Технологія штукатурення цегляної поверхні кухні поліпшеною штукатуркою

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

КИЇВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ ЛІЦЕЙ

Курсова робота

Тема:Технологія штукатурення цегляної поверхні кухні поліпшеною штукатуркою

Учня групи №35

Драганова

Керівник курсової роботи

Шумерук В.С.

Київ 2014



Зміст

Вступ

1. Коротка характеристика матеріалів

1.1 Суміші на основі вапняних в'яжучих

1.2 Суміші на основі гіпсових в'яжучих

1.3 Мастики

2. Перелік та опис інструментів,пристроїв,інвентарю

3. Опис технологічного процесу

3.1 Підготовка поверхонь до штукатурення

3.2 Приготування розчину

3.3 Прийоми виконання штукатурки

4. Особливості організації робочого місця

5. Визначення норми часу, праці та розцінювання виконаних робіт

6. Основні технічні вимоги до виконання та приймання виконаних робіт

7. Охорона праці

7.1 Правила техніки безпеки при виконанні штукатурних і облицювальних робіт

7.2 Протипожежні заходи на виробництві

7.3 Особиста гігієна на виробництві

7.4 Перша допомога при нещасних випадках

Перелік літературних джерел



Вступ

Якщо Ви вирішите відремонтувати будь-яке приміщення, то неодмінно задумаєтеся про методи виконання майбутніх робіт. Дуже важливо, що для виконання якісної обробки, перш за все, необхідно попереднє вирівнювання всіх поверхонь, будь-то стелю або стіни.

Штукатурка - це густа паста для оздоблення стін, стель. Штукатурка може бути, як основою для інших оздоблювальних матеріалів, так і самостійним видом покриття. Штукатурки використовуються для усунення сильних нерівностей і лягають шаром до трьох сантиметрів. Шпаклівки використовують для остаточного, чистового вирівнювання. Серед штукатурок можна виділити дві основні групи - цементні і гіпсові. Цементна штукатурка дешевше, але гіпс зручніше при обробці. Він створює більш якісне покриття, якщо була гарна штукатурка, то її можна не шпаклювати. Гіпс створює сприятливий мікроклімат усередині приміщення. Гіпс здатний регулювати вологість, створює гарну тепло- та звукоізоляцію, з чим цементні матеріали справляються значно гірше.

Якщо цегляна кладка або бетонна поверхня виконані точно, то на них можна наносити тонкі шари штукатурного розчину, отримуючи таким чином тонкошарову штукатурку. На цегельних поверхнях від 5 мм і вище і на бетонних до 5 мм. Якщо штукатурка по цеглі буде тонше 5 мм, то крізь неї можливо просвічування швів кладки у вигляді клітин, які неможливо зафарбувати ні вапняним, ні клейовим забарвленням.

Штукатурка не вимагає соціально заданих або створених під неї обсягів, вона природним чином оформляє вже наявні, навіть найменші поверхні, максимально зберігаючи тим самим уже існуючий простір. Вона практична в експлуатації. До безумовних переваг якісно виконаної штукатурки відносяться монолітність і відсутність неминучих при використанні будь-яких оздоблювальних панелей швів, стиків і порожнеч. Довговічність - термін служби більше 25 років, придатність для нанесення практично будь-яких, навіть самих примхливих оздоблювальних матеріалів. Також достоїнствами є технологічна точність.

Зазвичай навіть при витоку води штукатурні покриття збережуть свої якості. А воду, яка вже встигла всмоктатися, штукатурка поступово віддасть, зберігши інтер'єр в колишньому вигляді, тоді як в оформленому гіпсокартонному інтер'єрі зробити цього не вдасться незалежно від вжитих заходів. Ще одна незаперечна перевага штукатурки - вона економить простір. Сухий спосіб вирівнювання стін і стелі з'їдає як мінімум 7-8 см від поверхні. З іншого боку, навіть якщо брати не мінімальний шар товщиною в 1 см, який дозволяє наносити технологія штукатурки, а середній шар в 2 см, то при тій же площі буде скорочення максимум 0,5 м2, або в три рази менше площі.

Але при всіх перевагах штукатурки у неї є і недоліки. Це, перш за все висока, в порівнянні з іншими технологіями, трудомісткість штукатурних робіт, особливо на стелі, та, як наслідок, істотне збільшення термінів ремонту. Але і ця проблема легко вирішується за допомогою штукатурних станцій і нанесенні штукатурки механізованим способом.

Різні методи і прийоми штукатурних робіт дозволяють використовувати їх для досягнення різних декоративних і конструктивних ефектів. Добре оштукатурена поверхня в поєднанні з декоративною штукатуркою дозволяє створити структурне покриття з потрібним ефектом. Виконання та імітація різних архітектурно-декоративних елементів (карнизів, арок, напівколон, ніш) створюють особливий внутрішній простір, у яке чудово вписуються найрізноманітніші стилі інтер'єру. Штукатурка дає прекрасну можливість оформити простір.

Саме тому тема: «Технологія виконання поліпшеної штукатурки по бетонній поверхні» - актуальна і сьогодні. Мета цієї роботи показати правила і прийоми виконання робіт із дотриманням правил техніки безпеки, а також правильний підбір інструменту та матеріалів.



1. Коротка характеристика матеріалів

Розрізняють два види добавок: - тонкомелені,; які, вводять, у кількості 5...20,% до маси цементу для його економії й одержання щільного та стійкого бетону при малих витратах цементу, і хімічні, які вводять у невеликій кількості (0,1...2,0 % до маси цементу) для змінювання властивостей бетонної суміші та бетону в потрібному напрямі.

За тонкомелені добавки беруть золу - винос теплових електростанцій, одержувану як високодисперсні відходи від спалювання вугілля, мелені шлаки тощо.

Проте все більшого поширення набувають численні хімічні добавки, які класифікуються за функціональним призначенням та основним ефектом дії.

Матеріал	Характеристика
гідрофільно-пластифікуючі добавки	ЛСТ - лігносульфонат технічний, колишня назва СДБ - сульфатно-дріжджева бражка
гід-рофобізуючі сполуки	ГКЖ-10 (етилсиліконат натрію) ГКЖ-11 (метилсиліконат натрію) ГКЖ-94 (етилгідросилоксанова рідина)
кальцієве негашене вапно	містить не менш як 70% активних СаО+МgО і не більш як 5% МgО
пористі заповнювачі	керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт тощо
добавки першої групи	тваринний клей, ЛСТ, вапно, лимонну кислоту та її солі-- для сповільнення строків тужавіння в'яжучих; кухонну сіль, сульфат натрію, двоводяний гіпс -- для прискорення строків тужавіння
добавки другої групи	пороутворювальні добавки, застосовувані для виготовлення високопористих виробів, поділяють на газоутворювачі (їдкий натр, пероксид водню, розведена сірчана кислота, вуглекальцієві солі) та піноутворювачі (клеєканіфольний, смолосапоніновий).
мастики	пилуваті наповнювачі--тальк, магнезит, вапняк, доломіт, крейда, цемент, зола; волокнисті заповнювачі -- азбест, мінеральна вата



Пластифікуючи добавки збільшують рухливість, тобто знижують жорсткість суміші, не знижуючи міцності, бетону.

Як пластифікатори широко використовують поверхнево-активні речовини (ПАР), часто одержувані з вторинних продуктів та відходів хімічної промисловості. За характером дії розрізняють гідрофільно та гідрофобно-пластифікуючі добавки.

Представником гідрофільно-пластифікуючих добавок є ЛСТ (лігносульфонат технічний, колишня назва СДБ -- сульфатно-дріжджева бражка). Як у рідкому, так і в твердому вигляді легко розчиняється у воді. До гідрофобно-пластифікуючих добавок належать милонафт, гід-рофобізуючі сполуки ГКЖ-10 (етилсиліконат натрію), ГКЖ-11 (метилсиліконат натрію), ГКЖ-94 (етилгідросилоксанова рідина).

Прискорювачі твердіння призначаються насамперед для наближення строків розпалублення при монолітному бетонуванні, а у виробництві збірного залізобетону -- для скорочення режимів теплової обробки виробів та збільшення оборотності борт-оснащення.

Найпоширенішими в практиці прискорювачами є: хлорид кальцію СаСl2, сульфат натрію Na2SО4, поташ К2СО3, нітрати кальцію Са(NO3)2 та натрію NaNО3.

Дія цих прискорювачів полягає в тому, що вони знижують розчинність гідроксиду кальцію Са(ОН)2, який утворюється при гідратації цементу. Цим стимулюється подальша гідратація клінкерних мінералів і збільшується кількість новоутворень, що зумовлює підвищене зростання міцності в перші 3...7 діб.[11]

Іноді застосовують і комбіновані добавки, наприклад нітрит-нітрат кальцію, нітрит-нітрат-хлорид кальцію. Щоб сповільнити тужавіння цементу, застосовують добавки, які одночасно зменшують водопотребу суміші та витрату цементу.



1.1 Суміші на основі вапняних в'яжучих

Сировиною для виготовлення цих матеріалів і виробів є будівельне вапно чи в'яжучі, які містять його, а також заповнювачі, що містять кремнезем.

Виробництво їх ґрунтується на гідротермальному синтезі гідросилікатів кальцію, здійснюваному в автоклаві при підвищених значеннях тиску й температури водяної пари. Тому такі матеріали й вироби дістали назву автоклавних силікатних.

Як в'яжуче для автоклавних силікатних матеріалів звичайно використовують повітряне кальцієве негашене вапно, яке містить не менш як 70% активних СаО+МgО і не більш як 5% МgО. Аби підвищити міцність готових виробів, замість вапна застосовують вапняно-піщане в'яжуче, виготовлене одночасним помелом грудкового негашеного вапна та кварцового піску.

Змінюючи співвідношення між Як заповнювачі автоклавних силікатних матеріалів найчастіше використовують кварцові піски. Можна застосовувати також польовошпатні та карбонатні піски, проте фізико-механічні властивості виробів при цьому погіршуються.

Значно рідше застосовують гравійно-піщані суміші, а також пористі заповнювачі (керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт тощо).

Вода для виробництва матеріалів та виробів на вапняних в'яжучих має задовольняти ті самі вимоги, що й при виробництві бетонних виробів на основі цементних в'яжучих.

Добавки, застосовувані у виробництві автоклавних силікатних матеріалів та виробів, призначаються для регулювання властивостей формувальних сумішей та готової продукції.

Це .можуть бути ущільнювальні (тонкодисперсні мінеральні порошки), укрупнювальні (крупніші за зерновим складом заповнювачі), пластифікуючі, пороутворювальні добавки, а також пігменти, що надають виробам забарвлення й декоративних властивостей.

1.2 Суміші на основі гіпсових в'яжучих

Для виготовлення зазначених вище сумішей залежно від їх призначення використовують повітряні низько- та високовипалювані гіпсові в'яжучі, а також гідравлічні гіпсоцементнопуцоланові в'яжучі.

Як важкі заповнювачі застосовують природні гравій та пісок, а як легкі -- щебінь з вапняку-черепашнику, вулканічного туфу, вулканічної пемзи, керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт, доменні та паливні шлаки й золи, а також органічні заповнювачі -- деревну стружку й тирсу, солому, очеретяну січку, лляну кострицю, паперову макулатуру тощо.

Заповнювачі поліпшують пластичні властивості формувальних сумішей, зменшують питому витрату в'яжучого, знижують формувальну вологість суміші та усадку.

Щоб мати задані технічні та фізико-хімічні властивості формувальних сумішей та готових виробів, до гіпсових композицій уводять добавки, які можна поділити на дві групи. Добавки першої групи регулюють строки твердіння й пластичність формувальних сумішей, добавки другої групи змінюють властивості затверділих виробів.

Як добавки першої групи звичайно застосовують: тваринний клей, ЛСТ, вапно, лимонну кислоту та її солі-- для сповільнення строків тужавіння в'яжучих; кухонну сіль, сульфат натрію, двоводяний гіпс -- для прискорення строків тужавіння.[12]

Найважливішими добавками другої групи є пороутворювачі, гідрофобізатори, гідравлічні добавки тощо.

Пороутворювальні добавки, застосовувані для виготовлення високопористих виробів, поділяють на газоутворювачі (їдкий натр, пероксид водню, розведена сірчана кислота, вуглекальцієві солі) та піноутворювачі (клеєканіфольний, смолосапоніновий).

1.3 Мастики

Мастика -- це суміш нафтового бітуму чи дьогтю (відігнаного й складеного) з мінеральним наповнювачем, емульгатором та добавкою антисептика. Для приготування мастик використовують: пилуваті наповнювачі--тальк, магнезит, вапняк, доломіт, крейду, цемент, золу; волокнисті заповнювачі -- азбест, мінеральну вату тощо.



2. Перелік та опис інструментів, пристроїв, інвентар

Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину застосовують ручні та механізовані інструменти. Механізовані інструменти полегшують працю штукатура і прискорюють виконання робіт.

Штукатурний молоток застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь за допомогою троянки, скарпеля та інших інструментів. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса його -- 600 г.

Для насікання тільки кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком, маса якого 1 кг.

Бучарда застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях під час підготовки їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки. Бучарда металева, маса її 1,2--1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу при обробці декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.

Троянкою розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчасте.

Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель або звичайне зубило.

Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні відбійні молотки. Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою (кельмою) або ковшем.



	Штукатурний молоток застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь за допомогою троянки, скарпеля та інших інструментів.
	Для насікання тільки кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком
	Бучарда застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях під час підготовки їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки.
	Троянкою розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості.
	Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель або звичайне зубило.
	Сокіл використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити розчин на поверхню і ущільнювати його.
	Штукатурна лопатка, або кельма призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню.
	Ківш призначений для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів.
	Півтерки призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню кельмою, ковшем або механізованим способом.
	Виконуючи високоякісну штукатурку із застосуванням інвентарних маяків, штукатурний шар розрівнюють малкою, яку пересувають вздовж маяків.
	Правилом завдовжки 1,2--2 м розрівнюють штукатурний шар. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.
	Дерев'яну терку застосовують для затирання накривного штукатурного шару на плоскій поверхні.
	Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою.
	У галтелях (скруглених розчином кутах приміщення біля стелі) штукатурку затирають дерев'яною галтельною теркою.
	Сталева гладилка призначена для згладжування накривного шару штукатурки, ущільнення і згладжування шару мозаїчного розчину
	Для нанесення шару безпіскової накривки і розрівнювання його застосовують гладилку іншої форми.
	Лінійкою підправляють профіль витягнутих архітектурних деталей під час ремонтних робіт і обробляють кути.
	Шаблон для витягування внутрішніх карнизів
	Під час роботи з кутовим шаблоном профіль карниза витягується по всій довжині стіни.
	Відрізачка застосовується для ремонту витягнутих архітектурних деталей та обробки їх у кутах при витягуванні звичайним шаблоном.
	Для змочування поверхні водою перед штукатуреням користуються рогожною або маховою щіткою
	Для зберігання і переміщення розчину на робочому місці користуються металевими або деревяними ящиками
	Пересувний різновисотний столик для виконання робыт в примыщеннях заввишки від 0,7 до 1,7--2,5 м.
	Двовисотний столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2.5--2,7 м.
	Уныверсальний столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5--2,7 м, а також у сходових клітках.
	Для виконання дрібних ремонтних робіт використовують приставні драбини різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки.
	Самопідіймальна колиска призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м.
	Одномісна самопідіймальна колиска застосовується для виконання дрібних ремонтних робіт

Сокіл використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей пристрій з деревини (ялини, сосни) або алюмінієвого листа розміром 400x400 чи 400x450 мм, завтовшки не більше 15 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка, або кельма призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Кельмою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють кельму серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплена дерев'яна ручка завдовжки 125 мм.

Ківш призначений для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його об'єму, можна накинути на поверхню 0,8--1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і обробки штукатурного шару використовують півтерок, правило і терки.

Півтерки призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню кельмою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні півтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см). Малим півтерком можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних для великих півтерків ділянках поверхні. Великі півтерки застосовують для розрівнювання фасок на зовнішніх кутах конструкцій.

Алюмінієві півтерки здебільшого застосовують для згладження і натирання накривного шару штукатурки, з цією ж метою використовують алюмінієві півтерки з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою.

Виконуючи високоякісну штукатурку із застосуванням інвентарних маяків, штукатурний шар розрівнюють малкою, яку пересувають вздовж маяків. Довжина робочої кромки малки повинна відповідати відстані між маяками.

Правилом завдовжки 1,2--2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з деревини або з деревини, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою.

Кутові півтерки дерев'яні або алюмінієві використовують для опорядження кутів. Півтерок для опорядження внутрішнього кута називають лузго-вим, зовнішнього -- усьоночним. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Дерев'яну терку застосовують для затирання накривного штукатурного шару на плоскій поверхні. Проте після цього поверхня все ще залишається шорсткою, з дрібними подряпинами. Щоб уникнути цих дефектів, застосовують терки, підбиті гумою або повстю.

У галтелях (скруглених розчином кутах приміщення біля стелі) штукатурку затирають дерев'яною галтельною теркою.

Сталева гладилка призначена для згладжування накривного шару штукатурки, ущільнення і згладжування шару мозаїчного розчину при влаштуванні підлог, а також для залізнення поверхонь. Гладилку, яка може бути з однією або двома ручками, виготовляють з листової сталі завтовшки 1--2 мм.

Для нанесення шару безпіскової накривки і розрівнювання його застосовують гладилку іншої форми.

Для виконання прямолінійних тяг користуються шаблонами, лінійкою та відрізачкою.

Шаблон для витягування внутрішніх карнизів складається з профільної дошки І, оббитої з одного боку бляхою відповідно до профілю дошки, горизонтальної дошки (опори) З, полозка 2 і підкосів 4. Профільна дошка вздовж усієї робочої частини зрізана під кутом 60--70°.

Підкоси, які водночас є ручками, призначені для утримання профільної дошки у вертикальному положенні. Полозок прибивають знизу горизонтальної дошки на відстані від її передньої кромки, що дорівнює ширині рейки, по якій переміщують шаблон. Під час роботи шаблон переміщують по напрямних рейках, одну з яких прикріплюють до стіни, а другу -- до стелі.

Шаблоном для витягування внутрішнього карниза не можна витягувати архітектурні деталі у кутах стін, оскільки під час його пересування профільна дошка не доходить до вершини кута на 14--20 см. Цей недолік можна усунути, користуючись кутовим шаблоном.

Кутовий шаблон виготовляють з деревини або металу (алюмінію). Металевий шаблон складається з трикутної горизонтальної рами (основи) 1, до якої гвинтами прикріплюють полозок 5. Полозок у разі потреби можна пересувати. Зверху рами на металевих опорах 4 закріплюється подвійна профільна дошка 2, в середині якої затиснута профільна пластинка 3 з бляхи. Під час роботи з таким шаблоном профіль карниза витягується по всій довжині стіни.

Відрізачка має форму, подібну до штукатурної кельми, тільки вона меншого розміру. Відрізачка застосовується для ремонту витягнутих архітектурних деталей та обробки їх у кутах при витягуванні звичайним шаблоном. Виготовляють її з листової сталі.

Лінійкою підправляють профіль витягнутих архітектурних деталей під час ремонтних робіт і обробляють кути. Виготовляють її з деревини завдовжки 400-- 700 мм і 50--60 мм завширшки. Для зручності обробки архітектурних деталей у кутах один або обидва торці лінійки зрізують під кутом і оббивають їх бляхою.

Для змочування поверхні водою перед штукатуреням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці - металевими або деревяними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики влаштовують на колесах чи котках.

Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують з козлів, інвентарних столиків, а у виняткових випадках при невеликих обсягах ремонтних робіт з розсувних драбин або драбин. Зовнішні і внутрішні роботи на висоті понад 4 м виконують з колисок, пересувних вишок або риштувань. З риштувань працюють тільки в тих випадках, якщо вони були встановлені для штукатурних або інших видів робіт, оскільки ставити їх лише для малярних робіт недоцільно.

Дерев'яні козли заввишки 90--120 см (залежно від висоти приміщення) виготовляють із соснових дощок і застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. У масовому будівництві користуються металевими інвентарними столиками.

Пересувний різновисотний столик виготовляють з труб або кутникової сталі. Він складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. У кожній конструкції столика передбачено піднімання настилу за рахунок висувних стояків, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7--2,5 м). Як настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60X120 до 80x160 см. Для влаштування штукатурного помосту водночас встановлюють кілька столиків на певній відстані один від одного, а прольоти між ними перекривають інвентарними щитами.

Двовисотний столик складається з опорного каркасу, драбини, захисних засобів (поручнів), наcтилу і полиці для розміщення пристроїв та інструменту. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2.5--2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях 0,7 і 0,9 м. Робоча площадка столика має розмір 60x100 см, маса його становить 22 кг.

Універсальний столик складається з чотиристоякового прямого опорного каркасу, різновисотного опорного каркасу, драбини, настилу І полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5--2,7 м, а також у сходових клітках. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу у двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті, 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосом. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Робоча площадка столика становить 60x100 см, маса його -- 24 кг.

Розсувні драбини виготовляють з деревини або металевих труб діаметром 22,5 мм. Дерев'яна розсувна драбина складається з двох драбин, з'єднаних у верхній частині спеціальним металевим шарніром, який фіксує її положення при максимальному розсуванні і застерігає від самовільного розсування. Якщо шарніра немає, то робоче положення розсувної драбини фіксується двома металевими гачками завдовжки 70--100 см. Висота розсувної драбини становить 2,0--2,8 м.

Для роботи у низьких приміщеннях краще застосовувати металеві розсувні драбини, обладнані фіксуючім пристроєм і полицею, які у неробочому стані легко складаються. Укладаючи на них інвентарні щити або дошки, можна робити легкі риштування.

Для виконання дрібних ремонтних робіт використовують приставні драбини різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки.

Колиски застосовують при фарбуванні фасадів будинків. За принципом переміщення вони бувають самопідіймальні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідіймальні колиски різних марок ЛОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЭ-30-250, ЛП-11М, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритними розмірами та тонажністю.



3. Опис технологічного процесу

3.1 Підготовка поверхонь до штукатурення

Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям. Природної шорсткості поверхні недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на ній під час підготовки до штукатурення створюють штучну шорсткість.

Підготовка цегляних та бетонних поверхонь. Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою, зубилом, насікальним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3--5 мм завглибшки на відстані 50--80 мм одна від одної. Виконуючи цю операцію, треба працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуючись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за допомогою стиснутого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресорної установки, і рясно змочують водою, аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, підключених до водопровідної мережі.

Рис. 4.1 Кам'яна поверхня, підготовлена (насічена) до штукатурення



Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з твердого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилом. Якщо поверхня забруднена на значній площі, її очищають піском за допомогою піскоструминних апаратів. Штукатурити починають через 1--2 год після змочування поверхні водою.

3.2 Приготування розчину

Розчин приготовляють невеликими порціями, без уповільнювачей гіпсу. Відмоложений чи злегка схопившийся розчин приміняти не рекомендується. Грунт для накривки ретельно вирівнюють, а якщо він підсох - змочують водою.

Для роботи приміняють стальні полутерки-гладилки довжиною 250 к 600 мм, шириною 150 мм, з одної чи двома ручками, а також відрізовки

Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше в'яжучих -- складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густоту) і водоутримувальну здатність. Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин.

Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею. Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25--30 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину тощо, Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю -- жирним.

Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний, З цією самою метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він пластичний, має достатню жирність.

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тям він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус зануриться у розчин, така й буде рухомість.

Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) -- 10--12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) --7--9; для опоряджувального шару (накривки) -- 10--12 см.

Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення на пористу поверхню називають водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

Спосіб приготування. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини.

3.3 Прийоми виконання штукатурки

Набризк - перший шар штукатурного намету, що накидається на підготовлену поверхню й повинен заповнити всі її пори, щоб збільшити міцність зчеплення підстави (поверхні стін, стель) із шаром штукатурки. Розчин для набризку готується рідким, сметанообразним, бетонної й кам'яні (цегельні) поверхні перед початком обризгу змочуються водою. Товщина набризку бетонних і цегельних поверхонь - до 5 мм.

Ґрунт - другий шар штукатурного намету, що є основним шаром штукатурки, утворить її товщину. Якщо товщина штукатурки велика, то цей шар наноситься у два-три прийоми, товщина кожного шару не повинна перевищувати 5-7 мм.

Накривка - останній, що згладжує, шар штукатурки. Наносять його тонким шаром поверх ґрунту, ретельно розрівнюють і затирають. Товщина шаруючої накривки залежить від того, наскільки добре був вирівняний попередній шар. Готовлять розчин для накривки із дрібнозернистого піску (просівають через сито з осередками 1,5 х 1,5 мм).

Рис. 4.2 Штукатурні шари:

а -- простої штукатурки; б -- поліпшеної та високоякісної штукатурок, 1 -- оббризк; 2 -- грунт; 3 -- накривка

До початку роботи в приміщенні встановлюють поміст, на якому розміщують ящики з розчином, потрібний інструмент та пристрої, а також вимикають струм, якщо проводка під напругою. Працюючи на помості, штукатурять і начисто опоряджують спочатку стелю, а потім верхні частини стін до рівня помосту. Після цього його розбирають і штукатурять нижні частини стін, віконні та дверні відкоси. Працювати слід тільки справним інструментом на справних риштуваннях і помості, виконуючи правила техніки безпеки під час роботи на висоті.

Якщо зовнішнього риштування немає, штукатурять зовнішні віконні відкоси з обгородженого поручнями випускного риштування. Не можна штукатурити поверхні у сходових клітках з приставних драбин.

Штукатурний розчин можна накидати або намазувати на поверхню вручну. Розчин, що накидають, заходить у пори, щілини та інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Оббризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки міцно тримався на поверхні. Накидають його кельмою з сокола, кельмою або ковшем з ящика, шпателем.

Для накидання розчину кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Підходить до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні.

Протяжність руху кельми, розмах та сила кидка залежать від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин можна рухом кельми зліва направо або справа наліво.

Розчин на стелю накидають рухом від себе або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб розчин, який падає, потрапляв на нього.

Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від обштукатурюваної поверхні, щоб рухом кельми від ящика до поверхні можна було накидати на неї розчин.

Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості.Такий ящик можна піднімати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.

а б

Рис. 4.3 а - накидання штукатурного розчину кельмою безпосередньо з ящика; б - накидання штукатурного розчину ковшем

вапняний штукатурення гіпсовий

При накиданні оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1,0--1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин, який сильним рухом накидають на поверхню так, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.

Нанесеного шару оббризну не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях з нього кельмою зчищають потьоки або грудки, що виступають. Після часткового затужіння оббризку на нього наносять шар ґрунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і ґрунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та від інших причин. Шар оббризку до нанесення на нього ґрунту витримують протягом: для цементних розчинів -- 2--3 год; для цементно-вапняних-- 6--12 год; для вапняно-гіпсових--15-- 30 хв; для вапняних -- 20--24 год.

Ґрунт можна накидати або намазувати на поверхню. Накидають ґрунт кельмою з сокола або ящика, а також ковшем з ящика так само, як і оббризк. Під час виконання простої штукатурки ґрунт на поверхню можна намазувати безпосередньо з сокола. Для цього користуються соколом і кельмою. Взявши сокіл у ліву руку, на нього кельмою набирають з ящика певну кількість розчину. Після цього приставляють сокіл під кутом до поверхні так, щоб один з його боків був на відстані 5--10 см від поверхні, а другий -- на відстані, що дорівнює товщині шару ґрунту. Притиснувши цей бік сокола кельмою, його пересувають уздовж поверхні, поступово зменшуючи кут нахилу сокола. Під час намазування розчину на стіну сокіл пересувають знизу вгору, а при намазуванні на стелю -- рухом на себе. Під час руху сокола розчин рівномірно намазується на поверхню.

Рис. 4.4 Намазування штукатурного розчину з сокола:

а -- на стіну; б-- на стелю

З цією самою метою замість сокола можна застосовувати півтерки завширшки 15--20 см. Спочатку на півтерок смугою накладають розчин. Взявши півтерок обома руками, притискують його до стіни і намазують розчин, як вказано вище.

Відразу після накидання або намазування шару ґрунту його розрівнюють соколом так, щоб на поверхні не залишались глибокі борозни та смуги.

Коли шар ґрунту почне затвердівати, поверхню затирають дерев'яною теркою, пересуваючи її колоподібними рухами проти годинникової стрілки. У разі потреби поверхню змочують водою.

Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в'яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в'яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею.

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці -- металевими або дерев'яними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики влаштовують на колесах чи котках.

Дотримуючись технології, штукатурки можна наносити досить товстим шаром. Тому традиційно їх застосовують для усунення значних нерівностей поверхні (наприклад, штукатурка по цегельній кладці) або як необхідна конструктивна основа (наприклад, штукатурка по дерев'яних підставах).

В результаті можна отримати досить рівну, але шорстку поверхню (міра шорсткості визначається розміром зерен наповнювача). Із-за шорсткості використання штукатурного шару як безпосередня основа перед фінішною обробкою досить утруднене, а деколи неможливо.

Найбільш ефективним є комплексне використання технології штукатурних робіт з подальшим шпатльованням оштукатуреної поверхні.



Рис. 4.5 Розрівнювання ґрунту півтерком

У цьому випадку одержання ідеально гладкої (при необхідності відшліфованої) і рівної поверхні досягається найбільш простим способом. Найпоширенішими є два види штукатурок - цементні й гіпсові.Зі споживчої точки зору, їхня основна відмінність - у часі повного висихання. Як правило, для гіпсових штукатурок - це кілька доби (4-7). Цементним же штукатуркам для висихання й повного набору міцності потрібно не менш 24- 28 доби. Зменшити строки повного висихання штукатурної суміші складно. Використання спеціальних реагентів, прискорювачів схоплювання доцільно застосовувати тільки для спеціальних видів робіт в особливих умовах.

Цементну штукатурку доцільно застосовувати в тому випадку, коли необхідно одержати максимально міцне й довговічне покриття. Строк експлуатації якісної й правильно виконаної цементної - штукатурки багато десятиліть навіть в умовах перепадів температури й вологості. Відзначимо тут, що для тонкого вирівнювання цементної штукатурки, особливо у випадку недостатньої кваліфікації штукатурів, дуже ефективним є використання спеціальних цементно-полімерних складів - вирівнювателів. Це щось середнє між дрібною штукатуркою й великою шпаклівкою. Фракція (розмір заповнювача до 300 мікронів), час повного висихання (18-36 годин) і технологія ведення робіт у таких складів як у шпаклівки (простої нанесення шпателем, не потрібно перетирання), але вони погано або взагалі не шліфуються шкуркою.

Такі склади рекомендуються для застосування в підвалах, інших підсобних приміщеннях і для вирівнювання основи перед укладанням плитки. Одним словом, скрізь, де не потрібно ідеально гладкої поверхні й цілком достатньо дрібно зернистої основи із шорсткістю близько 300 мікронів.

Гіпсові штукатурки кращі в тих випадках, коли необхідно виконати роботу в найкоротший термін, за умови подальшої експлуатації тільки в умовах нормальної вологості й тільки усередині приміщень. Гіпсові системи зараз одержали велике поширення й у Росії, і на Заході саме у зв'язку з тим, що вони дозволяють значно скоротити строк провадження робіт. Відзначимо також, що застосування гіпсових складів дозволяє істотно спростити технологію. Гіпсову штукатурку можна наносити практично в один шар, проти необхідності нанесення цементної штукатурки в три послідовних шари - набризк, укривка й перетирання (тільки така технологія нанесення штукатурки є правильною). Оскільки штукатурний шар є основою для всіх наступних шарів (шпатлевочного й оздоблювального), саме "штукатурні" проблеми є найбільш частою причиною появи тріщин в оздоблювальному шарі. Ці проблеми є наслідком або неякісного штукатурного складу (неправильно підібраний гранулометрический склад наповнювача, перевищений вміст глинистих або органічних включень і ін. фактори), або порушення технології.

Тут найбільш важливими моментами є недопущення надлишку води при заутворі й технологічне очікування повного висихання штукатурних складів перед нанесенням що вирівнюють і фінішних шпаклівок.

Загальні рекомендації при застосуванні штукатурної технології можна звести до наступного: потрібно точно витримувати рецептури готування й технологію нанесення штукатурної суміші. При невеликих і середніх обсягах робіт доцільно використовувати готові штукатурні суміші від перевірених виробників.

Щоб уникнути ризику, що застосовувана штукатурна суміш або її компоненти виявляться неякісними, рекомендується використовувати спеціальні полімери- модифікатори й (або) арміруючі сітки для штукатурки.

Полімери-Модифікатори - це спеціальні полімерні компоненти, що значно поліпшують споживчі властивості будівельних розчинних сумішей і призначені для безпосереднього застосування на будівельному майданчику.

Надзвичайно важливим, як ми вже відзначали, є забезпечення повного висихання штукатурки перед нанесенням наступних шарів. Найпростіше і правильне - дати штукатурці відстоятися необхідний час до повного висихання.

Штучне прискорення висихання штукатурки мало ефективно й ненадійно. "Сухість" поверхневого шару штукатурки - мнима й не гарантує її повного й остаточного висихання на всій товщині, а, отже, не тільки не виключає, але навіть розташовує до появи тріщин. Застосування теплових гармат і протягів не забезпечує необхідного ефекту.

Єдиний більш-менш прийнятний спосіб для прискорення висихання оштукатурених поверхонь - це глибинний прогрів спеціальними інфрачервоними обігрівачами. Але навіть таке, дуже дороге рішення не принесе значного прискорення. А при виконанні високоякісної фінішної обробки будь-яке штучне прискорення взагалі не бажано. Достатня поява всього декількох тріщин, щоб звести всі прикладені зусилля до нуля.

Єдине правильне рішення, щоб прискорити технологічний процес, - це застосування гіпсової штукатурки. Не забуваючи при цьому, що вона може застосовуватися тільки в сухих приміщеннях, при внутрішніх роботах. Важливо пам'ятати також, що крім простої, внутрішньої вологості приміщення не можна допустити утворення вологості усередині стіни внаслідок недостатності її термічного опору (так званої крапки роси). Так, наприклад: застосування гіпсової штукатурки усередині заміського будинку для непостійного проживання зі стінами товщиною у дві цегли - не прийнятно.

Штукатурна суміш наноситься на стіни і стелі за допомогою штукатурної станції. При цьому необхідно зберігати більш-менш однакову відстань від сопла пістолета до поверхні.

Після нанесення необхідної кількості шарів даного виду штукатурки необхідно вирівняти розчин штукатурною рейкою типу H. Оброблену таким чином поверхню необхідно залишити до попереднього затвердіння розчину.

Після попереднього затвердіння необхідно зняти нерівності штукатурним правилом трапецієвидної форми для отримання рівної поверхні. Штукатурка повинна бути настільки твердою, щоб правило не рвало шар, а викликало легке осипання його поверхні.

Завершальним етапом робіт є затирка поверхні штукатурки пінополіуретанною або пінополістирольною теркой з паралоновою губкою або покритою войлоком. Початок затирки потрібно визначити досвідом роботи. У випадку пересихання штукатурки її можна зволожити водою.

Зовнішні кути в місцях з'єднання стін, краї колон, а також краї дверних і віконних отворів рекомендується захистити від механічних пошкоджень, шляхом встановлення кутових штукатурних профілів. При використанні цементно-вапняних штукатурок не слід застосовувати профілі з легких металів, а також застосовувати матеріали на гіпсовому поєднанні для установки профілів. Рекомендується використовувати сталеві оцинковані профілі і швидкозастигаючий монтажний розчин. Профілі необхідно кріпити з інтервалом приблизно 50 см.

У місцях з'єднання різних матеріалів поверхні необхідно в штукатурний розчин втопити сітку (наприклад, з скловолокна, дроту) з метою зменшення ризику виникнення тріщин. В деяких випадках необхідно застосовувати діагональне армування у віконних і дверних отворах. Для монтажу необхідно застосовувати відповідні штукатурки (наприклад, для закриття монтажних рівчаків, димарів і т. п.).

Штукатурна суміш наноситься на стіни і стелі за допомогою штукатурної станції. При цьому необхідно зберігати більш-менш однакову відстань від сопла пістолета до поверхні.

Після нанесення необхідної кількості шарів даного виду штукатурки необхідно вирівняти розчин штукатурною рейкою типу H. Оброблену таким чином поверхню необхідно залишити до попереднього затвердіння розчину.

Після попереднього затвердіння необхідно зняти нерівності штукатурним правилом трапецієвидної форми для отримання рівної поверхні. Штукатурка повинна бути настільки твердою, щоб правило не рвало шар, а викликало легке осипання його поверхні.

Завершальним етапом робіт є затирка поверхні штукатурки пінополіуретанною або пінополістирольною теркой з паралоновою губкою або покритою войлоком. Початок затирки потрібно визначити досвідом роботи. У випадку пересихання штукатурки її можна зволожити водою.

На завершальному етапі штукатурка затирається відповідною теркою.

№ п/п	Найменування операцій	Поліпшена	Чим виконується кожна операція
		Цегляні
1	Провішування поверхонь	+	висок,ватерпас, будівельний рівень з правилом, молоток, водяний рівень
2	Визначення нерівностей	+	Шнур, крейда
3	Зрубування Виступів(напливів)	+	Зубило, молоток
4	Насікання поверхні	+	Див. відп. 15, 16
5	Кріплення металевої сітки, очищення іржі		Гострозубці, пласкогубці, металева щітка, в'язальний дріт, зварюванням
6	Покриття цементним молочком металевої сітки	-	Кельма, ківш, цементний розчин
7	Обмазка сітки розчину	-	Кельма, сокіл
8	Оббивання дранкою	-	Штукатурний молоток, 40 мм цвяхи, ніж, сокира, спеціальний молоток
9	Перевірка кріплення коробок	-	Висок, будівельний рівень
10	Конопатка	-	Конопатка, повсть, киянка, клоччя, шлаковата,пінка
11	Очищення від пилі	+	Щітки, піскоструминний апарат
12	Усунення масних плям	+	3%- ний розчин сляної кислоти, 5%- ний розчин кальцинованої соди
13	Улаштування марок	+	Див. відп. 21
14	Улаштування маяків	-	Див. відп. 21
15	Змочування поверхні водою	+	Щітки, пензель, фарбопульт
16	Нанесення оббризку	+	Кельма, ківщ, форсунка
17	Нанесення 1- го шару грунту	+	Кельма, ківщ, форсунка, совок
18	Нанесення 2-го шару грунту	+	Кельма, ківщ, совок, форсунка
19	Розрівнювання груниту: - Соколом, півтерком - правилом, півтерком - правилом по маяках - малкою	- + - -	Сокол, півтерок Правило, півтерок Правилом по маяках малком
20	Здіймання інвентарних марок і маяків, вирубуваня гіпсових або насікання - з розчину	-	Зубила, штукатурний молоток
21	Замазування місця під знятими марками і маяками	-	Кельма, сокіл, півтерок
22	Нанесення накривного шару	+	Кельма, ківщ, совок
23	Розрівнювання накривного шару	+	Правило, півтерок
24	Затирання або загладжування накривного шару	+	Терка, гладилка, затиральна машина
25	Затирання кутів	+	Кутові півтерки
26	Знаття фаски на кутах	-	Звичайний півтерок, кутовий півтерок з профілем фаски
27	Прибирання робочого місця	+	Віник, лопата, кельма, відро, тачка



4. Особливості організації робочого місця

Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем робітника-опоряджувальника називають ділянку, у межах якої він працює і може доцільно розміщувати потрібні для роботи пристрої, інструменти і матеріали.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві майже немає стаціонарних робочих місць; робітник разом з пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки на іншу.

Бригадир і кожний член бригади мають заздалегідь турбуватися про підготовку робочого місця, щоб не було простоїв. Кожний робітник повинен виконувати роботу на своїй ділянці, не заважаючи працювати іншому робітникові.

Механізми, пристрої, інструменти і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, повинен лежати справа, а той, що беруть лівою рукою -- зліва. Столик встановлюють так, щоб з місця його встановлення можна було виконати якнайбільший обсяг робіт.

На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника. Під час роботи слід користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.

Для виконання робіт на висоті потрібно встановити на робочому місці потрібні пристрої, а на них у зручних для роботи місцях -- ящики для розчину або тару для малярних сумішей.

Велике значення в організації робіт має своєчасне підготування потрібних матеріалів. Наприклад, крейду і клей для малярних сумішей замочують за добу до виготовлення сумішей. За цей час вони добре намокають, тому приготовляти суміш буде значно легше і швидше. Так само заздалегідь у спеціально виділених приміщеннях сортують плитки, розкроюють лінолеум і шпалери. Підготовлені матеріали в процесі роботи подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід додержуватись усіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Працювати на висоті можна лише на справних пристроях.

Робоче місце маляра повинно бути добре освітлене природним світлом. Це дає змогу правильно підбирати кольори фарбувальних сумішей і взагалі якісно виконувати опоряджувальні роботи. У приміщеннях має бути кімнатна температура (18...20 °С). Для роботи з нітроемалевими фарбами або іншими сумішами, що виділяють шкідливі для здоров'я людини леткі пари, слід забезпечити штучну або природну (через відкриті вікна) вентиляцію приміщень. Вентиляція повинна забезпечити не менше ніж дворазовий обмін повітря в приміщенні протягом години.