Технологія будівельних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ '

ДЕРЖАВНИЙ ШОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «РОМЕНСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ»

Спеціальність: 5.06010101 Будівництво та експлуатація будівель і споруд

ЗВІТ ІЗ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Виконав: учень групи БС - 5

Литовченко О.М.

РОМНИ 2010

ХАРАКТЕРИСТИКА СЗАТ«НОВЕ ЖИТТЯ»

мурування муляр в'яжучий матеріал

СЗАТ«Нове життя» знаходиться с. Боцмани Роменського району Сумської області. Головна садиба розташована безпосередньо на території села по вулиці Київська і.

Персонал СЗАТ «Нове життя» умовно поділяється на декілька підрозділів залежно від спеціалізації. Основні з них я перерахую.

Тракторна бригада.

Автопарк.

Працівники в галузі тваринництва

Пилорама.

Адміністрація.

Економічне розміщення господарства досить вигідне, майже всі основні, пункти реалізації готової продукції та пунктів постачання знаходяться не далеко від м. Ромни, а саме відстань до найближчої залізничної станції -23км, до хлібоприймального пункту -23 км, м'ясокомбінату - 20 км. До обласного центру міста Суми відстань - 126 км.

Господарство розташоване в зоні помірно-континентального клімату, річна кількість опадів складає 420-540 мм. Вегетаційний період продовжується 150-170 днів, за цей час випадає 260-290 мм опадів, що становить половину річної норми. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом 100-112 днів. Середня дата закінчення весняних заморозків - 5-10 квітня, а настання осінніх морозів -5-10 жовтня.

Все це позитивно впливає на розвиток галузі рослинництва. Саме тому ТОВ «Нове життя» має основну спеціалізацію в галузі рослинництва, хоча тваринництво також розвивається

Розміщення і спеціалізація - два боки єдиного процесу суспільногорозподілу праці. Перше відбиває кількісне розміщення виробництва різнихвидів сільськогосподарської продукції, галузей сільського господарства натериторії країни за природноекономічними зонами, де для них склалисянайсприятливіші умови, друга - суспільний поділ праці у виробництві іокремим підприємствам, так і в середині них, тобто характеризує якісний біквиробництва. *

Спеціалізація - це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції на основі фондо -та енергоозброєності праці з урахуванням природноекономічних умов. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природноекономічним зонам і у певних підприємствах навіть по окремих виробничих підрозділах.

Слід відмітити, зерновий напрямок спеціалізації підприємства. Разом з тим за звітний 2009 рік спостерігається поглиблення спеціалізації в напрямку галузі рослинництва, це можна пояснити перш за все місцем розташування підприємства, що позитивно впливає на даний фактор.

Основний недолік грунтово-кліматичних умов господарства - недостатня збагаченість ґрунтів поживними речовинами і нестійке їх зволоження. Для підвищення родючості ґрунтів потрібно більше вносити гною, а з мінеральних добрив вносити ті види і в тій кількості, які необхідні для вирощування тієї чи іншої культури.

Щоб забезпечити необхідну вологість ґрунтів у всі періоди року, слід нагромаджувати і зберігати вологу агротехнічними прийомами. Незважаючи на деякі негативні явища, грунтово-кліматичні умови господарства дозволяють одержувати високі врожаї.

1. ЦЕГЛЯНЕ МУРУВАННЯ ЗА БАГАТОРЯДНОЮ СИСТЕМОЮ ПЕРЕВ'ЯЗУВАННЯ ШВІВ

1.1 Послідовність та способи виконання цегляного мурування

Укладання рядів цегли починають із зовнішньої версти. Мурування будь-яких конструкцій та їхніх елементів (стін, стовпів, обрізів, напусків), а також укладання цегли під опорними частинами конструкцій, незалежно від системи перев'язування, починають і закінчують тичковим рядом.

Східчастий спосіб рекомендується при багаторядному перев'язуванні швів. За цим способом спочатку викладають тичкову версту першого ряду. На ній зводять зовнішні ложкові версти від другого до шостого ряду. Потім викладають внутрішню тичкову версту ряду 7, порядно 5 рядів внутрішньої версти (8, 10, 12, 16) і забутки (9, 11, 13,15 і 17) (рис. 1.1, а).

Максимальна висота сходинки за такої послідовності звичайно становить шість рядів.

Змішаний спосіб (рис. 1.1. б, в) використовується при багаторядному перев'язуванні. Перші 7-10 рядів мурування звичайно виконують порядно.

При висоті мурування 0,6-0,8 м, починаючи з 8-10 рядів важко мурувати порядним способом, особливо при товщині стін у 2 цеглини і більше.

У такому разі рекомендується застосовувати східчастий спосіб мурування. Викладаючи верхні ряди зовнішніх верст, можна спиратися на нижні ряди (рис. 1.1, г), це полегшує працю.

Вертикальне обмеження стін - це рівний обріз мурування по вертикальній площині. Вертикальне обмеження стіни виконують за правилами багаторядної системи. Для перев'язування торця стіни використовують неповномірну цеглу (тричвертки). Для перев'язування забутки використовують чвертки цеглин. Перевіряють правильність мурування через кожні 4 ряди.

1.2 Мурування простінків у 2 цеглини з чвертями за багаторядною системою перев'язування швів

Підготовчий етап. До початку мурування простінків необхідно:

забезпечити гідроізоляцію фундаментів;

зробити позначки першого ряду цегляного мурування;

подати на робоче місце пристосування, інвентар, розчин і цеглу;

позначити віконні прорізи.

Технологія процесу й організація праці. Прочитайте робочі креслення мурування простінків за багаторядною системою перев'язування швів. На рис. 1.6, а, б показана послідовність мурування простінків з парною кількістю цеглин. На рис. 1.7, а, б - послідовність мурування простінків з непарною кількістю цеглин.

Мурування простінків починають і закінчують з цілої цеглини. Простінки за багаторядною системою перев'язування викладають, якщо їхня ширина перевищує 4 цеглини. Простінки звичайно мають навантаження більше за інші конструкції. Саме з цієї причини мурування простінків у пустошовку не дозволяється.

Подача і розстилання розчину. Наберіть з ящика лопатою розчин і розстеліть його на простінку. Для тичкового ряду розчин розстилайте передньою, а для ложкового - бічною стороною лопати.

Подача і розкладання цегли. Подавши на простінок розчин, беріть зі штабеля цеглу і розкладайте її стопками, дотримуючись відстані між стопками в півцеглини.

Мурування цегляних простінків. Цегляні простінки мурують способом «впритиск». Кельмою розрівняйте розчинову постіль. Ребром кельми підгорніть

частину розчину з постілі й притисніть його до вертикальної грані раніше покладеної цеглини (рис. 1.8). Одночасно лівою рукою беріть зі стопки і укладайте на розчинову постіль цеглину, притискуючи її до полотна кельми. Витягніть кельму і затисніть цеглиною розчин у шві. Ударом держака кельми осадіть покладену цеглину на розчинову постіль.

Перевірка якості мурування. Горизонтальність і вертикальність рядів перевіряють правилом і рівнем двічі на кожний 1 м висоти мурування. Для перевірки горизонтальності мурування кладуть правило, ставлять на нього рівень і визначають величину відхилення мурування від горизонталі (рис. 1.9). Вертикальність поверхонь і кутів перевіряють виском і рівнем (рис. 1.10).

Рис. 1.8 Рис. 1.9 Рис. 1.10

Розшиття швів мурування виконують із зовнішньої сторони стіни по розчину, який ще не затужавів.

1.3 Мурування прямих кутів у 1; 1,5; 2 цеглини за багаторядною системою перев'язування швів

Підготовчий етап. До початку робіт необхідно:

рОЗМІТИТИ КуТИ буДИНКу;

перевірити горизонтальність рядів мурування верхнього ярусу;

розставити розчинові ЯЩИКИ;

подати пакети з цеглою на робочі місця.

Роботу необхідно виконувати, дотримуючись правил техніки безпеки її охорони праці робітників відповідно до СНиП Ш-4-80*.

Технологія прогресу та організація праці. Прямі кути стін будь-якої товщини починають мурувати з укладання двох тричверток у тичковій зовнішній версті. Проміжки у забутці між тричвертками і тичками закладають чвертками цегли. Якщо два перших ряди викладають так само, як і при ланцюговій системі перев'язування, то наступні чотири ряди викладають ложками з обов'язковим перев'язуванням у півцеглини.

Стіни кута викладають східчастим способом за багаторядною системою перев'язування. Цеглу звичайно вкладають у зовнішніх верстах «вприсик з підрізанням розчину», у внутрішніх - «вприсик». Мурування кута обмежують збігаючою штрабою. Наводимо послідовність мурування кутів та вертикальних обмежень стін завтовшки у 1 цеглину (рис. 1.11), у 1,5 цеглини (рис. 1.12), у 2 цеглини (рис. 1.13).

Кути зовнішніх стін мурують у такому порядку:

встановлюють і вивіряють кутову порядівку;

розкладають цеглу і розстеляють розчин для зовнішньої та внутрішньої

ВерСТ ЛОЖКОВОГО ряду;

викладають зовнішню і внутрішню версти ложкового ряду і забутку;

розкладають цеглу і розстеляють розчин для зовнішньої і внутрішньої

ВерСТ ТИЧКОВОГО ряду;

- викладають зовнішню і внутрішню версти тичкового ряду;

- перевіряють якість мурування; розшивають шви з зовнішнього боку стіни.

Під час мурування відповідно до проекту вкладають арматурні сітки.

Встановлення порядівки і натягування гинура-прнчалкн. При виконанні робіт нульового циклу закладають кут, розмічають його і за нівелювальними позначками встановлюють порядівку, перевіряють її по виску і закріплюють, після чого натягують причальний шнур.

Розглянемо порядок укладання цегли і розстилання розчину для зовнішньої версти тичкового ряду.

Візьміть з піддона цеглу і розкладіть її на внутрішній половині стіни * паралельно її осі стопками по дві цеглини (відстань між стопками - 10-15 см). Потім перемішайте розчин у ящику і лопатою розстеліть його на зовнішній половині стіни завширшки 23-24 см і завтовшки 2-2,5 см.

Мурування зовнішньої версти тичкового ряду. Починайте мурувати кут з тричверток цеглин, які вкладають у зовнішню версту. Прилягання до покладених тричверток зводять з тичкових рядів.

Зовнішню версту тичкового ряду мурувати необхідно «вприсик». Кельмою розрівняйте розчин для трьох цеглин. Тримайте цеглину лівою рукою у похиленому стані, а ложковою гранню згребіть частину розстеленого розчину і рухайте його у напрямку раніше покладеної цеглини, створюючи повний * вертикальний шов. Потім легкими ударами ручки кельми осаджуйте цеглину на розчиновій постілі до рівня раніше покладених. Вичавлений на лицьову поверхню стіни розчин підрізайте кельмою і закидайте у вертикальний шов мурування.

Розкладання цегли і розстилання розчину для внутрішньої версти тичкового ряду. Розкладіть цеглу на зовнішній половині стіни і розстеліть розчин на внутрішній так само, як для зовнішньої версти тичкового ряду.

Мурування внутрішньої версти тичкового ряду. Внутрішню версту тичкового ряду мурують так само, як і зовнішню, але з повним швом.

Послідовно викладіть п'ять ложкових рядів із зовнішньої сторони, обмежуючи їх збігаючою штрабою. Далі продовжуйте мурування внутрішніх верст ложкових рядів, а потім муруйте забутку.

Розкладання цегли і розстилання розчину для зовнішньої версти ложкового ряду. Беріть з піддона цеглу і розкладайте її на внутрішній половині стіни паралельно її осі стопками по дві цеглини.- Відстань між стопками - 10-15 см.

Перемішайте розчин у ящику і лопатою розстеляйте його на зовнішній половині стіни грядкою завширшки 10-11 см, завтовшки 2-2,5 см.

Мурування зовнішньої версти ложкового ряду. Мурують «вприсик з підрізанням розчину». Кельмою розрівняйте розчин. Тримайте цеглину лівою рукою у похиленому стані. Тичковою гранню загрібайте частину розстеленого розчину і рухайте його до раніше покладеної цеглини, створюючи повний вертикальний шов. Після цього вирівняйте цеглину, осаджуючи її легкими ударами ручки кельми.

Розкладання цегли і розстилання розчину для внутрішньої версти ложкового ряду і забутки. Розкладіть цеглу на зовнішній версті так само, як і для мурування зовнішньої версти ложкового ряду. Потім розстеліть розчин для мурування внутрішньої версти і забутки шаром завтовшки 2-2,5 см.

Мурування внутрішньої версти ложкового ряду. Внутрішню версту ложкового ряду мурують так само, як і зовнішню, але з неповним швом.

Мурування забутки. Беріть з піддона по дві цеглини і вкладайте їх у забутку способом «напівприсик». Для цього беріть в кожну руку по цеглині, майже горизонтально загрібайте їхніми ложковими гранями розчин, частково заповнюйте ним вертикальний шов, щільно притискуючи до розчинової постілі. Повністю вертикальні шви заповнюйте при розстиланні розчину для наступного ряду мурування.

Перевірка якості мурування кута. Щоб визначити якість мурування кута будинку, використовують трикутник. За допомогою виска, правила і рівня перевіряють вертикальність кута і горизонтальність рядів мурування. У разі необхідності неточності мурування виправляють за допомогою правила і молотка-кирочки.

Розшивання швів мурування. Покладіть два ряди мурування. По розчину, який ще не затужавів, розшийте горизонтальні й вертикальні шви з зовнішньої сторони, попередньо протерши поверхню стіни ганчіркою або віником.

1.1.5

Мурування прилягань двох стін завтовшки в 2x1,5; 2,5x1,5 цеглини за багаторядною системою перев'язування швів

Підготовчий етап. До початку мурування прилягань необхідно:

забезпечити гідроізоляцію фундаменту;

перевірити горизонтальність верху раніше виконаного мурування;

нанести осі розбивання;

винести позначки першого ряду мурування;

підготовити інвентар, пристосування і матеріали.

Роботи слід виконувати дотримуючись правил техніки безпеки.

Технологія процесу й організація праці. Прилягання стін виконують однаковими рядами (в основній стіні й стіні, що прилягає). Тичкові версти у першому і в другому рядах відокремлюють чвертками цеглин. У наступних рядах мурують ложками, дотримуючись перев'язування швів.

Мурування прилягань двох стін у 2x1,5 цеглини показано на рис. 1.14, а у 2,5x1,5 цеглини - на рис. 1.15.

Прилягання внутрішніх цегляних стін до зовнішніх у випадку їхнього неодночасного зведення можна виконувати у вигляді вертикальної багаторядної або однорядної штраби.

У цих випадках у зовнішні стіни необхідно закладати сталеві зв'язки з випуском їх для зміцнення мурування.

Зв'язки розташовують не рідше як через 2 м по висоті мурування, а також у рівні кожного перекриття.

Зв'язки сталеві діаметром 6-8 мм або арматурні сітки, повинні бути завдовжки не менше 1 м від кута прилягання.

Тонкі (у півцегли і в одну цеглину) стіни всередині будівлі зводять після того, як зведені вже зовнішні капітальні стіни. Для їхнього з'єднання в капітальній стіні влаштовують паз, у який заводять тонку стіну. Існує й інший спосіб з'єднання, коли у шви капітальної стіни у процесі мурування закладають стрижні арматури.

Мурування виконується способом «вприсик із підрізанням розчину». Якість мурування перевіряють через кожні 3-4 ряди.

1.4 Мурування перетинів двох стін завтовшки в 1,5x1,5; 2x2 цеглини за багаторядною системою перев'язування швів

Підготовчий етап. До початку мурування перетинів необхідно:

забезпечити гідроізоляцію фундаменту;

нанести осі розбивання на фундаменті основної й допоміжної стіни;

винести позначки стін і точки перетинів;

підготовити інвентар, пристосування і матеріали.

Роботи слід виконувати дотримуючись правил техніки безпеки.

Технологія процесу й організація праці. Перетин стін за багаторядною системою перев'язування швів показаний на рис. 1.16 і рис. 1.17. Тичкові ряди основної стіни зміщують на чверть цеглини відносно іншої стіни і Між ними укладають чвертки. Наступні ложкові та тичкові ряди обох стін перев'язують на чверть або півцегли. При взаємному перев'язуванні ложкових рядів друга стіна не проходить через основну стіну а лише заглиблюється в неї на півцеглинии. Мурування може виконуватися «впритиск» або «вприсик з підрізанням розчину». Мурування перетинів стін здійснюється під шнур-причалку. Якість мурування перевіряють через кожні 3-4 ряди.

1.5 Змішане мурування

Підготовчий етап. До початку робіт необхідно:

- Перевірити рОЗМІТОЧНІ ОСІ;

- доставити на робоче місце матеріали, інструменти і необхідні пристосування.

Технологія процесу й організація праці. Мурування, яке виконуються з двох видів кам'яного матеріалу, називається змішаним.

Змішане мурування використовується при облицюванні зовнішньої поверхні стін, поліпшуються їхні теплозахисні властивості, міцність навантажених ділянок стін. Види змішаного мурування представлені на рисунках 1.18, 1.19, 1.20, 1.21.

Мурування з керамічного каменю і цегли починають з тичкового ряду. Потім викладають три ряди зовнішньої версти способом «впритиск з підрізанням розчину». Внутрішню частину стіни зводять з каменів за ланцюговою системою перев'язування швів. Зв'язок зовнішньої версти з іншою частиною мурування забезпечують тичковий і ложковий ряди забутки.

Мурування з бутового каменю і цегли починайте з верстового ряду каменів. З іншої сторони на таку саму висоту викладіть версту з тичкових і ложкових цеглин і укладіть камені в забутку.

Через кожні 4-6 ложкових рядів укладіть тичковий, що забезпечує перев'язування з муруванням.

Мурування з бетонних каменів і цегли починайте із укладання тичкового ряду цегли, потім викладіть вісім рядів зовнішньої версти з цегли способом «впритиск». Внутрішню частину стіни викладайте з шлакобетонних каменів за ланцюговою системою перев'язування швів. Перший ряд викладайте ложком, другий - тичк'ом і третій знову ложком. Через кожні три ряди мурування перев'яжіть прокладочними (тичковими) рядами цегли.

Перевірте якість мурування, у разі необхідності виправте допущені неточності.

2. ВИДИ І СПОСОБИ УЛАШТУВАННЯ ГІДРОІЗОЛЯЦІЇ

Від старанності підготування поверхонь залежить і якість ізоляції. Ізолюємі поверхні очищають від сторонніх предметів, сміття, бруду, згладжують їх. Гострим кутам пересічних поверхонь додають овальну форму. Після цього поверхню ретельно просушують і ґрунтують. Для очищення поверхонь застосовують електричні і пневматичні ударні машини, механічні щітки, піскоструминні агрегати, з; допомогою електрокалориферів, ламп інфрачервоного випромінюванні сушать ізолюєму поверхня.

Поверхня цід фарбувальну й обмазувальну ізоляцію необхідно ґрунтувати. Ґрунтовки під усі види бітумної ізоляції (крім холодних емульсійних) готують із трьох частин бензину чи уайт-спириту й однієї частини бітуму. Під ізоляцію із синтетичних лаків і смол застосовують ґрунтовки з тієї ж смоли чи лаку, але більш рідко розведені відповідним розчинником, чи спеціальні ґрунтовки, що випускаються промисловістю. Ґрунтовку рекомендується наносити на прогріту поверхню, тому що це сприяє більш глибокому її прониканню в пори конструкції і кращої зчеплюваності з ізолюючим покриттям. Цей спосіб складний, тому частіше його заміняють іншим способом, при якому наносять два шари ґрунтовки. Перший шар складається з холодного розчину бітуму в гасі чи дизельному паливі, другий - з розчину бітуму в бензині; другий шар наносять після повного висихання першого. Ґрунтовки на ізолюємі, поверхні наносять за допомогою пістолета-розпилювача, фарбопульта чи щітки.

Залізобетонні конструкції після очищення насікають, а перед нанесенням цементної штукатурки воложать і обдувають струменем повітря. Кам'яні і цегельні поверхні обробляють піскоструминними апаратами.

Фарбувальну гідроізоляцію застосовують головним чином для захисту конструкцій підземних споруджень і будинків від капілярної вологи. Виконують її гарячими і холодними бітумними і чековими мастиками, а

також матеріалами на основі синтетичних смол і пластмас (епоксидних, етінолевих лакофарбових матеріалів, фурилових, поліефірних і інших смол).

Поверхні, що підлягають фарбувальної гідроізоляції, вирівнюють, очищають від бруду, пилу і покривають холодною ґрунтовкою (розрідженим бітумом чи рідким розчином полімерних смол). Фарбувальну ізоляцію наносять у два - три шари з загальною товщиною 2...4 мм при використанні гарячої бітумної чи пекової мастик, 1.5...З мм - бітумних паст, 0,5... 1,5 мм - бітумних емульсій, лаків і фарб. Найбільш водонепроникними і морозостійкими покриттями є фарбувальні гідроізоляції з полімерних складів.

Фарбувальний ізоляційний шар наносять на поверхні конструкцій після висихання ґрунтовки за допомогою пістолетів-розпилювачів і фарбопультів, а при малих обсягах робіт і в стиснутих умовах - щіткою. Для нанесення фарбувальної ізоляції застосовують і газопламеневе напилювання (рис, 2.1).

Обклеювальну гідроізоляцію (рис. 2.2) виконують як суцільний водонепроникний килим з рулонних чи гнучких листових матеріалів, що наклеюються в 1...4 шару на ізолюючі поверхні.

Як ізоляційні матеріали застосовують ізол, бризол, руберойд, бітумовану склотканину, толь-шкіру й ін., а також полімерні рулонні і листові матеріали -поліхлорвініл, поліетилен, вініпласт. Така ізоляція прийнятна для споруджень, підданих невеликим деформаціям, опадам і деяким динамічним навантаженням, її усувають з боку гідростатичного напору щоб уникнути відриву.

Вертикальні поверхні оклеюють по захватках і ярусам висотою до 1,5 м. Попередньо розкрійний матеріал подають до робочого місця і контейнерах. Мастику наносять механізованим способом, а при малих обсягах робіт - вручну. Листи приклеюють знизу нагору, перекриваючи кожний попередній шар .наступним не менш, ніж на 100 мм у подовжніх і на 150.1.200 мм у поперечних стиках.

Листова гідроізоляція (рис. 2.3)- це водонепроникне суцільне огородження будівельних конструкцій зі сталевих листом товщиною 2...6 мм чи твердих пластмасових (вініпластових і ін.) листів. Перші застосовують при великих гідростатичних напорах для забезпечення постійної сухості приміщень в умовах високих температур і динамічних навантажень, другі - для захисту конструкцій (резервуарів і ін.) від агресивних середовищ.

a - пола і стіни підвалу; б - порядок наклейки рулонів; в - пристосування для наклейки рулонів; г - вертикальна наклейка; д - інструмент; і - бетонна підготовка; 2 - цементна стяжка; з -гідроізоляційні килими; 4 - захисний екран (асбофанера); 5 -ізолюємо конструкція; в -стяжка, що вирівнює; 7 - ґрунтовка; 8 - покривний шар; 9-підклеювання; і о-рулони; і1 -захисна стяжка; 12 - бачок з мастикою; 13 - направляючий валик; 14 - еластична коток; 15 -шпатель; 16- коток; 17 - лопатка - шпатель; 18-гребок; 19 - ківш - шпатель

Рис. 2.3. Улаштування листової гідроізоляції

а - зі сталевих листів; б - із пластмасових листів; і - підлога; 2 - сталеві листи; 3 - анкери; 4 - ізолююча конструкція; 5 - куточки; б - місце зварювання; 7 - цементний розчин; 8 - кріплення листів

Ці покриття характеризуються високою вартістю і трудомісткістю пристрою.

Виробництво гідроізоляційних робіт зводиться в основному до виконання трьох операцій: підготовці ізолюємих поверхонь, готуванню ізоляційних складів і пристрою ізоляційного покриття.

Коли ізолюємі конструкції виконують з монолітного бетону, вертикальну металеву ізоляцію встановлюють так, щоб вона одночасно служила й опалубкою.

Гідроізоляцією з пластмасових листів захищають конструкції від агресивних впливів. Пластмасові листи з'єднують зварюванням у середовищі гарячого повітря при 200...220 °С. Гідроізоляційні пластмасові листи прикріплюють до ізолюємих поверхонь шляхом наклейки їх клеєм ПХ із наступним зварюванням стиків чи анкеровкою через притискні планки за допомогою будівельного пістолета.

Литу гідроізоляцію виконують шляхом розливу по основі чи заливу в порожнину між ізолюємою поверхнею будинку і захисною стінкою гарячого асфальтового розчину чи мастики. Технологічний процес улаштування литої гідроізоляції по горизонтальній поверхні складається в очищенні і -вирівнюванні поверхні, розливі і розрівнюванні по ній гарячого матеріалу шаром 15...40 мм. Подають гарячий матеріал на робоче місце краном чи підйомником у баддях чи бачках, виливають на поверхню і розрівнюють металевими шкребками. Другий шар наносять після попереднього прогріву країв першого шару електричною праскою чи інфрачервоним випромінювачем. Литу гідроізоляцію вертикальних поверхонь улаштовують шляхом поярусного заливання гарячої мастики в порожнину між ізолюємою

поверхнею й опалубкою або стінкою, що обгороджує. Заливання ведуть ярусами висотою 20..40 см. Захисну стінку зводять з тонких залізобетонних плит чи цегли.

Вертикальні поверхні підземних частин будинків у міру їхнього нарощування присипають землею. Лита гідроізоляція не повинна мати тріщин, раковин, розшарувань.

При необхідності горизонтальні і вертикальні гідроізоляційні покриття захищають шаром розчину.

Асфальтну гідроізоляцію виконують-у виді суцільного покритті, утвореного нанесенням на ізолюючу поверхня шарів гарячих асфальтових мастик чи розчинів або холодних емульсійних мастик і паст. Цей вид ізоляції застосовують для захисту від капілярної вологи, а також у покриттях з підвищеною міцністю

Гарячу штукатурну асфальтову ізоляцію наносять при температурі її 160...180°С; холодну -'у виді емульсійних паст і мастик. Гарячі асфальтові штукатурки здобувають гідроізоляційні властивості відразу після остигання, холодні після висихання. Гарячу асфальтову ізоляцію виконують із сумішей найбільшої в'язкості, що дозволяє наносити їх не тільки на горизонтальні, але і похилі (більш 45°) поверхні механізованим способом розчинонасосами чи асфальтометами.

Штукатурна ізоляція може бути двох видів: цементно-піщана й асфальтова. Цементно-піщана ізоляція являє собою шар затверділого і міцно зчепленого з ізолюємою поверхнею розчину складу 1:1, 1:2 чи 1:3. у якості цементу застосовують водонепроникний ВВЦ, водонепроникний що розширюється ВРЦ і портландцемент із противоусадними добавками і добавками, що ущільнюють, бітумні латексні емульсії, рідке скло, алюмінат натрію, абіетат натрію й ін. Штукатурки з такими добавками мають підвищену стійкість проти розмиву водою. Цементно-піщану ізоляцію застосовують для споруджень з фундаментами, закладеними на міцних ґрунтах, не підданих нерівномірному осіданню. При наявності гідростатичного тиску ізоляцію влаштовують з боку його дії, а при відсутності напору вод - з внутрішньої і з зовнішньої сторони конструкції. Цементно-піщану гідроізоляцію влаштовують шарами по 8... 10 мм і загальною товщиною 2...2,5 см. Верхній накривочний шар товщиною 3...5 мм улаштовують з розчину на дрібному піску з наступною затіркою цементом (залізненням). Ця гідроізоляція витримує гідростатичний тиск до 0,6 МПа.

3. Інструменти і пристосування, інвентар виробника кам'яних конструкцій

і. Продуктивність праці виробника кам'яних конструкцій багато в чому залежить від якості використаного ручного інструменту. Розглянемо ручні інструменти, які використовуються на будь-яких будівництвах.

Кельма типу КБ (ГОСТ 9533-81). Це лопатка зі сталевого тонколистового полотна з зігнутою ручкою. Ручка вироблена з деревини твердих порід. Кельму застосовують для розрівнювання розчину,"заповнення вертикальних швів і підрізання надлишків розчину(рис. З.і).

Рис. 3.1. Кайло Рис. 3.2. Молоток Рис. 3.3. Лопата

Молоток-кайло МК (ГОСТ 11042-83). Маса - 0,55 кг, дерев'яна ручкою завдовжки до 300 мм (рис. 3.2). Використовують також молоток для рубання/тесання цегли, керамічного каменю, при цьому лезо молотка має бути під прямим кутом до поверхні ребра цеглини.

Розчинова лопата типу ЛР (ГОСТ 19596-87). Має полотно з листової сталі завтовшки 1,6 мм. Круглий металевий стрижень завдовжки 320 мм зберігає від зношування дерев'яний держак. Лопата призначена для подачі й розрівнювання розчину, а також для перемішування його в ящику (рис. 3.3).

Розшивка (ГОСТ 12803-76). Має робочу частину у вигляді розрізаної уздовж сталевої трубки, ручка - з деревини хвойних порід. Оброблення й ущільнення швів мурування виконують сталевими розшивками, що мають увігнуту й опуклу поверхню (рис. 3.4).

2. Щоб прискорити мурування, підвищити продуктивність праці та йогоякість, використовують малогабаритні ручні пристосування.;

Причальні скоби П - подібної форми (рис. 3.5). Закріплюють їх у швах мурування. Скоби виготовляють з листової сталі, надівають на цеглину, 3.4. покладену горизонтально

Розшивка . Скоби Шнур:1) корпус; 2) ручка; 3) шнур

Кручений причальний шнур (рис. 3.6). Шнур має товщину 1,5-3 мм. Натягують його вздовж стіни, що зводиться. Цей ручний пристрій призначений для дотримання горизонтальності мурування.



Пристрій у вигляді прямокутного корпуса або зварної рамки використовують для фіксування натягнутого шнура у вертикальній і горизонтальній площинах.

3. У будівництві використовується чимало різнорідних контрольно-вимірювальних інструментів.

Шаблон (рис. 3.8). Виготовляється у вигляді металевого трикутника. Призначений для розмітки і перевірки прямих кутів кам'яних стін. Шаблон складається з двох лінійок, сполучених хомутами з притискними гвинтами. Використовують шаблон також для розмітки віконних і дверних прорізів.

Висок (ГОСТ 7946-80). Маса - 0,2-ї кг. Складається з конусоподібного корпуса, крученого шнура й алюмінієвої планки (рис. 94). Призначений для перевірки вертикальності кутів і поверхні мурування.

Правило. Пристрій зроблений з відфугованого дерев'яного бруска або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2-2 м (рис. 3.10). Правило призначене для контролю поверхні викладених стін.

Складаний метр і рулетки (рис. 3.11). Бувають завдовжки 2-20 м, Використовують для лінійних вимірів під час мурування.

Рівень. Лінійка, яка знаходиться у металевому корпусі завдовжки 750 мм. Всередині лінійки знаходяться ампули, які фіксують Горизонтальний і вертикальний рівні (рис. 3.12). Ним перевіряють мурування.

4. При виконанні кам'яного мурування використовують різноманітний інвентар.

Установкарозчинова до 2 м³ (рис. 3.13). Призначена для приймання, підігріву, перемішування і дозованої видачі товарного розчину у спеціальну тару. Бункер з щелепним затвором (рис. 3.14). Вміщує до 1,2 м³. Призначений для приймання і подачі розчину на робоче місце.

Захват, що сам затягується (рис. 3.15). Вантажопідйомність - 1,75 т. Пристрій має вигляд прямокутної рами з двох щелепних підйомних затискувачів. Застосовується для розвантажування пакунків силікатної цегли без піддонів з автотранспорту і подачі їх до місця мурування.

Рис. 3.14. Бункер Рис. 3.15. Захват:

Підхоплювач-футляр. Вантажопідйомність - 1,5 т. Складається з двох півфутлярів Г-подібної форми, які закріплені на захватних важільцях (рис. з,16). Підхоплювач-футляр призначений для розвантаження одразу двох пакунків цегли з автомобіля і подачі їх на робоче місце.

Бак для змочування цегли. Ємкість, яку заповнюють водою (рис. 3.17). У жарку і суху тюгоду піддони з цеглою опускають у бак, змочують і подають на робоче місце. Переносні світильники. Мають вигляд розсувної рами з телескопічним стояком з плафонами (рис. 3.18). Призначені для освітлення робочого місця у темний час доби. Контейнер для схову одягу, інвентарю, пристосувань бригади мулярів. Має відділення для двох змін (рис. 3.20). Технологічно необхідний набір інструментів, пристосувань та інвентарю, розрахований на бригаду, називають нормокомплектом. Дбайливе використання такого нормокомплекту сприяє підвищенню якості, безпеки та продуктивності праці мулярів.

Рис. 3.16. Підхоплювач: Рис. 3.17.Бак: Рис. 3.18. Світильники:

5. Порядівки (рис. 3.21). Пристосування з кутиків, труб або рейок з позначеннями, що відповідають товщині горизонтальних рядів кладки: для звичайної цеглини -77 мм (65 мм товщина цеглини +12 мм товщина шва), для стовщеної цегли - 100 мм. Пристосування призначене для закріплення причального шнура, дотримання горизонтальності й вертикальності рядів стін, що зводяться.

Таблиця 3.1 Види порядівок

Дерев'яні	Проміжні	До 3 м на один поверх	Скобками і клинами

Різноманітні конструкції порядівок класифікуються за кількома ознаками (табл. 3,1).

Порядівки встановлюють до початку мурування у кутах будинку (рис. 3/22), у місцях прилягання стін і на довгих ділянках через кожні 12 м. Точність установлення пристрою контролюють виском.

Мурування зовнішньої версти ведуть відповідно до натягнутої для кожного ряду причалці. Для внутрішньої версти причалку натягують через 2-3 ряди і кріплять скобами.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування порядівок скорочує час на перевірку правильності мурування, забезпечує вертикальність кутів і необхідну товщину горизонтальних швів.

4. ВИДИ ТА ВЛАСТИВОСТІ В'ЯЖУЧИХ МАТЕРІАЛІВ

Для спорудження будівель і споруд використовують різні штучні матеріали: камінь, цеглу, блоки, панелі. Щоб будівля була міцною, штучні матеріали необхідно зв'язати в єдину монолітну конструкцію. Для цієї мети служать в'яжучі матеріали. Без перебільшення можна сказати, що вони у сучасному будівництві -- найголовніший будівельний матеріал і сировина для одержання інших матеріалів і виробів.

Найпростіші природні в'яжучі -- глина, гіпс, вапно -- застосовують з давніх часів. У сучасному будівництві використовують велику кількість неорганічних (мінеральних) і органічних (бітумних, полімерних) в'яжучих із найрізноманітнішими властивостями.

Основні характеристики в'яжучих матеріалів -- міцність, швидкість отвердіння і строки схвачування (тобто час, доки в'яжучий матеріал залишається пластичним).

Мінеральними в'яжучими називають порошкоподібні речовини, які при змішуванні з водою утворюють пластичну легко формовану масу («в'яжуче тісто»), яке поступово твердіє до каменеподібного стану.

Розрізняють повітряні й гідравлічні в'яжучі.

Повітряні в'яжучі речовини твердіють і зберігають свою міцність лише на повітрі. До них належать глина, гіпсові в'яжучі, повітряне вапно.

Глину як в'яжучий компонент застосовують у місцевому сільському будівництві для штукатурних і кладочних розчинів. З глини з додаванням соломи одержують також матеріал для кладки стін. Завдяки високій пластичності і здатності утримувати воду глина служить як добавка до цементу у будівельних розчинах.

Гіпсові в'яжучі речовини одержують термічною обробкою гіпсової сировини. Гіпс при твердінні розширяється. Це дає змогу застосовувати його на відміну від інших в'яжучих без заповнювачів. Недолік гіпсових в'яжучих -- їх гігроскопічність.

Вапно -- один із найдавніших в'яжучих матеріалів. Сировиною для його одержання служать гірські породи: вапняк, доломіт, крейда. Одержують вапно обпалюванням цих порід у спеціальних печах. Шматки обпаленого вапна -- грудкове вапно -- гасять водою. Велика кількість теплоти, що виділяється при цьому, різко підвищує температуру вапна і води, яка може навіть закипіти (тому негашене вапно називають киплячим).

З негашеного грудкового вапна методом розмелювання його в шарових , млинах одержують негашене порошкоподібне вапно.

Залежно від маси води, яку взяли для гасіння вапна, можна одержати:

гідратне вапно (пушонку), якщо води беруть 50...75 % від маси вапна, тобто стільки, скільки необхідно для перебігу реакції гідратації (процесу гасіння);

вапняне тісто, якщо води беруть у З--4 рази більше/ніж вапна; вапняне молоко, якщо води беруть у 10 разів більше, ніж вапна.

Вапняне тісто дуже пластичне. При тривалому твердінні вапно набуває досить високої міцності. Основний недолік вапна -- низька водотривкість.

Гідравлічні в'яжучі речовини твердіють і зберігають міцність як на повітрі, так і у воді. До цієї групи належать гідравлічне вапно, портландцемент та його різновидності.

Будівельне гідравлічне вапно - продукт помірного обпалювання вапнякових порід із вмістом глини 8--20 %. Гідравлічне вапно, змочене водою, повністю гаситься, утворюючи пластичне тісто. На відміну від повітряного гідравлічне вапно швидше твердіє, набуваючи з часом, водотривкості. Застосовують його для одержання низькомарочних розчинів 'та бетонів. Недоліки гідравлічного вапна - низькі міцність і морозостійкість.

Будівельники здавна вели пошуки більш досконалого в'яжучого матеріалу. Практично одночасно (у 1824--1825 pp.) незалежно один від одного Єгор Челієв у Росії та Джозеф Аспдін в Англії методом обпалювання до спікання суміші вапняків і глини одержали матеріал, близький за властивостями до портландцементу.

Цементи -- найпоширеніший гідравлічний в'яжучий матеріал. Наша промисловість випускає більше ЗО видів цементу. Найбільший обсяг випуску (близько 66 %) припадає на портландцемент.

Сировинна суміш для одержання цементу складається з 75 % вапняку і 25 % глини. В результаті обпалювання її у печі одержують портландцементний клінкер. Його перемелюють у шарових млинах, додаючи 3--5 % гіпсового каменю, і одержують цемент.

При розведенні портландцементу водою спочатку утворюється цементне тісто, яке поступово густіє, твердіє і переходить у каменеподібний стан.

Міцність цементного каменю наростає досить швидко протягом перших 7 діб. Потім з 7 до 28 діб зростання міцності сповільнюється, а далі незначне збільшення міцності триває протягом кількох років.

Властивості цементу характеризує його марка, яка визначається межею міцності при стисканні й згинанні зразків балок розміром 40 х 40 х 160 мм, виготовлених із пластичного розчину складу 1:3 (1 частина цементу за масою, З частини піску) і випробуваних у віці 28 діб після твердіння їх у стандартних умовах.

За міцністю розрізняють цементи високоміцні (марки 500, 600 і вище), підвищеної міцності (марка 500), рядові (марки 300 і 400) і низькомарочні (нижче марки 300).

Промисловість на основі портландцементного клінкеру випускає багаторізновидностей портландцементу, які задовольняють різноманітні вимогисучасного будівництва:

швидкотвердіючий портландцемент (ШТЦ), який відрізняється швидким зростанням міцності у перші дні твердіння;

пластифікований портландцемент (розчини та бетони, які одержують на такому цементі, мають високі пластичність, міцність і морозостійкість);

гідрофобний портландцемент (бетонні і розчинові суміші на цьому цементі відрізняються підвищеними морозостійкістю і водонепроникністю);

сульфатостійкий портландцемент;

білий і кольорові портланді{ементи (застосовують для опоряджувальних робіт);

шлакопортландцемент (має високу корозійну стійкість);

пуццолановий портландцемент (застосовують для гідротехнічного будівництва, оскільки він має високу водостійкість).

Промисловість випускає також спеціальні види цементу: глиноземний, розширювані і безусадочні, кислототривкий.

Цементи для будівельних розчинів. З метою економії цементного клінкеру випускають спеціальний цемент для будівельних розчинів. Марка цементу, який застосовують для будівельних розчинів, 150. Одержують його методом одночасного подрібнення цементного клінкеру, гіпсу і мінеральних добавок. Вміст цементного клінкеру становить 20--ЗО % від маси цементу. Такі цементи застосовують для кладочних і штукатурних розчинів.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ МУЛЯРА

Ділянка безпосереднього мурування разом зі встановленими поруч піддонами з цеглою, ящиками з розчином і риштуваннями утворюють робоче місце виробника кам'яних конструкцій, будинків та споруд. Правильна організація робочого місця забезпечує високу продуктивність праці.

При муруванні глухих ділянок стін робоче місце (рис. 5.1) має бути завширшки 2,5-2,6 м і поділятися на зони: робочу (завширшки 60-70 см), де працює муляр; складування (завширшки до 1,6 м), де ящики з розчином чергуються з піддонами цегли; вільну (завширшки 30-40 см) для проходу.

Рис. 5.1. Робоче місце муляра при муруванні глухих ділянок стін

Робоче місце при муруванні простінків (рис. 5.2) має бути завширшки до 2,6 м і також поділяється на зони: робочу; складування; вільну. Для того, щоб муляр виконував менше рухів, піддони з цеглою розміщують напроти простінків, довгим боком перпендикулярно стіні споруди, яку зводять будівельники.

Рис. 5.2. Робоче місце муляра при муруванні простінків

При муруванні кутів стін робоче місце організовують таким чином: уздовж ділянки мурування залишають вільну смугу (робочу зону) завширшки 60 - 70 см; піддони з цеглою ставлять ближче до кутка, повернувши ящик з розчином довгим боком упоперек стіни (рис. 5.3).

При муруванні стовпів робоча зона має бути завширшки 70 см і розташовуватися між матеріалами мурування по один бік стовпа, який викладають.

Цеглу розміщують ліворуч, а розчин - праворуч від муляра (рис. 5.4). Запасу цегли на робочому місці муляра повинно вистачити на 2-4 години роботи. Розчин у ящики завантажують перед початком мурування з розрахунком на 40-45 хвилин роботи.

Рис. 5.3. Рис. 5Л.

У процесі мурування запас цегли та розчину поповнюють. За умови раціональної організації робочого місця, достатньому запасі будівельних матеріалів підвищується продуктивність праці муляра.

6. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ В БРИГАДАХ

Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення термінів будівництва, поліпшення його якості. Це досягається дотриманням вимог наукової організації праці (НОП), яка передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних і соціально-економічних заходів.

Найважливіша вимога НОП - поділ і кооперування праці. Кількісний професійно-кваліфікаційний склад бригади має відповідати виду,трудомісткості й термінам виконання робіт із дотриманням стабільного складувиконавців.

В умовах ринкової економіки найефективніші збільшені комплексні бригади, які суміщають кілька професій.

Під час виконання опоряджувальних робіт застосовують ланкову або бригадну систему організації праці. За ланковою системою ланки спеціалізуються на певному виді опоряджувальних робіт згідно з планом-завданням. Бригадну систему застосовують частіше, при цьому бригада та її складові ланки мають спільний план-завдання.

Бригади бувають спеціалізовані та комплексні.

Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, які виконують один вид опоряджувальних робіт (штукатурні, малярні тощо). Праця у таких бригадах поділяється за складністю робіт відповідно до розрядів робітників.,Комплексні бригади виконують кілька видів робіт, пов'язаних з опорядженням будинку, і складаються з робітників кількох професій (штукатурів, плиточників, малярів). У таких бригадах існує суміщення професій.

Ефективною формою організації виробництва і праці при виконанні опоряджувальних робіт (штукатурних, малярних тощо) є застосування спеціалізованих екіпажів, їх формують за професійною ознакою, застосовують прогресивну технологію виконання робіт та комплексну механізацію, використовують штукатурні й малярні станції. Екіпажна форма організації передбачає застосування потоково-розчленованого методу для проведення опоряджувальних робіт. Комплекс робіт поділяють на окремі процеси, які виконують спеціалізовані ланки. До складу бригади можуть входити робітники (машиністи), які обслуговують окремі машини, що забезпечить загальну зацікавленість у створенні кінцевої продукції. При цьому машиніста зараховують до складу будівельної організації або залишають у складі управління механізації. Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, - зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

7. ТЕХНОЛОГІЯ УЛАШТУВАННЯ ПОКРИТТІВ ПІДЛОГ

Улаштування стяжок і основ

Монолітні цементно-піщані стяжки влаштовують під багато видів підлог по засипанню з піску, шлаку чи звукоізоляційного шару. Стяжки влаштовують і по збірних плитах перекриттів. Марка розчину, уживаного для стяжки, що вирівнює, повинна бути не нижче 150. Товщина стяжки в залежності від виду звукоізоляційних засипань 15..,50 мм.

При улаштуванні стяжок розчин з консистенцією, що відповідає зануренню стандартного конуса па 4-0...50 мм, укладають смугами 1,5..2мм по рейках - маякам. Розрівнюють розчин правилом, пересуваючи його по маякових рейках, а ущільнюють віброрейками з коливаннями, спрямованими паралельно оброблюваної поверхні. Загладжування стяжки закінчують до початку схоплювання розчину.

При улаштуванні наливних цементно-піщаних стяжок з розчину з осіданням конуса 10... 12 см застосовують плунжерні розчинонасоси. При цьому способі улаштування стяжок трохи перевитрачається цемент проти звичайних пластичних розчинів (до 20%) і збільшується на 15...20 мм товщина самої стяжки.

Під підлоги як збірну стяжку використовують цементно-піщані плити 500X500X35 мм, виготовлені з розчину марки 150.

Плити по двох сторонах з'єднують за допомогою трапецеподібних пазів і гребенів і укладають на піщану підставу без замонолічування стиків. Такі стяжки витримують без руйнування експлуатаційні зосереджені навантаження до 4 кН.

Збірні основи з панелей розміром на кімнату звичайно влаштовують у житлових будинках з гіпсоцементнобетонних, керамзитоперлитобетонних чи керамзитобетонних панелей під тонкошарові полімерні покриття підлог.

Основа підлоги з крупнорозмірних панелей монтують до монтажу несущих перекриттів вищележачого поверху. Панелі укладають по несущим конструкціях перекриття на звукоізоляційних прокладках. Прокладки у виді суцільної пружної основи укладають по всій площі приміщення рівномірним шаром. Ширина стрічкових прокладок, розташовуваних по площині панелі, 200 мм. Стики панелей ретельно зашпаровують цементно-піщаним розчином.

Монолітні підлоги

Бетонні монолітні підлоги влаштовують як у цивільних, так і в промислових будинках. Підлоги, що сприймають значні силові навантаження, армують. Для цих підлог застосовують бетонні суміші з рухливістю по осіданню стандартного конуса не більш 10 см.

Для світлих бетонних, і мозаїчних покрить використовують білий цемент, а для кольорових покрить - білий з добавкою пігментів. -

Монолітні бетонні підлоги виконують одношаровими товщиною 25...50 мм, а мозаїчні - двошаровими. Нижній шар укладають з розчину шаром 25...ЗО мм, а верхній - товщиною 15...20 мм. Поверхню бетонних'перекриттів очищають від сміття, перед укладанням бетону ретельно змочують водою і ґрунтують цементним молоком. Бетон укладають смугами шириною .2,5...З м, обмеженими маяковими рейками. Бетонну суміш розрівнюють правилом і ущільнюють віброрейками. Поверхню бетонних покрить шліфують шліфувальними машинами.Шліфування починають не раніше досягнення бетоном міцності, при якійвиключається викрошування щебеню, гравію. Поверхня підлог частозагладжують із залізненням, тобто в їхню поверхню; втирають сухий просіянийцемент.

Цементні підлоги. Для улаштування цементно-піщаних підлог на основі, після його очищення, насічки і промивання водою, установлюють паралельно довгій стороні стіни маякові рейки - дерев'яні бруски чи сталеві труби відповідного діаметра.

Перший ряд рейок розташовують на відстані 0,5...0,6 м від стіни, наступні ряди - через 2...2,5 м паралельно першому. Маякові рейки встановлюють на цементні марки і вирівнюють за рівнем і контрольною рейкою. Розчин, перероблений у розчинозмішувачу, подають по шлангах за допомогою розчинонасосу й укладають у смуги через одну. Заповнену розчином смугу, розрівнюють за допомогою рейки-правила, що спирається на дві маякові рейки, а після зняття їх - на краї покладених після смуг стяжки. Розчин ущільнюють віброрейкою. Товщина шару цементно-піщаної підлоги повинна бути не менш 25мм. Марка розчину не нижче 100. Для загладжування і залізнення поверхні застосовують шліфувальні машини. Рівність поверхні підлоги перевіряють 2-метровою контрольною рейкою.

Мозаїчні підлоги (рис. 7.1) улаштовують із двох шарів - нижнього (прошарку) із твердого цементно-піщаного розчину і верхнього з цементного розчину кам'яною крихтою й у необхідних випадках, пігментів. Марка розчину не нижче 150, а рухливість його повинна відповідати зануренню конуса на 3...4 см. Мозаїчні розчини готують на об'єкті. Для їхнього готування можна застосовувати суху суміш заводського виготовлення. Суху суміш готують відразу для всієї площі приміщення (для досягнення однотонності покриття). Нижній шар мозаїчного покриття укладають, використовуючи ті ж прийоми, пристосування і механізми, що і при улаштуванні цементних підлог. Роботи починають з вивірки горизонтальності і відбиття рискою на стінах рівня чистої підлоги. Горизонтальність чи відповідність ухилу його поверхні перевіряють 2-. метровою контрольною рейкою з рівнем. Цементно-піщаний розчин укладають шаром 20...25 мм. Як тільки розчин почав схоплюватися, установлюють розділові жилки зі скла товщиною 3...5 мм, латуні, алюмінію чи нержавіючої сталі товщиною 1...2 мм. Ширина смуг повинна бути на і..і,5 мм більше, ніж товщина верхнього шару покриття. Розставляють жилки по малюнку. При улаштуванні багатобарвного покриття різні по кольорі ділянки повинні бути розділені між собою жидками. Розчин ущільнюють трамбуванням. Для запобігання покриття від швидкого висихання його на другий день засипають обпилюваннями і протягом 7...10 дн. один раз у день поливають водою. Для обробки мозаїчних покрить застосовують головним чином абразиви з бакелітовим і керамічним зв'язуванням. Для шліфування застосовують мозаїчно - шліфувальні машини. Підлога очищають від сміття, злегка воложать і посипають кварцовим піском шаром 5.. 6 мм, включають шліфувальну машину і повільними поступальними дугоподібними рухами вліво і вправо від себе переміщають її по поверхні покриття до одержання необхідної рівності підлоги. Подача води під робочий орган машини повинна бути відрегульована так, щоб вона покривала оброблювану поверхню тонким шаром.

Нова конструкція мозаїчних підлог включає прошарок із клею між мозаїчним покриттям і бетонною підготовкою,

Клей являє собою гомогенну суміш з цементу з добавкою полімерних і органічних речовин. Товщина шару, що склеюється 0,5...0,8 мм. Застосування клею в такому виді покриття підлог дозволяє скоротити трудовитрати на 25...ЗО % і знизити вартість робіт на улаштування і м- підлоги.