Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток

На Україні перекриття синагог мало чим відрізнялося від перекриття інших містечкових будов, колишніх «дворів» і палаців шляхти. Дах перекривався здебільшого на чотири схили, з фронтончиками на зразок гуцульських, причому самий дах, як у всіх бароккових будовах -- у кілька ярусів (чи, як кажуть -- «підперезаний»). Назовні, особливо з головного фасаду (від входу), синагоги часто мають опасання й галерейки на різьблених колонках, так само як у міських будинках із «підсіннями». Головний зал синагоги інколи має цілком «церковну» баню на вісімці з шатровим завершенням, але ця баня ховається в даху й назовні її не видно. Також і окремі деталі (вікна та ін.) -- в характері церковного й цивільного будівництва. Все це промовляє за те, що будівничими синагог були ті самі майстри, що будували церкви та міські будинки. М. Берсон між іншим говорить, що не знає таких випадків, щоб будівничими синагог були самі жиди.

Одна з найстарших дерев'яних синагог на Сході Європи збереглася в містечку Заблудові на українсько-білоруському пограниччі, побудована, правдоподібно, в другій половиш XVI ст. й реставрована в роках 1646 і 1712. Може вважатися одною з найкращих зразків дерев'яного будівництва взагалі. Ціла побудована з кедрового дерева, лише в деяких місцях -- дуб і сосна як сліди пізнішої реставрації. Головний фасад тут розділено на три частини; середня частина має верхню галерейку з інтересною «висячою» конструкцією арок (луків) на різьблених колонках. Дві бічні поверхові добудови у формі замкових веж мають самостійне пірамідальне накриття з ламаною лінією даху і фронтончиками. Усі фронтони, також даху середнього залу, незвичайно гарно виложені шалівками (вузькими дошками) під «паркет», що надає будові ще більшої конструктивної та композиційної витриманості.

Дуже інтересні синагоги донедавна були на Коломийщині, де взагалі процвітало теслярське майстерство. З кращих зразків відмітимо синагоги в містечках Яблонів, Печеніжин, Гвоздець. Найбільш поширеним -- бо найпростішим -- типом є синагога у Гвоздці, подібні до неї -- в Роздолі, Жидачеві, Фельштині під Хировом, Ходорові, Камінці Струмиловій та інших містах Галичини. Синагога в Печеніжині зовсім у таких самих формах і деталях, як один із міських будинків у Яблоневі на тій самій Коломийщині. Синагога в Яблоневі (1650 -- 70) інтересна не тільки своїм фасадом із піддашшям, але також настінними орнаментальними мальовилами, виконаними від руки.

Прекрасним зразком будови з ґанками й балконами є синагоги в Яришеві на Поділлі (XVIII ст.) і неіснуюча тепер -- в Острополі. Інші численні дерев'яні синагоги, що донедавна були по цілому Поділлі й Волиш, походили переважно з XVIII ст. і звичайно являли собою майже кубічну будову, закриту зі всіх боків, майже без ґанків та з типовими «заломаними» дахами. До таких належали синагоги на Волині -- у Луцьку та на Поділлі -- в Михалполі й Лянцкоруні.

Розвиток українського житлового будівництва в Дереві у великій мірі залежить від сільської хати. Українська хата в уявленні своїх і чужих має найбільше привабливих рис мальовничості та утульності. Серед садків і квітів поетично виглядає гладко обмазаний, чисто побілений будиночок із гладко зачісаною й рівно підстриженою солом'яною стріхою. Сильно напущена стріха дає глибокі й сильні тіні, які на тлі синявої побілки дають різні відтінки синього й фіолетового кольору, що контрастують із гаряче-жовтим або брунатним кольором стріхи. Ця колористична скаля нерідко посилюється розмалюванням стін по призьбі, навколо лиштв дверей і вікон і, нарешті, орнаментальним розписом над вікнами й попід стріхою. Не менш усталеними та цілковито однаковими на цілій Україні є внутрішній вигляд і розташування хати. Найпоширеніший тип тридільної хати -- сіни, мешкальна хата й комора або хата, сіни та кімната (часом ще й із коморою). Окремі частини такої хати, входи, освітлення, меблі, прикраси підпорядковані побутовим кожноденним потребам праці і відпочинку, так що нема тут нічого зайвого й непотрібного. Щодо матеріалу, то переважна більшість хат, зокрема Середньої України, складається з дерева й глини (в різних формах), але в лісовій полосі (Карпати, Полісся, частково Чернігівщина) хати будують виключно з дерева. Й тоді в більшій мірі вживаються різні різьблені деталі -- сохи (слупи) піддашшя, ґанки та ін. Особливої майстерності в обробці дерева досягають гуцули, хати яких -- наприклад, т. зв. «осідки» -- дають особливу цілість усіх частин (також і господарських будов) та окремих деталей.

Більші дерев'яні будинки по селах та пригородах постали внаслідок поширення розвиненого типу тридільної сільської хати:, сіни ділено на передпокій та кухню, а кожну хату (т. зв. «правичку» й «лівичку») -- на дві житлові хати -- покої. Зовні такий будинок у загальних масах мало чим відрізнявся від звичайної сільської хати, мав хіба барокковий «підперезаний» дах, при вході розвинений ґанок, а часом -- мансарду (як результат впливу міського будівництва). Міське дерев'яне будівництво, що постало під впливом інших соціальних і господарських відносин, відмінне від будівництва сільського. Загальне розташування, план і зовнішні форми міських будинків мали найбільше ознак мурованого будівництва доби ренесансу. Міщанський дім був. звичайно дуже вузький і довгий і своїм вузьким причілком виходив на вулиці, де було, згідно з приписом Магдебурзького права, лише по 2 -- 3, рідше 4 вікна. Вздовж цілого Дому (посередині чи збоку) йшов довгий проїзд чи прохід, що проводив на двір. Із боків проїзду розміщені різні приміщення -- житлові й господарські. Такі дерев'яні міщанські будинки, заїзди й корчми ще й досі заховалися по менших містечках Західної України, хоч їх кількість із року в рік постійно зменшується.

Якщо план міських дерев'яних будов постав під впливом ренесансового мурованого будівництва, то зовнішні форми зберегли багато своєрідних рис, особливо в деталях, бо ж будівничими їх були ті самі місцеві майстри, що будували церкви, костьоли, божниці та більш сільські двори.

Майже обов'язковою рисою міських будов було відкрите з вулиці підсіння чи піддашшя, також перейняте з мурованого міського будівництва доби ренесансу й барокко. Дах звичайно з «гуцульським» фронтоном, прикрашений штучно укладеними шалівками, вікнами, розетками тощо. В більших таких будинках була також мансарда з балконом (особливо в добу ампіру) на різьблених і точених колонках або галерейка -- як на дзвіницях чи опасанні церков. Такі самі були й міські ратуші, лише в більшому розмірі та з більш розвиненими формами.

Дерев'яних міст, збережених у цілості, на Україні тепер не існує. Чи не одиноким прикладом є містечко (тепер село) Потилич коло Рави Руської, де збереглися цілий дерев'яний ринок із ратушею і три дерев'яні церкви XVI -- XVII ст. з дзвіницями-вежами. Окремі дерев'яні будинки ще заховалися в більшості галицьких, волинських і подільських містечок. На жаль, цілий матеріал далеко не зібраний і не опрацьований.

Найкращі зразки дерев'яного будівництва були в тих околицях, де процвітало теслярство та були свої майстерні. Такі, наприклад, містечка на Коломийщині, як Яблонів, Гвоздець, Печеніжин, Делятин, Пістринь, дають велику силу прекрасних варіацій одного й того самого типу будов із підсіннями й розкішними фронтонами. Інтересні зразки заїздів і будинків із мансардами, підсіннями, ґанками й балконами були ще донедавна піді Львовом, в Бібрці, Дрогобичі, Кременці на Волині, Кам'янці та інших містечках Поділля й Волині. Незвичайно гарні дерев'яні будинки з піддашшями та галерейками були Також по містечках західної частини Галичини. Наприклад; один із старих рисунків дає нам поняття про місто Мушину на Крайньому заході польсько-українського етнографічного кордону.

Донедавна були також знані більші хати й будинки заможніших селян, міщан та української старшини на Лівобережжі (наприклад, у Лебедині) та будинки Ґалаґана в с. Липове коло Кременчуга та в Лебединцях Прилуцького повіту. Ця остання будова надзвичайно інтересна як одна з найбільш вдалих спроб відродити в Середині XIX ст. український архітектурний стиль. Розподілення приміщень із різними ґанками, верандами й галерейками дає тут цінний зразок вільної мальовничої композиції в характері старого українського будівництва. Не менш інтересні деталі -- вікна, двері, колонки, меблі й ціле внутрішнє урядження великої мистецької вартості. Будинок Ґалаґана побудував архітектор Червінський у 1854 р. на підставі зібраного ним матеріалу зі старого українського будівництва в дереві. Надпис на сволоку найкраще свідчить про наміри будівничих: «Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків у пам'яті нащадків»!

Закінчена цілість й гармонійна сполука окремих форм старої дерев'яної будови поширювалась також на ціле оточення, на другорядні будови та огорожу, що творили одну стилістичну й композиційну цілість із головною будовою. В церковному будівництві великої оригінальності досягали різні каплички (придорожні та при церквах), часами у формах маленьких церковок, вхідні брами, хвіртки; огорожі та ін., що нагадують нам оборонні будови дерев'яних замків, у Галичині й на Закарпатті зустрічаються розкішні вхідні церковні брами у вигляді закритих чи відкритих рундуків із гарними сохами, в'язанням балок і перекриттям. Брами та хвіртки звичайних хат, більших дворів і міських будинків у давнину теж мали масивні форми замкового характеру -- з грубими окутими дверима, перекриттям і залізними запорами, прентами й колодками. Надзвичайної різноманітності, навіть віртуозності форм та мистецької продуманості досягали деталі: піддашшя, підсіння, опасання, ґанки, рундуки, галерейки, закомарки, балкони, голосники. Вже сама наведена термінологія говорить, наскільки цей рід прикрас був на Україні улюблений та мав давню будівельну культуру. Дотепна конструкція в'язань зрубів із штучними замками, сох (стовпів, cлупів) і т. зв. «луток» (поперечних і скісних брусів отворів) давав потрібну мистецьку форму, що має безконечну кількість типів і відмін. Центром уваги залишалися сохи, майстерно різьблені й карбовані в різних геометричних фігурах, а також точені на токарних верстатах і різьблені переважно шрубуватими мотивами. З інших деталей будов найбільше прикрас припадає на вхідні двері до церков та інших будов; Форми їх та оброблення одвірків часто наслідують готичні, ренесансові й класичні зразки. Питомі дерев'яні форми шестикутні, що суворо відповідає дерев'яним конструкціям. Саме укладання і сполука балок і луток дверей дає вже певні мистецькі форми. Одвірки часто різьблені геометричним візерунком і складною різьбою з деякими елементами стилю ренесансу й барокко. Розкішні зразки таких різьб переховуються в Київському й Полтавському музеях. В останньому звертають на себе увагу різьба з улюбленими українськими мотивами виноградної лози. В церквах над дверима часто буває різьблений хрест із надписом про час будови і назвою будівничого, рідше з іменем фундатора. Поза тим у церквах зустрічаються різьби на балках і гзимсах, що відділяють окремі частини або поверхні будови. Це -- переважно пластично розвинені геометричні фігури, зубчики, «волові очка», «перли», плетення та гачкуваті вирізки. В хатах та інших будинках різні орнаментальні різьблені прикраси мають вінчаючі балки (в'язання й пошивне) та гзимсові дошки, що звисають над площею зруба, фронтонів, ґанків тощо. Велику різноманітність форм мають також «нарізки» дощок (шалівок), якими оббивають ґанки, галерейки тощо в повислому положенні. Всередині хат і будинків звичайно прикрашали різьбою сволок (головна середня балка стелі), переважно геометричними мотивами зірок, розеток тощо, нерідко з надписами про рік будови та різними афоризмами.

Велика культура українського дерев'яного будівництва старих часів створила настільки своєрідні зразки, такі вироблені типи будов та окремі форми, що у світовій літературі українська архітектура, й особливо дерев'яні церкви, фігурують під назвою українського типу, відмінного не тільки від дерев'яних будов Сходу й Заходу, але, також інших слов'янських народів.

В кінці XVIII і на початку XIX ст. разом із російською експансією, скасуванням української самоуправи, розгромом українського війська та господарським визиском України прийшло нищення української мистецької культури. Так поступово занедбувалися старі вироблені традиції, давнішня умілість дерев'яного будівництва, яка зовсім зникла, коли хижацьким господарюванням, як на Придніпров'ї, так і в Галичині, були знищені будівельні ліси. В першій половині XIX ст. ще трохи розвивалося будівництво церков у стилі ампір на Лівобережжі, зокрема на Слобожанщині, але вони далеко не дорівнюються чудовим зразкам XVII -- XVIII ст. Переважно це будови з одною банею (Брусилів на Київщині), дуже часто на хрещатому плані (на Слобожанщині -- Городня, Хухри, Охтирка, Шиповате). Інтересним зразком була п'ятизрубна церква з п'ятьма банями в с. Ворожба Лебединського повіту (архітектор Дідашенко), недавно, на жаль, перебудована. Довше трималися традиції українського дерев'яного будівництва в Галичині, але будови кінця XIX ст. тут зовсім втрачають гармонійні форми старих часів. Сталося це, як ми вище з'ясували, через складні причини економічної перебудови ремісничих організацій. Старі форми цехового устрою були заступлені новими робітничими організаціями, а давній спосіб навчання, що проводився в цехових організаціях та окремими майстрами, заступлений спеціальними промисловими й технічними школами. Нічого й казати, що українці, як народ «недержавний», не були допущені -- ні на сході, ні на заході українських земель -- до творення цих шкіл новішого типу, -- там насильно впроваджувалося чуже мистецтво. Так українська мистецька культура була засуджена на нидіння й знищення, доки самі українці не взялися до творення власної культури й мистецтва в нових умовах політичного та господарського життя.

ВИСНОВОК

Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні в XVI - XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав - все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI - XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщи і 2) II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.

З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.

У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на запрошення польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.

В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди - церкви і монастирі.

Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580). Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.

Значного поширення набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів. Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Розвивається книжкова мініатюра, гравюра, особливо по дереву.

Скульптура на цьому етапі наповнилась новим змістом, а відтак і набула іншої структури. Її діапазон розширився: розвивалася декоративна пластика, тематична різьба, головним чином у багатофігурних сценах вівтарів, фасадів храмів та каплиць, з'явився скульптурний образ сучасника - в надгробках та епітафіях. Так, наприклад, визначне місце в монументальній скульптурі Львова займає скульптурна група “Бій архангела Михаїла з сатаною”. Група призначалася для польського королівського арсеналу як його емблема за прикладом арсеналів Західної Європи.

В іконі XVI - I пол. XVII ст. образ людини набув більшої життєвої активності й міцнішого зв'язку з сучасністю. Взірцем втілення нового розуміння людини є “Пантократор з апостолами”. У багатьох іконах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів: євангелісти з домажирських царських врат, народний стафаж в іконах з села Вишеньки “Різдво Марії”, “Євангелісти” (близько 1576 р., с. Кам'янка-Бузька).

На грані XVI-XVII ст. в українському мистецтві з'являється історичний жанр. Він був породжений новою добою.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєвостверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю барокко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам'ятки українського барокко створювались на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

На селі і значною мірою в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На ґрунті традицій дерев'яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об'єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду.

Але у містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю - гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам'яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693) монастирів в Києві.

За зразком Ніжинського собору (1668-1670) коштом гетьмана І.Самойловича за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор в Чернігові (1679-1695). Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних ліній. Три яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір. Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692), Покровський собор у Харкові (1689) та ін.

Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні з II пол. XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю барокко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів. У розписах є безліч життєво конкретних подробиць, архітектурних і пейзажних мотивів облич. Найважливішими пам'ятками монументального живопису II пол. XVII ст. є іконостаси, зокрема іконостас Єлецького монастиря в Чернігові (1669-1676), Богородчанський іконостас, створений для Манявського скиту майстром Іовом Кондзелевичем з Волині, іконостаси, виготовлені в 1667-1700рр. Іваном Рутковичем із Жовкви. Палітра Рутковича обмежена. Його улюблені кольори: вишневий, кіноварний, жовтий, синьо-зелений. Руткович був світською людиною, вдача якої, відбита в його творах, поєднала поривчастий темперамент життєлюбця з міщанським прагматизмом. Іншої вдачі був його сучасник - Іов Кондзелевич - ієромонах Білостоцького монастиря поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявського скиту нема нічого буденного. Уміння Кондзелевича відтворювати найтонші порухи людської душі виявились тут на повну силу.

Будинки прикрашалися різьбою по дереву, різноманітним орнаментом, картинами, зокрема популярними малюнками на теми “Козак Мамай” і “Чайки”.

Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на Україні, зокрема у Львові, і раніше, але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. Високого рівня у цей час досягла гравюра, особливо на міді.

У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель - адміністративних, господарських, житлових та ін.

Велику кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII - на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.

У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проектом архітектора В.Растреллі під керівництвом архітектора І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752-1755 рр. - царський палац.

Із 60 - 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби.

Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В.Ростреллі, А.Квасова, П.Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С.Ковнір (1695-1786) та І.Григорович-Барський (1713-1785).

Кріпак Києво-Печерської лаври, С.Ковнір навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які виділяються мальовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові.

Вихованець Київської академії, талановитий учень Растреллі, І.Григорович-Барський став автором багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.

У XVIII ст. розвивалася й дерев'яна архітектура. Найбільш видатною пам'яткою дерев'яної архітектури є Троїцький собор у Новомосковську, споруджений народним майстром Якимом Погребняком у 1773-1778 рр. Маючи 65 м у висоту, цей собор був найвищою дерев'яною будівлею XVIII ст. в Україні.

Продовжував розвиватись в Україні живопис. У ньому дедалі сильнішими ставали елементи реалізму. Найбільш видатними майстрами живопису тоді були Д.Левицький (1735-1773), В.Боровиковський (1757-1825) і А.Лосенко (1737-1773). Вони спочатку навчалися в Україні, потім в Петербурзькій академії мистецтв, стали її академіками, працювали там. Особливо великі їхні заслуги в розвитку портретного живопису.

Таким чином, на Україні в XVI-XVII ст. достатньо розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Вони мали свої особливості, пов'язані з особливими історичними умовами, з розвитком західноєвропейської та російської культури. Та не дивлячись ні на що, українське мистецтво та архітектура були своєрідними, зберігаючи місцеву самобутню народну основу.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Obminski J. O cerkwiach drewnianych w Galicji // Sprawozdanie komis, do badan hist. sztuki. Krakуw. T. IX.

2. Zaloziecky W. Gotische und barocke Holzkirchen in Karpatenlдndern. Wien,1926.

3. Антонович Д. Із історії церковного будівництва на Україні Прага, 1925.

4. Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, 1923.

5. Белецкий П.А. Украинская портретная живопись XVII-XVIII вв. - Ленинград: Искусство. - 1981. - 256с.

6. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. - К.: Мистецтво. - 1981. - 159с.

7. Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. Львів, 1922.

8. Грабарь И. История русского искусства. М., б. г. Т. 2.

9. Ернст Ф. Київські архітектори 18 в. К., 1918.

10. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV- пер. пол. XVII ст. - Київ: Мистецтво. - 1985. - 173с.

11. Павлуцкий Г. Деревянные и каменные храми // Древности Украины, К., 1905.

12. Рибалка І.К. Історія України. Частина I: від найдавніших часів до кінця XVIIIст. - Харків: Основа. - 1994. - С. 189-190, 306-307, 414-416.

13. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля. К., 1928.

14. Січинський В. Ukrajinska architektura -- L'architecture ukrainienne. Brno, 1924.

15. Січинський В. Конспект історії всесвітнього мистецтва. Прага, 1925.

16. Таранущенко C. Мистецтво Слобожанщини XVII -- XVIII вв. Харків, 1928.

17. Таранущенко С. Хата. Харків, 1921.

18. Щербаківський В. Архітектура у різних народів і на Україні. Львів, 1911.

19. Щербаківський В. Українське мистецтво. Відень, 1913. Т. 1; Прага, 1926, Т. 2.