Використання у будівельному виробництві гіпсокартонних плит фірми "Кнауф"

У будівництві широко використовують різноманітні матеріали й вироби з гіпсу:

1. Стінові деталі (блоки, каміння).

2. Конструктивні елементи споруд (перегородочні плити, пазогребневі плити, плити для підлог і стель).

3. Облицювальні матеріали - гіпсокартонні плити (ГКП), гіпсокартонні панелі, гіпсокартонні листи (ГКЛ).

4. Архітектурно-декоративні деталі.

5. Будівельні сухі суміші для розчинів, шпаклівки, ґрунтовки, клеї, штукатурки.

Дуже великий внесок у розвиток промисловості гіпсових матеріалів і виробів, а також упровадження їх у будівельне виробництво зробила всесвітньовідома фірма «Кнауф». Завдяки інвестиціям цієї фірми у виробництво будівельних виробів і матеріалів в Україні і, зокрема, в м. Києві значно поширилося використання гіпсокартону в житловому і громадському будівництві, що помітно позначилося на підвищенні якості будівельної продукції.

Вироби на основі гіпсу можна отримати з гіпсового тіста (суміш гіпсу і води), а також із суміші гіпсу, води й наповнювача. У першому випадку вони називаються гіпсовими, а в другому - гіпсобетонними.

В'яжучим для виготовлення гіпсових і гіпсобетонних виробів є будівельний, або високоміцний гіпс, гіпсоементопуцоланові суміші (40-60% напівводяного гіпсу, 20-25% портоландмеценату, 10-25% активної домішки), а також ангідритові цементи.

Як наповнювачі в гіпсобетоні використовують кварцовий пісок, пемзу, туф, паливні та металургійні шлаки, а також легкі пористі наповнювачі промислового виготовлення: шлакову пемзу, керамзитовий гравій, аглопорит та ін. Органічними наповнювачами в таких виробах можуть бути деревні тирса і стружка, подрібнена паперова макулатура, стебло очерету, льняна костра, які добре зв'язують гіпс.

Для отримання високо пористих якісних гіпсових виробів у склад гіпсової маси вводять паро утворюючі домішки і розбавлену сірчану кислоту, вуглекислий кальцій, рідкий натр, або перекис водню. При взаємодії з гіпсом цих речовин виділяється газ, який здимає гіпсову масу з утворенням у ній великої кількості пор.

Разом з сприятливими будівельними властивостями (невелика щільність, швидкі тужавлення та твердіння у звичайних умовах, висока вогнестійкість, низька тепло і звукопроводимість, зручне укладання, низька електропровідність, екологічна чистота, простота механічної обробки) гіпс, на жаль, має низку недоліків, що обмежують застосування гіпсового тіста і гіпсобетону для виготовлення будівельних виробів. До них належать: недостатня водостійкість, значна об'ємна деформація, що викликає жогобиння гіпсових виробів, повзучість гіпсобетону, крихкість, агресивність щодо метану (арматура в гіпсі піддається корозії), недостатня міцність.

Перелічені недоліки виробів на основі гіпсу можуть бути частково усунені завдяки підвищенню їх водостійкості і міцності, введенням в гіпсове тісто, або гіпсобетон вапна, полімерів, зниженню водо гіпсового відношення, віброущільненню, армування. Для підвищення міцності і зменшення крихкості у склад гіпсобетону вводять волокнисті наповнювачі (скловолокно, деревні волокна, тирсу). Гіпсобетон можна також армувати металевим дротом або сітками при обов'язковому їх покритті антикорозійними сполуками, наприклад, фарбами, оліодами, смолами.

Інтенсивні властивості отримає гіпс, якщо його замісити водним розчином карбамідної смоли, яка надає йому високої міцності та водонепроникності.

Гіпсові, гіпсокартонні та гіпсоволокнисті вироби за призначенням поділяють на такі види і перегородкові панелі й плити, панелі та основи підлоги, облицювальні гіпсокартонні плити(гіпсова суха штукатурка), теплоізоляційні гіпсокартонні плити, камені для зовнішніх стін, вентиляційні блоки, вироби для перекриттів, санітарно-технологічні кабіни, вогнезахисні вироби, архітектурні вилиті деталі для внутрішнього та зовнішнього опорядження будівель. Вироби х гіпсу можуть бути суцільними і пустотілими.

Гіпсові та гіпсобетонні вироби формують різними способами: литтям, вібруванням, пресуванням, прокатуванням, у процесі яких вони набувають потрібної міцності. Ці вироби знаходять застосування як при улаштуванні зовнішніх конструкцій будівель (за умови обробки зовнішньої поверхні шаром матеріалу з підвищеною водостійкістю), наприклад гіпсобетонні камені (арболіт), виготовлені з гіпсового тіста й тирси, та і внутрішніх, таких як перегородки, підлоги, стелі, а також у вигляді архітектурних деталей (ананту, балюстрад, барельєфів, атлантів тощо). Стіна з арболіту завдовжки 25 см за термоопором еквівалента з цегли завдовжки 51 см. Проте внутрішні стіни зі звичайною будівельного гіпсу можна зводити у промислових, громадських та житлових будинках з відносною вологістю повітря не більше 60%, а зовнішні мають бути захищені вологостійким покриттям (штукатуркою або керамічною плиткою). Гіпсобетонні камені застосовують для несівного заповнення міжбалочного простору (блоки накату). Для виготовлення перегорода використовують гіпсобетонні панелі, плити, пазогребневі плити. Гіпсокартонні плити та гіпсоволокнисті листи застосовують для влаштування внутрішніх перегородок та облицювання огороджувальних конструкцій (з будь яких матеріалів) для будування основ під рулонні покрівлі та покриття підлог, також для влаштування підвісних стель.

Для обробки фасаді та інтер'єрів різких будівель і споруд широко використовують вилити деталі, декоративні елементи, скульптуру, облицювальні матеріали.

Використання будівельних виробів та деталей на основі будівельного та високоміцного гіпсу від улаштування з них різних будівельних конструкцій до високоякісного оздоблювання інтер'єрів будівель і споруд (при високих збірності і комплектності будівельного виробництва) дає змогу зарахувати гіпс до найефективніших будівельних матеріалів для цивільного, промислового і сільського будівництва.

Гіпсокартонні плити і панелі.

Гіпсокартонна плита (ГКП) - це опоряджувальний виріб, що складається з шару гіпсу, певної товщини та приклеєного до нього з обох боків високоякісного багатошарового пресованого картону, завдовжки не більше 0,6 мм.

ГКП виготовляють за безперервною технологією на великих конвеєрних лініях. Основні вузли технологічної лінії виробництва ГКП.

При виготовленні ГКП напівводяний будівельний гіпс, вода та інші інгредієнти, що забезпечують міцність, пористість, гнучкість і тривалість. Тужавлення гіпсу, перетворюються у змішувачі на гіпсовий розчин, який через вихідні отвори подається в дозатор, а потім в дозованій кількості - на картонну стрічку із загнутими вгору краями. Ця стрічка утворює лицьовий бік ГКП. Після відсортування крайової зони стрічки виконується розкочування картону нижнього боку ГКП.

Відформована плита продовжує свій шлях у вигляді суцільної стрічки вздовж ділянки схоплювання, причому довжина стрічки визначається часом тужавлення гіпсового розчину, товщиною плити та швидкістю руху конвеєра.

Нерідко її довжина може сягати і навіть перевищувати 200м. Після тужавлення гіпсового осердя суцільна стрічка маркується і розрізується механічними ножицями на окремі плити потрібних розмірів. За допомогою спеціальних пристосувань плити кантуються і переміщаються у багатоповерхові комори, де вони перебувають 60 хв. Під час сушіння у ГКП виділяється зайва волога. Після виходу плит із сушильної комори знову здійснюється кантування, укладання плит у пакети і штабелювання пакетів.

Типи гіпсокартонних плит «Кнауф».

Розвальцьована в процесі виготовлення на конвеєрі гіпсокартонна стрічка в картонній оболонці після розрізання перетворюється на окремі плити певної довжини. Кожна така плита після знаття з конвеєра чотири грані - дві оброблені і дві необроблені (не закриті). Картонна оболонка ГКП міцно приклеєна до гіпсового осердя. Типи гіпсокартонних плит і вимоги, яким вони повинні відповідати, регламентуються відповідними нормами і стандартами.

Асортимент ГКП, що випускає підприємство «Кнауф», визначається умовами їхньої роботи, галуззю застосування й технологією виготовлення.

ГКП, що виготовляються за конвеєрною (прокатною) технологією, поділяють на такі типи: гіпсокартонні будівельні плити ГКП (за німецьким скороченням GKB), гіпсокартонні будівельні плити вогнестійкі ГКПО. Обидва типи ГКП складаються в основному з будівельного гіпсу, а їхні поверхні та прокольні кромки обклеєні міцним картоном. У склад гіпсового тіста, з якого виготовлено осердя плити, можуть бути додані різні наповнювачі. Наприклад, для підвищення стійкості гіпсового осердя під час пожежі, до гіпсового тіста додають мінеральні, або скляні волокна, які не дають змоги осердю розділятися на окремі частини в результаті сильного нагрівання та зневоднення. Завдяки цьому осердя перетворюється на вогнезахисний ізоляційній шар.

Ці два типи ГКП мають свої галузі застосування. ГКП призначенні для облицювання різних плоских поверхонь замість звичайної штукатурки і для виготовлення комбінованих гіпсокартонних панелей. Їх можна також використовувати для обшиття каркасів стель і стін, каркасів підвісних стель і виготовлення збірних перегородок. ГКПО використовується для облицювання і обшиття каркасів стін і стель, міжкімнатних перегородок у приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою.

ГКП, вироблені на підприємствах «Кнауф», уніфіковані за допусками.

Для нормативних вимог (ДСТУ, ТУ, ГОСТ) поширюється на виготовлення ще двох типів ГКП, які призначені для облицювання та обшиття стін і стель у приміщеннях з високою вологістю (понад 75%), а також у приміщеннях з високою вологістю і підвищеними вимогами до вогнестійкості будівельних конструкцій. Лицьова картонна поверхня і гіпсове осердя таких плит просочені спеціальними розчинами для зменшення поглинання вологи. До таких просочених (імпрегнованих) типів ГКП належать плити з підвищеною вологостійкістю типу ГКПВ, с підвищеною вологостійкістю та вогнестійкістю ГКПВ. Окрім відповідного гідрофобного просочування, в осердя таких плит ще додані мінеральні або скляні волокна. Галузь їхнього застосування поширюється на опорядження огороджувальних конструкцій в приміщеннях з підвищеними вологістю і пожежною безпекою.

Розміри і допуски ГКП

Пошкодження картонної оболонки ГКП грибками після їхнього зволоження унеможливлюється завдяки спеціальному просочуванню в заводських умовах фунгіцидами.

Відрізнити різні типи ГКП один від одного допомагають кольори їхньої картонної оболонки і маркувальні позначення на зворотному боці, що наносяться ще на заводі, для забезпечення правильності монтажу плит на будівельному майданчику. На лицьовій частині ГКП позначені точки їх кріплення до каркасу цвяхами або шурупами, що розміщені на відстані 25 сантиметрів одна від одної.

Відповідно до чинних стандартів передбачене різне забарвлення картонної оболонки лицьового і зворотного боків а також маркування(надписів) на зворотному боці ГКП.

Відмінні ознаки типів ГКП

ГКП випускаються з рівними за формою поздовжніми кромками, обклеєними картоном, які визначають спосіб і якість непарування стиків між сусідніми ГКП.

Поперечні кромки ГКП, що утворюються в результаті заводського розрізання гіпсокартонних стрічок, обробляються або на заводі, або на місці їх використання за допомогою рубанків косої обрізки та рашпілів для формування кромок ГКП.

Для ГКП, що мають обрізані кромки у усіх боків під прями кутом, припустили відхилення по довжині кромки повинно бути не більше 0,15% номінального розміру. Відхилення таких плит від прямого кута не повинно перевищувати 0,2% довжини відповідальної кромки.

Гіпсокартонні плити і панелі.

ГКП, що використовуються на заводському конвеєрі за прокатною технологією можуть бути використані в заводських умовах для отримання: листів з обрізаними з усіх боків кромками, гіпсокартонних касет, порізаних у вигляді квадратів, передарованих та нешліцьованих гіпсокартонних плит(ГКП) з наскрізними отворами - круглими або у вигляді прорізів, що утворюють рисунок на їх поверхні.

Перфоровані(або шліцьовані) ГКП залежно від діаметра отворів і відстані між ними позначаються як 8/8 (отвори діаметром 8 мм з кромком 18 мм), 8-12/36 (отвори діаметрами 8 і 12 мм просвердлюють почергово з кроком 36 мм). Прорізи в шліцьованих плитах утворюють дисковою пилкою, тому довжина шліців на шліцьованому боці відрізняється від довжини на зворотному боці тим більше, чим більша товщина плити. Перфоровані і шлицьовані плити використовують для отримання звукопоглинальних поверхонь підвісних стель. Якщо ГКП не мають перодорації, то вони використовуються для виготовлення акустичних поверхонь у приміщеннях у обмеженими вимогами до звукопоглинань. В приміщеннях з такими стелями досягають найкращого звучання джерела звуку (голосу людини, музичних інструментів).

Гіпсокартонні плити також використовують для утворення гіпсокартонних оздоблювальних панелей для декоративного облицювання стін. Ці панелі мають спеціальне покриття з полівінілхлоридної декоративної оздоблювальної плівки «Плетекс», з фольги алюмінію як пароізоляції, литого свинцю проти рентгенівського випромінювання.

Для підвищування теплоізоляції стін, стель, покрівлі випускають гіпсокартонні панелі з піно полістирольним утеплювачем - гіпсокартонні комбіновані панелі. Вони являють собою двошаровий будівельний виріб - ГКП з приклеєною до нього з тильного боку піно полістирольною (типу PS) або пінополіуретановою плитою.

Найчастіше для їх виробництва використовують ГКП таких розмірів: довжина - 25008, ширина - 600, 1200, 1250 мм.

ГКП виготовляють з такими товщинами шорів, мм:

Гіпсокартонні комбіновані панелі використовують для облицювання внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, а також для оздоблювання стель приміщень житлових і цивільних будинків.

Використання ефективного утеплювача (пінополістірону) у будівництві та реконструкції будівель дає змогу:

- економити теплову енергію на опалення;

- скоротити витрати на опалювальне обладнання;

- збільшити корисну площу будинку за рахунок зменшення конструктивної товщини стін;

- скоротити витрати матеріалів на фундаменти за рахунок зменшення маси будівлі;

- підвищити температурний комфорт у приміщенні;

- скоротити шкідливі викиди в атмосферу в зв'язку зі скороченням витрат енергії на опалення.

Ефективність використання ГКТ в огороджувальних конструкціях будинків показана на графіку.

2. Технологічний процес

гіпсокартонна плита облицювання штукатурка

Облицювання стін ГКП.

Суха штукатурка

Облицювання несівних стін і перегородок ГКП, які прикріплюються до основи за допомогою розчину на гіпсовому в'яжучому (будівельному клею), в тому числі з використанням маячних смуг з гіпсокартону, називається сухою штукатуркою. Міцність з'єднання з матеріалом основи (поверхнею, що облицьовується) залежить, з одного боку, від властивостей матеріалу облицювання і основи, а з другого від клейкої спроможності розчину на гіпсовій основі. Нерідко поверхня стін може бути оштукатурена, або забруднена після розпалубки, пофарбована, покрита гідроізоляцією. Різна фактура і пористість цих матеріалів істотно впливають на зчеплення монтажного клею з основою. Пористість матеріалу основи визначає його всмоктувальну спроможність. Якщо вода, яка використовувалась для виготовлення монтажного клею, буде швидко поглинута основою, то клейка здатність і міцність клею (після його твердіння) будуть недостатніми. В іншому випадку, хоч клей і не втратить своїх клейких та міцностних показників, для їх реалізації може знадобитися тривалий час, що може стати на заваді будівництву.

Широке використання сухої штукатурки в багатих країнах світу і накопичений досвід її улаштування дають змогу сформулювати низку вимог щодо її основ:

- основа має бути міцною, сухою, не вивітреною, захищеною від агентів атмосфери (різкого перепаду температур і вологості повітря, атмосферних опадів);

- поверхня повинна бути чистою (очищеною від олії, фарби, пилу, будівельних розчинів, плісняви, моху, паперу, бруду тощо);

- основи з високою всмоктувальною здатністю мають бути попередньо зволожені або оброблені з метою зменшення втрат води монтажним клеєм і зниження його будівельних якостей.

Для зменшення всмоктувальної здатності стіни, збудовані з пористого (гіпсокартонного матеріалу), треба обробити грунтівкою «Грундерміттель» або «Тіфенгрунд», що дає змогу збільшити зчеплення клею з основою. Гладенькі поверхні стін, які погано всмоктують вологу (цементобетонні) слід попередньо обробити грунтівкою «Бетоконтакт», що в цьому випадку значно поліпшить зціплення монтажного клею з основою.

Ґрунтовку «Грундерміттель» випускають у відрах місткістю 15 кг. При проведенні водою у співвідношенні 1:3 витрата ґрунтовки становить 0,1 кг на 1 поверхні стіни. Роботи з нанесення ґрунтовки можна виконувати при температурі не нижче +.

Ґрунтовка «Тіфенгрунд» (випускається готовою до використання) вживається для попередньої обробки та укріплення поверхні з метою поліпшення адгезії (зчеплення покриття з основою) перед укладанням на неї керамічної плитки, пофарбуванням, приклеюванням шпалер та шпаклюванням. Її використовують для ґрунтування дуже гігроскопічних поверхонь (гіпсова штукатурка, ГКП, наливні підлоги) що активно всмоктують вологу. Ця ґрунтовка є чистим, екологічним продуктом, нешкідливим для людини. Вона пропускає водяну пару, що накопичується всередині приміщень, і, отже, забезпечує «дихання» обґрунтованим поверхням. Перед використанням ґрунтовку слід перемішати і нанести пензлем, щіткою або роликом по всій поверхні основи. Розбавляти грунтівку «Тіфенгрунд» не можна. Роботи слід виконувати при температурі повітря і основи не менше +. Наступні технологічні операції з поверхнею, обробленою ґрунтовкою, можна здійснювати тільки після її повного висихання, через 3 години. Ґрунтовку «Тіфенгрунд» випускають у відрах місткістю . Строк її зберігання - 1 рік.

Для сухої штукатурки зазвичай використовують ГКП стандартного типу з кромками ПК, УК, ПЛУК, ПК (ГКП і ГКПО).

ГКП слід розкроювати так, щоб зазор між ГКП, підлогою і поверхнею сталі становив не менше як 20 мм. Зазори виконують для провітрювання і видалення вологи з порожнини між основою і гіпсокартоном. Зазори між ГКП і поверхнею підлоги потім закривають плінтусом, шви в місцях примикання ГКП до стелі після закінчення робіт з улаштування сухої штукатурки шпаклюють. Зазори в підлозі та стелі можна також зашпаровувати мінеральною ватою і ущільнювальною молою для стикових щілин («Кнауф-Акріл-Дихтунгмасс»). Перед приклеюванням ГКПВ необхідно вирізати отвори для вимикачів, розеток, електропроводки.

Замішування сухої суміші монтажного клею «Перлфікс» необхідно виконувати тільки в чистій посудині (гумовій або пластиковій), оскільки залишки старого розчину прискорюють тужавіння нового замісу. В чисту воду засипають суху суміш (на мішок 30 кг необхідно 12 л води). Замішану у воді масу треба добре перемішати так, щоб не було грудок. Час роботи з клеєм - 30 хв. з моменту засипки суміші у воду).

Приклеювати ГКП слід спочатку до тих ділянок стіни, котрі розташувати поблизу дверних та віконних прорізів, де потрібні підвищені акуратність і точність підгонки до них заготовлених при розкрої ГКП. Приклеювання ГКП до рівних, вже підготовлених поверхонь стін, наприклад з бетону, здійснюється нанесенням тонких суцільних смуг шпаклівки «Фугенфноллер» зубчастим калібрувальним шпателем по всьому периметру та однієї-двох по середині ГКП, укладеного лицьовим боком униз на поверхню підлоги, переносного робочого столу, або на будь-яку підставку. Після нанесення шпаклівки ГКП піднімається робітниками, встановлюється на підкладки, укладені під стінку, для утворення 20 мм зазору з підлогою, притискається до стіни і вирівнюється за допомогою виска або рівня. Підкладки видаляються з-під ГКП лише після затвердіння клею. Зазвичай ГКП можна вирівнювати до того моменту, поки розчин суміші почне тужавіти.

Гіпсокартонні плити слід встановлювати впритул один до одного. В ході робіт слід намагатись встановлювати підряд не менше двох, а краще трьох, ГКП на розчині з одного замісу. Правильність встановлення цих ГКП рекомендується вивіряти одночасно.

При встановленні ГКП або комбінованих ГКП на підкладки не можна залишати порожнини у швах, оскільки після їхньої обробки (шпаклювання) на цій ділянці стику можуть утворюватися тріщини.

На стінах зі змішаної кладки або з бетонних, шлакобетонних блоків, з вапняну-черепашняну при нерівностях більших за 20 мм необхідно сформувати рівну поверхню за допомогою маячних смуг з ГКП завширшки 10 см, які приклеюються до стінки клеєм «Перлфікс» і вирівнюються в поперечному напряму під рівень, висок або рейку.

По маячних смугах стінові поверхні можна облицювати стандартними ГКП і декоративними ГКП. При влаштуванні вирівнювальної основи з маячних гіпсокартонних смуг спочатку до стіни приклеюють зверху і знизу горизонтальні смуги з ГКП, а потім - вертикальні з кроком, що відповідає, зазвичай, половині ширини ГКП. Як і в попередніх випадках, між крайніми смугами і поверхнями покриттів (підлоги і стелі) слід залишати зазори в 10-20 мм. Відстань між осями симетрії вертикальних маячних смуг не повинна перевищувати фактичні розміри ширини ГКП.

На приклеєній до стіни «каркас», сформований зі смуг ГКП або ж на тильний бік ГКП наносять зубчастим калібрувальним шпателем тонкий шар шпаклівки «Фугенфноллер», після чого ГКП притискують до каркаса і вирівнюють отриману облицьовку правилам. При влаштуванні сухої штукатурки цим способом, як і в попередньому випадку, не можна допускати утворення пустот у швах.

Обштукатурена, пофарбована або облицьована керамічною плиткою поверхня, а також волога бетонна поверхня стіни не можуть використовуватися як основи для облицювання сухою штукатуркою. В таких випадках можна рекомендувати або влаштування каркаса (з металевих профілів «Кнауф») або розчищання поверхні основи. Як альтернативне рішення кріпленню ГКП гіпсовим клеєм суха штукатурка може бути виконана по існуючій штукатурці, старому пофарбуванню або шпалерах шляхом її приклеювання будівельним клеєм до вирівнювальних (маячних) смуг з ГКП завширшки 10 і завдовжки 12,5 мм, установлених на гіпсову постіль та додатково закріплених до стіни дюбелями. Умовою виконання такого кріплення ГКП є сухі, непошкоджені матеріали стін, що підлягають опорядженню. Наносити купки або валики гіпсового клею можна і безпосередньо на поверхні, які підлягають облицюванню, а потім вже приклеювати ГКП або заготовки з них.

Облицювання димоходів, санвузлів, підвальних приміщень.

Облицювання стінок димоходів сухою штукатуркою здійснюють шляхом приклеювання заготівки з ГКП клеєм «Перлфікс», нанесеним по всій площині поверхонь, що облицьовуються. Товщина шару клею після вирівнювання заготовок під рівень і висок повинна бути не менше за 15 мм. Відстань від внутрішньої поверхні труби димоходу до ГКП має бути не менше за 20 см. Кріплення ГКП у місцях установлення умивальників, унітазів та інших санітарно-технічних приладів, що проходять крізь облицювання, та закріплюваних безпосередньо до стіни, що підлягає облицюванню, виконують за допомогою шару клею, що наноситься на всю поверхню стіни. Так само облицьовуються проміжки стін між віконними та дверними прорізами, колони і пілястри.

Стіни підвальних приміщень при їхньому облицюванні сухою штукатуркою повинні бути сухими. Тильний бік ГКП треба обклеїти пароізоляцію, наприклад, алюмінієвою фольгою або спеціальною поліетиленовою плівку. Шви між ГКП повинні бути паро проникними. Ця ж вимога ставиться до приміщень, в яких розміщені сауни і басейни, ванні кімнати. Шви в кутах і по краях ГКП повинні бути зашпаровані шпаклівкою так, щоб вони не пропускали повітря. Гладенькі стіни, що не поглинають вологу (цементобетон) перед облицюванням сухою штукатуркою повинні бути оброблені ґрунтовкою «Тіфенгруд» для надійного зчеплення з гіпсовим клеєм. Особисто сильно адсорбовані стіни: цегла (особливо з порожнинами), шлакоблоки, арболіт, керамзитобетон, вапняк-черепашник, треба заґрунтувати ґрунтовкою «Кнауф-Грундермітель» щоб зменшити поглинання вологи. Пароізоляцію слід наносити на теплі (прогріті) поверхні стін і перегородок. Обрізні кромки ГКП слід покривати водовідштовхувальною (гідрофобною) ґрунтовкою, наприклад «Тіфенгруд» або спеціалізованою ізоляційною стрічкою. Найдоцільніше це робити до монтажу обшивки. ГКП не повинні торкатися зволожуваних поверхонь, щоб конденсат води, що стікає по них, не входить у безпосередній контакт з гіпсокартонною обшивкою. Відстань до зволожувальної поверхні повинна бути не менше за 1 мм. У разі потреби поверхня ГКП підлягає гідроізоляції.

Основні заходи щодо підготовки приміщень до сухого оштукатурювання стін.

Для забезпечення високої продуктивності праці, належних умов її забезпечення, виробничої санітарії перед початком робіт необхідно:

- перевірити фактичні висоти поверхів для замовлення ГКП відповідної довжини;

- для запобігання просочуванню зовнішнього повітря крізь матеріал кладки стін, що підлягають облицюванню, всі незаповнені дефекти слід усунути, заповнювати їх цементним розчином;

- залишки розчину зняття з поверхні кладки, всі монтажні й інші тимчасові отвори відповідним чином обробити та зачистити, встановити віконні блоки, пофарбувати їх, засклити та зашпарувати зазори мінеральною ватою або іншим відповідним матеріалом;

- до початку облицювання стін сухою штукатуркою в приміщеннях мають бути закінчені роботи, пов'язані з виконанням мокрих технологічних процесів (оштукатурювання поверхонь, улаштування наливних підлог, миття підлог тощо);

- віконні коробки повинні мати по периметру пази або шпунти (чверті), що призначені для зведення в них кромок ГКП віконних відкосів;

- роботи з монтажу інженерних комунікацій, що прокладаються під обшивкою, необхідно закінчити до улаштування сухої штукатурки: розподільні коробки, коробки для штепсельних розеток і вимикачів слід тимчасово з'єднати з кінцями електропроводки з тим, щоб при наклеюванні ГКП можна було безпомилково і легко закріпити за допомогою розчинів у попередньо вирізаних отворах;

- ніші для розміщення опалювальних прикладів слід попередньо утеплити;

- приміщення перед початком робіт необхідно очистити від будівельного сміття та зайвих предметів, підлоги підмести та вимити;

- при виконанні робіт з приклеювання ГКП і шпаклювання стиків між ними потрібно забезпечити умови для провітрювання приміщень, де ведуться роботи.

Звуко- і теплоізоляція огороджувальних конструкцій при сухому оштукатурюванні.

При оштукатурюванні зовнішніх капітальних стін будинків і споруд слід брати до уваги, що купки з гіпсового клею, які зв'язують внутрішньо поверхню зовнішньої стіни з ГКП, по суті, є провідниками холоду, який істотно зменшує температуру замкненої повітряної порожнини під шаром сухої штукатурки. Як наслідок, через деякий час в місцях розташування цих купок на зовнішній поверхні ГКП можуть з'являтися темні плями, які утворюються через різницю в теплопровідності зовнішньої стіни і ГКП. Чим інтенсивніша циркуляція повітря всередині приміщення, тим скоріше вони з'являються. Окрім того, ці купки гіпсового клею є ще й звуковими провідниками між жорсткою зовнішньою стіною і гнучким ГКП, що сприяє проникненню зовнішнього шуму в приміщення. Звукоізоляція приміщень сухою штукатуркою помітно погіршується, якщо шви кладки зовнішніх стін погано заповнені розчином або ж в стінах є тріщини. Тому, точно кажучи, суха штукатурка сама собою не забезпечує доброї звукоізоляції приміщень від зовнішнього шуму. Це стосується й міжквартирних перегородок. Отже, для поліпшення звукоізоляції стін і перегородок, опоряджених сухою штукатуркою, необхідно передбачати використання волокнистих ізоляційних матеріалів із незамкнутими порами в порожнинах між внутрішніми поверхнями зовнішніх стін і ГКП. При цьому слід мати на увазі, що відносно жорсткості пінопласти, які є ефективними теплоізоляційними матеріалами, як звукоізоляцію застосувати не можна, оскільки вони не мають потрібних звукоізоляційних властивостей. Їх можна використовувати для поліпшення теплоізоляції сухої штукатурки. Лише в обгрунтованному цільовому поєднанні волокнисті звукоізоляційні (мінеральна вата) і теплоізоляційні (пінополістирол) матеріали здатні забезпечити бажану тепло і звукоізоляцію сухої штукатурки.

У гіпсокартонних облицюваннях для тепло і звукоізоляції широко використовують волокнисті ізоляційні матеріали та пінопласти, які мають незамкнені пори. Ці матеріали мають відповідні сертифікати якості, що відповідають вимогам будівельних норм і правил.

Волокнисті ізоляційні матеріали, які виготовляються як теплоізоляційні, проте завдяки своїм структурним особливостям (незамкнені пори, мала пористість) з успіхом використовуються для звукоізоляції та поліпшення акустики приміщень. Вони можуть складатися з мінеральних волокон, що утворюються розплавленням силікатів (скла), гірських порід (базальту) або шлаку, внаслідок чого отримують скловату, базальтове волокно та шлаковату. Вони також можуть складатися з рослинних волокон, наприклад, з кокосових, дерев'яних, торф'яних. Мінеральні і рослинні волокна з'єднують в плити, мати або рулони за допомогою в'яжучії, сплавленнями або прошиваннями. Волокнисті ізоляційні матеріали можна виготовляти з покриттям або оболонкою з паперу, картону, пластмаси, металевої фольги або дротяної сітки.

Конструкція стіни, облицьованої сухою штукатуркою по шару ізоляційного матеріалу.

Волокнисті ізоляційні матеріали в конструкції стін і перегородок (див. мал.) можуть відчувати різні силові дії, в них можуть виникати стискальні, дотичні та зрізу вальні зусилля. У певних випадках вони можуть відчувати і динамічні дії. Крім того, до них можуть ставити вимоги вогнестійкості. У зв'язку з цим волокнисті матеріали поділяють на групи, які позначаються відповідними індексами:

W - теплоізоляційні матеріали, спроможні сприймати стискальні навантаження (тепло і звукоізоляція стін і вентиляційних дахів);

WZ - теплоізоляційні матеріали, спроможні сприймати невеликі стискальні навантаження (тепло і звукоізоляційні матеріали для заповнення порожнин у стінах і перекриттях);

WD - теплоізоляційні матеріали, призначені для сприйняття стискальних зусиль (тепло і звукоізоляція, яка укладається безпосередньо під покриття підлоги, або під покрівельну ковдру суміжних дахів);

WV - теплоізоляційні матеріали, спроможні отримати розтягальні та зрізувальні зусилля (багатошарова тепло і звукоізоляція цегляних і бетонних стін із сухою штукатуркою). Ці матеріали отримують ще додатковий індекс S(WVs), а фірма-виготовлювач надає величину їхньої динамічної жорсткості.

Теплоізоляційні матеріали

Волокнисті ізоляційні матеріали, які застосовуються для заповнення порожнини у конструкціях стін, перегородок, перекриттів отримують додатковий індекс W. Так, індексація Ww або WZw вказує на те, що ізоляційний матеріал володіє певним аеродинамічним опором, значення якого на 1 см товщини матеріалу надається фірмою-виготовителем.

Волокнисті теплоізоляційні матеріали, позначені індексом Т, можна застосувати як звукоізоляцію від ударного шуму.

Тепло і звукоізоляційні матеріали, виготовлені з мінеральних волокон, зазвичай, належать до негорючих матеріалів. Проте залежно від виду покриття або оболонки вони можуть бути віднесені до горючих будівельних матеріалів.

Для позначення ступеня горючості ізоляційних матеріалів до їхнього маркування задають додаткові індекси.

Наприклад:

WZ-W-A1 - позначає негорючий теплоізоляційний матеріал, який може сприймати невеликі стискувальні навантаження і використовуватися для заповнення порожнин в конструкціях перегородок або стін з металевим каркасом та гіпсокартонною обшивкою;

WV-S-B1 - важко запалювальний теплоізоляційний матеріал, призначений для використання в якості багатошарової теплоізоляції стін, облицювальних ГКП.

Обидва ці матеріали можна використовувати як звукоізоляцію перегородок і стін.

На відмову від цих волокнистих матеріалів ізоляційні матеріали з пінопластів є тільки теплоізоляційними матеріалами. До них належать: пінопласт пінополістирол (PS), пінополіуретан (PUR), пінополівінілхлорид (PVC). Їхня структура характеризується замкненими порами. Це відносно жорсткі матеріали. Тому вони, зазвичай, використовуються як теплоізоляції. Разом з ГКП пінопласти складають багатошарову обшивку і використовуються в них у випадках, коли до звукоізоляції не ставлять підвищені вимоги.

Якщо виникає необхідність улаштування звукоізоляційного шару при сухому оштукатурюванні стін, то спочатку до стіни приклеюються ізоляційні плити з мінеральних волокон, а потім до них приклеюють ГКП будівельним клеєм «Перлфікс». З цією метою використовують плити з позначенням WV. Висота багатошарової обшивки з використанням ГКП (сухої штукатурки), зазвичай, не перевищує 3м. Звукоізоляційні плити монтують горизонтально з перев'язкою швів. Будівельний клей, котрим звукоізоляційні плити приклеюють до поверхні стіни, не повинен витікати зі швів, оскільки в іншому разі слід очікувати погіршення тепло і звукоізоляції стінових огороджень.

Саме тому клей слід наносити смугами по периметру ізоляційних плит на відстані не менше за 50 см від їхніх країв. Поверхню приклеєних до тіни ізоляційних плит вкривають суцільним шаром клею «Перлфікс» завдовжки 3 мм, якому надається шорстка фактура ще до початку його тужавіння. Після тужавіння цього шару клею, але до повного його висихання, до нього приклеюють ГКП за тією самою технологією, яка застосовується для облицювання цегляних стін сухою штукатуркою (за допомогою купок клею «Перлфікс»).

Дверні коробки в стінах, облицьованих сухою штукатуркою, повинні встановлюватися на одному рівні з поверхнею стіни з охоплюванням ГКП наличниками або спеціальними профілями (при встановленні сталевих коробок). По периметру дверного прорізу ГКП або заготовки з нього слід приклеювати до стіни суцільною смугою гіпсового клею. Порожнину між металевим профілем дверної коробки і масивом стіни, яку необхідно облицювати, заповнюють гіпсовим розчином.

3. Механізми та інструменти

4. Техніка безпеки

Під охороною праці слід розуміти комплекс законодавчих, нормативних, технічних, санітарно-технічних і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці. Цей комплекс складається з трьох розділів: трудове законодавство, техніка безпеки, виробнича санітарія.

Основи трудового законодавства викладені в Кодексі законів про працю.

Техніка безпеки - це комплекс технічних і організаційних заходів, здійснення яких спрямоване на попередження та відвернення нещасних випадків (профілактика травматизму).

Виробнича санітарія - це галузь медицини, яка присвячена вивченню і попередженню професійних захворювань.

Контроль за дотриманням заходів з охорони праці покладено на інженерно-технічний персонал, який здійснює виконання будівельних робіт.

Інженерно-технічний персонал зобов'язаний щорічно здійснювати загальний інструктаж з техніки безпеки виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва. Робітники допускаються до опоряджувальних робіт тільки після отримання відповідного інструктажу з техніки безпеки виконання будівельних робіт, виробничої санітарії і протипожежних заходів. У разі переведення робітників на нову роботу на будівельному об'єкті, їм надають додаткову інформацію з техніки безпеки та демонструють безпечні способи виконання робіт.

Вступні (при прийнятті або переведенні на роботу) і виробничі інструктажі оформляються у відповідному журналі або формулярі, в якому фіксуються підписи робітників, що отримали відповідний інструктаж, та інженерно-технічного представника, який цей інструктор здійснював.

Техніка безпеки. Заходи з техніки безпеки опоряджувальних та оздоблювальних робіт здійснюються відповідно до вимог чинних нормативних документів щодо загальних вимог безпеки праці та техніки безпеки в будівництві.

Будівельні майданчики завжди повинні мати належну огорожу, оскільки це зона підвищеної небезпеки, а на їхній території мають бути вказівники проходів і проїздів, які завжди необхідно тримати вільними від будь-яких перешкод рухові (будівельні матеріали, ґрунт, сміття, сніг, лід). Небезпечні зони потрібно огороджувати, а в нічний час - освітлювати. Окрім того, біля таких зон слід вивішувати наочні попереджувальні засоби (плакати, вказівники, написи).

Підключення і відключення електроосвітлення, машин, верстатів, підйомних механізмів здійснюється відповідний дозвіл. Вимикачі та рубильники повинні знаходитись в закритих зачинених ящиках.

До роботи з електрифікованими і пневматичними інструментами допускаються особи, котрі пройшли спеціальне навчання.

Корпуси електроінструментів, що перебувають під напругою понад 36 В повинні бути заземлені.

Підключення шлангів до трубопроводів стисненого повітря дозволяється тільки через вентилі, встановлені у повітророзподільних коробках або відводах від магістралі.

Весь інструмент для опоряджувальних робіт має бути в справному стані.

При обробці поверхонь ударним інструментом потрібно працювати в рукавицях та захисних окулярах.

Віконні й дверні прорізи, що оштукатурюються, повинні бути огороджені.

Сміття, дошки слід спускати по закритих жалобах, а не скидати.

До початку штукатурних робіт перевіряють міцність і стійкість встановлених перегородок.

Під час роботи на висоті необхідно користуватися запобіжними поясами, які повинні мати бирки і номери з датою випробування.

У разі роботи з цементом, негашеним вапном, молотим гіпсом необхідно користуватися респіраторами, захисними окулярами та відповідним спецодягом, взуттям.

Перед початком роботи штукатури мають ознайомитись зі своїми робочими місцями, видалити всі зайві предмети. Перевірити разом з майстром стан риштування, колисок, драбин і систематично слідкувати за нами протягом всієї роботи.

До роботи із штукатурними машинами допускаються тільки спеціально підготовлені працівники, котрі мають відповідні посвідчення.

До монтажу гіпсокартонних стін, стель і перегородок допускаються особи не молодше 18 років, які отримали інструктаж на робочому місці та відповідні сертифікати в навчальних центрах «Кнауф» або будівельних місцях та училищах.

Всі робітники повинні бути забезпечені спецодягом і засобами індивідуального захисту. Роботи з улаштування перегородок, стель, стін, підлог можна здійснювати за наявності спеціального інструменту, приладів лаштування, інвентарю, передбаченого комплектними системами «Кнауф».

Виробнича санітарія на будівельних майданчиках і об'єктах передбачає комплекс заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці і зниження рівня травматизму та професійних захворювань, зниження втомленості робітників-будівельників.

Неправильне положення корпуса робітника не тільки підвищує втому, а й знижує його пильність під час роботи. Це приводить до зниження продуктивності праці, уваги і, як наслідок, до погіршення якості роботи, а також до травматизму і нещасних випадків на виробництві. Наприклад, при оштукатурюванні стель велику роль відіграє співвідношення висоти ремонтування і висоти робітника. Для нормальної роботи треба, зоб стеля була розміщена над головою робітника не вище за 20 см. Нормальна робота робітника також залежить від зручного одягу, який має бути пошитий з міцної, щільної, але легкої тканини, бути м'яким і достатньо вільним, щоб не заважати його рухам. Це можуть бути комбінезони, або штани і куртка, які не повинні пропускати пил і не промокати, захищаючи тіло від забруднення та зайвої вологи. Водночас шкіра робітника повинна легко дихати і мати нормальний теплообмін з повітрям довкілля.

Ручки інструментів (шпателів, напівтерток, терток, соколів) повинні мати гладеньку поверхню. Рекомендується покривати їх оліфою. До таких поверхонь майже не пристає розчин, вони не намокають і їх легше тримати в чистоті. Цей інструмент знижує травматизм і сприяє істотному підвищенню якості робіт.

При роботі з будівельними, особливо з цементомісткими розчинами шкіра робітників пошкоджується, в результаті чого виникають різкі її захворювання. Для запобігання цьому працювати потрібно в захисних рукавицях, а до і після роботи обробляти чисту шкіру рук спеціальними мазями й пастами (після миття її чистою теплою водою). Найпростіші мазі - це вазі лин, гліцерин.

На будівельному майданчику повинні бути профілактичні аптечки, в яких мають бути: перекис водню, йод, гігроскопічна вати і чистий бинт. Отримані пошкодження промивають перекисом водню, змазують йодом і зав'язують бинтом.

Малярні роботи слід виконувати тільки справним інструментом. Підчас роботи треба забезпечити вентиляцію приміщень, але без протягів.

Малярні суміші слід готувати в спеціальних приміщеннях із належною вентиляцією. Там не можна палити та запалювати нагрівальні прилади з відкритим полум'ям.

Не можна використовувати бензол і етилований бензин для очищення одягу, миття рук і інструменту, а також для фарб. Треба дотримуватись обережності при роботі з ацетоном, дихлоретаном.

Під час пневматичного фарбування приміщень слід працювати в респіраторі та захищених окулярах. Малярні роботи можна виконувати тільки у відповідальному спецодязі.

Протипожежні заходи. При опоряджувальних роботах необхідно суворо дотримуватись правил пожежної безпеки. Палити слід тільки в спеціально відведених місцях, де є посуд з водою або піском.

При користуванні тимчасовими опалювальними приладами їх не можна залишати без догляду. Після закінчення робіт усі прилади повинні бути виключені.

Після кожної тимчасової печі або калорифера має бути ящик з піском, бак з водою або вогнегасник, яким повинні вміти користуватися робітники.

Вся електропроводка повинна бути виконана згідно з правилами техніки безпеки і протипожежної безпеки. Ізоляція на електропроводах має бути справною без пошкоджень. Після закінчення робіт прилади освітлення треба виключити.

Забороняється палити або користуватися відкритим полум'ям на відстані менше ніж 10 м від балонів з ацетиленом та іншими горючими газами, а також від газопроводів і пересувних ацетиленових апаратів.

Список використаної літератури