтенсивності електромагнітного поля й радіоактивного випромінювання. Дано фізичну характеристику ЕМП. Показано, що пофакторная оцінка електромагнітної обстановки в місті виробляється на базі результатів інструментальних вимірів, зроблених у зоні впливу джерел випромінювання або за розрахунковим даними з урахуванням специфіки містобудівного освоєння прилягаючих територій. Розглянуто регламентації планувального рішення в зонах забудови з урахуванням вимоги захисту від електромагнітних полів.

Вивчено факторів формування сприятливого візуального середовища. Показано, що навколишнє видове середовище є екологічним чинником. Урбанізація відриває людину від природного оточення, породжуючи при цьому величезне число социо-психологічних і екологічних проблем. Агресивне середовище, породжуване видом будинків це характерна риса більшості сучасних міст. Дано рекомендації з розробки карти «візуального забруднення» міста. Найпоширенішим засобом формування комфортного візуального середовища є фарбування будинків. За рахунок використання широкої колірної гами можна збагатити візуальне середовище й наситити її зоровими елементами. Комфортним візуальним середовищем можна назвати середовище з більшою розмаїтістю елементів у навколишньому просторі.

Розглянуто класифікацію, аналіз і оцінка екологічних ситуацій. Сформульовано мету просторового аналізу екологічної ситуації, що орієнтована на вивчення просторової й тимчасової диференціації екологічної ситуації, а також особливостей і закономірностей формування сполучень елементів і компонентів ситуації. Визначено засоби класифікації й класифікаційні ознаки. Метою класифікації в цьому випадку є створення передумов для вибору адекватних методів просторового аналізу екологічних ситуацій. Повної класифікації екологічної ситуації, що забезпечує вибір методу досліджень, у цей час запропонувати не можна через складність і недостатню вивченість об'єкта дослідження. Тому класифікація покликана служити орієнтиром у виборі методів аналізу. Як класифікаційні ознаки виділимо наступні: причина виникнення, складність, основний компонент, що змінюється, природи, час виникнення, час прояву, швидкість розвитку, місце виникнення, масштабність, зональність, форми прояву, тип району прояву, наслідку, гострота, можливість рішення, пріоритетність рішення, спосіб рішення. Оцінка гостроти екологічних ситуацій заснована на аналізі територіальних сполучень екологічних проблем, характері й інтенсивності прояву наслідків цих проблем. Визначення гостроти ситуації залежить від регіональних особливостей і специфіки провідних проблем і може розглядатися окремо з погляду умов проживання населення й стану його здоров'я, стану природних ресурсів, збереження унікальності й генофонду ландшафту. Виділяються наступні категорії екологічних ситуацій по ступені гостроти: катастрофічна, кризова, критична, напружена, конфліктна, задовільна. Оцінка гостроти екологічних ситуацій базується на наступних принципах: місто архітектурний антропогенний композиція

антропоцентризму (оцінка з позицій людини, його життєдіяльності) ;

территориальности (прив'язки до конкретного району, регіону);

системності (розгляд компонентів єдиної взаємозалежної системи);

пріоритетності (вибірковості) (найбільша увага приділяється основним зв'язкам, критеріям, показникам);

факторности (гостра екологічна ситуація може бути обумовлена як одним так і комплексом факторів);

хронохарактерности (розгляд характерного часу формування екологічної ситуації);

конструктивності (оптимізація взаємини природи й суспільства).

Оцінка гостроти екологічної ситуації здійснюється шляхом визначення ступеня деградації або порушення окремих компонентів ландшафту. Критеріями такої деградації або порушення є перевищення різних норм (ПДК) і вимог, нагромадження токсичних речовин, зменшення проективного покриття, падіння змісту гумусу в ґрунтах і т.д. Застосовувані критерії й показники при цьому виражають найбільш істотні ознаки стану середовища життєдіяльності людини.

Розглянуто формування архітектурного середовища при системному обліку антропогенних факторів. Установлено, що при будь-якій концепції формування взаємодій суспільства й природи в сфері архітектурної екології повинне здійснюватися екологічне прогнозування, що представляє собою компонент загального плану розвитку регіону, що передує проектуванню. Безперервне містобудівне проектування здійсненне лише при наявності репрезентативного моніторингу санітарно-гігієнічних і екологічних показників стану середовища, що включає в себе:

оцінку техногенних впливів на навколишнє середовище і їхні наслідки;

виявлення взаємозв'язків і взаємозумовленості явищ;

визначення динаміки процесів, траєкторії, можливого розвитку явищ у часі й просторі;

прогнозування явищ, відтворення минулих ситуацій (ретрогноз);

проведення екологічної експертизи,

складання екологічного кадастру.

При проектуванні житлового середовища повинні враховуватися гранично припустимі навантаження на навколишнє середовище, передбачатися надійні й ефективні заходи попередження, усунення забруднення шкідливими відходами, їхнє знешкодження й утилізація, впровадження ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідхідних технологій і виробництв; техніко-економічне обґрунтування проектів і проекти на будівництво підприємств, споруджень і інших об'єктів проходять державну, а при необхідності й суспільну екологічну експертизу; проекти, що не задовольняють екологічним вимогам, не підлягають твердженню, а роботи з їхній реалізації не фінансуються установами відповідних банків. Сформульовано основні засоби нейтралізації антропогенних впливів на житлове середовище міста. У даному розділі роботи розглядаються приклади, що враховують антропогенних факторів при розробці планувальних рішень. Для захисту використовують наступні основні способи:

інженерно-технічні, організаційно-адміністративні;

містобудівні:

функціональне зонирование й структурне членування проектованої території (поясне, секторне, змішане й ін.) з відділенням селитебных, лікувальних і рекреаційних зон від транспортних комунікацій;

взаиморазмещение зазначених зон;

раціональна транспортно-планувальна структура території: диференціація вулично-дорожньої мережі по складу транспортного потоку з виділенням основного обсягу вантажного руху на спеціалізовані магістралі, безперервного руху, трасування магістральних доріг швидкісного й вантажного руху в обхід житлових районів і зон відпочинку;

створення транспортних коридорів, використання підземного простору,

просторово-ярусне розміщення транспорту, багаторівневі розв'язки,

створення системи гаражів і паркингов,

розвиток електричного пасажирського транспорту,

використання шумозахисних властивостей рельєфу при трасуванні магист

Сучасне житло не тільки повинне задовольняти умовам здійснення функціональних процесів, але й створювати психологічно зручні й эстетически приємні умови життєдіяльності людини, що особливо важливо в умовах промислового міста, де існуючі вимоги до житла збільшуються несприятливим навколишнім середовищем. Все це вимагає більше глибокого й уважного підходу до формування сучасного міського багатоквартирного житла, що під впливом несприятливих екологічних факторів промислових міст Південного регіону здобуває яскраво виражену регіональну специфіку. Наведені нами характеристики екологічних умов Одеського регіону свідчать про те, що фактори навколишнього середовища роблять складний і різноманітний вплив на організм людини й процес формування вигляду житла, і що складність впливу навколишнього середовища вимагає комплексних мір протидії.

Удосконалено архітектурно-планувальні й конструктивні рішення, як важливі засоби нейтралізації антропогенних впливів середовища на людину. Шумозахисні будинки у відповідності зі своїм призначенням виконують дві функції: забезпечують акустично сприятливі умови усередині й завдяки ефекту, що екранує, захищають від шуму розташовану за ними забудову. У міській забудові такі будинки забезпечують нормативні санітарно-гігієнічні умови проживання, сприяють раціональному використанню примагистральных зон селишних територій, формуванню ансамблю забудови житлових районів і мікрорайонів. Розглянуто конструктивно-будівельні рішення житлових будинків. Показано, що звукоізоляція зовнішнього огородження практично повністю визначається звукоізолюючою здатністю вікон або інших світлопрозорих елементів, що на порядок вище звукоізолюючої здатності глухої частини зовнішніх стін.

Узагальнено містобудівні й архітектурно-планувальні рішення житлових комплексів. Найважливішим етапом у процесі формування плану міста або великого архітектурного комплексу є дотримання принципу екологічного зонування, що забезпечує ефективне відділення несприятливих антропогенних впливів від територій і зон перебування людини. У процесі формування житлового середовища найбільш гучні зони встановлюються на основі шумової карти й натурних акустичних вимірів. У відповідності зі структурою генерального плану визначається розвиток планувальних, архітектурно-містобудівних захисних заходів, залежно від умов проходження транспортних магістралей у різних зонах і районах міської забудови. Зонирование здійснюється стосовно джерела забруднення тобто, насамперед, стосовно транспортних магістралей.

Удосконалено підходи до формування екологічної програми в проекті генерального плану міста. Відмінною рисою сучасного етапу урбанізації є утворення великих районів. У великих містах, як правило, існує кілька рівнів містобудівного планування: місто в цілому, округ, квартал, будинок. Кожний наступний рівень характеризується збільшенням деталізації й кількості регульованих параметрів розвитку, у той час як верхні рівні планування залишають можливість для значно більшої свободи дій. Показано, що в умовах розробки плану реконструкції міста рекомендації спрямовані на проведення комплексу планувальних, екологічних заходів, що забезпечують формування оптимального міського середовища, співвідношення антропогенних і біотичних на вантажень на території міста.

У третьому розділі «ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГИЧНОГО ЖИТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА» визначені загальні принципи функціонування й розвитку архітектури житлового середовища. З позиції системного підходу архітектура включає матеріальне середовище як підсистема, але є не технічної, а екологічною системою, що забезпечує необхідні біологічні й соціальні умови життєдіяльності людського суспільства. Людське суспільство є в демоэкосистеме ланкою «задатчиком», ланкою «мотиватором» поводження системи в цілому (по Г.Лаврику). Розповсюджені технікоекономічні критерії якості в нашої экосистеме є важливими, але не визначальними. Виходячи з вищевказаних передумов і був сформульований ряд основних принципів екологічної організації житлового середовища, найважливішими з яких є: принцип системності й структурної ієрархії у цьому принципі відбивається взаємозв'язок і взаємозалежність архітектурних рішень житлового комплексу й екологічних факторів зовнішнього середовища; принцип цілісності, автономності й просторовому взаємозв'язку. Для кожного ієрархічного рівня характерне своє коло завдань, пов'язаних з доцільною функціональною організацією, оптимальним плануванням, створенням комфортної обстановки, логічною побудовою предметно-просторового середовища; принцип пріоритету природоохоронних заходів дозволяє на всіх етапах проектування комплексу в цілому, а також окремих складових елементів створювати архітектурні рішення з максимально дбайливим відношенням до природних ресурсів; принцип комфортності підвищення «якості середовища» засобами архітектурної екології, забезпечення у внутрішнім середовищі будинків і на території житлового комплексу фізіологічного, психологічного й соціального благополуччя живучих; принцип контактності контактна «буферна» зона будинку повинна забезпечувати раціональний зв'язок елементів зовнішнього середовища, у т.ч. природного ландшафту, із внутрішнім середовищем спорудження, не приводячи до порушення комфортності; принцип енергозбереження орієнтує на пошук проектних рішень, що забезпечують комфортні умови при найменших витратах на пристрій інженерно-технічних систем, що споживають енергію від не поновлюваних джерел енергії; принцип екологічної безпеки вибір архітектурних рішень, що відповідають умовам охорони людини, природних комплексів від негативних природних і антропогенних впливів, що захищають від будь-яких екологічно несприятливих впливів; принцип екологічної стійкості в архітектурі тісно пов'язаний з поняттям стійкого розвитку, активно розроблювального в соціальній екології; принцип наступності виражається у формуванні житлових комлексов, обумовлених природними, культурно-історичними, етнографічними, будівельно-технологічними й ін. національними й місцевими традиціями району будівництва, а також передбачає подальший розвиток комплексу зі збереженням екологічних принципів, закладених в об'єкті на попередніх етапах; принцип оптимальної функціональної структуризації - оптимальна функціональна структура, оптимальне функціональне зонування й оптимальний режим природокористування; принцип комплексної гармонізації архітектурного й природного середовища - принцип погодиться з устояними закономірностями формування композиції, ґрунтується на художніх традиціях, ураховує особливості сприйняття середовища людиною шляхом проектування комфортних визуалых кадрів. Наведені принципи формування екологічно збалансованого середовища в житлових комплексах доповнюються конкретними методами, що забезпечують їхню реалізацію.

Аналіз існуючого досвіду в області архітектурної методології дозволяє звести всі відомі методи до чотирьох груп, зміст яких відбиває можливості й, головне, - потреби того або іншого етапу розвитку архітектури й містобудуння: інтуїтивні, техніко-економічні, комплексні й системні. Розглянуто методи, які являють особливу цінність для нашого дослідження: системного архітектурно-екологічного підходу; підпорядкування архітектурного рішення існуючим природним умовам; орієнтованого проектування; моделювання об'єкта в реальному природному середовищі; зіставлення планувальної й об'ємно-просторової структури зі зразками (морфотипами, паттернами); ідентифікації з місцем і ін.

Розроблено методику архітектурно-екологічного проектування. Показано, що процес розробки екологічної програми в проекті генерального плану розвитку міста представлений так, що на кожній стадії вироблення обов'язково беруть участь екологічні вимоги. На основі аналізу загальних тенденцій визначаються головні цілі поліпшення навколишнього міського середовища. Важливе значення тут грає аналіз конкретних природно-кліматичних умов, рівень антропогенного перетворення території, а також попереднє визначення ступеня досяжності поставлених цілей. Оцінка й аналіз ландшафту з позиції його сприятливості для того або іншого виду використання є важливим етапом рішення природоохоронних завдань міста. Пропонована методика архітектурно-екологічного проектування житлових комплексів включає 3 блоки методичних матеріалів:

на 1ом етапі проектної діяльності виробляються предпроектные дослідження, що включають:

а. аналіз характеристик навколишнього середовища;

б. установлення антропологічних (вітальних і соціальних) життєзабезпечувальних параметрів рекреаційного середовища.

в. визначення рекомендацій для складання проекту на основі системного аналізу показників характеристик навколишнього середовища й показників антропологічних жизнеобеспечивающих параметрів конкретного рекреаційного середовища. Рекомендується проводити з використанням матриці взаємозв'язку факторів зовнішнього середовища й архітектурних прийомів і рішень.

ІІ етап складання проектного рішення. Архітектурний проект житлового комплексу включає: генеральний план, функціональну організацію, архітектурно-планувальні, об'ємно-просторове та архітектурно-художнє рішення.

ІІІ етап комплексна оцінка прийнятого проектного рішення, що полягає в зіставленні отриманих рішень із рекомендаціями для складання проекту.

IV етапом проектної діяльності є коректування прийнятих раніше рішень і визначення необхідності додаткових інженерних заходів з метою одержання сприятливої для рекреаційної життєдіяльності, архітектурного середовища.

Сформульовано поняття екологічність житлового комплексу як критерій якості житлового комплексу. Розроблено методику оцінки якості житлових комплексів. Метою оцінки екологічних показників якості є визначення відповідності цих показників об'єкта екологічним вимогам і встановлення рівня екологічності.

Висновки

1.Показано, що проблема взаємодії архітектурного й природного середовища знаходить своє відбиття в теоретичних працях архітекторів минулого й сучасних дослідників. У наукових дослідженнях останніх десятиліть переважають містобудівні прийоми охорони навколишнього середовища й практично відсутні розробки, пов'язані з екологізацією архітектурного середовища, а також окремих будинків та споруджень. Відсутні дані по системному обліку антропогенних факторів впливу на житлове середовище в архітектурному проектуванні. Має місце фрагментарний екологічний підхід, коли досліджуються окремі фрагменти житлового середовища, а не весь комплекс у цілому, як екологічно біопозитивно збалансована система. Все це утрудняє використання наявних наукових розробок в архітектурному проектуванні й вимагає додаткових досліджень.

2.Сфорульовано, що екологічний підхід комплексний науковий напрямок в архітектурі, що розробляє засоби оптимізації проектування будинків, споруджень і їхніх комплексів за критерієм нормалізації життєдіяльності соціальних груп людей і природних популяцій організмів. Зміна в экосистеме під впливом розвитку міст носить об'єктивний характер, і як наслідок, можливо лише прагнути до компромісного вирішення питання й вивчати можливі шляхи впливу тих або інших факторів, здатних змінити ситуацію в бажаному напрямку.

3. На основі аналізу сучасної архітектурної теорії, архітектурно-планувальних рішень архітектурного комплексу встановлені закономірності прямого й зворотного зв'язків архітектурного середовища й природного оточення (конвергенция), коли комплекс природно-кліматичних і антропогенних факторів впливає на фізико-гігієнічні властивості проектованих об'єктів, правильний облік факторів навколишнього середовища визначає якість архітектури (комфортність, довговічність, виразність, техніко-економічну, енергетичну еффективнисть), і навпаки, коли навколишнє середовище цілеспрямовано формується засобами архітектури.

4. Дослідження функціональних схем, структури житлових територій дозволило сформулювати принципи організації забудови архітектурного комплексу залежно від тих або інших факторів навколишнього середовища й засновані на еколого-архітектурних, еколого-містобудівних пріоритетних напрямках розвитку, розподіли й відтворення міських територій, формування структуро-формуючих елементів транспортного каркаса міста, формування візуального (видового) середовища. Границі інтенсифікації освоєння житлових територій мобільні в часі й ступінь їхньої зміни перебуває в прямої залежності від прогнозу розвитку функцій комплексу, від розвитку транспортних комунікацій, що примикають, а також від параметрів екологічного середовища. Екологічні фактори мають яскраво виражене формотворне значення й визначальну композицію, ритм, образ, функціональну структуру, конструкцію, поверховість, щільність забудови.

5. Проведене дослідження природної й містобудівної ситуації одеської агломерації, щодо прогнозу стану навколишнього середовища й розвитку міських територій дозволило авторові запропонувати методику оцінки об'ємно-планувального рішення, функціональної структури житлових комплексів, розміщення стосовно промислових зон, положення в структурі міста примагістрального архітектурного комплексу. В основу методу закладені принципи еколого-містобудівного аналізу, що визначають і дають рекомендації із застосування заходів щодо нейтралізації антропогенних впливів: архітектурно-планувальних, конструктивно-будівельних, будівельних, містобудівельних, організаційно-адміністративних, інженерно-технічних.