Архітектура як вид мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Архітектура як вид мистецтва

Архітектура, чи зодчество (від грец. arcnileirion - будівельник), - мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.

Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.

Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві архітектури виділяють три основні роди:

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові будівлі.

2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.

3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.

Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.

Необхідно зауважити, що мистецтво архітектури знаходиться у безпосередньому зв'язку з розвитком науки. Адже зведення архітектурних споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування - виконання необхідних розрахунків і креслень.

Використання усіх засобів, якими володіє цей вид мистецтва, зумовлює створення архітектурного образу. При цьому обов'язково враховують форми, розміри, колір та оздоблення будівлі, що зумовлюється специфікою і призначенням архітектурної споруди. Так, деякі будинки справляють величне і грандіозне враження, інші - витончене і елегантне. Окремі мають чітку симетричну конструкцію або поєднують у собі складні різноманітні елементи.

В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.

Визначаючи особливості архітектури, М. В. Ломоносов підкреслював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.

Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примітивні житлові будівлі - землянки, курені, общинні та пальові будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас активізується художнє начало.

Від примітивних культових куренів первісні будівельники переходять до ускладнених архітектурних форм: менгірів, дольменів, кромлехів. Ці перші культові храми мали складнішу конструкцію. Для будівництва їх використовували обпалену цеглу, що свідчило про зародження нового етапу у розвитку цивілізації. Отже, архітектура завжди була тісно пов'язана з історією суспільства, з розвитком науки і техніки, природно-кліматичними умовами, світобаченням і світосприйняттям людиною навколишнього середовища. Знаходилась архітектура також у тісному зв'язку з іншими видами мистецтва, зокрема зі скульптурою, живописом, декоративним мистецтвом, що свідчить про її синтетичну природу.

Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн - піраміди, храми, зикурати, ступи, палаци - були збудовані для того, щоб славити могутність богів та правителів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю.

Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури».

Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вавилонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життєстверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля - Акрополя з його головним храмом - Парфеноном.

У цей період було розроблено специфічний архітектурний прийом - ордер, що в перекладі з латинської означає порядок. У давньогрецькій архітектурі їх було три: дорійський, іонійський і коринфський. Усі вони мали спільні елементи: капітель, колону, архітавр, фриз, карниз і відрізнялися лише пропорціями та декоративною обробкою.

Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури - каріатиди, що підтримували перекриття храму.

У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру».

Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму - Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровадили в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони.

Саме архітектура давнього світу заклала фундамент для подальшого розвитку цього виду мистецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму - історично сформованої сукупності художніх засобів та прийомів, - що був тісно пов'язаний із своїм часом, соціально-політичного ситуацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору.

Функцію своєрідного пластичного мосту між архітектурою античності та середньовіччя виконало візантійське зодчество.

Візантійська архітектура виникла після 330 р. н. е. Значний вплив на її розвиток мала культура античності, основні принципи якої знайшли своє втілення у найяскравіших взірцях архітектурного мистецтва Візантії. Це храм св. Софії (532-537) у Константинополі, при спорудженні якого використовували різнокольоровий мармур і майоліку; храм Сан-Вітале (526-547); значна кількість соборів-базилік і палаців.

Розкішне оздоблення та багатий декор візантійських храмів справляли велике враження на віруючих. Саме ця характерна ознака архітектурного мистецтва Візантії тривалий час була його визначною рисою і активно використовувалася православною церквою. Великий вплив візантійська архітектура мала також на розвиток цього виду мистецтва у Болгарії, Сербії та Стародавній Русі.

Архітектура Київської Русі. Яскравою сторінкою у мистецтві архітектури є історія давньоруського зодчества XI ст., яке цікаве передусім своїми культовими спорудами: храмами та монастирями, серед яких особливої уваги заслуговує всесвітньовідомий Софійський собор. Багато прикрашений всередині мозаїчним панно Марії Оранти та фресковим живописом, він є пам'яткою візантійської архітектурної традиції. У цей саме період йде спорудження Печорського монастиря, а згодом Михайлівського Золотоверхого собору (1108- 1113), які мали значний вплив на подальший розвиток архітектурного мистецтва в Київській Русі.

Середньовічна архітектура пов'язана з розвитком феодального ладу і утвердженням влади релігії. Саме у цей час починають складатися основні архітектурні напрями. Зодчество фактично стає провідним видом мистецтва епохи середньовіччя.

Готичний стиль (від італ. gotico - готський, варварський) виникає у XII ст. Він існував у межах феодально-релігійної ідеології, був позначений високою художньо-стильовою єдністю, превалюванням вертикальних композицій. Готичний стиль поширений у багатьох країнах Західної Європи, а його яскравим взірцем вважається Римський собор (Франція).

Ренесанс (від фр. renaissance - відродження) - новий напрям у розвитку мистецтва архітектури. У країнах Західної Європи Ренесанс орієнтувався на відродження античної культури (це і зумовило його назву), формував гуманістичну свідомість, намагався гармонійно поєднувати чуттєве та інтелектуальне у людині, сприяв прогресивному розвиткові художньої культури і мистецтва.

Архітектурний Ренесанс був репрезентований передусім такими видатними митцями, як Філіппо Брунеллескі (1377- 1446) - автором архітектурного шедевра цього періоду - капели Пацці; Мікеланджело Буонарроті - творцем всесвітньо відомої гробниці папи Юлія II та Андреа Палла-Растреллі Варфоломій.

(1700-1771) - видатний російський архітектор, італієць за походженням, син скульптора Растреллі - інтерпретував у своїй творчості естетичні принципи бароко. Розквіт таланту архітектора пов'язаний з 1740-1750 рр. У цей період були створені Зимовий палац, і палац Воронцова у Петербурзі, Великий палац у Петергофі, Єкатерининський палац у Царському Селі, Маріїнський (Царський) та Кловський палаци й Андріївська церква у Києві. Характерними ознаками творчості архітектора були пластична виразність форми, широке використання скульптури, пріоритет білого, синього і золотого кольорів, тяжіння до пишності та багатства декору.

До (1508-1580) - архітектором, який створив велику кількість різноманітних споруд в Італії.

XVII - перша половина XVIII ст. пов'язані з утвердженням абсолютної монархії у багатьох країнах Західної Європи, складними процесами протиборства прогресивних і реакційних тенденцій, що знаходили своє відображення у мистецтві архітектури. Стрімкий та яскравий процес розвитку зображального мистецтва зумовив потребу «удосконалення» професійної освіти, і як наслідок цього в країнах Західної Європи, передусім у Франції, відкриваються академії живопису, скульптури та архітектури.

Цікаві пошуки, що відбуваються на зламі XVII-XVIII ст. у межах архітектурного мистецтва, зумовили появу кількох напрямів, серед яких найпоказовішими є бароко, рококо та класицизм.

Бароко (від італ. perla barocco - перлина чудернацької форми) як напрям архітектурного мистецтва вражав своєю помпезністю, ускладненою конструкцією, великою кількістю прикрас, контрастними формами, значною емоційною насиченістю. Він сприяв уславленню і підтримці абсолютизму (Версальський палац у передмісті Парижа) та влади католицької релігії (церква Санта Марія делле Вітторія у Римі).

Яскравим представником бароко у російській архітектурі був В. Растреллі - автор Зимового палацу у Петербурзі, Єкатерининського палацу в Царському Селі та ін.

Цей напрям цікаво виявився у культурі і мистецтві України і стимулював виникнення явища «українського бароко». Його блискучими взірцями стали Андріївська церква у Києві (архітектор В. Растреллі), собор Різдва у Козельці (архітектори А. Квасов та І. Григорович-Барський), собор Юра (архітектор Б. Меретин) та костьол домініканців (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітте) - обидва у Львові, а також Марийський (Царський) та Кловський палаци у Києві (архітектори В. Растреллі та П. Неєлов), палац К. Розумовського в Батурин! (архітектор Ч. Камерон).

Рококо (від фр. rосаіllе - раковина) - напрям у західноєвропейському мистецтві XVIII ст., що став перехідним етапом від бароко до класицизму. Найяскравіше естетичні принципи рококо виявилися в архітектурі і декоративному мистецтві. Його характерними ознаками стали композиційна асиметричність, витонченість, акцентування на білому і золотому кольорах. У межах цього напряму працювали архітектори Ж.М. Оппенор, Г.Ж. Боффран та ін.

Класицизм. У другій половині XVIII ст. розпочинається процес поступової трансформації бароко у новий архітектурний напрям - класицизм, якому притаманні раціоналізм, тяжіння до завершених гармонійних форм, монументальність, зрівноваженість композиції.

Класицизм набув значного поширення у країнах Східної Європи, зокрема у Росії та в Україні, і був представлений іменами О. Кокорінова (1726-1772) - автора будівлі Академії мистецтв у Петербурзі; В. Баженова (1738-1799) - творця Кремлівського палацу;

М. Казакова (1738-1812), за проектами якого були зведені будинок Сенату, що входить до ансамблю Московського Кремля, Петровський палац у Петербурзі та ін.; А. Вороніхіна (1759-1814) - автора Казанського собору в Петербурзі та І. Старова (1745- 1808), найвизначнішими роботами якого є Троїцький собор Александро-Невської лаври і Таврійський палац у Петербурзі.

Успішно працювали у межах класицизму архітектори А. Меленський (1766-1833), який створив церкву-ротонду на Аскольдовій могилі, та В. Беретті (1781-1842), за проектами якого були зведені університет та інститут шляхетних дівчат у Києві.

Модерн (від фр. тоdеrп - сучасний, новий) виникає як архітектурний напрям на зламі XIX-XX ст., коли складна ситуація для майстрів архітектури була пов'язана з пошуками нових прийомів, елементів і конструкцій. Цей напрям відрізнявся підкресленим естетизмом при трактуванні утилітарних деталей, композиційною дисципліною, захопленістю романтичними мотивами, поєднанням складних архітектурних форм з орнаментальним декором, кольоровим панно, використанням нових будівельних матеріалів - металу, бетону та кераміки. архітектура розвиток модерн

Городецький Владислав Владиславович (1863-1930) - видатний український архітектор. Його художній доробок є яскравим взірцем поліспрямованості в архітектурі. У процесі створення Державного музею українського образотворчого мистецтва він спирався на естетичні засади неокласицизму; так званий «будинок Городецького». або «будинок з химерами», було створено у річищі модерну. Миколаївський костьол архітектора репрезентує неоготику, тоді як у караїмській кенасі (Будинок актора) відтворювалися традиції мавританської архітектури.

Ярославський вокзал у Москві (архітектор Ф. Шехтель), будинок Міла у Барселоні (архітектор А. Гауді).

У Києві у стилі модерн створені будинок Держбанку (архітектори О. Кобелєв та О. Вербицький), «будинок Городецького» (архітектор В. Городецький), Бессарабський критий ринок (архітектор Г. Гай).

Модерн, у свою чергу, породив багато цікавих напрямів, серед яких необхідно виділити раціоналізм - явище у мистецтві архітектури, пов'язане з ім'ям видатного французького архітектора і теоретика Ле Корбюзье (1887-1965), який вводив нові архітектурні прийоми (стрічкові вікна, відкриті опори в основі будинку тощо) і створював різноманітні архітектурні споруди як у себе на батьківщині - будинок швейцарських студентів у Парижі, так і за її межами, зокрема в Індії (музеї та житлові споруди у м. Чандигарх).

Процеси, що відбуваються в архітектурі наприкінці XIX - XX ст., яскраво свідчать, що розвиток цього виду мистецтва безпосередньо пов'язаний з проблемами науково-технічного прогресу. Винахід залізобетону та його різновидів (газобетон, пінобетон тощо), вдосконалення будівельної техніки, залучення алюмінієвих і пластикових конструкцій привели до виникнення напрямів функціоналізму та конструктивізму, яскравим взірцем яких стає феномен американських хмарочосів (архітектори Р. Шрив, У. Харрісон, Р. Худ та ін.).

Архітектурне мистецтво XX ст. у країнах СНД представлено університетом на Воробйових горах та Київським вокзалом у Москві, Палацом спорту у Санкт-Петербурзі, Будинком торгівлі у Ташкенті, сучасними житловими будинками та офісами тощо.

Сучасна українська архітектура асоціюється з палацом «Україна», Палацом спорту, Українським Домом, Будинком художника, Будинком кіно, аеропортом «Бориспіль» та ін.

Отже, стиль модерн став першим кроком у пошуках архітекторів XX ст., які тривають і донині. Адже кожне десятиріччя ставить нові вимоги перед майстрами архітектури, і вони, спираючись на досвід своїх попередників, враховуючи досягнення, намагаються створювати нові архітектурні ансамблі, окремі будівлі, задовольняти утилітарні та духовні потреби людства.

Література

1. Аристотель. Сочинения: В 4 т. - М., 1976.

2. Буало Никола. Искусство поэтическое. - М., 1967.

3. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. - М., 1989.

4. Еремеев А. Ф. Границы искусства. - М., 1987.

5. Идеология, мораль, искусство. - К., 1990.

6. Кучерюк Ю. Социальные функции искусства // Эстетика. - К., 1991.

7. Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //

8. Історія світової культури. - К., 1994.

9. Мазепа В. И. Художественная реальность в составе культуры // Искусство: художественная реальность и утопия. - К., 1992.

10. Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна думка. - 1993. - № 3.

11. Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. - К.,1998.

Размещено на Allbest.ru