Ландшафтна архітектура

Реферат

на тему: "Ландшафтна архітектура "

Виконала:

Ст. групи Д-21

Некига Наталія

Сьогодні ландшафтна архітектура - одна з наймолодших, дотичних до архітектури та будівництва, спеціальностей. Але, не зважаючи на це, вона має тисячолітній досвід.

Ще у першій половині VI ст. до н.е. перси створили Чар Баг - палацову резиденцію царя Кіра І, яку оточував величезний регулярний сад з системою каналів. З настінних розписів можна уявити собі сади єгипетської знаті та царів. Надзвичайним витвором інженерної думки є "Висячі сади Семіраміди", що вражали око своїми багатоярусними терасами.

Невеличкі середньовічні регулярні сади за високими мурами формувалися як протиставлення організованого творення людини до природного оточуючого безладного різноманіття.

У часи Відродження архітектори при проектуванні саду дотримувалися ідеальних пропорцій та чітких поділів, що мало справити враження гармонії.

Характерними фрагментами Ренесансного саду є стрижені рослини у формі різних фігур, прямокутні партери, різноманітні візерунки, викладені рослинами.

Бароко (період великих наукових відкриттів) в сади привносить рослини-екзоти, привезені з різних заморських країв, а композиція стає більш динамічною, переповненою нерівномірністю та розкошами. В інженерному плані сади збагачуються різноманітними водними комплексами, що дозволяло використовувати воду не тільки як фактор необхідності (для поливу рослин), а як елемент декорації.

За часів класицизму архітектори садів намагалися створити таку модель, де регулярність композиції, створена людиною, плавно переходить у романтичні природні краєвиди. Великої уваги надавали створенню перспектив.

Сади рококо характеризуються вільністю у своїх композиційних вирішеннях і демонструють картину поєднання геометричності та свободи.

ХІХ століття принесло повне переосмислення ролі ландшафту у середовищі великих міст. У Англії та Франції з'являються бульвари та сквери, великі та малі громадські парки як у центральних частинах міст, так і на їх околицях. Незалежно від класової належності мешканці та приїжджі використовують зелені острівки для недільного відпочинку, а у заміських парках можна здійснювати прогулянки верхи.

На межі ХІХ та ХХ століть парки стають багатофункціональними: проводять великі міжнародні виставки, де обмінюються технічними досягненнями, а сам відпочинок стає більш організованим та різноманітним. Створюється ціла галузь розваг: атракціони, що активно працюють у весняний, літній та осінній період, успішно заміняють зимові ковзанки; у парках виступають приїжджі цирки та театри; створюються зоопарки та оранжереї.

З кінця ХІХ століття і до наших днів ведеться боротьба за відвойовування зелених зон у міста. Ідея "міста-саду", що початково мала за мету створення таких зон для проживання людей, де зелень чергується з забудовою у об`єднаній єдиною ідеєю композиції, сьогодні поступається задуму перетворення у єдине "місто-сад" усіх міських зон (житлової, промислової, адміністративної).

В зв'язку з цією концепцією зростає попит на працю ландшафтних архітекторів, які можуть працювати на будь-якій ділянці міста.

Коли ж ландшафтна архітектура відокремилась від садівництва та архітектури в самостійну одиницю?

Термін ландшафтна архітектура вперше виникає у Сполучених Штатах Америки на межі ХІХ-ХХ століть, і викликаний масовим влаштуванням національних парків. Потреба у цій спеціальності була настільки великою, що у 1901 році у Гарвардському університеті відкривається перший у світі факультет ландшафтної архітектури. Потім такі факультети з'являються у вищих навчальних закладах великих міст Європи. Це призводить до того, що у 1948 році у Кембріджі була створена Міжнародна федерація ландшафтних архітекторів - IFLA, яка об'єднує фахівців цілого світу. Саме діяльність IFLA сприяла відокремленню спеціальності ландшафтна архітектура у самостійну одиницю. І у 1960 році, на засіданні ООН в Женеві, ландшафтну архітектуру було включено у міжнародний реєстр професій.

За часів Радянського Союзу ландшафтна архітектура була зведена швидше до звичайного "озеленення територій" і аж ніяк не становила творчий фах. Вивчалась вона тільки у Московському та Львівському лісотехнічних інститутах та Ленінградській лісотехнічній академії, і мала назву "озеленення населених місць", а згодом "садово-паркове господарство". Тільки в кінці 1990-х років в Україні, у Львові та Києві, було впроваджено підготовку спеціалістів та бакалаврів у галузі ландшафтної архітектури.

Які особливості роботи ландшафтного архітектора і чим ця спеціальність відрізняється від інших?

Ландшафт у місті - це витвір природи і людини, в якому у гармонійне ціле зливаються рослини, рельєф, водні поверхні, камінь, архітектура, скульптура, а також явища природи. Для того, аби домогтися цієї гармонії, необхідне поєднання зусиль спеціалістів багатьох галузей - екологів, ботаніків, садівників, інженерів та архітекторів.

Від спрощеного асортименту перших садів (в основному, це були фруктові дерева та рослини) сучасні парки не просто розширили свій асортимент декоративними деревами, чагарниками і трав'янистими рослинами, а перейшли мало не до колекціювання екзотів.

Стильова ідея парку реалізується певними композиційними прийомами та використаним матеріалом: рослинним - живим та неживим - вода, камінь, дерево і метал. Сьогодні парк носить не тільки розважально-естетичний, а й пізнавальний характер.

Існують дві основні особливості фаху ландшафтної архітектури, що відрізняють його від інших - вплив сезонності та робота з живим матеріалом.

Сезонність - вимагає від автора проекту уявити свій витвір в різні пори року і надати йому привабливості, яка б не никала ні взимку, ні ранньої весни, ні пізньої осені. А це вимагає не тільки творчого підходу, але й знань.

Робота з живим матеріалом ставить перед архітектором задачу передбачити фактор росту рослин аби і через п'ять, і через десять, і через сорок років запроектований ландшафт виглядав привабливо і не перенасичено. Окрім того, увесь період існування рослини треба доглядати та лікувати, отже крім знань необхідні ще й кошти.

Окрім рослинності у створеному людиною ландшафті завжди знаходиться місце великій кількості малих архітектурних форм, таких як альтанки, фонтани, ліхтарі, скульптури, лавки тощо. Отже архітектор завжди працює з великою кількістю фахівців інших галузей і тому кінцевий витвір є достатньо різноманітним за своїм наповненням.

Увесь час існування на землі людина намагається підкорити собі природу. Але навіть найменші успіхи на цьому шляху призводять до того, що все ж, з часом, природа забирає своє у набагато більшому обсязі. Для того, аби не довелося віддавати в два, три рази більше, ніж отримано, необхідно користуватися послугами справжніх фахівців, які, аналізуючи існуюче природне середовище, збагачують його новими формами, не руйнуючи при цьому автентичної рослинності. І такий підхід обов'язково вплине на суттєву економію коштів.

Так сталося, що сьогодні одна з найдавніших спеціальностей знову виборює собі "місце під сонцем" між архітектурою та озелененням, принаймі у нашій державі. Ми сподіваємося, що скоро зникнуть бездумні рядові посадки туй під парканами будинків, адже створений руками людини сад чи парк може за різноманітністю свого асортименту не поступатися природному ландшафту, а навіть і переважати його.

Хочеться вірити, що скоро, у нашій державі, виникнуть такі твори архітектури, що зможуть увійти у світові підручники з історії, і втілені в життя ландшафтні проекти, самостійні чи як доповнення до архітектурних, теж будуть відзначатися сучасністю і новизною у своїх концептуальних вирішеннях