Технологія оштукатурення прямокутних колон з канелюрами

2

Тема: Технологія оштукатурення прямокутних колон з канелюрами

Зміст

1 Всуп

2 Загальні відомості про данну роботу

3 Інструменти та прилади для виконання данної роботи

4 Матеріали для виконання данної роботи

5 Технологічна частина виконання данної роботи

6 Організація праці та робочого місця

7 Економічна частина

8 Правила техніки безпеки при виконанні данної роботи

9 Список виконаної літератури

1 Вступ

Якість будівельної продукції -- будинків і споруд різного призначення залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів.

Довговічність будівельних матеріалів є найважливішою проблемою сучасного будівництва, оскільки функціональні навантаження більшості з них використовуються надто короткий час порівняно зі стародавніми матеріалами, на основі яких збудовані сотні і тисячі років тому споруди, що незважаючи на вплив зовнішніх природних чинників і часу й тепер вражають красою архітектури та майстерністю тогочасних будівельників.

Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Засвідчують це катастрофи як природного, так і техногенного походження, під час яких руйнуються насамперед застарілі будівлі, зокрема п'ятиповерхові залізобетонні панельні будинки перших радянських масових серій. Більшість будинків не витримує дії вогню при пожежах, оскільки інтер'єр їх опоряджено матеріалами, які мають не досить високі протипожежні властивості.

Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями.

Застосування сучасних матеріалів і технологій у будівельному виробництві - це якість, надійність і висока продуктивність - основні складові вимог сьогодення, що зумовлює актуальність вибору теми дипломної роботи.

2 Загальні відомості про данну роботу

Штукатурні роботи -- це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка).

Колона - це вертикальна жорстка опора типу стрижня, який працює переважно на стиск, несуча конструкція (стояк) стояково-балкової системи. Може бути суцільною з круглим, прямокутним чи більш складним поперечним перерізом. Споруджується з каменю, цегли, залізобетону або металу. Колона є однією з основних частин (несуча конструкція) архітектурного ордера та архітектурних форм, що інтерпретують ордерну композицію.

Архітектурний повний ордер складається з п'єдесталу - нижньої частини, колони - середньої частини і антаблемента-верхньої частини. Неповний ордер не має п'єдесталу.

П'єдестал у свою чергу складається з бази, тіла п'єдесталу (стула) і карниза. База - це нижня частина п'єдесталу у вигляді високої полиці або плити, на якій розміщені, залежно від типу ордера, полички, валики, викруження тощо. На базі розташоване тіло п'єдесталу (стул). Зверху п'єдестал має карниз простої або складної форми.

Колона стоїть на п'єдесталі і підтримує антаблемент. Вона складається з бази, стрижня (тіла) самої колони і капітелі.

База - нижня частина, що має, як правило, товсту плиту (полицю). На базі встановлено тіло колони, яке завершується капітеллю.

Замість круглих колон нерідко влаштовують квадратні, рівні або зменшені на конус. Такі колони роблять з капітелями або без них. Пілястри (половина колони, що виступає на стіні) частіше всього мають зверху капітель. Пілястри бувають гладенькими або з канелюрами (неглибокі вертикальні жолобки на поверхні колони).

Залежно від форми колони, її штукатурять, розрівнюють розчин правилом, напівтеркою чи малкою з ентазисом або витягують, особливо тоді, коли на стрижні колони є канелюри.

3 Інструменти та прилади для виконання данної роботи

Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти.

Штукатурний молоток застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г.

Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком , маса якого близько 1 кг.

Бучарда застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.

Троянкою розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель або звичайне зубило.

Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори.

Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем.

Сокіл використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка або кельма призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм.

Ківш використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки.

Напівтерки призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см).

Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаски на зовнішніх кутах конструкцій.

Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки.

Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою, яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками.

Правилом завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою.

Поряд з традиційними інструментами для штукатурних робіт існують спеціальні інструменти і пристрої, за допомогою яких наносять і обробляють декоративні опоряджувальні шари штукатурки.

Різні за розмірами лопатки (кельми) застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження .

Відрізачкою прорізують і очищують прорізані русти в декоративному шарі.

Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на

робочому місці - металевими або дерев'яними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики можуть бути на колесах чи котках.

Шкребками створюють шорсткість на підготовленому шарі під декоративний шар.

Русторізки і розшивки застосовують для прорізування рустів у пластичному шарі штукатурки. Найпростіша русторізка складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання увігнутих рустів використовують розшивку, яку під час роботи пересувають вздовж металевої лінійки з прорізом посередині. Довжина лінійки 1 м.

З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами, що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.

Металеві циклі, шкребок-циклю, цвяхову щітку використовують для циклювання (подряпування) опоряджувального шару. Шкребок-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120x180 мм, на нижній площині якої рядами закріплені металеві зубці, а зверху -ручка.

Штамповками виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки.

За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами.

Штукатурні роботи на висоті до 4 м виконують з помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт - з пересувних інвентарних столиків; ремонтні і реставраційні роботи - з колисок або пересувних вишок; зовнішні і внутрішні роботи - з риштовання.

Поміст роблять з інвентарних столиків, котрі встановлюють вздовж однієї із стін приміщення на відстані 1,5-2 м один від одного і перекривають спеціально виготовленими щитами або окремими дошками. Тимчасовий поміст можна зробити з дощок, які укладають на дерев'яні козла. Настелені дошки прибивають до козел цвяхами.

Пересувні інвентарні столики конструктивно схожі, але їх призначення і застосування різні. Виробляють їх з металевих труб або кутикової сталі.

Пересувний різновисотний столик складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. Конструкція столика передбачає можливість піднімання настилу завдяки висувним стоякам, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7-2,5 м). За настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60x120 до 80x160 см. Якщо настил столика необхідно підняти на висоту більшу за 1,1 м, його з одного боку обгороджують захисним поручнем.

Двовисотний столик складається з опорного каркаса, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструментів. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях - 0,7 і 0,9 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 22 кг.

Універсальний столик складається з чотиристоякового прямого опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м, а також на сходових клітках. Конструкція його дає можливість фіксувати положення настилу в двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 24 кг.

Колиски за принципом переміщення бувають самопідйомні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідйомні колиски різних марок ЛОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЗ-30-250, ЛП-11М, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритами та вантажопідйомністю.

Самопідйомна колиска ТП-11 найбільш зручна в експлуатації. Вона призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м. Робоча площадка колиски розміром 0,97x4,4 м витримує навантаження до 300 кг. Колиска складається з металевого каркаса 1 з поручнем 3, двох електролебідок 2, суцільнометалевого настилу 4 із захисним бортом 5 заввишки 15 см.

Одномісну самопідйомну колиску ЛОС-100-120 застосовують для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах будинків. Вона складається з металевого каркаса 1 із поручнем 3, електролебідки 2, суцільного металевого настилу 4 з захисним бортом 5. Колиска призначена для піднімання одного робітника і 20 кг вантажу на висоту до 100 м. Піднімається вона за допомогою одного троса.

Пересувні вишки бувають самопідйомні та збірно-розбірні, їх використовують при опорядженні фасадів будівель висотою до чотирьох поверхів і для робіт в приміщеннях з високо розміщеною стелею.

Пересувна самопідйомна вишка ВО-10,6-12 складаєтья з двох колон 2, візка 1 та робочої платформи 3. Платформа за допомогою лебідки з електроприводом пересувається вздовж колон, як по напрямних, з відмітки 1,25 до 10,6 м і може зупинятись на різній висоті в цих межах.

Розмір робочої площадки платформи - 2x4 м. Переміщення платформи здійснюється з пульта управління, що міститься на ній. Якщо електроенергії немає, то платформа пересувається за допомогою ручного привода лебідки, обладнаного поряд з електричним. Вишка спирається на чотири колеса з гумовими ободами. На нове місце роботи в межах одного будинку вишку пересувають вручну, попередньо опустивши платформу на нижню відмітку 1,25 м. Максимально допустиме навантаження на платформу 500 кг.

Пересувна збірно-розбірна вишка дає змогу виконувати роботи на висоті до 6 м. Вона складається з металевого збірного каркаса 6, що спирається на чотири колеса, драбини 7, захисного поручня 4 та дерев'яного настилу 5. На робочому місці вишку збирають з окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки - 2x2 м, максимально допустиме навантаження - 200 кг.

У межах приміщення або вздовж фасаду будинку вишку пересувають вручну.

Риштовання - тимчасові допоміжні пристрої, використовувані для створення на потрібній висоті умов для проведення будівельних робіт.

Залежно від способу піднімання і пересування риштовання бувають висячі, драбинні, виставні, пересувні, збірно-розбірні, встановлювальні. їх виготовляють з металу і деревини.

Трубчасті безболтові риштовання) застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев'яного настилу. До кінців прогонів і поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного - спеціальні патрубки (втулки). Під час монтажу риштовань гачки прогонів 2 і поперечок 5 вставляють у відповідні патрубки опор 1. Опори встановлюють уздовж стіни на відстані 2 м одна від одної. Ширина риштовань 1,65 м. Нижні кінці опор вставляються у спеціальні башмаки, які спираються на дерев'яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштовання прикріплюють до стін гачками, які закладають у петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні.

На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити настилу 3. Настили риштовань обгороджують інвентарним поручнем 4 заввишки не менше 1 м, у нижній частині якого закріплюють бортову дошку заввишки 15 см.

Окремі яруси риштовань поєднують сходами.

Підвісні (струнні) риштовання підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок 1, які закріплюють під дахом. Струни риштовань 5 складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні 2 та бортову

дошку 3. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5-4 м, ширина настилу 2 м. Щоб риштовання не розгойдувались, їх у відповідних місцях прикріплюють до стіни жорсткими стяжками.

4 Матеріали для виконання данної роботи

Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у складі розчину присутній один в'яжучий матеріал, розчин називають простим (вапняковий, цементний, гіпсовий тощо), два і більше в'яжучих - складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість і водоутримувальну здатність. Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи тріщин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчеплюється з нею.

Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого матеріалу і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25-35 % в'яжучого матеріалу, для економи якого в розчин додають пластифікатори: глину, пластифікатор БС тощо. Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною - жирним. Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити штукатурною лопаткою. Якщо смуга від лопатки утворюється гладенькою, без тріщин, то розчин пластичний. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути дерев'яну рейку або держак лопати. Якщо розчин прилипне до дерева, то він пластичний, має достатню жирність.

Рухомість розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Його вимірюють за допомогою стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають. На скільки сантиметрів конус занурився у розчин, така й буде його рухомість. Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) - 7-9 см; для опоряджувального шару (накривки) - 10-12 см.

Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) - 7-9 см; для опоряджувального шару (накривки) - 10-12 см.

За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 25,50,75,100.

5. Технологічна частина виконання данної роботи

Гладенькі рівні колони витягують шаблонами. Спочатку колони провішують, потім на двох протилежних сторонах точно посередині навішують два правила і вставляють у них шаблон. Витягують одну половину колони і, не знімаючи правил, іншу. Після цього знімають правила, місця під ними замазують розчином і затирають всю колону. Таким способом витягують гладенькі та рівні колони чотиригранної, круглої, шестигранної форми. Багатогранні колони інколи витягують не з двох, а з декількох захваток, навішуючи чотири, шість чи більше правил. Щоб зменшити витрати розчину при витягуванні колон, шаблон переміщують знизу вверх.

Канелюри витягують на колонах різної форми: чотиригранних, круглих, шестигранних, багатогранних, еліптичних. Якщо діаметр круглої або еліптичної колони великий і з двох захваток витягнути канелюри неможливо, то збільшують кількість захваток і правила навішують у середині канелюр для того, щоб можливо було витягувати всі вусики і ремінці. Наприклад, при витягуванні рівної чотиригранної колони з канелюрами роблять так. Попередньо виготовляють профільну дошку за розміром канелюр. До профільної дошки з двох сторін закріплюють полозки, підкоси і полози. На колону з двох сторін навішують правила і вставляють у них шаблон, яким кілька разів протягують по правилах, виправляють усі неточності і тільки після цього наносять оббризк, ґрунт і накривку. Ґрунт наносять доти, поки поверхня не стане абсолютно чистою, без раковин, а потім - накривний шар.

Верхні та нижні частини канелюр опоряджують вручну. Для цього застосовують лінійки, відрізачки, малки. Верхні частини канелюр, як правило, мають заокруглену форму.

На недотягнуті місця зверху канелюр наносять розчин, розрівнюють його і затирають за формою колони. По нанесеному розчину відбивають лінію рівня верхівок канелюр і по шаблону-малці обводять форму канелюр. Потім за допомогою лінійки, відрізачки і малок вибирають зайвий розчин і так отримують півциркульну нішу.

Для оброблення нижніх частин канелюр також накидають розчин, вирівнюють його, затирають, відбивають лінію рівня низів. Потім за допомогою відрізачки вибирають зайвий розчин і обробляють бокові сторони лінійкою. Канелюри загладжують маленькими напівтерками.

Колони з ентазисом і канелюрами витягують шаблоном, що гойдається або зсовується. Кожну сторону багатогранної або чотиригранної колони витягують окремо. Круглі колони поділяють на однакові за розміром захватки 4, 6, 8 і т. д., частіше всього - на шість захваток (чим більше захваток, тим кругліша колона).

Розглянемо конструкцію шаблону, що гойдається, для витягування чотиригранної колони. Профільну дошку шаблону для шхватки виготовляють за найширшою частиною колони (60 см) з припуском 20 см (всього 80 см) для того, щоб з кожної сторони профільної дошки можна було зробити вушка по 10 см. На профільній дошці викреслюють канелюри, вирізають їх, оббивають жерстю, а в вушках свердлять отвори.

Полозки виготовляють 30-40 см завдовжки з дерев'яних брусків перерізом 50x50 мм. У середині полозків роблять наскрізні отвори 10-15 см завдовжки і 2-3 см завширшки; поперек них свердлять круглі отвори.

На вушка профільної дошки 4 одягають полозки 2 і закріплюють їх цвяхами 3 або болтами. Полозки мають вільно гойдатися і змінювати своє положення відносно профільної дошки не менше ніж на 30°. Для цього вушка профільної дошки вставляють у отвори полозків не впритул. Колону провішують, влаштовують марки, маяки, наносять на них оббризк і ґрунт, розрівнюють його. На кожній стороні колони навішують правила так, щоб вони містились на відповідній відстані від неї. Наприклад, якщо внизу ширина колони 60 см, а зверху 50 см, то знизу відкладають від осі 30 см, а зверху - 25. Шаблон встановлюють на правило, закріплюють полози так, як і при витягуванні рівних колон. Між правилами наносять розчин, вставляють у правила шаблон і рухають його знизу до верху, притискаючи полозки до правил. Оскільки колона стоншується, то одна сторона шаблону йде вперед, через що профільна дошка перекошується, змінюючи ширину канелюр і ремінця. При витягуванні колони слідкують за тим, щоб завжди йшла вперед одна і та ж сторона шаблону, інакше матимемо розгорнуті в різні сторони канелюри.

Шаблон, що звужується, складається з профільної дошки , яку збирають з двох половин 1. Перед витягуванням канелюр такі профільні дошки складають разом і з'єднують дерев'яними чи металевими хомутами. Кожну профільну дошку закріплюють на полозках тільки за один кінець. При русі шаблону по правилах профільні дошки поступово зсовуються і заходять одна за одну, створюючи канелюри, що звужуються. Одночасно збільшується ширина ремінців чи доріжок, які зверху колони стають ширшими, ніж внизу.

Під час витягування канелюр на круглих колонах з ентазисом спочатку провішують колону, влаштовують маяки, наносять ґрунт. По маяках виміряють діаметр найширшої частини колони, поділяють діаметр навпіл і знайденим радіусом обводять коло на листку паперу або фанери. Потім розраховують і креслять канелюри. Наприклад, якщо колона в найширшій частині має діаметр 96 см, довжина її кола 96x3,14 = 300 см. За завданням канелюри на колоні мають бути завширшки 10 см з ремінцями (доріжками) між ними по 2,5 см. Ширина канелюри разом з ремінцем становить 10 + 2,5 = 12,5 см. Якщо розділити довжину кола на ширину канелюри з ремінцем, тобто 300 на 12,5, то отримаємо 24, тобто на колоні розміститься 24 канелюри даної ширини. Колону поділяють на 6 захваток, тобто по 4 канелюри в захватці. Ширину канелюри з ремінцем відкладають по колу. Потім на кожному відрізку відміряють по 2,5 см на ремінці. Знаходять центри канелюр і обводять їх, викреслюючи ремінці. Заштриховану частину креслення переносять на дошку і вирізують.

Колони з канелюрами можна обробляти і за допомогою фасонних рейок. Фасонні рейки складаються з двох частин: робочої рейки з лицьовою фасонною частиною у вигляді канелюри у дзеркальному відображенні і підтримуючої рейки 3 у вигляді рівної дошки жорсткості або лекала.

Рейки роблять з сухої деревини, зачищають їх лицьову (фасонну) частину і фарбують масляними або емалевими фарбами. Лицьову (робочу) частину рейки роблять ширшою ніж підтримуючої рейки на 10-20 мм. Це необхідно для того, щоб створилися плечі, з яких знімають зайвий розчин у процесі роботи.

До плечей також притискують напівтерку для затирання(натирання) ремінців між канелюрами. Для колон з ентазисом лицьові частини рейок стружать, а підтримуючі рейки випилюють у вигляді лекала і прибивають до них лицьові частини брусків, щоб вони згиналися по кривій поверхні лекала. Для закріплення рейок краще всього використати кільця. Рейки перед установленням у кільця змащують мастилом для того, щоб їх легко було виймати з розчину. Після встановлення рейок на них наносять шар розчину завтовшки не менш ніж 5 мм, без пропусків. Як тільки цей шар розчину затужавіє, на нього наносять шар ґрунту, заповнюючи ним весь простір між рейками і колоною. Зайвий розчин, що виступає вище плечей рейок, знімають дерев'яним правилом і натирають напівтеркою. По мірі тужавіння розчину кінці рейок звільняють від кріплення в кільцях, простукують по рейках молотком і вдаряють по верху рейки, зсовуючи вниз кожну рейку на 1-2 мм, завдяки чому вона легко виймається. Таким чином виймають рейки з першої захватки і влаштовують їх на другу, третю і т. д.

6 Організація праці та робочого місця

На будівництві майже немає стаціонарних робочих місць; робітник разом з пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки на іншу. Бригадир і кожний член бригади мають заздалегідь турбуватися про підготовку робочого місця, щоб не було простоїв. Кожний робітник повинен виконувати роботу на своїй ділянці, не заважаючи працювати іншому робітникові.

Механізми, пристрої, інструменти і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, повинен лежати справа, а той, що беруть лівою рукою,-- зліва. Столик встановлюють так, щоб з місця його встановлення можна було виконати якнайбільший обсяг робіт.

На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника. Під час роботи слід користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.

Для виконання робіт на висоті потрібно встановити на робочому місці необхідні пристрої, а на них у зручних для роботи місцях -- ящики для розчину або тару для малярних сумішей.

Велике значення в організації робіт має своєчасне підготування потрібних матеріалів. Наприклад, крейду і клей для малярних сумішей замочують за добу до виготовлення сумішей. За цей час вони добре намокають, тому приготовляти суміш буде значно легше і швидше. Так само заздалегідь у спеціально виділених приміщеннях сортують плитки, розкроюють лінолеум і шпалери. Підготовлені матеріали в процесі роботи подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід додержуватись усіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Працювати на висоті можна лише на справних пристроях. Робоче місце маляра повинно бути добре освітлене, природним світлом. Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.

Для провішування, штукатурення та витягування колон влаштовують риштовання. Настил роблять з дощок завтовшки 50 мм, щоб вони не доходили до стовбура колони на 20-40 см. Відстань від однієї площадки до іншої за висотою має бути 1,8 м (висота захватки). Можна використати й інші риштовання.

Якщо стовбур колони витягують, то на нього навішують правила. Штукатури з площадок наносять розчин між правилами у межах своєї захватки. Закінчивши нанесення розчину, штукатур з першої захватки ( 7.2) влаштовує шаблон у правила і веде його вверх до першої площадки. Потім виймає шаблон з правил, знімає з нього розчин в ящик, знову вставляє шаблон у правила і доводить його до першої площадки, на якій шаблон приймає вже другий штукатур, і операція повторюється аж до верха колони.

Після штукатурення і витягування колони її підправляють і опоряджують.

7 Економічна частина

Нормою часу (Н_ч) називають кількість робочого часу, яка надається робітникові відповідної професії і кваліфікації за умови повного використання засобів виробництва, правильно організованої праці для виконання одиниці продукції (1 м² штукатурення, 1 м² облицювання тощо).

Нормою виробітку (Н_в) називають кількість готової продукції, яку має виробити за одиницю часу (1 год) робітник відповідної кваліфікації або ланка.

Норма виробітку тісно пов'язана з нормою часу. Чим більше продукції виробляє робітник за одиницю часу, тим меншою буде норма часу, і навпаки. Залежність між ними обернено пропорційна і подається формулою Н_ч=1/Н_в.

Знаючи норму часу, легко визначити виробіток робітника за 1 год. Для нашого прикладу на 4.1. м² нанесення ґрунту Н_ч = 20 люд.-год, звідки норма виробітку становитиме Н_в=4.1./Н_ч= 4.1./20 = 5м2, а змінна норма виробітку на одного робітника 5-8 = 40 м².

Щоб визначити трудомісткість певного виду робіт, потрібно обсяг цих робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість наклеювання облицювальної плитки (4.1. х 4.1. мм) на поверхню основи при товщині шва 3 мм обчислюють так: 1,6 люд.-год * 4.1. м² = 160 люд.-год, де 1,6 люд.-год -- норма часу наклеювання плитки.

Основними елементами тарифної системи є: тарифно-кваліфікаційний довідник -- основа всієї тарифної системи.

Тарифна сітка -- це шкала, що встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації (розрядів) з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менш кваліфікованими і некваліфікованими;

тарифний коефіцієнт -- співвідношення (число), що показує, у скільки разів ставка відповідного розряду вища від ставки 1-го розряду:

Тарифний розряд робітника 1 2 3 4 6 6

Тарифний коефіцієнт 1,0 1,12 1,27 1,42 1,61 1,8

Як бачимо, будівельник 6-го розряду в 1,797 (~ 1,8) раза кваліфікованіший за будівельника 1-го розряду і, отже, його заробітна плата відповідно вища.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю часу: за годину (годинні ставки), за день (денні ставки), за місяць (місячна ставка).

У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну, що поєднується з різноманітними преміями.

Найпоширенішою формою є відрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і установлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачується праця близько 90 % будівельників.

Основна форма оплати праці -- пряма відрядна оплата, коли кожна одиниця виробленої продукції оплачується за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.

Ефективнішою, ніж пряма відрядна, є відрядно-преміальна (акордна) оплата праці, при якій праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.

Оплата здійснюється за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції (наприклад, 1 поверх, 1 квартира, весь будинок).

Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника і, отже, мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли робота не піддасться обліку і нормуванню або відрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може вплинути на зниження якості робіт. Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками за умови дотримання певних умов, передбачених положенням. Розмір премії становить до 40 % тарифної ставки. Робітників преміюють із фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік. Основним документом, що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, в якому зазначаються роботи, що треба виконати, розцінки і норми часу, планована заробітна плата, враховуючи премію.

8 Правила техніки безпеки при виконанні данної роботи

До опоряджувальних робіт, які складаються як із «мокрих», так і «сухих» процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

- професійну підготовку;

- попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я України;

- вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом (корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при насіканні кам'яних поверхонь, розрізуванні та натягуванні металевої сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким ударним інструментом, слід обов'язково одягати окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною у посуді з кришкою, яка щільно закривається. Треба пам'ятати, що соляна кислота може спричинити серйозні опіки.

Такі самі вимоги ставляться до зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину. Готувати хлоровану воду та гасити вапно можна лише на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев'яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошлі-фовують і міцно з'єднують з інструментом. Ручки терок і напів-терків улаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатура в рукавичці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.

Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти (1 чайна ложка на 1 склянку кип'яченої води) і звернутися до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в гумових чоботах, захисних окулярах і рукавицях.

Усі машини та механізми, що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у півтора раза більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або звуковим зв'язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише після зупинення агрегату.

9 Список виконаної літератури

1. Бруква В.В. Михальчук В.М. Технологія декоративно-штукатурних і ліпних робіт: Підруч. Для учнів проф.-техн. навч. закл. - К.: Техніка, 2004.- 280с.

2. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2006. - 495с.: іл.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт:

Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 384 с.: іл.