Залізобетони. Обробка каменю і деревини. Планування та господарський розрахунок у будівництві

Міністрство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра будівельних виробів і матеріалознавства

Реферат на тему:

Залізобетони. Обробка каменю і деревини. Планування та господарський розрахунок у будівництві

Залізобетони

Винаходу залізобетону передувало відкриття цементу - особливої в'яжучої речовини, здатної тверднути після додавання до неї води. У 1796 році англієць Паркер шляхом випалення суміші глини та вапна отримав романцемент - першу в історії марку цементу. У подальші роки були відкриті нові рецепти отримання цементу. Змішаний в певних пропорціях з гравієм, піском і водою, цемент утворював бетон. Завдяки своїм пластичним властивостям (сирій його масі можна надати будь-яку форму, яка потім зберігалася після застигання) бетон у першій половині XIX століття широко увійшов у вжиток при будівельних роботах. Конструкції з бетону мали високу міцність на стиск, вогнестійкість, водостійкість, жорсткість і довговічність. Але вони, як і будь-який камінь, погано витримували навантаження на розтяг, тому їх використання було достатньо обмеженим. Бетон застосовували в основному для спорудження тонких перегородок і балок прольотом до 4 м. За основний матеріал для несучих конструкцій правило залізо у вигляді різного роду кованих стрижнів і смуг. На відміну від бетонних, залізні конструкції чудово витримували навантаження на стиск, розтяг і вигин, але на відкритому повітрі вони швидко втрачали ці якості через корозію. До того ж, було помічено, що при нагріванні понад п'ятсот градусів залізо стає текучим і втрачає свою міцність. В результаті при сильних пожежах висотні будинки, де несуче навантаження було покладене на залізні частини, руйнувалися. До кінця XIX століття почала відчуватися сильна потреба в новому будівельному матеріалі, який поєднував би в собі переваги заліза і бетону. Застосовуючи окремо бетон і залізо, будівники довго не замислювалися над тим, що їх можна з'єднати разом. Цього дійшли дослідним шляхом. Тим часом покладена в опалубку арматура легко обволікалася бетоном і виявлялася включеною в його масу. Унаслідок великої сили зчеплення заліза з бетоном обидва матеріали починали працювати як одне ціле (дуже важливо, що бетон і залізо мають однаковий коефіцієнт температурного розширення).

Вперше патент на використання залізобетону взяв 1854 року англійський штукатур Вільям Уїлкинсон. Надалі він широко застосовував залізобетон під час будівництва перекриттів, а в 1865 році звів в Ньюкастлі-на-Тайні невеликий будиночок, повністю із залізобетонних конструкцій. Із залізобетону тут були виконані не тільки стіни й перекриття, але й сходи, ступені і димар. Вочевидь, це був перший в історії залізобетонний будинок. Проте відкриття Уїлкинсона не набуло широкого поширення і залишилося непоміченим. Одночасно з Уїлкинсоном свої досліди із залізобетоном розпочав у Франції будівельний підрядник Куаньє. Він побудував з використанням цього матеріалу декілька будівель, а 1861 року опублікував невеличку брошуру «Застосування бетону в будівельному мистецтві», в якій, зокрема, писав, що залізні стрижні, включені до бетону, збільшують несучу здатність бетону. Та відкриття Куаньє теж не мало продовження. Його фірма збанкрутувала.

Тому честь відкриття залізобетону пов'язується з ім'ям іншого француза - Жозефа Моньє. Є якась дивна іронія в тому, що два професійні будівельники, попри всі зусилля, не змогли впровадити в будівельну практику залізобетон, але це вдалося зробити людині, вельми далекій від будівництва, котра і винахід свій зробила абсолютно випадково. Моньє працював садівником в садівничій фірмі «Брати Флер» у Версалі. З 1861 року він почав проводити досліди з виготовлення з піску і цементу садових кадовбів. Незабаром йому вдалося зробити бетонний кадівб, у якому було посаджено апельсинове дерево. Через деякий час Моньє виявив тріщини в стінках цього кадовба. Тоді він зміцнив його залізними обручами з дроту. Залізо незабаром почало іржавіти, утворюючи брудно-бурі плями і патьоки на поверхні кадовба. Щоб поліпшити його зовнішній вигляд, Моньє обмазав його зверху цементним розчином. Железоцементная кадівб, що вийшов таким чином, виявився настільки добрий, що Моньє дійшов думки і надалі робити кадовби так само.

Існує думка, що Моньє діяв не тільки дослідним шляхом, але був знайомий з працею Куаньє і запозичив його ідею. Але, як би там не було, йому пощастило більше. Моньє не тільки зажив офіційної слави творця залізобетону, але й зумів отримати з його винаходу деякі матеріальні вигоди. У 1867 році він узяв свій перший патент на переносні садові кадовби із заліза і цементного розчину. Не заспокоївшись на цьому, він почав проводити з цим матеріалом нові експерименти. У 1868 році Моньє побудував в Майсонс-Алфорте невеликий залізоцементний басейн і того ж року взяв патент на залізоцементний резервуар і труби. У 1869 році він зробив патентну заявку на залізоцементні плити й перегородки і побудував залізоцементне перекриття над своєю майстернею. Власне кажучи, з сучасної точки зору, всі ці винаходи ще не були залізобетоном. Моньє, не будучи професійним будівельником, мав вельми приблизні поняття про те, як взаємодіють між собою бетон і залізо. Він, наприклад, рекомендував укладати дротяну сітку в плиті строго посередині її перетину, тоді як найбільш раціонально було розташовувати її в нижній частині конструкції. Проте це жодною мірою не принижує його слави як першовідкривача одного з найчудовіших і широко використовуваних будівельних матеріалів XX століття. Дійсно - до Моньє над створенням залізобетону працювало декілька винахідників, але саме йому належить заслуга його різнобічного практичного застосування.

Раз досягнувши успіху, Моньє і надалі постійно думав над розширенням сфери застосування свого винаходу. У 1873 році він одержав патент на залізобетонний міст, а 1875 року представив експертній комісії його модель, яка витримала випробування навантаженням. Цього ж року винахідник побудував за цією моделлю пішохідний місток з прольотом 16 м і шириною 4 м. У 1878 році йому був виданий патент на залізобетонні балки і шпали, а 1880 року - об'єднаний патент на всі заявлені ним раніше конструкції. Тоді ж він зробив заявки на свої винаходи в Німеччині і Росії.

Не можна, втім, сказати, що новий матеріал відразу дістав повсюдне визнання. Великомасштабне застосування залізобетону почалося тільки в наступному столітті, коли залізобетонні конструкції Моньє були вдосконалені іншими інженерами і коли було розроблено фундаментальне вчення про залізобетон, що розкрило його чудові властивості. У 1879 році німецький інженер Вайс, котрий мав свою будівельну фірму, зацікавився залізобетоном і купив у Моньє патентне право на застосування його системи в Німеччині. Услід за тим він скуповував і решту його патентів. Саме завдяки Вайсу новий матеріал став широко відомий. У 1886 році за вказівкою Вайса були проведені наукові досліди з дослідження властивостей залізобетону, що дали чудові результати. Проте дійсно самостійним і новим будівельним матеріалом залізобетон став лише після того, як Вайс 1887 року переніс арматуру з середини перетину, куди її укладав Моньє, в нижню зону балки або плити, що зазнавали в цій частині найбільшого навантаження на розтяг. Відомо, що Моньє, побачивши виготовлення плити на одному з берлінських будівництв, запротестував проти нової технології, сердито запитавши: «Скажіть, хто винахідник цієї конструкції - ви чи я?» На це Вайс спокійно відповів: «Ви перший з'єднали залізо з бетоном, і тому я називаю цю конструкцію системою Моньє, але я перший правильно розташував залізо і бетон, хоча, на жаль, я не міг одержати на це патенту». Завдяки новаторству Вайса проліт залізобетонної плити був збільшений до 5 м. З того часу залізобетонні плити почали одержувати дедалі багатогранніше застосування в будівництві.

Залізобетон, наприклад, справив справжню революцію в мостобудування, давши змогу вирішити безліч утруднень, що до цього здавалися непереборними. Раніше для спорудження мостів застосовували тесані камені точних розмірів і залізо спеціальних марок. Для укладання на місце важких каменів і елементів металевих конструкцій були потрібні могутні підйомні механізми і особливі транспортні пристосування. Тим часом застосування залізобетонних конструкцій не вимагало крупних засобів, оскільки більшу частину їх компонентів складали широко поширені в природі пісок і гравій, які можна було видобувати на місці будівництва. Укрите в бетон залізо не іржавіло і зберігало свою міцність набагато довше. Разом з тим залізобетон показав високу вогнестійкість. Тоді як залізні балки швидко руйнувалися при великій пожежі, залізобетонні конструкції витримували дію сильного вогню протягом 4-5 годин. Чималий інтерес до залізобетону з'явився після грандіозної пожежі в Балтіморі 1904 року, коли згоріло і зруйнувалося близько 300 великих будівель, побудованих із застосуванням відкритих залізних конструкцій. Відтоді всі несучі конструкції робили тільки із залізобетону. Щонайширше застосування одержав залізобетон і у фортифікації, оскільки показав учетверо більшу міцність порівняно із звичайним бетоном.

Оздоблення поверхні під декоративні породи деревини та каменю

Цінні породи деревини (дуб, горіх, ясен, карельська береза тощо) здавна застосовують як оздоблювальні матеріали в будівництві і меблевій промисловості. З них виготовляють, наприклад, тонку ножову фанеру, якою облицьовують поверхні виробів, виконаних з дешевої деревини (сосна, ялина). Проте деревина цінних порід дорога, тому в будівництві часто обмежуються малярними оздобленнями, що імітують на поверхні малюнок цінної породи.

Для оздоблення поверхні під цінні породи деревини потрібні художній смак, навички і знання текстури (рисунка річних шарів) різних порід деревини.

У процесі розвитку (росту) дерева клітини в ньому нашаровуються нерівномірно. У поперечному перерізі стовбура дерева добре помітні світлі і темні концентричні кола, які називають річними шарами (рис. 1, а). Річний шар (кільце) складається з двох частин: світлої, більш пористої частини, що утворилася навесні та в першій половині літа, і темної, щільної, що утворилася наприкінці літа.

Якщо розрізати стовбур дерева вздовж посередині, то видно, що річні шари утворюють гарний рисунок (рис. 1, б). Найкрасивішу текстуру має тангентальний переріз (рис. 1, в), який проходить поза серединою стовбура. При такому перерізі в окремих місцях розрізуються сучки, що надає рисунку особливої краси. Малярне оздоблення під дуб, горіх або червоне дерево виконують на добре підготовленій поверхні олійними, або клейовими сумішами. У кожному окремому випадку поверхню підготовляють так само, як під високоякісне фарбування.

Рис. 1 Будова стовбура дерева.

Перерізи: а -- поперечний, б--радіальний, в -- тангентальний

Таблиця 36. Склад фарбувальних сумішей для опорядження під деревину (у частинах за масою)

Для оздоблення під деревину наносять два шари фарби: перший -- ґрунт і другий -- накривний (лесувальний).

Фарбувальну суміш найкраще приготовляти з декоративно-художніх фарб. Якщо використовують густотерті фарби, то їх розводять сумішшю з натуральної оліфи і скипидару в пропорції 1:1 і добавляють 3--5 % сикативу. Для приготування суміші можна застосовувати також якісні сухі пігменти. Суміш з пігментів перетирають на фарботерці і проціджують. У табл. 36 подано склади сумішей для опорядження під різні породи деревини.

Розгляньмо спосіб оздоблення поверхні під дуб.

Щоб полегшити підбирання кольорів, користуються зразком дуба. Спочатку на добре підготовлену поверхню наносять шар ґрунту. Колір фарбувальної суміші для ґрунту повинен бути світлішим, ніж найсвітліші місця зразка деревини. Ґрунт виготовляють з розбіленої цинковим білилом золотистої вохри інколи з домішкою невеликої кількості умбри.

Ґрунт наносять на поверхню ручниками двічі. Після нанесення кожного шару поверхню флейцюють. При цьому фарбова плівка згладжується й розрівнюється.

Шар ґрунту сохне 1--2 дні, після чого наносять оздоблювальний (накривний) шар.

Рис. 2 Інструменти для оздоблення поверхонь під цінні породи деревини:

а -- щітка-розхльостка б -- гребінці, в -- щітки колонкові

Для накривного шару суміш виготовляють з натуральної сієни або суміші вохри золотистої з кількістю умбри більшою, ніж у ґрунті. Колір накривного шару має бути темнішим за ґрунт і відповідати найтемнішим місцям зразка деревини.

Приготовлена фарбувальна суміш повинна мати лесувальну властивість, тобто давати на поверхні напівпрозору плівку і не давати потьоків на ній.

Накривний шар також наносять ручником і відразу обробляють щіткою-розхльосткою (рис. 2, а). Довга волосінь цієї щітки під час обробки продряпує зовнішній шар свіжої фарби до ґрунту, імітуючи волокна деревини. Після цього гумовими або металевими гребінцями наносять річні шари.

Гребінець (рис. 2,6) виготовляють з листової гуми завтовшки 5--6 мм. Він має вигляд прямокутної пластинки, по краях якої вирізані зубці. З кожного боку кількість зубців на 1 см різна. Це дає змогу під час оздоблення поверхні утворювати кольорові смуги різної ширини.

Рисунок річних шарів починають виконувати зсередини, де завжди спостерігають найширші шари серцевини дерева, їх продряпують гумовим гребінцем з більшими зубцями. Фарбу, що накопичується на гребінці, періодично знімають ганчіркою. Навколо виконаного рисунка іншим боком гребінця проводять вужчі лінії, заповнюючи ними всю ділянку оздоблювальної поверхні. Виконавши рисунок, різкі межі широких смуг серцевини обережно підправляють колонковою щіткою (рис. 2, в).

Рис. 3. Гумовий піввалик для оздоблення під деревину

Для створення на рисунку враження пористості поверхню в окремих місцях розсікають дрібним сталевим гребінцем, який переміщують під кутом 10--15° до напряму кольорових смуг.

Після повного висихання накривного шару поверхню ще раз покривають дуже тонким шаром лесувальної фарби, яка має бути темнішою, ніж накривний шар. Свіжий лесувальний шар фарби в окремих місцях знімають ганчіркою, а той, що залишився незнятим, розтушовують флейцем. При такій обробці оздоблена поверхня нагадуватиме натуральну деревину.

Для кращого збереження поверхні від механічних пошкоджень її після висихання покривають за 1--2 рази безбарвним олійним лаком.

При прискореному способі оздоблення під деревину користуються гумовим півваликом завдовжки 18--20 см (рис. 3). На робочій поверхні його вирізьблено рисунок різних шарів. Як і при оздобленні гребінцями, свіжонанесений накривний шар розсікають рівномірним рухом пів-валика. Пересуваючи піввалик зверху вниз, треба весь час змінювати кут нахилу його ручки до поверхні. При цьому рельєфні виступи піввалика зніматимуть накривний фарбовий шар, створюючи на поверхні рисунок деревини. Потім поверхню оздоблюють так само, як і після обробки гребінцями.

Оздоблення поверхні під декоративні породи каменю.

Під час оздоблення поверхні під декоративний камінь використовують лесувальні властивості фарб. Найчастіше поверхню фарбують під мармур.

На відшліфованій і відполірованій поверхні природного мармуру видно кольоровий рисунок. Він складається з жилок, смуг і плям, колір яких залежить від домішок різних солей і мінералів. Наприклад, домішки солей марганцю й заліза надають мармуру червонувато-коричневого кольору; органічні речовини і графіт -- чорного або сірого; солі міді -- блакитного кольору тощо. Кольорові прошарки в мармурі мають або різко виявлені межі (брекчіевий мармур), або, що частіше зустрічається, рівномірні переходи в тонах. Найважче піддаються імітації брекчієві мармури.

Під час оздоблення під мармур шари фарби наносять двічі: спочатку ґрунт, а потім фарбувальною сумішшю іншого кольору виконують рисунок. Для повної імітації поверхню поділяють на окремі камені, кожний з яких фарбують окремо. Найкраще фарбувати олійними фарбами.

Розгляньмо один із способів оздоблення поверхні під мармур, в якому кольорові прошарки забарвлені солями заліза.

Поверхню під мармур підготовляють так само, як і під високоякісне олійне фарбування. На підготовлену поверхню наносять шар ґрунту. Фарбувальну суміш для нього приготовляють з цинкового білила, трохи забарвленого сієною або темною вохрою. Ґрунт наносять ручниками, розмір яких залежить від площі фарбованої поверхні, і відразу розрівнюють флейцями.

По свіжому ґрунту фарбувальною сумішшю іншого кольору наносять рисунок мармуру фільончастими щітками. Суміш для рисунка приготовляють з білила, сієни, темної вохри або мумії і невеликої кількості сажі. Контури рисунка розтушовують сухим флейцем так, щоб на поверхні утворились кольорові плями без різко виявлених меж.

Після висихання пофарбовану поверхню покривають безбарвним лаком.

Планування і господарський розрахунок у будівництві

Застосування певних форм планування будівництва дає змогу будівельній організації забезпечити собі реальну господарську самостійність. Виробнича програма організації складається з державного замовлення на виконання певного обсягу робіт і робіт, які виконуватимуться за прямими (самостійними) господарчими угодами із замовниками. Кожна будівельна організація, наприклад трест, може самостійно складати свої плани на рік, квартал, місяць.

План капітального будівництва передбачає кількість об'єктів житлового, комунального, промислового і культурно-побутового призначення, які будуть введені у дію в поточному році, обсяги капітальних вкладень, будівельно-монтажних робіт тощо.

Усі підрядні будівельні організації на основі річного плану будівельних робіт складають оперативні квартальні І місячні плани. У ці плани включають ті показники, що безпосередньо стосуються робітничих бригад, майстрів, виконробів, які є основними виконавцями робіт на будівельному об'єкті. Планові завдання треба доводити до всіх виконавців робіт, а хід їх виконання повинен бути під постійним контролем адміністрації і громадських організацій. Обсяги робіт, що їх має виконати та чи інша організація, розподіляються на основі календарних графіків, які складають на рік з розбивкою по місяцях. У них зазначають конкретні обсяги робіт, які повинна виконувати будівельна організація щомісяця.

Велике значення має собівартість будівельно-монтажних робіт. Собівартість -- це основний показник роботи будівельної організації, який визначається витратами в грошовій формі на виконання будівельних робіт. Собівартість складається з двох показників: прямих 5 додаткових витрат. Структура собівартості будівництва орієнтовно така (у процентах до загальної кошторисної вартості):

Матеріали і конструкції 55

Основна заробітна плата робітників 13

Експлуатація машин і механізмів 13

Додаткові витрати 15

Інші витрати 4

У прямі витрати включають видатки за матеріали, вантажні і транспортні роботи, видатки на паливо, електроенергію, воду, вартість експлуатації будівельних машин І механізмів, а також виплату заробітної плати робітникам.

Додаткові витрати складаються з видатків, пов'язаних з організацією управління будівництвом і технічного керівництва ним, побутового обслуговування робітників, витрати на соціальне страхування, охорону праці, техніку безпеки, протипожежні заходи тощо. Будівельна організація повинна також забезпечити виконання плану прибутків, тобто вона повинна бути рентабельною.

Рентабельність вимірюється сумою прибутку і рівнем рентабельності. Суму прибутку визначають як різницю між виручкою від здавання об'єкта і витратами будівельної організації на його будівництво. Якщо, наприклад, будівельна організація здала об'єкт і одержала виручку в сумі 850 тис. грош. од., а витрати її на цей об'єкт становили 820 тис. грош. од., то сума прибутку визначиться у 30 тис. грош. од. ^** У зв'язку з тим що курс карбованця, розцінки і рівень заробітної плати весь час змінюються, тут і далі в підручнику замість слова “карбованець” застосовано умовну грошову одиницю (грош. од.).. Щоб визначити рівень рентабельності, треба суму прибутку поділити на суму витрат і помножити на 100 %. У нашому прикладі рівень рентабельності становитиме:

Підвищення рентабельності е основним завданням колективів будівельних організацій. Рентабельність підвищується, якщо зменшуються витрати на будівництво. Щоб досягти цього, всі підрядні будівельні організації переведено на госпрозрахунок.

Госпрозрахунок -- це такий метод планового керування будівельним виробництвом, при якому видатки на будівництво, тобто на виконання будівельно-монтажних робіт, перекриваються за рахунок власних ресурсів будівельної організації. Основне завдання госпрозрахунку полягає у виконанні плану будівельних робіт при найменших матеріальних, трудових і грошових затратах. Це завдання можна виконати лише за умови правильної організації робіт, підвищення продуктивності праці і економії будівельних матеріалів.

Знизити собівартість будівництва повинні намагатися всі ланки будівельної організації, у тому числі й будівельні бригади. У бригаді можна запровадити елементи госпрозрахунку, тобто перевести її на неповний госпрозрахунок. При цьому економією матеріалів і організацією роботи будівництва будуть займатись самі робітники. До елементів госпрозрахунку в бригаді належать: поліпшення якості робіт, зниження вартості робіт за рахунок економії будівельних матеріалів, раціонального використання техніки, збільшення міжремонтного періоду машин і механізмів тощо.

Найкращі умови для переходу на госпрозрахунок мають комплексні бригади, колективи яких переходять на госпрозрахунок за власним бажанням. Після згоди бригади перехід оформляють наказом по будівельній організації. Основним показником діяльності бригади є економія будівельних матеріалів. Тому до початку роботи бригада отримує наряд на весь обсяг робіт, в якому зазначено, що вона має виконати, і лімітну картку на матеріали. У лімітній картці записано повну кількість матеріалів, потрібних для виконання робіт. Після виконання робіт виконроб приймає роботу, встановлює її якість і разом з бригадою підраховує кількість витрачених матеріалів.

На підставі даних наряду-завдання, лімітної картки на матеріали та інших документів визначають господарську діяльність бригади за певний період роботи.

Перехід бригад на госпрозрахунок вносить значний вклад у зниження собівартості будівництва. Зменшенню собівартості будівництва сприяє також широке використання будівельною організацією раціоналізаторських пропозицій робітників та інженерно-технічних працівників. Застосування у практиці нових пристроїв і раціональних інструментів, нової технології виробництва і ефективних матеріалів дає значний економічний ефект. При цьому одержана економія коштів залишається у розпорядженні підрядної організації, що сприяє матеріальній зацікавленості її в поліпшенні методів виконання робіт.

В усіх ланках будівельного виробництва дедалі ширше впроваджується наукова організація праці (НОП). Підвищити продуктивність праці можна тільки за умови правильної її організації. НОП передбачає застосування передової технології, досконаліших пристроїв та інструментів, економії матеріалів, використання і впровадження у виробництво нових передових методів робіт, підвищення загальноосвітнього і технічного рівня робітників.

Для виконання більшості будівельних робіт (мулярських, штукатурних, малярних тощо) потрібна узгоджена робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад, для фарбування приміщення треба підготувати поверхні, приготувати малярні суміші, подати їх на робочі місця, пофарбувати поверхні і у разі потреби оздобити їх. Якщо ці роботи виконуватиме один робітник, то йому доведеться витратити більше часу, ніж тоді, коли їх виконуватимуть поопераційне кілька робітників. Крім того, ці роботи повинні виконувати робітники різних кваліфікацій: підносити матеріали -- робітники 1 -- II розрядів, підготовляти і фарбувати поверхні -- НІ -- IV розрядів; оздоблювати їх -- IV -- VI розрядів. Тому для виконання певного обсягу робіт робітників об'єднують у ланки. У складі ланки може бути кілька робітників різної кваліфікації. Робітники нижчої кваліфікації приготовляють малярні суміші, підносять матеріали і виконують найпростіші операції з підготовки поверхонь, а кваліфіковані -- виконують окремі види робіт відповідно до їхньої кваліфікації. Така організація праці дає змогу кожному робітникові вдосконалювати свої навички, вчитись і підвищувати кваліфікацію.

Ланки робітників об'єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і комплексними.

До складу спеціалізованої бригади входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади мулярів, штукатурів, теслярів, малярів тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. Наприклад, до складу комплексної бригади опоряджувальників можуть входити штукатури, маляри, теслярі, паркетники, а також робітники інших професій, що тісно пов'язані з роботою бригади і зацікавлені у кінцевому результаті її роботи (машиніст малярної станції, моторист, слюсар-електрик тощо). Це дало змогу підвищити колективну зацікавленість робітників, оскільки заробітну плату вони одержують за єдиним нарядом.

За якістю виконаних комплексними бригадами будівельних робіт слід встановити взаємний контроль, що підвищить продуктивність праці і кваліфікацію робітника, сприятиме скороченню простоїв. Працюючи в комплексній бригаді, кожний робітник може освоїти суміжну професію, навчитись користуватись машинами і механізмами. Таким чином, створюється зацікавленість робітників у підвищенні продуктивності праці, а разом з цим і заробітної плати, зміцнюється трудова дисципліна, усувається плинність кадрів.

До складу спеціалізованих бригад входить до 15 робітників, а комплексних -- до 25--30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник -- бригадир, якого призначає адміністрація управління або затверджує після обрання його членами бригади. Він керує роботами і працює сам нарівні з іншими членами бригади. Бригади комплектують залежно від певного обсягу робіт і можливості застосування машин та механізмів.

Форми організації праці в бригаді можуть бути різні, але в масовому будівництві роботи ведуть потоковими методами: потоково-розчленованим, потоково-комплексним, потоково-конвеєрним тощо.

Колектив бригади має широкі можливості у виборі форми організації праці, комплектування її складу, розподілу заробітку і стимулюванні продуктивності праці, вихованні членів бригади. Впровадження нової форми організації праці (бригадного підряду) сприяє підвищенню продуктивності праці, скороченню строків виконання будівельних робіт і підвищенню їх якості. Ще перспективніший наскрізний бригадний підряд, при якому об'єднується робота госпрозрахункових бригад підприємств будівельної індустрії, транспорту, ділянок комплектації і будівельників.

Однією з форм організації праці є така, при якій бригада працює потокова-розчленованим методом. Суть цього методу полягає в тому, що весь обсяг роботи бригади поділяють на окремі ділянки (захватки). Роботи на ділянках розподіляють на окремі операції або групи операцій у межах певного циклу підготовчих і завершальних робіт (наприклад, підготовка і фарбування водними сумішами, неводними сумішами, приклеювання шпалер тощо), які виконують почергово спеціалізовані ланки бригади. Тому цей метод іноді називають потокова-циклічним. У процесі роботи ланки переходять з однієї ділянки на іншу. Роботи ведуться потокове на рівних за трудомісткістю захватках. Розмір захватки для виконання робіт одного циклу, який може тривати до п'яти днів, визначають залежно від строків здавання будинку, кількості робітників у бригаді, забезпеченості бригади механізмами і матеріалами тощо. Після складання циклічного графіка перша ланка бригади починає виконувати роботи на першій захватці і після їх закінчення переходить на другу захватку, де виконує ті самі роботи. Слідом за першою ланкою з однієї захватки на другу послідовно переходять всі інші ланки бригади, виконуючи доручені їм види робіт. Основною умовою ритмічної роботи бригади за цим методом має бути однакова трудомісткість усіх захваток.

Працюючи в ланці, кожний робітник виконує щодня ті самі операції і цим удосконалює свої навички. Внаслідок цього підвищується продуктивність праці його самого і бригади в цілому.

Щоб робітники підвищували кваліфікацію й оволодівали новими прийомами роботи, через певний проміжок часу ланкам доручають виконувати інші операції або види (цикли) робіт.

Організація роботи бригади за потоково-комплексним методом полягає в тому, що всі опоряджувальні роботи ведуться потоково на рівних за трудомісткістю захватках, але без розподілу їх на цикли. За цим методом кожна ланка або бригада виконує весь комплекс підготовчих, основних і завершальних робіт у межах квартири, поверху або секції будинку. Робота ланок на захватках провадиться паралельно і узгоджується у часі.

Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності робітників за якість виконаної роботи, розвиває самостійність і творчий підхід до праці, підвищує її продуктивність. Наприклад, для роботи за потоково-комплексним методом бригаду розподіляють на однакові ланки по три чоловіки. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть компресор і фарбонагнітальні бачки. До складу ланки входить по одному маляру II -- III і IV розрядів. Кожна ланка має виконати певний обсяг робіт у чотирьох -- восьми квартирах або в інших приміщеннях. При цьому всі ланки повинні почати і закінчити всі роботи водночас. Після цього вся бригада переходить на наступну захватку у цьому самому будинку або переїздить на інший об'єкт, де організовує свою роботу так само.

Охорона природи -- це система засобів, спрямованих на підтримку раціональної взаємодії між діяльністю людини і навколишнім природним середовищем, яка 6 забезпечувала зберігання і відтворення природних багатств, раціональне їх використання, виключення із діяльності людини дій, спрямованих на шкоду природі і здоров'ю людини.

Інтенсивний розвиток промисловості, транспорту, сільського господарства, енергетики спричинив погіршення екологічної ситуації в нашій країні. Із року в рік Інтенсивно забруднюються повітря, природні джерела води, ґрунт. Значної шкоди завдають природі і будівельні об'єкти. Вже на початку будівництва при влаштуванні котлованів і траншей, прокладанні доріг і комунікацій до об'єкта виникає потреба в переміщенні великої кількості ґрунту, який доводиться перевозити на автомашинах на значні відстані. При навантаженні, транспортуванні і розвантажуванні ґрунту утворюється велика кількість пилу, що забруднює повітря. Крім того, повітря забруднюється вихлопними газами від двигунів внутрішнього згоряння, встановлених на автомобілях і землерийних машинах. Тому виникає потреба в переведенні якомога більшої кількості одиниць будівельної техніки (бульдозерів, екскаваторів, потужних компресорів і насосів, палебійних агрегатів тощо) на електричний привод, а двигунів внутрішнього згоряння автомашин -- на зріджений газ.

Встановлено, чим вищий рівень збірності будівельного об'єкта, тим менше він забруднює навколишнє середовище. Це пояснюється тим, що при збірному будівництві зменшуються витрати на транспорт, відпадає потреба в перевезенні на об'єкт сипких пилеутворювальних матеріалів таких, як пісок, щебінь, цемент тощо. Значний ефект дає застосування паль при влаштуванні фундаментів, прокладання труб методом проколу або протискуванням. При цьому немає потреби влаштовувати глибокі котловани і суцільні траншеї.

Особливо великої шкоди навколишньому природному середовищу завдають підприємства будівельної індустрії і будівельних матеріалів (заводи з виготовлення цементу, гіпсу, асфальтобетону, синтетичних будівельних матеріалів, лаків і фарб тощо). Кількість викидів у повітря токсичних і забруднювальних речовин на цих підприємствах зменшується завдяки поліпшенню технологічних процесів, застосуванню герметичних апаратів, влаштуванню нових ефективних пиле- і газоутримувальних установок, фільтрів і взагалі сучасним методам очищення.

Природні води, а також зовнішній шар ґрунту забруднюються відходами будівельного виробництва, маслами і розчинниками, які потрапляють до них під час миття машин і механізмів. Для зменшення забруднення ґрунту і водойм необхідно всі підприємства будівельної індустрії переводити на безвідходне виробництво, а будівельні об'єкти на безвідходне використання всіх будівельних матеріалів. Кожен робітник на своєму робочому місці повинен слідкувати, щоб на будівельному майданчику не виливали залишки масел, фарб, розчинників, не чистили тару тощо. Вся оборотна тара повинна бути закрита кришками і відправлена постачальнику, де вона буде вимита з додержанням відповідної технології.

Маляри та інші опоряджувальники повинні виконувати роботу відповідно до технологічних правил і норм, додержуючись правил особистої гігієни, санітарії і техніки безпеки, оскільки порушення цих правил в деяких випадках впливає не лише на здоров'я працюючого, а й на навколишнє природне середовище. Не дозволяється скидати сміття з верхніх поверхів будівлі без застосування сміттєпроводу, фарбувати поверхні погано відрегульованим фарборозпилювачем (туманоутворення), палити спалимі матеріали на будівельному майданчику, перевозити сипкі в'яжучі матеріали у відкритій тарі тощо.

Список використаної літератури

1. Белогуров В.П., Чмырь В.Д. Справочник молодого маляра.-- М.- Высш. шк., 1984.-- 176 с.

2. Белоусов Е.Д. Технология малярных робот.-- М.: Высш. шк., 1980,-- 240 с

3. Лебедев А.М. Справочник молодого штукатура.-- М.: Высш. шк., 1984.-- 155 с.

4. Мещанинов А.В. Отделочные роботы в монолитном домостроении -- Л.: Стройиздат, 1989.-- 273 с.

5. Шепелев А.М. Штукатурные работы.--М.-. Высш. шк., 1983.-- 143 с.

6. Белогуров В.П., Чмырь В.Д. Справочник молодого маляра.-- М.- Высш. шк., 1984.-- 176 с.

7. Белоусов Е.Д. Технология малярных робот.-- М.: Высш. шк., 1980,-- 240 с

8. Лебедев А.М. Справочник молодого штукатура.-- М.: Высш. шк., 1984.-- 155 с.

9. Поволоцкий Ю.А., Северинова Г.В. Индустриальное производство отделочных работ.-- М.: Стройиздат, 1983.-- 152-с.

10. Шепелев А.М. Штукатурные работы.--М.-. Высш. шк., 1983.-- 143с.