Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вивчення комплексу з виробництва будівельних матеріалів є вкрай потрібним, тому що Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельно-промисловий камінь тощо. Даний комплекс виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва.

Основна її продукція - стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в'яжучі (цемент, вапно, будівельно-промисловий гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, голь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо. Комплекс з виробництва будматеріалів тісно пов'язаний з усіма галузями господарства.

За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%. Промисловість будівельних матеріалів - комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі, цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

Будівельно-промисловий комплекс України має всі підстави виходити на загальноєвропейський рівень і гідно конкурувати, однак потрібно ще багато працювати над вдосконаленням якості продукції та зменшення її собівартості.



1. Характестика будівельної промисловості України. Місце комплексу з виробництва будівельних матеріалів в будівельній промисловості

Будівельний комплекс -- це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожнє машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).

Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах. Так, у Києві діють холдінгова компанія «Київміськбуд», спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, транспортному, нафтогазовому, водогосподарському будівництву. Великий обсяг різноманітних будівельних робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю (чорної металургії, хімії та ін.).

Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо, будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.

Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталоємних і диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельної організації в регіоні. В той же час слабкість будівельної бази стримує тут промислове будівництво, створення великих комбінатів, галузевих і територіально-виробничих комплексів, фондоємної важкої промисловості, які потребують великих обсягів робіт з капітального будівництва.

Будівництво характеризується тривалим виробничим циклом, нерухомими територіально закріпленими об'єктами, які зводять промислові будинки, жилі будинки, електростанції, трубопроводи тощо, а також високою залежністю виробництва від географічних умов.

У процесі спеціалізації виділились окремі види будівництва -- промислове, транспортне, житлове, водогосподарське та ін. При розміщенні об'єктів капітального будівництва слід враховувати наявність будівельної організації, вирішуючи питання доцільності розміщення ще на допроектній стадії. Найважливіші фактори, на основі яких обираються райони і пункти будівництва -- це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний ін. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів. Вони впливають, перш за все, на сезонність відкритих будівельних робіт. При виборі конкретних майданчиків для будівництва промислових підприємств, при спорудженні доріг, транспортних і гідротехнічних об'єктів важливе, а нерідко і вирішальне значення набувають такі географічні умови, як рельєф місцевості, грунти і грунтові води, карстові явища, сейсмічність, які в тій чи іншій мірі впливають на вартість будівництва і його організацію.

Чисельність зайнятих у будівництві України досягла більше ніж млн. чол. Капітальні вкладення складали в 2002 р. 16,1 млрд. грн., 2003 р. -- 12,6 млрд. грн., причому близько 60% з них припадає об'єкти виробничого призначення, а решта -- на невиробничі об'єкти. У структурі капітальних вкладень переважають будівельні та монтажні роботи -- близько 60%, більше 30% -- устаткуванання, інструмент і інвентар, решта -- інші капітальні роботи і витрати. Найбільші капітальні вкладення припадають на промисловість і житлове господарство.

Обсяг капітальних вкладень і відповідно будівельних та монтажних робіт є диференційованим по областях України, що видно з даних, наведених у табл. 1. У будівництві ринкові відносини розвиваються активніше, ніж промисловості. В 2010 р. у недержавному секторі економіки перебували 79% загальної кількості будівельних організацій, кими виконано 75% обсягу підрядних робіт, у тому числі акціонерними товариствами -- 52%.

Відсотковий розподіл інвестицій на будівельні та монтажні роботи, устаткування інструмент і інвентар та інші капітальні роботи та витрати.



Таблиця 1. Обсяги будівельних та монтажних робіт по регіонах україни у 2006 - 2012 р.р. , млн. грн.



Рис. Статистичний щорічник України за 2012 рік

Будівельно-промисловий комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%.

Будівництво - головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2003 р. становили 1824 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 1689 млн грн

Промисловість будівельних матеріалів - комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі, цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.



2. Ресурсна база та розміщення комплексу з виробництва будівельних матеріалів України

Залежно від конкретних потреб будівництва і стадій технологічного процесу промисловість будівельних матеріалів поділяється на: 1) видобуток і первинну обробку мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь); 2) виробництво в'яжучих матеріалів (цемент, вапняк, гіпс); 3) виробництво різних стінових матеріалів, виробів і конструкцій, особливо бетонних і залізобетонних, для будівництва будинків і споруд. Сучасне будівництво використовує чимало будівельних матеріалів, що їх виробляє хімічна промисловість, -- пластмаси, смоли, лінолеум, полістиролові плити та ін. Для виробництва їх використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, шлаковату. У будівництві застосовують деталі злитого каменю, мінеральну вату, яку одержують із розплавленого базальту.

На розміщення промисловості будівельних матеріалів значний вплив мають сировинні бази. Це пов'язано зі значною та низькою транспортабельністю мінерально-будівельної сировини. Водночас розміщення промисловості будівельних матеріалів залежить від споживчого фактора. Поширення сировинних ресурсів, дешевість і вантажомісткість сировини й готової продукції, значне їх поширення зумовили головну економіко-географічну особливість промисловості будівельних матеріалів -- одночасне тяжіння виробництва до сировини і споживача.

Значення сировинного і споживчого факторів неоднакове для різних галузей, стадій і типів підприємств. За цим критерієм вирізняють:

1) галузі переважно сировинної орієнтації (виробництво цементу, цегли, азбестоцементних і шиферних виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу);

2) галузі переважно споживчої орієнтації (виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'яких покрівельних матеріалів, санітарно-технічних виробів).

За цими джерелами сировини і районів споживання готової продукції підприємства промисловості будівельних матеріалів поділяються на три типи. Одні видобувають, а також попередньо обробляють сировину і територіально прив'язані до природних ресурсів. Інші виготовляють матеріали (цемент, вапняк, гіпс), що зазнають подальшої переробки. Ці підприємства мають повний цикл виробництва -- від сировини до готової продукції та зазвичай пов'язані з сировинними базами. Деякі підприємства випускають готові вироби з матеріалів, підданих первинній обробці. Вони, своєю чергою, поділяються на підприємства з повним циклом, які в основному тяжіють до сировини (скло, цегла), і на підприємства, що працюють на привізних напівфабрикатах і розміщуються в місцях споживання (бетон, залізобетонні вироби й конструкції).

Основною галуззю промисловості будівельних матеріалів є цементна. Вона орієнтується переважно на сировину. Оптимальні умови для розвитку цементної промисловості мають райони, де є не тільки вапняки й глини (або мертелі), а й мінеральне паливо. Сировинною базою для цементної промисловості можуть бути також шлаки, сланцева зола та інші відходи. їх утилізація зумовлює появу територіальних поєднань цементної промисловості з чорною та кольоровою металургією.

Промисловість збірного залізобетону пов'язана з районами споживання готової продукції. Більша частина залізобетонних виробів і конструкцій використовується безпосередньо в центрах виробництва.



Рис.



3. Галузева структура та особливості розвитку галузей комплексу з виробництва будівельних матеріалів України

матеріальний будівельний капітальний

Комплекс з виробництва будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80% усієї продукції і майже 90% зайнятих у будівельній промисловості.

Таблиця. Виробництво найважливіших видів будівельних матеріалів в Україні за 2002 - 2012 р.р.

Продукція	Роки
	2002	2004	2006	2008	2010	2012
Цемент, млн. т.	11,4	20,3	8,6	5,8	7,2	13,7
Вапно, млн. т.	0,8	1,9	0,7	0,6	4,9	5,4
Гіпс, тис. т.	207	376	350	359	400	376
Азбест. труби і муфти, тис. км ум. Труб	1	2	1,8	2	2	2
Стінові матеріали, млн. шт. ум. Цеглин	13100	15936	6117	3318	2916	2100
М'яка покрівля, млн. м2	294	282	65,3	54,7	37,3	35
Скло віконне, млн. м2	39,9	52,3	22,9	16,8	23,2	8,7
Збірні залізобетонні конструкції, тис. м2	20117	23310	5630	2496	2064	3700

3.1 Цементна промисловість

Цемент використовують як основний в'яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону та шлакоблоків. Перший цементний завод споруджено в 1896 р. в Донбасі (Амвросіївка). У 1913 р. в Україні працювало 12 цементних заводів, які виробляли 269 тис. т цементу. У 1998р. виробництво цементу становило 5591 тис. т . Цементні заводи розміщені у районах видобутку сировини. На виробництво 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) потрібно 1,5т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України - Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. За виробництвом цементу на першому місці в Україні Донецька область, потім Дніпропетровська й Харківська (Балаклія). Най-більші цементні заводи в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Вони виробляють портланд-цемент і шлакопортландцемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші з них у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях. Порівняно менше цементу виробляється на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей працюють Бахчисарайський (АР Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька область), північно-східна (Харківська область), центральна (Дніпропетровська) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому одне підприємство (їх в Україні 15) може виробляли 1,3 млн т цементу за рік.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи розміщені у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на привізній сировині (азбест надходить з Уралу, а цемент - з найближчих цементних заводів). Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати. Особлива увага приділяється виробництву азбесто-цементних листів, плоских шиферних конструкцій і рельєфних листів.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу - в Донецькій, алунітового - в Закарпатській, глиноземно-феритового - у Львівській областях, магнезіального - в АР Крим.

3.2 Виробництво збірного залізобетону та залізобетонних конструкцій

Основна продукція цієї галузі - залізобетонні конструкції для промислового, цивільного, гідротехнічного, шляхового та інших видів будівництва (виробництво стінових матеріалів, блоків для фундаментів будинків, міжповерхових перекриттів, архітектурних деталей, несучих арок, цехів, залізобетонних паль. мостових балок тощо).

Основними чинниками розміщення підприємств галузі є територіальне зосередження виробництва, наявність будівельної мінеральної сировини, трудових ресурсів, транспортних комунікацій. Виробничі га-пузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів із значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

В країні діють 25 виробничих об'єднань з виготовлення комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське.

Підприємства, що виробляють збірний залізобетон для гідротехнічного будівництва, є в Каховці (Херсонська область), Новомосковську (Дніпропетровська область), Арцизі (Одеська область). Збірні залізобетонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові; залізобетонні опори та інші конструкції для спорудження ліній електропередач і зв'язку - у Світловодську (Кіровоградська область), Тернополі, Білій Церкві (Київська область), Мерефі (Харківська область). Домобудівні комбінати, які є в усіх областях країни, найпотужніші - у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. В 1998р. вони виробляли 2496 тис. м3 збірних залізобетонних конструкцій. Основні підприємства великопанельного та об'ємно-блокового домобудування в Київській, Харківській, Полтавській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій; підприємства для виробництва сталевих конструкцій - у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Житомирській, Львівській областях; виробництво алюмінієвих будівельних конструкцій - переважно на Броварському заводі (Київська область).

3.3 Виробництво будівельної цегли

Дане виробництво - одне з найстаріших у промисловості будівельних матеріалів. Його підгалузями є виробництва глиняної та силікатної цегли. Сировина для них є майже скрізь, тому їх розміщення зорієнтоване на споживача, бо перевезення цегли на далекі відстані економічно невигідне.

Сьогодні в цегельній промисловості важку ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. У високопродуктивних кільцевих тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18-36 год. її виробництво дуже матеріаломістке: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м3 глини. Виробляють глиняну цеглу звичайну, порожнисту й пористу.

З кварцового піску з домішками вапна (на 1000 шт. цегли потрібно 2,5 м3 піску та 0,1 -- 0,2 м3 вапна) виготовляють силікатну цеглу, її виробництво менш трудомістке, ніж глиняної, і на 30% дешевше.

Найбільшими виробниками будівельної цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов'янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.



3.4 Промисловість нерудних матеріалів

Промисловість нерудних матеріалів в Україні існує давно. Безпосередньо у будівництві використовують природний стіновий (туф, вапняки) і будівельно-промисловий камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи є сировиною для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла, легких наповнювачів бетонів, в'яжучих та інших будівельних матеріалів.

Потреби будівництва в Україні повністю забезпечуються власними мінеральними ресурсами. За кордоном користуються попитом цементна і скляна мінеральна сировина та будівельно-промисловий камінь. Граніти, габро, лабрадорити вивозяться у країни близького та далекого зарубіжжя. В Україні є значні ресурси в'яжучої мінеральної та цегельно-черепичної мінеральної сировини.

Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використовують вторинні мінеральні відходи промисловості - розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Родовища піску й бутового каменю є майже в усіх областях України, а особливо Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській. Підприємства з видобутку й переробки бутового каменю, сипких будівельних матеріалів розміщені в районах видобутку.

Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру й мар-муроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, набережних, облицювання станцій метро, підземних переходів, фундаментів і стін будинків, як важкий наповнювач для бетону, виготовлення пам'ятників, розподільних щитів (мармур) і сувенірів. Найбільше видобувають бутового каменю, лабродориту, габро, червоного й сірого граніту в Коростишевському, Овруцкому, Черняхівському, Малинському, Воло-царсько-Волинському, Коростенському, мармуру - в дослідно-промислових розробках Радомишльського району Житомирської області. Проте обсяг видобутку природного каменю порівняно невеликий.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Для виробництва легких пористих бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків, необхідні легкі наповнювачі (керамзит, термозит, сипкий перліт тощо), яких у природі немає. Керамзит - це штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинистих порід, які є в багатьох місцях України - біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Виробництво термозиту, який виготовляють з доменних шлаків розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної сировини - перліту, який залягає в Закарпатті.

У південних районах України виробляють черепашник, котрий має цобрі тепло- та звукоізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий.

3.5 Виробництво будівельної кераміки

Виробництво будівельної кераміки об'єднує низку підприємств, що випускають плитку фасадну керамічну, для підлоги, облицювальну глазуровану, санітарно-будівельну кислототривку кераміку, каналізаційні й дренажні труби. Будівельну кераміку виробляють з тугоплавкої або вогнетривкої глини з домішками каоліну, кварцового піску, пегматиту (котрі поширені у різних областях України, особливо в межах Українського кристалічного щита), оксидів окремих кольорових металів та інших мінеральних або органічних сполук.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися в Україні ще наприкінці XIX ст., коли було споруджено Харківський керамічний завод, два заводи керамічної плитки у Слов'янську й Часовому Ярі та завод санітарно-будівельного фаянсу в Славуті. Тепер це сучасні механізовані підприємства. Працюють також керамічні заводи в Києві, Львові, Артемівську, облицювальної плитки і керамічних труб - у Харкові.

Виробництво керамічної глазурованої плитки зосереджене в Слов'янську (Донецька область), Харкові та Львові, а метлахської-в Харкові та Артемівську (Донецька область). Є можливості для розвитку цого виробництва у Вінницькій та Житомирській областях з використанням місцевих каолінів, у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській на базі тугоплавких і вогнетривких глин; у південних областях - вогнетривких і тугоплавких глин Причорномор'я та Приазов'я.

Подальший розвиток галузі має бути спрямований на зростання обсягу та якості продукції для промислового й житлово-комунального будівництва (великорозмірної стінової кераміки, плиток широкої кольорової гами, легкого керамзиту, труб великого діаметра та ін.).

3.6 Інші галузі комплексу

Виробництво будівельного фаянсу й фарфору. Будівельно-промисловий фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька область) на комбінаті «Буд-фаянс», електроізоляційні вироби для електричної промисловості - в Первомайську (Житомирська область). У Донецькій області виробляють будівельно-промисловий фаянс, електроізоляційні вироби для електро- та радіотехнічної промисловості (Слов'янськ), у Запоріжжі -високовольтні ізолятори Для ЛЕП, електростанцій і підстанцій. Поки що виробництво будівельнего фарфору і фаянсу не задовольняє потреб господарства України, тому ці матеріали частково завозять з Білорусі, Росії та Чехії. Наявність достатньої кількості різноманітної сировини дає можливість розширити це виробництво.

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 1998 р. середньорічне виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіпсу - 68,4 тис. т, технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості) - 7,4 млн т. Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галузі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської - до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди в Україні становить понад 2 млн т, а як сировини для цементної промисловості - 7,5 млн т.

Виробництво м'якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну) налагоджено у багатьох областях України, м'якої покрівлі - у великих містах. Найбільшим виробником останньої в Україні є Київ (18,8% від загального виробництва).

Виробництво віконного скла. В Україні функціонують 6 заводів листового і технічного скла. Найбільші з них - Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний та завод «Автоскло» і Запорізький склоробний. Скло виробляється також на склозаводах Луганської і Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Центрами фарфорової промисловості є: Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська область), Дружківка (Донецька область), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська область), Синельникове (Дніпропетровська область) і Тернопіль.



4.Проблеми комплексу та шляхи їх розв'язання

Щоб окреслити коло проблем, з якими зараз стикається будівельна галузь України, та розробити пропозиції щодо їх розв'язання, необхідно зробити загальне дослідження стану самої галузі. Подолання проблем вимагає не лише розуміння сьогоднішньої ситуації, а й об'єктивної оцінки наслідків тих процесів, що відбувались протягом останніх десяти років.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60 %, у середньому на одну родину вони втричі менші ніж в Росії і вчетверо - ніж у Литві. Порівняно із західноєвропейськими країнами матеріальна база України в 3-5 разів менша стосовно житла, в 4-5 разів щодо культури та спорту, удвічі щодо науки та в 5-6 разів щодо медицини.

Цього року на ринку будівельних робіт працює близько семи тисяч будівельних організацій в яких зайнято 764 тис. працівників, 46 % будівельних організацій об'єднані в корпорації та концерни, інші працюють на ринку самостійно, 86,4 % підрядних організацій мають недержавну форму власності.

Несвоєчасність розрахунків замовників за виконані роботи негативно впливає на фінансовий стан будівельних підприємств і організацій, зумовлює зростання дебіторської та кредиторської заборгованостей. Станом на 1 листопада 2003 року дебіторська заборгованість в будівельній галузі становила 6,2 млрд.грн., кредиторська -8,7 млрд.грн. Прибутково спрацювало за січень-листопад лише 41 % загальної кількості великих і середніх підприємств: порівняно з січнем 2009 року питома вага таких організацій зменшилась на 13 відсотків.

Рівень заробітної плати будівельників складає 220 грн. на місяць та 1,85 грн. на одну фактично відпрацьовану годину - це 25 місце серед 67-ми галузей економіки.

Для розуміння загальної ситуації потрібно також провести експрес-аналіз стану будівельної галузі за останні роки за такими напрямками: промислове будівництво, житлове будівництво, незавершене будівництво. Статистичні дані щодо основних показників діяльності будівельної галузі наведені у додатку А.

Стан промислового будівництва та перспективи його розвитку обумовлені загальним станом економіки України, де в поточному році відмічаються позитивні зміни. Уперше за роки незалежності України отримано приріст обсягів ВВП на 5,6 %, обсяг промислової продукції зріс на 9,7 % (у порівнянні з попереднім роком), на 26,2 % зросли інвестиції в основний капітал.

В даний час і в найближчій перспективі (10-15 років) будівництво нових виробничих об'єктів буде вестися в незначних обсягах. Основними напрямами і пріоритетами структурної реорганізації промислового будівництва буде розширення, реконструкція, перепрофілювання і технічне переоснащення існуючих промислових об”єктів. На жаль, уряд не приділяє уваги промисловому будівництву через підвищення затрат на соціальну сферу. Обсяг бюджетних інвестицій у капітальне будівництво різко зменшився, і цього року оголошено свого роду спеціальний мораторій на його фінансування.

У 2002 році у житловому будівництві не вдалося зупинити скорочення введення житла, якого побудовано 5,36 млн.кв.м загальної площі, що на 10,7 % менше, ніж у 2001 році. Найбільший спад відбувся в Автономній Республіці Крим (-33,1 %), Рівненській (-42,5 %), Вінницькій (-39,1 %), Хмельницькій (-34,8 %) та інших областях. Приріст досягнуто лише у Тернопільській (33,4 %), Дніпропетровській (11,7 %), Херсонській (8,7 %), Львівській (6,4 %) та Чернівецькій (5,4%) областях та у м.Києві (16,8%).

Обсяги спорудження житла за кошти населення у 2010 році залишилися на рівні 2009 року, питома вага яких у загальному обсязі житлового будівництва становить 60 відсотків.

Зберігається тенденція скорочення обсягів будівництва житла державними підприємствами та організаціями. В цілому по Україні їх питома вага становить 16,7 %.

Окремі колективи в останні роки суттєво нарощують обсяги робіт. Перш за все це ХК “Київміськбуд”, ПТ “Познякижилбуд”, концерн “Укрмонолітспецбуд” та ЗАТ “Аеробуд” корпорації “Укрбуд”, АТ “Консоль” (АР Крим).

Досить складна ситуація спостерігається у незавершеному будівництві.

За даними обстеження Держкомстату у 2010 році у незавершеному будівництві за всіма формами власності налічується 2,2 тис. будов та 12,4 тис. окремих об'єктів виробничого і 23,4 тис. об'єктів невиробничого призначення (за винятком об'єктів індивідуального житлового будівництва).

Більше двох третин будов та окремих об'єктів незавершеного будівництва тимчасово припинені або законсервовані.

Близько половини тимчасово припинених або законсервованих будов та об'єктів мають досить високий рівень будівельної готовності, а в деяких випадках будівництво припинено на майже закінчених будовах та об'єктах.

Через відсутність фінансування не будується 95% будов та 96% об'єктів, а решта - через невідповідність проекту екологічним вимогам, відсутність сировини для виробництва запроектованої до випуску продукції, неукладання контрактів тощо.

Отже, виходячи з вищенаведених даних щодо стану будівельної галузі, можна окреслити коло наступних проблем:

· Відсутність джерел фінансування будівництва (значне скорочення обсягів державних централізованих капітальних вкладень, зменшення інвестиційних можливостей домінуючої частини суб'єктів господарювання, зубожіння значної кількості людей).

· Викокий ступінь зносу основних фондів, їх занедбаність через віджсутність інвестиційного попиту.

· Практична ліквідація великих будівельних підрозділів, здатних виконувати багатомільйонні проекти (неможливість конкурувати з такими крупними структурами, як французькі компанії “DUMES GTM” чи ”BOUYGUES”).

· Недосконала система ціноутворення.

· Бюрократичні перешкоди на шляху реалізації інвестиційних проектів.

· Відсутність рівних правових умов діяльності всім учасникам інвестиційного процесу.

· Недосконала система механізмів нормативно-правового регулювання економічних, соціальних і правових відносин у житловій сфері (наприклад, законодавчо врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду).

Але першочерговою проблемою, яка постає перед будівельною галуззю на даному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для стимулювання промислового та житлового будівництва з метою підвищення конкурентоздатності галузі, через те, що ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві.

Будівельні компанії відносяться до числа найбільш боржників (приблизно 60% копманій працює збитково, заборгованість по галузі в цілому скалад приблизно до 1260 грн. на одного працівника). Проблема поялгає у відсутності платоспромжного замовника, кожна п'ята частина робіт є неоплаченою. Але ситуація в глобальному плані покращилась: за останні роки вітчизняні будівельники поступово витіснили з ринка України болгарських, польскьх та турецьких забудовників, які активно були присутніми на ньому з початку 90-х років.

У 2011 р. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно капітальних вкладень на суму 19,5 млрд. грн., що на 11,2 відсотка більше, ніж у 2006 році, з яких 14,0 млрд.грн., або 71,8 %, - по об'єктах виробничого призначення і 5,5 млрд.грн. (28,2 %) - невиробничого призначення. На будівництві житла за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 3,28 млрд.грн., або 16,8 % капітальних вкладень від загального обсягу.

За рахунок коштів Державного бюджету освоєно 1,2 млрд. грн. капітальних вкладень (6,2 % до їх загального обсягу), місцевих бюджетів - 0,9 млрд.грн. (4,5%), підприємств та організацій - 13,2 млрд.грн. (67,6 %), інших джерел фінансування (включаючи кошти населення) - 4,2 млрд.грн. (21,7 %).

Підприємствами державної форми власності освоєно капітальних вкладень на суму 9,98 млрд.грн., або 51,2 %, колективної - 8,0 млрд.грн. (41,2 %), приватної -1,3 млрд.грн. (6,8 %), міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав -0,16 млрд.грн. (0,8%).

У галузі житлого будівництва спостерігається падіння обсягів будівництва через відсутність його фінансування. Державою було профінансовано лише 1,6% від загального будівнитва минулого року. Вітчизняні комерційні банки, ЄБРР та інші фінансові організації також не бажають кредитувати довгостровоке житлове будівництво. Головна причина цього полягає у відсутності законодавства, що регулює сферу довгострокового іпотечного кредитування житла. Головними законами в цій сфері мають стати новий Житловий кодекс та закон “Про іпотеку”, які вже були прийняті, але вони розв'язують лише деякі проблеми, що існують у житловому буідвництві.

Щодо організаційних засад створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, тобто реалізації тендерних процедур, то ця робота стримується через відсутність законодавче врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду. Під затверджені бюджети оголошуються тендери, підписуються контракти, будівельники починають працювати у борг, а через ненаповнення бюджету платежі не проводяться, часто фінансування взагалі припиняється і будівельні організації банкрутують.

Є багато недоліків і в системі ціноутворення. Трирівнева система - базисна кошторисна вартість. договірна частина вартості та компенсаційний фонд - допомогла вийти з кризи в період гіперінфляції. Але опосередкованість багатьох коефіцієнтів, створення штучних базисних рівнів, складність розрахунків - все це в умовах економічної стабілізації перетворюється в негатив і вимагає інших підходів.

Отже, головна проблема будівельної галузі України є формування позабюджетних інвестицій.

На сьогоднішній день існує кілька можливих способів залучення ресурсів для кредитування будівництва і придбання житла. Джерелами цих ресурсів зокрема можуть виступати:

* населення, яке потребує поліпшення житлових умов;

* підприємства, що бажають вирішити житлові проблеми своїх співробітників;

* державні органи керування і місцеві адміністрації;

* фінансові інвестори.

Розглянемо більш докладно модливі пропозиції щодо розв'язання цієї проблеми з урахуванням досвіду інших країн.

Одним із видів фінансового забезпечення житлового будівництва може стати довгострокове кредитування, або іпотека. Іпотека - це застава землі та нерухомого манна для отримання в банку довгострокового кредиту. Сьогодні іпотека є найпоширенішим видом фінансових операцій у розвинутих країнах. Вкладання коштів в іпотечне кредитування будівництва житла можна віднести до найліквідніших банківських активів.

Сутність іпотеки зводиться до того, що:

1. Вартість житла, яке клієнт бажає збудувати, розбивається на дві нерівні частини - базову і термінову.

2. Базову вартість клієнт сплачує відразу за рахунок власних коштів, тоді як термінова гаситься за рахунок банківського або будь-якого іншого кредиту.

3. Отримавши житло і розрахувавшись із підрядником, клієнт займає його протягом певного періоду на правах оренди або найму. За цей час він повинен повернути банку (фактичному власникові отриманого житла) основний борг і сплатити відповідні відсотки, причому борг, як правило, оплачується рівними частинами.

4. Після завершення розрахунків із кредитором клієнт отримує замовлене та збудоване ним житло у повну власність. При неспроможності повернути кредит застава, під яку він брався, відчужується і продається з аукціону.

Нині в світі існує кілька моделей іпотечного кредитування житлового будівництва, найпоширеніші з них американська та німецька.

Американська схема іпотечного кредитування будується на основі банківського кредиту. Вона не пов'язана з конкретним об'єктом будівництва. Найпоширенішим видом позички є «позичка-вартість» - 50% з терміном 5 років.

Німецька іпотечна модель менш гнучка, вона заснована не на залученні банківського капіталу, а на використанні коштів самих учасників іпотеки. Для цього утворюються товариства колективних вкладів у нерухомість.

Іпотека широко використовується в інших пост соціалістичних країнах. Так, після прийняття закону "Про іпотеку" було створено Російську іпотечну асоціацію, куди увійшли 40 суб'єктів Федерації. Зараз працюють з Урядом над створенням механізму стимулювання банківської системи з надання кредитів під невеликий для середнього класу відсоток. Крім цього, у державній Думі Росії вна розгляді проект закону про надання пільг фізичним та юридичним особам, які займаються ін-вестнційио-будівельгюю діяльністю.

У столиці Російської Федерації м. Москві головним засобом залучення коштів населення для виконання будівельних робіт є міська державна житлова облігаційна позика, яку надає департамент муніципального житла, а обслуговує генеральний менеджер - комерційна банківська установа, що уклала з емітентом відповідну угоду.

Фінансові ресурси з'являються від продажу населенню спеціальних іменних цінних паперів - облігацій, які гасяться тільки збудованим житлом і тільки за пакетним принципом. Саму позику забезпечує житловий фонд, до структури якого входять заставний фонд (для забезпечення емісії), резервний фонд (для погашення облігацій) та страховий фонд (для оперативного продажу з метою поповнення фінансового резервного фонду). Для забезпечення ліквідності облігацій емітентом створюються окремі фінансові резерви, які формуються за рахунок страхового фонду у встановленому порядку. Особи, що придбали пакет облігацій, еквівалентний загальній площі заявленого ними житла, мають право на отримання замовлення шляхом погашення емітентом належних їм облігацій. Облігації продаються, викуповуються і гасяться за цінами, що визначаються у порядку, встановленому відповідними документами.

Наступна інвестиційна схема - система комбінованого інвестування “Комбінвест”, яка широко використовується у Білорусії та Росії, і є своєрідним гібридом американської іпотеки і німецьких будівельних заощаджень. У цій системі, окрім клієнтів, об'єднаних у громадську спілку споживачів, підрядника (головного менеджера) та банківської установи, беруть участь страхова компанія та виконком місцевого органу самоврядування. Фінансування будівництва здійснюється за рахунок різних джерел, у тому числі: бюджетних коштів виконкомів місцевих органів самоврядування; власних коштів громадян, що бажають збудувати житло, а також підприємств, де вони працюють; коштів приватних інвесторів; безоплатних субсидій; кредитів; виручки від продажу частини збудованого (не більш як 30%) житла за комерційними цінами; виручки від ф'ючерсного продажу житла, що належить клієнтам на правах власності, за комерційними цінами і т. ін.

"Комбінвест" реалізується таким чином: учасники інвестиційного процесу (громадяни) шляхом періодичних (щомісячних або щоквартальних) внесків накопичують відповідні кошти на спеціальному рахунку генерального менеджера в банку. Окрім цього, вони мають і натуральний еквівалент, тобто певна частина загальної площі пропорційна накопиченим коштам. Таким чином, діє подвійний захист від інфляції: по-перше, доларовою індексацією, по-друге, гарантованим забезпеченням нерухомістю. У разі відмови від участі в інвестиційному процесі клієнт отримує певний грошовий прибуток. Після того як вартість вкладу досягла 50% від вартості житла, клієнт має право вибрати конкретну квартиру (конкретний будинок) із тих, що будуються в даний момент головним менеджером. Для отримання права на оренду вибраного житла по завершенні будівництва клієнт у період виконання будівельно-монтажних робіт додатково сплачує 20% вартості.

Третім сопособом інвестування будівництва у Білорусі є система надання субсидія, тобто одноразових безоплатних коштів, що надаються державою малозабезпеченим верствам населення, які потребують-поліпшення житлових умов, а таких (станом на січень 2010 р.) налічувалося у республіці близько 850 тис. сімей.

На практиці розмір субсидії становить від 70 до 75% вартості будівництва. Оскільки чеками "Житло" можна, як переконує досвід, покрити не більш як 20 - 25% від вартості будівництва, питома вага базової субсидії має становити 50%. Однак надалі, при зростанні прибутків громадян, ця цифра зменшуватиметься. Підбиваючи підсумок, неважко здогадатися, що розглянута система розрахована на бідні верстви населення.

матеріальний будівельний капітальний



Висновки

Отже, комплекс з виробництва будівельних матеріалів включає такі галузі як цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін. За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.

Комплекс з виробництва будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80% усієї продукції і майже 90% зайнятих у будівельній промисловості.

Даний комплекс досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%). У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забезпечення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт.

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості продукції.



Список використаної літератури

1. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г.П. Баб'як, В.Я. Брич, М.П. Дусановська та ін.; За ред. Є.П.Качана. - К.: Вища шк., 1999. - 375 с.

2. Розміщення продуктивних сил / За ред. Є. П.Качана - К.: Вища шк., 1997. - 350 с.

3. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. - К., Юридична книга, 2001. - 552 с.

4. Розміщення продуктивних сил: Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Я. Б.Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000. -76с.

5. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В.Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін.; За ред. Ковалевського О.Л. - К.: Тов. «Знання», КОО, 1998. - 546 с.

6. Розміщення продуктивних сил; Навч. посібник / За ред. В. В. Ковалевського, В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк та ін. - К.: Либідь, 1996.

7. Статистичний щорічник України за 2006 - 2012 р.р.

Размещено на Allbest.ru