Софія Константинопольська. Найвидатніший пам’ятник архітектури Візантії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури та туризму України

Дніпропетровське училище культури

Софія Константинопольська. Найвидатніший пам'ятник архітектури Візантії

Виконав студент 3-р курсу

Заочного відділення

Кафедри РТЗ

Грабовський Є.Ю.

Викладач: Душина Т.Б.

Дніпропетровськ 2012

У другій половині І тисячоліття н. е. на зміну античній епосі прийшли часи раннього середньовіччя. У багатьох країнах світу поступово почали складатися нові виробничі відносини, характерні для доби феодалізму. У цей час найбільшої могутності досягає Візантійська імперія, що в політичному і культурному відношеннях стала спадкоємницею стародавнього Риму. На перше місце серед найбільших міст світу виходить Константинополь, який протягом багатьох століть матиме вплив на інші країни, особливо на мистецтво та архітектуру країн Східної Європи, Балкан, Кавказу, Близького Сходу. З усіх здобутків архітектури раннього середньовіччя найважливішим є Софійський собор у Константинополі, один з найвизначніших шедеврів світової архітектури. Задум імператора Юстініана І був грандіозним: збудувати найбільший у світі християнський храм, головний собор Візантійської імперії. У цей час візантійські зодчі працювали над розробкою нового типу споруди, що відповідала б особливостям театралізованого богослужіння візантійської столичної церкви. У Константинополі театралізований церемоніал був властивий не тільки церковним відправам: винятково пишними були прийоми послів, виходи імператорів тощо. Це були своєрідні засоби ідеологічного впливу на народні маси.

Старі типи базилікальних споруд з їх характерною композицією не були пристосовані до нових вимог, за якими головну роль у храмі почав відігравати центральний простір. Спробу поєднати базиліку з центрально-купольною спорудою константинопольські зодчі зробили вже в 527 р. під час будівництва церкви Сергія і Вакха. Але вдалою її назвати не можна: між центричною і базилікальною композицією не було органічного зв'язку. Спорудження Софійського собору доручили видатним зодчим тих часів -- Анфімію з Трал та Ісідору з Мілета. Обидва вже були відомі своїми теоретичними і практичними роботами з архітектури. Перед спеціалістами стояло дуже складне завдання: конструктивно й художньо поєднати центральну і базилікальну споруди, та ще й у небувалих масштабах.

Стародавній Рим мав зразки величезних купольних (Пантеон) та базилікальних (Максенція) споруд, однак перекрити великий простір дуже високо було не під силу римській будівельній техніці: бетонні монолітні склепіння для цього були непридатні. Отже, потрібно було винайти щось нове. Анфімій і Ісідор запропонували таку ідею: щоб зменшити величезний горизонтальний розпір від купола, треба поділити його зі сходу і заходу на півкуполи, а з півночі і півдня -- на пілони бокових нефів. При цьому в плані зберігалася структура тринефної базиліки і небачено широко розкривався центральний простір. Це було досягнуто за допомогою складної системи допоміжних конструкцій у вигляді менших напівкуполів. Головний купол поставили на чотири міцні пілони, що з'єднувались між собою величезними вигнутими трикутними арками, які нагадували надуті вітром паруси. Згодом парусні склепіння стали найхарактернішими конструкціями візантійської архітектури: за їх допомогою на квадрат підкупольного простору ставився круглий підбанник купола.

Собор було урочисто закладено 24 лютого 532 р., на сороковий день після того, як від пожежі загинула невелика церква Софії, що стояла на тому самому місці.

З усіх кінців імперії везли до Константинополя будівельні матеріали -- мармур, граніт, профир, цінні породи дерева тощо. Споруду мурували з цегли -- плінфи великого розміру. Для спорудження купола використовували спеціальні легкі керамічні деталі. Стіни обкладали дорогоцінними породами різнобарвних мармурів, мармуровою була і підлога. Великий художній ефект справляла мозаїка, виконана найкращими митцями імперії. На будівництво собору було витрачено величезні кошти: лише на спорудження амвону і хорів пішов увесь річний прибуток з Єгипту. Будівництво і оздоблення собору тривало близько шести років. І коли в день його освячення -- 27 грудня 537 року -- Юстініан увійшов у храм, то, маючи на увазі відомий Ієрусалимський храм, збудований у біблейські часи царем Соломоном, він сказав: «Я перевершив тебе, Соломоне!» Про враження від Софійського собору розповідає давньоруський літопис. Посли Володимира Святославовича, відвідавши Константинополь у 987 р., доповідали: «І прийшли ми в Грецьку землю і повели нас туди, де вони служать богу своєму, і не знали ми чи на небі, чи на землі ми, нема на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо як розповісти про це».

Стародавній собор не раз перебудовувався і добудовувався і багато втратив від свого первісного вигляду. Кілька разів падав від землетрусів його купол. Після землетрусу 986 р. його заново спорудив вірменський зодчий Трдат. Мозаїка, що збереглася до наших часів, в основному також належить до пізніших часів. Після взяття Константинополя турки перетворили собор у мечеть, і відтоді значно змінився його вигляд. Були добудовані контрфорси, мінарети і павільйони, а в середині -- знищені або позамазувані мозаїки. Інтер'єр пристосували до потреб ісламського культу. Проте собор не втратив основних своїх особливостей, і в наші дні він справляє велике враження як шедевр світової архітектури. Нині собор перетворено в музей. Його реставрують, відчищають стародавню візантійську мозаїку.

Візантійський письменник Прокопій писав, що собор «панував над усім містом, як корабель над морськими хвилями». Таке враження він справляє здалеку, і зокрема -- з моря, коли теплохід підпливає до Стамбула. Собор побудований на найвищому місці пагорба, де в античні часи стояв акрополь давньогрецького міста Візантії. Коли проходиш повз численні середньовічні споруди до площі перед Софією, то відчуваєш деяке розчарування. Нагромадження куполів, склепінь, прибудов, дещо приплюснута, як здається зовні, форма купола, прості, нічим не оздоблені фасади -- усе це не створює уявлення як про щось надзвичайне. Та коли потрапляєш до центральної частини споруди, не можна втриматися від здивування й захоплення. Перед глядачем -- інтер'єр казкової краси. За розмірами він здається вдвічі більшим, ніж склалося про нього уявлення за зовнішнім виглядом. Від нартексу і до центральної апсиди відкривається єдиний простір. Його художній ефект побудований на гармонійній композиції криволінійних елементів -- величезних півциркульних арок, що сягають на сорокаметрову висоту, півкуполів меншого розміру, великих аркад першого ярусу, півциркульних завершень віконних пройомів і, нарешті, гігантського купола, що має діаметр 31,5 м. Ритми криволінійних елементів гармонійно пов'язані з вертикальними ритмами колонад і могутніми горизонтальними лініями карнизів. Те, що внутрішній простір Софії здається більшим, ніж він є насправді,-- результат тонко розробленої системи масштабних співвідношень. Тому ніякі фотознімки передати цей оптичний ефект не можуть.

З художників, що малювали Софію, слід назвати італійського майстра початку XIX ст. Фоссаті. Він досяг ефекту масштабності, що його сприймає зір.

Чудовою є гармонійно підібрана гама мармурового облицювання стін: зеленуватих, рожевих і фіалкових відтінків, що добре поєднується з білим різьбленням капітелів та вкрапленими фрагментами мозаїчних зображень, нещодавно відкритих з пізніших нашарувань.

Коли стоїш під куполом константинопольської Софії, мимоволі згадується римський Пантеон. Там усе ясно, усе раціоналістично, усе так, як задумав і виконав майстер з його сміливим і точним розрахунком. Тут усе незвичайне, весь розрахунок художнього ефекту побудований на емоційному сприйманні, на враженні.

В історії світової архітектури і римський Пантеон, і константинопольська Софія залишилися неперевершеними серед архітектурних шедеврів світу.

Інтер'єр собору

Софійський собор в Константинополі донині вражає відвідувачів розмірами та величчю. Його довжина -- 81 метр, ширина -- 72, а висота --55 метрів. Для будівництва Собору Святої Софії демонтували та привезли колони і мармурові деталі інших храмів Візантійської імперії. Внутрішні роботи в храмі продовжувалися протягом декількох століть, і тому відрізняються особливою ошатністю. Стіни повністю вкрили мозаїками.

Коли Собор Святої Софії перетворився на мечеть, мусульманам довелося внести деякі зміни, оскільки будівельники зорієнтували собор за християнською традицією -- вівтарем на схід. Османи ж перемістили міхраб в південно-східний кут собору -- в напрямі до Мекки. Через цю зміну в

Ая-Софії під час молитви, мусульмани були вимушені розташовуватися під кутом відносно будівлі. Фрески та мозаїки вони вкрили товстим шаром штукатурки, на який виписали цитати з Корану. Деякі фрагменти фресок та мозаїк збереглися тому, що коли в 1935 році мечеть Ая-Софія стала музеєм, з них зчистили штукатурку, що приховувала їх.

Найбільш ефектна частина будівлі -- купол, діаметр якого становить майже 32 м. Зайшовши у внутрішню частину храму, першим кидається в очі його помпезність. Купол ніби піднятий у повітря над храмом окремо від загальної будівлі. Таку ілюзію створюють 40 вікон, через які пробивається світло. В центрі купола -- зображення Ісуса. Гігантська купольна система собору стала шедевром архітектурної думки свого часу. Візантійський літописець Прокопій Кесарійський про собор писав так:

«Цей храм являє собою чудесне видовище… Він піднімається вгору до самого неба, виділяючись серед інших будівель, як ладдя в бурхливих хвилях відкритого моря… він весь сповнений сонячного світла, і здається, ніби храм сам випромінює світло».

1935 року з фресок і мозаїк зчистили шкатурку, яка їх приховувала. Таким чином, в наш час на стінах храму можна бачити і зображення Ісуса Христа, і Богоматері, і цитати з Корану на чотирьох великих щитах овальної форми.

На поручнях верхньої галереї храму можна виявити графіті, залишені впродовж всієї історії його існування. Найбільш древні з них покриті прозорим пластиком і вважаються однією з охоронних пам'яток.

Реліквії

До розграбування хрестоносцями Константинополя 1204 року, в соборі зберігалася Туринська плащаниця -- полотно, в яке загорнули та в якому поховали Ісуса Христа. На полотні через деякий час відбилися лик і тіло Ісуса. Плащаниця зникла майже на 150 років. Зараз вона зберігається в підземеллі Туринського собору і її показують прихожанам раз на 25 років. Наступний раз станеться 2025 року.

Одне з див собору -- «плачуча колона», мармурова колона чотирикутної форми. Існує повір'я, що «плачуча колона» має чудодійний отвір, в якому завжди волого. В нього потрібно вставити палець та, накресливши коло, загадати бажання, яке обов'язково збудеться.

Сліди турецького панування в Софії в цій частині храму -- насамперед 4 величезних круглих щити з верблюжої шкіри, підвішені під куполом. Написи на них -- вислови з Корану та імена перших халіфів. Ці щити вважаються найбільшими зразками арабської каліграфії.

Мозаїчний цикл

Мозаїчне зображення Богородиці в апсиді

Мозаїки Святої Софії являють собою приклад візантійського монументального мистецтва періоду Македонської династії. Мозаїки показують всі три етапи розвитку столичного неокласицизму, оскільки виконані в три періоди: близько середини IX століття, на рубежі IX--X століть і наприкінці X століття.

Мозаїка апсиди

Найперший мозаїчний цикл створений після закінчення доби іконоборства в 867 році. До них відносяться мозаїки апсиди і віми. Манера виконання цих мозаїк ріднить їх з живописом 7 століття.

В апсиді вміщено тронне зображення Богородиці, що тримає перед собою на колінах немовля Христа. На склепіннях віми по боках від фігури Богородиці зображені два архангели (збереглася лише мозаїка з архангелом Гавриїлом). По краю конхи поміщений грецький напис (майже повністю втрачений нині) з наступним текстом: «Зображення, які обманщики тут скинули, благочестиві правителі відновили». Російський паломник Антоній Новгородський, який відвідав Константинополь близько 1200 року, повідомляє, що мозаїка апсиди створена іконописцем Лазарем, який постраждав в період іконоборства, а після Торжества Православ'я отримав широке визнання. Вірогідність цього допускає Андрій Грабар і повністю виключає візантиніст К. Манго.

Мозаїки південного вестибюля і північного тимпана

До першого періоду створення мозаїчного оздоблення належать зображення в склепінчастому приміщенні в південно-західному куті над південним вестибюлем собору. Вхідну стіну прикрашав деісус (фігура Іоанна Хрестителя не збереглася). На склепінні були поміщені 12 фігур, з яких збереглися і можуть бути ідентифіковані тільки пророк Єзекіїль, першомученик Стефан в позі оранти та імператор Костянтин І. В люнетах бічних стін поміщені напівфігури дванадцяти апостолів і чотирьох святих константинопольських патріархів періоду іконоборства: Германа, Тарасія, Никифора і Мефодія. В. М. Лазарєв відзначає низький рівень даних мозаїк і припускає, що їх створили майстри з чернечих кіл, а сам їх період створення одразу після закінчення періоду іконоборства обумовлює вплив на них народної творчості.

Близько 878 року в північному тимпані собору створені мозаїки із зображенням шістнадцяти старозавітних пророків і чотирнадцяти святителів. З них збереглися мозаїки із зображенням Іоанна Златоуста, Ігнатія Богоносця і чотирьох інших святителів. Рівень майстрів мозаїки, що працювали над їх створенням, В. М. Лазарєв оцінює як невисокий.

Вхідна мозаїка нартекса

Імператор Лев VI прихиляється перед Ісусом Христом

В добу правління імператора Лева VI (886--912) люнет нартекса прикрашала мозаїка із зображенням Ісуса Христа, що сидить на престолі з Євангелієм, відкритому на словах «Світ вам. Я світло світу» в лівій руці і благословляючого правою. По боках від нього в медальйонах зображені напівфігури Богородиці і архангела Михайла. Зліва від Ісуса зображений уклінний імператор Лев VI.

Незважаючи на те, що композиція несиметрична (фігурі Лева не відповідає ніяка фігура праворуч), мозаїка має сувору врівноважену композицію: «Вона здійснюється за рахунок широкої смуги внизу, на тлі якої розташована фігура, яка не складає, таким чином, самостійної композиційної плями.»

Андрій Грабар зазначає, що дана композиція дуже рідкісна для імператорської іконографії. Ймовірно, вона відображає якусь урочисту релігійну церемонію. Ця версія заснована на описаній у творі Костянтина VII Багрянородного «Про церемонії» урочистій зустрічі імператора з патріархом у нартексі храму Святої Софії. Імператор вислуховував від патріарха «молитву входу» і потім, перш ніж увійти до нави собору, тричі схилявся перед цими дверима. Також знаходять паралелі між сюжетом мозаїки і віршем Льва VI, в якому він описує Страшний Суд і припадає до ніг Христа, волаючи про заступництво до Богородиці і небесних сил. Австрійський мистецтвознавець Отто Демус вказує, що цю мозаїку можна розглянути тільки знизу і під дуже великим кутом зору. Це викликано тим, що кубики мозаїки розміщені в стіні похило, щоб складати з поглядом глядача прямий кут.

Портрет імператора Олександра

На північно-західному стовпі північної галереї собору розташований мозаїчний портрет імператора Олександра. Його відкрили в ході реставраційних робіт 1958 року. Портрет має точну дату створення -- 912 рік. Мозаїка відноситься до типу вотивних зображень і є прижиттєвим портретом імператора.

Постать зображена у фронтальній позі, Олександр представлений в дорогоцінному вбранні, підперезаним лором, прикрашеним дорогоцінними каменями, і в короні з підвісками. У праву руку поміщений предмет циліндричної форми (акакія або анаксікакія), а в ліву -- держава. Мозаїка зображує імператора за пасхальним богослужінням. Згідно з книгою «Про церемонії» в цей день імператор з Великого палацу йшов до собору, несучи в руці акакію (за повідомленням Георгія Кодіна це був згорток з шовкової тканини, наповнений землею).

По боках від зображення поміщені медальйони, що містять ім'я імператора і монограми, які розшифровуються так: «Господи, допоможи твоєму слузі, православному благовірному імператорові». На арках, що примикають до мозаїки із зображенням імператора Олександра, збереглися фрагменти мозаїк з орнаментом, виконаним в один час з портретом. Однак серед них відкриті два фрагменти зображення пагонів аканфа, що датуються періодом Юстиніана I. Академік В. М. Лазарєв відзначає, що особливістю даної мозаїки є широке використання срібних кубиків (у порівнянні з золотими), які займають близько 1/3 фону мозаїки.

Також в окремих місцях мозаїки (наприклад, великому пальці і на долоні лівої руки) кубиками мозаїки був непокритий підготовчий фресковий живопис.

Мозаїка південного вестибюля

Імператори Юстиніан I і Костянтин І із дарами перед Богородицею

Мозаїка люнета над дверима з південного вестибюля в нартексі собору створена в другій половині 10століття. На ній зображена Богородиця на престолі з Богодитям на колінах, а по боках імператорів Костянтина І (ліворуч), що приносить в дар місто Константинополь, і Юстиніана І (праворуч), що приносить Богородиці собор Святої Софії. Сам сюжет, на думку В. М. Лазарєва, запозичений з давньогрецького мистецтва. На думку мистецтвознавця В. Д. Ліхачової, ця мозаїка нагадує про титарські портрети Юстиніана і Феодори в базиліці Сан-Вітале. Однак поєднання на одній мозаїці фігур Костянтина і Юстиніана не знаходить аналогів у візантійському мистецтві. Андрій Грабар зазначає, що можливо, мозаїст скопіював якийсь древній зразок, оскільки імператори, хоча і зображені в парадних шатах XI століття, але не мають борід, хоча вони були в моді на момент створення мозаїки.

Рунічні написи

Рунічні написи в Софійському соборі в Константинополі

Рунічні написи в Софійському соборі -- написи скандинавськими рунами на мармурових парапетах Софійського собору. Ймовірно, вони надряпані воїнами з варязької гвардії імператора Візантії в добу Середньовіччя. Перший з рунічних написів відкритий 1964 року, потім знайдено ще ряд написів. Припускається можливість існування й інших рунічних написів, але спеціальні дослідження подібного роду в соборі не проводилися.

Софія Константинопольська - прообраз християнських храмів

В останнє десятиріччя минулого століття, після розвалу СРСР та зникнення «залізного завісу» наші співвітчизники раптово і дуже енергійно «відкрили» для себе Туреччину -- нашого великого південного сусіда.

Спочатку тільки купували, наводнивши наші стихійні ринки недорогими речами, а потім й самі почали продавати. Бізнесові стосунки почали динамічно розвиватися, урізноманітнюватись.

Вцілому перспектива ділових стосунків між Україною та Туреччиною обумовлена в першу чергу тим, що наші економіки взаємодоповнюючі, а також тим, що вони проходили, або проходять подібні процеси або етапи в своєму розвитку.

Масове «відкриття» Туреччини нашими співвітчизниками пов'язане також і з великими потоками відпочиваючих на турецькі курорти. Екскурсії нагадали призабуте чи замовчуване наше минуле, пов'язане із стосунками між Візантією, що була на території нинішньої Туреччини, та Київською Руссю, а також більш близькі за часом, але такі непрості відносини між Оттоманською Портою та Російською імперією. Це також накладає певний відбиток на розуміння сьогодення. На відміну від переважної більшості інших мусульманських країн, Туреччина розвивається як держава світська, за, так званою, ліберальною моделлю, коли значний вплив у житті суспільства відіграють демократичні засади в управлінні та надається пріоритет загальнолюдським цінностям в усіх інших сферах.

Найбільший інтерес у нас викликає сучасна архітектурно-будівельна практика Туреччини: організаційно-правові та фінансові аспекти будівництва, типологічні та стилістичні особливості житлових, громадських та рекреаційних споруд, рівень та характер застосування сучасних будівельних технологій та матеріалів.

Цивілізована історія України-Русі реально починається з прийняття християнства. Воно прийшло до нас із Візантії, що була на Сході наступницею колись великої й могутньої Римської імперії і відповідно володіла колосальним на той час інтелектуальним та духовним потенціалом. Звичайно, було дуже багато різних причин для прийняття нашими предками нової релігії саме від Візантії, але, щоб зрозуміти бодай частину з них, слід ознайомитись із архітектурою храму Софії Константинопольської, що знаходиться в найбільшому місті Туреччини -- Стамбулі. Собор Софії в Константинополі відноситься до тих витворів архітектури, котрі глибоко пов'язані з минулим, в яких враховано всі основні досягнення архітектури, але із значним домінуванням новітніх на той час досягнень. Храм споруджувався й перебудовувався впродовж багатьох сторіч, але цілісного й видатного в архітектурному та загально-культурному плані вигляду він досяг у результаті визначного будівельного етапу, коли за повелінням імператора Юстиніана в 532--537 рр. було споруджено головний його об'єм. Нове призначення, нові конструктивні та нові архітектурно-художні прийоми переважають у Софії.

При цьому константинопольська Софія являє собою синтетичне поєднання елементів, що мають у минулому свою тривалу історію. Так наприклад, колонада першого ярусу головного простору споруджена з колон, що привезені з славнозвісного в еллінські часи храму Артеміди в Ефесі.

Внаслідок того, що у Візантії релігія відігравала величезну роль у житті держави, Софія Константинопольська була головною спорудою імперії і повинна була відображати як велич держави, так і велич та богообраність імператора. Видатне значення Софії було дуже наглядно виражено у виборі місця для спорудження храму та в його обємно-просторовій побудові серед головних будівель візантійської столиці.

Розташовано храм в епіцентрі території, що знаходиться на перетині двох основних торговельних шляхів античності й середніх віків: західно-східного суходільного шляху, що з'єднував Європу з Азією, та північно-південного морського шляху, який наші предки називали шляхом «із варяг у греки» і який поєднував Скандинавію із середземноморським регіоном. Софія була найбільшою, найколоритнішою та найвищою архітектурною спорудою столиці. Все це вказувало на те, що Софія і сам Константинополь були центром, своєрідним серцем світу у ті часи. Софія являла собою споруду, в якій широкі народні маси, що стікалися до собору з вулиць та площ столичного граду, зустрічалися з вищою аристократією та чиновництвом імперії на чолі з імператором і патріархом, які виходили із сусіднього великого палацу. Ці зустрічі супроводжувалися складними церемоніями напівцерковного-напівсвітського характеру, призначення котрих було в тому, щоб усілякими засобами зміцнювати владу й авторитет імператора та уряду шляхом наочного показу їх божественного заступництва.

Засобом для цього слугував детально розроблений церемоніал, що носив театралізований характер. софійський собор константинополь мозаїка

Послідовність дій повинна була у символічній формі відображати історію світу, як вона викладена у Священному писанні. Для того, щоб здійснювати такі культові дії, необхідно було створити споруду, яка б мала великий центральний простір для церемоній і просторі оточуючі його приміщення для великої кількості глядачів. Потреба у колосальних розмірах Софії, особливій багатолюдності громадських зібрань, а також своєрідність культових дій -- все це змусило авторів Софії наново продумати архітектурний тип купольної базиліки й по-новому його організувати з урахуванням римського архітектурного досвіду, добре знайомого тогочасним архітекторам. Геніальне вирішення охопило одночасно функціональну, конструктивну та художню сторони архітектури. Воно призвело до нового повноцінного комплексного архітектурного образу. Видатне художнє значення системи куполу та напівкуполів Софії. До системи входять два великих напівкуполи та п'ять малих.

Ця система одночасно вирішує цілий комплекс художніх проблем, що органічно переплітаються з питаннями функціональної організації простору, та реалізує завдання конструктивного порядку.

Напівкуполи продовжують ритм нарощування простору інтер'єрів від бічних нефів до центрального. У міру розвитку напівкуполів у напрямку куполу простір наростає аж до кульмінаційної точки в центрі. У південному та північному напрямках розпір, що створюється величним куполом храму, гаситься могутніми стовпами, по двоє з кожного боку, разом із підкупольними стовпами арок і склепінь, які перекривають бокові нефи. Склепіння бокових нефів, що розташовані у двох ярусах, беруть участь у погашенні розпору купола в напрямку на південь і на північ. У східному та західному напрямках розпір гаситься напівкуполами. Видатне значення такого рішення полягає в тому, що напівкуполи виконують свою конструктивну роль, не загромаджуючи інтер'єру головної частини й не порушуючи його цілісності. У Софії центральний простір інтер'єру легкий, повітряний та динамічний. Ажурні колонади повязують його зі всіма оточуючими сусідніми приміщеннями. Простір зі всіх боків наростає у напрямку до вінчального куполу. Сам купол виникає й немов би вибудовується у часі на очах у глядачів; він поступово розвивається із напівкуполів. Основними будівельними матеріалами для стін є цегла на цем'яночному розчині, шари якого дорівнюють за товщиною цегляним плиткам. Тільки в найбільш відповідальних місцях було виявлено прокладання з одного ряду тесаного каміння. Чотири підкупольні стовпи викладені особливо ретельно з обтесаних блоків міцного вапняку. У нижніх частинах стовпів між блоками є тонкі шви розчину. Між кам'яними блоками в особливо відповідальних місцях пропущено прокладки зі свинцю. Ці прокладки, що згадуються у візантійських письменників, були останнім часом знайдені в самій будівлі. Підкупольні арки складено з цегли дуже великого розміру. Ці цеглини мають квадратну форму зі стороною близькою до 70 см. Купол викладено з цегли на товстих шарах цем'яночного розчину. Величезний центральний простір Софії й значно нижчі та тісніші, розділені на два яруси бокові нефи, скомпоновані по-різному й контрастують один з одним. Разом із тим вони доповнюють один одного й, поєднуючись, утворюють єдиний архітектурний комплекс Софії Константинопольської.

Призначені для глядачів бокові нефи подібні на зали в палацах. Загальну мальовничість бічних нефів підсилює мармурове облицювання, що підіймається до основ склепіння та огороджене згори мармуровим карнизом, а також золото мозаїчного покриття склепіння. Чудова композиція світлотіні досягається в бокових нефах надзвичайно тонким нюансуванням сильніше або слабкіше освітлених частин інтер'єру. Ступінь же освітленості глибоко продумана й точно зважена майстрами. Мармурові плити облицювання стін і мармур колон тонко підібрано. Переважають блідо-рожеві та доповнюючі їх блідо-зелені відтінки. Вцілому утворюється суцільний ніжний тон.

Світлотінь прорізних карнизів і легкі орнаментальні кольорові облямування золотих мозаїчних поверхонь доповнюють загальний ефект. Завдяки порівняно невеликій висоті бічних нефів їх розміри добре пов'язані з висотою людини. Колонам, що несуть склепіння, властиві до певної міри ордерні основи, успадковані від античності. Вони виступають вперед і відіграють роль з'єднувального елементу між фігурою людини та простором інтер'єру. За іншими композиційними принципами побудовано структуру центрального нефу. Інтер'єр головної частини Софії має величезні розміри й чітко окреслену просторову форму. Простір головного приміщення собору чітко обмежено лінійним кістяком, який просто та ясно позначено вертикальними лініями, що переходять в лінії арок та окружність купольного кільця. Сучасники імператора Юстиніана відзначали, що купол Софії немовби лине у повітрі, ніби його підвішено за ланцюги до неба. Богословська ідея, покладена в основу побудови собору архітекторами Анфімієм та Ісидором полягала в тому, що вона була покликана створити асоціативний образ найвищого християнського божества. Це була спроба зобразити те, що з церковної точки зору не є відображуваним. Навіть у самій назві храму не має поняття «Бога-отця» як найвищого начала «трійці», що лежить в основі християнської догми. Назва стосується лише однієї із властивостей цього найвищого божества, а саме його премудрості -- «софії». Саме ця глибока та складна філософія споруди храму в комплексі з феноменальними інженерними та художніми рішеннями забезпечила створення не тільки визначної пам'ятки своєї епохи. Софія Константинопольська стала невичерпним джерелом натхнення та прообразом для нескінченної кількості християнських храмів православного обряду і, в першу чергу, головного храму нашої славної давнини -- храму Святої Софії у Києві.

Список літератури

1. Енциклопедія архітектури. - М., 1994.

2. Всесвітня історія. - К., 2002.

3. Українська і зарубіжна культура. Посібник / За ред. Козири В.І. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru