Аналіз діяльності А. Гауді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антоніо Гауді - видатний каталонський архітектор, новатор форми та один з найяскравіших представників стилів арт-нуво та модерн в архітектурному мистецтві.

Ле Корбюзье називає Гауді "конструктором ХХ ст". а сучасна критика підкреслює його дивну здатність поєднувати в собі таланти будівельника, скульптора, художника і архітектора. Гауді пропрацював 48 років. Основна частина його проектів зроблена для Барселони і там же побудована. Його архітектура далека від загальноприйнятої; зразком досконалості він вважав куряче яйце. Дон Антоніо вів скромний спосіб життя: харчувався в основному салатом і дешевими фруктами, змішуючи їх з молоком. Носив завжди один і той же костюм. Перехожі на вулицях приймали його за жебрака і подавали милостиню. Він жив у своєму світі, відрікшись від всього мирського. " Щоб уникнути розчарувань, не треба піддаватися ілюзіям" виправдовувався він, стверджуючи при цьому, що кожна людина повинна мати Батьківщину, а сім'я - свій будинок.

"Знімати будинок - все одно що іммігрувати" переконував Гауді інших, що все своє життя не мав ні сім'ї, ні свого будинку. Все своє життя він провів в Каталонії, лише один раз залишив її в 1887 році на короткий час. Завдяки Антоніо Гауді Барселона не схожа ні на одне інше місто в світі.

Антоніо Гауді народився в невеличкому місті Реус поблизу Таррагони (Каталонія). Його батько був ремісником-казанярем. Мати померла, коли він ще був дитиною, брат і сестра теж померли молодими. Сам Гауді починає цікавитись архітектурою та малюванням ще в школі в Реусі, а в 1870 році переїжджає в Барселону, щоб згодом вступити до місцевого університету на факультет архітектури. До цього він декілька років готується, одночасно підробляючи креслярем у місцевих архітекторів.

В студентські роки індивідуальність його світосприйняття проявилася досить гостро, кажуть, що він ненавидів аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами, взагалі «мертві» теоретичні предмети. Натомість захоплювався криволінійними формами та багатоманіттям живої природи, з якого потім виріс його унікальний, різноманітний за формою та кольорами стиль. Барселонський університет Гауді закінчує в 1878 році. «Або геній, або божевільний» -- так сказали про нього на випускному екзамені. Втім, на час закінчення університету, він вже мав непогані зв'язки в архітектурних колах Барселони, зробив декілька успішних проектів -- це дозволило йому досить легко та швидко стати успішним архітектором. В подальшому він навіть і не залишав Барселони, за виключенням коротких подорожей до Марокко в 1887 та візитів в Кастилію, де в нього був один проект. Його дивовижні, навіть божевільні та супервитратні проекти щедро фінансував багатий промисловець-бавовняр Аузебі Ґуель, завдяки якому Гауді міг зосереджуватись на творчості, абсолютно не думаючи про гроші. Гауді після 40 років, майже фанатичний католик, який вів екстремальний, чернечий спосіб життя, дотримувався суворих постів, а після їх закінчення, як кажуть, «тримав шлунок напівпустим, щоб залишити місце для Бога».

Щоденно сповідувався в гріхах та прагнув присвятити життя Богові, давши обітницю тепер працювати лише над релігійними замовленнями, ставав все більш нетерпимим до будь-якої критики своїх робіт, постійно вступав в конфлікти з владою, критикував сучасників та класиків. Смерть застала Гауді 7 червня 1926 року. Близько 6 години ранку він за звичкою йшов до будівельного майданчику Собору Святого Сімейства, і на одному з жвавих перехресть вулиць був збитий трамваєм. Але цього убогого, погано вдягненого старого, мабуть, сприйняли за місцевого жебрака, таксисти довго відмовлялись везти його до лікарні. Робітники з майданчика, помітивши відсутність Гауді протягом декількох годин, почали розшукувати його, знайшли в місцевій лікарні для бідноти. 10 червня від отриманих поранень Антоніо Гауді помер. Поховали його в склепі незавершеного й досі Собору Святого Сімейства в Барселоні. Серед найраніших робіт архітектора слід виділити монументальний фонтан для майдану Каталонії, проект госпіталю і дипломний проект актового залу університету. Проект був прийнятий більшістю голосів. Примітно, що директор школи відмітив при цьому, що не знає, вручає він диплом генієві або божевільному. У перший рік роботи в ролі дипломованого архітектора Гауді разом зі своїм приятелем Матаро підготував проект житлових будинків для робітників кооперативу Обрера Матаронесе, а також проект казино для кооперативу.

З кооперативом, директор якого Сальвадор Пагес став його другом, Гауді співробітничав з 1874 по 1885 рік. У 1881 році він підписав проект генерального плану Обрера Матаронесе, а через два роки, одночасно з будівництвом будинку для Пагеса, архітектор побудував єдиний в своїй практиці зразок промислової споруди - машинний зал кооперативу, який був перекритий параболічними арками, зібраними з невеликих дерев'яних елементів.

У 1880-ті роки відбуваються події, що визначили подальше життя Гауді він зустрічає Еусебіо Гуеля і призначається будівельником храму Саграда Фаміліа. Дон Еусебіо Гуель познайомився з Гауді, коли той був зайнятий на одній з перших незначних своїх споруд, і негайно залучив юного помічника архітектора до виконання своїх замовлень. З 1887 по 1893 рік Гауді зводить Палац в Асторзі.

Це найбільш "неоготична" із споруд архітектора, найбільш строга і суха: план у вигляді грецького хреста, суто кріпосний характер архітектури. Інші роботи того часу - Коллегіо Терезіано (1888-1890), Будинок Ботінес в Леоне (1891-1894), будівлю місій в Танжері (проект) (1892-1893), склади Гуель в Гаррафі (1895-1900).

В результаті багатократних поїздок до Англії дон Еусебіо Гуель зажеврів бажанням побудувати "місто-сад". Викуплена їм значна ділянка (15 гектарів) знаходиться на схилі гори, на найвищій точці тоді околичного району Барселони. Гуель замовив Гауді проект планування, надавши всі необхідні умови. Проте пізніше дон Гуель відмовився від всієї затії.

На готових до забудови ділянках залишилися лише валуни, якими були відмічені їх геометричні центри. З шістдесяти будинків, що планувалися, в Парку існують лише два. Працюючи над Парком Гуель, архітектор аж до 1906 року щодня приходив на будівництво, а з цього ж року, живучи в Парку, бував там по кілька разів на день. По суті справи, Парк відразу ж став витвором просторового мистецтва, і в ньому 20 жовтня 1906 року був влаштований прийом на честь першого з'їзду, присвяченого каталонській мові. Гауді встиг спорудити естакади для машин і пішохідні доріжки, заховані в химерних галереях, ширяючий над парком майдан, витіюваті сходи і пряникові будиночки біля входу. Посередині всього підноситься Зал Ста Колон, який повинен був стати ринком. Все в парку струмує, все звивається - і доріжки, і містки, і лавки, прикрашені мозаїкою з кераміки . Між 1907 і 1910 роками була споруджена знаменита "безкінечна" лава, малі обробні операції продовжувалися до 1914 року. Вже в 1922 році, не дивлячись на опір ряду членів муніципалітету, що заперечували проти "даремної" затії, Парк Гуель був придбаний містом. На вулиці Ноу-де-ла-рамбла стоїть палац Гуель. На вулиці Каролінас, 30-річний Гауді побудував щось пряникове, мавритански-бісувате, розписне і шахове, з ягідками, листочками, гульками і клітинками - Каса Вінсенс.

А по-нашому - будинок Мануеля Вінсенса-і-монтанера. Трапилося це в 1883 році, коли в європейській архітектурі стиль модерну тільки-тільки зароджувався, а в Іспанії навіть не намічався. Через те Гауді і вважають батьком "арт нуво", модерну в архітектурі. Наступний шедевр Гауді носить назву "Павільйони Гуель". Це залишки колишнього маєтку графа Гуеля, які включають вельми хитромудру, цегляно-лускату стайню і ковані ворота з екстравагантними драконами. Тепер це місце носить назву "Палац Педральбес". Гауді з'явився в Барселоні, коли Каталонія отримала незалежність, і місто нестримно перетворювалося. У 1860 році Барселона зруйнувала міську стіну, потім зламали похмуру фортецю Сьютаделью, а на її місці влаштували красивий парк з фонтанами і музеями. Гауді теж не залишився осторонь: ще студентом він разом зі своїм вчителем побудував в парку грандіозну споруду під назвою "Каскад" - щось середнє між водопадом і тріумфальною аркою. За зламаною міською стіною виник новий район, Ейшампле, тобто Розширення. Тут могли втілюватися найзухваліші архітектурні проекти, самі незвичайні задуми. Квартал, в якому архітектори вправлялися в дотепності, отримав назву "Квартал Розбратів". Його будинки - один затійливіше іншого - стали хрестоматією стилю модерну.

Перший вклад Гауді в стиль нового кварталу - Каса Кальвет (каса - будинок, а Кальвет - чергове сімейство фабрикантів, цього разу текстильних). У тому ж "Кварталі розбратів", на проспекті Грасіа, Гауді дав волю фантазії на повну котушку. Каса Батло - наповнений модерном. Каса Міла (1905 -1907 рр.) - наступний шедевр Гауді - в народі називають Ла Педрера. Він знаходиться на тому ж проспекті Грасіа. Будинок схожий на бетонну хвилю, що захльостує тротуар, на дику скелю, що зростає посеред вулиці. Гауді сказав, що фантастичні форми Педрери "перекликаються з контурами гір, що оточують Барселону, які видно з даху цього будинку". Зсередини будинок справляє набагато більше враження, особливо внутрішній дворик і горище, де влаштований музей Гауді. Під самим дахом вирізана кам'яна троянда, поряд з нею - слова молитви. Ла Педрера - один з найзнаменитіших в світі будинків. Частину його займає каталонський банк, частину - житлові квартири. Належить він як і раніше сім'ї Міла, для якої колись був побудований. Будинок Міла (1906-1910) став останньою завершеною роботою Гауді, найбільш бездоганною з точки зору художнього смаку сьогодення. Безумовне дивацтво цієї споруди в очах сучасників, що не мали зразка для порівняння, відбилася в непозбавленій іронічного відтінку назві будинку, що закріпилася серед барселонців: Ла Педрера - "Каменеломня". Палац Ґуель (1885--1889 р.р.)

Палац Ґуель -- міський будинок, замовлений промисловцем (та багаторічним спонсором Ґауді) Аузебі Ґуелем. Фасад будинку облицьований плитами сірого мармуру, лише між двома арками встановлена декоративна колона з каталонською емблематикою та вензелями господаря. Через незвичні арки параболічної форми гості могли вільно проїжджати в просторий вестибюль будинку прямо в екіпажах, а в самому вестибюлі передбачений спіральний спуск в підвал, де знаходяться стайні. Будинок Бальо (1905--1907 р.р.) В будинку Бальо (кат.Casa Batlló) Гауді досягнув апогею своєї захопленості криволінійними формами та «органічними» мотивами, застосувавши його абсолютно до всього -- від фасаду до інтер'єрів та меблювання. Покрівля викладена черепицею так, що нагадує риб'ячу луску. В будинку знаходиться 127 колон, і кожна з них унікальна -- від приземлених, грибовидних в підвалі до елегантних полірованих з піренейського змійовика в приймальній залі.

В центрі будинку знаходиться зал з куполом висотою 17,5 метрів. В залі також встановлений орган унікальної конструкції з системою труб, які виходять в верхню галерею. Інші кімнати розташовані навкруги центральної зали. Особливо цікавим є оформлення стелі кожної з кімнат. Розкішна кипарисова та евкаліптова обшивка, ажурна металева арматура.

Не менш унікальними є й меблі, також спроектовані Гауді. На стелі будинку знаходиться невеликий купол з загостреною вежею. Він оточений 18 вишуканими кам'яними скульптурами. Елементи фасаду, маленькі ажурні башти нагадують про ісламські архітектурні мотиви, декоративне керамічне оздоблення шаховим орнаментом яскраво виділяється на фоні необтесаного каменю та охряної цегли, з яких зроблений будинок. В орнаментах кованих брам на вікнах та балконах використані рослинні мотиви. В інтер'єрі будинку також майстерно поєднані ісламські, японські та європейські мотиви. Храм Святого Сімейства (1884-1926 [2040?]) Найголовнішим своїм дітищем Гауді вважав храм Саграда Фаміліа, Спокутний храм Святого сімейства, який почав будуватися ще в 1882 році виключно на пожертви людей, як звичайний собор. Але Гауді, який був залучений до проекту з 1884 року взяв на себе керівництво роботами і почав зводити щось небачене і нечуване з 170-метровими баштами, фантастичними формами, спіральними сходами, з мозаїками - вже не з уламків плитки, а з венеціанського скла. Робота настільки захопила архітектора, що вже з 1914 року він повністю зосередився лише на соборі.

Храм Святого Сімейства за задумом мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань. Звідси й глибокий символізм храму. Згідно з проектом, храм має три фасади, кожний з яких має власну назву: західний -- Різдва, східний -- Пристрастей Христових, та південний -- Вознесіння. Кожен фасад має чотири вежі висотою понад 100 метрів.

Всього заплановано дванадцять башт, що символізують кількість апостолів, а центральна, з хрестом - символ спокутної жертви Спасителя. З трьох фасадів за життя Гауді майже збудований був лише один. Він має три входи, що символізують Віру, Надію та Милосердя, які прикрашені скульптурними групами за євангельськими сюжетами. Окрім башт, за проектом Храм увінчується ще чотирма -- більш високими -- вежами, що символізують чотири Євангелія. Головна дзвіниця Ісуса Христа, увінчана хрестом, матиме заввишки 170 метрів, а друга за висотою дзвіниця Діви Марії -- 120 метрів. Внутрішній простір - сад: колони-стволи платанів, їх крони, що змикаються, утворюють купол, крізь нього видно зоряне піднебіння. Будівля проектувалася так, щоб дзвони в ній звучали як грандіозний орган.

Передбачалося, що вітер, проходячи через отвори башт, співатиме, як справжній хор. А ще - лави для тридцяти тисяч тих, що моляться. Його затвердили керівником робіт ще в 1883-му. До цих пір не зовсім зрозуміло, яким чином такий масштабний проект доручили архітектору-початківцю, тим більше що в молодості Антоніо був відомий іронічним відношенням до церкви. Скоріш за все - це доля Антоніо Гауді тут був і похований, в крипті собору Саграда Фаміліа, будівництву якого присвятив сорок три роки життя. Коли він помер, Барселона оплакувала архітектора, вивісивши траурні прапори. За труною йшло все місто. Трагічна загибель архітектора у 1926 р. не зупинила будівництво, воно продовжується й дотепер. Грандіозність задуму можна оцінити лише з того факту, що завершення його планується лише на 2040 рік. Гауді не залишив креслень, і його наступникам доводиться дуже важко.

Та все ж таки споруда, якій Гауді присвятив мало не ціле життя, навіть недобудованою, стала шедевром світової архітектури і гідна існувати в ХХІ столітті.

каталонський архітектор гауді модерн

Список використаної літератури

1. Шедевры Гауди. Авт.: Хворостухина С. А.;

2. Антонио Гауди. Сальвадор Дали. Авт.: Л. Боне, К. Монтес;

3. Антонио Гауди: Жизнь в архитектуре. Авт.: Райнер Цербст;

4. Гауди: Личность и творчество. Авт.: Бергос Ж Бассегода-и-Ноннель Ж

5. Лучшее из Барселоны (альбом). Изд.: A. Campana; Barcelona (издание на русском языке)- 2003.

Додатки

Рис.

Рис.

Рис.

Рис.

Рис.

Размещено на Allbest.ru