Технологія підготовки бетонної поверхні під водне фарбування

19

Тема: Технологія підготовки бетонної поверхні під водне фарбування

ЗМІСТ

1. Призначення і класифікація малярних робіт

2. Вимоги до поверхонь під фарбування

3. Інструменти для малярних робіт

4. Підготовка бетонних поверхонь під фарбування водними сумішами

5. Загальні відомості про водні фарбувальні суміші і їх приготування

Використана література

1. Призначення і класифікація малярних робіт

Вже з давніх давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно-художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку-пігменту і плівкоутворюючої речовини -- в'яжучого. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в'яжучого поділяють на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер'єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів). Залежно від в'яжучого, яке використовують для приготування водних фарб, водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові

До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують, щоб захистити металеві конструкції від корозії, дерев'яні -- від гниття, а обштукатурені -- від впливу вологи і незначних механічних пошкоджень, оскільки пофарбована штукатурка у зовнішньому шарі стає більш міцною і водонепроникною. Крім того, неводні фарбування застосовують з декоративною і санітарно-гігіенічною метою. Неводні фарбові плівки легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами, легше підтримувати чистоту (лікарні, школи, магазини, дошкільні дитячі заклади тощо).

Захисні властивості лакофарбового покриття залежать від механічних і хімічних властивостей твердої плівки, а також від адгезії її, тобто від здатності міцно з'єднуватись з пофарбованою поверхнею. Якщо механічні і хімічні властивості плівки залежать в основному від властивостей плівкоутворюючої речовини, яка була використана в даній фарбі, а такі речовини випускаються відповідно до технічних умов, то адгезія плівки залежить від здатності поверхні з'єднуватись з певною фарбою.

Сила зчеплення лакофарбової плівки з поверхнею залежить від механічного зчеплення, хімічної взаємодії між ними і дії електростатичних сил. Міцне механічне зчеплення фарбової плівки і поверхні створюється на пористих поверхнях. Під час фарбування такої поверхні рідка фарба заходить у пори, дрібні щілини і капіляри її і після тверднення фарбова плівка, що утворилась, міцно з'єднується з нею. Тому адгезія плівки на таких матеріалах, як чавун, деревина, штукатурка, картон, плити ДСП, дуже висока.

При хімічній взаємодії плівкоутворювача з матеріалом поверхні також збільшується сила зчеплення плівки. Це спостерігається при фарбуванні бетону і цегли силікатними фарбами, пластмасових деталей --синтетичними фарбами тощо. Збільшується адгезія також під дією електростатичних сил, викликаних тим, що фарбова плівка і поверхня, яка фарбується, заряджені протилежними зарядами статичної електрики.

Великого значення набуває довговічність фарбового покриття. Чим довше зберігається плівка на поверхні, тим менше коштів витрачається на обслуговування і догляд за будинком під час його експлуатації. Проте фарбові покриття з часом старіють, і, щоб захистити конструкції будинку від руйнування, їх знову фарбують. Старіння, тобто поступове руйнування лакофарбового покриття, в основному залежить від одночасної дії на плівку кисню, повітря, світла, теплоти і води. Кожен з цих факторів окремо може тією чи іншою мірою впливати на довговічність покриття, зменшуючи строк його експлуатації.

Фарбові плівки руйнуються також під дією електричного струму і ультразвуку. Для встановлення причин старіння плівок треба врахувати дію цих факторів у комплексі. Стійкість фарбових плівок в атмосферних умовах в 10--50 разів менша, ніж у приміщеннях, тому що тут на плівку впливають кисень, повітря, ультрафіолетове проміння, вода і часта зміна температури. Під дією температури (вище 200...250 °С) також спостерігається руйнування фарбових плівок.

Залежно від якості малярні фарбування поділяють на прості, поліпшені і високоякісні. Просте фарбування застосовують під час опорядження будинків III класу, деяких промислових і тимчасових будівель, а також підсобних приміщень в різних будинках. Поліпшене фарбування застосовують здебільшого в будинках II класу, а високоякісне -- І класу (театри, музеї, палаци тощо).

Альфрейні опорядження поверхонь (аерографічний розпис, тупування, оздоблення під шовк, декоративний камінь, деревину тощо) виконують лише по високоякісних фарбуваннях. Прості альфрейні опорядження (накатування рисунків валиками, витягування фільонок, виконання рисунків за простими трафаретами) можна виконувати по простих і поліпшених фарбуваннях.

2. Вимоги до поверхонь під фарбування

Фарбування поверхонь -- це заключний етап опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд, а якість фарбування -- від попередньої підготовки поверхонь. Тому до фарбування різні поверхні (обштукатурені, дерев'яні, металеві тощо) слід підготувати: очистити, підмазати і зашпатлювати пошкоджені місця, відшліфувати їх тощо.

Підготовчі операції які виконує маляр перед фарбуванням, не завжди і не для всіх поверхонь однакові. За технічними умовами виділяють три категорії фарбування: просте, поліпшене і високоякісне. Для кожної категорії встановлено певні операції, які слід обов'язково виконувати під час підготовки поверхонь.

Якість фарбування залежить також від якості самих поверхонь. Іноді можна правильно і високоякісно підготувати і пофарбувати поверхню, а через деякий час фарбова плівка порушиться, наприклад, якщо фарбують вологі поверхні. Тому маляр повинен починати роботу тільки тоді, коли поверхні готові до опоряджувальних робіт, тобто відповідають технічним вимогам.

До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму, а також натягування шнура відкритої електропроводки. Особливо важливо закінчити роботи, пов'язані з монтажем центрального опалення, водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. На фасадах будинків мають бути закінчені роботи по влаштуванню зливів, а в панельних будинках -- опоряджені і розшиті шви між панелями. У приміщенні встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), стругані дерев'яні перегородки; настеляють чисті дощаті або паркетні (неопоряджені) підлоги; закріплюють наличники і склять вікна. Фарбувати обштукатурені і бетонні поверхні починають тільки після повного їх висихання, оскільки волога штукатурка і бетон містять у собі вільні луги, які надалі впливатимуть на пігменти, знебарвлюючи їх або змінюючи їх колір. Штукатурка висихає нерівномірно, тому вологість її в різних місцях поверхні буде різна. Більш вологою штукатурка буде в нижніх частинах стіни, біля плінтусів і в кутках. Наявність вільних лугів, а отже і вологості штукатурки визначають 1 %-м розчином фенолфталеїну. Фенолфталеїн -- це безбарвна рідина, яка червоніє під дією лугів. Для визначення вологості штукатурки досить нанести на поверхню кілька краплин фенолфталеїну. Якщо він не змінить кольору або набуде ледь помітного рожевого відтінку, то це означає, що штукатурка висохла і її можна фарбувати.

Для прискорення опоряджувальних робіт приміщення з підвищеною вологістю штукатурки фарбують вапняними сумішами. Проте на поверхні з підвищеною вологістю не повинно бути помітних краплин води.

Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід згладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менше 2 мм.

Для якісного фарбування дерев'яних поверхонь треба, щоб дерев'яні конструкції були стійкими (міцно закріпленими), а елементи їх добре припасованими. Вологість дерев'яних поверхонь має становити не більше 12 %. Цвяхи на дерев'яних підлогах повинні бути утеплені на глибину 2--3 мм. На дерев'яних поверхнях не повинно бути відколів, щілин, задирок та інших дефектів; сучки і засмоли вирубують на глибину

2--5 мм, а ці місця (після відповідної обробки) підмазують.

Металеві конструкції також щільно припасовують, а поверхні їх очищають від іржі, окалини і плям жиру. Труби і прилади водопровідної мережі фарбують лише після видалення з них води.

Бетонні, залізобетонні, гіпсові та інші збірні конструкції і деталі заводського виготовлення повинні надходити на будівельні об'єкти з поверхнями, що не потребують суцільного шпатлювання перед фарбуванням.

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:

температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче 10 °С;

відносна вологість повітря -- не більше 60 %;

вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь повинна становити не більше 8 %, а при фарбуванні цементними і полімерцементними фарбами -- не більше 12 %;

робоча в'язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їх видів має бути в межах 15--50 с за віскозиметром ВЗ-4;

витрата фарби (покривність) в одному шарі не повинна перебільшувати 425 г/м²,

час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18...20 °С має бути не більше 12 год.

Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.

Фасади не можна фарбувати: в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або інею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі не вище 4 °С.

3. Інструменти для малярних робіт

Для виконання різних підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко застосовують, різні машини і механізми.

Проте деякі підготовчі операції (зокрема, розрізування щілин, підмазування їх, підготовку та фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо) виконують вручну.

Наведемо коротку характеристику інструментів, які застосовують для виконання цих робіт.

Сталевий шпатель (рис 3.1, а) призначений для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпатлівки на обштукатурені, дерев'яні та металеві поверхні.

Він може бути з дерев'яною або металевою ручкою. Виготовляють шпатель із пружної листової сталі.

Дерев'яним шпателем (рис. 31, б) наносять перший шар суцільної шпатлівки на обштукатурену поверхню.

Його можна застосовувати для нанесення вапняно-гіпсового розчину безпіскової накривки.

Для підвищення продуктивності праці найкраще користуватись шпателем завширшки 150--200 мм. Після закінчення роботи набряклий від води шпатель чим-небудь придавлюють, щоб він не покоробився після висихання.

Рис 3.1. Шпателі: а -- сталевий; б --дерев'яний

Рис. 3.2. Шпатель з гумовим наконечником

Шпателем з гумовим наконечником (рис. 3.2.) розрівнюють шар шпатлівки, нанесений маховою щіткою або фарборозпилювачем.

Цим шпателем можна наносити шпатлівку на різні поверхні. Робочу частину шпателя (лезо) виготовляють з еластичної гуми, яку затискають двома металевими пластинками. Для підвищення продуктивності праці застосовують більший за розмірами шпатель завширшки 200--250 мм.

На невеликі профільні частини поверхонь (віконні рами, плінтуси, двері тощо) наносять шпатлівку гумовими пластинками різних розмірів (залежно від ширини профільної поверхні) або спеціальними шпателями з гумовими профільованими наконечниками.

Такий шпатель виготовляють з еластичної гуми за профілем деталей, що застосовують на даному будівельному об'єкті.

Гумовий півтерок (рис. 3.3.) призначений для нанесення і розрівнювання першого шару суцільної шпатлівки, а також безпіскової накривки. Порівняно з металевим або дерев'яним шпателем застосування гумового півтерка підвищує продуктивність праці у 1,5--2 рази.

Рис. 3.3. Гумовий пів терок

Рис. 3.4. Ніж металевий

Рис. 3.5. Скребачки металеві

Ніж металевий (рис. 3.4.) з дерев'яною ручкою використовують для розрізання щілин на обштукатуреній поверхні.

Скребачками металевими (рис. 3.5.) різної форми знімають старі клейові і олійні плівки

Щітку сталеву (рис. 3.6.) застосовують для знімання іржі та окалини з металевої поверхні. Виготовляють її з сталевого дроту.

Пристрій для згладження поверхні (рис. 3.7.) призначений для чищення і згладження обштукатурених поверхонь від крапель розчину і зернин піску. Для згладження використовують природний камінь (твердий пісковик) кусок деревини або білої силікатної цегли, з яких виготовляють бруски у вигляді паралелепіпедів. Для зручності в роботі брусок затискають в обойму пристрою.

Рис. 3.6. Щітка сталева

Рис. 3.7. Пристрій для згладження поверхні

Рис. 3.8. Сталева гладилка

Сталевою гладилкою (рис. 3.8.) наносять та згладжують шар безпіскової накривки. Гладилку виготовляють з інструментальної сталі завтовшки 1 -- 1,5 mm.

Дерев'яну терку застосовують для чищення, перетирання і

розрівнювання підмазаних обштукатурених поверхонь.

Щітка рогожна (рис. 3.9, а) призначена для змочування поверхні водою, розмивання старої клейової плівки і нанесення водних ґрунтовок на поверхні. Рогожну щітку до початку роботи треба міцно перев'язати, щоб скоротити робочу довжину її волокон, і насадити на дерев'яний держак.

Вручну фарбують поверхні щітками, виготовленими з волосіні або м'якої свинячої щетини. Вони бувають різних форм і розмірів. Розмір щітки вибирають залежно від поверхні, яку фарбують. Поверхні фарбують також валиками .

Махова щітка типу KM (рис. 3.10, б) забезпечує високу продуктивність праці при фарбуванні великих площ. Махові щітки діаметром 60 або 65 мм виготовляють з волосіні. Для фарбування стелі та верхніх ділянок стін з підлоги махову щітку насаджують на дерев'яний держак завдовжки 80-- 100 см.

Щітки-ручники типу КР (рис. 3.10, в) застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхонь водними або олійними сумішами. Їх виготовляють різних діаметрів (25, 30, 35, 40, 45, 50, 55 мм) з волосіні. Для зручності в роботі волосінь ручника слід перев'язувати шпагатом. Ручники, в яких волосінь прикріплена до дерев'яної ручки клеєм, розмокають під час роботи з водними сумішами або при зберіганні їх у воді після фарбування олійними сумішами. Тому до початку роботи новим ручником рекомендується розсунути волосінь, залити всередину трохи олійного лаку і дати їй висохнути. Шар олійного лаку не пустить воду всередину дерев'яної обойми і захистить щітку від розмокання клею та випадання волосіні

Щітки плоскі типу КП (рис. 3.10, г) застосовують для фарбування невеликих ділянок поверхні (вікон, дверей тощо), а також оздоблення пофарбованих поверхонь під цінні породи деревини і каменю. Щітки виготовляють різної ширини (35, 40, 50. 60, 75 або 100 мм) з волосіні. Плоскі щітки перед початком роботи шпагатом не перев'язують.

Щітка-макловиця типу КМА призначена для грунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих площах. Робочу частину щітки виготовляють з волосіні завдовжки 10--12 см. По периметру її робочої частини до волосіні додають щетину, щоб щітка стала пружнішою і волосінь не заламувалась під час роботи. При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність праці маляра.

До початку роботи з маховою щіткою або ручником її перев'язують шпагатом так, щоб на 2/3 скоротити довжину волосіні. Це роблять у такій послідовності (рис. 3.12. ). Невеликий відрізок шпагату накладають навколо волосіні щітки у вигляді петлі і зав'язують його навколо ручки під обоймою 2.

Рис. 3.12. Перев'язування щітки шпагатом

Беруть великий відрізок шпагату, на одному кінці якого роблять петлю у вигляді морського вузла 3 і надівають її на волосінь щітки 4. З короткого кінця шпагату роблять другу петлю 5, притискують її уздовж волосіні і обв'язують щітку довгим кінцем шпагату, накладаючи витки один коло одного на потрібну довжину волосіні 6 і 7. Короткий кінець шпагату протягують крізь першу петлю, а довгий -- крізь другу і зав'язують їх на ручці під обоймою 8. Замість шпагату щітку можна перев'язати шматком тканини. Для цього із бавовняної тканини відрізують стрічку, ширина якої дорівнює подвійній довжині волосіні щітки. Обмотують щітку тканиною і перев'язують її шпагатом на потрібній відстані від обойми. Верхню частину тканини відгортають до суміщення з другою частиною і на ручці перев'язують їх шпагатом. Щоб подовжити строк придатності щіток, після роботи водними сумішами їх слід промити в чистій воді, витерти і висушити. Щітки, в яких волосінь посаджена на клею в дерев'яну ручку, при тривалих перервах у роботі всихають, тому перед роботою їх варто намочувати у воді.

Після роботи олійними сумішами щітку треба промити в розчиннику: скипидарі, бензині або гасі. Часте миття щіток у розчиннику погіршує якість волосіні, тому під час коротких перерв у роботі їх зберігають у воді. При цьому не варто опускати щітку на дно посудини з водою, оскільки волосінь згинатиметься (рис. 3.13, а).

ЇЇ треба підв'язувати шпагатом в посудині так, щоб була змочена тільки волосінь (рис. 3.13, б). З цією метою можна користуватись також спеціальними затискачами (рис. 3.14). Такі щітки розміщують уздовж стінок посудини.

Рис. 3.13. Тимчасове зберігання щіток у відрі з водою: а -- неправильне; б -- правильне

Рис. 3.14. Використання затискачів для зберігання щіток у воді

4. Підготовка бетонних поверхонь під фарбування водними сумішами Захисні грунтовки

Епоксидна ґрунтовка Ceresit CD 31 призначена для захисту металевої арматур і акладних деталей при відновленнібудівельних конструкцій. Застосовується для з'єднання збірних будівельних елементів із залізобетону й бетону, для склеювання бетонних і сталевих виробів. Можливе використання для обладнання захисного покриття, стійкого до впливу агресивного середовища й значним механічним навантаженням, на підлогах. Не застосовувати в якості захисного покриття зовні будинків, тому що суміш піддається інтенсивному старінню при впливі ультрафіолетового випромінювання.

Епоксидна ін'єкційна композиція Ceresit CD 32 Ceresit CD 32 застосовується для заповнення тріщин у цементно-вапняних, цементно-піщаних, гіпсових і ін. штукатурках. Для відновлення монолітності елементів підлоги. Можливе застосування композиції для обладнанняадгезійного шару в підлогах перед укладанням епоксидних покриттів. Не застосовувати для заповнення "активних" тріщин і обладнання деформаційних швів. Дрібнозерниста ремонтно-відбудовча суміш Ceresit CD 23

Призначена для обладнання адгезійних шарів при ремонті й відновленні залізобетонних і бетонних будівельних конструкцій товщиною шару від 3 до 5 мм. Застосовується в якості штукатурки й шпаклівки при вирівнюваннібетонних і залізобетонних поверхонь товщиною шару від 3 мм до 10 мм. Не застосовувати для ремонту цементно-вапняних, цементно-піщаних, гіпсових і ін. штукатурок, у якості штукатурки по основах із цегли, каменю, легкого бетону і т.д.

Суміш Ceresit CD 24 призначена для ремонту й підготовки залізобетонних, бетонних основ, підданих помірним механічним впливам, під обробку. Ефективна при ремонті тріщин, раковин, вилучень і інших дефектів на поверхні залізобетонних і бетонних основ товщиною шару до 5 мм.

5. Загальні відомості про водні фарбувальні суміші і їх приготування

Щоб правильно приготувати і підібрати колір фарбувальної суміші, треба знати закони змішування фарб і властивості кольорів. Фарбувальну суміш звичайно приготовляють під наглядом бригадира малярної бригади або кваліфікованого маляра-колерувальника.

Водною називають таку суміш, у якій застосовують в'яжучі матеріали, здатні розчинятись у воді або тужавіти під її дією. Такі суміші до робочої в'язкості розводять водою.

Водна фарбувальна суміш складається з пігментів, в'яжучого матеріалу і води. Пігменти можна використову вати хроматичного або ахроматичного кольору. Дуже рідко в малярній практиці водні фарбувальні суміші при готовляють з одного кольорового (хроматичного) пігмен ту. Така суміш забарвлює поверхню в насичений, іноді яскравий колір, який стомлює зір, негативно впливає на нервову систему людини. Тому стіни, стелі і фасади житлових, учбових і промислових будівель фарбують розбіленими сумішами -- розбілами. Для розбілу водних фарбувальних сумішей застосовують крейду або вапно. Насиченими за кольором сумішами фарбують деякі гро мадські приміщення (кафе, магазини, фойє кінотеатрів, клубів тощо).

За насиченістю кольорового тону виділяють суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені фарбувальні суміші.

Суцільна фарбувальна суміш перед доданням до неї клею складається з 100 % хроматичного пігменту (без домішок білих пігментів). Такі суміші іноді використову ють для виконання фільонок і малюнків у фризах та бордюрах. Суцільну фарбувальну суміш можна приготов ляти тільки з пігментів, які мають незначну фарбувальну здатність.

Інтенсивна фарбувальна суміш складається з 60-- 90 % кольорових пігментів і 10--40 % крейди або вапна.

Інтенсивною сумішшю фарбують фільонки, бордюри, па нелі.

Нормальна фарбувальна суміш має 50 % кольорових пігментів і 50 % білого пігменту.

Розділена фарбувальна суміш складається з 5--40 % кольорових пігментів і 60--95 % білого пігменту. Це найпоширеніший вид фарбувальних сумішей.

Клейові фарбувальні суміші приготовляють на основі крейди або готової крейдяної пасти, яку виготовляють у фарбозаготівельній майстерні. Якщо суміш приготовля ють з крейди, то крейду за добу до використання замочу ють у діжці з водою. Потім її перемішують і проціджують крізь сито. В утворену крейдяну пасту поступово додають кольорові пігменти, попередньо замочені у воді і розтерті. Якщо до пасти добавити пігменти у сухому вигляді, то в масі крейди вони розподіляться нерівномірно і при фарбуванні грудочки пігменту залишатимуть на поверхні кольорові смуги.

Водні фарбувальні суміші після висихання на поверхні значно світлішають. Тому після добавляння в суміш кольорового пігменту слід зробити пробне фарбування. Для цього кусок паперу покривають сумішшю і висушу ють над вогнем. Суху пробу порівнюють із зразком зада ного тону. Якщо колір проби відрізняється від кольору зразка, то в суміш добавляють пігмент або крейду. Най краще для сухої проби фарбувальної суміші замість паперу користуватись попередньо нагрітим куском скла або силікатною цеглою.

У підібрану за кольором суміш добавляють окремо приготовлений розчин клею і випробовують її на заклею вання, тобто на достатність клею в суміші. Зроблена суміш не повинна бруднити рук, якщо потерти об неї зворотний бік долоні. Фарбувальна суміш не повинна мати також надлишку клею, оскільки така суміш погано розтушовується, залишає сліди від щітки і темні клейові плями на поверхні, може потріскатись і відстати від поверхні.

Рідка суміш має велику текучість і під час нанесення на поверхню стікає з неї, внаслідок чого дає погану покривність, а густа -- при фарбуванні залишає на по верхні сліди від щітки. Тому перед використанням суміші її в'язкість перевіряють віскозиметром ВЗ-4 (рис. 128). Віскозиметр має вигляд чашки об'ємом 100 см3. У дні віскозиметра є отвір діаметром 4 мм, крізь який меже вільно витікати суміш, яку випробовують.

В'язкість визначають залеж но від часу витікання 100 см3 фарбувальної суміші з віскози метра. Для цього отвір закри вають пальцем і віскозиметр за повнюють сумішшю. Відкривши отвір, водночас пускають се кундомір. Кінцем витікання вва жають момент, коли суміш пе рестане текти струминою і з'я виться перша крапля. Клейова суміш повинна витікти з віско зиметра ВЗ-4 протягом: для на несення щіткою -- 30--35 с, фарборозпилювачем -- 35-- 40 с.

В умовах будівництва в'язкість визначають пробою на склі. Для цього на скляну пластинку наносять краплю суміші і ставлять скло вертикально. Крапля суміші нормальної в'язкості повинна стекти на 3--4 см. Якщо суміш рідка, то її треба, згустити, для чого до фарбувальної суміші добавляють розчин мила, мідного купоросу або алюмінієво-калійного галуну.

Фарбувальної суміші приготовляють стільки, щоб її вистачило на фарбування всього приміщення, оскільки підібрати другу порцію суміші такого самого кольору, як і перша, майже неможливо.

Використана література:

1. Добровольский Г.М. Малярні і шпалерні роботи: Підручник.-К.: Вища шк.,1992.-383с.: іл.

2. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. Матеріали і технології в сучасному будівництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2005. - 495с.: іл.