Хіміко-токсикологічний аналіз синтетичних "лікарських" отрут основного характеру
Фізико-хімічні властивості похідних фенотіазіну. Їх застосування, токсикологічна характеристика, методи виділення з біологічного матеріалу. Токсикологічний аналіз на похідні фенотіазіну, хімічні реакції, спектральні і хроматографічні методи аналізу.
| Рубрика | Химия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.07.2017 |
| Размер файла | 79,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Тема: Хіміко-токсикологічний аналіз синтетичних "лікарських" отрут основного характеру
1. Застосування, токсикологічна характернстика, методи виділення з біологічного матеріалу і методи аналізу похідних фенотіазіну
фенотіазін хімічний спектральний токсикологічний
Похідні фенотіазіну відносяться до нейролептиків. В основі будови даної групи сполук лежить фенотиазинове кільце. Різноманіття похідних фенотіазіну зумовлено радикалами в положенні 2 і 10. З цієї групи сполук найбільше значення в хіміко-токсикологічному відношенні мають:
|
Препарат |
R1 |
R2 |
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Фізико-хімічні властивості
Основний характер похідних фенотіазіну зумовлений наявністю в структурі молекули гетероциклічного атома азоту (рКа 4) і третинного атома азоту в аліфатичному радикалі (рКа 9,1 - 9,8).
При взаємодії з кислотами фенотіазіни утворюють солі - білі чи кремові порошки, розчинні у воді, спирті, хлороформі, але не розчинні в ефірі і бензолі.
Основи являють собою сиропоподібну масу, не розчинну у воді, але розчинну в спирті, ефірі, хлороформі.
Застосування
Похідні фенотіазіну (аміназин, дипразин, тизерцин) мають седативну дію, снодійний, антигистамінний ефекти. Препарати підсилюють дію наркотичних, снодійних і анальгезуючих засобів.
Похідні фенотіазіну застосовуються для лікування безсоння, психічних захворювань, алергій, дерматитів.
Токсична дія.
Препарати характеризуються нейротоксичним ефектом, викликають психічні збудження, порушення діяльності серцево-судинної системи, диспептичні явища, збудження гемодинаміки.
При прийомі терапевтичних доз можливі ускладнення: падіння артеріального тиску, частішання серцебиття, сухість у роті, світлобоязнь, сонливість. При гострих отруєннях похідними фенотіазіну настає коматозний стан, що характеризується розширенням зіниць, спадом температури тіла, відбувається різке пригнічення дихального і судинорухомого центрів, з'являється тахікардія, нитковидний пульс. Смерть настає при легенево-серцевій недостатності.
Смертельна доза аміназину (для дорослих) - 5-10 г.
Поведінка в організмі.
Похідні фенотіазіну як речовини основного характеру переважно всмоктуються з кишковика, активно зв'язуються з білками, що зумовлює їхню здатність до кумуляції в організмі.
Препарати локалізуються в мозку, печінці, нирках. Виводяться нирками, в сечі виявляються в основному у вигляді метаболітів.
Метаболізм похідних фенотіазину проходить в наступних напрямках:
а) диметилирование
тизерцин 2-гідрокси-10-(3'-амінопропіл)-
фенотіазин
б) окислення гетероциклічного атома сірки в сульфоксид і сульфон
дипразин сульфоксид
сульфон
в) ароматичне гидроксилювання в 3 і 6 положеннях з наступним кон'югуванням з глюкороновою кислотою:
Направлений хіміко-токсикологічний аналіз на похідні фенотіазину проводять відповідно до схеми:
Об'єкти дослідженя - мозок, печінка, нирки, шлунок з вмістом,
промивні води, легені, сеча.
Ізолювання препаратів проводиться за методами К.М.Саломатіна -
модифікованим методам Cтаса-Oтто (1) і Сшедзинського (2) з
врахуванням фізико-хімічних властивостей похідних фенотіазіну і стану біологічного матеріалу.
Методи характеризуються використанням амфіфильних розчинників - етанолу (1) і ацетонітрилу (2), що допускає наявність великої кількості співекстрактивних домішок. Для руйнування зв'язку отрута - білок (рН 2-3) застосовуються кислоти - оксалатна (1) і хлористоводнева (2). При виділенні у водну фазу основи фенотіазинів утворюють солі, добре розчинні у воді, хлороформі, але погано розчинні в ефірі, що використовується для очищення витяжки від домішок. Крім екстракції ефіром домішок очищення витяжок проводять осадження білків 96 % спиртом, фільтруванням (1), а також висолюванням домішок за допомогою розчину Nа2SO4(2).
Враховуючи, що фенотіазіни - сильні основи, їхнє виділення з водної в ефірну фазу проводиться при рН 13, для чого водні витяжки подлужнюють розчином NaOH.
Водна фаза
Ефірна фаза
Для додаткового очищення проводиться реекстракція препаратів 0,5 % розчином Н2SO4, в який переходять солі фенотіазинів і сульфатної кислоти, домішки залишаються в ефірній фазі.
ТСХ-скринінг проводиться в загальній системі розчинників - хлороформ диоксан - ацетон - 25 % розчин аміаку (45:47,5:5:2,5); сорбент - силікагель КСК; проявники - концентровані кислоти (Н2SO4, KNO3, HC1), а також розчини окислювачів НСlO4 і NaNO2; реактиви Марки, Манделіна.
Наявність плям рожевого і бузковго кольору в 3-їй зоні (Rf = 0,63-0,83) вказує на можливість присутності у витяжці похідних фенотіазіну.
Отруту із сорбенту силікагелю виділяють елюентом - метанол-диетиламін (9:1) з наступним проведенням підтверджуючого етапу в окремій системі розчинників - хлороформ - етанол (20:1) і циклогексан - ацетон (5:1); сорбент - основний окис алюмінію.
В якості «свідків» використовуються хлороформні розчини препаратів даної групи. Для проведення наступного етапу аналізу фенотіазіни елюють розчинниками метанол - диетиламін (9:1).
Очищення. Етап скринінга методом тонкошарової хроматографії дозволяє паралельно проводити якісне очищення від біогенних домішок, що локалізуються на хроматографічних пластинках в областях Rf <0,2 і Rf> 0,8.
Однак, в елюаті можлива присутність залишків домішок, що видаляються з використанням методів: екстракційного, гель-хроматофафії; електрофорезу; сполучення екстракційного і ТСХ-методів.
Підтверджуючі дослідження елюату включають найбільш чутливі хімічні і фізико-хімічні методи аналізу похідних фенотіазіну.
Хімічні реакції:
1. Реакції осадження з загальноалкалоїдними осадовими реактивами (пікринова кислота; сіль Рейнеке; реактиви Драгендорфа, Марме; Майєра, Зонненшейна й ін.).
Аморфні або кристалічні осади з нехарактерною формою частинок вказують на наявність гетероциклічного атома азоту в препаратах. Реакції високочутливі, не специфічні.
2. Реакції забарвлення засновані переважно на хімічних процесах окислювання, дегідрування, конденсації з альдегідами з використанням концентрованих кислот - Н2SO4, HNO3, НС1, НСlO4; реактиви Фреде; Манделіна; Марки; розчинів солей FeCl3, NaNO2.
Продукти реакцій забарвлені в червоно-фіолетовий, синювато-червоний кольори. Реакції забарвлення чутливі, не специфічні.
Мікрокристалічні реакції - більшість фенотіазінів утворюють характерні кристалічні осади із сіллю Рейнеке, однак диференціація окремих представників цієї групи за формою кристалів важка
Фізико-хімічні методи аналізу
1 УФ-спектри похідних фенотіазину і їхніх продуктів окислення.
Абсорбція похідних фенотіазіну в УФ-області спектру характеризується наявністю 2 максимумів.
лmax 1.250-260 нм
2.300-315 нм
Порівняння Уф-спектрів солей похідних фенотіазіну зі спектрами їхніх основ показує, що вони практично ідентичні. Отже, їхній Уф-спектри відбивають тільки електронну структуру фенотіазинової частини молекули (аміррназин, дипразин). Виключення представляють ті похідні, що в 2-положенні містять радикали з вільними р-електронами(тизерцін).(
Сульфоксиди фенотіазінів мають на відміну від нативних сполук 4 максимуми в УФ-області: 230,265, 285 і 400 нм.
ІЧ-спектри основ похідних фенотіазіну (диск із бромідом калію) використовуються для підтвердження результатів дослідження в комплексі з хроматографічними і спектральними методами.
3. Поділ і ідентифікацію похідних фенотіазіну проводять ГРХ і ВЕРХ-методами по параметрах утримання (час й об'єми втримання).
Для кількісного аналізу похідних фенотіазіну при проведенні хіміко-токсикологічних досліджень застосовуються спектральні і хроматографічні методи.
Спектральні методи
* Фотометрія у видимій області спектру заснована на вимірі поглинання забарвлених продуктів реакції похідних фенотіазіну. Найбільше широко застосовується методика з концентрованою сульфатною кислотою. Heдостатками методики є:
* можливість обвуглювання соекстрактивних речовин, особливо при використанні, гнилостно-розкладеного біологічного матеріалу
* нестабільне забарвлення з невідтвореними значеннями оптичної густини
* Фотометрія в УФ-області спектру - високочутливий метод, що вимагає ретельного очищення витягів і використовується в сполученні з ТСХ-методом
Вимір оптичної густини проводяться при лmax 250 - 255 нм у 0,5 % розчині сульфатної кислоти.
* Екстракційна фотометрія, заснована на екстракції іонного асоціату фенотіазінів з кислотним індикатором (метиловим оранжевим) хлороформом, з наступним фотометричним забарвленням органічного шару
Метод чутливий, який не вимагає високого ступеня очищення від домішок. Приклад сполуки іонного асоціату аміназину і метилового оранжевого.
.
Хроматографічні методи:
* ГРХ і ВЕРХ методи (кількісна оцінка вмісту фенотіазінів проводитися по висоті, площі або вазі піку відповідної отрути).
* ТСХ-метод (кількісна оцінка вмісту фенотіазінів проводитися по інтенсивності забарвлення плями або його площі).
Хіміко-токсикологічний аналіз похідних фенотіазіну оцінюється по спільних результатах хімічних і фізико-хімічних методів.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття та структура хіноліну, його фізичні та хімічні властивості, будова та характерні реакції. Застосування хінолінів. Характеристика методів синтезу хінолінів: Скраупа, Дебнера-Мілера, Фрідлендера, інші методи. Особливості синтезу похідних хіноліну.
курсовая работа [1,9 M], добавлен 25.10.2010Етапи технології виробництва хліба. Методи визначення вологості та кислотності хліба. Хімічні методи дослідження хлібобулочних виробів: перманганатний і йодометричний. Порядок підготовки до проведення аналізу вагових і штучних хлібобулочних виробів.
курсовая работа [38,7 K], добавлен 17.04.2013Моногалогенопохідні та полігалогенопохідні алканів: номенклатура, ізомерія, методи одержання, електронна будова, фізичні та хімічні властивості. Ненасичені галогенопохідні: загальна характеристика, методи та обґрунтування процесу одержання, властивості.
курсовая работа [2,0 M], добавлен 03.11.2013Гігієнічні вимоги до якості питної води, її органолептичні показники та коефіцієнти радіаційної безпеки й фізіологічної повноцінності. Фізико-хімічні методи дослідження якості. Визначення заліза, міді і цинку в природних водах та іонів калію і натрію.
курсовая работа [846,9 K], добавлен 13.01.2013Загальна характеристика мелоксикаму, його фізичні і хімічні властивості, особливості застосування в медицині. Лікарські засоби, рівні якості. Загальне поняття про методику полярографічного визначення мелоксикаму в дозованих лікарських формах і плазмі.
контрольная работа [101,1 K], добавлен 24.01.2013Класифікація хімічних реакцій, на яких засновані хіміко-технологічні процеси. Фізико-хімічні закономірності, зворотні та незворотні процеси. Вплив умов протікання реакції на стан рівноваги. Залежність швидкості реакцій від концентрації реагентів.
реферат [143,4 K], добавлен 01.05.2011Класифікація сировини за походженням, запасами, хімічним складом та агрегатним станом. Методи збагачення сировини. Повітря та вода – сировина для хімічної промисловості. Механічні, хімічні та фізико-хімічні методи промислової водопідготовки.
реферат [60,7 K], добавлен 01.05.2011Гліцин як регулятор обміну речовин, методи його отримання, фізичні та хімічні властивості. Взаємодія гліцину з водою, реакції з розчинами основ та кислот, етерифікація. Ідентифікація гліцину у інфрачервоному спектрі субстанції, випробування на чистоту.
практическая работа [68,0 K], добавлен 15.05.2009Методи синтезу поліаніліну, характеристика його фізико-хімічних та адсорбційних властивостей, способи використання в якості адсорбенту. Електрохімічне окислення аніліну. Ферментативний синтез з використанням полісульфокислот в присутності лаккази.
курсовая работа [810,7 K], добавлен 06.11.2014Хімічний склад, будова поліпропілену, способи його добування та фізико-механічні властивості виробів. Визначення стійкості поліпропілену та сополімерів прополену до термоокислювального старіння. Метод прискорених випробувань на корозійну агресивність.
курсовая работа [156,3 K], добавлен 21.04.2014


