Методологічні основи екологічної реабілітації архітектурного середовища міста

У роботі дана урбоекологічна характеристика найзначнішого міста (на прикладі Харкова). Показано, що місто являє собою складне середовище життєдіяльності, де людина взаємодіє не тільки із природою. У силу необхідності жителі штучно формують це середовище, пристосовуючи до його своїх потреб. Виникає дві субсистеми: природна й антропогенна. Природна субсистема ділиться на літосистему, гідросистему, аеросистему (атмосферу) і біосистему. Антропогенну субсистему стратифікують на наступні підсистеми: виробничу, містобудівну та інфраструктурну. Природно, що таке поняття, як, наприклад, містобудівна підсистема, поєднує у собі структури більш низького рангу, а вони - наступні ступені ранжування. Територіальне утворення - місто - екологічно можна охарактеризувати, пред-ставивши у вигляді багатоступінчастого “дерева властивостей”. Якщо послідовно, від рівня до рівня, розподіляти ці властивості на окремі фактори і показники, то в результаті відкривається можливість досліджувати їх не тільки якісно, але й кількісно. Остання оцінка є найбільш об'єктивною, оскільки при чисельному вираженні обмежень виключається суб'єктивність. Місто є урбанізованим ареалом проживання. Ступінь екологічності цього ареалу залежить від того, які субсистеми домінують: природні або антропогенні. У місті з екстенсивною малоповерховою забудовою переважають природні ландшафти: природний рельєф місцевості, відкриті водойми й потоки, парки, лісопарки та інші зелені насадження. Природа входить до складу міських територій. Досягається просторова єдність забудови, зелених масивів і водних поверхонь. У результаті забезпечуються екологічні потреби людей. Такі міста розглядають як екополіси - природно-антропогенні системи. Встановлено, що оптимальна щільність населення на їх територіях не повинна перевищувати 100 чол./га. У цьому випадку можна зберегти озеленені простори, які за площею відповідають територіям, які зайняті асфальтовими покриттями, будинками й різними міськими спорудами. Однак, такі поселення неекономічні, оскільки вимагають протяжних транспортних і ресурсозабезпечуючих комунікацій. Крім того, екстенсивна забудова активно поглинає один з основних природних ресурсів - територію суходолами, а на густо заселених континентах вільної землі стає усе менше.

Показано, що місто - це динамічно функціонуюча система. Вона має такі розвинені підсистеми, як містоутворююча база, житлово-комунальне господарство, система соціально-побутового обслуговування, до якої належать освіта, медицина та послуги, установи дозвілля і відпочинку, транспортна інфраструктура. У міру соціально-демографічних змін міські структури перетворюються, підсистеми модернізуються. Інтенсифікується експлуатація цих підсистем.

Місто - аккмулююча система. Баланс шкідливих речовин у його межах, як правило, позитивний і веде до нагромадження попередніх відходів і перетворень. Відзначається ріст культурного шару. У деяких містах його товщина досягає 10 м. Порушується природний рельєф місцевості, з'являються височини, зсуви й провалля. Природні поверхневі водні потоки замулюються й міняють напрямок. Часто їх перетворюють у підземні, які протікають в колекторах. Припиняється природне самоочищення води і тому вміст шкідливих домішок зростає, міняється склад води. Виникають й інші негативні наслідки урбанізації, з якими природа не спроможна впоратися, оскільки втрачається здатність до самовідновлення.

Місто - надзвичайно залежна экосистема. Якщо всі экосистемі відкриті, то міста понадвідкриті. Вони повністю залежать від оточення, у цьому й проявляється “екологічний паразитизм” урбанізованих утворень. Місто не може забезпечити ресурсами своє населення. Воно дихає чужим повітрям і п'є чужу воду. Одночасно із цим викидає в біосферу велику кількість продуктів своєї життєдіяльності.

Місто - неврівноважена екосистема. На його території порушений природний екологічний баланс. Розвиток і функціонування міських структур визначається, як правило, не законами природи, а потребами людей. Такі структури є результатом руйнівної і творчої діяльності багатьох поколінь. Природа реагує на перетворення неоднозначно. Обмежений містобудівний тиск на природне середовище забезпечує екологічна рівновага. На місцевості зберігається репродуктивність, тобто здатність відтворювати елементи середовища, які споживаються. Однак, якщо інтенсивність тиску перевищує екологічну ємність території, то репродуктивність порушується, виникає ймовірність екологічного ризику деградації природного середовища. Місто споживає потоки речовини й енергії в значно більшій кількості, ніж виробляє. Екологічна рівновага пояснюється штучним залученням ззовні величезної кількості потоків речовин й енергії, тому екологічна рівновага екологічних систем міста вкрай хитка.

Місто - конгломерат штучних екологічних мікросистем: будинків і споруд житлової, промислової й комунально-складської забудови. Ці архітектурні та інженерні об'єкти є замкнутими середовищами постійного або тимчасового проживання жителів. Гігієнічність внутрішніх просторів будинків багато в чому залежить від чистоти повітря в приміщеннях та повітрообміну, тобто виведення назовні шкідливих речовин. Істотно впливає й тепловологісний режим: відносна вологість повітря, його температура в приміщенні й на поверхні огороджуючих конструкцій. Особливе значення має теплообмін із зовнішнім середовищем. З погляду гігієни він необхідний у певних межах. Однак, втрати тепла ведуть до невиправданої витрати енергетичних природних ресурсів, тому ефективне утримання будинків має ґрунтуватися на енергозберігаючих технологіях і конструктивних рішеннях огорожуючих конструкцій. У сучасних будинках часто застосовують конструкції, опорядження, меблі та інше устаткування з токсичних матеріалів. Вони негативно впливають на людей.

У роботі проведена пофакторна оцінка стану навколишнього середовища. Встановлено, що серед складного комплексу компонентів навколишнього середовища міста можна виділити дві групи - природні (геологічна будова, рельєф, клімат, вода, ґрунт, рослинність, тваринний ) і штучно створені людиною компоненти (шум, вібрація, електромагнітні випромінювання та ін.). Показано розходження понять “фактор” і “компонент”, яка полягає в тому, що характеристика фактора обумовлена специфікою його впливу на середовище (рушійна сила якого-небудь процесу), а характеристика компонента - ознаками зміни середовища. Окремі фактори відіграють різну роль у формуванні навколишнього міського середовища, а причинно-наслідкові зв'язки, що визначають їх динаміку, різні за ступенем складності. Тому при аналізі й оцінці стану навколишнього міського середовища відбір факторів ведеться вибірково з урахуванням їх значущості залежно від поставленої мети, а також виходячи з наявності інформації на даний момент.

Уточнено поняття “екологічна ємність території” - як максимально можлива в конкретних умовах даного району біологічна продуктивність всіх його біогеоценозів, агро-, урбоценозів з врахуванням оптимального для даного району складу представників рослинного й тваринного світу. З показником ємності території пов'язана розробка цілої системи обмежень (гранично допустимих показників) за екологічним навантаженням на природні комплекси і їх стійкості до антропогенних впливів (демографічний і господарський розвиток, забруднення окремими галузями народного господарства, характер функціонального використання території та ін.).

Встановлено, що в наш час труднощі розробки в цьому напрямку пов'язані, деякою мірою, з відсутністю єдиної, науково обґрунтованої методики виявлення критичних станів екологічних систем, оцінки комплексного впливу на них, методів екологічного прогнозування. Істотний недолік у цій області - відсутність достатньої й достовірної інформації про стан та зміни природних комплексів у конкретних умовах. Розробка еколого-економічних показників пов'язана з необхідністю взаємозалежного розгляду екологічних та економічних процесів і явищ при аналізі та оцінці стану навколишнього міського середовища. Основне завдання еколого-економічної регламентації - досягнення оптимального стану навколишнього міського середовища з найменшими витратами.

У роботі виконано просторовий аналіз екологічних ситуацій. Установлено, що екологічні ситуації існують у межах географічної оболонки, яка характеризується географічним простором: конкретна форма і розміри, місце розташування, відстань між предметами, межі, що відокремлюють різні системи, розподіл речовини та енергії. Всі ці властивості залежать від структури і зовнішніх зв'язків предметів, швидкості їх руху, характеру взаємодії із зовнішніми системами. Простір кожної системи принципово незамкнутий, безупинно переходить у простір іншої системи. Метою просторового аналізу екологічної ситуації є вивчення просторової та тимчасової диференціації екологічної ситуації, причин такої диференціації, а також особливостей і закономірностей формування поєднання елементів і компонентів ситуації. Встановлено загальну логічну послідовність найважливіших операцій просторового аналізу екологічних ситуацій:

- формування цілей і завдань, робочих гіпотез та принципів, визначальних методів та організаційних досліджень;

- інвентаризація і класифікація екологічних проблем та ситуацій;

- оцінка екологічних проблем і ситуацій за заздалегідь визначеними критеріями згідно заданих цілей і норм;

- виявлення екологічних проблем та їх локалізація, визначення ареалів екологічних ситуацій, встановлення меж, вибір масштабів картографування, складання карт, районування територій;

- характеристика просторової диференціації ситуацій;

- прогнозування та ризик виникнення подібних екологічних ситуацій.

Розроблено класифікацію та оцінку екологічних проблем і ситуацій. Залежно від мети класифікації визначається спосіб класифікації та класифікаційні ознаки. Метою класифікації в даному випадку є створення передумов для вибору адекватних методів просторового аналізу екологічних ситуацій. Повної кваліфікації екологічної ситуації, яка забезпечує вибір методу досліджень, на цей час запропонувати не можна у зв'язку з складністю та недостатнім вивченням об'єкту дослідження. Як класифікаційні ознаки виділимо наступні: причина виникнення, складність, основний змінюючийся компонент природи, час виникнення, час прояву, швидкість розвитку, місце виникнення, масштабність, зональність, форми прояву, тип району прояву, наслідки, гострота, можливість рішення, пріоритетність рішення, спосіб рішення.

Сформульовано принципи, яких дотримувалися при класифікації об'єкту просторового аналізу: системний - розгляд об'єкту як системи взаємозалежних характеристик; генетичний - аналіз вихідного стану явища й виведення з нього наступних станів; антропоекологічний - врахування умов проживання й стану здоров'я населення, збереження генофонду; інформаційний - фіксація стійких ознак, що спираються на емпіричну базу; конструктивний - вибір шляхів гармонізації взаємовідносин природи й суспільства та підходів до рішення екологічних проблем.

Розглянуто перелік позицій, виділених за перерахованими вище ознаками. Екологічні проблеми з порушенням окремих компонентів ландшафту або їх комплексу, можна умовно об'єднати в групи: 1) атмосферні; 2) водні; 3) геолого-геоморфологічні; 4) ґрунтові; 5) біотичні; 6) комплексні та ін. Виділено три основні групи проблем і ситуацій за екологічними наслідками природи: антропоекологічні, за зміною умов життя і здоров'я населення; природно-ресурсні, пов'язані з виснаженням і втратою природних ресурсів, погіршення господарської діяльності на території; ландшафтно-генетичні, які обумовлені порушенням цілісності ландшафтів, втратою генофонду, ушкодженням унікальних природних об'єктів і т.д.

У третьому розділі “Методологічні основи формування завдань екологічної реабілітації архітектурного середовища міста” розглянуто основні поняття й передумови формування наукової теорії. Показано, що в сучасних умовах з'явилися найгостріша життєва необхідність у науково-теоретичному обґрунтуванні конкретних форм реабілітації архітектурного середовища і, відповідно, прагнення до формування комплексної системи знань про відносини людства з природою Землі і, насамперед, з її біосферою. Розглянуто поняття об'єкту архітектурної діяльності як екологічної системи “людина-середовище”.

З розгляду процесу формування нових галузей знань, а також категорій “об'єкт” і “предмет” випливає, що об'єктом науки про взаємозв'язок і взаємовплив населення і навколишнього природного та штучного середовища є демоекосистема (за Г. Лавриком), а предметом - реакція населення на зміну умов природного середовища; реакція населення на характер організації штучного середовища; взаємовплив штучного і природного середовища життедіяльності населення; методи дослідження демоекосистеми (методологічний аспект). Із цього аналізу стає видиме змішування (О) і (П) дослідження на “стиках” архітектури, психології, фізіології, демографії, соціології, экономгеографії, медицини та ін. наук. Виділення в архітектурі “урбо-екології” як специфічної науки значно підвищить економічний ефект за рахунок більш раціонального використання людських та матеріальних ресурсів. Разом з тим, поки що нескоординовано “суміжні” науки про населення штучне і природне середовище його життєдіяльності. Розглянуто структурні моделі динамічних станів знань.

Показано структуру, принципи і фактори, які визначають зміст, функціонування та розвиток реабілітаційного середовища як системи. За Г. Лавриком, процес побудови (синтезу) системного об'єкту завжди представляється як одне з найбільш складних завдань; за допомогою детального аналізу архітектурне середовище можна “розщепити” на прості складові частини. Однак це ще не означає, що на основі добутих аналізом знань можна створити необхідне житлове середовище, конкретний об'єкт, у найбільш доцільному, з погляду якості, виді. Крім знання елементів і структури системи архітектурного середовища, необхідно знати ще одну важливу рису поведінки цієї системи - це ті принципи, залежно від яких, об'єднання, здавалося б, різнорідних елементів отримує зовсім нову якість - цілісність, властиву всім соціальнім та біологічним системам.

Людське суспільство є в демоекосистемі ланкою - “задатчиком”, ланкою - “мотиватором” поведінки системи в цілому, тому розповсюджені техніко-економічні критерії якості в нашій екосистемі є важливими, але не визначальними. Виходячи з вищезазначених передумов, проф. Г. Лавриком і було сформульовано ряд основних принципів, найважливішими з яких є принципи компактності визначальних ознак, інваріантності структури й ін. У складних системах типу архітектурно-екологічних, у силу поєднання їх з ін. системами кібернетичного типу, діють практично всі загальносистемні принципи - зворотнього зв'язку, цілісності, ієрархічності структури, інваріантності та ін. Цим принципам присвячена чисельна література як вітчизняних, так і закордонних авторів. Однак ряд принципів в архітектурній екології отримує специфічну форму вираження й потребує особливого розгляду. Виходячи з об'єктивно обумовленої неможливості врахування всієї інформації на вході складних систем, можна сформулювати наступний загальний принцип: при управлінні в складних екологічних системах необхідно оперувати лише визначальними повідомленнями всього інформаційного входу. Причому чим складніший об'єкт, чим вищий його ієрархічний рівень, тим більше узагальненою повинна бути вихідна інформація.

Сформульовано теоретичну модель структурних і функціональних взаємозв'язків у процесі формування реабілітаційного середовища. Структура предмету екологічного проектування задається тут у матричній формі, утвореної двома основами. Горизонтальною основою матриці наукового предмету є структура вже визначених вище основних і похідних категорій теорії екологічного проектування. Ці категорії, розглянуті незалежно одна від одної як деякі предмети мислення, виступають як незалежні й протипоставлені один одному. Однак, у випадку їх використання для визначення змісту наукового предмету між ними встановлюються зв'язки та відносини, що відповідають логіці цього визначення, і при цьому самі категорії особливим образом організуються. Обраний методологічний принцип визначення змісту наукового предмету зумовлює вибір і послідовність розгляду категорій і задає строго певну схему руху між категоріями, яка трактується, як логічно необхідна.

Показано, що розгляд горизонтальної і вертикальної основ матричної структури наукового предмету дозволяє далі визначати зміст наукового предмету екологічного проектування в точках змістовного перетину цих основ. Таке визначення передбачається провести за допомогою наступних процедур: вибору методу логічного пошуку змісту наукового предмету; послідовного ранжування складових епістемологічних одиниць у процесі визначення їх змісту; конструювання змісту таких одиниць зі змісту заданої категоріальної структури наукового предмету; взаємної кореляції змісту цих одиниць із урахуванням їх зв'язків і відносин у цілісній структурі; інтеграції отриманого змісту складових одиниць у єдину змістовну структуру наукового предмету.

Зміст наукового предмету визначається тут у відповідності зі стратегією й починається зі змістовного осмислення вихідного складового елементу його структури, позначеного як “факти”. За допомогою методу систематизації весь вихідний емпіричний матеріал, пов'язаний з дійсністю екологічного проектування, формується відповідно до певної категоріальної структури. Осмислюючи і порівнюючи різні емпіричні дані з точки зору цієї структури, можна систематизувати їх в окремі і взаємопов'язані категоріальними зв'язками факторні групи, які дозволяють диференційовано використати їх у побудові змісту інших елементів наукового предмету. Обов'язкове звернення до фактів під час формування змісту структури наукового предмету вимагає наступного визначення змісту його семіотичного елементу, як “засобу вираження”, під яким тут розуміється екопроектна мова, утворена в процесі формування теорії екологічного проектування архітектурного середовища й одночасно використана для його побудови. Цю формалізовану мову формує створена в ньому семіотична система мовних одиниць, у якій можна виділити семантичну, синтаксичну і прагматичну підсистеми. Семантична підсистема забезпечує формування змісту мовних одиниць відповідно до предметів, які вони позначають. В основу цієї підсистеми може бути покладена вихідна сукупність основних і похідних категорій, що визначають систему понять, які утворюються безпосередньо в процесі формування наукового предмету.

Інший, більш своєрідний характер має використання мовних одиниць при побудові синтаксичної підсистеми проектної мови екології. Якщо сукупність відібраних символів і правила утворення залишаються в синтаксичній підсистемі тими ж, що й у семантичній, то правила відповідності й правила істинності поступаються місцем правилам перетворення. При побудові синтаксичної підсистеми звичайно відволікаються від того, що ставиться у відповідність мовним символам, тому правила відповідності тут не відіграють першочергового значення. У синтаксичній підсистемі відбуваються перетворення з мовними одиницями, як з певними зображеннями, певними конфігураціями. “Істинність” тієї або іншої формули синтаксичної системи визначається вже не за допомогою підстановки значень істинності висловлень замість змінних й наступного застосування правил істинності, а за допомогою правил перетворення.

Поряд із семантичною та синтаксичною підсистемами повинна також формуватися прагматична підсистема мови, яка дозволяє задавати інтерпретацію мовних одиниць залежно від соціально-психологічних особливостей суб'єкта, який їх сприймаює. Тут маються на увазі залежності, що враховують певне очікування суб'єкта під час його реакції на мовний знак. Відношення знаку до змісту цього очікування - є актуальние врахування поведінки суб'єкта у зв'язку з реакцією на знак, а те, що враховано, є розумовим образом сприйнятого знаку (десигнатою). Необхідно також указати на прагматичні правила, установлені в інтерпретаторах стани, при яких знаконосії стають для них певними мовними знаками.

Методи наукового дослідження являють собою систему регулятивних принципів пізнавальної діяльності, від яких залежить вірогідність наукових результатів. Метод, що забезпечує цю вірогідність, повинен відображати об'єктивні закони навколишнього світу, особливості предмету дослідження, закони його розвитку і його сутність, відображену в науковій свідомості. У реальному процесі наукового пізнання постійно переборюється грань між його засобами й результатами, між методом і теорією; будь-яка система об'єктивного знання може стати методом. У зв'язку з цим виникає необхідність у взаємодоповненні окремих методів, що обумовлюється також і тим, що кожен метод має певні межі своїх пізнавальних можливостей.

Показано змістовну структуру теоретичних знань, які повинні формуватись в науковому предметі. Відповідно до онтологічно виділених тут трьох предметів наукового дослідження ця структура повинна містити в собі наступні групи знань: спеціалізація екологічного проектування; суспільний інститут екологічного проектування; методологія, методи й методики екологічного проектування. Змістовна структура наукового предмету екологічного проектування, що має проектно-методологічне значення для його подальшого формування, може бути в загальному вигляді представлена в матричній формі. Ця матриця дозволить узагальнити в єдину теорію всі наукові дослідження в цій сфері, у яких би організаційних формах вони не здійснювалися, і створити наукову теорію урбоекології. Разом з тим, побудована методологічна матриця враховує необхідний процес подальшого розвитку теорії діяльності, теорії проектування й системного підходу, з якими невіддільно зв'язана розробка теорії урбоеко-логічного проектування. Цільова орієнтація методологічної діяльності на побудову контурно описаної вище науки про екологічне проектування перетворює цю діяльність у складно-структуровану й інтегральну, що включає в себе декілька необхідних та логічно взаємозв'язаних процесів діяльності.

Позначено форми та засоби міждисциплінарної взаємодії в урбоекологічних дослідженнях. Розглянуто інтеграцію екологічного знання в теорії урбанізації. Встановлено, що сучасний період розвитку урбоекології характеризується поглибленням екологічних знань у містобудуванні з урахуванням нових соціально-економічних умов, вимог стійкого розвитку населених місць і їх систем, тенденцією виділення структури містобудівної екології, посилення провідної та інтегральної ролі соціально-екологічного підходу в області формування міського середовища.

Кризові явища в економіці та зниження рівня життя населення визначили нові орієнтири проектної практики. На початку 1990-х рр. ХХ ст. у ряді країн стали активно розвиватися самостійні містобудівні утворення або комплекси в структурі міст і традиційних населених місць, основними частинами яких є науково-промислові зони, де здійснюється співробітництво й обмін інформацією між підприємствами та науковими організаціями з метою впровадження нововведень. Проекти технополісів і технопарків мали на меті стимулювати економічний ріст регіонів і окремих населених місць, забезпечити економічне благополуччя людей. Наявність економічного пріоритету технопарків і технополісів, а екологічного - екополісів приводить до думки про необхідність і можливість об'єднання принципів їх формування в рамках концепції екотехнополісу. Ця концепція фіксує перехід від ідей і моделей “екополісу” і “технополису” до ідей і моделей “стійкого міста” і “ноосферного міста”. Технополіси при цьому показують найважливіші умови та механізми реалізації екологічної політики в містобудуванні, особливо в період комплексної кризи територій. Економічний ріст населених місць і їх систем за допомогою створення науковомістких, економічно ефективних й екологічно чистих комплексів сприяє підвищенню рівня життя й культури людей, покращенню якості середовища. У зв'язку з вирішенням завдань сталого розвитку населених місць важливе методологічне значення для містобудівної екології останнім часом здобуває використання в рамках системно-екологічного підходу (який “пронизує” інші підходи) ідеї самоорганізації (синенергетики) складних систем.

У четвертому розділі “Екологічна реабілітація архітектурного середовища: синтез знання та програма дій” розглянуто екосистемну стратегію перетворення архітектурного середовища міста. Показано, що залучення екології та дизайну як засобу гуманізації архітектурного простору є одним з основних завдань дослідження. У своїй основі перераховані вище дисципліни розглядають, насамперед, людську складову в архітектурному просторі. У наш час одним лише житлом не обмежується потреба людини в комфортному середовищі життєдіяльності. Потреби людини змінюються відповідно до зміни соціокультурного й економічного статусу суспільства.

Системний підхід до вирішення питань благоустрою, колористичного рішення, масштабності, безбар'єрності споруд, людини і малих архітектурних форм, а також врахування санітарно-гігієнічних, екологічних та ін. проблем - багато в чому сприяють формуванню комфортного середовища життєдіяльності людини. Засобами еко- і ергодизайну можливо формувати певний організуючий початок в архітектурне середовище, частково забезпечувати і покращувати такі показники як легкість пересування і безпека, доступність для інвалідів, регулювання комунікаційного режиму, вживати заходи з покращення аерації та інсоляції, акустичні міри (усунення шуму), вирішувати санітарно-гігієнічні проблеми (прибирання приміщень, прилеглих територій), робити пом'якшувати кліматичні умови, що у свою чергу, у великій мірі визначає життєздатність осередків. Розглянуто основні принципи, прийоми, етапи реабілітації архітектурного середовища міста. Основними принципами екологічної реабілітації архітектурного середовища міста є: принцип системності й структурної ієрархії; принцип цілісності, автономності й просторового взаємозв'язку; принцип пріоритету природоохоронних заходів; принцип комфортності; принцип контактності; принцип пріоритету природних засобів регулювання мікроклімату; принцип стійкості в архітектурі міста; принцип прийнятності; принцип оптимальної функціональної структуризації; принцип комплексної гармонізації архітектурного і природного середовища.

Висвітлено роль екодизайну в організації комфортного середовища міста. Показано, що різні форми т. зв. “програм участі”, або партисипаційних програм (від раrticipation - участь) поширюються. У рамках програм розробки і прийняття проектних рішень здійснюються при діяльній участі всіх зацікавлених сторін. Такі програми спрямовані на залучення громадян у процес проектування. Партисипаційні програми сприяють активізації свідомості споживача архітектури з метою перетворення його в активного суб'єкта суспільного розвитку.

Показано організаційний механізм виконання концепции екологічної реабілітації в рамках системи “концепція - проект - реалізація”. Протягом усього часу характер архітектурного середовища міста відображає етнографічні, демографічні, екологічні та ін. умови місцевості, соціальний і економічний рівень розвитку продуктивних сил, виражає естетичні принципи суспільства. Ці вимоги відображують рівень комфортності архітектурного середовища міста. Здавна архітектурне середовище призначалося для захисту від впливу зовнішнього середовища, було місцем відпочинку і корисної діяльності людини, головним чином побутової. Саме з позицій забезпечення цих умов життя населення розглядають ступінь комфортності середовища і сьогодні. Однак рівень вимог комфортності змінився, зі збільшенням технічних можливостей суспільства розширені рамки поняття “комфортність”.

У рамках екологічної реабілітації розглянуто поняття соціально-психологічного стану комфортності. У це поняття входять спокій, упевненість, стабільність психологічного стану людини. Характеристики середовища впливають на ці показники. При цьому істотні наступні фактори: розміри й форма простору, ступінь його закритості (відкритості), поєднання в просторі різних функціональних процесів, наявність соціального консенсусу в суспільстві та ін. Показано, що екологічна якість архітектурного середовища, що формується повинна визначатися комплексом вимог, що характеризують умови комфортного існування в ньому людини. Цей комплекс вимог (функціональних, технічних, екологічних, архітектурно-художніх та ін.) містять значно більший діапазон показників, ніж ті, які сформульовані в нормативних документах.

Метою оцінки екологічних показників якості є визначення відповідності цих показників архітектурного середовища екологічним вимогам і встановлення рівня її екологічності. Оцінка проводиться за допомогою порівняння значень екологічних показників якості об'єкту оцінки з їх базовими показниками. Екологічні вимоги визначаються властивостями людини й характеристиками середовища використання й пред'являються до об'єкту оцінки з метою оптимізації взаємодії людини з даним архітектурним середовищем. У загальному вигляді структура оцінки екологічних показників якості складається із двох частин: аналітичної та оцінювальної. На цьому фоні в ході самого процесу екологічної реабілітації можна виділити три основні стадії, на кожній з яких застосовуються особливі методи оцінки якості проектів. Перша стадія охоплює етап складання й узгодження технічного завдання та етап передпроектних досліджень, в яких виробляється, виявляється і деталізується комплекс вимог, умов, обмежень та ін. регламентуючих показників проекту, іншими словами плануються й визначаються основні якості та властивості майбутнього проекту. Друга стадія охоплює, власне, всі етапи синтезуючих процедур - від перших ідей та есків до складання завершеного проекту. На другій стадії роботи над проектом сполучаються самооцінка і контрольна (експертна) оцінка, причому питома вага останньої, незначна на ранніх етапах проектування, істотно зростає до завершення. Третя стадія включає етапи розгляду, узгодження й затвердження готового проекту, представленого в цілому, вроздріб або в декількох варіантах. На даній стадії проводиться контрольна оцінка готових результатів роботи або окремих завершених частин, яка здійснюється переважно особами, що не є авторами даного проекту, - експертами.

Головним орієнтиром якості в оцінювальних процедурах повинні бути чітко обґрунтовані екологічні критерії. Екологічні критерії ранжуються, виходячи з рівня їх подання в архітектурному об'єкті. Можуть існувати, наприклад, цілісні екологічні критерії - критерій функціонального комфорту середовища, а також окремі його характеристики - комунікативність, інформативність, гігієнічність та ін. Нарешті, критеріями можуть бути, власне, характеристики можливостей людини - витривалість, доступність, досяжність, функціональна зручність пози й положення людини, яка працює й т.д.

Сформульовано концепцію екологічної реабілітації міського середовища. Показано, що концепція екологічної реабілітації міської забудови є частиною загальноміської концепції розвитку. Концепція розвитку міста передбачає створення моделі урбаністичного розвитку міста, тобто моделі, що передбачає формування муніципального механізму, який працює над конкретними проблемами у певний часовий період. Загальна схема регулювання урбоекологічних процесів має на першому етапі - “ідею” розвитку міста (містоекологічні документи, що включають розробку стадії: концепції, генерального плану, зонінгу і т.д., зрозуміло, на основі наукових досліджень і даних містобудівного кадастру). На другому етапі - “економіку” тобто розрахунки, які обґрунтовують архітектурну ідею або рішення (можливо і виключають) коригують або доповнюють її, з урахуванням наступної експлуатації реалізованих систем, інвестиційні проекти, бізнес-плани. На третьому етапі, - “реалізація” ідей або рішень. Сюди входить цілий комплекс дій юридичного і правового характеру, землевпорядкування та облік міських ресурсів, далі - перетворення і формування інженерної інфраструктури (що відстає в розвитку на десять років) і т.д. Кожен елемент моделі управління сучасним містом має свій перелік функцій об'єктивно впроваджених у свою підсистему. Наприклад, проектний процес або процес розробки “ідеї” складається із трьох стадій. Концепція - перша стадія безперервного системного урбоекологічного проектування, яка визначає основні орієнтири міської політики з головних питань розвитку м. Харкова і його приміських територий, включаючи: чисельність міського населення; рівень життєзабезпечення населення; обсяг і структура житлового будівництва; планувальна структура магістральної вулично-дорожньої мережі; рівень автомобілізації; рівень забезпечення об'єктами соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури; екологічна безпека населення; перспектива зміни меж міста.

Концепція розробляється на основі виявлених проблем життєдіяльності міста і після завердження сесією міської Ради стає завданням на розробку генерального плану міста. Генеральний план - друга стадія безперервного автоматизованого урбо-екологічного проектування, результатом якої є проектні пропозиції з вирішення основних положень та орієнтирів міської політики з головних питань життєдіяльності м. Харкова і його приміських теріторій, як на першу чергу, так і на перспективу. Зонінг - третя стадія безперервного урбо-екологічного проектування, яка містить розробку рішення з функціонального і об'ємно-просторового зонування території міста і на їх основі розробляється система регулятивів та обов'язкових заходів.

Показано, що провідною ідеєю екологічної реабілітації, її концепція полягає в створенні цілісної саморегулюючої системи життєзабезпечення міста на основі активізації соціально-економічного потенціалу жителів, гуманізації архітектурного середовища. Модель реабілітації може бути представлена у вигляді динамічного ряду: “Ч1-С1” - “Ч2-С2”. Людина, потрапляючи в сформоване або нав'язане їй середовище, намагається пристосуватися до неї або оптимізувати її, тобто людина пред'являє біль-ше високі вимоги до рівня комфорту середовища життєдіяльності людини. З появою нових, більше високих вимог до якості архітектурного середовища, процес перетворення повторюється.

Сформульовано загальні принципи гуманізації архітектурного середовища. Показано, що залучення екології як засобу гуманізації архітектурного середовища є одним з основних завдань дослідження. У своїй основі екологія розглядає людську складову в архітектурному просторі. Особливо критична ситуація складається в нових міських районах, мало пристосованих для повноцінного життя. Тут проблема екологічної реабілітації архітектурного середовища постає в першу чергу. Дано визначення екологічної реабілітації. Екологічна реабілітація архітектурного середовища являє собою системний процес доповнення її відсутніх функцій, гуманізації архітектурного середовища для створення комфортних умов здійснення процесів життєдіяльності людини (людей).

Розроблено методологію екологічної реабілітації архітектурного середовища міста. Показано, що місто - не тільки соціальна, але й технічна система, “конструкція”. Воно не тільки росте й розвивається, але й проектується, будується, реконструюється. Міста, як підкреслювалося, суть складні, “полісистемні” комплекси, тому проблема їхнього створення вимагає міждисциплінарного підходу. Це особливо істотно в умовах розвитку ринкових відносин, де містобудування є найважливішим засобом реалізації програм економічного й соціального розвитку. Вихідна методологічна передумова полягає в тім, що містобудівне проектування “екосистемного міста” необхідно розглядати в широкому науковому й соціальному контексті: проектування є лише один з етапів руху від фундаментальних досліджень до процесу формування міського організму і його внутрішнього середовища. Таких великих етапів п'ять: I - фундаментальні дослідження; II -прикладні дослідження й розробки; III - власне проектування; IV - процес будівництва; V - формування, творення міського організму. Звичайно, змальована сукупність етапів руху інтеграційного процесу є всього лише схемою. Але вона наочно представляє те “проблемне поле”, у рамках якого повинен розвертатися теоретичний аналіз, якщо ми прагнемо до найбільш повної й ефективної інтеграції знань і практичних дій при формуванні “екосистемного міста”.

Показано, що у сучасній культурі містобудівний проект є однією з форм наших уявлень про майбутнє життя, і, що надзвичайно важливо, загальнодоступною формою, що створює потенційно самі широкі можливості комунікації між ученими й різними соціальними групами населення. Отже, архітектор - важливий посередник між наукою й соціальним життям міста, між наукою й суспільною свідомістю. Тому концепція “екосистемного міста” повинна мати також зоровий образ. Таким чином, архітектурний проект є одночасно мета, засіб і результат, форма технічної й художньої творчості, продукт синтезу знань і культурне явище. Способи зв'язку цих сторін проектування підлягають подальшому аналізу.

У роботі розглянуті законодавчі основи містоекологічної діяльності держави. Показано, що законодавчою основою містоекологічної діяльності є Конституція України й Кодекси України, укази президента України, постанови кабінету Міністрів України, рішення місцевих рад народних депутатів, а також інформативно-норматив-ні акти (Державні будівельні норми України й рекомендації). У цей час існує понад десяток найменувань усіляких законів і нормативно-методичних актів по містобудуванню. Разом з тим, не вдосконалення окремих законів, не синхронність прийняття будівельного, земельного й іншого законів, не урегульованість багатьох подібних питань знижують ефективність містобудівної діяльності. У цих умовах роль аналітичної й творчої сторін діяльності фахівців різко повинна зрости. Для цього фахівці повинні володіти сучасними методами й засобами обґрунтування градоекологічних рішень, формулювати й уміло ставити завдання, які дозволили б досягти поставленої мети найефективнішим способом. Таким чином, представляється, що в основі ефективної екологічної реабілітації архітектурного середовища повинна бути зроблена й науково обґрунтована система містоекологічного проектування й організаційно-діяльносних заходів на місцевих, міських і республіканському рівнях.

Висновки

1. У дисертаційній роботі вперше для соціально-економічних умов України проведено дослідження з формування екологічно збалансованого середовища життєдіяльності міста. Установлено, що, незважаючи на велику кількість публікацій, які присвячені екологічній проблематиці, цілісної картини формування екологічного архітектурного середовища створено не було. Не визначені й тенденції у формуванні екологічної інфраструктури міста, не проаналізовані екологічні особливості проектування й будівництва житлових комплексів. Проаналізовані літературні джерела сформували інформаційну базу дослідження.

2. Показано, що проблема взаємодії архітектурного й природного середовища знаходить своє відбиття в теоретичних працях архітекторів минулого й сучасних дослідників. Однак дотепер містобудівна екологія як система знань остаточно не сформувалася. У дослідженнях останніх десятиліть переважають містобудівні прийоми охорони навколишнього середовища й практично відсутні розробки, пов'язані з екологізацією архітектурного середовища, а також окремих будинків і споруджень. Відсутні дані по комплексному обліку кліматичних параметрів в архітектурному проектуванні. Має місце фрагментарний екологічний підхід, коли досліджуються окремі елементи будинку, а не весь будинок у цілому, як екологічно збалансована система. Все це ускладнює використання наявних наукових розробок в архітектурному проектуванні й вимагає додаткових досліджень.

3. Установлено, що в екологічній інфраструктурі тісно й органічно взаємопов'язані елементи екологічної виробничої й соціальної інфраструктури, а також весь широкий комплекс, що забезпечує умови збереження (у необхідних випадках - відновлення, реставрації) середовища життєдіяльності людини.

4. Показано, що місто - не тільки соціальна, але й технічна система, “конструкція”. Воно не тільки росте й розвивається, але й проектується, будується, реконструюється. Міста, як підкреслювалося, суть складні, “полісистемні” комплекси, тому проблема їхнього створення вимагає міждисциплінарного підходу. Це особливо істотно в умовах розвитку ринкових відносин, де містобудування є найважливішим засобом реалізації програм економічного й соціального розвитку.

5. Вихідна методологічна передумова полягає в тім, що екологічну реабілітацію “екосистемного міста” необхідно розглядати в широкому науковому й соціальному контексті: проектування є лише одним з етапів руху від фундаментальних досліджень до процесу формування міського організму і його внутрішнього середовища. Таких великих етапів п'ять: I - фундаментальні дослідження, II -прикладні дослідження й розробки, III - власно архітектурно-екологічне проектування, IV - процес будівництва й V - формування, творення міського організму.

6. Установлено, що існують два основних типи методологічних проблем: “вертикальні”, коли мова йде про інтеграцію знань або видів практичної діяльності в рамках кожного з названих етапів, і “горизонтальні”, що виникають при переході від етапу до етапу або зв'язані з усім циклом “знання - практика”.

7. Показано, що створення “екосистемного міста” вимагає більш тісної, ніж сьогодні, взаємодії наук й удосконалювання відповідних організаційних форм на всіх етапах. Елементи традиційної виробничої й соціальної інфраструктури, що попереджають і ліквідують несприятливі екологічні ситуації, тісно пов'язані із забезпеченням екологічної безпеки. До них відносяться технологічні системи екологічної інфраструктури (система моніторингу, очисні спорудження, греблі, дамби, дренаж, об'єкти комунального господарства та ін.), які покликані попереджати й ліквідувати несприятливі явища природи й соціального дискомфорту, або не допускати розвитку небезпечних екологічних ситуацій.

8. Високоякісна екологічна інфраструктура забезпечує (у рамках її можливостей) екологічну безпеку. Оцінка екологічних ситуацій з погляду їхнього відхилення від норм є важливою частиною аналізу й наступного регулювання. Екологічні ситуації оцінюються з урахуванням типів територій (природно-господарських систем або охоронюваних територій), їхніх функцій, вимог суб'єктів до екологічних умов.

Список опублікованих праць за темою дослідження

1. Шкодовський Ю.М. Соціо-культурний аспект розвитку урбанізованого середовища.- ВІСНИК НУ “Львівська політехніка”, №486, АРХІТЕКТУРА. Архітектура як відображення ідеології. Відп. ред. - проф., канд. арх. Б.С.Черкес.

2. Ю.Шкодовський До проблеми екологічної реабілітації архітектурного середовища міста/ Зб. наукових праць вищих навчальних закладів художньо-буд. профілю України i Poсії, Харків: ХХПІ, №3-4, 2003, №1-2, 2004.- С.245-249.

3. Шкодовский Ю.М. Пространственій анализ экологической ситуации городской среді/ Харків: ХДТУБА ХОТВ АБУ, 2004, “Науковий вісник будівництва” (Научно-технический сб., віп. 25).- С.5-16.

4. Шкодовский Ю.М., Мироненко В.П. Эколого-психологический подход к решению проблем гуманизации окружающей среді/ Харків: ХДТУБА ХОТВ АБУ, 2004, “Науковий вісник будівництва” (Научно-технический сб., віп. 27).- С.5-19.

5. Шкодовский Ю.М. К проблеме оценки качества городской среді/ Харків: ХДТУБА ХОТВ АБУ, 2004, “Науковий вісник будівництва” (Научно-технический сб., віп.28).-С.5-15.

6. Шкодовский Ю.М. Thejretical bases of rehabilitation of the city environment. Ergo-designer'sepproach. - Zastosowania ergonomii.- Poznan, 2004.- nr 1-2 (53-54). - C. 123-126.

7. В.П.Мироненко, Ю.М.Шкодовский. Экологичесие аспекті эргономики: постановка проблемі (на примере крупнейших городов) Устойчивое развитие городов. Совре-менніе проблемі обеспечения комфортной среді.- Коммунальное хозяйство городов.- Научно-технический сборник. - Віп. 66. -Киев: Техника, 2005.- С.63-71.

8. Шкодовский Ю.М. К проблеме оценки качества городской среді// Науковий вісник будівництва.- Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2004.- №28.- С. 5-15.

9. Шкодовский Ю.М. Оценка качества городской среді: принципі и подході // Науковий вісник будівництва.- Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2004.- №30.- С. 5-14.

10. Шкодовский Ю.М. Архитектура современного Харькова// Вісник Української ака-демії архітектури.- Київ, 2002.- Вип. 7.- С.32-33.

11. Ю.Шкодовский, В.Мироненко. Проблема интеграции экологического знания в теории урбанизации// Устойчивое развитие городов. Современніе проблемі обеспечения комфортной среді.- Коммунальное хозяйство городов.- Научно-технический сб. -Віп. 70. - Киев: Техника, 2006.- С.63-71.

12. Шкодовский Ю.М., Скороходова А.В. Реабилитация городской среді. Проблемі видеоэкологии// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр./ За ред. Даниленка В.Я.- Харків: ХДАДМ, 2006.-№6.- С.58-64.

13. В.Мироненко, Ю.Шкодовский, Е.Коба. Проблемі проектирования реабилитационніх центров для аутичніх людей//Вісник Харківської державної академії ди-зайну і мистецтв: Зб. наук. пр./ За ред. Даниленка В.Я.- Харків: ХДАДМ, 2006.-№7.-С.27-30.

14. Шкодовский Ю.М. Блинова. Проблеми дизайна визуальніх коммуникаций города и пути их решения / Зб. наукових праць вищих навчальних закладів художньо-буд. профілю України i Poсії, Харків: ХХПІ, №6, 2005.- С.245-249.

15. Шкодовский Ю.М., Мироненко О.В. Особенности формирования cтратегии город-ского малоэтажного жилища в крупніх и крупнейших городах// Науковий вісник бу-дівництва.- Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2006.- №36.- С. 5-10.

16. C. Бодня, В. Мироненко, Ю.Шкодовский. Градоэкологические проблемі гуманизации архитектурной среді крупнейших городов// Зб. наукових праць вищих навчальних закладів художньо-буд. профілю України i Poсії, Харків: ХДАДМ, №4,5,6, 2006.- С.7-23.

17. Шкодовский Ю.Проблеми реконструкції центральних районів історичних міст / Зб. наукових праць вищих навчальних закладів художньо-буд. профілю України i Poсії, Харків: ХХПІ, №1, 2, 3.- 2006.- С. 203-204.

18. Шкодовский Ю.М., Полищук А.А. Cоциокультурная функция пространства городской среді //Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. / За ред. Даниленка В.Я.- Харків: ХДАДМ, 2006.-№8.- С.153-158.

19. Шкодовский Ю.М. Функціональне зонування та проблеми реконструкції міст //Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр./ За ред. Даниленка В.Я.- Харків: ХДАДМ, 2006.-№9.- С.117-123.

20. Шкодовський Ю.М. Прогностика як основа містобудівного проектування // Науко-вий вісник будівництва.- Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2006.- №37.- С. 5-10.

21. Шкодовський Ю.М. Методика оценки и классификации городских ландшафтов. / Зб. наукових праць вищих навчальних закладів художньо-буд. профілю України i Poсії, Харків: ХХПІ, №4-5.- 2006.- С.7-9.

22. Шкодовський Ю.М.Влияние природніх факторов на геохимию городских ландшафтов. //Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. / За ред. Даниленка В.Я.- Харків: ХДАДМ, 2006.-№10.- С.119-123.

23. Шкодовський Ю.М. Методика экологической компенсации архитектурно-ландшафтной среді города// Науковий вісник будівництва.- Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2006.- №38.- С. 5-10.

24. Федоров Н.В., Шкодовский Ю.М., Каменский В.И. Антропокультурная парадигма современной урбанизации в Украине// Науковий вісник будівництва.- Харків: ХДТУБА, ХОТБ АБУ, 2006.- №39.- С. 8-10.

25. Шкодовський Ю.М. Харьков вчера, сегодня, завтра.- Харьков: Фолио, 2004.-206с. (соавт. И.Н.Лаврентьев, А.Ю.Лейбфрейд).

26. Шкодовський Ю.М. Практичні аспекти реабілітації житлового середовища в м. Харкові //Зб. праць Міжнародної конференції “Проблеми безбар'єрної архітектури в країнах СНД”.- Харьков, 2000.- С. 101-105.

27. Шкодовский Ю.М. Современніе проблемі реконструкции маліх городов в структуре крупнейших агломераций // Ватерпас.- Харків: Бліцпринт, 2002.-№3.- С. 22-23.

Анотация

Шкодовский Ю.М. Методологичні основи екологічної реабілітації архітектурного середовища.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за спеціальністю 18.00.01- теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури.- Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, Харків, 2007.

У дисертації розроблено методологічні засади екологічної реабілітації архітектурного середовища. Дослідження проведено на прикладі великого міста. Показано світовий досвід та актуальність робіт з екологічної реабілітації на сучасному етапі. Дана характеристика досліджень у даному напрямі, які формують загальнонаукову методологію та сучасні концепції стратегічного планування, регіональну доктрину екологічної реабілітації міського середовища. Сформульовано категоріально-понятійний апарат дослідження. Розглянуто історичні передумови формування екологічної думки в архітектурній діяльності. Сформульовано механізм до обґрунтування принципів екологічної архітектури. У роботі розглянуто проблеми екокультури - як загального вектора проектної культури. Дана пофакторна характеристика міського середовища як об'єкта дослідження й реабілітації. В цьому аспекті виділено дві групи впливаючих факторів - природні і антропогенні. Розглянута проблема еколого-містобудувної стійкості й змінюваності міського середовища. Розроблено в матричній формі класицікацію й оцінку екологічних проблем і ситуацій. Сформульовано методологічні основи формування завдань екологічної реабілітації архітектурного середовища. Показано структуру, принципи й фактори, що визначають зміст, функціонування й розвиток реабілітаційного середовища як системи. Розглянуто екосистемну стратегію перетворення архітектурного середовища міста. Сформульовано основні принципи, прийоми та етапи реабілітації архітектурного середовища міста. Показано, що провідною ідеєю екологічної реабілітації, її концепція полягає в створенні цілісної саморегулюючої системи життєзабезпечення міста на основі активізації соціально-економічного потенціалу мешканців, гуманізації архітектурного середовища.

Ключові слова: архітектурне середовище міста, життєдіяльність людини, впливаючі фактори середовища, методологічні основи екологічної реабілітації, урбоекологічний підхід.

Аннотация

Шкодовский Ю.М. Методологические основи экологической реабилитации архитектурной среды.- Рукопись.