Для роботи використовуються цементні розчини. Цементні розчини застосовують в сирих місцях (більше 60%) і для обштукатурювання зовнішніх стін, що піддаються систематичному зволоженню. Ними обштукатурюють нижні частини фундаментів, що перебувають у вологому середовищі, цоколі, зовнішні стіни будівель. Ці розчини використовують в якості ізоляційного шару з додаванням водонепроникних добавок. Цементні розчини міцні, але жорсткі, повільно схоплюються. Для виконання робіт цементними розчинами необхідний значний фронт робіт. Розчини використовують не пізніше ніж за годину після приготування.

Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше в'яжучих -- складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густоту) і водоутримувальну здатність.

Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.

Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25--30 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину тощо, Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю -- жирним.

Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний, З цією самою метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він пластичний, має достатню жирність.

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тям він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус зануриться у розчин, така й буде рухомість.

Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) -- 10--12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) --7--9; для опоряджувального шару (накривки) -- 10--12 см.

Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення на пористу поверхню називають водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 10, 50, 75, 100.

Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску. Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин піску.

Розчини приготовляють механізованим способом у розчино змішувачах. При невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з добавлянням гіпсу Тх приготовляють у ящиках.

Для штукатурення кам'яних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і якості вапна: для оббризку--1:2; 1:2,5; 1:3; для ґрунту--1:2,5; 1:3, 1:4; для накривки-- 1:1,5; 1:2, 1:2,5.

Спосіб приготування. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують.

Для штукатурення дерев'яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів застосовують вапняно-гіпсові розчини, які готують на основі вапняного розчину, добавляючи до нього окремо розведений у воді гіпс. Вапняно-гіпсовий розчин приготовляють у такій кількості, щоб його можна було використати за 15--20 хв. У розчин відносно його об'єму додають гіпс: для штукатурення стін -- 20--50 %, для стель -- 30--70 %.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.

Цементні розчини мають такий склад: для оббризку -- 1:2,5; 1:3; для ґрунту -- 1:3, 1:4; для накривки -- 1:2, 1:2,5.

Спосіб приготування. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують.

Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббризку -- 1:1:4,5; 1:1:5; для ґрунту -- 1:1:6; 1:1:7--9; для накривки--1:1:4,5; 1:1:5.

Спосіб приготування. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У суміш вливають окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.

Механізованим способом розчин готують в пересувних розчино змішувачах різної продуктивності: СО-23Б, СО-26Б, СО-46А тощо.

Розчинозмішувач СО-46А складається з візка, електродвигуна з пусковим пристроєм, редуктора та змішувального барабана, всередині якого розміщений вал з чотирма лопатями. Завантажувальний отвір барабана перекривається захисними ґратами.

Після включення електродвигун 2 потужністю 1,5 кВт за допомогою редуктора 3 приводить у рух вал з лопатями 7. Для приготування розчину у змішувальний барабан 4 заливають потрібну кількість води або вапняного молока, добавляють сухі компоненти розчинної суміші і перемішують протягом 1--2 хв. Потім переключають рух змішувального вала на протилежний, при цьому барабан повертається і готовий розчин за допомогою лопатей вивантажується у підставлену тару. Після цього рукояткою 5 повертають змішувальний барабан у робоче положення і завантажують нову порцію вихідних матеріалів розчину.

Продуктивність розчино змішувача становить 2,2 м/год, місткість змішувального барабана -- 80 л, маса -- 210 кг; одна порція готового розчину -- 65 л.

1.2 Використовувані інструменти, пристрої, машини