Мінестерство Освіти і Науки України

Рівненський інститут слов'янознавства

Київського славістичного університету

Кафедра мистецтва та культури

Курсова робота

З дисципліни: “Історія мистецтва середньовіччя”

На тему: Готика в Західній Європі. Характерні особливості, міської архітектури Франції та Німеччини.

План

Вступ

1.Термін “готичний стиль”

1.1 Зародження та розвиток готичної архітектури

1.2 Інструменти будівництва середньовічних архітекторів

1.3 Матеріали і конструкції

2.Готична архітектура у Франції , будівництво міст

2.1 Замково-палацова архітектура

2.2 Будівництво ратуш і житлових будівель

2.3 Архітектура господарського і торгового значення.

3.Готична архітектура Німеччини, будівництво міст

3.1 Замково-палацова архітектура

Висновок

Додатки

Джерела і література.

Вступ

Історико-культурні передумови У готична архітектура і власне сам стиль зародився на прикінці ХЙЙ століття і продовжував своє існування до ХЙV століття, в деяких країнах Європи він затримався аж до ХVІ століття. Готична архітектура зародилася в перші роки ХІІІ століття, її розвиток швидко поширювався і достиг свого апогею в другій половині ХІІІ століття. Це стало важливим кроком в історії середньовічного архітектурного образу. Домінуючими країнами де розвиток архітектури, з її специфікою, виражався найпомітніше ніж у інших стали Англія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія. Варто зазначити, що із розвитком скульптури та настінного живопису в цих країнах все чіткіших і чіткіших рис набуває готична архітектура. Різкий перехід в архітектурі романського стилю до готичного, вплинув на світову архітектуру специфічною технікою будівництва.

Актуальність теми У полягає в більш детальному дослідженні архітектури готичного періоду. Вивчення ідей, та технік архітекторів того часу. Варто зазначити, що елементи готичного стилю зявляються і сьогодні, а саме це спонукає на вивчення готики періоду ХІІ-ХІV століть.

Мета роботиУ вивчити історико-культурні передумови розвитку просторово готичного мистецтва, а саме міську архітектуру Франції та Німеччини, а також знайти спільні та відмінні риси даного типу мистецтва.

Завдання роботиУ знайти спільні та відмінні риси в міській архітектурі Франції та Німеччини, а також зробити аналіз культурних пам'яток міської архітектури періоду готики.

Об'єкт дослідження У Міська архітектура в Франції та Німеччині в епоху готики.

Предмет дослідженняУ готична архітектура міських будівель Франції та Німеччини.

Хронологічні межіУ готичний період, кінець ХІІ-ХІV ст., 1200-1300 рр?.

Структура курсової роботи У курсова робота складається із вступу та чотирьох основних розділів ?в І-му розділі - зародження та розвиток готичної архітектури; в ІІ-му розділі - міська архітектура в Франції; в ІІІ-му розділі - міська архітектура в Німеччині; в ІV-му розділі - аналіз спільних та відмінних рис міської архітектури, в Франції та Німеччині; висновків,додатків, та використаної літератури.

Методи дослідженняУ дана тема є об'ємно дослідженою. Значний внесок у вивчення мистецтва готичного періоду зробили такі науковці, в своїх працяхУ Кезно.Т “Архитектура и городостроительство”; Сонуцынский О.И “Искуство западного средневековя”; Лясковська О.А “Французкая готика ХІІ-ХІV вв”.

1. Термін ”готичний стиль”

Готичний стиль (італ. gotico - готи,за назвою племені готів)- художній стиль середньовічної Європи (Х - ХVст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризується вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткою лінією, незвичністю, використанням скульптур та вітражів. Стиль набув значного поширення в настінному живописі. Шедевр готики - Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері).

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяють два етапи У романський - ІХ - ХІ століття і готичний - Х - ХV століття (в окремих країнах до ХVІ ст.).

Що до мистецтва готичного (від італ. gotico - готичний, варварський) стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, настінним живописом та скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприйняття, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи, зберігалась в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалось переважно культовим по значенню і релігійним по тематиці У воно було співрідненим з вічністю, з “вищими” ірраціональними силами.

Для готики характерний символіко-алегоричний тип роздуму і умовної мови. Від романського стилю готика успадкувала вищість архітектури в системі мистецтв і традиційні типи культур, будівель.

Розвиток готичного мистецтва відображало і чіткі зміни в скульптурі середньовічного суспільства.

У ХІV столітті бурхливий розвиток Європейських міст стимулював демократизацію готики її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовуватись навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникнення численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує такими поняттями “Англійська, французька та німецька готика”. Слід врахувати ,що протягом подальшої історії ставлення до готики було неоднозначне. Нове сприйняття готики пов'язане з ідеологією німецького і французького романтизму,які начебто знову “відкрили” цей стиль.

Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у ХІХ столітті появою неоготичних тенденцій в мистецтві деяких країн Європи.

1.1 Зародження та розвиток готичної архітектури

Романське мистецтво в своєму поступовому розвитку підготовило зародження готичної архітектури, архітектури високої майстерності і величезних старань.

Епоха,що народила готичне мистецтво, була часом,коли формувались основи сучасних Європейських держав, і складались нові форми суспільного виробництва. Скована церковними догматами та свідомістю людей, і стала пробиватися до пізнання реального світу. Багатообразного і глибше стали пізнавальні інтереси, створились і більш тісні економічні відносини міжнародними.

Розрізнені і ворогуючі один з одним феодальні володіння на території Франції стали завдяки підйому товарного виробництва, а також швидкому розвитку міст, що з часом перетворюєтьсь її в державу. В Італії розвиток ремесла і торгівлі привело до розквіту передових областей та міст, а також до політичної незалежності.

Хрестові походи на Схід не тільки збільшили кількість торгових звязків, а й накопичували багатство,а також розширяли світобачення людей Західної Європи знайомили їх з розвитком передової арабської науки, а через неї з античними філософами. Місто ставало найважливішим економічним,політичним і культурним центром. Христовий похід став господарем і в області архітектури, даючи велике замовлення і частково регулюючи приватне будівництво.

Перехід від романської архітектури до готичної відбувався в Німеччині набагато повільніше ніж у Франції і Англії, де в умовах розвинутого феодалізму почали складатися централізовані монархії, Німеччині в силу особливих історичних умов політична роздробленість все збільшувалась і збільшувалась.

Початок готичної архітектури в Німеччині починається з половини ХІІІ століття. Однак не зважаючи на вплив знань Французьких майстрів готична архітектура в Німеччині виробила незалежний розвиток і місцеві особливості. Ці особливості перш за все,засновуються на своєрідних типах будівель, обумовлених соціально-економічними умовами життя суспільства, а також особливостями місцевих будівельних матеріалів і національними традиціями. Велике значення і більш широке,чим в інших країнах, застосування в архітектурі Німеччини фахверкової системи конструкцій, а також розповсюдження в деяких регіонах країни, так званої цегляної готики,що створила нові конструкційні і художні прийоми.

Тому варто сказати, що готична архітектура багато чим завдячує тісним відносинам між країнами. Тому готична архітектура Європи розвивалась досить помітно і досягла свого апогею у середині ХІІІ століття.

1.2 Інструменти будівництва готичних архітекторів

В епоху готики функції головного майстра, поставленого на чолі будівлі полягали в побудуванні конструкцій та видачі шаблонів для архітектурних креслень. Будівник-архітектор вже виділився із середовища ремісників. Готичні будівники,використовували геометричні побудови, спираючись в першу чергу на досвід і практику. Спостереження,перевірка на практиці,обчислення і приблизна формульна система спостережень і висновків і є їх творчий метод.

Головними будівничими інструментами архітекторів і каменярів готичного періоду стали У

· Великий циркуль.

· Кутник.

· Циркуль.

· Відвіс.

· Лінійки.

· Зубчастий молоток.

· Молоток і зубило.

· Англійський молоток.

· Скребок.

· Французький молоток.

Саме цими інструментами, та працелюбивими руками будівників, будувались міста, здіймались у синю вись собори.

1.3 Матеріали і конструкції.

В масовому будівництві, в народному помешканні в період готики основним матеріалом продовжувало слугувати деревом воно використовувалось в фахверкових конструкціях,а також для перекриття. Але всі унікальні пам'ятки періоду готики, що дійшли до наших часів будувалися з каменю, а в деяких областях Північної Німеччини та зрідка Південно-Західній Франції - із цегли.

Нові конструктивні методи потребували більш кращої обробки каменю. Збільшилось число кам'янотесних інструментів. Для підвищення стійкості конструкцій потрібно було користуватися ретельно отесаними кам'яними блоками однакових розмірів. В масивних частинах будівель вводились ряди великих кам'яних блоків (особливо в фундаментах контрфорсів, веж і т.п.). Використовувалась також заливка свинцем для збільшення стійкості та еластичності.

Експерименти надзвичайно характерні для готичного будівництва, в процесі розвитку готики, наприклад, декілька разів мінялась форма контрфорсів. Мінялись і форми аркбутанів. Готичні майстри весь час шукали нові прийоми, невпинно удосконалювали своє мистецтво. Це один з найголовніших моментів їх будівництва, зробивши їх твори живими,індивідуальними і неповноцінними.

Готична архітектура знищила масу стін, затвердивши каркасну систему. Пластична визначеність художніх образів, конструктивна чіткість, вчення технічної творчої думки, були визначенні в готичній архітектурі та всій її протиріччя. Цю обставину слід підкреслити, тому що в літературі часто зустрічаються визначення готики, зводячи її специфічні риси до приватних, другорядними ознаками : то до стрілчастої арки, то до нервюрної системи склепінь, то до динамічного «лінійного будівництва» цілого, то до стрімкого вертикалізму, якому надавалось релігійно - міфологічне значення, і т.п.

Між різноманітними елементами готичних конструкцій існує тісний взаємозв'язок. Для того щоб полегшити стіну, і перемогти її масивність, потрібно було замінити важкі циліндричні склепіння, більш легшою системою схрещених склепінь на нервюрах, що локалізували розпори в деяких місцях. Це давало можливість розвантажити інші частини стін,розширити відстані. Для того щоб принципи розділення раніше навантажених стін на полегшені, а навантажені частини довести до логічного кінця - до каркасної системи, потрібно було збільшити стрілу підйому арок і склепінь, зменшивши таким чином розпори. Це, в свою чергу вело до затвердження вертикального принципу композиції, для зміни загального виду і художнього виду будівлі. Схрещений підйом на нервюрах був тільки засобом, зменшити перехід до нової архітектурної концепції, в основі якої лежали пошуки засобів створення нового вільного простору, полегшення масивної стіни і величезного перекриття. Готичний стиль, таким чином, не був породженням тяжіння до небесної творчої фантазії будівника, але і не був також механічним наслідком використання технічних новинок.

2. Готична архітектура в Франції. Будівництво міст

Час зародження готичної архітектури в Франції відноситься до початкового періоду складення єдиної Французької національної державності і укріплення королівської влади, що сприяли в своїй боротьбі проти корінних феодалів на міські комуни. Королі Франції почали цю боротьбу, ще в ХІ столітті. Вона збільшилась в ХІІІ ст., коли в склад уже об'єднуваної Франції ввійшли незалежні колись герцогства - Нормандія, Пуату, Мєн, Турень, Лангедок, Прованс.

В 1202 - 1204 рр. Більшість областей, що відійшли під англійську корону, було з'єднано з французьким королівством. Таким чином в XIII ст., Франція стала обширно державою з швидко розвиваючою промисловістю і торгівлею, з квітучими містами, особливо північними, що знаходилась ближче до королівського домену. Велику роль в їх рості зіграли Хрестові походи на Схід, яких Франція приймала активну участь.

Процес перетворення поселень в міста, став найбільш інтенсивним між XII-XV ст., і набуває в цей час особливі риси. Можливою рисою являється створення так званих нових міст, з регулярною сіткою вулиць. Більше 500 міст на карті Франції зберегли в своїх назвах сліди походження від нових міст середньовіччя.

З ХІІ століття в будівництві нових міст, велику вагу почав набувати політичний фактор: будування міст було для світських і духовних сеньйорів один із методів затвердження своєї величності над даною територією, використовуючи новий пункт для захисту від сусідів. Але головна роль в заснуванні нових міст належала французьким, а також англійським королям, котрі в той час володіли значною територією країни.

Нові міста, які на Південно-західній території Франції називались бастиліями, більшою частиною зміщені, з початку ХІV століття керувались королівськими чиновниками.

Одним з найбільш процвітаючих міст, став Париж в порівнянні з іншими містами. Вже в кінці ХІІ століття місто мало близько ста тисяч жителів. В ХІІІ столітті в Парижі нараховувалось більше ста цехових організацій, а до початку ХІV століття - близько трьохсот. В 1190 - 1209 рр., були відновлені міські укріплення; тоді ж Філіп ІІ, побудував собі на правому березі річки Сени палац полювання, котрий став ядром майбутнього Лувра.

Створення нових міст супроводжувалось укріпленням старих, історично складених міст їх розвитком і перебудовою по спеціальному плану, інколи - переселенням окремих поселень на нові, більш зручні місця, на кінець, створення нових поселень - схованок схожих на мури, що отримали розповсюдження в період столітньої війни.

Дві основні риси характеризують планування нового міста: розбивання міських територій на прямокутні частини, і виділенням специфічного місця для ринкового майдану. Ці перші регулярні планування результатом двох пошуків.

Першим містом з регулярним плануванням вважається Мантабан, заснований у 1144р., графом Тулузьким, що перемістив уже існуюче поселення, в більш стратегічний пункт. Розташований на плато, що оточене з трьох сторін річками. Спеціальні місця виділені для церкви та ринкового майдану, на якому знаходилась також міська адміністративна будівля. Це перший штучно створений майдан в Франції.

Принципи, що лежать в основі середньовічних міст, різні. Інколи це радіально - концентричне планування, центром якого служить церква, або група будинків, інколи міста ростуть вздовж найбільш рухливої вулиці і тоді вісь головних вулиць зазвичай паралельна дорозі, а житлові території розміщуються в 2,3,4,5, рядах по обидві її сторони. Поперечна вулиця в такому випадку грає другорядну роль, а майдан часто вважається розширенням головної дороги. Така схема змінюється залежно від місцевих умов.

Міський суспільний майдан формувався поступово: два головних центра міського життя - собор і ринок - довгий час не мали спеціально виділеного місця. Ринковий майдан в своїй еволюції проходить декілька етапів, переміщається із свого традиційного місця (на дотику старого і нового поселення, біля входу в монастир, або замок, там, де поселення виникали навколо них ), в середину міста, в його центральну частину. Цей майдан в Франції зазвичай розміщувався окремо від церковної і лише інколи з'єднувався з нею коридорами, частіше всього розташованими по кутках. На ринковій площі розташовувались торгові ряди, або так званий гостинний двір, а також вартова вежа з годинником, міська вага та криниця, або фонтан. Будівлі гостинного двору зазвичай були двох поверхові; перший займали продовольчі ряди найбільш впливових спільнот, на другому зберігалися найцінніші товари і розміщувались муніципальні контори. В містах де не було гостинного двору ці контори знаходились в вартовій вежі, частіше всього в'язниці знаходились також в ній.

Важливого зазначення в суспільному житті, набула така культова будівля як Собор.

Площа середньовічного міста носила замкнутий характер; вузькі вулиці з'єднували її сусідніми, більш ширшими. Частіше всього ці вулички зливались в площу, по її куткам, рідше - по сторонам. Фонтан, або міська криничка, як правило, знаходились біля краю май дана, залишаючи її середину вільною. Характерною рисою середньовічного міста була обмежена перспектива, багатообразність аспектів, що створилися в результаті переломів вулиць та плавних вигинів.

Варто зазначити, що особливістю середньовічного міста були сильні стіни (мури), що виконували роль захисної споруди в готичний період.

2.1 Замково-палацова архітектура

Будівництво замків продовжувалось у Франції і в епоху готики, але вже мала інший характер, чим в романський період. В умовах розквітаючої централізації країн у феодальних замків не було майбутнього. Набагато більшого значення мав на одному місті з міськими укріпленнями (найранішими їх прийомами є Ег-Морт та Каркассон) великі королівські замки, будівництво яких було на початку ХІІІ століття інтенсивно розвинута Філіпом ІІ Августом.

У будівництві від цієї лінії розвитку варто розглянути відомий замок Кусі, що показував собою яскравий приклад феодального замку. Побудований в 1225 - 1240 рр., перероблений в кінці ХІV століття., і зруйнований під час першої Світової Війни, замок Кусі відрізнявся незвичними масштабами, і стильністю укріплень. Його колосальний розміри якого (висота 54 м., діаметр 31 м.), залишились не перевершеними, а величезні кутові вежі, що суперничали по величині з королівськими являлись відкритим викликом короні. Розташований на підвищенні на одному з кінців плато, замок господарював над долиною і мав дві огорожі, вони були не концентричні, а примикали одна одну: одна охоплювала нижній двір, що слугував схованкою для жителів сусіднього міста, друга належала власне замку і утворила неправильний чотирикутник, на флангах якого були розташовані круглі вежі.

Кутові вежі були оточені виступаючою дерев'яною галереєю, що піддержувалась на кам'яних виступах, профіль яких був створений валами. Це нововведення являло собою ніби перехід до кам'яних виступаючих галерей, що отримала розповсюдження вже в ХІV століття.

Найбільшим середньовічним замком, що був споруджений при Людовіку ІХ, був замок Нажак в Руєрге (1253 р.), розташований на вершині пагорба. Він був перебудований із романського стилю замка, донжон і зовнішнє кільце стін якого увійшли в нову будівлю. Циліндричні вежі замку, що розділяли стіни по всьому периметру (окрім Південно-Східного кута, де розміщувався донжон ), не на багато підіймались над ними. Незвичайна висота стін (26 м, включаючи зубці, з зовні і 17 м, з сторони двору замка), - особливість яка пізніше знайшла продовження в замку Бастилія, в Тарасконі та ін. Лише квадратний донжон, в плані донжон, що примикав до себе циліндричну вежу (висота 38 мю) підіймались над фортецею. Донжон і стіни були удосконалені складною системою військових коридорів і різких внутрішніх сходів, що були перекриті склепіннями. Бійниці висотою в 6,8 м., були розташовані для стріляння у дох рівнях.

Поступово французький замок міняє свій характер, стаючи лише добре укріпленою резиденцією, яка пізніше перетворилася в світський позаміський замок. Цей перехід ясніше всього прослідковується на королівських замках ХІV століття. Лувр, збудований Філіпом Августом на початку ХІІІ ст., і добудований в ХІV столітті, являв собою дещо нове, як донжон, оточений ровом і захисною стіною. Він слугував одночасно форпостом для міста, і муром, що захищав короля від самого міста, та розважаючим (мисливським) замком. Лувр мав майже квадратний простір з великим циліндричним донжоном по середині. При Карлі V архітектор короля Раймон дю Тампль перетворив Лувр в комфортабельний та пишний палац. Житлові та господарчі будівлі, що оточували двір, вже втратили захисний характер: вони з'єднувались зовнішніми сходами і мали в порівнянні великі вікна. Довжелезні зали з широкими камінами, вимощені покритими емаллю плитками, мали стелі з відкритими розписними балками і були прекрашені фресками.

Існуючий у Венсені донжон, Карл V також перетворив в королівську резиденцію. Замок в Пєрфон (1390 - 1420 рр.) поблизу Компєна являє собою комфортабельну резиденцію. Її захистом слугує лише висота, та міцність стін, що не мали ніяких захисних технологій. У вираженні кутових веж замка вже замальовується рух до величного.

В Франції багато замків знатних людей було зруйновано в результаті війни з місцевими феодалами. Більшість з цих замків, що дійшла до нас пізніше була перебудована, і реставрована. Прекрасним видом укріпленої резиденції, типу переходу від замкового будівництва до палацового, являє собою комплекс папського палацу в Авеньйоні, захищеного стінами та високими вежами. Амсамбель був побудований в період “Авінйонського захоплення ” пап, в основному 1334 - 1352 рр. Він обєддує в собі елементи муру та палацу, а також капелли, прикрашеної живописом, що вражає гармонічністю фарб, світським характером та свободою вираження.

Королівський палац в Парижі був побудований в ХІV столітті в східній частині острова Сітьє, по сусідству з Сент Шапель. Пізніше вони були перебудовані в палац судочинства, але до нас не дійшов. В ХІV cтолітті в Парижі була збудована площа, що пізніше стала славнозвісною Бастилією з її 8 вежами навколо вузького двору.

В епоху готики було побудовано багато палаців духовної та світської знаті (палац єпископів в Парижі, Лане, Бовє, Реймсе, Мо, палац герцогів Лотаргинських в Напсі та ін.).

В великому залі герцогського палацу в Пуатьє (ХІІ - кін. ХІV ст. ) тонкі пізньою готичні деталі торцевої стіни з каміном, що зливаються з стінами.

Найбільш розкішний пам'ятник палацового будівництва, що відноситься до періоду пізньої готики - Палац судочинства в Руані. Він створений з трьох чергово виставлених частин, що окреслював з трьох сторін прямокутний (спочатку замкнутий ) двір. Цей комплекс часто реставрувався (сходи - нові, симетричність композиції - результат пізніх перебудов ) і його початковий в багато чому змінений.

2.2 Будівництво ратуш і житлових будинків

Будівництво готичних ратуш набуло свого найбільшого розквіту в містах Фландрії. В французьких містах, закони яких були рано втрачені в зв'язку з процесом інтенсивної централізації країни, не дуже багатих через постійну боротьбу за королівську владу, ратуші не грали великої ролі в політичному житті міста, що належала їм в містах Фландрії і Північній Німеччині. Ратуші як спеціальні будівлі, з'явились в Франції пізно, і архітектура їх в порівняні скована. Багато з них було зруйновано в період боротьби міст за свою незалежність. Ратуші, що збереглись в більшій кількості відносяться до ХV - XVI століть.

Ранні муніципальні будівлі мало чим відрізнялись від приватних будинків. Вони будувались над аркадами ринкового майдану (в нових містах), іноді для них купували простий міський будинок. Сторожова вежа, або бефруа, служила знаком незалежності міста, і по праву першою ратушею. Сама найпростіша така вежа в Вандомі слугувала водночас донжоном, міською та церковною вежею. Пізніше міська вежа стала частиною ратуші, яка в своєму розвинутому виді показувала не стільки міцність міста, скільки багатство та силу міської знатної спільноти.

Зазвичай ратуша виходила головним фасадом на вулицю, або на майдан і мала два поверхи ( Сен Каптьєн, Аррас, Компєн), інколи вона будувалась навколо внутрішнього двору (Нуайон, Мартель, Сарла). Характерною особливістю ратуш (особливо на Півдні) був балкон, з якого населенню оголошували нові розпорядження, міські правила і т.п. Такий балкон є в ратуші Арраса. В компєнській ратуші - це лише маленький виступ біля підніжжя вежі; в ратуші Парижу (XVI ст.), балкон замінили широкі зовні сходи, з місцем, що відкривало доступ в центральний двір.

Одна із збережених і найцікавіших ратуш - ратуша а Комп'єні (ХV ст.) з прекрасною вежею.

До характерних пам'яток цього типу, відноситься найбільша будівля, ратуша Арраса (поч. ХІV століття). Композиція її фасаду по своєму принципу нагадує будівлю палацу доджей в Венеції в двох поверховому варіанті, в зменшеному і спрощеному виді. Висока вежа (бефруа) в верхній частині уже має барочні форми і не узгоджувалась з самим типом будівлі. Ця вежа була майже повністю зруйнована в період першої Світової Війни, але пізніше реставрована.

В порівнянні з непомітним розвитком архітектури міських ратуш, помітно розвивалася архітектура житлових будинків. Житлові будинки, як і міські так і сільські будувались переважно з дерева, каменю (в сільській місцевості з того і з того), це залежало від місцевих матеріалів і традицій.

Міські будинки будувались в два, три, чотири поверхи, частіше всього це були дерев, які будинки, часто з кам'яним, або цегляним цоколем, деколи з каменю викладався весь перший поверх будинку, верхні поверхи якого будувались із дерева,. В конструкції каркас був створений з'єднанням вертикальних та горизонтальних брусків з розкосами, а заповненням цих отворів став бутовий камінь на глиняному розчині, або ж цегла.

Будівлі, що збереглися відносяться не раніше XV століття. Найбільш старі з них, дуже прості; з другої половини ХV ст. спочатку готичний, а пізніше ренесансний декор. В кінці ХV століття заповнення фахверка, що раніше було відкритим, ховається під дерев'яним панно, і весь фасад будівлі набуває характер столярного виробу.

Кам'яні будинки, що збереглись від ХІІІ ст., і навіть в більш рідкісних випадках, від ХІІ століття. Окремі будинки існують в Руані, Парижі; найбагатший в цьому відношенні Південь Франції. Зміна в архітектурному виді житлового будинку просліджується перш за все в формах вікон; прості, прямокутні, були перекриті замком із цілого каменю, довжина якого показувала їх ширину. Починаючи з ХІІІ століття, вікна розділились на дві частини горизонтальним бруском віконного переплетіння; в ХІV ст., отримав поширення перепліт, розділений на чотири частини шляхом введення стійки в середині вікна.

В залежності від використаного матеріалу, розмірів сектора і місцевих традицій, можна розрізнити ряд архітектурних типів міської будівлі. В більш радніших будівлях, розміщення до вулиць більш довгою частиною будівлі. Пізніше все більше розповсюджувалась орієнтація будівлі на вулицю торцевою стороною, що завершувалась фронтоном.

Тип будівлі, що бев розповсюджений в Бургундії, Ніверні і Шампані, характерний для ХІІ століття, і замикає в собі риси перехідні від романського до готичного житла. Перший поверх кам'яний, другий, нависаючий, - фахверковий. Дім має обширній перекритий зводами підвал. Продольні стіни виступають із плоскості фасаду; їх виступи грають роль фахверка. В плані будівля майже квадратна (10 на 11 м.). архітектурні елементи фасаду, ще романські, але більш вільні в своєму трактуванні.

Суміжні будівлі з одними для двох будівель стінами були дуже розповсюджені в французьких містах. Інколи такі здвоєні будівлі мали одну й туж покрівлю, як приклад дім в Монреалі (поч. ХІІІ ст.) його поздовжні стіни сильно виступали з плоскості фасаду, оброблені у виді консолей і підтримують балкони другого поверху.

Вже повністю зрілий тип готичного житлового будинку являв собою дім Амєне на вулиці св. Мартина збудований у 1230 - 1240 рр., з каменю. Його парні вікна заповняють усю площину другого поверху, збереглись від ХІІІ століття. Перший поверх - реконструйований Віолле де Дюком.

В Реймсі зберігся знаменитий бюргерський дім середньовіччя, так званий “Дім музиканта” (1240 - 1250 рр.), котрий став відомим завдяки своєму скульптурному вбрані. Другий приклад в Реймсі (ХVст.), дає характерний приклад фахверкової конструкції з нависаючими поверхами.

Ряд будівель ХІV століття, що належали знаменитим людям, збереглись в Корді. Тут графи тулузькі літом розміщали свій двір. Варто зазначити, що будівлі придворних людей побудовані на найбільш тихих вулицях міста, що дійшли до наших днів майже без змін в їхньому зовнішньому вигляді.

Повен, відомий в середні віки промисловістю та торгівлею, володіє багатьма будівлями середньовіччя, серед яких один найбільш інтересний - дім Волюзана (перша половина ХІV ст.), можливо виконував роль готелю. Перекриті склепіннями великі приміщення першого поверху, очевидно, належало для зберігання запасів. На другому поверсі знаходився зал, прикрашений рядом стрілчастих вікон, у верхній арочній системі застіклених. Житлові кімнати розташовувались на третьому поверсі, під покрівлею.

Архітектура готичних житлових будівель була своєрідним проявом мистецтва середньовіччя, що деяким чином вплинула на подальші епохи в мистецтві Європи.

2.3 Архітектура господарського та торгового значення

Розглянутий вище згаданий тип будівель не вичерпується багатообразністю середньовічного міста. В готичний період складались нові типи будівель, важливих по закладених в них можливостях подальшого розвитку. До них відносяться готелі, госпіталі, коледжі, ранні промислові та господарчі будівлі і т.п. Наприклад ті об'єкти, які спочатку створювались в рамках монастирського будівництва, але свій розвиток отримали в місті як будівлі суспільної архітектури.

Близькі до плану, монастирські приміщення розрізнялись між собою пропорцією та обробкою деталей, декоративними перекриттями. Важливим приміщенням був зал капітули. Великий, прямокутний, або квадратний в плані, він мав склепінчасте і часто розділявся на нефи рядами колон. Найбільш значними були зали капітули при соборах. Серед найкраще збережених залів, можна вважати зал капітули цестерціанського монастиря Фатьєнє. До цих монастирських приміщень дуже близькі по формі будівлі господарського призначення, а також будівлі промислового характеру.

З найбільш ранніх збереглися будівлі промислового значення, архітектурний інтерес являє собою кузня в монастирі Фонтєнє, господарство якого мало промисловий характер. Ця кузня мала два поверхи. Тут в спрощеному початковому виді, на лице таж сама система побудови фасадів, яка присутня і в інших монастирських будівлях, такі як дорміторії та госпіталі.

Характерний поділ простору рядами окремо стоячих стовпів, або колон мали і великі монастирські ризі і амбари, які використовувались для різноманітних потреб. Багато з них були обнесені огорожею, мали вартові вежі і під час війни були схованкою для селян. На скільки сильно могли бути укріплені господарчі будівлі, показує млин в Барбасте (ХV ст.), що має характер захисної споруди.

В містах, що залежали від монастирів, торгівля відбувалася під покрівлею ріг, або амбаріврів, а перші покриті базари, які пізніше почали будуватися в цих містах з спрощенням їх самостійності, будувалися по тому же типу, що і ці споруди: вони - відкриті зі всіх сторін - створені з покриття, що трималось на кам'яних стовпах, інші були закриті зі всіх сторін. Багато таких ринків створилося в містах Франції в ХІІІ столітті, (вони були сильно перероблені в ХV ст.). До таких ринків відносять ринки в Корцє (ХІV ст.) і Кремє (ХV ст.).

До кінця ХІІІ століття розробляється план лікарського замку: в одному приміщенні об'єднується палата і капелла. Така схема лежить в основі госпіталю в Таннере (1298 - 1308 рр.) - одного із найбільших в Франції того часу. Його особливості схожість зовнішніми нервюрами до великого залу замка, з тою різницею, що святкове місце з апсидою з двома невеликими капелами, розташованими в торці залу і перекритими кам'яними склепіннями.

Один із перших і найбільш відомих Паризьких коледжей був заснований у 1253 році Робером де Сербоном: це був збудований на пагорбі Сент - Женев'єв дім для бідних студентів - теологів. З часом з,явилися коледжі в Кельві, Прелюнтрі, Клюні, Трезорї, що пізніше об,єдналися в університет. В ХІV - ХV століттях було побудовано дуже багато коледжів і шкіл в Парижі, але майже ні одна з цих будівель не дійшла до наших днів.

3. Готична архітектура Німеччини. Будівництво міст

Перехід від романської архітектури в готиці відбувався в Германії значно повільніше, ніж у Франції. В протилежність Франції і Англії, де в умовах розвиненого феодалізму почали складається централізовані монархії., у Германії через особливі історичні умови політична роздробленість продовжувала посилюватися. «Вормський конкордат» закріпив феодальну роздробленість країни, визнав за духовними феодалами ті ж права, що і за світськими. У XIII в. Німецьке королівство фактично розпалося на територіальні князівства.

Початок готичної архітектури Німеччини сходить до середини ХIII в., тоді як у Франції принципи Готики сформувалися вже в XII в. проте, не дивлячись на вплив досвіду французьких майстрів, готична архітектура Німеччини отримала самостійний розвиток і виробила місцеві особливості. Ці особливості перш за все ґрунтуються на своєрідності типів будівлі, обумовлених соціально-економічними життю суспільства, а також властивостями місцевих будівельних матеріалів і національними традиціями. Так, в Германії була розроблена система зальних церков, вперше застосовані принципи готики в архітектурі будівель центричного плану, по-новому вирішена проблема зведення башт-колоколень. Істотне значення мало і ширше, ніж в інших країнах, застосування в готичної архітектури Німеччини фахверкової системи конструкцій, а також розповсюдження на півночі і північному сході країни так званої цегляної готики, що створили нові конструктивні і художні прийоми.

Готична архітектура Німеччини зазвичай ділиться на три періоди: рання готика (XIII ст.), висока, або зріла, готика (XIV - поч. XV ст.) і пізня готика (XV - поч. XVI ст.). Грануй між ранньої і високої готики простежується не так виразно, як перехід до пізньої готики.

Деякі німецькі історики архітектури, щоб показати раніше, ніж це було насправді, появі «готичних елементів» в архітектурі Німеччини часто привертають пам'ятники навіть XII ст., убачаючи їх зародження нового стилю. Так наголошується поява хрестового зведення на нервюрах в нових перекриттях романських церков. Проте справа не тільки в тому, що хрестове зведення на нервюрах не створює готики, але ще і в тому, що це були не готичні хрестові зведення. Їх «нервюри» були товстими не профільованими гуртами. Без застосування замкових каменів (Рейнська обл.) при подібному перекритті конструкція виходить іншій, чим готичних спорудах. Тут ще не було ні каркасної конструкції у поєднанні із стрілчастою аркою, і стрілчастого нервюрного зведення. Вінець капел, перенесений з Бургундії, характерний не для однієї готики: мі зустрічали його також і в романському архітектурі, де він і виник. Нарешті збільшення віконних отворів (наприклад, у верхньому поверсі романської по характеру церкви Гедеона в Кельні поч. XIII ст.) залишається прийомів, застосованим до романської основи і таким, що характеризує пізній етап романської архітектури.

З початку будівництво знаходилося переважно в руках майстерень - «баухютте», що виникали при крупних церквах.

З XIV ст. світські споруди, а за часту і церкви зводилися міськими, що об'єднувалися в цехові корпорації. У XIV-XV ст. будівельні цехи Німеччині досягають розквіту. В цей час висувається багато крупних архітекторів. Широку популярність здобули як в самій Німеччині, так і за її прибудовами сім'ї архітекторів: Партери з Гмюнда (Швабія), Беблінгери з Еслінгена, Арнольд Вестфальський, Генріх з Брунзберга, що працював в Саксонії, Якоб з Швейнфурта, Конрад і Матієс Роріцери, Регензбургер, що будували, і Нюрберге і ін.

З'явилося і керівництво і по архітектурі наприклад, Матієс Роріцер написав трактат про правильну побудову Фіалов (1486 р.).

Містобудування

Планування і забудова міст Німеччини відображали соціально-економічні відносини, що панували у той час. Економічна і політична роз'єднаність, відсутність загальних державних фінансів, законодавство, судна гальмували розвиток економіки країни. Що утворився в XIV ст. союз північнонімецьких міст - Ганза, в яких увійшли і деякі знов засновані і міста Прибалтики, що сильно виросли, був створений для дозволу завдань зовнішньої торгівлі, а не через економічні зв'язки між членами. Не рідко міста союзу Ганзейського вели активну боротьбу друг з іншому. Міста даного періоду, як і взагалі середньовічні міста Німеччини, підрозділяються на дві основні категорії: міста, що складалися поступово як центри ремесла і торгівлі навколо монастирів єпископських резиденцій, світських бургов на перехрестях транзитних шляхів, на стратегічних зручних територіях і т. д., і міста, створені для певного призначення, головним чином в знов завойованих районах.

Відмінність в характері виникнення міст знаходила віддзеркалення інших структур. Міста першого типу - найрегулярніші, проте ця нерегулярність викликалася топографічною будовою місцевості, так вони переважно розташовувалися на возвишенностях або терасах. То ж можна сказати і про криві вулиці, що слідували рельєфу місцевості; будівельники того часу майстерно враховували ситуацію місцевості (Вассербург, Фрейбург, Нюрнберг і ін.).

Різноманітні типи планувань, вироблені вже в кінці романського періоду, застосовувалися дуже гнучко залежно від місцевих завдань. Одним з найбільш поширених типів було місто, в якому вулиці променями розходилися з центру (Мюнстер у Вестфалії, Ахен, Сост, Нордлінгер і ін.). Це було викликано тим, що багато міст будувалися на возвишенностях, а в таких умовах вимоги економіки і оборони диктували саме радіально-кільцеве планування, як найбільш доцільну. Ці міста росли концентрично. Так, наприклад, Нордлінгер ріс навколо центру, утвореного ратушею, ринковою площею і собором. План міста членувався також п'ятьма радіальними вулицями.

Заснований в ХII ст., місто значно розширилося в ХIV ст., коли був створений новий пояс забудови, що пішов концентричним кругом навколо міста.

Іноді райони міста розвивалися самостійно, а потім об'єднувалися в єдине ціле. Прикладом такого міста може служити Паросток, в якому до старого міста прилучилося із заходу середнє місто з собором, ратушею і ринком. У 1252-1265 рр. місто знову збільшилося в західному напрямі, і нова частина була оточена кріпосними стінами. При цьому найважливіші вулиці приладнували і в новій забудові.

Прикладом міста з системою паралельних вулиць є Любек. Місто з бургом і собором розташоване на всій території острова, обмежений двома рукавами Ельби. Головна вулиця перетинає острів по всій його довжині, слідуючи хребту горба; бічні вулиці розташовані паралельно один одному і мають ухил. Головна вулиця служить віссю і центром всього міста, на ній розміщені всі основні монументальні будівлі. У Ній марці, Тімонінге, Стайєрові основу планування складає широка вулиця-площа (у Неймаркте - ринкова, в середині якого коштує ратуша).

Мала місце і таке планування міст, в якому виявився вплив стародавніх традицій, що панували колись в організації поселень на даних і довколишніх територіях. Так, для Ротвейля характерний перетин головних вулиць під прямим кутом. Місто членується за допомогою двох хрестоподібно розташованих широких вулиць на чотири квартали, усередині яких є лише допоміжні вулиці. Головні вулиці ведуть до трьом комірам. Четверта сторона (північна) замикається великим домініканським монастирем. На перетині головних вулиць знаходяться ринковий колодязь і дзвіниця; у західній стороні - ратуша. Проте це перехрестя, що нагадує про систему планувань римських таборів, тут, як і в інших містах такого типу (Науєнбург, Віллінгент і ін.), не строго геометричний, а накреслений, м'яко, склавшись на місцевості природно.

Місто з декілька видозміненим типом цієї системи, в якому лише одна з пересічних вулиць стає головною вулицею, - Фрейнбург в Брейстау. Головна вісь міста проходить в нім із заходу на схід, перетинаючись з поперечною так, що утворюється хрест. Собор Фрейнбурга стоїть осторонь і поряд поперечних вулиць пов'язаний з широкою ринковою транзитною вулицею, що сполучає між собою в'їзні ворота. Регулярні розчленовування території на прямокутні ділянки є в Найбранденбурге, Фрідбурге і інших містах.

Міста Німеччини цього часу незалежно від системи планування були сильно укріплені оборонними системами і природними рубежами. Показовий в цьому відношенні Вассербург, розташований на півострові і майже повністю оточений водою.

На початку XIII ст. посилилася колонізація східних земель духовно-рицарськими орденами. Протягом XIII ст. були завойовані Лівонія, Пруссія; у XIV ст. Тевтонський орден завоював Помор'я і Литву. На захоплених територіях розвивалося будівництво фортець і міст. Орденські міста, як правило, мали сильніші зміцнення, ніж інші міста Німеччини.

В цілому міста Німеччини готичної епохи, при відмінності їх планування, мали багато в чому схожу загальну структуру, однакове розташування головних споруд і в основному близьку зовнішність. Центром міста зазвичай був ринок, поряд з ним або іноді на сусідній площі, через ряд будинків, розміщувалися собор і ратуша, в об'єми яких підносилися і панували серед тісною, часто не впорядкованою забудовою. Кожне ремесло мало зазвичай своє місце в місті - вулицю, провулок, квартал. Житлові будинки споруджувалися по загальноприйнятих правилах. У об'ємі будинків, в їх зовнішності, місцеположенні відбивалася соціальна і майнова приналежність господарів.

Кульмінаційним пунктом розвитку середньовічних міст Німеччини був VIII ст., коли вони, вийшовши з під опіку своїх духовних і світських сеньйорів, отримали узаконену свободу (хартії) і розвинулися в самостійне, а деколи і автономні, економічно політично незалежні одиниці. У VII-VIII ст. тільки у північно-східній частині країни було закладено близько 350 міст, а всього за ці два сторіччя в Германії було засновано близько 800 міст. Багато хто з них, проте, захирів і перетворився на поселення або ж села.

У готичну епоху характер міської забудови, силует міста, зовнішність вулиць і площ Німеччини значно змінилися в порівнянні з романським періодом. Могутні кам'яні кріпосні стіни, що оточували місто, над якими підносилися іноді десятки башт, після введення вогнепальної зброї, а також відповідно до нових умов життя добудовувалися і видозмінилась. З посиленням політичного значення міста на городян покладено будівництво міських зміцнень. У зв'язку з цим форми, характерні для цивільних будівель, зокрема ступінчасті цегляні фронтони, вертикальне розчленовування, складні форми цоколів і завершень, стали переносити на міські зміцнення і надвратні башти.

Міські ворота зводилися в місцях основних напрямів в'їзду в місто, зазвичай більш уразливих для нападу супротивника.

Перед головними комірами іноді ставилися додаткові башти (Унгольштадт, Ланзберг і ін.) що служили перед ними комірами між головними і передніми комірами зазвичай проходив рів. При розширенні міст старі башти, стіні і ворота, як правило, не зносилися, а включалися в систему зміцнень як другі і треті оборонні лінії. Ворота представляли обличчя міста, і тому їх зовнішності приділяли особливу увагу. Наприклад, ворота в Ланзберге (1425 р.) мають із зовнішньої сторони ніші, прикрашені гербами і скульптурними вставками.

Міські ворота готичного часу збереглися в Германії в порівняно великому числі. Це звичайно масивні башти, циліндрові або прямокутні в плані, з арочним проїздом, увінчані шатрами або зубцями. Прикладами циліндрових башт, поставлених попарно, можуть служити ворота Гольстен в Любеке, башти міських воріт Пріксенштадта (Франконія), двобаштові ворота Гереона в Кельне і ін. Ворота Гольстен в Любеке (1466-1478 рр.) є круглими баштами із загостреними дахами, що фланкують арку проїзду.

Башти побудовані з цеглини - будівельного матеріалу, характерного для північних областей Німеччини. З боку міста коміра на всю довжину оброблені в три яруси аркатурою і завершені в середині ступінчастим фронтоном.

Подібна структура міських воріт, коли одне або двохарочний отвір фланкирован двома виступаючими вперед циліндровими баштами, сходить до римських прототипів. Найбільш поширеним, проте, типом були ворота, розміщені в нижньому ярусі прямокутною в плані надвратной башти. Такі, наприклад, багатоярусна надворотня Швабська башта Фрейбурга в Брейсгау; висока надворотня башта в Ротенбурге; кам'яні башти в Монгейме, Госларе, Штольберге, Наумбурге; цегляні північно-німецькі башти у Фрідланде, Штральзунде; почата кам'яною, але завершена цегляною кладкою башта в Стендале і ін. Зустрічаються міські ворота, надворотня частина яких потрактована на зразок церковного фасаду, завершеного уступчастим трикутним фронтоном, характерним для житлових будинків (як, наприклад, «нові брами» Нейбрандербурга (XV ст.) наочно показує початок і нарешті шляху, який пройшла готична архітектура Німеччини в будові таких споруд, як коміра.

2.1 Замково-палацова архітектура

У XIII-XIV ст. у Германії споруджувалися багато замків і інших кріпосних споруд з могутніми стінами і баштами, донжонами і палацами. Введення в XV в. вогнепальної зброї істотно відбилося на розвитку кам'яної кріпосної архітектури: збільшилася товщина стін, змінилися розташування і характер бійниць, змінилися самі форми башт. Більшість кріпосних споруд опоясувалися додатковим кільцем стін, між якими влаштовувалися різного роду відсічи.

Разом з тим в цей період приділяється більше уваги плануванню палацових, житлових і службових приміщень, замків і фортець, які стають зручнішими, а зали їх, як правило, обробляється розкішніше і парадно.

Прикладами замків і бургів чисто кріпосного характеру є замок в Кобленце і фортеця-бург в Трімберге. Замокнув в Комбленце (XIV-XV ст.) є шестикутною в плані будівлею, що розташована на скелястому острові, над замком підноситься п'ятигранна башня-донжон.

Бург Трімберг (XII-XIII ст.) включає багато житлових і службових приміщень, декілька башт і складна система подвійних стін з відсіками. Важ план бурга вписаний у форму гострокутного трикутника. Квадратна в плані башта поставлена під вугільному до кріпосної стіни.

Для цього періоду характерні бурги в Нюрнберзі (1494-1499 рр.), в Штейнсберге (XIII ст.), Ландсберге (XV ст.), замку в Бюдінгене (XV-XVI ст.) і в Інгольштадте (XV ст.). Прикладом кріпосних башт, в яких, за зразком французьких донжонів, суміщені житлові і оборонні функції, служать дві житлові башти, що збереглися, в Нейперге (XIII ст.). Над казематом розташовані в різних поверхах житлові приміщення: у одному поверсі - приміщення з великим каміном, призначена для жінок, в іншому - рицарський зал.

Як новий тип фортець слід зазначити монастирські фортеці рицарського ордена, побудовані з цеглини уздовж Балтійського побережжя в XIII-XV ст. Ці крупні комплекси, як правило, включали великий прямокутний двір, оточений ярусними аркадами, корпуси з кутовими баштами, різного роду службові приміщення і донжон. Серед багато чисельних замків такого типу характерними прикладами можуть служить замок рицарського ордена Марієнбурге і «замокнув Альбрехта» в Мейсене (Саксонія).

Замокнув в Марієнбурге - кращий твір орденської німецької готики - складається з верхнього замку - монастиря (заснований в 1280 р.), середнього замку - колишньої передової фортеці (побудований між 1309 і 1345 рр.) і палацу головного ордена (1380 - 1398 рр.). Важ комплекс оточений кріпосними стінами і баштами. Магдебург був головною фортецею ордена, на його будівництві опинилася дія фортифікаційної архітектури східного Середземномор'я, з якою орден познайомився під час хрестових походів. Планування Марієнбурга відчувається також впливом монастирських споруд (зал капітулу, капела, спальні монастирського типу, лікарня, банячи і т. д.). Цьому сприяв і розпорядок дня рицарей-ченців, в багато м схожих з монастирським статутом.

Замокнув Альбрехта в Мейсене (1476-1483 рр., обробка - 1520-1526 рр.), що зіграв велику роль в німецькій архітектурі як пізній зразок розвитку німецьких замків, виконаний у формах пізньої готики. Зберігаючи прийняту систему двухнефних залів, замок скомпоновано по-новому, багато в чому не вже як кріпосна споруда, а як цивільне, таке, що наближається по характеру до розважального палацу, із залами, численними кімнатами різного призначення, розкішними кам'яними сходами і т.д. Тут в багатьох варіантах збереглися різні зведення (зірчасті, стільникові і ін.), що зумовили нескінченне різноманіття інтер'єру.

Цивільне будівництво

Житла

Міські житлові будинки, що склалися ще в пізній романський період і що будувалося головним чином у фахверкових конструкціях, за невеликим винятком не дійшли до нашого часу. Тільки у Нюрнберзі, Тріре і Регенсебурге збереглося декілька типів житлових будинків щодо раннього часу.

Будинок Нассауера в Нюрнберзі ( XIII ст. галерея з башточками - поч. XV ст.) відноситься до найбільш ранніх житлових будинків готичної епохи в Германії. Це башнеобразний кам'яний триповерховий будинок. У цокольному поверсі розміщувався приймальний зал, в першому - житлові і службові кімнати, в другому - зал для святкувань і капела, в третьому - спальні приміщення. Будівлі виконані з червоного пісковика, характерного для Нюрнберга.

До того ж типу відноситься будинок Штейне в Тріре (1430-1483 рр.), будинок у Франкфурте-на-Майне (1464 р.) і храмовий будинок в Гильдесгейме (поч. XV ст.). Будинок Штейне мав в нижньому поверсі арочну галерею.

Житлові будинки славилися, як і в інших країнах Європи, зазвичай торцями до вулиці. Тіснота забудови спонукала часто тягнути удома вгору. У великих (особливо при рейнських) містах дуже сильно виросла поверховість житлових будинків. Число поверхів в таких містах (Кельн, Марбург, Нюрнберг і ін.) доходило до чотирьох, п'яти і навіть до шести. Нижні поверхи зазвичай відводилися під робочі і торгові приміщення, верхні, - під житлових. За будинком розташовувався двір з підсобними спорудами і невеликий сад-город. Багаті будинки цього типу втрачають елементи кріпосного характеру, властиві їм раніше; підвищується і рівень їх впорядкувань (наприклад, повсюдно сталі влаштовується опалювальні кімнати).