Природоохоронна діяльність академіка АН СРСР Є.М. Лавренка (1900-1987 рр.) в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Природоохоронна діяльність академіка АН СРСР Є.М. Лавренка (1900-1987 рр.) в Україні

Петро Дрозд (Київ)

Метою статті, на основі методів конкретно-історичного, порівняльного та проблемно- хронологічного аналізу, є дослідження природоохоронної діяльності академіка АН СРСР Є.М. Лавренка (1900-1987 рр.) та його ролі у збереженні флори України. Результати дослідження показали, що зацікавленість проблемою охорони природного середовища у вченого проявилися ще в період його навчання у Харківському університеті під впливом учителя В.І. Талієва. Узагальнюючий висновок зводиться до того, що Є.М. Лавренко - перший на теренах Радянського Союзу розпочав фахову діяльність з охорони природи: розгорнув активну роботу з організації нових і збереження існуючих заповідників, систематизував списки цілинних територій України, склав карти заповідних територій Степової зони, розробив план географічної мережі заповідників СРСР і програму-інструкцію з організації охорони ботанічних об'єктів, що сприяло збереженню біорізноманіття країни та розвитку природоохоронної справи у всесоюзному та міжнародному масштабі.

Ключові слова: Є.М. Лавренко, геоботаніка, охорона природи, цілинні території, заповідники.

У системі біологічних наук кожен науковий напрям у своєму становленні проходить декілька етапів - від простого спостереження через опис і систематизацію експериментальних досліджень до повнішого оволодіння предметом. Персоналізація української історії науки дає змогу визначити етапи розвитку наукових напрямів, надає історії вітчизняної науки й техніки портретної конкретики, у сукупності визначає актуальність поставленої проблеми. Формування охорони природи як руху та ідеології пов'язане з іменем видатного вченого, геоботаніка і ботаніко-географа, природоохоронця академіка АН СРСР Євгена Михайловича Лавренка (1900-1987 рр.). Особливо великі його заслуги у вивченні флори і рослинності аридних і субаридних країн, у галузі теорії ботаніко-географічного районування, картографування рослинності та її класифікації, історії флори і рослинності, структури рослинного покриву, вчення про біосферу та фітогеосферу і низки інших розділів ботанічних наук, що вивчають ботаніко-географічні та ценологічні закономірності фітогеосфери Землі. Разом з тим, Є.М. Лавренко зробив вагомий внесок у справу охорони природи України та Радянського Союзу, брав активну участь у створенні заповідних ділянок, ставши одним із перших учених країни, котрі ґрунтовно займалися цим питанням. лавренко заповідник флора степова зона

Окремі аспекти вищенаведеної проблеми знайшли відображення у біографічних працях З.М. Крамишевої [5, с. 49-51], В.Д. Александрової [1, с. 735-761], Р.В. Камеліна [4, с. 129-137], а також довідникових виданнях [3], присвячених ученому, де побіжно згадується його природоохоронна робота. Аналіз історіографічних напрацювань попередників вказує на ту обставину, що діяльність видатного вченого Є.М. Лавренка з охорони природи все ще потребує додаткових дослідницьких зусиль. Відповідно до цього, завданням статті є на основі методів конкретно-історичного, порівняльного та проблемно- хронологічного аналізу дослідити основні напрями науково-організаційної діяльності академіка АН СРСР Є.М. Лавренка з охорони природи, визначити чинники становлення його як ученого-природоохоронця.

Є.М. Лавренко народився 23 лютого 1900 р. в м. Чугуєві Харківської губернії в сім'ї ветеринарного лікаря. Його батько, який був членом Харківського товариства любителів природи, добре знав місцеву флору і фауну, багато розповідав хлопчикові про свої екскурсії в природу, а пізніше брав його в подорожі, показуючи і називаючи рослини російською та латинню. В автобіографічних записках Є.М. Лавренко написав про свого батька як першого наставника, який навчив його любити природу з усіма живими її мешканцями і відчувати пануючу в ній красу і гармонію. [5, с. 49].

У 1918 р. Є.М. Лавренко закінчив Харківську гімназію, впродовж навчання глибоко і цілеспрямовано займаючись ботанікою, і вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Майбутній учений виховувався в навчальному закладі на класичних традиціях, його вчителями були університетські професори-ботаніки В.І. Талієв, автор підручників з ботаніки та визначників рослин Європейської частини СРСР, і

В.М. Арнольді, автор першого російського підручника з альгології.

З В.І. Талієвим, ще до вступу в університет, Є.М. Лавренка навесні 1917 р. познайомив товариш, один із відомих природоохоронців, на той час студент харківського вишу, М.І. Котов [6, с. 151]. Під час навчання Є.М. Лавренко вступив до відомої природоохоронної організації - Харківського товариства любителів природи (ХТЛП), створеного й очолюваного піонером охорони природи В.І. Талієвим. Товариство влаштовувало виставки з природоохоронної справи, організовувало засідання, на яких виступали видатні вчені з різних розділів природознавства. ХТЛП випускало «БюллетеньХарьковскогообществалюбителейприроды», в якому публікувалися статті з загальних питань природознавства, а також краєзнавчий матеріал з природи Харківської губернії та інших територій півдня Європейської частини країни. У журналі був великий розділ рецензій на книги з природознавства [6, с. 152]. Природоохоронні погляди молодого Є.М. Лавренка - заслуга його вчителя В.І. Талієва. Саме учитель сприяв публікації першої статті 17-річного студента «К флореХарьковского у.» (1918 р.) «БюллетенеХарьковскогообществалюбителейприроды» [8, с. 28-30], давав книги зі своєї бібліотеки, здійснив з ним кілька екскурсій на крейдяні відслонення р. Дінця, залучив до визначення гербарних зборів експедиції з вивчення рослинності Харківського губернського земства [5, с. 49].

Починаючи з перших років своєї роботи консерватором Гербарію Харківського ботанічного саду (1921 р.), під час навчання в аспірантурі науково-дослідної кафедри ботаніки при Харківському інституті народної освіти (1922 р.), працюючи на посаді завідувача Гербарію Харківського ботанічного саду (1926 р.), завідувача Гербарію та Відділу геоботаніки Українського інституту прикладної ботаніки (1928 р.), завідувача Секції геоботаніки Українського інституту агрогрунтознавства (1930 р.), Є.М. Лавренко незмінно приділяв велику увагу природоохоронним питанням. У 20-х рр. він опублікував низку статей, присвячених охороні природи в Україні, серед найцікавіших з них слід відмітити: «Охорона природи на Українї» [11, с. 162-179], де він детально охарактеризував положення про охорону природи на Україні, навів перелік і опис наявних заповідників, парків, заказників, ділянок степової цілини тощо, вказав установи, які відають охороною цих цінних природних об'єктів, писав про завдання їх збереження, а також праці «Росліннїстьцілинних стєпів України та їх охорона» [15, с. 20-33], «Лісові пам'ятки природи на Українї та їх охорона» (спільно з П. Погребняком) [9, с. 10-30].

З 1926 р. до грудня 1929 р. Є.М. Лавренко очолював Харківську крайову комісію охорони пам'ятників культури та природи [3, с. 3]. Такі комісії - державно-громадські міжвідомчі органи охорони пам'яток при крайових інспектурах охорони пам'ятників культури та природи, функціонували в УСРР в 1920-30-х рр. ХХ ст. Складалися з представників виконавчої влади, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, архівів, музеїв, наукових та краєзнавчих товариств, партійних, комсомольських і профспілкових органів. Комісії виконували дорадчо-консультативні та координаційні функції з метою забезпечення охорони пам'яток відповідно до затвердженого Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом (ВУЦВК) та Радою Народних Комісарів УСРР «Положення про охорону пам'ятників культури і природи» (1926 р.).

Є.М. Лавренко брав участь в організації заповідників:

- Хомутовський степ, розташований на кордоні з Ростовською областю Росії за 20 км від узбережжя Азовського моря, площею 1 030,4 га. У минулому ця територія була табунною толокою Війська Донського, де випасався кінський молодняк. Початок охоронному режиму належить до 1926 р., коли Маріупольський окружний виконком прийняв ухвалу «Про організацію місцевого заповідника «Хомутовський степ». Тоді він був переданий Маріупольському краєзнавчому музею. У 1936 р. Хомутовський степ став заповідником обласного значення, в 1947 р. отримав статус державного заповідника республіканського значення. У 1961 р. заповідник увійшов до складу Українського державного степового заповідника АН УРСР (нині НАН України) і став науково-дослідною базою Інституту ботаніки АН УРСР. 6 липня 1928 р. Технічною радою Маріупольського окружного земельного відділу було прийнято рішення про організацію на території заповідника Хомутовський степ радгоспу. Як крайовий інспектор Харківської інспектури охорони природи Є.М. Лавренко вжив найрішучіших заходів на захист степового заповідника, і Хомутовський степ вдалося відстояти;

- Михайлівська цілина - створений у 1928 р. площею 202 га степовий природний заповідник, розташований на заході Лебединського району Сумської області, єдина в Україні цінна ділянка лучного степу в лісостеповій зоні.

У Санкт-Петербурзькому відділенні Архіву РАН у фонді ученого зберігся його звіт як крайового інспектора охорони природи за 1927-1928 рр. «...Організовано два заповідника місцевого значення: 1) цілина Михайлівскогокінзавода на Сумщині (майже єдина цілина лісостепової смуги України) - оголошена за нашою ініціативою Сумським ОВК від 31.5.1928 p.; 2) бір Гетьманщина на Полтавщині - за ініціативою Полтавського Державного музею. ...За дорученням Бюро Українського комітету охорони природи закінчив складання списку цілин всієї України (в списку всього 264) та складена карта степових цілин та степових заповідників (бажаних та існуючих)» [2, арк. 1-3]. З 1930 р. Є.М. Лавренка призначено заступником центрального інспектора Українського комітету охорони пам'яток природи. У середині 1930-х рр. у зв'язку з реорганізацією Наркомосу УСРР та репресіями більшості провідних пам'яткознавців крайові комісії фактично припинили існування.

У 20-30-х рр. з-під пера Є.М. Лавренка вийшло більше двох десятків наукових робіт, присвячених становищу охорони природи в країні, а також інвентаризації та заповіданню цілинних степів, лісів, боліт, місць зростання рідкісних рослин. Ці матеріали публікувалися в журналах «Вісник природознавства», «Краєзнавство». З 1927 р. Український комітет охорони пам'яток природи розпочав випуск спеціальних збірників «Охорона пам'яток природи на Україні». Виходили вони під редакцією О.С. Федоровського і Є.М. Лавренка.

Особливе значення Є.М. Лавренко приділяв заповіданню степів. «Досі дехто вважає, що охорона природи - це якась вузько академічна, так би мовити, музейна робота. Але це, звичайно, не так. Не кажучи вже про те, що заповідні ділянки незміненої людиною природи можуть мати величезне світове значення, а з вивченням природи цілинних степів і, в першу чергу, рослинності і ґрунтів, поєднуються також кардинальні питання народного господарства країни... Охорона цілинних степів має велике значення також і з точки зору вивчення розвитку степового ґрунту - чорнозему і різних його підтипів і варіантів. Природна рослинність є одним з найголовніших елементів створення ґрунту, так як вона залишає в ґрунті перегній (гумус). Людина, що знищує природну рослинність і розорює верхні шари ґрунту, порушує цим нормальний процес еволюції ґрунту» [15, с. 21]. Опублікована у «Вістях ВУЦВК» у січні 1927 р. стаття Є.М. Лавренка [16, с. 5], присвячена цьому ж питанню, дала великий поштовх охороні степів.

У 1934 р. Є.М. Лавренко перейшов на роботу в Ботанічний інститут АН СРСР (Ленінград), таким чином розгорнувши масштаб своєї діяльності. У 1935 р. Президія АН СРСР присудила йому вчений ступінь доктора біологічних наук без захисту дисертації, а з 1938 р. учений займав посаду завідувача відділу геоботаніки Ботанічного інституту АН СРСР. У 1946 р. Є.М. Лавренка обрано членом-кореспондентом АН СРСР [3, с. 11-12].

У 1957 р. Є.М. Лавренко очолив групу видатних радянських учених (В.Г. Гептнер, С.В. Кириков і О.М. Формозов) з розробки плану географічної мережі заповідників СРСР, який був опублікований у 1958 р. у бюлетені «Охранаприроды и заповедноедело в СССР» [13, с. 3-92]. Незважаючи на те, що деякі пропозиції вчених так і не були втілені в життя, ця праця дала великий поштовх у розвитку заповідної справи в СРСР. У 1958 р. вчений взяв участь у Всесоюзній нараді із заповідників, проведеній Московським товариством дослідників природи.

У 1968 р. Є.М. Лавренка обрано академіком АН СРСР. З 1963 р. до 1973 р. він очолював Всесоюзне ботанічне товариство [3, с. 11-12]. В 60-70-х рр. учений неодноразово виступав на відповідальних нарадах про необхідність збереження не лише цінних природних ландшафтів і рослинних угруповань, але широко ставив проблему охорони флори нашої країни, закликав до заходів щодо збереження її генного фонду.

У 1969 р. Є.М. Лавренко (спільно з А.М. Семеновою-Тян-Шанською) розробив і опублікував в «Ботаническомжурнале» «Программу-инструкцию по организацииохраныботаническихобъектов» [14, с. 1269-1277]. У ній розглянуто розробку режиму охорони, заходи пропаганди, конкретні питання організації заповідних ботанічних об'єктів і ведення в них наукової роботи, подано огляд ботанічних об'єктів охорони в заповідниках і поза ними: охорона окремих видів рослин, охорона типових рослинних угруповань (спільнот, едифікатори яких є рідкісними видами; спільнот на околиці ареалу і реліктових; спільнот, яким загрожує знищення), охорона ботанічних пам'яток, до яких відносяться унікальні старі дерева, дерева, посаджені на честь історичної події або історичною особою, старі священні гаї та дерева; охорона окремих урочищ (еталонів найбільш характерних типів лісу, болотних масивів, крейдових відслонень з їх унікальною стенотопною флорою) тощо.

З інших важливих природоохоронних робіт Є.М. Лавренка слід назвати статті «Об охранеботаническихобъектов в СССР» [10, с. 6-13], «Генофонд растительного мира СССР» [7, с. 99-100], і спільно з Л.В. Денисовою «Охрана и организацияизученияредких и исчезающихвидоврастений» [12, с. 208-211].

Вчений неодноразово виступав на захист заповідників. У травні 1972 р., разом з академіком Б. Биковським і членом-кореспондентом АН СРСР Ан. Федоровим, він написав листа до ЦК КПУ з пропозицією передати Асканію-Нова з відання ВАСГНІЛ в АН УРСР [17, арк. 36].

Таким чином, на основі вищевикладеного матеріалу можна стверджувати, що Є.М. Лавренко - перший на теренах Радянського Союзу розпочав фахову природоохоронну діяльність як інспектор Харківської крайової комісії охорони пам'ятників культури та природи. Його становлення як ученого-прородоохоронця відбулося у харківський період (1918-1934 рр.) творчого шляху, під час навчання в університеті під впливом

B. І. Талієва. Учений розгорнув активну роботу з організації нових і збереження існуючих заповідників, систематизував списки цілинних територій України, склав карти заповідних територій Степової зони, розробив план географічної мережі заповідників СРСР та програму-інструкцію з організації охорони ботанічних об'єктів, що сприяло збереженню біорізноманіття країни та розвитку природоохоронної справи у всесоюзному та міжнародному масштабі.

Джерела та література

1. Александрова В.Д. Е.М. Лавренко: (к 70-летию со дня рождения и 50-летию научнойдеятельности) / В.Д. Александрова, З.В. Карамышева // Бот. журн. - 1970. - Т 55, № 5. - С. 735-761.

2. АрхивСанкт-Петербургскогоотделения РАН, ф. 996, оп. 1, д. 5, л. 1-3.

3. Евгений Михайлович Лавренко. Материалы к библиографииученых СРСР. - М.: Наука, 1974. - 111 с.

4. Камелин Р.В. Евгений Михайлович Лавренко (к 100-летия со дня рождения) / Р.В. Камелин // Бот. журн. - 2000. - Т 85, № 2. - С. 129-137.

5. Карамышева З.В. Евгению Михайловичу Лавренко 100 лет / З.В. Карамышева // Степной бюлетень. - Новосибирск: НИЦ ОИГГМ СО РАН, Издательскийдом «Манускрипт», 2000. - № 6. -

C. 49-51.

6. Лавренко Е.М. Воспоминания / Е.М. Лавренко // Бот. журн. - 2000. - Т 85, № 2. - С. 140-156.

7. Лавренко Е.М. Генофонд растительного мира СССР / Е.М. Лавренко / Ресурсыбиосферы на территории СССР. Научныеосновыихрациональногоиспользования и охраны. - М.: Наука, 1971. - С. 99-110.

8. Лавренко Е.М. К флореХарьковского у. / Е.М. Лавренко // Бюлл. Харьковскогообществалюбителейприроды. - 1918. - № 2-3. - С. 28-30.

9. Лавренко Є. Лісові пам'ятки природи на Україні та їх охорона / Є. Лавренко, П. Погребняк // Краєзнавство. - 1929. - № 1-2. - С. 10-30.

10. Лавренко Е.М. Об охранеботаническихобъектов в СССР / Е.М. Лавренко / Вопросыохраныботаническихобъектов. - Л.: Наука, 1971. - С. 6-13.

11. Лавренко Є.М. Охорона природи на Україні / Є.М. Лавренко // Вісник природознавства. - 1927. - № 3-4. - С. 162-179.

12. Лавренко Е.М. Охрана и организацияизученияредких и исчезающихвидоврастений / Е.М. Лавренко, Л.В. Денисова // Ресурсыбиосферы на территории СССР. Научныеосновыихрациональногоиспользования и охраны. - М.: Наука, 1971. - С. 208-211.

13. Лавренко Е.М. Перспективный план географической сети заповедников СССР (Проект) / Е.М. Лавренко, В.Г. Гепнер, С.В. Кириков, А.Н. Формозов // Охранаприроды и заповедноедело в СССР. - 1958. - № 3. - С. 3-92.

14. Лавренко Е.М. Программа-инструкция по организацииохраныботаническихобъектов / Е.М. Лавренко, А.М. Семенова-Тян-Шанская // Бот. журн. - 1969. - Т 54, № 8. - С. 1269-1277.

15. Лавренко Є.М. Рослинність цілинних степів України та їх охорона / Є.М. Лавренко // Краєзнавство. - 1928. - № 6-10. - С. 20-33.

16. Лавренко Є.М. Цілинні степи України і потреба їхньої охорони / Є.М. Лавренко // Вісті ВУЦВК. - 1927. - 11/1. - № 8. - С. 5.

17. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 32, спр. 513, арк. 36.

REFERENCES

1. Aleksandrova V.D. E.M. Lavrenko: (k 70-letiyu sodnyarozhdernya і 50-letiyu nauchnoydeyatelnosti) / V.D. Aleksandrova, Z.V. Karamysheva // Bot. zhurn. - 1970. - T 55, № 5. - S. 735-761.

2. Arkhiv Sankt-Peterburgskogo otdeleniya RAN, f. 996, op. 1, d. 5, l. 1-3.

3. EvgernyMikhaylovichLavrenko. Materialy k bibliografiiuchenykh SRSR. - M.: Nauka, 1974. - 111 s.

4. Kamelrn R.V. EvgernyMikhaylovichLavrenko (k 100-letiya sodnyarozhdernya) /

R. V. Kamelrn // Bot. zhurn. - 2000. - T 85, № 2. - S. 129-137.

5. Karamysheva Z.V. EvgernyuMikhaylovichuLavrenko 100 let / Z.V. Karamysheva // Stepnoybyuleten. - Novos^^: NITs OIGGM SO RAN, IzdatelsHydom «Manuskript», 2000. - № 6. -

S. 49-51.

6. Lavrenko E.M. Vospommamya / E.M. Lavrenko // Bot. zhurn. - 2000. - T. 85, № 2. - S. 140-156.

7. Lavrenko E.M. Genofondrastitelnogomira SSSR / E.M. Lavrenko / ResursyHosierynaterritorn SSSR. Nauchnyeosnovy і^ ratswnalnogoispolzovaniya і okhrany. - M.: Nauka, 1971. - S. 99-110.

8. Lavrenko E.M. K floreKharkovskogo u. / E.M. Lavrenko // Byull. Kharkovskogoobshchestvalyubheleyprirody. - 1918. - № 2-3. - S. 28-30.

9. Lavrenkole. Lisovipamiatkypryrodyna Штаті ta y^h okhorona / le. Lavrenko, P. Pohrebmak // Kraieznavstvo. - 1929. - № 1-2. - S. 10-30.

10. Lavrenko E.M. ObokhranebotamchesHkhobektov v SSSR / E.M. Lavrenko / Voprosyokhranybotan^es^^ obektov. - L.: Nauka, 1971. - S. 6-13.

11. Lavrenkole.M. Okhoronapryrodyna Штаті / le.M. Lavrenko // ^snykpryrodoznavstva. - 1927. - № 3-4. - S. 162-179.

12. Lavrenko E.M. Okhrana і organizatsiyaizucheniyafedkAE і ischezayushchikhvidovrastemy / E.M. Lavrenko, L.V. Demsova // ResursyHosierynaterritord SSSR. Nauchnyeosnovy і^ ratsionalnogoispolzovaniya і okhrany. - M.: Nauka, 1971. - S. 208-211.

13. Lavrenko E.M. Perspektivnyyplangeograficheskoysetizapovedmkov SSSR (Proekt) / E.M. Lavrenko, V.G. Gepner, S.V. Krnkov, A.N. Formozov // Okhranaprirody і zapovednoedelo v SSSR. - 1958. - № 3. - S. 3-92.

14. Lavrenko E.M. Programma-instruktsiya poorganizatsiiokhranybotanicheskikhobektov / E.M. Lavrenko, A.M. Semenova-Tyan-Shanskaya // Bot. zhurn. - 1969. - T 54, № 8. - S. 1269-1277.

15. LavrenkoIe.M. RoslynnisttsilynnykhstepivUkrainytayikhokhorona / Ie.M. Lavrenko // Kraieznavstvo. - 1928. - № 6-10. - S. 20-33.

16. Lavrenkole.M. TsilynnistepyUkrainy i potrebayikhnoiokhorony / le.M. Lavrenko // VistiVUTsVK. - 1927. - 11/1. - № 8. - S. 5.

17. TsDAHOUkrainy, f. 1, op. 32, spr. 513, ark. 36.

Размещено на Allbest.ru