Опорядження шлакобетонних поверхонь поліпшеною штукатуркою

1

Тема: Опорядження шлакобетонних поверхонь поліпшеною штукатуркою

Зміст

Вступ

1. Класифікація і призначення штукатурних робіт

2. Організація робочого місця. Інструменти для виконання штукатурних робіт

3. Пристрої для виконання штукатурних робіт на висоті

4. Підготовка поверхонь до штукатурення

5. Приготування розчину

6. Виконання поліпшеної штукатурки

7. Дефекти штукатурки

8. Економічні розрахунки

9. Правила техніки безпеки

Використана література

Вступ

Якість будівельної продукції -- будинків і споруд різного призначення залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів.

Довговічність будівельних матеріалів є найважливішою проблемою сучасного будівництва, оскільки функціональні навантаження більшості з них використовуються надто короткий час порівняно зі стародавніми матеріалами, на основі яких збудовані сотні і тисячі років тому споруди, що незважаючи на вплив зовнішніх природних чинників і часу й тепер вражають красою архітектури та майстерністю тогочасних будівельників.

Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Засвідчують це катастрофи як природного, так і техногенного походження, під час яких руйнуються насамперед застарілі будівлі, зокрема п'ятиповерхові залізобетонні панельні будинки перших радянських масових серій. Більшість будинків не витримує дії вогню при пожежах, оскільки інтер'єр їх опоряджено матеріалами, які мають не досить високі протипожежні властивості.

Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями, але традиційні способи штукатурення поверхонь залишаються незмінними, а в деяких випадках просто необхідними, ось чому я обрав тему дипломної роботи опорядження шлакобетонних поверхонь поліпшеною штукатуркою.

1. Класифікація і призначення штукатурних робіт

Штукатурні роботи -- це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.

Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.

Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві.

Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні.

Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою -- вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції.

За якістю виконання звичайна штукатурна буває простою, поліпшеною і високоякісною

Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами.

Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та га-зоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і по-жежозахисними.

2. Організація робочого місця

Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, -- зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальнигав. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опо-ряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

Інструменти для виконання штукатурних робіт

Кельма, або штукатурна лопатка (ГОСТ 9533--71) складається з міцного сталевого полотна завтовшки до 1,5 мм, колодочки з коліном (висота дерев'яної ручки, насадженої на колодочку, 50 мм). Лопатки виготовляють з полотном двох розмірів -- 180x150 і 200x150 мм. Колодочку до полотна кріплять зварюванням або, рідше, клепанням. Ручки виготовляють одного стандартного розміру. В місцях кріплення колодочки на полотні збирається розчин, його потрібно періодично очищувати. Більш зручні лопатки з суцільнотяг-неним полотном і колодочкою, тому що з них легко очищається розчин. Чим легше лопатка, тим менше стомлюваність робітника.

становить 1,1 л, робоча -- 0,8 л. Ковші виготовляють з різних металів. Найбільш зручні сталеві. Чашки з алюмінію і різних сплавів мало придатні, тому що до них дуже прилипає розчин, що знижує ковзання ковша під час накидання. Застосовують ковші для накидання розчину на різні поверхні та дозування матеріалів (більш точне, ніж дозування штукатурною лопаткою).

Сокіл -- це щит з ручкою всередині . Виготовляють щит з дерева або дюралюмінію. Сокіл слугує для перенесення розчину від ящика до місця утримування розчину в руці під час накидання його на поверхню, а також для розрівнювання штукатурки.

Дерев'яний щит виготовляють з 3--4, 10--15-міліметрових дощок. Дошки між собою кріплять на шпонках за допомогою паза «ластів'ячий хвіст» або цвяхами. Шпонка має виступати над площиною щита на 15--25 мм. Вона перешкоджає жолобленню щита і є упором для кінця кельми під час намазування чи розрівнювання розчину.

Ручка кріпиться в середині щита за допомогою подвійного шипа та цвяха. Шипи ручки мають бути на 1--2 мм нижче ніж площина щита. Це необхідно для того, щоб лопатка не чіплялася за шип ручки. Щит можна виготовити і з 8--10--міліметрової фанери на водостійких клеях, але до нього також треба прибити шпонки. Щит сокола бажано просочити оліфою і просушити.

Дерев'яні соколи повинні мати рівний гладкий щит. Вони зручні тим, що на них не налипає і з них легко очищується розчин.

Дюралеві соколи легкі, але на них дуже налипає розчин, а це затримує ковзання лопатки по полотну. До того ж вони не мають шпонок, що були б упором для кінця кельми. Кінець кельми може зісковзнути з полотна і поранити руку. Притискати сокіл рукою чи ручкою штукатурної лопатки не завжди зручно.

Іноді штукатури одягають на ручку лопатки гумовий ковпачок, і ручка менше сковзає по металу щита. Проте упор кінцем лопатки зручніший, тому що лопатку не доводиться перевертати. Найліпше до щита сокола приклепати шпонки.

Тарілчастий сокіл буває квадратний та круглий. їх застосовують переважно для утримання великої порції рідких декоративних чи звичайних розчинів. Виготовляють їх з будь-якого матеріалу з ручкою по середині або збоку.

Півтерки виготовляють з несучкуватої деревини хвойних порід і складаються вони з полотна і ручки.

Залежно від розмірів півтерки поділяються на:

*короткі -- довжина полотна від 150 до 500 мм;

*середньої довжини -- довжина полотна півтерка 500--1000 мм;

*довгі -- довжина полотна становить 1000--2000 мм.

Ширина всіх видів півтерків коливається від 20 до 150 мм, а товщина -- від 5 до ЗО мм.

Півтерки застосовуються для вирівнювання та ущільнення штукатурної накиді.

Надалі ви використовуватимете їх для виконання таких видів штукатурних робіт:

*намазування розчину на стіни та стелі;

*розрівнювання розчину;

*виконання падуг;

*натирання лузг, усенків, фасок.

Терки застосовують для гладкого оброблення верхнього шару штукатурки, тобто затирання. Вони складаються з полотна і ручки.

Терки виготовляють з несучкуватої і без засмолювання деревини сосни або ялини, дюралюмінію, оцинкованої сталі, неіржа-війки, пінопласту, а покриття полотна -- з фетру, губки, пінопласту, неіржавійки або рейок. Ручку роблять заввішки такою, щоб у неї вільно проходили пальці руки, але не доходили при Цьому до полотна на 3--5 мм, тобто на розмір крупного піску.

Середні розміри полотна терки 140x190 мм. Ручку кріплять до полотна цвяхами чи дерев'яними нагелями. У міру стирання полотна терки головки цвяхів чи нагелів необхідно втоплювати у полотно. 180

При намоканні й висиханні полотно терки жолобиться і почи-м;іс затирати тільки частинами, що знижує продуктивність праці. Якщо до полотна прибити цупку повсть чи фетр, то терка затиратиме чистіше, але не зрізуватиме дрібних горбочків. Тому спочатку затирають поверхню теркою з дерев'яним полотном, а потім з полотном, оббитим повстю.

Гладилки (ГОСТ 10403-73) застосовують для загладжування штукатурки. Це більш продуктивно, ніж затирання терками. Гладилки бувають сталеві та дерев'яні.

Дерев'яні гладилки -- це півтерки, полотно яких обтягнуте гумою. Довжина і ширина полотна гладилок бувають різні .

Щітка призначена для змочування поверхонь і підсохлої штукатурки водою, миття інструменту та для інших цілей. Щітки бувають різних розмірів і форми з кінського волосу, рогожі. Замість нових щіток часто використовують щітки, що були у вживанні у мулярів і непридатні для фарбування, -- окамелки.

Щітка--макловиця призначена для змочування поверхонь водою під час підготовки їх під штукатурку.

Скребачка призначена для очищення поверхні від бруду та напливів розчину, зчищання старих шпалер. Полотно виготовлене з листової вуглецевої сталі завтовшки 2 мм, ручка -- з вуглецевої сталі діаметром 17 мм. Полотно до ручки кріпиться заклепками. Скребачка має антикорозійне покриття -- бітумний лак.

Бучарда -- це молоток масою до 1,5 кг. На торцях насічено від 16 до 36 зубчиків пірамідальної форми. Замість зубчиків може бути нарізка у вигляді прямих лез. За оброблення бучардами на поверхнях залишаються від зубчиків ямки, від лез -- смужки.

Зубило призначене для вибірки швів у цегляному та кам'яному муруванні, насічення декоративної штукатурки, підготовки поверхонь. Зубила менш продуктивніші, ніж бучарди.

Троянка і зубчатка застосовуються з тією самою метою, що й зубила. У троянки на лезі є три зубці, у зубчатки -- кілька. Виготовляють зубила, троянки і зубчатки з міцної сталі.

Фасонні півтерки використовують для натирання лузг, усенків і фасок. Вони бувають металеві завдовжки 804 мм і дерев'яні завдовжки до 2000 мм. Ці півтерки продуктивніші й зручніші у роботі, ніж звичайні.

У дерев'яних півтерків полотно збивають з двох струганих дощок під прямим кутом. Ручки до таких півтерків кріплять за допомогою цвяхів, як і до звичайних. Негативна якість дерев'яних півтерків виявляється у тім, що, намокаючи і висихаючи, вони жолобляться.

Сталева щітка призначена для очищення різних поверхонь, прочищення деяких видів декоративної штукатурки. Складається вона з дерев'яної колодки, у яку пучками вставлений сталевий дріт різної товщини і пружності.

Цикля (ГОСТ 12378--72) - це сталева пластинка завдовжки до 200 мм з зубцями різної висоти і ширини. Інструмент призначений для циклювання декоративних штукатурок, особливо теразитових .

Цвяхова щітка -- це дошка чи терка із забитими в полотно цвяхами, що проходять крізь товщину дошки і виступають на 3--10 мм залежно від того, якої крупності фактуру необхідно одержати. Забивають цвяхи на відстані 5--10 мм рядами чи у шаховому порядку. Щітки застосовують для циклювання теразитових штукатурок.

Штукатурна лінійка призначена для оброблення кутів, пристінків, тобто зрізання розчину, накиданого вище рівня

гурта. Виготовляють лінійки з дерева. їхні довжина, товщина і ширина бувають різні. Довга лінійка зручніша для роботи, тому що забезпечує більш точне зрізання розчину. Один чи обидва кінці лінійки зрізують під кутом 45° і прибивають до них сталевий різець на одному рівні з робочою площиною лінійки. Кромка лінійки може бути пласкою -- для оброблення прямокутних архітектурних обломів чи заокругленою -- для оброблення криволінійних обломів.

Рустовка -- це дерев'яний чи металевий півтерок завдовжки 300--400 мм з вирізом на кінці і прикріпленою сталевою смужкою у вигляді півкола, що є різцем і використовується для розрізання розчину між плитами перекриття. Замість рустовок можна застосовувати найпростіші шаблони, за допомогою яких на свіжонакиданому розчині нарізають русти.

Штукатурний молоток на одному кінці має обушок розміром 25x25 мм, на другому -- вигнуті ріжки з прорізами для витягання цвяхів. Молоток насаджується на ручку завдовжки 300 мм. Маса молотка (450--475 г) і ручка розраховані, щоб можна було за два удари забивати штукатурні цвяхи.

Молоток-кулачок з широкими обушками масою від 1 до 1,5 кг. Його застосовують для завдання ударів по зубилу, троянці, зубчатці.

Ніж для опоряджувальних робіт (ГОСТ 18975--73) використовується для виготовлення ручок інструменту, розколювання драні, обрізання пругів рогожі, нарізання сухої штукатурки, вирізання профільної дошки. Лезо ножа має довжину до 150 мм, вузьке на кінці, завдяки чому можна вирізувати у профільній дошці шаблона обломи будь-якого розміру і форми. Ручка не повинна бути круглою, інакше вона буде обертатися в руках. Зберігають ніж у дерев'яних піхвах-футлярі.

Ножиці для різання металу використовують для вирізання сталевих профілів до шаблонів, різання сітки.

Будівельний висок застосовують для провішування поверхонь і перевірки їхньої вертикальності. Він складається з вантажу і шнура. Вантаж-висок має вигляд циліндра з загостреним кінцем масою не менше ніж 200 г. Діаметр вантажу -- 10-- 20 мм, що уможливлює провішування поверхні під штукатурку завтовшки від 5 мм і більше. Довжина шнура становить 20 м.

Рівні бувають дерев'яні чи металеві з одним чи двома візирами. Довжина їх буває різна. Застосовують рівні для перевірки вертикальних і горизонтальних поверхонь. Рівні слід зберігати від падінь, тому що вони можуть розколотися чи змістяться візири.

Періодично рівні перевіряють. Для цього вистругану дошку встановлюють чітко за рівнем, обводять рівень олівцем, потім повертають на 180° і знову встановлюють за обведеною олівцем фігурою. Якщо візир показує точну установку, рівень можна застосовувати, якщо ні, то його заміняють. Так само перевіряють рівень на вертикальність.

3. Пристрої для виконання штукатурних робіт на висоті

Штукатурні роботи на висоті до 4 м виконують з помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт - з пересувних інвентарних столиків; ремонтні і реставраційні роботи - з колисок або пересувних вишок; зовнішні і внутрішні роботи - з риштовання.

Поміст роблять з інвентарних столиків, котрі встановлюють вздовж однієї із стін приміщення на відстані 1,5-2 м один від одного і перекривають спеціально виготовленими щитами або окремими дошками. Тимчасовий поміст можна зробити з дощок, які укладають на дерев'яні козла. Настелені дошки прибивають до козел цвяхами.

Пересувні інвентарні столики конструктивно схожі, але їх призначення і застосування різні. Виробляють їх з металевих труб або кутикової сталі.

Пересувний різновисотний столик складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. Конструкція столика передбачає можливість піднімання настилу завдяки висувним стоякам, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7-2,5 м). За настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60x120 до 80x160 см. Якщо настил столика необхідно підняти на висоту більшу за 1,1 м, його з одного боку обгороджують захисним поручнем.

Пересувні інвентарні столики:

1 - нерухомий стояк;

2 - драбина; 3-висувний стояк; 4-настил;

5 - штир; 6 - підкіс; 7 - полиця; 8 - поручень

Двовисотний столик складається з опорного каркаса, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструментів. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях - 0,7 і 0,9 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 22 кг.

Універсальний столик складається з чотиристоякового прямого опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м, а також на сходових клітках. Конструкція його дає можливість фіксувати положення настилу в двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 24 кг.

Колиски за принципом переміщення бувають самопідйомні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідйомні колиски різних марок ЛОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЗ-30-250, ЛП-11М, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритами та вантажопідйомністю.

Самопідйомна колиска ТП-11 найбільш зручна в експлуатації. Вона призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м. Робоча площадка колиски розміром 0,97x4,4 м витримує навантаження до 300 кг. Колиска складається з металевого каркаса 1 з поручнем 3, двох електролебідок 2, суцільнометалевого настилу 4 із захисним бортом 5 заввишки 15 см.

Піднімають колиску за допомогою двох сталевих тросів, які перекидаються через блоки, розміщені на кінцях консольних балок, що закріплюються на даху або горищному перекритті. Після включення лебідок в електромережу троси починають намотуватися на барабани лебідок і піднімають колиску. При переключенні лебідки на зворотній рух троси розмотуються і колиска опускається.

Одномісну самопідйомну колиску ЛОС-100-120 застосовують для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах будинків. Вона складається з металевого каркаса 1 із поручнем 3, електролебідки 2, суцільного металевого настилу 4 з захисним бортом 5. Колиска призначена для піднімання одного робітника і 20 кг вантажу на висоту до 100 м. Піднімається вона за допомогою одного троса.

Пересувні вишки бувають самопідйомні та збірно-розбірні, їх використовують при опорядженні фасадів будівель висотою до чотирьох поверхів і для робіт в приміщеннях з високо розміщеною стелею.

Пересувна самопідйомна вишка ВО-10,6-12 складаєтья з двох колон 2, візка 1 та робочої платформи 3. Платформа за допомогою лебідки з електроприводом пересувається вздовж колон, як по напрямних, з відмітки 1,25 до 10,6 м і може зупинятись на різній висоті в цих межах.

Колиски:

а - самопідйомна; б - одномісна самопідйомна ЛОС-100-120

1 - каркас; 2 - електролебідки; 3 - поручень; 4 - настил; 5 - захисний борт

Розмір робочої площадки платформи - 2x4 м. Переміщення платформи здійснюється з пульта управління, що міститься на ній. Якщо електроенергії немає, то платформа пересувається за допомогою ручного привода лебідки, обладнаного поряд з електричним. Вишка спирається на чотири колеса з гумовими ободами. На нове місце роботи в межах одного будинку вишку пересувають вручну, попередньо опустивши платформу на нижню відмітку 1,25 м. Максимально допустиме навантаження на платформу 500 кг.

Пересувна збірно-розбірна вишка дає змогу виконувати роботи на висоті до 6 м. Вона складається з металевого збірного каркаса 6, що спирається на чотири колеса, драбини 7, захисного поручня 4 та дерев'яного настилу 5. На робочому місці вишку збирають з окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки - 2x2 м, максимально допустиме навантаження - 200 кг.

У межах приміщення або вздовж фасаду будинку вишку пересувають вручну.

Риштовання - тимчасові допоміжні пристрої, використовувані для створення на потрібній висоті умов для проведення будівельних робіт.

Залежно від способу піднімання і пересування риштовання бувають висячі, драбинні, виставні, пересувні, збірно-розбірні, встановлювальні. їх виготовляють з металу і деревини.

Пересувні вишки:

а - самопідйомна ВО-10,6-12;

б - збірно-розбірна

1 - візок; 2 - колони; 3 - платформа;

4 - поручень; 5 - настил; 6 - каркас;

7-драбина

Під час виконання опоряджувальних робіт використовують інвентарні риштовання.

Трубчасті безболтові риштовання застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев'яного настилу. До кінців прогонів і поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного - спеціальні патрубки (втулки). Під час монтажу риштовань гачки прогонів 2 і поперечок 5 вставляють у відповідні патрубки опор 1. Опори встановлюють уздовж стіни на відстані 2 м одна від одної. Ширина риштовань 1,65 м. Нижні кінці опор вставляються у спеціальні башмаки, які спираються на дерев'яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштовання прикріплюють до стін гачками, які закладають у петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні.

На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити настилу 3. Настили риштовань обгороджують інвентарним поручнем 4 заввишки не менше 1 м, у нижній частині якого закріплюють бортову дошку заввишки 15 см.

Трубчасті безболтові

риштовання:

1 - опора; 2 - прогін;

3 - дерев'яний настил;

4 - поручень; 5 - поперечка

Підвісні (струнні) риштовання:

1 - консольна балка; 2 - поручень;

3 -бортова дошка; 4 -дерев'яний настил;5 - струни; 6 - шарніри

Окремі яруси риштовань поєднують сходами.

Підвісні (струнні) риштовання підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок 1, які закріплюють під дахом. Струни риштовань 5 складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні 2 та бортову дошку 3. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5-4 м, ширина настилу 2 м. Щоб риштовання не розгойдувались, їх у відповідних місцях прикріплюють до стіни жорсткими стяжками

4. Підготовка поверхонь до штукатурення

Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям. Природної шорсткості поверхні недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на ній під час підготовки до штукатурення створюють штучну шорсткість.

Підготовка бетонних поверхонь - перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою, насікають троянкою, зубилом, насікальним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3--5 мм завглибшки на відстані 50--80 мм одна від одної. Виконуючи цю операцію, треба працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуючись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за допомогою стиснутого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресорної установки рясно змочують водокю аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, підключених до водопровідної мережі.

Сталеві балки перекриття, що будуть виступати з його площини, перед встановленням їх на місце і штукатуренням обмо тують сіткою чи дротом 2). Відстань між витками дроту має бути не більше 5 см.

Сталеві балки, підготовлені до штукатурення

Сталеві балки, нижня площина яких буде співпадати з нижньою площиною перекриття, підготовлюють таким чином. З арматурного дроту діаметром 4--5 мм заготовлюють хомути 2, які навішують на нижню полицю балки на відстані 10--15 см один від одного. Під хомути закладають тимчасові прокладки -- два поздовжні прути 3 з того ж дроту. Щоб хомут міцно тримався на балці, кінці його ударами молотка притискують зверху до полиці. Після цього між арматурним каркасом і нижньою площиною полиці балки утвориться простір, в який під час штукатурення буде заходити розчин. Це сприятиме кращому зчепленню розчину з металевим каркасом. Потім з-під хомутів виймають поздовжні прути і хомути переплітають м'яким дротом 5 або прив'язують до них сітку.

5. Приготування розчину

Залежно від співвідношення між кількістю в'яжучого матеріалу і заповнювача розчини бувають: пісні, жирні, нормальні.

Пісні розчини вміщують невелику кількість в'яжучого. Вони мало пластичні, менше зручні у роботі, але дають дуже малу усадку, що є цінним при облицювальних роботах.

Жирні розчини надлишок в'яжучого матеріалу. Вони пластичні, але дають усадку, розтріскуються.

Нормальні розчини. Кількість в'яжучого матеріалу в них така сама, як і заповнювача.

Жирність розчину суміші визначають веслом, або теркою, штукатурною лопаткою:

Жирність розчину визначають веслом

- пісна суміш майже не прилипає до весла;

- нормальна суміш прилипає лише місцями;

- жирна суміш прилипає до весла у великій кількості.

Важкі розчини мають середню густину в сухому стані 1500кг і більше. Готують важкі розчини на піску.

Легкі розчини мають середню густину до 1500кг. Готують їх на пористому піску з пемзи, туфу, керамзиту.

За призначенням розчини бувають кількох видів.

1.Мурувальні - призначені для звичайної й вогнетривкої кам'яного мурування.

2.Оздоблювальні - для обштукатурювання приміщень, декоративних штукатурок.

3.Спеціальні - що мають особливі властивості (гідроізоляційні, акустичні, рентгенозахисні).

Рухливістю розчинної суміші називається її здатність розтікатися під дією власної маси. Рухливість розчину визначається глибиною занурення в нього еталонного конуса.

Рис. 1. Еталонний конус

6. Виконання поліпшеної штукатурки

Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки.

Оббризк -- це перший шар штукатурки, товщина якого на кам'яних поверхнях становить 3--5 мм а на дерев'яних -- 5--9 мм. Цей шар накидають рідким розчином, рухомість якого 10--12 см за стандартним конусом.

Грунт накидають на поверхню кельмою або ковшем і відразу ж розрівнюють і ущільнюють півтерком чи правилом. При розрівнюванні розчину на стінах півтерок пересувають хвилеподібними рухами, спочатку знизу вгору, а потім справа наліво. На стелях півтерок пересувають рухом на себе. При цьому його треба тримати під кутом 10--15° до поверхні, домагаючись чистої і рівної її обробки. Якість розрівняного ґрунту періодично перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м, прикладаючи його до поверхні в різних напрямках.

Якщо на поверхні є нерівності, глибина яких більша за допустимі технічними умовами, їх закидають розчином, який знову зрівнюють півтерками. На місцях, що виступають, розчин зчищають.

Розрівнювання грунту півтерком

Коли грунт затужавіє, на нього наносять тонкий опоряджувальний шар -- накривку. Для накривки застосовують рідкий розчин, який накидають на поверхню кельмою або малим ковшем і відразу ж розрівнюють півтерком. Як тільки накривка почне тужавіти, її затирають дерев'яною теркою, змочуючи, у разі потреби, поверхню водою. Замість дерев'яної терки для затирання штукатурки краще застосовувати терку, підбиту шаром повсті або пінопласту. Терка, підбита повстю, зовсім не залишає на поверхні подряпин.

Замість затирання накривного шару штукатурки його можна згладжувати гумовою теркою або сталевою гладил кою, що полегшує працю штукатура. При згладжуванні поверхні гладилку пересувають у двох взаємно перпендикулярних напрямках: спочатку у вертикальному, а потім у горизонтальному. Кожна нова смуга, що залишається за гладилкою, повинна перекривати попередню на 1--2 см. Гладилку тримають з невеликим нахилом до поверхні. Після згладжування гладилкою поверхня стає рівною, без помітних подряпин і грубої шорсткості.

ОПОРЯДЖЕННЯ КУТІВ

Нанесений підготовчий шар штукатурки у внутрішніх або зовнішніх кутах розрівнюють звичайним півтерком або дерев'яними чи алюмінієвими кутовими півтерками (див. рис. 16). Опорядження кута звичайним півтерком потребує від штукатура високої майстерності, та й виконані таким способом кути здебільшого не відповідають технічним вимогам. Тому для цієї роботи найкраще застосовувати кутові півтерки з відповідним профілем кута. Форма і довжина такого півтерка дають змогу зробити кут правильної форми. Затирання кутів дуже трудомісткий процес і потребує від штукатура певної майстерності. Щоб під час затирання кутів на поверхні не залишалось подряпин від великих зернин піску, виконувати кути слід розчинами, приготовленими на просіяному дрібнозернистому піску з розмірами зерен до 1,2 мм.

Затираючи кут, півтерок трохи притискують і пересувають послідовно вниз і вгору 52). При цьому стежать, щоб кут не мав відхилень від вертикалі. Якщо при обробці кута в деяких місцях залишаються вибоїни та пустоти, їх додатково закидають -гіц«цр а

Затирання кутовим півтерком кутів:



Щоб поштукатурені зовнішні кути швидко не оббивались, вершину кута зрізають, створюючи плоску або заокруглену фаску. По всій довжині кута фаска має бути однакової ширини. Затирають фаску півтерком після закінчення обробки кута. Для цього тетерок прикладають до кута, трохи натискують на

нього і пересувають вниз та вгору. Крім того, кут з фаскою можна утворити відразу ж під час розрівнювання нанесеного на поверхню шару грунту, якщо його обробляти фасонним кутовим півтерком з профілем фаски.

7. Дефекти штукатурки

У будівельних організаціях на основі технічних умов визначені показники якості опоряджувальних робіт. Оцінка виконаної роботи залежить від кількості помічених на опорядженій поверхні дефектів і може бути відмінною, доброю і посередньою. У разі великої кількості дефектів роботу бракують і робітник її переробляє.

При штукатуренні жирними чи пісними розчинами або правильно приготовленими розчинами, але по сирих чи недостатньо шорстких поверхнях штукатурка матиме дефекти і пошкодження. Тому перед фарбуванням поверхні ці дефекти слід усунути.

Наведемо найпоширеніші дефекти штукатурки.

Щілини на поверхні з'являються від штукатурення до закінчення повного осідання будівлі, якщо в місцях стиків дерев'яних і кам'яних поверхонь немає металевої сітки, а також від штукатурення дуже тонким шаром і застосування в роботі жирних розчинів.

Дутики утворюються при використанні в штукатурному розчині недостатньо погашеного вапна. Малі недогашені грудочки вапна, потрапляючи в шар штукатурки, продовжують у ній гаситись. Під час гашення вапно збільшується в об'ємі, чим порушує штукатурний шар і утворює на поверхні горбочок, який через деякий час відпадає 61). На місці дутика утворюється раковина, всередині якої завжди помітна біла грудочка вапна.

Груба фактура (шорсткість) на поверхні штукатурки може залишатись у вигляді слідів від терки, подряпин зернинами піску, борозен та інших дефектів, що утворилися внаслідок неякісного затирання, а також застосування в штукатурних розчинах крупнозернистого піску.

Відшарування штукатурки виникає іокремих місцях або на великих ділянка:поверхні внаслідок штукатурення вологих або недостатньо шорстких (бенасічки) поверхонь, використанні маломіцних розчинів, приготованих із застосуванням в'яжучих матеріалів низькеякості, штукатурення промерзлих абвкритих інеєм поверхонь тощо.

Дутики

8. Економічні розрахунки

У будівництві діють єдині норми і розцінки (ЕНиР), відомчі норми і розцінки (ВНиР) та місцеві норми і розцінки. Норми розробляють і періодично видають спеціальними збірниками. Норми на опоряджувальні роботи вміщено в збірнику Е8. Для вимірювання кількості витраченої праці передбачені такі норми: часу, виробітку, трудомісткості.

Нормою часу (Н_ч) називають кількість робочого часу, яка надається робітникові відповідної професії і кваліфікації за умови повного використання засобів виробництва, правильно організованої праці для виконання одиниці продукції (1 м² штукатурення, 1 м² облицювання тощо).

При визначенні норми часу враховують не тільки час, витрачений на виконання основної роботи, а й час, потрібний для перемішування будівельних розчинів, підготовку й чищення інструментів і механізмів, їх переміщення, а також на підготовку робочого місця. Норма часу (норма витрати праці) виражається у людино-годинах. Наприклад, норма часу, за який штукатур 3-го розряду наносить грунт на 100 м² стіни вручну при простому штукатуренні, становить 20 люд.-год. Це означає, що штукатур 3-го розряду має нанести ґрунт на 100 м² поверхні вручну за 20 год.

Нормою виробітку (Н_в) називають кількість готової продукції, яку має виробити за одиницю часу (1 год) робітник відповідної кваліфікації або ланка.

Норма виробітку тісно пов'язана з нормою часу. Чим більше продукції виробляє робітник за одиницю часу, тим меншою буде норма часу, і навпаки. Залежність між ними обернено пропорційна і подається формулою Н_ч=1/Н_в.

Знаючи норму часу, легко визначити виробіток робітника за 1 год. Для нашого прикладу на 100 м² нанесення ґрунту Н_ч = 20 люд.-год, звідки норма виробітку становитиме Н_в=100/Н_ч= 100/20 = 5м2, а змінна норма виробітку на одного робітника

5-8 = 40 м².

Щоб визначити трудомісткість певного виду робіт, потрібно обсяг цих робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість наклеювання облицювальної плитки (100 х 100 мм) на поверхню основи при товщині шва 3 мм обчислюють так: 1,6 люд.-год * 100 м² = 160 люд.-год, де 1,6 люд.-год -- норма часу наклеювання плитки.

Якщо технічно обґрунтовані норми дають змогу визначити кількість якісно витраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють її якість, диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації (майстерності) працівника і складності роботи.

Основними елементами тарифної системи є: тарифно-кваліфікаційний довідник -- основа всієї тарифної системи. У ньому всі види робіт у виробництві розподілено за розрядами залежно від їхньої складності, з характеристикою робіт, що є основою тарифікації і визначення кваліфікації працівників при порівняльному оцінюванні виконаних робіт. Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих у будівництві й ремонтно-будівельних роботах, установлює, до якого розряду за складністю належать окремі види будівельних робіт, а також вимоги, що ставляться до робітника-будівельника для присвоєння йому кваліфікаційного розряду. Для більшості професій будівельних працівників передбачається шість розрядів кваліфікації;

тарифна сітка -- це шкала, що встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації (розрядів) з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менш кваліфікованими і некваліфікованими;

тарифний коефіцієнт -- співвідношення (число), щопоказує, у скільки разів ставка відповідного розряду вища від ставки 1-го розряду:

Тарифний розряд робітника 1 2 3 4 6 6

Тарифний коефіцієнт 1,0 1,12 1,27 1,42 1,61 1,8

Як бачимо, будівельник 6-го розряду в 1,797 (~ 1,8) раза кваліфікованіший за будівельника 1-го розряду і, отже, його заробітна плата відповідно вища.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю часу: за годину (годинні ставки), за день (денні ставки), за місяць (місячна ставка).

У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну, що поєднується з різноманітними преміями.

Найпоширенішою формою є відрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і установлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачується праця близько 90 % будівельників.

Основна форма оплати праці -- пряма відрядна оплата, коли кожна одиниця виробленої продукції оплачується за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.

Ефективнішою, ніж пряма відрядна, є відрядно-преміальна (акордна) оплата праці, при якій праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.

Оплата здійснюється за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції (наприклад, 1 поверх, 1 квартира, весь будинок).

За відрядно-преміальної системи, крім оплати за прямими відрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання у визначений термін або достроково. Розмір премії встановлюють від 0,5 до 3 % відрядного заробітку за нарядом за кожний відсоток скорочення нормативного часу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.

Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника і, отже, мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли робота не піддасться обліку і нормуванню або відрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може вплинути на зниження якості робіт. Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками за умови дотримання певних умов, передбачених положенням. Розмір премії становить до 40 % тарифної ставки. Робітників преміюють із фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік. Основним документом, що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, в якому зазначаються роботи, що треба виконати, розцінки і норми часу, планована заробітна плата, враховуючи премію.

9. Правила техніки безпеки

До опоряджувальних робіт, які складаються як із «мокрих», так і «сухих» процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

> професійну підготовку;

> попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я України;

> вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом (корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при насіканні кам'яних поверхонь, розрізуванні та натягуванні металевої сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким ударним інструментом, слід обов'язково одягати окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною у посуді з кришкою, яка щільно закривається. Треба пам'ятати, що соляна кислота може спричинити серйозні опіки.

Такі самі вимоги ставляться до зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину. Готувати хлоровану воду та гасити вапно можна лише на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев'яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошлі-фовують і міцно з'єднують з інструментом. Ручки терок і напів-терків улаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатура в рукавичці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.

Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти (1 чайна ложка на 1 склянку кип'яченої води) і звернутися до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в гумових чоботах, захисних окулярах і рукавицях.

Усі машини та механізми, що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у півтора раза більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або звуковим зв'язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише після зупинення агрегату.

Використана література

1. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і технології в сучасному виробництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2006. - 495с.: іл.

2. А.І. Гавриляк, І.А. Гавриляк, В.Б. Гузюк, А.Д. Акімова, Викладання будівельних дисциплін, Львів, видавництво „Оріяна нова”, 1997. - 174 ст.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт:

Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 384 с.: іл.