Еклектика в архітектурі України

4. Особливості стилю еклектика на Україні

4.1 Формування національних ознак стилю еклектика на Україні

В мистецтвознавстві, як і в будь-якій іншій галузі науки, завжди існували питання, що не мали однозначного вирішення. Однією з таких суперечливих проблем, що особливо загострилась в європейському мистецтві на межі ХІХ та ХХ століття, було визначення поняття «національного стилю», точніше пошук його місця і ролі в історично сформованій системі художніх стилів. Чи можна поставити «національний стиль» в один ряд з такими епохальними стилями, як «готика», «ренесанс»,»бароко», що мали визначений період існування, певне територіальне розповсюдження і, головне, відображали світогляд суспільства окремо взятої епохи, або слід характеризувати його як стильовий напрямок, що неодноразово проявлявся в різних культурах - це питання є актуальним і для сучасних дослідників історії вітчизняного мистецтва.

Національні традиції в архітектурі досліджуваного періоду є відображенням не тільки професійних, але й глибоких соціальних явищ. Сутність національного питання при капіталізмі визначена в працях В. І. Леніна[5], який висловив тезу про двох історичних тенденціях в національному питанні:це - зростання національної самосвідомості і визвольного руху, з одного боку, і тенденція до зближення націй в результаті розвитку економічних і культурних зв'язків між ними - з іншого. він підкреслював історичну обумовленість націоналізму пригноблених народів: «Вам доведеться базуватись на тому буржуазному націоналізмі, який пробуджується у цих народів, і не може не прокидатися, і який має історичне виправдання»[3].

Виходячи з цих ленінських положень, в працях радянських вчених, зокрема Ю. С.Яралова, Є. І. Кириченко, Е. А. Борисової [2] проблема національних традицій в архітектурі детально досліджувана на матеріалах російської архітектури XIX -XX ст.; в роботах А. Г. Молокіні, М. П. Цапеіко, В. В. Чепелика, ці проблеми розглядаються на матеріалі української архітектури[5].

Вивчення цієї проблеми показує, що національно - романтичні тенденції в архітектурі України були аналогічні тенденцію, що отримали розвиток на початку XX в. в Європі, зокрема в Польщі ( закопанський стиль), в Росії ( неоросійський стиль), у Чехословаччині (різновиди закопанського стилю), у Фінляндії та ін.. розвиток національних тенденцій в професійній архітектурі європейських народів і насамперед тих, які випробовується виявили на собі національне гноблення, носило загальний характер і обумовлювалося багатьма причинами.

Грунтом для розвитку національно - романтичних тенденцій в художній житті України XIX ст. було зростання національно - визвольного руху, завершення формування російської та української буржуазної націй. Розвиток української національної літератури, музики, театру, у XIX ст. супроводжувалося зростанням інтересу до історії, фольклору, етнографії та пам'ятникам минулого. На Україні збереглося чимало пам'яток давньоруської архітектури, яка була витоком архітектури братніх народів і творів українського зодчества - XVII-XVIIIст.

Інтерес до архітектури минулого першим проявив Т. Г. Шевченка, почавши видання історико - етнографічної серії « Живо ¬ Пісна Україна » (1843)

Поштовх до формування національного стилю поклав конкурс проектів на приміщення земства, перемогу на якому серед визначних майстрів виборов молодий митець В.Кричевський. За його проектом у 1903- 1908 pp. збудований будинок Полтавського земства. Центром композиції є хол з парними сходами, оточеними колонадою другого поверху, та великий зал засідань, прикрашений орнаментами та живописом художників С.Васильківського і М.Самокиша. Виконані ними живописні полотна набувають патріотичного змісту та національного пафосу, проголошуючи ідеї демократичного самоврядування ("Вибори полковника Пушкаря"), захисту рідного краю ("Козак Голота"), економічних та торговельних зв'язків ("Чумацький Ромоданівський шлях"). На фасаді зображені шити з гербами козацьких полків Полтавщини, чудово різьблені двері оздоблені орнаментом на тему "Дерево життя". Ця пам'ятка українського модерну в національному стилі виступала зразком синтезу мистецтв, що відповідало давнім архітектурним традиціям українського народу.

У національному стилі збудовано в 1911 - 1913 рр. (архітектори К.Жуков та М.Пискунов) Харківське художнє училище, у 1916 - корпус водолікарні Миргородського курорту (архітектор В.Зуєв, художник О.Сластьон). Під впливом традицій козацької церковної архітектури в 1902-1906 рр. була збудована Покровська церква в с. Пліщивці на Полтавщині (архітектор Кузнецов), яка повторювала форми шедевра дерев'яної архітектури козацької доби - Троїцького собору в Новоселиці (нині Новомосковськ, Дніпропетровська обл.). Будинок лікарні Сольського у Львові, збудований за проектом архітектора ОЛушпинського, репрезентував модернізовані традиції гуцульської народної архітектури.

4.2 Еклектика як фундамент до розвитку модерну

З початку XX ст. в архітектурі України найбільшого поширення набуває стиль модерн, що виник як реакція на еклектику. Якщо раніше архітектори «одягали » будівлі в «одяг» історичних стилів, то тепер вони шукають відповідність художньої форми типам і конструкціям споруд і нові засоби художньої виразності. Велику увагу приділяють розробці функціональних питань, по використанню нового будівельного матеріалу - залізобетону, а також металу, скла, кераміки. У результаті цих пошуків створюється нова художня система типологічних, конструктивних і художніх ознак, що дозволяє говорити про новий архітектурно - будівельний стиль.

На зміну еклектизму приходять пошуки цілісного стилю, що грунтується на застосуванні нових конструкцій і матеріалів (криця, цемент, залізобетон, каркасна система, покриття склепінно-купольної системи, козирки, що висять тощо).

Провісником нового етапу в розвитку архітектури стала Ейфелева вежа, що її було зведено зі складних сталевих частин до Всесвітньої паризької виставки 1889 року за проектом інженера Густава Ейфеля на ознаку вступу в нову еру машинного сторіччя. Ажурна вежа, позбавлена утилітарного значення, легко та плавно здіймається у повітря, втілюючи міць техніки.

Перший житловий будинок, в якому було застосовано новий будівельний матеріал -- залізобетон -- був зведений у Парижі в 1903 році архітектором О. Перре. Конструкція будови, що визначає його легку логічну композицію, добре виявлена на фасаді. Однак спочатку нові матеріали і нові конструкції не обмірковувалися естетично, а поєднувалися з елементами старих стилів.

Які ж головні постулати формотворення в стилі модерн? Основний принцип архітектури, як сформулював його ще римський архітектор Вітрувій: корисність, міцність, краса, в модерні реалізувався так, що на перше місце виходила краса, спираючись на зручність ("корисність"). В минулому люди не надавали особливого значення зручності. Коли сидиш на старовинному стільці з випуклим сидінням та прямою спинкою, що не відповідає лініям спини, але вкритий розкішним рельєфним різьбленням, що встромляється в тіло, чи коли намагаєшся перемістити цей пудовий стілець або стерти пил в його численних завитках, -- наочно відчуваєш, як мало думали наші пращури про зручність.

Архітектори модерну висунули функціональність, корисність як етичну основу нового стилю. Нефункціонально проектувати -- значить діяти аморально. Не можна вирішувати художні завдання, відволікаючись від задоволення практичних потреб. Комфорт та зручність в організації простору -- перш за все. Тому в модерні з'являється новий принцип зведення будинків, "зсередини назовні". Спочатку планується внутрішній простір, що формує зовнішній вигляд будівлі.

Стиль модерн конструктивний: за фасадом будинку можна читати його внутрішню структуру. Оскільки основним в стилі модерн стала організація інтер'єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб'ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модерну, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля стилю модерн вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.

Модерн більшою мірою реалізувався в жанрах особняка та доходного будинку. Вихідним центром розвитку простору особняка є хол, доходного будинку -- сходи, навколо вертикальної осі яких на декількох рівнях компонується решта кімнат та допоміжних приміщень.

Для модерну характерна стилізація. Модерн зробив принципово можливим включення до своєї художньої системи будь-яких ретроспективних форм. Звертаючись до форм минулого, модерн застосовує їх в новому контексті, підкреслюючи одні та обминаючи інші деталі, абсолютно не піклуючись про історичну вірогідність. Його цікавить загальне, а не вірогідність деталі, як це було в еклектиці XIX століття. Зберігаючи загальні особливості образу інших епох, модерн трансформує їх згідно зі своїми художніми смаками, виявляє шляхом перебільшення, гротеску близькі собі риси.

Модерн запропонував нові принципи ансамблевості в архітектурі. Якщо раніше ансамблевість розумілася як використання споріднених стильових форм, то для архітектора модерну головним засобом включення будинків до міського середовища стає узгодженість масштабів, ритміки, подібність об'ємів та силуетів існуючої та нової забудови, тобто принцип просторових взаємозв'язків, принцип живописно-ритмічної композиції.

Тривале захоплення подальшим етапом розвитку архітектури - епохою «близько 1900 -го», і насамперед стилем «модерн», відкриття якого пройшло під кінець 1950 -х років у світовому мистецтвознавстві, зумовивши спрямованість дуже багатьох досліджень наступних років. На відміну від більш ранніх праць середини 1950 -х років, і насамперед вперше вводять в науковий ужиток об'ємний фактичний матеріал робіт Н. Ф. Хомутецького, де такі явлення, як еклектика і модерн ще не були диференційовані за головними ознаками і обидва однаково підходили під визначення художнього занепаду, в роботах 1960 - початку 1970 -х років намічалась інша тенденція. У дослідженнях, спеціально присвячених стилю «модерн» як естетично повноцінного, хоча і противоречивого стилістичному напрямку, еклектика виступала лише як підготовчий до модерну, «нижчий» етап, який не має самостійної цінності, в кращому випадку як його стильової « антипод», подолання негативних якостей якого утвердився в останні роки в науці тенденція при комплексному вивчення явищ художнього життя і все більша проникнення в сутність художніх процесів другої половини XIX ст. показали, що архітектура цього часу не може бути виключена не тільки із загального процесу розвитку вітчизняного зодчества, а й з контексту всього мистецького життя[1].

Появі модерну в Україні передували пошуки у межах історизму - еклектизму нових форм у мистецтві, зокрема - в архітектурі.. Провідним осередком мистецького життя Правобережної України протягом багатьох століть залишається Київ, а Західної - Львів, значні культурні та художні центри формувалися також в Одесі та Харкові. На тогочасне мистецтво і архітектуру західної частини України значно вплинула віденська архітектурна школа, яку очолив Отто Вагнер, хоча безумовно львівська національна школа мала власну широку художню базу для формування нового стилю[5]. Більше того, творче надбання митців західного регіону України було настільки індивідуальним і виразним, що згодом виник самостійний напрямок львівської сецесії. Народженню сецесії допомагало велике пожвавлення художнього життя Львова на межі століть, яке відзначилось помітним підвищенням інтересу до проблем мистецтва, створенням нової, своєрідної художньо-інтелектуальної атмосфери[2].

У Львові існували товариство “Для розвою руської штуки” (1898 р) та архітектурна фірма І. Левинського (1880 рр.), яка об'єднала багатьох архітекторів-новаторів. Одним з центрів сецесії стала львівська художньо-промислова школа. Після проведеної в 1898 реформи викладання художніх ремесел стали обов'язковими вправи у стилізації різноманітних природних взірців. Це сприяло утвердженню сецесії в архітектурному проектуванні, монументальних і прикладних формах художньої творчості.

Еклектика була самостійним стилем, та стала важливим етапом у розвитку модерну, так як і класицизм був вважливим етапом розвитку і зародження еклектики.

Висновки

Еклектика- це взагалі рідкісне явище в архітектурі, вона могла виникнути лише в певний час і за певних умов, як феномен світового зодчества. Але залишається безперечним факт, що це є окремий, важливий стиль у розвитку архітектури.

Еклектика змінила своєю свободою, широтою творчого пошуку класичні закони планування, що зробили вже свою місію по розплануванню міст. З демократизацією суспільства почався пошук свободи і в архітектурі, зодчі більше не могли творити в стилі, що лишився в минулому, всі шукали нового віяння в мистецтві, стилю, що дав би справжню свободу та волю не тільки у виборі стилю, а й взагалі у творчості. Можна було поєднувати різні стилі не тільки у плануванні будинків, а й в інтер'єрах та декоративних елементах.

Еклектика ніяк не могла бути «періодом занепаду», копіюванням, браком фантазії, що примушував звертатись до історичних стилів та минулого, це був стиль що об'єднав у одному все найкраще, що було в архітектурі, цей стиль створив ідеальне підгрунтя для творчості та фантазії.

Не варто забувати ще важливу роль еклектики взагалі в архітектурі, розвитку національних стилів, вкладу у формування майбутніх.

Не зважаючи на те, що довгий час еклектика вважалась «часом безсилля», «занепадом» архітектури, та довгий час дослідження архітектури того часу велись окремо та не сприймали архітектуру того часу серйозно, в наш час починається розуміння того, чим архітектура зобов'язана еклектиці. Починається все більше досліджень, ця тема стає популярнішою, еклектика починає займати своє законне місце серед архітектурних стилів.

На мою думку, еклектика дійсно здійснила неоціненний вклад у розвиток архітектури та, насамперед, національних стилів України та Росії. Еклектичні забудови досі прикрашають вулиці наших міст та радують око.

Без сумніву, внесок еклектизму ще дослідять в багатьох роботах, і дійсно, його важко переоцінити. Багато чим архітектура України зобов'язана саме еклектиці.

У курсовій роботі використано метод накопичення, вивчення та систематизації матеріалу та порівняльного аналізу.

За час роботи над даною курсовою роботою було опрацьовано значний обсяг літератури по даній темі, досліджено сутність, причини виникнення, характеристику та розвиток стилю еклектика та його впливу та внеску у розвиток архітектури.

Список літератури

1. Асеев Ю.С. «Стили в архитектуре Украины». К.: Будивельнык, 1989. 103 с.

2. Борисова Е.А. «Русская архитектура второй половины ХIX века». М.: Наука, 1979. 320 с.

3. Ясиевич В.Е. «Архитектура Украины на рубеже ХIX - ХХ века: Основные тенденции и особенности». К.: Будивельнык, 1988. 184 с.

4. Згурская М.П. «Архитектурные стили». Х.: Фолио, 2013. 153 с.

5. Ксеневич М.Я. «Українська архітектура, її контекст у просторі, часі, інформації».

6. Тимофієнко В.Т. «Проблеми стильового розвитку архітектури України». К.: 1997, 208 с.

7. Барановский Г.В. «Архитектурная енциклопедия второй половины XIX века»[ в 7 томах]. М.: АРТ-РОДНИК, 2006.

8. Ковпаненко Н.Г. «Архітектурно- мистецька спадщина України у вітчизняних дослідженнях (друга половина ХІХ - поч. ХХ ст.).

9. Власов В.Г. «Стили в искусстве». С.-П.: Кольна, 1996. 543 с.

10. Крвавич Д.П. «Українське мистецтво: навчальний посібник». Львів: Світ, 2005. Ч.3. 304 с.

11. http://uk.wikipedia.org/wiki. Еклектизм.

12. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/16955/49-Serdyuk.pdf.

13. http://ukrefs.com.ua/68910-Stil-eklektika.html.

Додаток А. Ілюстрації

Рис. 3.1.1 Зображення фасадів у стилі еклектика

Рис. 3.1.2 Зображення фасадів в стилі еклектика

Рис. 3.1.3 Зображення аттіки у стилі еклектика

Рис. 3.1.4 Зображення будинку у стилі еклектика

Размещено на Allbest.ru