Ландшафтно-композиційні особливості формування архітектурного образу Києва Х - початку ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ландшафтно-композиційні особливості формування архітектурного образу Києва Х - початку ХХ століть

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Пізнання своєрідності образу Києва на основі розкриття характерних якостей ландшафту міста і його оглядового сприйняття є надзвичайно актуальними. Питанню художньої цілісності і неповторності міста Києва - тобто його своєрідності - не приділялось належної уваги в фаховій літературі. Поняття формули своєрідності обличчя міста Києва вперше запровадив відомий історик архітектури Ю. Асєєв. Важливо знайти компоненти і шляхи розвитку міста, які визначили б Київ як чарівне місто світу, з унікальним природним ландшафтом і своєрідною забудовою. Місто утворилося на горах, в ярах, долинах вздовж Дніпра. Це природна підоснова, що використовувалась і розвивалась від V ст. під впливом людини - її культури. Архітектурну своєрідність можна вивчити лише розглядаючи розвиток міста, як динамічний процес. Подібно до витвору архітектури, місто являє собою просторовий організм гігантського масштабу, який можна сприйняти тільки за тривалий час.

Особливу актуальність питань про відношення людини до природи, осягнення складного і занадто чутливого організму міського ландшафту, обумовлює притаманне сучасному суспільству збільшення відриву людини від природи, нехтування природними особливостями ландшафту. Урбанізація швидко прогресує, змінюючи обличчя Києва. Природний ландшафт, в якому існували нерукотворні взаємні зв'язки елементів природного середовища, було змінено людською діяльністю. Зміни ці в часи Київської Русі були порівняно невеликими, з часом збільшились настільки, що нині стали надто сильними, здатними порушити оптимальні співвідношення та взаємні зв'язки природного ландшафту і елементів забудови. Формула своєрідності Києва закладена перш за все в особливостях природної підоснови, розвинута на основних етапах розвитку планування міста, виявила характерні риси його елементів: районів, площ, кварталів, вулиць, вузлів, оглядових орієнтирів, висотних домінант.

Містобудівний феномен своєрідності Києва містить в своїй основі модель взаємодії на протязі віків таких факторів як: природа, людина, історія. Архітектор, переважно, має справу з містом у цілому, навіть коли проектує одиничний об'єм. Саме уміння працювати в середовищі є основою професійної культури. Вивчення архітектором унікального за своєю природою міста Києва включає осягнення різних факторів. Перший і визначальний серед них є природний: орографія ландшафту (його рельєф), гідрографія, рослинність, клімат. Рельєф міста мав досить розчленований характер: місцевість то підносилась, утворюючи ряд окремих висот (до 100 м), то знижувалась до рівня долини Дніпра. Плато, на якому розміщувався Київ, між ріками Дніпром і Либеддю, було густо порізане балками та ярами. На межі ХІХ і ХХ століть засипано ряд ярів, знівельовані деякі пагорби. Для річкової долини Дніпра біля Києва характерно більш підвищений правий берег і меандрування його русла. На території міста протікали притоки Дніпра Почайна, Либідь і невеликі струмки Сирець, Киянка, Глибочиця, Юрковиця, Скоморох, Хрещатик, Клов та ін. Хрещатик, Скоморох і Глибочиця нині відведені в труби. Поступово річки забруднились, внаслідок вирубки лісів зменшилась їх водність, обміліли русла. Відносна вологість повітря в ХХ ст. підвищилась в Києві в зв'язку з обводненням території міста з півночі і півдня Київським і Канівським водосховищами. Знищення великої частини рослинності на київських горах привело до розростання ярів і до руйнування грунтів, а також збільшення імовірності утворення зсувів на цих горах.

Питанням осягнення своєрідності образу Києва займались на протязі віків талановиті попередники, які жили чи тимчасово перебували у Києві. Завдяки давнім зображенням і описам Києва можна уявити старе місто у зрізі часових нашарувань, таким є малюнки з щоденника мандрівника М. Груневега (1584), перспективне зображення Києва ченця А. Кальнофойського (1638), описи картографа Г.де Боплана (1640), малюнки художника А. Вестерфельда (1651), план І. Ушакова (1695) ілюстрації до тезисів на честь І. Обідовського (1691) І. Щирського, гравюри з видами Києва братів Антонія і Леонтія Тарасевичей, які увійшли до видання «Патерика Печерського» (1702). Цінність всіх старих зображень Києва полягає в тому, що в них зафіксована своєрідність київського ландшафту тих часів. Київ ХІХ ст. відображений в малюнках В.Тімма, М. Сажина, Т. Шевченко та ін., своєрідність міста на Дніпрі знайдена художниками ХХ ст.: І.Їжакевичем, А. Маневичем, М. Бурачеком, Ю. Химичем, Г. Якутовичем та ін.

Проблеми архітектурно-композиційної своєрідності міської забудови історично сформованої частини Києва з урахуванням взаємовпливу ландшафту і рельєфу, включають широке коло питань, що знаходяться на стику наук. Ці питання стосуються природних особливостей території міста (рельєфу, гідрографії, геологічної будови Дніпра, геологічної будови території міста, підземних вод, клімату, рослинності, топографії і їх впливу на ландшафт); історичної топографії, розбудови і планування; антропогенного впливу на ландшафт; екології; архітектурно-композиційних рішень елементів міста (районів, площ, вулиць, їх перехресть, окремих споруд). Окремим проблемам формування і розвитку архітектурного середовища міста присвячена спеціальна література.

Теоретичні роботи, що стосуються питань, необхідних для дослідження і вирішення задач, порушених в дисертації, умовно можна поділити на групи: за природними і топографічними особливостями Києва; з питань історичного розвитку забудови міста; з досвіду світової, вітчизняної практики містобудування.

Першу групу складають теоретичні праці, в яких висвітлюються питання природних особливостей території Києва (А. Гуров, В. Докучаєв, Н. Максимович, А. Савенко, П. Чирвинський, Н. Барборт-де-Марні, К. Феофілактов, С. Коклик, Ф. Котлов, І. Родічкін).

Друга група - це роботи в яких досліджуються питання історичної топографії стародавнього Києва (В. Татищев, К. Бороздін, М. Берлінський, М. Закревський, С. Голубєв, М. Петров, В. Антонович, П. Лебединцев, П. Лашкарьов, Д. Слюсарев, О. Тихонович, М. Ткаченко, В. Богусевич, М. Каргер, П. Толочко та ін.)

Третю групу складають теоретичні праці, присвячені дослідженню історичного розвитку забудови міста Києва від періоду його виникнення (М. Захарченко, Ч. Ящевський, К. Широцький, Ф. Ернст та ін.); Київ Х-ХІІІ століть і подальші етапи його розвитку були висвітлені в роботах сучасних вчених Ю. Асєєва, Г. Логвина, С.Кілессо, Г. Алферової, В. Харламова, В. Чепелика, В. Ясієвича, Ю. Белічко, В.Підгори, Л.Міляєвої та ін.; значної уваги заслуговують праці авторів, в яких ставилися проблеми національної самобутності (В. Кричевський, В. Щербаківський, Г. Лукомський, К. Жуков, К. Шумицький, Є. Сердюк, Д. Антонович, В. Чепелик, А. Макаров та інші).

Четверта група робіт присвячена темі містобудівної розбудови території Києва в її історичному аспекті, яка лишається ще слабо висвітленою (В.Іконніков, О.Сімзен-Сичевський, І.Щітківський, Б. Бутнік-Сіверський, В. Пилявський, О. Матушевич, І.Ігнаткін).

П'ята група - це дослідження, в яких характеризуються сучасні вимоги для покращання міського середовища з урахуванням історичних споруд та ландшафту місцевості, проведені дослідниками інших країн (К. Зитте, А. Брінкман, Ле Корбюзьє, Ф.-Л. Райт, З.Гідіон, Ф.Гібберт, І. Груза, Д. Саймондс, К.Лінч та інші), так і вітчизняних вчених (А. Бунін, Т. Саваренська, М. Круглова, А.Іконніков, О. Гутнов, В. Глазичев, О. Габричевський, В. Лавров, З. Яргіна, Л. Залесська, А. Вергунов, В. Крогіус, В. Антонов та ін.). Темі розвитку містобудівних систем на Україні, а також їх складових компонентів присвячені дослідження українських вчених (М. Дьомін, І. Фомін, Г. Лаврик, В. Макухін, З. Мойсеєнко, Л. Скорик, В.Єжов, Т. Панченко, А. Рудницький, В. Тимофієнко та ін.); питання вирішення архітектурно-ландшафтного простору Києва і особливостей візуального розкриття об'єктів розглядаються з позицій бережного ставлення до сформованої природної і історичної підоснови міста (Є. Водзинський, Т. Устенко, Е. Кондратенко, Т. Товстенко, В. Вечерський, В. Махрин та ін).

Серед наукових досліджень, спрямованих на висвітлення питань про роль дивовижного ландшафту та рельєфу Києва в суцільному сприйнятті архітектурно-просторової композиції міста, не вдалося віднайти монографічних робіт, які б ставили б перед собою завдання спеціально вивчити вказаний аспект, систематизувати й узагальнити наукові матеріали, сформулювати цілісну концепцію. Відсутнє також узагальнююче дослідження особливостей своєрідності образу міста надзвичайно актуального для обрання вірних шляхів реконструкції з урахуванням особливостей взаємодії рельєфу і ландшафту з композицією забудови.

Об'єктом дослідження є архітектурний образ Києва Х - початку ХХ століть.

Предмет дослідження - це архітектурна своєрідність Києва в комплексі всіх її складових: природної підоснови, основних етапів розвитку планування міста, формування об'ємно-просторової композиції забудови з урахуванням ландшафту і рельєфу.

Межі дослідження. Особливості формування архітектурного образу Києва розглядаються тільки з позицій ландшафтно-композиційної своєрідності забудови міста:

- межі дослідження охоплюють історично сформовану територію міста, яка на протязі віків складалась з трьох відокремлених частин: Верхнього міста, Подолу, Печерська, що поступово зростались в єдине ціле;

- часові межі включають всі періоди розвитку Києва від його виникнення (V ст.) до початку ХХ ст. Особлива увага в дослідженні приділяється періоду ХІХ та початку ХХ століть: силуетним особливостям ландшафту на рівні макросилуету (фасад міста з боку Дніпра, панорамність київських узвиш); мікросилуету в забудові вулиць; компонентам об'ємно-просторової композиції (площі, перехрестя вулиць, квартали, садиби, окремі споруди); визначенню «оглядових коридорів, секторів», через які візуально сприймаються панорами, «бельведери», перспективи, видові точки, встановлюються візуальні зв'язки між архітектурними домінантами міста, районів, вулиць.

Мета дослідження полягає в осягненні процесу формування просторової композиції міської забудови історично сформованої частини Києва з урахуванням взаємовпливу особливостей ландшафту і рельєфу.

У відповідності з поставленою метою визначені такі завдання дисертаційного дослідження:

1. Виявити особливості природної підоснови міста, його ландшафту, в який ще не втручалась людина - своєрідності рельєфу (пагорбів, долин, ярів), гідрографії (річок, озер) і рослинності.

2. Провести історичний аналіз містобудівної розбудови міста (Х-ХХ століть) на основі визначення головних етапів формування його території, з врахуванням зодчими особливостей рельєфу або ігнорування ними природного ландшафту в певний період розвитку Києва.

3. Визначити силуетні особливості київського ландшафту на початку ХХ ст., аналізуючи макросилует міста з екстер'єрними домінуючими спорудами і мікросилует - архітектурно-просторову композицію вулиць з інтер'єрними орієнтирами.

4. Виділити значення певних компонентів міста (площа, перехрестя вулиць, квартал, садиба, будинок) з урахуванням ландшафту і рельєфу.

5. Спробувати викласти рекомендації для бережного ставлення до індивідуальних характеристик міста; які визначаються природними пануючими узвишшями, горами, схилами, плато та архітектурними домінантами, між якими встановлюються візуальні зв'язки - «оглядові коридори, сектори», панорами, «бельведери», видові точки, перспективи важливі для визначення пластичної формули Києва.

Методика дослідження грунтується на застосуванні методів системного підходу та включає:

- узагальнення результатів науково-дослідних робіт, опублікованих і описових матеріалів;

- проведення натурних обстежень і вивчення їх результатів на основі креслень і малюнків автора та архівних зображень;

- аналіз результатів натурного обстеження.

Наукова новизна одержаних результатів. Розкрито особливості природного фактору - визначального для обличчя міста, що впливає на його своєрідність. Вперше в систематизованому викладі розглядається історичне формування забудови Києва на протязі віків, велике значення, в образі якого на кожному етапі розвитку міста виявлялась своєрідність ландшафту і рельєфу. В дослідженні визначені фактори необхідні для осягнення формули своєрідності Києва: виявлені особливості природної підоснови міста - ландшафту; основні етапи розвитку планування міста; характерні риси його елементів: районів, вулиць, їх перехресть, площ, кварталів; оглядові орієнтири.

Предмет захисту.

Особливості композиційно-ландшафтної взаємодії формування образу Києва на протязі віків.

Процес історичного формування силуетних рішень забудови Києва в цілому і його структурних частин на основі осягнення природних можливостей рельєфу.

3. Концепція оцінки архітектурно-композиційної своєрідності історичної частини Києва в аспекті збереження неповторності ландшафту міста в процесі активізації його реконструкції.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки виконаного дослідження спрямовані на з'ясування характерних особливостей архітектурно-композиційної своєрідності історичної частини Києва, які можуть бути корисними для тих, хто буде займатись питаннями охорони і збереження неповторності ландшафту міста, розробляти проекти реконструкції і розбудови цих районів столиці.

Результати дослідження можуть бути корисними для архітекторів, що проектують споруди особливо в його історичній частині, а також в різних районах Києва, для мистецтвознавців, краєзнавців, істориків. Основні положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі вузів.

Особистий внесок здобувача.

Виявлені характерні особливості київської природи: гідрографія, геологічна будова Дніпра і Києва, підземні води і зсувні процеси, клімат, рельєф і ландшафтні ознаки, рослинність і їх вплив на формування обличчя міста.

Сформовано уявлення про безперервний і послідовний процес становлення головної панорами міста з боку Дніпра від часів Київської Русі, ХІV-ХVІ століть, періоду бароко ХVІІ-ХVІІІ століть, доби класицизму ХІХ ст. та початку ХХ століття. Виявлена силуетна і стильова своєрідність забудови кожного періоду у взаємодії з ландшафтом і рельєфом.

Показані містобудівні особливості розвитку міста, районів, вулиць, найважливіших ансамблів окремих садиб Києва.

Визначена система візуального розкриття з різних точок районів міста: Верхнього міста, Подолу, Печерська; характерних київських вулиць з виявленням домінантних споруд, що розкриваються через «візуальні коридори, сектори», панорами, під різним кутом зору.

Проведена систематизація видів домінантних і акцентних споруд Києва, що існували до початку ХХ ст.

Виявлені значення найважливіших структурних елементів міста: вулиць, площ, кварталів, садиб, окремих споруд, починаючи від найвідоміших історичних ансамблів до деяких рядових характерних об'єктів у зв'язку з їх взаємодією з рельєфом і ландшафтом.

Розкрито внесок визначних майстрів київської архітектури: Й. Шеделя, С. Ковніра, І. Григоровича-Барського, А. Меленського, В. Беретті, В.Ніколаєва, В. Городецького, Е. Брадтмана, П. Альошина у вирішення силуету міста і забудови найзначніших районів і ділянок.

Апробація і публікації результатів дисертації. Перші результати наукових розробок були предметом наукових доповідей автора: на міжнародній науковій конференції «Образ епохи. Культурне середовище Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст.» (м. Київ, 1995 р.), на 56-й, 57-й, 58-й, 59-й науково-практичних конференціях Київського державного технічного університету будівництва і архітектури (1995, 1996, 1997, 1998 рр.) та отримали апробацію в навчальному процесі університету. Основні матеріали та висновки цього дослідження опубліковані в 12 наукових статтях автора, в тому числі і в збірнику тез доповідей учасників міжнародної наукової конференції, наукових збірниках і архітектурних журналах.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного розділу, а також висновків до всієї роботи (всього 147 сторінок машинописного тексту), списку використаних джерел (всього 216 позицій), трьох додатків і списку ілюстрацій, що включає 41 ілюстративно-аналітичний рисунок з 183 малюнками і схемами.

Основний зміст дисертації

ландшафт містобудівний розбудова

Розділ перший. Природно-історичний розвиток території Києва

В підрозділі «Природа» розглядається визначальний фактор своєрідності міста - природний, який включає широке коло питань: геологічне минуле Києва, його природно-географічне положення, гідрографію, геологічну будову Дніпра і території міста, рельєф, підземні води, зсуви, клімат, рослинність, топографію і ландшафт (подано у «Додатку А»). Ландшафти Києва, витворені природою, визначили розмаїття варіантів рельєфу, орографічних утворень, а також пишної рослинності, котрі заклали багатство пластики місцевості, її особливу просторовість і лягли в основу своєрідності майбутнього міста.

В підрозділі «Історичний розвиток території» аналізується історична розбудова Києва, сформоване уявлення про особливості образу міста, про головну панораму з боку Дніпра в період Київської Русі, ХIV-XVI століть, в період бароко XVII-XVIII сторіч. В часи Київської Русі почала складатись єдність забудови на Подолі і оточуючих горах, виявляючи тяжіння до досягнення гармонії між рядовою забудовою і домінуючими об'єктами, де було зведено найважливіші комплекси, закладено опорні вузли міського ландшафту, котрі пунктирно намітили композиційний каркас майбутньої своєрідності. У ХVIІІ ст. відбувалась подальша розбудова окремих частин Києва: Подолу, Верхнього міста і Печерську з його оборонними комплексами фортеці та найзначнішими силуетними домінантами у вигляді соборів і дзвіниць, споруджених Й. Шеделем, С. Ковніром, А. Квасовим, І. Григоровичем-Барським та іншими, які утвердили найліпший органічний зв'язок між природним ландшафтом і забудовою, створивши найефективніше обличчя міста з боку Дніпра - його чудову панораму. На цьому етапі особливо виразно формується силует міста, завдяки творчості зодчих, які будували споруди, враховуючи своєрідність ландшафту. Київ, ще не склавшись як єдине місто, вже витворив свій силует з боку Дніпра, намітив цілісні містобудівні центри, навколо яких сформувалась забудова.

В підрозділі «Містобудівельна розбудова території» в ХІХ - на початку ХХ століть досліджується містобудівельна розбудова Києва. Перший проект регулярного плану міста 1787 р. накреслив злиття окремих частин «Верхнього міста» і «Печерського». Початок ХІХ ст. - це період класицизму, коли здійснювались проекти регулярного планування за планами 1812, 1816 рр. при участі першого міського архітектора А. Меленського. ХІХ ст. внесло в місто класичну регулярність забудови і спорудження внутрішніх міських акцентних споруд, що доповнили домінанти ХVIІІ ст., творами А. Меленського, В. Гесте, В. Беретті, В.Ніколаєва, які заклали єдність всієї території, створили загальноміський форум - Хрещатик, проспект історичних верховин - вулицю В. Володимирську та ряд інших магістралей. Класицистичний період позначився як на плануванні вулиць і майданів, так і на силуеті міста. Сітку регулярних вулиць наклали навіть на місцевість з пересіченим рельєфом в районі «Нового строєнія», прямі вулиці в Липках розплановані з урахуванням плану 1787 р., територію біля Університету розбито на прямокутні квартали за замислом архіт. В. Беретті (за планом 1837 р.). Почалась втрата досягнень XVIII ст. - періоду розквіту українського бароко - стилю чи способу бачення, який здобув найвищої гармонії в розташуванні споруд в мальовничих київських ландшафтах, в єднанні силуетів храмів і будівель із пластичними обрисами численних пагорбів та звивистими лініями багатьох струмків і річок.

Розробка плану 1837 р. а також 1855, 1861, 1888 рр. сформувала в основному планування міста як єдиної території, заклавши ідею сучасного Києва. Місто, яке віками існувало в трьох роз'єднаних частинах, наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. вже набуло вигляду цілісного міського організму.

Початок ХХ ст. вносить в забудову міста нові риси. Під впливом людини активно використовувалась природна підоснова Києва: вирівнювався рельєф, змінювався рослинний покрив, що впливав на клімат і процеси грунтоутворення, на режим поверхневого стоку і зсувні процеси, штучно утворювалось головне русло Дніпра, виснажувались і відводились в труби струмки, що протікали на території. В міській забудові виявляються модерністичний романтизм, що доповнював поширений раціоналізм з його надмірною щільністю забудови центру, прагненням експлуатаційної доцільності, економічності, підвищенням рівня інженерного забезпечення. В силует міста почали уводитись пожежні каланчі, водонапірні вежі, заводські димарі, елеватори гармонійно не пов'язані з природою і міським ландшафтом, що започаткувало рух до певної деестетизації витвореного образу Києва.

Розділ другий. Силуетні особливості київського ландшафту (на початку хх століття)

Силуетні особливості київського ландшафту початку ХХ ст. визначені на основі аналізу макросилуету з екстер'єрними домінуючими спорудами і мікросилуету - архітектурно-просторової композиції вулиць з інтер'єрними орієнтирами. Аналіз просторової структури київського ландшафту на рівні макросилуету виявив безліч акцентних елементів, з якими асоціюється найбільш яскравий образ міста: русло Дніпра, острови, стрімкі схили правого берега та широкі простори заплавних терас лівого берега. Природний ландшафт Києва заклав основи для витворення силуету міста, сформованого визначними культовими ансамблями, розташованими на горах, узвишшях, плато міста, які склали органічну єдність архітектури і природи, створили головний фасад міста з боку Дніпра в XVIII ст. Пластичність рельєфу, як одну з своєрідних рис образу Києва, на потязі віків усвідомлювали видатні майстри архітектури, використовуючи найліпше, що дарувала природа, і підкреслюючи найефективніше в силуеті.

Історичний процес формування відзначався все активнішим втручанням людини в рельєф міста, особливо в ХІХ ст., коли склалась цілісна міська планувальна структура, в центрі ця система вулиць викликала прорізування трас у валах і горбах, засипання ярів.

Кожний з історичних районів міста набув особливих рис планування і забудови. Верхнє місто знаходиться на плато Старокиївської гори, має домінуюче положення в структурі міста. Завдяки розплануванню території біля Університету за проектом Беретті, набуло регулярності, визначеної великим масштабом і столичним розмахом планування. Поділ знаходиться у рівнинній долини Дніпра. Район сприймається панорамно з підвищень, що оточують його із заходу. На початку ХІХ ст. дістав регулярне планування малоповерхову класицистичну забудову та численні культові об'єкти, які співіснували з комплексами і ансамблями доби бароко і витворили оригінальний силует. Печерськ розташовано вздовж Дніпра, на Печерському узвишші. Район мав виразний силует, сформований ансамблем Печерської Лаври і доповнений об'єктами фортеці. Липки, що знаходяться в західній частині Печерського узвишшя, набули на початку ХІХ ст. значення міського центру і дістали тоді безсилуетне регулярне планування. «Новоє строєніє» стало районом, витвореним в другій половині ХІХ ст., з чіткою і правильною сіткою вулиць, вписаних в рельєф. Має гарні панорами в долині ріки Либідь.

На підставі аналізу результатів натурного обстеження на основі креслень і малюнків автора і архівних зображень визначена система візуального розкриття і сприйняття з різних точок районів міста: Верхнього міста, Подолу, Печерська, характерних київських вулиць з виявленням домінантних споруд, що розкриваються через «візуальні коридори, сектори», панорами під різним кутом зору.

Фасад міста з боку Дніпра на початку ХХ ст. дивував своєю гармонійною красою - величність правобережних гір єдналась з їх пишною рослинністю та різьбленими силуетами соборів і дзвіниць Видубицького, Печерського, Микільського, Золотоверхого Михайлівського, Кирилівського монастирів, Трьохсвятительської, Успенської Десятинної та Андріївської церков. У результаті проведених в цьому розділі досліджень створена систематизація видів домінантних і акцентних споруд Києва, плановості панорам.

В цьому розділі підкреслюється таке спостереження, що київському ландшафту притаманна панорамність завдяки відкритості просторів. Оглядові фронти відкриваються з одного підвищення на перспективи інших, утворюючі ефектні багатопланові панорами. Необхідно зберегти цей безцінний естетичний фонд.

Мікросилует ландшафту Києва формується простором вулиць, які є сценою для різноманітної забудови: жорсткої рантової чи з розривами, однакової висоти чи різної. Історична своєрідність вулиць Києва визначилась складнощами вписування в рельєф, що привело багато вулиць до криволінійності та романтичної неординарності їх трас через значні перепади висот і стрімкість схилів (Андріївський узвіз, Кругло-Університетська, Мало-Підвальна та ін.). Контрастом до них стали вулиці з прямолінійною траєкторією, які пройшли плато гір і рівнинними долинами (В. Володимирська, Софійська, Фундуклеївська, Бібіковський бульвар та ін.). Це надало їм значної індивідуальності, склавши гармонійне взаємодоповнення міської композиції. Наприкінці ХІХ ст. прокладались великі магістралі та головні вулиці, що заклали планувальні осі міста (Фундуклеївська довжиною 1640 м, Бібіковський бульвар довжиною 1840 м). Маючи велику довжину ці вулиці проходять довгий шлях по території з пересіченим рельєфом. Є підстави вважати, що головна вулиця займає або найвище місце, розташовуючись на хребтах пагорків чи розміщуючись в ярах, у руслі колишніх річок. Коли вулиця прокладалась нагорі, спочатку її забудовували високими будинками, коли внизу - більш низькими (наприклад В. Володимирська, Хрещатик), а потім в кінці ХІХ - на початку ХХ століть це порушували.

В результаті аналізу просторових композицій видатних вулиць міста (Хрещатик, В. Володимирська, Андріївський узвіз та ін.) встановлено, що за рахунок розвитку ландшафтних якостей простору київських вулиць, акцентування, виявлення певних елементів можна досягти вдалих поєднань, створюючи повну гармонію споруд і ландшафту.

Розділ третій. Компоненти об'ємно-просторової композиції міста (на початку ХХ століття)

Київ на протязі віків склався як живий багатофункціонуючий організм із своєрідністю вигляду, сформованого найважливішими структурними елементами, найчастіше вписаними в рельєф із врахуванням природного ландшафту, що надало композиціям можливість підкреслити його пластику і просторовість, неповторність і романтизм, які органічно з'єднались в його образі.

Більшість київських майданів відзначались частковою відкритістю простору на вулиці, які йшли вниз чи вгору, а тому збагачували їх просторові композиції; нерідко, оточуючі узвишшя створювали багатопланові перспективи, візуальні коридори чи сектори, що надавало їм особливої чарівності. Три площі Хрещатику мали спільні природні особливості: знаходження у долині в оточенні підвищень, що доповнювали силуетне рішення архітектурно-ландшафтного простору. Вдало застосовано можливості контрастного співставлення розкритих і закритих просторів на Подолі, на Олександрівській площі, де розкритий простір - з боку Дніпра, а закритий - з боку гір.

В третьому підрозділі розглядаються житлові квартали Києва, розташовані на схилах узвиш і долин, забудовані за регулярною системою в різних варіантах від вільного розташування будинків, оточених зеленню садів до рішень з жорсткою периметральною забудовою, здійсненою за каскадним принципом, хоча, майже завжди, не доведеною до бажаної досконалості. Якщо на рівнинній території долини Дніпра (Поділ) чи Либеді («Новоє строєніє»), на плато підвищень Старокиївського (вздовж вулиць Фундуклеївської, В. Володимирської) та Печерського (Липки) квартали мали правильну форму, то на схилах гір вони набували вільної форми, обмежуючись інколи з одного боку природними межами мальовничих косогорів, які оточують, наприклад, Андріївський узвіз. Середня площа кварталів у Верхньому місті, біля Університету була 4,5 га, а на ділянках зі складним рельєфом 6-10 га. В Липках, на Подолі садибна забудова обумовила площу 2 га.

Наріжні будинки в житлових кварталах часто діставали баштоподібні частини, увінчані куполами, шатрами чи шпилями, що надавало значної закінченості композиції кварталів і сприяло підвищеній виразності перехресть вулиць. Будинки, що формували перехрестя вулиць, мали різноманітні композиції споруд. Цей композиційний елемент набуває активності, а простори отримують чіткі межі. Вдало використана завершеність візуальних картин на вулицях Трьохсвятительській, Маріїнсько-Благовіщенській, де кожна ділянка завершена акцентом. Серед всіх київських вулиць саме ця вулиця унікальна своїми архітектурно-просторовими рішеннями перехресть, кожне з яких неповторне.

Садиби в Києві початку ХХ ст. набули розмаїття рішень, починаючи від влаштування зелених палісадників і квітників при вулицях (Паньківська, Тарасівська, В. Володимирська, Фундуклеївська) до створення садів за будинками, нерідко з парковим благоустроєм і кінчаючи дворами-колодязями, які ні за своїми функціональними якостями, ні за характерністю не були притаманними місцевій традиції. На плані Києва 1861 р. була введена ієрархія вулиць за розрядами, визначивши їх значення в архітектурному просторі міста. Крок регулярної забудови по вулицях першого розряду дорівнював від 24 до 45 аршин (18-32 м), а площа садибної ділянки досягала 1000 кв. саж. (4552 кв. м). Пасажі мов пікантні паузи головної вулиці, розкривали глибинні перспективи.

Будинки рядової забудови, позначені майстерністю їх творців, формували фон, на якому виділялись домінантні споруди, що дуже ефектно виділяло об'єкти архітектури українського бароко ХVIII ст. або межі ХІХ та ХХ століть. Створення органічності архітектурних композицій виходячи із райтівського поняття «закоханості в свою ділянку» досягнуто в рішеннях споруд: будинку архітектора В. Городецького, клініки П. Качковського (архіт. І. Ледоховський), прибуткового будинку на вулиці Мало-Володимирській, №60, особняка Н. Ковалевського (архіт. П. Альошина). Будівництво учбових і культурно-просвітніх закладів займало тоді певне місце після прибуткових житлових будинків.

Регламентування забудови дозволяло у 70-х рр. ХІХ ст. не штукатурити будинки, що не тільки скорочувало строки побудови, але й завдяки золотисто-палевому кольору місцевої цегли збагачувало загальний колорит міста. Для Києва характерним є ясний сріблясто-палевий колорит будинків кінця ХІХ - початку ХХ століть, доповнений зеленню, або біло-блакитне і біло-бірюзове в ансамблях ХVIII ст., оточених садами та парканами. Своєрідність образу Києва містить у собі нашарування всіх попередніх епох: князівської Х-ХІІІ століть, середньовіччя ХІV-ХVІ століть, розквіту бароко ХVІІ-ХVІІІ століть, класицизму початку ХІХ ст., межі ХІХ-ХХ століть, що забезпечує надзвичайну художню виразність і неповторність ландшафту столиці України.

Висновки і результати дослідження

1. Збереження художньої цілісності та неповторності образу давнього Києва має особливу актуальність для сучасного суспільства напередодні ХХІ століття, в час, коли урбанізація швидко прогресує, збільшується відрив людини від природи. Нехтування природними особливостями ландшафту міста на Дніпрі здатні порушити оптимальні співвідношення та взаємні зв'язки елементів природного ландшафту і елементів забудови. На підставі аналізу особливостей природної підоснови, основних етапів розвитку планування міста визначені характерні особливості розбудови території унікального просторового організму міста Києва.

2. Виявлені характерні особливості розбудови міста попередніх епох: князівської Х-ХІІІ століть, середньовіччя ХІV-ХVІ століть, бароко ХVІІ-ХVІІІ століть, класицизму початку ХІХ ст., межі ХІХ-ХХ століть, нашарування яких закладені в своєрідність сучасного образу міста. Сформовано уявлення про безперервний і послідовний процес становлення головної панорами міста з боку Дніпра. Виявлена силуетна і стильова характеристика забудови кожного етапу у взаємодії з ландшафтом і рельєфом. Розкрито внесок визначних майстрів архітектури, які сприймали та враховували особливості рельєфу та відзначені недоліки архітекторів, які нехтували природним ландшафтом у певний період розвитку Києва.

3. Відзначено важливість досягнень періоду розбудови Києва у ХVІІІ ст. для формування його образу. На цьому етапі утворюється особлива виразність силуету міста завдяки творчості видатних зодчих Й. Шеделя, С. Ковніра, А. Квасова, І. Григоровича-Барського, які будували споруди, враховуючи своєрідність рельєфу та посилюючи мальовничість київського ландшафту.

4. Визначені силуетні особливості київського ландшафту на початку ХХ ст. Проаналізовано макросилует міста з екстер'єрними домінуючими спорудами і мікросилует - архітектурно-просторову композицію вулиць з інтер'єрними орієнтирами. Проведена систематизація видів домінантних і акцентних споруд Києва, що існували на початку ХХ ст.

5. На підставі аналізу виявлені значення певних компонентів міста: вулиць, площ, перехресть вулиць, кварталів, садиб, окремих споруд, починаючи від найвідоміших історичних ансамблів до деяких рядових характерних об'єктів у зв'язку з їх взаємодією з рельєфом і ландшафтом.

6. Запропоновані рекомендації стосовно бережного ставлення до індивідуальних характеристик міста; які визначаються природними пануючими узвишшями, горами, схилами, плато та архітектурними домінантами, між якими встановлюються візуальні зв'язки - «оглядові коридори, сектори», панорами, «бельведери», видові точки, перспективи важливі для визначення пластичної формули Києва.

7. Встановлені важливі складові формули ланшафтно-композиційної своєрідності давнього міста:

Просторовість

Багатоплановість

Панорамність

а) фронтальне розкриття панорами;

б) напівколова панорамність;

в) кругова панорамність.

Особливості візуального сприйняття простору міста:

а) послідовне «коридорне» розкриття на прямолінійних вулицях;

б) послідовне «коридорно» - секторне розкриття вулиць з ламаною трасою;

в) послідовне секторне розкриття звивистих вулиць;

г) розкриття красивих видів «бельведерів» з окремих майданчиків, виявлення візуальних акцентів місцевості в залежності від кількості секторів:

- односекторні ділянки;

- двосекторні ділянки;

- трисекторні ділянки;

- багатосекторні.

Ракурсне розкриття краєвидів, що залежить від точки зору глядача, який:

- знаходиться біля підніжжя гори, на вершині якої стоїть акцентна споруда;

- знаходиться на рівні відмітки розміщення об'єкту;

- коли глядач знаходиться на узвишші, вище рівня розташування споруди.

Дальність сприйняття - залежить від розмірів висоти споруди і місця її розташування. Домінуючі в просторі об'єкти, розміщені на Дніпровському узвишші (висота 100 м), стають орієнтирами, які видно з багатьох напрямків, на значній відстані. Велику Лаврську дзвіницю (96,5 м) в ясний день - з відстані 30 км. На дальність сприйняття впливають прозорість повітря, освітлення і колорит. Фронтальне, бічне, контражурне освітлення відзначається різними показниками від 30 до 3 км. Найбільшу дальність сприйняття дає насичений в тоні силует (в контражурі). Силует споруд, розміщених на брівці Дніпровського узвишшя, сприймається особливо виразно з боку Дніпра на фоні неба в часи заходу сонця.

Ступені візуальності. Кожна вулиця, кожен майдан, кожна садиба, кожен будинок міста мають свою індивідуальну просторову характеристику візуального сприйняття: візуальна обмеженість (прямолінійних вулиць, що проходять рівнинною територією); візуальне багатство криволінійних вулиць (на Андріївському узвозі), візуальна насиченість (на вул. В. Володимирській), візуальна активність (на Софійському майдані), візуальне розмаїття (на Олександрівській площі).

Пластична активність ландшафту визначається сумою перелічених якостей. Найціннішим ландшафтним комплексом міста є акваторії Дніпра з островами, та покриті зеленню парків дніпровські схили високого правого берега. З брівки схилів здійснюється видове розкриття, сприймається силует міста й оглядаються найбільш широкі панорами, простори заплавних терас лівого берега. Долина Дніпра утворює найбільш яскравий образ головного фасаду міста. Особливе значення має забудова Старокиївської гори, що знаходиться в центрі міста.

Органічність забудови забезпечується вдалим розташуванням рядової забудови і домінант з урахуванням рельєфу, характеру трасування вулиць, єдності просторових характеристик всіх компонентів міської забудови.

При всіх чудових задатках ландшафтів Києва все ж не використані архітекторами залишились такі можливості:

Терасування ділянок з їх великими можливостями, особливо на схилах Старокиївської гори в бік Подолу і Дніпра, з боку долини Либеді, в долині Хрещатика, на схилах Печерського і Старокиївського підвищень.

Пластики каскадної забудови на численних пагорбах міста, зокрема на вулицях Паньківській, Тарасівській, В. Васильківській, В. Володимирської; на схилах Печерського підвищення: на вулицях Анненківській, Інститутській та ін.

Просторове розкриття площ і вулиць. Думська і Бессарабська площі отримали замкнений простір, без враховування розвитку композиції з обох боків Хрещатої долини, як на схилах Старокиївського, так і Печерського підвищень. В. Володимирська не дістала достатнього розкриття, як передбачав архіт. В. Беретті.

Мало були використані можливості розкриття просторів всередині міста і його довкілля. Щільна периметральна забудова вулиці В. Житомирської заважає сприймати краєвиди панорам пагорбів і Дніпровської долини. Всередині міста недостатньо розкриті візуальні сектори на Велику Лаврську дзвіницю.

Недостатня завершеність візуальних картин на вулицях: на початку Хрещатика, на окремих ділянках В. Володимирської.

Створення органічності архітектури, виходячи із райтівського поняття «закоханості в свою ділянку».

Не використані можливості контрастного співставлення розкритих і закритих просторів на Царській, Думській, Караваєвській площах.

Деякі з тих можливостей були частково використані в радянський час при рішенні повоєнного Хрещатику, бульв. Л. Українки, забудови ділянок Печерську.

Розгляд піднятих питань може бути корисним при подальшому вдосконаленні силуету Києва та міського ландшафту в сучасних умовах. Досягнення, що збереглись на початку ХХ ст., не повинні бути загубленими. В роботі підводиться підсумок всім накопиченим досягненням, що були зроблені за попередні епохи, і намічена перспектива проблем і можливостей, які потрібно вирішувати на сучасному етапі. Закінченням цієї роботи не завершується, а лише починається пізнання своєрідності Києва, бо за цим повинні надійти більш детальні розгляди частин міста, які допоможуть не лише історикам, але і сучасним містобудівникам.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Кулєшова Т.О. Петербурзький розмах діяльності архітектора Вікентія Івановича Беретті в Києві // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Науково-технічний збірник - К.: КДТУБА. - 1997. - Вип. 1. - С. 13-17.

2. Кулєшова Т. Багатоплановість панорам київських краєвидів // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. - К. - 1998. - Вип. 5. - С. 138-141.

3. Кулєшова Т.О. Ландшафтно-композиційні особливості формування київських вулиць до початку ХХ століття // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Науково-технічний збірник - К.: КНУБА, 1999. - Вип. 4. - С. 74-76.

4. П'ять запитань на фоні «Відродження» // Архітектура України. - 1993. - №2. - C. 52-53.

5. Кулєшова Т. Приватна забудова минулого століття // А.С.С. - 1997. - №3. - С. 100-101.

6. Кулєшова Т. Своєрідність ландшафту і архітектури в образі Києва кінця ХІХ - початку ХХ століть / «Образ епохи. Культурне середовище Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст.» - Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - К. - 1995. - С. 6-7.

7. Кулєшова Т.О. Діяльність першого міського архітектора А.І. Меленського в Подільській частині Києва на початку ХІХ ст. // Поділ і ми. - 1997. - №4. - С. 16-17.

8. Кулєшова Т.О. Виникнення Києва // Україна-Ізраїль. Вісник. - 1997. - №1. - С. 34-35.

9. Кулєшова Т.О. Панорамність київського ландшафту // Поділ і ми. - 1998. - №5. - С. 24-25.

10. Кулєшова Т. Історичне життя давньої подільської площі // Поділ і ми. - 1998. - Електронний випуск. http: // uamedia/ Visti.net / web-сторінка.

11. Кулєшова Т. Таємниці чарівності Софійської площі // Поділ і ми. - 1999. - №4 - С. 30-31.

12. Кулєшова Т.О. Своєрідність київських садиб // Мегаполіс. - 1999. - С. 34-37.

Размещено на Allbest.ru