Розробка нових антикорозійних покриттів на основі епоксинафтополімерних композицій

Розкрито хімізм реакції між епоксидіановою та малеїнізованою нафтополімерною смолами, який полягає в тому, що ангідридні групи НПС реагують з гідроксильними та епоксидними групами епоксидної смоли з утворенням просторово зшитих співполімерних продуктів з епоксидними й нафтополімерними ланками та, відповідно, якісно новими властивостями.

За результатами дослідження хімізму реакції взаємодії епоксидіанової та МНПС і захисних властивостей покриттів на основі такої системи розроблено та оптимізовано рецептуру епоксинафтополімерних композицій і дано рекомендації для створення нових антикорозійних покриттів з високою водо- та хімічною стійкістю, міцністю, які є відносно дешевими, мають широку сировинну базу та знайдуть застосування в багатьох галузях промисловості України.

Практичне значення одержаних результатів.

Розроблено нові полімерні композиції для антикорозійних покриттів (Патент України на винахід №13884А) на основі епоксидних і нафтополімерних смол;

Оптимізовано склад епоксинафтополімерних композицій і показано, що для покриттів на їх основі, які працюють в умовах підвищених механічних навантажень оптимальним співвідношенням між епоксидною та нафтополімерною смолами є 55...65/45...35 мас.%; а для покриттів, які експлуатуються в умовах дії корозійноактивних середовищ вищезгадане співвідношення повинно становити 35...45/55...65 мас.%; Використання в епоксинафтополімерних композиціях як каталізатора третинних амінів, зокрема диметиланіліну, дозволяє скоротити час тверднення покриттів з 3 до 0,5 год та знизити температуру реакції з 180 до 150°С;

Результати роботи пройшли дослідно-промислову перевірку на ВАТ "Галлак" (м.Борислав) та Державному інженерному центрі "Львівантикор".

Особистий внесок здобувача.

Приготування полімерних композицій і покриттів, обробка, аналіз і узагальнення результатів електронно-мікроскопічного, ІЧ-спектроскопічного та диференційно-термічного аналізів. Вивчення антикорозійних властивостей покриттів, оптимізація складу композицій, технологічні рекомендації, аналіз результатів та висновки.

Публікації та апробація результатів дисертації.

За результатами виконаних досліджень опубліковано 12 статей, отримано 1 патент України на винахід. Основні результати досліджень і можливості їх застосування викладені та обгрунтовані на Міжн. конф.-вист. "Проблеми корозії та протикорозійного захисту конструкційних матеріалів" Львів, 1994, 1996, 1998; VIII укр. конф. з високомолек. cполук, Київ, 1996; IV krajowej konf. korozyjnej "Korozija'93", Warszawa (Poland), 1993; Konf. "Problems of surface treatments and corrosion", "INTERANTICOR`96", Koice (Slovak Republic), 1996; Miedzynarod. semin."Inzynieria powierzchni`97", Warszawa (Роland), 1997.

Структура та обсяг дисертації.

Дисертація складається із вступу, 5 розділів, основних висновків, списку використаної літератури та 2 додатків. Матеріал викладено на 153 сторінках машинописного тексту. У роботі подано 43 ілюстрації, 18 таблиць і бібліографічний список 197 джерел.

2. Основний зміст роботи

епоксидіановий малеїнізований нафтополімерний смола

У вступі обгрунтовано актуальність, наукову та практичну вагомість завдань, які є предметом досліджень дисертаційної роботи.

У першому розділі наведено аналіз науково-технічної літератури та патентно-інформаційних джерел з питань розробки композицій на основі як епоксидних олігомерів, так і нафтополімерних смол. Показано їх основні переваги та недоліки. Обгрунтовано доцільність поєднання в одній системі епоксидіанової та малеїнізованої нафтополімерної смол як зв'язуючого при створенні композицій для антикорозійних покриттів.

У другому розділі описано об'єкти та методи досліджень. Як в'яжуче використовували епоксидіановий олігомер ЕД-20 (ГОСТ 10587-84) та нафтополімерні смоли стирол-інден-дициклопентадієнового типу, модифіковані малеїновим ангідридом (МНПС), які також працювали як твердники епоксидної смоли в композиціях високотемпературного тверднення. Як каталізатор застосовували диметиланілін (ДМА). Для контрольних епоксидних композицій як твердник використовували малеїновий ангідрид (МА). Композиції холодного тверднення затверджували поліетиленполіаміном (ПЕПА) (ТУ 6-02-594-86Е). Як пластифікатори застосовувалися диоктилфталат (ДОФ) (ГОСТ 8728-86), синтетичний бутадієннітрильний каучук СКН-30-КТР (БНК) (ТУ 38-103474-80), синтетичний олігопіпериленовий каучук (СКОП) (ГОСТ 7738_79Е).

Дослідження сумісності ед-20 та мнпс проводили методом скануючої електронної мікроскопії, а взаємодію між ними шляхом визначення вмісту гель-фракції та методами ІЧ-спектроскопії, диференційно-термічного й термогравіметричного аналізу.

Полімерні композиції готували ретельним змішуванням чи сплавленням компонентів. Останні, в залежності від типу композицій, попередньо розчиняли або додавали розчинники до змішаних чи сплавлених компонентів. На фторопластові чи металічні зразки композиції наносили аплікатором або з допомогою пензля.

Повне тверднення композицій проводили в залежності від їх типу за наступними режимами:

для епоксинафтополімерних при температурі 180°C -- 3 год, в присутності третинного аміну 0,5...0,7 год;

для епоксіамінних при температурі 80...90°С -- 3...5 год, при кімнатній -- 24...36год (в цьому випадку при необхідності з термообробкою протягом 1...2 год при 70...80°С). Для епоксіамінних композицій, модифікованих НПС, в окремих варіантах проводили ще додаткову термообробку при 150°С протягом 1...2 год.

Товщина плівок і покриттів в залежності від методу досліджень була в межах 20...300 мкм.

Фізико-хімічні та антикорозійні властивості покриттів на основі епоксинафтополімерних композицій вивчали за стандартними та оригінальними методиками.

Адгезійні характеристики, міцність до удару, внутрішні напруження, водо- та хімічну тривкість покриттів визначали за стандартними методиками. Оцінку корозійно-електрохімічних властивостей покриттів проводили методом імпедансу, який базується на зміні ємності та опору полімерного шару, нанесеного на сталеву підкладку при його витримці в коррозійноактивних середовищах. Для досліджень використовували міст змінного струму Р-5083 з автоматичною фіксацією ємності та опору в спеціально виготовленій електрохімічній комірці. Робочими поверхнями (електродами) служили ділянки покриттів діаметром 30 мм, допоміжним електродом служила платинова спіраль. Вимірювання проводили при декількох фіксованих частотах. Дослідження водо- та хімічної стійкості проводили в дистильованій воді та 10%_их водних розчинах КOH та H₂SO₄.

Третій розділ присвячено вивченню сумісності та реакції взаємодії між ЕД-20 та МНПС.

Сумісність епоксидіанової смоли з малеїнізованою нафтополімерною вивчали в порівнянні з відомою промисловою немодифікованою НПС "Піропласт-2" (ПП_2). Встановлено, що малеїнізовані нафтополімерні смоли, на відміну від немодифікованих промислових НПС, завдяки наявності в своїй структурі полярних ангідридних груп добре суміщаються з епоксидіановими смолами, утворюючи покриття з однорідною гомогенною структурою. Показано також (рис.1.), що малеїнізовані НПС та епоксидна смола ЕД-20 при температурах 150...180°C реагують між собою, утворюючи співполімер з лінійною та зшитою структурою. Вихід гель-фракції має екстремальну залежність від співвідношення епоксидного та нафтополімерного компонентів з максимумом при концентраціях МНПС 60...70 мас.%. Для композиції з глибокомалеїнізованою НПС-ІІІ максимум на кривій виходу гель-фракції трохи зміщений в сторону більш високих концентрацій НПС, що можна пояснити її більшою в'язкістю. Відповідно в такій системі виникають стеричні затруднення для проходження реакції. Варто зазначити, що максимальний вміст тривимірного полімеру не змінюється ні з підвищенням температури, ні зі збільшенням тривалості реакції, що обумовлено наявністю в МНПС нереакційноздатної насиченої фракції. Останню в потрібних кількостях спеціально залишають у НПС для зниження їх температури розм'якшення, вона може містити низькомолекулярні, незаполімеризовані мономерні та олігомерні сполуки, які інгібують реакцію взаємодії. Тому оптимальними умовами для повної взаємодії між епоксидною та нафтополімерною смолами слід вважати витримку системи протягом 3 год при 180°С.

Додаткове внесення невеликих кількостей третинного аміну як каталізатора, зокрема 2 мас.% диметиланіліну, прискорює структурування композицій і підвищує вихід гель-фракції на 5...20 %. При цьому максимальний вихід тривимірного полімеру є вищим і досягається при менших кількостях МНПС (55...65 мас.%), в порівнянні з композицією без каталізатора. Ймовірно, по аналогії з каталізованою реакцією затверднення епоксидної смоли малеїновим ангідридом у присутності третинних амінів, даний ефект обумовлений активацією аміном ангідридних груп НПС з утворенням комплексу, який безпосередньо взаємодіє з епоксидною групою ЕД-20. Наявність гідроксильної групи не є лімітуючою, як у випадку некаталізованої взаємодії, і реакція проходить при нижчих концентраціях ангідридних груп. Подібні ефекти спостерігали також для композицій з іншими МНПС. Вміст гель-фракції в полімерній композиції характеризує ступінь зв'язування компонентів у єдину тривимірну структуру, але не дозволяє розкрити механізм взаємодії функціональних груп. Тому кінетику тверднення композицій вивчали методом ІЧ-спектроскопії, який дає можливість контролювати зміну функціональних груп епоксидного та нафтополімерного компонентів під час їх взаємодії. Для епоксидної та гідроксильної груп епоксидної смоли вивчали зміну смуг поглинання при 920 та 3450 см^-1 відповідно, а для ангідридної групи НПС -- смуг при 3080, 1880, 1800 та 1730 см^-1.

В результаті аналізу спектрів та змін оптичної густини смуг поглинання встановлено (рис.2), що реакція взаємодії між епоксидною та нафтополімерною складовими композиції проходить наступним чином. В першу чергу в реакцію вступають гідроксильні групи, про що свідчить різке зниження їх оптичної густини поглинання на протязі перших пів-години. В подальшому кількість гідроксильних груп стабілізується, так як вони вступаючи в реакцію на першому етапі, постійно утворюються на другому.

Після завершення взаємодії деяка їх кількість залишається в полімері (смуга при 3450 см^-1 проявляється в спектрі затвердненої композиції). Непрореаговані ОН-групи в подальшому можуть брати участь в утворенні водневих зв'язків, зокрема, з поверхнею металу, що повинно сприяти підвищенню адгезії покриттів на основі таких композицій.

Після термообробки композиції в її спектрі залишаються смуги поглинання коливань епоксидних груп при 920 см^-1, які теж в процесі реакції витрачаються не повністю, що підтверджує наші попередні припущення. Повністю зникає смуга поглинання при 3080 см^_1, характерна для коливань ангідридних груп. Для карбонільної групи зникають смуги поглинання при 1880 та 1800 см^-1, але залишається смуга при 1730 см^-1. Це можна пояснити тим, що при даній частоті для карбонільної групи дана смуга поглинань проявляється не тільки в складі ангідридного фрагменту, але й у складноефірних зв'язках, які утворюються в результаті реакції. Завдяки утворенню таких зв'язків між полімерними ланцюгами епоксидних і нафтополімерних компонентів, проходить формування тривимірної структури в композиції.

Утворення нових зшитих структур після тверднення епоксинафтополімерних композицій підтверджено методами ДТ і ТГ аналізів. Так температури 5-, 10-, 15%_них втрат маси термооброблених композицій значно перевищують відповідні температури нетермооброблених і окремих компонентів, що свідчить про протікання хімічної взаємодії між ними та утворення в композиціях нових термостійких структур. Найменші втрати маси та, відповідно, найкращу термічну тривкість має композиція з максимальним вмістом тривимірного співполімеру. В цьому випадку на кривій ДТА спостерігається одинарний екзотермічний пік в області 300…380°С, очевидно, зумовлений реакціями термоокислювальної деструкції тривимірних структур. При надлишку одного з компонентів проявляється ще один тепловий ефект в області 240…300°С, ймовірно, внаслідок окислення неструктурованої низькомолекулярної фракції. Нетермооброблені композиції характеризуються двома чіткими екзотермічними піками, які частково можна віднести на рахунок процесів термоокислювальної деструкції кожної із складових зокрема. Перший пік, очевидно, характеризує окислення НПС, другий -- епоксидного олігомеру. Таке припущення підтверджується наявністю на ДТА-кривих окремих компонентів одинарних піків у відповідних діапазонах температур. Із збільшенням концентрації того чи іншого компоненту тепловий ефект, пов'язаний з ним, також зростає.

Додаткове внесення в реакційну систему 1…2 мас.% ДМА зумовлює появу ще одного екзотермічного ефекту при температурах 100...150°С, який можна віднести до каталізованої третинним аміном реакції взаємодії ангідридних груп НПС і епоксидних груп ЕД-20, так як в цьому ж діапазоні температур спостерігається екзотермічний пік при затвердненні епоксидної смоли малеїновим ангідридом в присутності ДМА.

Для всіх термооброблених композицій, на відміну від сплавлених, відсутній ендотермічний пік, характерний для процесу плавлення, що також свідчить про утворення в них зшитої структури.

Таким чином, в результаті вивчення взаємодії між епоксидіановою та малеїнізованими нафтополімерними смолами встановлено, що реакція підпорядковується відомому механізмові затверднення епоксидних олігомерів ангідридами дикарбонових кислот і проходить в декілька етапів. Спочатку гідроксильна група епоксидіанового олігомеру реагує з ангідридною групою НПС з утворенням моноефіру з вільною карбоксильною групою, яка в подальшому зв'язується з епоксидною групою епоксидного олігомеру з утворенням диефіру та нової гідроксильної групи. Остання знову реагує з ангідридною групою НПС. В присутності каталізатора проходить активація ангідридних груп НПС з утворенням комплексу, який напряму взаємодіє з епоксидною групою ЕД-20. В результаті така взаємодія приводить до утворення тривимірних співполімерних продуктів з високою термостійкістю, які містять в своїй структурі епоксидні та нафтополімерні ланки.

У четвертому розділі досліджували захисні властивості антикорозійних покриттів розроблених на основі епоксинафтополімерних композицій у порівнянні з відомими епоксидними в залежності від компонентного складу, режимів формування, введення різного типу пластифікаторів. Встановлено, що найкращі характеристики властиві для композицій, затверднених глибокомалеїнізованою НПС-ІІІ та пластифікованих БНК, який добре суміщається з епоксидною та нафтополімерною складовими композицій. Такі композиції утворюють покриття з однорідною, гомогенною структурою, що встановлено електронно-мікроскопічними дослідженнями, тоді як для епоксидних композицій, пластифікованих такого типу каучуками спостерігається чітко виражена двохфазна система.

Методами визначення вмісту гель-фракції встановлено, що завдяки наявності в структурі БНК реакційноздатних карбоксильних груп, він при твердненні епоксинафтополімерної композиції реагує з епоксидними групами епоксидного олігомеру, зв'язуючись в єдину тривимірну сітку з іншими компонентами. В такій системі взаємодія відбувається попарно: ЕД-20 і МНПС та ЕД-20 і БНК. Обидві часткові реакції зшивання є конкуруючими. Так при незначному вмісті МНПС (до 40 мас.%) вона не вступає в реакцію, взаємодія йде в основному за рахунок карбоксильних груп каучуку, зі збільшенням вмісту якого зростає вміст гель-фракції в композиції. З перевищенням вмісту МНПС понад 50 мас.% переважаючою є реакція між МНПС та ЕД і вміст БНК суттєво не впливає на вихід зшитих структур. Максимальне зшивання епоксинафтополімерних композицій спостерігається при вмісті МНПС 60 мас.%, БНК -- 30 мас.%.

Результати гель-фракційних досліджень підтверджуються вивченням термоокислювальної деструкції затверднених епоксинафтополімерних композицій, пластифікованих БНК. Так, на кривій ДТА композиції з максимальним вмістом зшитих структур від їх термоокислювальної деструкції спостерігається один екзотермічний пік при 350°С. Для композиції з нижчим вмістом гель-фракції в області більш низьких температур (274°С) проявляється ще один екзотермічний ефект, обумовлений окисленням незв'язаних компонентів.

Від співвідношення ЕД/МНПС у значній мірі залежать фізико-хімічні та антикорозійні властивості покриттів на основі таких композицій. Так при невеликих концентраціях МНПС водо- та хімтривкість зростає зі збільшенням кількості каучуку в композиції, очевидно за рахунок підвищення в ній вмісту зшитих структур. При перевищенні вмісту нафтополімерної складової більше 45 мас.% cпостерігається зворотній ефект, визначальний вплив мають незв'язані карбоксильні групи каучуку, які мають здатність притягувати молекули води за рахунок утворення з ними водневих зв'язків.

В загальному епоксинафтополімерні композиції в порівнянні з епоксиангідридними відзначаються значно вищою водо- та хімтривкістю, яка зростає зі збільшенням вмісту МНПС в композиції. Так імпедансними дослідженнями встановлено (рис.3.), що антикорозійні властивості покриттів на основі композицій, затверднених МА після 200...250 діб витримки в корозійному середовищі є незадовільними. Покриття на основі композицій, в яких використано функціональні нафтополімерні смоли, характеризуються стабільними значеннями ємності та опору протягом тривалого періоду часу. В даному випадку визначальний вплив має ступінь малеїнізації НПС та вміст в них рідкої насиченої фракції. Чим менше в смолі рідких невідігнаних продуктів та більше її число омилення, тим вищими антикорозійними властивостями характеризуються епоксинафтополімерні покриття. Найкращі захисні властивості мають покриття на основі епоксидної смоли ЕД-20, затвердненої глибокомалеїнізованою НПС_ІІІ.

Використання даної МНПС забезпечує також найвищу стабільність адгезійного зв'язку у вищезгаданих середовищах. Хоча в порівнянні з епоксиангідридною, для епоксинафтополімерних композицій міцність адгезійного звязку на початку досліджень є суттєво нижчою, після витримки в водному, а особливо в кислому середовищах ця закономірність змінюється. Тоді як покриття на основі епоксиангідридної композиції після експозиції значно втрачають адгезійну міцність, для модифікованих покриттів зміни не настільки відчутні та кінцеві значення адгезії для останніх є вищими. Кращі вихідні адгезійні характеристики покриттів на основі епоксиангідридної композиції обумовлені адгезійним механізмом захисту, при якому середовище швидко проникає крізь шар полімеру, але наявність значної кількості незв'язаних полярних груп, які здатні до утворення хімічних зв'язків з металом, утруднює адсорбцію води та корозійно-активних іонів на поверхні металу. НПС, що мають високі бар'єрні властивості, знижують проникність плівок, сорбцію ними агресивних середовищ, надаючи покриттям змішаного, бар'єрно-адгезійного механізму захисту, який є більш ефективним і забезпечує високу стабільність адгезійного зв'язку.

Також проводили дослідження впливу малеїнізованих нафтополімерних смол на властивості епоксіамінних композицій для лакофарбових покриттів, які тверднуть при кімнатних температурах. В таких композиціях МНПС виступають не в ролі твердників епоксидних смол, а як модифікатори для підвищення їх експлуатаційних характеристик.

Отримані результати вивчення водо- та хімтривкості покриттів при їх витримцi в корозiйноактивних середовищах свiдчать про покращення бар'єрних властивостей та про збільшення довговічності покриттів на основі епоксіамінних композицій внаслiдок їх модифiкацiї функціональною НПС.

Розглядаючи зміну адгезійної міцності покриттів під час експозиції в водному та кислому середовищах встановлено, що для немодифікованих покриттів адгезія різко знижується на протязі перших 10…20 діб витримки й вже після 30 діб покриття відшаровується. Зниження адгезійної міцності покриттів, модифікованих МНПС, проходить більш плавно, а потім вона стабілізується й покриття не руйнується. Зміна адгезійних характеристик в залежності від вмісту МНПС має екстремальний характер з максимумом при заміні в епоксіамінній композиції 30 мас.% епоксидіанової смоли нафтополімерною. Така композиція характеризується найнижчими внутрішніми напруженнями, які при витримці в воді після неглибокої релаксації незначно зростають і плівка не відшаровується й після 100 діб витримки, тоді як у всіх інших випадках внутрішні напруження релаксують до від'ємних значень, а потім відбувається відшаровування плівки. Для цього ж співвідношення найменшим є вплив товщини покриттів на внутрішні напруження в них.

Порівнюючи вплив різних МНПС на адгезійну міцність покриттів встановлено, що найвищі початкові значення мають покриття на основі композицій з низькомалеїнізованою НПС_І, але після витримки в корозійних середовищах найкращою стабільністю адгезійного зв'язку характеризуються покриття з НПС_ІІІ. Всі малеїнізовані нафтополімерні смоли значно підвищують адгезійні характеристики епоксіамінних композицій на відміну від промислової НПС Піропласт-2.

Додаткова термообробка при 150°С модифікованих МНПС епоксіамінних композицій підвищує вміст у них зшитих структур за рахунок взаємодії ангідридних груп МНПС з непрореагованими епоксидними групами ЕД-20. Внаслідок додаткового структурування, яке призводить до збільшення густоти сітки та зменшення кількості незв'язаних функціональних груп в структурі полімеру, значно покращується водо- та хімстійкість покриттів і, відповідно, їх антикорозійні властивості.

У п'ятому розділі для виявлення основних закономірностей зміни властивостей покриттів від типу та співвідношення компонентів епоксинафтополімерних композицій проведено узагальнення одержаних результатів, на основі якого оптимізовано склади композицій і дано технологічні рекомендації для створення антикорозійних покриттів на їх основі.

Так на зведеному графіку залежностей властивостей покриттів на основі епоксинафтополімерних композицій від співвідношення ЕД-20/МНПС в них (рис.4.) можна виділити дві характерні області, в яких властивості композицій суттєво відрізняються. Зі зростанням вмісту зшитих структур (G) в композиціях, підвищується водотривкість (М), тривалість періоду стабільності ємнісно-омічних характеристик (І) покриттів, але знижується їх адгезійна (А) та ударна (Т) міцність.

Виходячи з цього, для покриттів, які будуть працювати в умовах високих механічних навантажень співвідношення між ЕД-20 та МНПС повинно становити 55...65/45...35 мас.%, що забезпечить їх високі адгезійні та міцнісні характеристики. При експлуатації покриттів в умовах дії корозійноактивних середовищ для забезпечення їх водо- та хімічної стійкості, стабільності адгезійного зв'язку, це співвідношення має бути 35...45/55...65 мас.%.

Слід зазначити, що кількість нафтополімерної смоли в композиції буде значно впливати на вартість останньої, яка є майже в два рази дешевшою від епоксидної. Таким чином, зі збільшенням вмісту МНПС в епоксинафтополімерних композиціях буде знижуватися їх вартість.

Підсумовуючи вплив НПС на структурування та антикорозійні властивості епоксіамінних композицій в першу чергу необхідно відзначити значну перевагу використання малеїнізованих нафтополімерних смол над немодифікованими промисловими. Останні хоч і підвищують водотривкість, ударну міцність таких композицій, та внаслідок поганої сумісності з епоксидіановим олігомером утворюють покриття з неоднорідною, дефектною структурою, які характеризуються низькою хімічною стійкістю та адгезійною міцністю. МНПС завдяки повній сумісності з ЕД-20 значно менше від промислових знижують ступінь зшивання епоксіамінних композицій, підвищують їх термостійкість і покращують всі вищезгадані фізико-хімічні характеристики.

Розглядаючи зведений графік залежностей фізико-хімічних характеристик епоксіамінних композицій від вмісту в них МНПС видно (рис.5.), що, незважаючи на нижчий вміст зшитих структур (G), покриття на основі модифікованих композицій, в порівнянні з немодифікованими, володіють кращими захисними властивостями. Існує оптимальна область концентрацій модифікатора в композиції (20...30 мас.%), для якої покриття характеризуються високою водотривкістю (M), тривалістю періоду стабільності ємнісно-омічних характеристик в кислому середовищі кислотостійкістю (I), адгезією (A) та ударною міцністю (T), низьким рівнем внутрішніх напружень (). Для нижньої межі цієї області в порівнянні з верхньою покриття мають вищу водостійкість та міцність до удару, але нижчу адгезію та кислототривкість. Варто також враховувати той факт, що зі збільшення вмісту МНПС в епоксіамінних композиціях буде знижуватися їх вартість, так як нафтополімерні смоли є дешевші від епоксидних.

Таким чином, з точки зору створення покриттів з високими антикорозійними властивостями, оптимальною є заміна в епоксіамінних композиціях від 20 до 30 мас.% епоксидної смоли на малеїнізовану нафтополімерну. Такі композиції пройшли дослідно-промислову перевірку на ВАТ "Галлак" (м.Борислав) і Державному інженерному центрі "Львівантикор".

Висновки