Особливості гідразинолізу похідних 1,4-дигідропіридин - та піридиндикарбонових кислот

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Гідразиди карбонових кислот займають особливе місце серед похідних гідразину. Вони використовуються в медицині як лікарські препарати, в першу чергу протитуберкульозної дії; у сільському господарстві - як регулятори й стимулятори росту рослин та інсектициди; в аналітичній хімії - як аналітичні реагенти для аналізу органічних і неорганічних сполук; в органічному синтезі - як базові речовини для синтезу різних гетероциклічних систем (оксадіазолів, тіадіазолів та ін.). Гідразиди дикарбонових кислот знайшли широке застосування як мономери для отримання цілої низки цінних полімерних матеріалів: штучних замінників шкіри, термостійких волокон і покриттів, пластифікаторів.

Інтенсивний розвиток хімії гідразидів, а також перспективи їх практичного використання призводять до необхідності глибокого вивчення особливостей гідразинолізу похідних ароматичних і гетероциклічних карбонових кислот. Особливу увагу привертає реакційна здатність заміщених гідразидів карбонових кислот і можливість прогнозування напрямку перебігу реакції гідразинолізу або перегідразинолізу за умов наявності в молекулі різних функціональних груп. В даний час лише в декількох літературних джерелах наведені результати дослідження гідразинолізу сполук, що містять два та більше реакційноздатних центри різної природи.

Зручними об'єктами для вивчення гідразинолізу гетероциклічних поліфункціональних сполук є естери 2,6-диметил-4[R]-1,4-дигідропіридин-3,5-дикарбонової кислоти (естери Ганча) та їх ароматичні аналоги, які дозволяють виконати порівняльний аналіз реакційної здатності естерних груп в піридиновому та дигідропіридиновому кільцях, отримати в одній молекулі декілька реакційних центрів і порівняти реакційну здатність у реакції гідразинування естерної групи з діацилгідразинною, гідразонною, дитіокарбазидною та іншими функціональними групами.

Оскільки гідразиноліз похідних піридиндикарбонових кислот детально не вивчався і явно недостатньо інформації, що стосується теоретичних і практичних аспектів процесу гідразинування - дослідження, що здійснюють в даній області хімії, є досить актуальними.

Мета дослідження полягає у встановленні закономірностей перебігу реакції гідразинолізу естерів ряду 1,4-дигідропіридинів (естерів Ганча) і відповідних піридинів, що мають два і більше реакційноздатних центри. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:

- з'ясувати фактори, що впливають на перебіг реакції гідразинолізу 2,6-диметил-3,5-дикарбоетокси-4(R)-1,4-дигідропіридинів і відповідних піридинів;

- розробити селективний метод гідразинолізу 2,6-диметил-3,5-дикарбоетокси-4[R]-піридинів з однієї естерної групи та здійснити дослідження реакційної здатності отриманих моно- та дигідразидів 3,5-піридиндикарбонових кислот у реакціях з галоїдангідридами кислот, альдегідами, сірковуглецем, етилортоформіатом;

- здійснити порівняльну характеристику реакційної здатності піридинів, що містять різні функціональні групи: естерну, діацилгідразинну, гідразонну, дитіокарбазидну, лактонну та інші, - в реакції гідразинолізу, - в тому числі з використанням сучасних квантово-хімічних методів.

1. результати дослідження реакції гідразинолізу 3,5-естерних груп 4-заміщеного та незаміщеного 1,4- дигідропіридину (ДГП) 2.1а-с під дією 96%-ного гідразингідрату та несиметричного диметилгідразину в розчинниках різної полярності (ізопропанол, етанол-бутанольна суміш, ацетонітрил, гексаметапол), а також без розчинників

Рис. 1

В реакції 1,4-ДГП 2.1а,с з гідразингідратом утворюються відповідні біс-(5-метил-3-оксо-4-піразоліл)метани 2.3а,с. Найшвидше реакція відбувається у випадку незаміщеного у 4-му положенні дигідропіридину 2.1а, коли гідразиноліз відбувається при нетривалому нагріванні у розчині гідразингідрату в ізопропанолі, гексаметаполі, а також при кімнатній температурі в ацетонітрилі протягом декількох днів. 4-Феніл-1,4-ДГП 2.1c перетворюється на відповідний біс-(піразоліл)метан 2.3c при кип'ятінні в етанол-бутанольній суміші протягом 15 годин. Тривале кип'ятіння 4-метил-1,4-ДГП 2.1b у гідразингідраті призводить до утворення невідповідного біс-(піразоліл)метану 2.3b, а 5-метил-1H-піразол-3-олу, що є аналогічним протіканню “зворотної реакції Міхаеля”. Встановлено, що реакція 1,4-ДГП 2.1а-с з диметилгідразином не проходить навіть при тривалому кип'ятінні реакційної суміші. Структура отриманих сполук 2.3а-с доведена за допомогою даних ПМР-, ІЧ- та мас-спектрометрії.

За допомогою рентгеноструктурного аналізу сполуки 2.3а, яка кристалізується з гексаметаполу як кристалізат з однією молекулою розчинника, було доведено, що біс-(піразоліл)метан 2.3а перебуває у вигляді ароматичного таутомеру в єнольній формі.

Гідразиноліз ароматичного піридину 2.4а відбувається за естерними групами з утворенням на першій стадії моногідразиду 2.6а і далі дигідразиду 2.7а.

Рис. 2

Виявлено, що селективність утворення моногідразиду 2.6а залежить від мольного співвідношення реагентів (2,6-диметил-3,5-дикарбоетоксипіридин 2.4а : гідразингідрат), а також від природи та кількості розчинника (концентраційний фактор).

Присутність замісників у 4 положенні піридинового циклу в сполуках 2.4b,c призводить до порушення ланцюга спряження між піридиновою системою та карбонільною групою та виведення естерної групи з площини піридинового кільця, внаслідок чого повністю блокується атака гідразином. Гідразиноліз не відбувається після тривалого кип'ятіння вказаних сполук у спиртових розчинах гідразингідрату, а також у чистому гідразингідраті. З метою усунення стеричного впливу замісників була виконана модифікація естерного фрагмента в лактонний цикл за наступною схемою:

Рис. 3

Встановлено, що дигідрофуро- і дигідродифуропіридини 2.10, 2.11, які містять фенільний замісник у 4-му положенні піридинового кільця, при нетривалому нагріванні в спиртному розчині гідразингідрату з високими виходами (76 - 88%) утворюють відповідні моногідразид 2.12 та дигідразид 2.13.

Показано, що гідразиноліз вільної естерної групи в сполуці 2.12 у середовищах різної полярності, а також у чистому гідразингідраті не призводить до утворення дигідразиду 2.14, що підтверджує наявність просторових перешкод, які створюються 4-фенільним кільцем та 2-метильною групою для перебігу реакції гідразинолізу.

2. Результати дослідження реакції конденсації гідразидів 2.6а, 2.7а з різними карбонільними сполуками та визначення відносної реакційної здатності естерної та гідразонної груп гідразонів 3.1а-h у реакції гідразинолізу

Гідразиди 2.6а, 2.7а реагують з ароматичними та гетероциклічними альдегідами при нетривалому кип'ятінні в ізопропіловому спирті з утворенням відповідних гідразонів 3.1 а-h, 3.2 a-h з виходами 64 - 95%.

Рис. 4

На тривалість реакції, а також на вихід продукту впливає природа замісника в карбонільній компоненті. Структура отриманих гідразонів 3.1а-h, 3.2a-h підтверджена за допомогою даних IЧ- та ПМР-спектроскопії.

Гідразиноліз гідразонів 3.1а-h, 3.2a-h здійснювали під дією спиртових розчинів гідразингідрату, а також у гідразингідраті. При нетривалому кип'ятінні в спиртовому розчині гідразингідрату відбувається утворення вихідного моногідразиду 2.6а, який реагує з надлишком гідразингідрату з утворенням важкорозчинного дигідразиду 2.7а. З розчину були виділені також гідразони відповідних альдегідів. Встановлено, що для біс-бензальгідразидів 3.2а-h реакція протікає аналогічно з утворенням продуктів перегідразинолізу: гідразонів відповідних альдегідів і дигідразиду 2.7а.

З метою порівняння відносної реакційної здатності різних електрофільних центрів у реакції гідразинолізу нами були виконані квантово-хімічні розрахунки за допомогою програми Gaussian 03 методом ab initio HF/6-31G(d,p).

Для цього ми умовно поділили молекулу ацилгідразону 3.1 на три фрагменти, які мають естерну групу (метилформіат), амідну (формамід) та імінну групу (формальімін), припускаючи, що порівняння відносної електрофільності відповідних атомів вуглецю (E р*C=X) дасть відповідь на це питання. Нами встановлено, що дані квантово-хімічних розрахунків ізольованих модельних молекул не співпадають з експериментальними даними, тому були додатково виконані розрахунки щодо молекули N-формілгідразону формальдегіду. Показано, що в даній системі значення E р*C=N -орбіталі (5.2578) значно менше, ніж значення E р*C=О-орбіталі формаміду (5.8570) й навіть менше, ніж E р*C=О-орбіталі естерної групи метилформіату (5.6970) при практично рівних поляризаційних коефіцієнтах С (0.8535, 0.8521, 0.8563). Порівняння розрахункових даних модельних молекул метилформіату та формальацетогідразону дозволяє припустити, що найбільш реакційноздатним у реакції гідразинування буде імінний атом вуглецю.

З метою з'ясування впливу гетерільного фрагмента та остаточного з'ясування відносної реакційної здатності трьох електрофільних реакційних центрів, були виконані розрахунки щодо молекули ацилгідразону A. Розрахункові дані показали, що атака нуклеофілу за карбонілом гідразидної групи внаслідок значно більшої енергії відповідної р*-орбіталі (табл. 1) менш вірогідна ніж атака за двома конкурентними реакційними центрами - імінною або естерною групами. При цьому, введення електроноакцепторного замісника в імінний фрагмент має підвищувати реакційну здатність імінної групи в реакції гідразинолізу, що й спостерігалося нами під час здійснення експерименту.

Таблиця 1. Дані квантово-хімічних розрахунків (ab initio HF/6-31G(d,p))

3. Результати вивчення реакції ацилювання гідразидів 2.6а, 2.7а галоїдангідридами ароматичних кислот 4.1а-h

Реакцію виконували в сухому киплячому ацетонітрилі в умовах основного каталізу, який відбувався за рахунок піридинового фрагмента вихідних речовин 2.6а, 2.7а. Вибір розчинника і температурного режиму обумовлені обмеженою розчинністю гідразидів 2.6а, 2.7а в органічних розчинниках.

Гідрохлориди N-ароїлгідразидів 3,5-піридиндикарбонової кислоти 4.2a-h, 4.3a-h, що утворювалися в ході реакції, нейтралізували водним розчином гідрокарбонату натрію до відповідних основ 4.4a-h, 4.5a-h.

Нами була здійснена спроба моноацилювання дигідразиду 2.7а в різних умовах при співвідношенні реагентів дигідразид: галогенангідрид = 1:0,5, але як продукти реакції були отримані лише біс-1,2-діацилгідразини 4.3a-h.

Рис. 5

При вивченні гідразинолізу синтезованих N-ароїлгідразидів 4.4а-h встановлено, що тривале кип'ятіння як основ 4.4а-h, так і гідрохлоридів 4.2a-h, з надлишком гідразингідрату в середовищах різної полярності (метанол, бутанол, ізопропанол, ацетонітрил), а також в 98% гідразингідраті без розчинника, не призводить до гідразинолізу вільної естерної групи з утворенням гідразиду 4.7. Реакція відбувається з утворенням гідразиду відповідної кислоти 4.6 а-h і моногідразиду 2.6а, який, у свою чергу, під дією надлишку гідразингідрату трансформується в дигідразид 2.7а.

Молекули 1,2-діацилгідразинів 4.4а-h мають три різних електрофільних центри: карбоніл естерної групи та два карбоніли ацилгідразинної групи. З метою аналізу відносної реакційної здатності цих груп у реакції гідразинолізу нами був додатково виконаний квантово-хімічний розрахунок щодо молекули 1,2-діацетилгідразину за допомогою програми Gaussian 03 методом ab initio HF/6-31G(d,p).

Порівняння значень енергії р*C=O-орбіталі метилформіату (5,6970), формаміду (5,8570) і планарної конформації 1,2-діацетилгідразину (5,0112) показало, що в 1,2-діацилгідразинах 4.4a-h, атака гідразином найбільш вірогідна по одному з карбонілів, сполучених з гідразиновим фрагментом. Однак, по якому саме з карбонілів, - a priori сказати не можна. Тому були виконані розрахунки щодо двох молекул: 2-N-бензоїлгідразид 2,6-диметил-3-етоксикарбонілпіридин-5-карбонової кислоти 4.4е, що містить р-донорну групу в гідразиновому фрагменті та 2-N-ацетилгідразид 2,6-диметил-3-етоксикарбонілпіридин-5-карбонової кислоти, що містить у-донорну групу в гідразиновому фрагменті. З даних розрахунків випливає, що незалежно від природи замісника в гідразинному фрагменті електрофільним центром, який має р*C=O-орбіталь з мінімальною енергією, є карбонільна група, що знаходиться поруч з піридиновим циклом. Можна припустити, що гідразиноліз N-ароїлгідразидів 2,6-диметил-3-етоксикарбонілпіридин-5-карбонової кислоти 4.4a-h буде відбуватися саме за цією карбонільною групою з утворенням моногідразиду 2.6а.

Таблиця 2. Дані квантово-хімічних розрахунків (ab initio HF/6-31G(d,p)) (планарна конформація)

4. Результати модифікації ацилгідразонного й 1,2-діацилгідразинного фрагментів сполук 3.1 а-h, 4.4a-h в 1,3,4-оксадіазольну ароматичну систему

Як свідчать дані літературних джерел, складність одержання 1,3,4-оксадіазолів, що містять піридиновий фрагмент, пов'язана з їх хімічною нестійкістю, а також з труднощами при спробах їх виділення. Нами була вивчена реакція гетероциклізації 1,2-діацилгідразинів-2,6-диметилпіридину 4.2e-p, 4.3e-p у відповідні 1,3,4-оксадіазоли під дією різних дегідратованих агентів: хлорокису фосфору, хлористого тіонілу, олеуму, поліфосфорної кислоти, а також шляхом термоциклодегідратації. Найбільш ефективним циклізуючим агентом для синтезу 1,3,4-оксадіазолів з 1,2-діацилгідразинів 4.2a-d, i-p, 4.3a-d,i-p виявився хлорокис фосфору.

Вихід продуктів реакції 5.1a-d, i-p значною мірою залежить від розчинності вихідного ацилгідразиду. Так, якщо ацилгідразиди вступають у реакцію у вигляді солянокислої солі 4.2a-h, i-p, то вихід відповідних 1,3,4-оксадіазолів 5.1a-d, i-p становить 60 - 89%, якщо ж у вигляді нейтральної молекули 4.4a-h - вихід становить 5 - 10%.

Рис. 6

Циклізація біс-1,2-діацилгідразинів 4.3а-d, i-p у відповідні 1,3,4-оксадіазоли в аналогічних умовах не відбувається, ймовірно, через низьку розчинність вихідних солей у хлорокису фосфору. Тривале нагрівання призводить до осмолення реакційної маси. Тільки у випадку 3,5-біс-[5-(2-фторфеніл)-гідразинокарбоніл]-2,6-диметилпіридину 4.3d нам вдалося виділити із задовільним виходом відповідний 3,5-біс-(1,3,4-оксадіазол-2-іл)-піридин 5.2d.

Нами здійснена реакція циклізації моно- та дигідразидів піридину 2.6a, 2.7a при кип'ятінні їх у 20-кратному надлишку етилортоформіату протягом 18-24 годин. В результаті реакції виділені очікувані моно- і біс-1,3,4-оксадіазоли 5.4, 5.6 з високими виходами 78-85% При нетривалому нагріванні вихідних моно- і дигідразидів 2.6a, 2.7a у надлишку етилортоформіату нами були виділені проміжні сполуки: відповідно, етиловий етер 5-(етоксиметилен-гідразинокарбоніл)-2,6-диметилнікотинової кислоти 5.3 і біс-3,5-(етоксиметилен-гідразинокарбоніл)-2,6-диметилпіридин 5.5, які при подальшому кип'ятінні у толуені протягом 15 годин утворюють оксадіазоли 5.4, 5.6.

Було встановлено, що на відміну від вихідних 1,2-діацилгідразинів 4.2а, b, d, i-p, відповідні 1,3,4-оксадіазоли 5.1a-d, i-p при нетривалому нагріванні в спиртових розчинах 85%-ного гідразингідрату з високим виходом утворюють гідразиди 5.7а,b,d,i-p. Для 5-незаміщеного 1,3,4-оксадіазолу 5.4, гідразиноліз протікає аналогічно, за естерним фрагментом, з утворенням відповідного гідразиду 5.8. Отримані гідразиди 5.7а,b,d,i-p, 5.8 виявилися малопридатними для подальшої модифікації внаслідок їх низької розчинності практично у всіх органічних розчинниках.

Рис. 7

5. Здійснення заміни гідразидного фрагмента на дитіокарбазинний з метою одержання сполук з фунгіцидною активністю

Відомо, що серед похідних піридину, що містять дитіокарбамінний фрагмент, є фунгіциди з практичним застосуванням, наприклад бутіобат. З гідразидів 2.6а й 2.7а були отримані калієві солі 6.1, 6.4 дією сірковуглецю в спиртово-лужному розчині:

Слід відзначити, що в процесі одержання солі 6.1 була зафіксована легкість перебігу реакції переестерифікації естерної групи. Так, якщо реакцію здійснювати при перемішуванні протягом 2 - 3 годин у сухому метанолі, то з високим виходом утворюється сіль 6.2.

Під дією водних розчинів солей перехідних металів була здійснена заміна іонів калію на іони магнію, марганцю, міді, цинку, свинцю, кадмію. Виділені комплекси 6.1, 6.2, 6.3а-f й 6.5а,b являють собою тверді малозабарвлені кристалічні речовини. Більшість комплексних солей практично нерозчинна у воді, за винятком солей 6.1, 6.2 з іоном калію та солі 6.3а з катіоном магнію. Калієві 6.1, 6.2 і мідні 6.3c комплекси добре розчинні в етанолі. Більшість синтезованих комплексних солей розчинні як у кислому, так і в лужному водному розчинах, що зумовлене присутністю піридинового кільця, що утворює солі у кислому середовищі, а також гідразидних NH-протонів, здатних відщеплюватися в лужному розчині. Отримані результати щодо стійкості солей 2,6-лутидиндитіокарбазинових кислот у кислих і лужних середовищах, а також їх розчинність у спиртових розчинах, можуть бути використані далі для розробки аналітичних методів визначення іонів металів.

Синтезовані калієві солі 6.1, 6.2 при взаємодії з йодистими алкілами з високими виходами перетворюються у відповідні тіоестери дитіокарбазинових кислот 6.6a-c, 6.7a.

Відомо, що дитіокарбазати в лужних умовах циклізуються в 5-Ar-2-меркапто-1,3,4-оксадіазоли. Встановлено, що нетривале кип'ятіння калієвої солі 6.1 у розчині ізопропанолу призводить до утворення калієвої солі 1,3,4-оксадіазолтіолу 6.8, яка при взаємодії з йодистим етилом перетворюється в тіоестер 6.9b.

Рис. 8

Ця ж сполука була одержана шляхом циклізації відповідного тіоестеру дитіокарбазинової кислоти 6.6b при нетривалому нагріванні в ізопропанолі за відсутності лугу, що, можливо, пов'язане з основним каталізом піридинного фрагмента молекули.

Відомо, що калієві солі дитіокарбазинових кислот під дією м'яких окиснювачів (спиртовий розчин йоду, хлорамін Т, перманганат калію) можуть бути перетворені у відповідні дисульфіди. При вивченні реакції окислення калієвої солі дитіокарбазинової кислоти 6.1 під дією спиртових розчинів йоду був виділений продукт, якому за даними елементного аналізу та ПМР-спектра надана структура сульфіду 6.11. Посилаючись на літературні джерела, можна припустити, що в процесі очищення синтезованого продукту перекристалізацією з гарячого ізопропанолу відбулася десульфуризація дисульфіду 6.10.

Реакція тіоестерів ароїлдитіокарбазинових кислот з гідразингідратом відбувається з утворенням 4-аміно-5-меркапто-3-арил-1,2,4-триазолів (реакція Хоггарта). Нами було показано, що реакція гідразинолізу метилового естеру 6.7а в умовах реакції Хоггарта призводить до утворення гідразиду 2,6-диметил-5-(5-метилсульфаніл-[1,3,4]оксадіазол-2-іл) нікотинової кислоти 6.13 замість очікуваного N-амінотриазолу 6.12. Будову отриманої сполуки 6.13 довели за допомогою ІЧ- та ПМР-спектрів та хімічною модифікацією гідразидної групи шляхом конденсації її з мета-нітробензальдегідом і утворенням з високим виходом відповідного ацилгідразону 6.14, структура якого підтверджена за допомогою спектральних даних.

Рис. 9

В результаті здійснених досліджень фунгіцидної активності отриманих сполук на базі НДІ Ветеринарних препаратів та кормових добавок (м. Львів) було встановлено, що найбільш перспективною біологічно-активною сполукою є калієва сіль 6.1, яка має високу активність стосовно грибів роду Candida. Порівняно з еталоном (1%-ний розчин 1-([1,1'-біфеніл]-4-іл-фенілметил)-1H-імідазолу (біфоназол)) калієва сіль має в 5-30 разів більш високу активність за відношенням до C.albicans, C.sp.555, C.quilliermondii АТСС 9058, і меншу - в 10-15 разів - стосовно грибів С. pseudotropicalis.

Висновки

піридин дигідразид діацилгідразинний

1. Досліджена реакційна здатність 4-[R]-1,4-дигідропіридинів (естерів Ганча) і похідних 2,6-диметил-5-карбоетоксинікотинової кислоти і 2,6-диметил-3,5-піридиндикарбонової кислоти, що містять естерний, ацилгідразонний, N-ароїлгідразидний, дитіокарбазинний, 1,3,4-оксадіазольний фрагменти, у реакції гідразинолізу.

2. Встановлено, що біс-(5-метил-3-оксопіразол-4-іл)метани, які утворюються в реакції рециклізації 2,6-диметил-3,5-дикарбоетокси-4-[H,Ph]-1,4-дигідропіридину під дією спиртового розчину гідразингідрату мають ароматичну ОН-таутомерну будову. У випадку 2,6-диметил-3,5-дикарбоетокси-4-метил-1,4-дигідропіридину утворення 5-метил-1H-піразол-3-олу свідчить про протікання “зворотної реакції Міхаеля”.

3. Розроблений ефективний препаративний метод гідразинолізу 2,6-диметил-3,5-дикарбоетокси-4Н-піридину за однією естерною групою, що дало можливість отримати раніше невідомий гідразид 2,6-диметил-5-карбоетоксинікотинової кислоти та його похідні.

4. Встановлено, що у разі присутності замісників в 4-положені 2,6-диметил-3,5-дикарбоетоксипіридину реакція гідразинолізу за естерними групами не відбувається. Трансформація естерних груп у лактонний цикл усуває стеричні перешкоди і реакція гідразинолізу відбувається з розкриттям лактонного циклу й утворенням моно- і дигідразидів 2,6-оксиметил-4-[Ar]-3,5-піридиндикарбонової кислоти.

5. Для низки 1,2-діацилгідразинів та ацилгідразонів отриманих на базі гідразиду 2,6-диметил-5-карбоетоксинікотинової кислоти і дигідразиду 2,6-диметил-3,5-піридиндикарбонової кислоти експериментально, а також за допомогою квантово-хімічних розрахунків виявлені закономірності зміни реакційної здатності замісників (естерна група, ацилгідразонний, N-ароїлгідразидний фрагмент) у реакції гідразинолізу.

6. Вивчена реакція циклізації 1,2-діацилгідразинів 2,6-диметил-5-карбоетоксинікотинової кислоти і біс-1,2-діацилгідразинів 2,6-диметил-3,5-піридиндикарбонової кислоти у відповідні (1,3,4-оксадіазол-2-іл)-піридини. Встановлено, що для естерів 2,6-диметил-3-[-5-R-(1,3,4-оксадіазол-2-іл)] нікотинової кислоти гідразиноліз протікає за естерною групою з утворенням відповідних гідразидів.

7. Досліджена взаємодія гідразидів 2,6-диметил-5-карбоетоксинікотинової кислоти та 2,6-диметил-3,5-піридиндикарбонової кислоти з сірковуглецем в лужному середовищі та виявлена висока фунгіцидна та фунгіостатична активність за відношенням до грибів роду Candida отриманої калієвої солі 5-етоксикарбоніл-2,6-лутидин-3-дитіокарбазинової кислоти, яка під дією галогеналканів утворює відповідні тіоестери. Показано, що взаємодія естера 5-карбоетокси-2,6-лутидин-3-дитіокарбазинової кислоти з гідразингідратом відбувається з утворенням не 1,2,4-триазольного циклу (реакція Хоггарта) а 1,3,4-оксадіазольного кільця.

Література

1. Нестерова Е.Ю., Самуха А.В., Воевудский М.В. Синтез и реакционная способность гидразидов 2,6-диметилпиридин-3,5-дикарбоновой кислоты //Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. хімія. - 2001. - Вип. 6. - С. 83-87.

2. Нестерова Е.Ю., Самуха А.В., Воевудский М.В. Электронное строение и химические свойства бензальгидразидов 2,6-диметил-3,5-пиридиндикарбоновых кислот //Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. хімія. - 2002. - Вип. 7. - С. 94-101.

3. Нестерова Е.Ю., Самуха А.В., Воевудский М.В., Романенко О.И. Синтез и изучение физико-химических свойств солей 2,6-лутидиндитиокарбазиновых кислот //Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. хімія. - 2003. - Вип. 9. - С. 77-82.

4. Нестерова Е.Ю., Воевудский М.В., Самуха А.В., Гончарук В.Н. Особенности гидразинолиза 1,4-дигидропиридинов Ганча и соответствующих пиридинов // Вопр. химии и хим. технологии. - 2003. - № 6. - С. 47-50.

5. Нестерова Е.Ю., Воевудский М.В., Самуха А.В., Зубатюк Р.И., Шишкин О.В.. Изучение реакции ацилирования гидразидов 2,6-диметил-3,5-пиридиндикарбоновой кислоты// Химия гетероцикл. соедин. - 2005. - №12. -С.1834-1844.

6. Нестерова Е.Ю., Воевудский М.В. Синтез и изучение реакционной способности моно- и дигидразидов 2,6-дигидроксиметил-4-фенил-3,5-пиридиндикарбоновых кислот // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. хімія. - 2005. - Вип. 11. - С. 99-104.

7. Воевудский М.В., Самуха А.В., Нестерова Е.Ю. Синтез оксадиазолов на основе производных 2,6-диметил-3,5-пиридиндикарбоновой кислоты // III Региональная конференция молодых ученых и студентов по актуальным вопросам химии. Тезисы докладов. Днепропетровск, 2001. - С.34.

Размещено на Allbest.ru