Поховальні пам’ятки Давньоруського Києва

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 903.5(477.25) «9-13»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Поховальні пам'ятки Давньоруського Києва

Спеціальність - 07.00.04 - археологія

Івакін Всеволод Глібович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Моця Олександр Петрович, Інститут археології НАН України, завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Ричка Володимир Михайлович, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат історичних наук Зоценко Володимир Миколайович, Інститут археології НАН України, науковий співробітник

Захист відбудеться «25» листопада 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної академії наук України за адресою: 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12).

Автореферат розісланий «15» вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук О.Є. Фіалко.

Загальна характеристика роботи

Історія давньоруської держави вже багато століть привертає увагу істориків та археологів. Могутнє державне утворення в Східній Європі, яке отримало в історичній науці назву «Київська Русь» або «Давня Русь», займало чільне місце у загальноєвропейських політичних, соціально-економічних та культурних процесах. Особливе місце у дослідженні історії східного слов'янства посідає вивчення найбільшого міста Київської Русі, його визнаного політичного, економічного та культурного центру - Києва. Тут розташовувався центр «імперії Рюриковичів», звідси розповсюджувалися політичні, соціально-економічні та культурні новації на решту земель держави. Через обмеженість письмових джерел, археологічні пам'ятки складають суттєву джерельну базу для вивчення багатьох важливих аспектів давньоруської історії. Одну з найбільш інформативних категорій цих пам'яток являють поховальні комплекси. Матеріали поховань дають можливість реконструювати певні соціальні, етнокультурні та ідеологічні процеси, що відбувалися в давньоруському суспільстві Х-ХІІІ ст., фіксують особливості формування власної матеріальної та духовної культури тогочасного суспільства.

Проте ця категорія київських археологічних пам'яток нерівномірно висвітлена в науці. Поховальні об'єкти Києва ХІ-ХІІІ ст. до цього часу не ставали предметом узагальнюючого спеціального дослідження. Головна увага приділялася пам'яткам Х ст. або окремим унікальним комплексам.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю уточнити історичну топографію поховальних пам'яток давнього Києва, максимально повно реконструювати міський поховальний обряд Х-ХІІІ ст. на основі єдиної типологічної схеми, виявити закономірності його розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота тематично пов'язана з плановою науково-дослідницькою темою «Пам'ятки середньовічної України: історико-археологічні дослідження (VIII-XVIII ст.)» /державний реєстраційний № 0106U012548/.

Метою дослідження є узагальнення та наукова інтерпретація матеріалів давньоруського некрополя Києва, на основі яких представлена історико-топографічна характеристика київських поховальних пам'яток Х-ХІІІ ст.

Для досягнення мети вирішуються такі завдання:

1) створення каталогу поховальних пам'яток Х-ХІІІ ст.;

2) аналіз матеріалів поховальних пам'яток;

3) створення типології основних поховальних споруд;

4) створення загальної археологічної карти некрополів Києва Х-ХІІІ ст.;

Об'єктом дослідження є поховальні пам'ятки давньоруського Києва Х-ХІІІ ст.

Предметом дослідження є історична топографія поховальних пам'яток та еволюція поховального обряду давньоруського Києва Х-ХІІІ ст.

Методи дослідження визначалися метою роботи та її завданнями, методологічну основу роботи складає принцип історизму. Під час аналізу основних типів матеріальної культури застосовуються формально-статистичний, комплексний порівняльно-типологічний методи та метод аналогій.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зібрано, проаналізовано та узагальнено всі відомі на сьогодні поховальні пам'ятки Києва Х-ХІІІ ст., які досліджуються як окремі комплекси із застосуванням формально-статистичних методів. Створено каталог всіх відомих на 2008 р. поховальних об'єктів давньоруського Києва. До наукового обігу вперше вводиться широке коло поховальних пам'яток, здобутих розкопками 70-х років ХХ - початку ХХІ ст. (частина з них за активної участі автора). Вперше спеціально досліджено всі категорії християнських поховань Києва, локалізовано всі відомі на сьогодні християнські могильники ХІ-ХІІІ ст., складено їхню топографію. Вони суттєво доповнили археологічну карту давнього Києва. Порівняльний аналіз поховальних пам'яток дозволив отримати нову інформацію про певні аспекти релігійно-культурних та соціально-економічних процесів у Київській Русі.

Хронологічні рамки роботи визначені в межах кінця ІХ - середини ХІІІ ст., що відповідає часу функціонування Києва як столиці Давньої Русі.

Географічні межі роботи визначаються територією Києва та його околиць Х-ХІІІ ст.

Джерельну базу дослідження складають археологічні матеріали 1166 поховальних пам'яток та свідчення письмових джерел.

Практична та теоретична значимість дослідження полягає у можливості використання окремих висновків роботи для студій з історії та археології стародавнього Києва та всієї археології Південної Русі давньоруської доби. Матеріали також можуть бути використані під час написання учбових посібників, розробки курсів лекцій для студентів історичних спеціальностей, створення музейних експозицій.

Апробацію основних положень дослідження здійснено в низці наукових публікацій, а також у доповідях на наукових конференціях та семінарах: Судак (2006 р.), Чернігів (2007 р.), Київ (2007 р.), Муром (2008 р.), Мінськ (2008 р.), Познань (2009 р.).

Головні положення дисертації висвітлені у 16 наукових роботах (3 - у співавторстві), з них - одна монографія, 4 - у фахових виданнях, 11 - у тезах та матеріалах наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків (177 сторінок), списку використаної літератури та архівних матеріалів (292 позиції) і двох додатків (81 сторінка). Загальний обсяг роботи 286 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі подано загальну характеристику роботи, визначено її новизну та актуальність. Поставлено мету і завдання, названо предмет та об'єкт дослідження. Коротко охарактеризована джерельна база дослідження, зазначені її хронологічні та територіальні межі. Визначено практичне значення і наукову новизну роботи, наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження.

Розділ І. Історіографія та джерела

Історія досліджень поховальних пам'яток давньоруського Києва налічує майже два століття. Весь цей період можна умовно поділити на три великі етапи. Цим етапам археологічного дослідження Києва відповідають розвиток історіографії та накопичення археологічних джерел з цієї теми.

1.1 Історіографія

Перша третина ХІХ - початок ХХ ст. - початок археологічного дослідження пам'яток стародавнього Києва і час, коли вперше були відкриті поховальні пам'ятки Х-ХІІІ ст. та почалося накопичення археологічного матеріалу. Перші знахідки поховань пов'язані з розкопками Десятинної церкви, церкви на вул. Ірининській, а також розбудовою міста протягом ХІХ ст. Ініціаторами перших археологічних робіт у Києві стали Є. Болховітінов, М. Берлинський, К. Лохвицький. В 60-90-х роках. ХІХ ст. відбувалося вивчення центральної частини давнього Києва та його історичних околиць завдяки зусиллям В. Антоновича, Я. Волошинського, Т. Кибальчича, І. Хойновського, В. Хвойки, в результаті яких було відкрито багато поховань давньоруського часу. Проте перший етап вивчення київських могильників відзначався напіваматорським характером досліджень та відсутністю належної фіксації й аналітичної інтерпретації. Все це відбилося і в загальних публікаціях згаданих дослідників, частина яких була присвячена безпосередньо поховальним пам'яткам. Відзначимо, що всі ці роботи в цілому відповідали загальному стану археологічної науки в країні, її поступовому розвитку й накопиченню фахових знань.

1910-1960-ті. - час активного накопичення матеріалу, визначення окремих могильних груп, виділення основних концепцій розвитку поховального обряду, відпрацювання наукової методики археологічних досліджень. Особливо високим методичним рівнем відзначалися роботи Д. Мілєєва на території навколо Десятинної церкви, церкви в Митрополичій садибі тощо. Виявлено велику кількість поховань Х-ХІІІ ст.. Здійснена перша спроба хронологічного визначення та розподілу поховань біля Десятинної церкви:

1. - кінець VІІІ-Х ст.; 2. - доба функціонування церкви; 3. - ХІІІ-ХVІІІ ст. (Вельмин, 1910).

У 1920-1930-ті рр. розкопки проводили С. Гамченко, Т. Мовчанівський, С. Магура, В. Козловська. Частину виявлених поховальних пам'яток згадано у стислих публікаціях. І. Іванцов у 1941 р. написав першу монографічну роботу про стародавній Київ, де підсумував існуючі на той час знання з теми, й певну увагу приділив поховальним комплексам (Іванцов, 2003).

З 1938 по 1952 р. систематичні дослідження здійснювала спільна Київська археологічна експедиція ІІМК СРСР та ІА АН УРСР на чолі з М. Каргером. Здійснювалося масштабне дослідження Верхнього Києва. Відкрито нові поховальні пам'ятки Х-ХІІІ ст., у тому числі, захоронення часів монгольської навали. Поховальним пам'яткам Києва присвячуються спеціальна робота Л. Голубєвої («Киевский некрополь», 1948 р.) та низка робіт М. Каргера, узагальнених у ґрунтовному розділі його фундаментальної монографії «Древний Киев» (1958 р.). В них вперше окреслено топографію язичницьких некрополів (могильники І та ІІ), розроблено типологію поховань, розглядаються питання хронології поховальних пам'яток Києва ІХ-Х ст. Ці роботи й на сьогодні залишаються одними з основних з цієї проблематики. М. Каргер відніс припинення функціонування могильника на Старокиївській горі до другої половини Х ст. (Каргер, 1958, с. 222-226). Вивчення поховань християнської доби залишалось поза увагою дослідників.

1970-2000-і рр. - період збільшення обсягів польових досліджень та виявлення численних нових поховальних пам'яток, а також поглибленого вивчення й аналізу накопиченого матеріалу. Створення Київської постійно діючої експедиції Інституту археології АН УРСР у 1970 р. (керівник П. Толочко) визначило перехід до нового якісного рівня дослідження міста. Розпочате планомірне й систематичне археологічне вивчення всієї історичної території Києва закономірно призвело до відкриття нових могильників та поодиноких поховань в різних історичних районах міста. Виходить низка статей щодо матеріалів могильників Х-ХІІІ ст., виявлених за останні десятиліття (П. Толочко, Я. Боровський, В. Зоценко, Г. Івакін, С. Кілієвич, І. Мовчан та ін.), де головна увага приділена пам'яткам Х ст. з багатим інвентарем. Поховальні пам'ятки розглядаються в монографіях, присвячених більш загальним питанням (П. Толочко, Я. Боровський, С. Кілієвич, І. Мовчан, М. Сагайдак). П. Толочко вважає, що аналіз хронології монет з поховань дозволяє припускати, що старокиївський могильник як масове явище припинив своє функціонування вже в першій половині Х ст., а найбільш пізні його поховання слід пов'язувати вже з церковним кладовищем Десятинної церкви. Об'єкт під південною апсидою церкви дослідник, услід за Д. Мілєєвим, трактує як будівлю (Толочко, 1970).

На початку ХХІ ст. розгорнулася нова жвава дискусія щодо Некрополя І. Висунуто різні варіанти думки про те, що Старокиївська гора взагалі не була освоєна мешканцями Києва до побудови князем Володимиром Десятинної церкви 989-996 р., а могильник щільно займав все плато Верхнього Києва. Тут ховали мешканців Подолу та Замкової гори (В. Зоценко, К. Михайлов, М. Сагайдак). До певної міри, її поділяє й В. Ричка. З цим не погодився Ф. Андрощук, який, проаналізувавши речові комплекси й вказавши на помилки в локалізації певних поховань, вважає, що на сьогодні є достатньо вагомих підстав датувати могильник, що передує Десятинній церкві, першою половиною Х ст. (Андрощук, Панченко, Ковалюх, 1996; Андрощук, 2004). В. Козюба дійшов висновку про не аргументованість версії перекриття могильником Х ст. найдавнішого городища (Козюба, 2004).

Не зважаючи на вивченість району, рівень сучасних знань не надає можливості точно відповісти на певні питання історичної топографії Старокиївської гори доволодимирового часу. Відсутня задовільна відповідь на питання, що робити з конкретними свідченнями літописів, якщо прийняти версію про суцільну зайнятість всього плато могильником Х ст. Вірогідно, реальна картина була більш строката й складна, а курганні поховання займали лише певні ділянки, що поступово розширювалися.

Підсумовуючи історію майже двохсотрічних досліджень, слід зазначити, що поховальні пам'ятки давнього Києва, не зважаючи на значну увагу з боку дослідників, вивчені не рівномірно й основний пласт поховань ХІ-ХІІІ ст. залишився поза ними. Матеріали 40 останніх років не повною мірою введено до наукового обігу. Вони не ставали предметом спеціального узагальнюючого дослідження на сучасному рівні.

1.2 Джерела

Головною джерельною базою дослідження являється археологічний та частково антропологічний матеріал з поховальних пам'яток, а також письмові та графічні джерела з цієї проблеми. Залучаються етнографічні свідчення, що стосуються проблематики поховального обряду східних слов'ян. Через обмеженість бази письмових джерел, саме археологічні матеріали виступають основою для вивчення поховального обряду давньоруського Києва. Відбувається їх постійне кількісне накопичення, а також розробляються сучасні методичні новації, які дають змогу по-новому інтерпретувати вже відомий матеріал.

Розглядаються матеріали 1166 поховальних комплексів Х-ХІІІ ст. з понад 60 стаціонарних розкопів, розвідок та спостережень, проведених В. Хвойкою (1907-1908), Д. Мілєєвим (1908-1914), С. Гамченком (1926-1927), С. Магурою (1935), Т. Мовчанівським (1936-1937), М. Каргером (1938-1939, 1945-1948), В. Гончаровим (1955), П. Толочком (1964, 1968), Є. Максимовим та Р. Орловим (1965), С. Кілієвич (1972, 1975, 1977, 1982, 1984), Я. Боровським (1975, 1976, 1977, 1988-1990), І. Мовчаном (1974, 1994, 1995, 1999-2003), Г. Івакіним (1981, 1997-2000), М. Сагайдаком (1983, 1985, 1987, 1988, 1997, 2003, 2004), В. Зоценком (1984, 2003, 2007), А. Козловським (2008) на території Старокиївської та Михайлівської гір, Подолу, Щекавиці, Копирева кінця, Печерського монастиря, Клову тощо. База даних поховальних пам'яток створена на основі архівних матеріалів та публікацій. Переважна більшість інформації не опублікована (як правило, це стосується поховань ХІ-ХІІІ ст.) й міститься у польовій документації, яка зберігається в Інституті археології НАН України, Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Інституті історії матеріальної культури РАН. Матеріали розкопок зберігаються переважно у фондах Інституту археології НАН України, Національного музею історії України, Музею історії міста Києва, Державного Ермітажу. Для аналогій залучені пам'ятки інших давньоруських та західноєвропейських міст.

Розділ 2. Поховальні пам'ятки Х ст.

2.1 Топографія київських дружинних могильників

Топографічний поділ на два великих некрополя, запропонований М. Каргером (Каргер, 1958), в роботі деталізується та уточнюються території окремих курганних груп. Основним критерієм поділу на групи стали особливості рельєфу й відстань між поховальними комплексами. В історичній літературі традиційно ці могильники датуються ІХ-Х ст. Нижня хронологічна межа залишається дискусійною, але, оскільки в нашому розпорядженні присутні надійні матеріали лише Х ст., ми в роботі будемо ці матеріали відносити до Х ст. При цьому цілком зрозуміла певна умовність такого визначення, адже якась частина поховань, вірогідно, може належати до більш раннього часу. Але точне визначення таких матеріалів через обмеженість джерел вимагає окремого самостійного дослідження.

2.1.1. Некрополь І (Верхнє місто) складався щонайменше з шести курганних груп: 1. - район Десятинної церкви; 2. - квартал між вул. Десятинною та Вел. Житомирською; 3. - Михайлівська гора; 4. - район Софійського собору; 5. - район Золотих воріт; 6. - перехрестя вул. О. Гончара та Рейтарської. Ці групи поховальних комплексів являли собою міські кладовища Х ст.

2.1.2. Некрополь ІІ складався з п'яти курганних груп: 1. - вул. Нижньоюрківська; 2. - вул. Фрунзе, 35; 3. - вул. Фрунзе, 43-47; 4. - вул. Фрунзе, 53-59; 5. - Юрковиця. Ці кургани належать населенню Х - початку ХІ ст. північно-західних форпостів Києва.

Могильники Х ст. займають великі території на київських горах (Старокиївській, Юрковиці) та над вул. Фрунзе. Розташування поховань на горах мало сакральний характер як місця для небіжчиків, наближених до неба. Це відповідало архаїчним уявленням про структуру макрокосму і мікрокосму, як протиставлення «верх-низ». Не виключено, що це було обумовлено і необхідністю захистити поховання від руйнівних повеней. Традиція ховати на горах збереглась і в християнську добу.

2.2 Поховальний обряд Х ст.

Відбиває зміни в ментальності суспільства, надає унікальні матеріали щодо соціально-економічної характеристики давньоруського Києва. Поховальні пам'ятки Х ст. (167 комплексів) містять надзвичайно важливу інформацію в цьому аспекті. Підкурганні поховання Києва поділяються на дві групи: трупоспалення та трупопокладення.

2.2.1. Кремаційні поховання. У київських некрополях зафіксовано 14 поховань, здійснених за обрядом кремації (8 %). Всі вони представлені кальцинованими кістками людей та тварин, що містилися в керамічних посудинах (іноді від урн залишалися тільки фрагменти). Десять комплексів зовсім позбавлені інвентарю. У чотирьох трупоспаленнях знайдений супроводжувальний інвентар.

2.2.2. Інгумаційні поховання. Переважна більшість поховань Х ст. здійснена за обрядом інгумації (153) і саме ця традиція є панівною для Києва цієї доби.

У Києві існувало кілька типів поховальних конструкцій: захоронення у поховальних камерах; у дерев'яних домовинах; поховання, здійснені безпосередньо у могильних ямах. Камерні поховання належали київській військовій аристократії. Рядових киян, ймовірно, ховали у домовинах та могильних ямах.

Камерні поховання відрізняються великим розміром та складністю дерев'яних конструкцій. Дослідники (Я. Ламм, А.-С. Греслунд, Ю. Жарнов, К. Михайлов) формулюють такі критерії визначення камерних поховань:

1. Ширина могильної ями у поєднанні зі співвідношеннями її ширини та довжини. Середня площа київських камер складає 9,5 кв. м; 2. Наявність складних дерев'яних конструкцій, збудованих в поховальній ямі. Проте в київських ґрунтах ці конструкції погано зберігаються й не завжди фіксуються в процесі дослідження; 3. Присутність багатого інвентарю, який свідчить про високий соціальний статус померлого; 4. Поховання дружинника з конем; 5. Парне поховання дружинника з жінкою.

Ці критерії застосовуються у комплексі: великі розміри могильної ями є ознакою камерного обряду лише у поєднанні з іншими конструктивними та ритуальними особливостями (Михайлов, 2005). У Києві виявлено 22 поховальних комплекси (14% від усіх трупопокладень), які за цими ознаками можна віднести до камерних захоронень.

Конструктивні особливості камерних поховань простежуються лише у 17 київських комплексах. Серед них фіксуються два основних види.

Зрубні камери зафіксовано у 15 (68%) камерних похованнях. В них застосовували два основних будівельних прийоми кріплення кутів - «в обло» (9 камер) та «в лапу» (одна). Обидва прийоми відображали основні будівельні традиції Русі Х ст. Для спорудження поховальних конструкцій переважно використовували сосну. Камери будували з колод (5 камер) або з дощок (3 камери).

Дві камери мали каркасно-стовпову конструкцію (9%). У п'яти комплексах (23%) камерних конструктивних особливостей не простежено. Частина цих пам'яток відкрита під час дореволюційних досліджень, і, не виключено, що відсутність дерев'яних конструкцій пов'язана з тогочасним рівнем археологічної фіксації.

У 18 камерах зафіксовані рештки дерев'яної підлоги, верхнє перекриття та залишки від конструктивних деталей. В трьох поховання містилися додаткові конструкції - один раз небіжчик лежав на дерев'яних ношах, двічі - у дерев'яній домовині. Аналогічні поховання відомі в Гньоздові та Шестовиці, також не виключений вплив на них християнської обрядовості.

Першу типологію давньоруських камерних поховань запропонував Д. Бліфельд, поділивши їх на чотири різновиди: поодинокі; з конем; воїна з жінкою; з жінкою та конем (Блифельд, 1954). До поодиноких київських поховань належить половина камерних комплексів: з 11 поховань п'ять - чоловічі, чотири - жіночі, два дитячі. Виявлено сім поховань дружинника з конем (32%). Залишки коня розміщувалися в камері поруч з похованим (іноді паралельно тілу небіжчика) разом зі спорядженням. З приводу походження традиції поховання воїна з конем існують дві основні версії: відзначається подібність для скандинавських камер та зв'язок з поховальними традиціями кочових народів. Зафіксовано дві камери з похованнями дружинника з жінкою (9%) й одне парне поховання з конем.

Проблема появи камерного поховального обряду на Русі до цього часу остаточно не розв'язана, як і не вирішено питання етнічної приналежності похованих у київських камерах. Ідея поховальної камери як будинку для померлого відома на території Східної Європи ще з часів зрубної культурно-історичної спільноти XVII-XII ст. до н. е. Київські камери датуються в межах Х ст. Частина сучасних дослідників пов'язує камерні поховання з вихідцями із Скандинавії. Камерні поховання були обрядом нової аристократичної верхівки давньоруської держави, а наявність багатого супроводжувального інвентарю підкреслювала високий соціальний статус похованих.

Окрему групу складають три поховання (2%) у «великих могильних ямах». За розмірами та наявністю багатого поховального інвентарю вони відповідають камерним, проте не містять жодних дерев'яних конструкцій. Можливо, ми маємо справу з варіаціями поховального обряду в камерах.

Більшість поховань (128, 84%) здійснена в домовинах або без них. Поховань у домовинах налічується 70 (55%). Ще три домовини виявлені в камерних похованнях. Домовини на київських могильниках зберігаються дуже погано і фіксуються лише за залишками деревинного тліну та знахідками цвяхів. Зафіксовано два конструктивних типи споруд - із залізними цвяхами та ті, що кріпилися за допомогою пазів. У 58 комплексах (45%) сліди домовин не зафіксовані. Вірогідно, ці поховання належали найнижчим соціальним шарам, проте можливе погане збереження дерева у ґрунтах Київських гір.

Орієнтація інгумаційних поховань. Положення тіла та рук. Орієнтація зафіксована у 109 (71%) поховальних комплексах. Головою на захід - 49 (42%), на південний захід - 34 (31%), на північний захід - 12 (11%), на північний схід - два (2%), на південь - п'ять (5%), на північ - три (2%), на схід - чотири (4%), південний схід - три (3%).

Тіла небіжчиків лежать у випростаному стані на спині. Положення рук чітко фіксується у 41 випадку (27%). В 14 випадках руки лежали вздовж тіла (35%), в 17 - руки схрещені на грудях, животі або в районі тазу (40%). Поки що не знайдено пояснення різного положення рук у давньоруських похованнях. Можливо, воно змінювалось під тиском ґрунту або у процесі розкладання тканин тіла. Не виключено, що в цей період не існувало чіткого ритуалу покладення рук (Панова, 1987).

Супроводжувальний інвентар виявлено у 93 (56%) поховальних комплексах. Більшість захоронень (65, 39%) супроводжуються небагатим та малочисельним інвентарем, у досить численній групі поховань (38, 23%) взагалі не вдалося зафіксувати якихось речей. Основна маса коштовного озброєння, прикраси, інший різноманітний інвентар містилися в камерних похованнях та деяких рядових могилах. В камерних похованнях середня кількість категорій інвентарю складає - 6-8 категорій. Поховання представників руської військової знаті яскраво представлені багатими наборами військового обладунку. Враховуючи стан поховальних комплексів на момент їх виявлення (наслідки пограбувань, перепоховань, будівельних робіт та фіксації під час дослідження), можна з упевненістю говорити про значно більшу кількість початкового складу поховального інвентарю. Серед рядових поховань 68 (40%) комплексів є безінвентарними. Взагалі, інвентар у рядових похованнях значно менший за кількістю та більш одноманітний - в середньому 1-2 категорії.

Предмети, виявлені в київських похованнях, поділено на наступні категорії: зброя та бойове спорядження вершника і коня (23, 14%); побутові предмети (31, 18,5%), елементи костюма (34, 20%); прикраси (45, 27%); гральні набори (6, 3,6%); амулети (8, 4,8%); християнські символи особистого благочестя (9, 5%); нумізматичний матеріал (13, 8%); залишки поминальної трапези та посмертної їжі (24, 14 %).

У поховальному обряді зафіксовано риси, пов'язані з більш давніми традиціями: два поховання посипані попелом та вугіллям, в одному трупоспаленні зафіксовані зерна. Двічі зустрічалися знахідки березової кори в похованнях. Можливо, традиція загортання в березову кору є привнесеною з поховальних обрядів фіно-угрів та балтів.

Характерні особливості поховального обряду населення Києва Х ст. На курганних могильниках Києва досліджено 153 інгумації (92%) та 14 (8%) кремацій. Порівняно з іншими давньоруськими могильниками ІХ-Х ст., київські мають надзвичайно малий відсоток трупоспалень. Для порівняння: Гньоздово - 90%, Псков - 90,4%, Шестовиця - 37,5%. Серед інгумацій значну частку складають поховання в дерев'яних трунах та безпосередньо у могильних ямах. Орієнтація поховань відповідає канонам християнського обряду: тіло небіжчика покладено головою на захід (з невеликими сезонними відхиленнями). Існуючі матеріали вказують на традицію схрещених рук на животі або на грудях. Більшість київських поховань Х ст. мають незначний інвентар, а частіше - взагалі безінвентарні. Виключенням є багаті камерні поховання дружинної еліти. За знахідками на території Русі та загальноєвропейськими аналогіями, практика багатого супроводжувального інвентарю (передусім, зброї) була загальнорозповсюдженою на перших етапах християнізації. Багатий інвентар в похованнях знаті підкреслював її високий соціальний статус, а не свідчив про язичницьке світосприйняття. Виникнення обряду трупопокладення на київських могильниках можна пов'язати із впливом християнського віровчення. В перехідний етап від язичництва до християнства проявляються різні змішані уявлення, які існують досить довго. В Європі відома практика прийняття неповного хрещення, яка відкривала шлях до християнської громади, проте не заперечувала зв'язків з язичницьким світом (Staecker, 1999). У нас немає аргументів на підтвердження існування такої практики на давньоруських землях, проте на час християнізації у різних європейських народів відбувалися аналогічні процеси. Це може пояснити, чому поховальний обряд киян Х ст., залишаючись по суті язичницьким, перебував під впливом християнської обрядовості, яка відчутно відбилася на його формі.

Розділ 3. Поховальні пам'ятки ХІ-ХІІІ ст.

3.1 Топографія пам'яток християнського періоду

В основу покладена стала схема міської системи Києва - Верхній Київ, Поділ, Щекавиця, приміські монастирі: Печерський, Видубицький, Кловський, Звіринецький, Кирилівський тощо.

Переважну більшість поховань об'єднано у 37 некрополів (967 поховань).

3.1.1. Верхнє місто - 19 могильників, 607 поховальних комплексів (64%).

3.1.2. Поділ - 9 могильників, 176 поховальних комплексів (18%); Щекавиця - один могильник, 111 поховальних комплексів (11%), могильник в районі «Піонерського парку», 30 (3%); Дитинка - один могильник, 10 поховальних комплексів (1%).

3.1.3. Околиці міста. Сім могильників, 33 поховальні комплекси (3%).

Більше половини досліджених поховальних пам'яток виявлено на території Верхнього міста, що свідчить не тільки про особливості демографічної ситуації в різних районах (щільність їх заселення), а й про традицію ховати на київських горах. Слід враховувати і більшу дослідженість цього району. Відзначимо й очевидну престижність київських монастирів як місця для поховання не тільки киян, але й мешканців інших давньоруських міст.

3.2 Поховальний обряд населення Києва ХІ-ХІІІ ст.

Прихрамові кладовища. З наведених вище могильників та усипальниць 24 (65%) належать до церковних комплексів, тобто поховання були виявлені в інтер'єрі храмових споруд або поруч із ними.

1. Поховання в інтер'єрі храму або поруч з ним. Літописні джерела згадують про князівські поховання у Десятинній церкві, Софійському, Георгіївському та Ірининському соборах, Успенському соборі Печерського монастиря, церкві Спаса на Берестові, Андріївському, Михайлівському Золотоверхому, Кловському, Федорівському та Кирилівському соборах. Археологічно поховання зафіксовані в інтер'єрах Десятинної церкви (4), св. Софії (2), св. Ірини (27), Успенського собору Києво-Печерського монастиря (15), Кловському (2), Михайлівському Золотоверхому (2), Дмитрієвському (1), церкви на розі Вознесенського узвозу та Киянівського пров. (1), дерев'яних церквах на вул. Межигірській, 3/7 (15) та Набережно-Хрещатицькій, 1-а (15). Налічується 83 поховання (9%), здійснені у межах храмового простору, з них 28 - у саркофагах. За літописними повідомленнями та кам'яними фрагментами саркофагів, таких поховань мало бути набагато більше, але до нас дійшла лише їх незначна частина. Наприклад, у інтер'єрі Кирилівської церкви передбачені аркосолії, що свідчить про здійснення там поховань в саркофагах, які не збереглися до нашого часу. Як правило, поховання здійснювалися у нартексі або в допоміжних частинах культової споруди (галереї, спеціальні прибудови-усипальниці).

2. Поховання у позахрамовому просторі. Захоронення на церковних кладовищах налічують 884 одиниці (91%), з них шість - у саркофагах. Ця статистика виходить з тези, що більшість з виявлених могильників належали до певного храмового комплексу. На сьогодні відомо про зв'язок 22 мурованих та двох дерев'яних храмів з поховальними комплексами, проте логічно припустити, що у давньоруський період їх було набагато більше. Переважна більшість давньокиївських храмів були дерев'яними спорудами, які не дійшли до нашого часу. 13 могильників Києва (35%), на яких не виявлено храмових споруд, скоріш за все, належали до погостів біля дерев'яних храмів, які не вдалося зафіксувати.

Поховання у садибах. Зафіксовано 10 поховань (близько 1%), не пов'язаних із міськими кладовищами, у Верхньому місті та на Подолі. Вони не є типовими для Києва й розташовані на подвір'ях міських садиб - під підлогою житла, черенем печі тощо. Більшість з них належить небіжчикам, які, з тих чи інших причин не могли бути похованими на християнському кладовищі (нехрещені, самогубці тощо).

Чернечі печерні поховання. Окрему групу складають чернечі катакомбні поховання. Разом із християнством на Русь приходить традиція печерного чернецтва зі своїм характерним поховальним обрядом. На сьогодні відомі печерні поховання у Печерському та Звіринецькому монастирях. В печерних комплексах містилися різні поховальні споруди: ніши-локули та крипти (дво- та тричастинні, дволежанкові й камери-костниці). Поховальний характер цих споруд зумовлюється не лише їх архітектурними особливостями (наявність парних лежаків з узголів'ями), але й численними написами-графіті. Виявлено залишки чернецького вбрання, в якому ховали померлих, особливі аксесуари-ознаки схимництва, дерев'яні одри та гробниці. Ці знахідки датуються у широких межах ХІІ-XVII ст. Елементи поховального обряду, простеженого розкопками київських локул, відповідають канонам чернецького поховання ХІІ-ХІІІ ст. за Студійським статутом, проте спектр похоронних звичаїв був набагато ширшим і виходив за його межі.

Масові поховання (скудельниці, братські могили), зафіксовані на території Верхнього міста та на вул. Фрунзе /Кирилівській/, є наслідком військових конфліктів, епідемій. Аналогічні пам'ятки відомі і в інших давньоруських містах.

Орієнтацію можливо визначити у 825 (85%) поховальних комплексах. Серед них західна - 482 (59%); південно-західна - 246 (30%), північно-західна - 40 (5%); північна - 24 (3%); південна - 8 (1%); північно-східна - 20 (2%). Враховуючи статистику відхилень, можна із впевненістю казати, що часом підвищеної смертності для киян, був зимовий період, починаючи від кінця осені до ранньої весни. Зафіксовані відхилення, пов'язані з орієнтацією на стіни культових споруд.

Положення кістяка зафіксоване в 206 (21%) похованнях. За виключенням кількох випадків, тіло перебуває у випростаному положенні на спині; руки схрещені в районі тазу - грудної частини - 133 поховання (65%). Проте в інших поховальних комплексах положення рук суттєво відрізнялося. Різне положення рук пояснюється відсутністю єдиної традиції покладення рук померлого у давньоруський період.

Серед поховальних споруд виділяються аристократичні (саркофаги та плінфові гробниці) й рядові (дерев'яні домовини та поховання без домовин).

Саркофаги та плінфові гробниці. Після хрещення, на Русі, як складова частина християнської культури, поширюється новий поховальний обряд. Одним з його проявів стало поховання у саркофагах. В храмах встановлюють гробниці князів, ктиторів, представників духовенства. Кам'яні саркофаги стають частиною церковного інтер'єру, часто їх розташовують в спеціальних арочних нішах - аркосоліях. Кам'яні саркофаги зафіксовані у Десятинній церкві, Софійському соборі, Успенському соборі Печерського монастиря, соборах Видубицького, Кловського, Федорівського монастирів, храмі Спаса на Берестові, Ірининського, Георгіївського та Михайлівського Золотоверхого соборів. За матеріалом та технологією виготовлення конструкцій ці споруди поділяються на чотири основних види: мармурові (2, 4%), шиферні (29, 57%) та дерев'яні саркофаги (2, 4%), плінфові гробниці (18, 35%).

Археологічно підтверджено існування 51 споруди цього типу (5%). За літописними повідомленнями та дослідженими фрагментами, їх мало бути значно більше. Слід відзначити традицію повторного використання давньоруських саркофагів у ХІV-XVII ст. (35%).

Рядові поховання (в дерев'яних домовинах та без домовин). На сьогодні у 226 (25%) рядових поховань Києва зафіксовані деревний тлін і залізні ковані цвяхи. Скоріше за все, більшість ґрунтових поховань здійснювалася в дерев'яних гробовищах. Конструкції гробовищ ускладнилися та стали більш різноманітними у порівнянні з Х ст. За М. Сагайдаком, виділено п'ять типів дерев'яних гробовищ. Не виключено, що виготовленням трун займалися професійні майстри. Для виготовлення домовини використовували деревину однієї породи (переважно, це сосна, ялина; рідше дуб та інші породи).

Жодних слідів домовин не зафіксовано в 690 комплексах (75%). У частині цих поховань дерев'яні споруди, що кріпилися без цвяхів повністю зітліли, частину комплексів, вірогідно, слід віднести до захоронень в простих могильних ямах, які належали найбіднішим соціальним прошаркам.

Поховальний інвентар. В могильниках християнського часу інвентар та залишки поховальної страви зафіксовані в 80 поховальних комплексах (8,3%). Дві третини його виявлено у некрополях Верхнього міста. Предмети, характерні для канонічних християнських старожитностей (кам'яні подушки, хрестики тощо) зафіксовані у 47 похованнях. Поховання ХІ-ХІІІ ст. містять незначну кількість предметів християнського культу. Розвали та фрагменти скляних кубків для єлею виявлені у 10 похованнях. Більшість поховань з предметами, характерними для поховального обряду ченців, виявлені лише на території Верхнього Києва. На Подолі такі комплекси не зафіксовані, що може свідчити про відсутність монастирів в цьому районі у давньоруську добу. Решта знахідок з поховань свідчить про перехід певних язичницьких рис у поховальний обряд ХІ-ХІІІ ст.: елементи одягу (38), прикраси (15), астрагали (2), амулети (3), ножі (3), фрагменти від дерев'яних цеберок (3), прясельця (2).

Могильники на Старокиївській горі залишені представниками вищих соціальних міських прошарків - тут ховали як заможних киян, так і аристократів з інших земель. Це підтверджують й археологічні знахідки зі знатних поховань, які супроводжуються зброєю та коштовними прикрасами. Традиція покладення зброї до могили вельможного християнина характерна і для інших давньоруських міст. Можна припустити, що зброя та коштовний інвентар містилися в багатьох аристократичних похованнях, що не дійшли до нашого часу. Свого часу А. Кірпічніков зробив висновок про перетворення язичницького супроводжувального інвентарю на розвинуту феодальну символіку (Кирпичников, 1966).

Висновки

У Висновках дисертації узагальнюються головні результати дослідження. Вивчення всього комплексу поховальних пам'яток Києва Х-ХІІІ ст. дало змогу дійти до наступних висновків й вирішити завдання, поставлені в роботі:

Зібрано та систематизовано всі повідомлення архівних джерел та наукової літератури про поховальні пам'ятки Києва Х-ХІІІ ст., накопичені за майже 200-літню історію археологічного вивчення міста. На цій базі створено повний каталог поховань давньоруської доби в Києві. До нього включено 1166 поховальних комплексів Х-ХІІІ ст. Хронологічно 167 поховальних комплексів належать до Х ст.; 967 поховань датуються ХІ-ХІІІ ст. За браком достатньої інформації, неможливо впевнено здійснити атрибуцію поховального обряду 32 комплексів.

На базі створеного каталогу давньокиївських поховань здійснено аналіз матеріалів поховальних пам'яток. Подано характерні особливості поховального обряду давньоруського населення Києва. Виявлено та охарактеризовано категорії поховального інвентарю на обох етапах розвитку міста, простежено залежність їх кількості від соціального статусу похованого. Аналіз особливостей поховального обряду засвідчив наявність континуїтету у поховальній традиції населення Києва протягом всієї давньоруської доби Х-ХІІІ ст. Це пояснюється значним впливом християнської обрядності, який був відчутним ще до офіційного прийняття християнства на Русі. Відмінності в обряді зазначених періодів зумовлені еволюцією традиції у бік зменшення язичницьких рис та поглинання їх християнським світосприйняттям. Наявність інвентарю в похованнях християнської доби свідчить про соціальний статус, він перетворювався на феодальну символіку, а не являв собою пережитки язичницького світогляду.

Виділено основні види поховальних пам'яток. Для Х ст. це підкурганні камерні та рядові поховання в домовині (або без останньої). Поховання ХІ-ХІІІ ст. поділяються на прихрамові (монастирські та парафіяльні) кладовища в інтер'єрі церкви та поза нею, чернечі печерні поховання, масові поховання (скудельниці, братські могили) та поховання у садибах. Серед поховальних споруд ХІ-ХІІІ ст. виділяються мармурові, шиферні, дерев'яні саркофаги та плінфові гробниці (поховання знаті), а також в дерев'яних домовинах та в ямах без них (рядові поховання). Визначені відсоткові співвідношення між видами поховань.

Уточнена історична топографія давньоруського Києва щодо могильників. На археологічну карту Києва нанесено всі відомі поховальні пам'ятки давньоруської доби. Запропоновано більш детальний поділ на групи курганних некрополів І, ІІ (Х ст.). Вперше локалізовано всі відомі на сьогодні християнські могильники ХІ-ХІІІ ст. (Верхнє місто, Щекавиця, Поділ, заміські монастирі та поселення). Найбільша щільність поховань відзначена у Верхньому Києві.

некрополь київ поховальний пам'ятка

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Івакін В.Г. Християнські поховальні пам'ятки давньоруського Києва / В.Г. Івакін. - К.: КИТ, 2008. - 272 с.

Статті, опубліковані в наукових фахових виданнях

1. Івакін В.Г. Саркофаги давньоруського Києва (ХІ-ХІІІ ст.) / В.Г. Івакін // Український історичний збірник. Випуск 10. - К., 2007. - С. 433-447.

2. Івакін В.Г. До питання про топографію християнських поховальних пам'яток давньоруського Києва / В.Г. Івакін // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. - Випуск 19. - К., 2007. - С. 27-41.

3. Івакін В.Г. Християнський поховальний обряд населення давньоруського Києва (ХІ-ХІІІ ст.) / В.Г. Івакін // Археологія. - № 3. - К., 2008. - С. 60-75.

4. Івакін В.Г. Поховальні пам'ятки дружинної доби та християнські культові споруди ХІ-ХІІІ століть: ідеологічні зміни чи спадкоємництво? Топографічні аспекти проблеми / В.Г. Івакін // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. - К., 2008. - Вип. 22. - С. 5-11.

Матеріали конференцій та тези доповідей

1. Івакін В.Г. Київські саркофаги давньоруського періоду (ХІ-ХІІІ ст.) / В.Г. Івакін // Причорномор'я, Крим, Русь в історії та культурі. Матеріали наук. конференції. Судак, 18-21 вересня 2006 р. - Київ-Судак, 2006. - С. 145-158.

2. Івакін В.Г. Дерев'яна культова споруда та могильник давньоруського часу на Київському Подолі / В.Г. Івакін // Чернігівські старожитності. Матеріали наук. конференції «Архітектурні та археологічні старожитності Чернігово-Сіверської землі». Чернігів, 18-19 жовтня 2007 р. - Чернігів, 2008. - С. 229-233.

3. Івакін В.Г. Поховальні пам'ятки давньоруського Києва. Історія археологічних досліджень / В.Г. Івакін // Могилянські читання 2007. Матеріали наук. конференції «Музейники ХХ століття: дослідники української сакральної культури». Київ, 6-7 грудня 2007 р. - К., 2008. - С. 387-395.

4. Івакін В.Г. Дружинні поховальні старожитності Києва кінця ІХ-Х ст.: спроба релігійної інтерпретації / В.Г. Івакін // Проблемы истории и археологии Украины. Материалы VI Междунар. научной конференции, посвященной 150-летию со дня рождения академика В. П. Бузескула. Харків, 10-11 жовтня 2008 р. - Харьков, 2008. - C. 74.

5. Івакін В.Г. Топография христианских погребальных памятников древнерусского Киева / Івакін В.Г. // Междунар. научно-практ. конференция «Археологическая наука». Мінськ, 27-28 жовтня 2008 р. - Мінськ, 2008. - С. 134-152.

Анотації

Івакін В.Г. Поховальні пам'ятки давньоруського Києва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. - Інститут археології НАН України. - К., 2009.

Дисертацію присвячено характеристиці поховальних пам'яток Києва Х-ХІІІ ст. Подано історію археологічних досліджень київських поховань цієї доби. Курганні групи Х ст. та могильники ХІ-ХІІІ ст. локалізовано на сучасній карті міста Києва. Уточнена історична топографія стародавнього Києва в аспекті місцеположення поховальних пам'яток Х-ХІІІ ст. На базі топографічної схеми Києва визначено місце прихрамових могильників в загальноміській системі давньоруської доби.

Створено каталог київських давньоруських поховань, на базі якого розроблено типологію поховальних споруд населення Києва, виокремлено основні категорії супроводжувального інвентарю. Порівняльний аналіз поховань Х ст. і ХІ-ХІІІ ст. свідчить про зміни у поховальній обрядовості, що було пов'язано із введенням та зміцненням християнства в країні. В той же час спостерігається континуїтет у поховальній традиції киян протягом всієї давньоруської доби.

Особливості поховального обряду Києва відбивають культурні та соціально-економічні процеси, які відбувалися в середньовічному місті протягом Х-ХІІІ ст.

Ключові слова: Київ, поховальний обряд, Давня Русь, топографія, поховальна камера, саркофаг, християнство, інгумація.

Ивакин В. Г. Погребальные памятники древнерусского Киева. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. - Институт археологии НАН Украины. - К., 2009.

Диссертация посвящена характеристике погребальных памятников Киева Х-ХІІІ вв. Проведен обзор истории археологических исследований киевских погребений древнерусской эпохи. В результате исследования курганные группы Х в. и христианские могильники ХІ-ХІІІ вв. локализированы и картографированы на современной карте города Киева. Опираясь на топографическую схему древнего Киева, определено место прихрамовых могильников в общегородской системе столицы Руси.

На основе созданного каталога всех древнерусских погребений Киева, разработана типология погребальных сооружений населения Киева Х-ХІІІ вв., выделены основные категории сопутствующего инвентаря. Сравнительный анализ киевских погребальных памятников Х в. и ХІ-ХІІІ вв. свидетельствует об изменении в погребальной обрядности, связанной с установлением и укреплением института православной церкви. В то же время наблюдается континуитет в погребальной традиции киевлян на протяжении всего древнерусского периода.

Особенности погребального обряда древнего Киева отображают культурные и социально-экономические процессы, которые происходили в средневековом городе в Х-ХІІІ вв.

Ключевые слова: Киев, погребальный обряд, Древняя Русь, топография, погребальная камера, саркофаг, христианство, ингумация.

V.G. Ivakin. The burial monuments of Old Russ Kiev. - Manuscript.

Thesis to obtain a Candidate Degree, Speciality 07.00.04 - archaeology. - Institute of Archaeology of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

Thesis is devoted to the description of the sights of burial places in Kyiv of the Xth-XIIIth centuries. The history of archaeological researches of the Kievan burial places of those days is given in the thesis. All this period can be relatively divided into three large stages which are characterized by the development of historiography and accumulation of archaeological sources from this theme. A main spring base of the research is archaeological material from sights of burial places, and also writing and graphic sources on this issue. Ethnographic evidences which touch the topic of ceremony of burial place of east slavs are attracted. Materials are attracted from more than 60 stationary excavations, field work and observation data, which were conducted by different researchers. The groups of burial mounds of the Хth century and burial grounds of the XIth-XIIIth centuries are localized on the modern map of the city of Kyiv. The historical topography of ancient Kyiv is specified in the aspect of site of sights of burial places of the X-XIIIth centuries. A place of burial grounds near the churches is located on the topographical chart of Kyiv in the general town system of the Old Russian days.

The complete catalogue of burial places of the Old Russian days is created in Kyiv. 1166 complexes of burial places of the X-XIIIth centuries are included to this catalogue. The sights are divided into two main stages. The first belongs to the heathen days (mainly the Хth century), the second - to the christian days (the XI-XIIIth centuries). 167 complexes of burial places chronologically belong to the Хth century and 967 burial places are dated back to the XI-XIIIth centuries. Because of the shortage of sufficient information about the ceremony of burial place it is impossible to attribute 32 complexes positively. Typology of construction of burial places of the population of Kyiv has been developed on the base of the catalogue, the basic categories of accompanying implement have been determined. For the Хth century they were chamber burials and ordinary burials in a coffin (or without the last). The XI-XIIIth-century burial places are divided into those which were near the churches (belonged to the monasteries and parishes), cemeteries in the interior of temple and behind them, monastic burial places in the caves, mass burial places (skudel'nitsi, brotherly graves) and burial places in estates (farmsteads). Among the burial constructions of the XI-XIIIth centuries there are the marble, wooden sarcophaguses, those of slates and plinfovi tombs (burial places of gentlefolks), and also ordinary burial places in wooden coffins and in pits without them. Correlations of percents are certain between the types of burial places.

The historical topography of Kyiv is specified in relation to burial grounds. All known sights of burial places of the Old Russian days are marked on the archaeological map of Kyiv. More detailed dividing into the groups of necropolises of burial mounds I, II (the Xth century) is offered. All known at the present christian burial places of the XI-XIIIth centuries are localized for the first time (Upper town, Schekavitsya, Podil, out-of-town monasteries and settlements). Quantitative correlations of percents are certain between different burial grounds of this time. Most closeness of burial places is marked in Upper town of Kyiv.

The features of burial ceremony of Kyiv show the cultural and socio-economic processes which took place in medieval town during the X-XIIIth centuries. The comparative analysis of burial places of the Хth century and the XI-XIIIth centuries testifies to the changes in the rite of burial, which were related to the establishment and strengthening of Christianity in the country. At the same time there is kontinuitet in burial traditions of the Kievites during all Old Russian days.

Keywords: Kyiv, ceremony of burial place, Old Russ, topography, chamber of burial place, sarcophagus, Christianity, ingumation.

Размещено на Allbest.ru