Біомеханічні м’язові скорочення

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

ВНЗ «ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Реферат

З дисципліни «Біомеханіка»

на тему:

«Біомеханічні м'язові скорочення»

Виконала:

студентка групи

ФТ-18-2-kd

Спеціальності:

Посторонко А.А.

м. Кропивницький - 2020 рік

План

1.М'яз як орган

2. Іннервація і кровопостачання скелетних м'язів

3. Структурна організація, скорочення м'язового волокна.

4. Біохімічне обґрунтування механічного скорочення м'язів

5. Ізотонічне та ізометричне скорочення

Висновок

Використана література

1.М'яз як орган

М'яз як орган складається з поперечносмугастих м'язових волокон, сполучної тканини, кровоносних судин і нервів. Форма їх різноманітна, переважають веретеноподібні, в яких виділяють черевце і сухожилок. Черевце - це активна частина м'яза, побудована з м'язових волокон. Групи волокон об'єднуються в пучки першого порядку пухкою сполучною тканиною, яка їх з'єднує між собою. Пучки першого порядку об'єднуються сполучною тканиною в пучки другого порядку. Так само утворюються пучки третього порядку. Сполучна тканина, що охоплює пучки волокон, називається внутрішнім перимізієм. І нарешті, сполучно-тканинна оболонка охоплює весь м'яз в цілому. Ця зовнішня оболонка називається епімізієм. З епімізію в м'яз проникають кровоносні судини, які розгалужуються у внутрішньому перимізії й ендомізії. В ендомізії містяться капіляри і нервові волокна. Кожний м'яз має початок і місце прикріплення. Початком м'яза називають початкову частину сухожилка, який фіксується на кістці, що не рухається під час скорочення цього м'яза. Місце прикріплення м'яза - це місце на кістці, що не рухається під час його скорочення (Рис. 1).

М'язи розрізняють:

1) за формою: веретеноподібні, квадратні, трикутні, ромбоподібні, трапецієподібні;

2) за величиною: довгий, короткий, великий, малий;

3) за кількістю головок: двоголовий, триголовий, чотирьохголовий;

4) за кількістю черевців: двочеревцеві;

5) за назвою кісток, від яких вони беруть початок і до яких вони прикріплюються: грудинно - ключично - соскоподібний;

6) за функцією: згиначі, розгиначі, привідні, відвідні, пронатори, супінатори;

7) за розташуванням м'язових пучків: колові, прямі, косі, поперечні;

8) відносно суглобів: односуглобові, двосуглобові, багатосуглобові;

9) за топографією: зовнішні і внутрішні, поверхневі і глибокі, передні та задні (Рис. 2).

Рис. 2 Форми м'язів

Окрім основних елементів (черевце, сухожилок) м'язи мають допоміжні структури: фасції (побудовані із щільної волокнистої сполучної тканини, покривають окремі м'язи або групи м'язів), волокнисті й синовіальні піхви сухожилка, синовіальні сумки.

Фасція - це тонкий листок сполучної (фіброзної) тканини різної щільності, якою оточені м'яз або група м'язів. Вона відокремлює одну групу м'язів від іншої.

Навколо фасції знаходяться нерви, кровоносні та лімфатичні судини, які обслуговують м'язи. Окремі пластинки розгалуженої фасції проникають углиб між м'язами. Саме тому ці пластинки називаються глибокими. На кінцівках відростки фасцій проникають між групами м'язів і прикріплюються до окістя кісток. Фасції можуть служити місцем прикріплення м'язів, а також є своєрідним бар'єром для поширення інфекції чи запального процесу від одної групи м'язів до іншої. Шляхами розповсюдження запальних процесів, абсцесів тощо є міжфасціальний простір, фіброзні й синовіальні піхви.

Синовіальні сумки знаходяться в місцях прикріплення сухожилків м'язів до кісток і найчастіше - навколо великих суглобів, щоб зменшити тертя кістки з сухожилком. Вони утворюються зі сполучної тканини, в якій з'являються порожнини з гладенькими стінками. Сумки заповнені невеликою кількістю синовіальної рідини.

Синовіальні піхви сухожилків мають форму циліндричного мішка й утворені зі сполучної тканини (Рис. 3). Піхва складається з двох листків, один з яких приростає до сухожилка, а другий охоплює сухожилок зовні. Між цими листками міститься синовіальна рідина. Під час скорочення м'яза сухожилок рухається разом із прирощеним листком піхви, а синовіальна рідина зменшує при цьому тертя. Такі піхви оточують фаланги кисті, стопи.

Рис. 3 Структура сухожилка.

Зв'язки - це потовщення сполучної тканини або фасції. Вони міцні і мають вигляд блискучих фіброзних пучків над сухожилками м'язів.

Фасціальні вузли являють собою потовщення фасцій, розташованих у місці з'єднання двох фасцій між собою. Ці вузли зміцнюють фасціальні піхви судин і нервів. Усі ці фіброзні утворення зростаються з кістками й доповнюють скелет.

Сесамоподібні кістки - це блоки, які є похідними шкіри. Утворюються вони при зміні напрямку сухожилка внаслідок різноманітних рухів, не передбачених морфологічними особливостями наявних утворень. Найбільшою сесамоподібною кісткою є наколінник, меншою - горохоподібна кістка та ін.

2. Іннервація і кровопостачання скелетних м'язів

Значення посмугованих м'язів не обмежується тільки рухами й утриманням тіла в рівновазі. М'язова тканина має багато нервових закінчень, що створює велике рецептивне нервове поле, через яке здійснюється рефлекторна дія на внутрішні органи й системи організму. Скелетні м'язи отримують рухову, чутливу і трофічну (вегетативну) іннервацію. Рухову (еферентної) іннервацію скелетні м'язи тулуба і кінцівок одержують від мотонейронів спинного мозку, а м'язи обличчя і голови - від рухових нейронів певних черепних нервів. При цьому до кожного м'язового волокна підходить або відгалуження від аксона мотонейрона, або ж весь аксон. У м'язах, що постачають тонкі координовані рухи (м'язи кистей, передпліч, шиї), кожне м'язове волокно іннервується одним мотонейроном. У м'язах, що постачають переважно підтримку пози, десятки і навіть сотні м'язових волокон одержують рухову іннервацію від одного мотонейрона, за допомогою розгалуження його аксона.

Рухове нервове волокно, наблизившись до м'язового волокна, проникає під ендомізій і базальну мембрану і розгалужується на термінальні гілки, які утворюють аксо-м'язовий синапс або моторну бляшку. Під впливом нервового імпульсу хвиля деполяризації з нервового закінчення передається на плазмолемму міосимпласта, поширюється далі по Т-канальцям і в області тріад передається на термінальні цистерни саркоплазматичної мембрани, обумовлюючи вихід іонів кальцію і початок процесу скорочення м'язового волокна.

Чутлива (аферентна) іннервація скелетних м'язів здійснюється псевдоуніполярними нейронами спінальних гангліїв, за допомогою різноманітних рецепторних закінчень дендритів цих клітин. Рецепторні закінчення скелетних м'язів можна розділити на дві групи:

I. специфічні рецептори характерні тільки для скелетних м'язів:

- М'язове веретено;

- Сухожилковий апарат Гольджі;

II. неспецифічні рецепторні закінчення кущеподібні або деревовидної форми, що розподіляються в пухкій сполучній тканині ендомізія, перимізія й епімізія.

М'язові веретена - складно влаштовані інкапсульовані рецептори. У кожному м'язі міститься від декількох одиниць до декількох десятків і навіть сотень м'язових веретен. Кожне м'язове веретено містить не тільки нервові елементи, але також 10 - 12 специфічних м'язових волокон - інтрафузальних, оточених капсулою. Ці волокна розташовуються паралельно скорочувальним м'язовим волокнам (екстрафузальні) й отримують не тільки чутливу, але й спеціальну рухову іннервацію. М'язові веретена сприймають подразнення як при розтягуванні даного м'яза, викликаного скороченням м'язів-антагоністів, так і при їх скороченні. Сухожилки являють собою спеціалізовані інкапсульовані рецептори, що включають кілька сухожильних волокон, серед яких розподіляються термінальні розгалуження дендрита псевдоуніполярного нейрона. При скороченні м'яза сухожильні волокна зближуються і здавлюють нервові закінчення. Сухожильні органи сприймають тільки ступінь скорочення даного м'яза. За допомогою м'язових веретен і сухожильних органів за участю спінальних центрів забезпечується автоматизм рухів (наприклад, при ходьбі).

Трофічна іннервація забезпечується вегетативною нервовою системою (її симпатичної частиною) і здійснюється в основному опосередковано, за допомогою іннервації судин.

Скелетні м'язи забезпечені великою кількістю кровоносних судин і особливо капілярів, стан (розширення, звуження) яких впливає на функції систем організму. У пухкій сполучній тканині перимізія у великій кількості містяться артерії і вени, артеріоли, венули і артеріовенозні анастомози. У ендомізії розташовуються тільки капіляри, переважно вузькі (4,5 - 7 мкм), які і забезпечують трофіку м'язового волокна, яка значно поліпшується при тренуванні м'язів. М'язове волокно, разом з капілярами, що його оточують, і руховим закінченням складають міон. У м'язах міститься велика кількість артеріо-венозних анастомозів, що забезпечують адекватне кровопостачання при різній м'язовій активності.

3. Структурна організація, скорочення м'язового волокна

М'язове волокно є багатоядерною структурою, оточеною мембраною і містить спеціалізований скорочувальний апарат - міофібрили (Рис. 4). У м'язовому волокні є внутрішньоклітинна транспортна система - саркоплазматичний ретикулум, який забезпечує зв'язок органоїдів клітини, транспорт речовин від сарколеми всередину. Саркоплазматичний ретикулум співвідноситься з позаклітинним простором. Складається саркоплазматичний ретикулум з поздовжньої (L) та поперечної (Т) систем. L-система складається з трубочок, які проходять вздовж зовнішньої поверхні міофібрил, канали Т-системи проходять перпендикулярно до осі міофібрил. Через канали Т-системи надходять у клітину поживні речовини, на її мембранах відбувається процес суміщення збудження і скорочення. L-система відповідає за транспорт іонів, зокрема іонів Са2+ . Найважливішими компонентами м'язового волокна є мітохондрії, системи поздовжніх трубочок - саркоплазматична ретикулум, і система поперечних трубочок - Т-система. Функціональною одиницею скоротливого апарату м'язової клітини є саркомер. Саркомери являють собою структуру міофібрили. Вони відокремлюються один від одного Zпластинками. Саркомери в міофібрилі розташовані послідовно, тому скорочення саркомерів викликає скорочення міофібрили і загальне вкорочення м'язового волокна.

В період відносного спокою скелетні м'язи повністю не розслабляються і зберігають помірний ступінь напруги, тобто м'язовий тонус.

Основні функції м'язової тканини:

- рухова;

- забезпечення руху;

- статична;

- забезпечення фіксації, в тому числі й у певній позі;

- рецепторна - у м'язах є рецептори, що дозволяють сприймати власні рухи;

- депонує - в м'язах запасаються вода і деякі поживні речовини.

Фізіологічні властивості скелетних м'язів:

1. Збудливість (нижча, ніж у нервової тканини; збудження поширюється уздовж м'язового волокна);

2. Провідність (менша, ніж у нервової тканини);

3. Рефрактерний період м'язової тканини (більш тривалий, ніж у нервової тканини);

4. Лабільність м'язової тканини (значно нижча, ніж в нервовій);

5. Скоротливість (здатність м'язового волокна змінювати свою довжину і ступінь напруження у відповідь на подразнення порогової сили).

При ізотонічному скороченні змінюється довжина м'язового волокна без зміни тонусу. При ізометричному скороченні зростає напруження м'язового волокна без зміни його довжини.

В залежності від умов стимуляції і функціонального стану м'яза може виникнути одиночне, злите (тетанічне) скорочення або контрактура м'яза.

Рис. 4 Структура м'язового волокна.

При подразненні м'яза одиночним імпульсом струму виникає одиночне м'язове скорочення. Амплітуда одиночного скорочення м'яза залежить від кількості міофібрил, що скоротились в цей момент. Збудливість окремих груп волокон різна, тому порогова сила струму викликає скорочення лише найбільш збудливих м'язових волокон. Амплітуда такого скорочення мінімальна. При збільшенні сили дратівної дії струму в процес збудження вволукаються і менш збудливі групи м'язових волокон; амплітуда скорочень підсумовується і зростає доти, доки в м'язі не залишиться волокон, не охоплених процесом порушення. У цьому випадку реєструється максимальна амплітуда скорочення, яка не збільшується, незважаючи на подальше зростання сили дратівної дії струму.

У природних умовах до м'язових волокон наближаються не поодинокі, а ряд нервових імпульсів, на які м'яз відповідає тривалим, тетанічним скороченням (тетанус). Тільки скелетні м'язи можуть тетанічно скорочуватись. Гладкі м'язи і поперечно-посмугований м'яз серця не здатні до тетанічного скорочення через тривалість рефрактерного періоду.

Тетанус виникає внаслідок сумації одиночних м'язових скорочень. Для його виникнення необхідна дія повторних подразнень (або нервових імпульсів) на м'яз ще до того, як закінчиться його одиночне скорочення.

Якщо дратівливі (при дії подразника) імпульси зближені і кожен з них припадає на час, коли м'яз тільки почав розслаблятися, але не встиг ще повністю це зробити, то виникає зубчастий тип скорочення (зубчастий тетанус).

Якщо дратівливі (при дії подразника) імпульси зближені настільки, що кожен наступний припадає на той момент, коли м'яз ще не встиг перейти до розслаблення від попереднього подразнення, тобто відбувається на висоті його скорочення, то виникає тривале безперервне скорочення, що отримало назву рівного тетануса.

Гладкий тетанус - це нормальний робочий стан скелетних м'язів, який обумовлюється надходженням з ЦНС нервових імпульсів з частотою 40 - 50 на 1 секунду.

Зубчастий тетанус виникає при частоті нервових імпульсів до 30 на 1 секунду. Якщо м'яз отримує 10 - 20 нервових імпульсів на 1 секунду, то вона перебуває в стані м'язового тонусу, тобто помірного ступеня напруги.

4. Біохімічне обґрунтування механічного скорочення м'язів

Механічному скороченню м'язу передує його збудження, яке викликано руховими нейронами в районі нервово-м'язового з'єднання, тобто у місці контакту нерву і м'язу. Тут вивільнюється медіатор ацетилхолін, який взаємодіє з постсинаптичною мембраною і викликає потенціал дії. Під впливом потенціалу дії вивільнюється кальцій, який і запускає механізм скорочення.

Таким чином, для того, щоб актинові і міозинові волокна могли взаємодіяти, необхідна присутність іонів кальцію. У стані спокою вони знаходяться у саркоплазматичному ретикулумі. Ця органела являє собою обмежені мембранами порожнини, які містять кальцієвий насос, який за рахунок АТФ транспортує іони кальцію всередину саркоплазматичного ретикулуму. Його внутрішня порожнина містить білки, які здатні зв'язувати Са2+, через що декілька зменшується різниця концентрацій цих іонів між цитоплазмою і порожниною саркоплазматичного ретикулуму. Потенціал дії, який розповсюджується внаслідок цього по клітинній мембрані, активує близько розташовані до поверхні клітини мембрани саркоплазматичного ретикулуму і викликає вихід Са2+ у цитоплазму.

Молекула тропоніну характеризується високою схожістю із кальцієм. За її допомогою відбувається взаємодія актину з міозином (вони з'єднуються між собою, і тонка актинова нитка протягується відносно міозинової на ~10 нм). Для подальшого руху актинової нитки вздовж міозинової потрібно їх розірвати, для чого потрібна енергія. Це можливо за рахунок енергії, яка виробляється при гідролізі АТФ за допомогою міозину (міозин володіє АТФ-фазною активністю). Після розриву міозинові ниті взаємодіють з іншими ділянками волокон актину, що сприяє просуванню останніх крізь волокна міозину.

При розслабленні м'язу активізується робота кальцієвого насосу, що знижує концентрацію Са2+ у цитоплазмі, тому зв'язки між тонкими і товстими нитями вже не можуть утворитися. У цих умовах при розтягуванні м'язу ниті просто ковзають вздовж одна одної. Однак така розтяжність можлива лише при наявності АТФ. Якщо у клітині відсутня АТФ, то актин-міозиновий комплекс не може розірватися. Ниті залишаються зчепленими між собою. Це явище спостерігається при трупному окоченінні.

Таким чином, м'яз - це машина, яка перетворює хімічну енергію безпосередньо на механічну (роботу) і тепло. Діяльність їх, механізм скорочення і генерація сили доведено на молекулярному рівні. Збудженість і здібність до проведення потенціалу дії є функціями поверхової клітинної мембрани - сарколеми, а скорочення - міофібрил, розташованих в його сарколемі.

Рис. 5. Скорочення саркомеру: 1 - міозинова нить, 2 - активний центр, 3 - актинова нить, 4 - міозинова голівка, 5 - Z-лінія; а - взаємодія між тонкими і товстими нитяма відсутня, б - в присутності Ca2+ міозинові голівка зв'язується з активним центром на актиновій ниті; в - поперечні мостики схиляються і протаскують тонку нить відносно товстої, внаслідок чого довжина саркомеру зменшується; г - зв'язки між нитями розриваються за рахунок енергії АТФ, міозинові голівки є готовими до взаємодії з новими активними центрами.

На одиночний стимул м'яз відповідає одиночним скороченням. Тривалість одинокого скорочення - 0,1 с. Як правило, у швидких м'язевих волокнах більш розвинений саркоплазматичний ретикулум, і вони є менш вакуолорязованими - через що відбувається швидкий викид кальцію. Повільні м'язи побудовані з більш мілких волокон. Вони називаються червоними через колір, що пов'язаний з високим вмістом міоглобіну.

Електрична відповідь м'язу на подразнення (потенціал дії) характеризується періодом рефлекторності - коли м'яз не відповідає на подразнення; в механічному ж скороченні такого періоду немає. Тому, якщо на м'яз наносити вторинне подразнення у той час, коли він ще не розслабився після попереднього скорочення, можна спостерігати підвищення скорочення або сумацію. Розвинена при цьому напруга буде вищою, ніж при одинокому скороченні.

м'язовий скорочення механічний

5. Ізотонічне та ізометричне скорочення

Розповсюдження потенціалу дії за м'язовим волокном активізує його скорочувальний апарат, внаслідок чого волокно скорочується. Залежно від умов, за яких відбувається скорочення, розрізнюють два його типи: ізотонічне та ізометричне скорочення.

І з о т о н і ч н и м називають таке скорочення м'язу, за якого його волокна скорочуються, а напруга залишається постійною. Прикладом є вільне підняття м'язом важкого тіла, що зумовлює його поступову напругу (рис. 6.).

Рис. 6. Ізотонічне скорочення.

І з о м е т р и ч н и м називається таке скорочення, за якого м'яз скоротитися не може, наприклад, якщо обидва його кінці нерухомо закріплені. В цьому випадку довжина м'язових волокон залишається незмінною, але напруга зростає (рис. 7.).

Рис. 7. Ізометричне скорочення.

Природні скорочення м'язів ніколи не бувають чисто ізотонічним або ізометричним через те, що м'язи, піднімаючи вантаж (наприклад, згинаючи кінцівку у суглобі), скорочуються і разом з тим змінюють свою напругу. При виконанні роботи з переміщення вантажу м'яз звичайно скорочується спочатку ізометрично, потім - ізотонічно. Максимальний коефіцієнт корисної дії при ізотонічних скороченнях дорівнює приблизно 25 %. М'язи-згиначі типа двоголового м'язу плеча скорочуються ізотонічно, тобто зменшуються у довжині, а чотирьохголовий м'яз стегна напружується і скорочується в ізометричному режимі.

Співвідношення між швидкістю скорочення м'яза і силою (навантаженням). При ізотонічному скороченні м'яз коротшає тим повільніше, чим більше навантаження. Ненавантажений м'яз коротшає з максимальною швидкістю, що залежить від типу м'язових волокон. Наприклад, кравецький м'яз жаби скорочується зі швидкістю всього лише 0,2 м/с (приблизно, 10 довжин м'яза в 1с). М'язи руки людини, які набагато довші, коротшають зі швидкістю 8 м/с. Швидко скорочуючись, м'яз розвиває меншу силу, ніж при повільному скороченні або після попереднього розтягування. Цим пояснюється той загальновідомий факт, що швидкі рухи можливі, якщо не потрібна велика сила, тобто коли м'язи не навантажені (вільно рухаються) і, навпаки, максимальна м'язова сила вимагає повільних рухів, наприклад, при пересуванні великих предметів або підйомі штанги. Велику вагу можна підняти або зіштовхнути з місця тільки дуже повільно. Це цілком сумісне зі здатністю людини довільно змінювати швидкість м'язового скорочення.

Висновок

1. Завдяки теорії та методиці навчання руховим діям людини забезпечуються раціональні методи рухового виховання населення, створюються міцні наукові основи сучасної системи підготовки студентівспортсменів високої кваліфікації. Кожний вид спорту має цілі комплекси рухових вправ, котрі мають спеціальну рухову спрямованість.

2. Біомеханічний аналіз рухової діяльності є важливою передумовою раціоналізації процесу навчання рухів у руховій культурі та спорті. Все, про що йшлося - всього лише схема навчання руховим діям, яка побудована з урахуванням закономірностей засвоєння учбового матеріалу. Успіх залежить від цілеспрямованої діяльності, оптимізованої по багатьом характеристикам (пізнавальна, комунікативна, інформаційна, оціночна та ін.).

3. Сучасні уявлення про механізми м'язового скорочення і механічної роботи м'язів дозволяють стверджувати, що найважливішим у розвитку рухових якостей, як основи рухової підготовки є біомеханічні властивості м'язів (скорочуваність та розтягнення, жорсткість (пружність), міцність, в'язкість, релаксація) та комплексний прояв. Тому і сам розподіл рухових якостей на окремі компоненти є умовним і необхідний для їх кращого вивчення і застосування рухових вправ певної цільової спрямованості.

4. Перші наробки з понятійного апарату фізичної (рухової) підготовки, фізичних (рухових) якостей з'явилися в працях Ж Демені 100 років назад.

Починаючи з робіт: М.О. Бернштейна (1947), В.М. Дьячкова (1960), З.І. Кузнецової (1967), В.М. Зациорського (1970, 2009), О.О.) Гужаловського (1978), В.Ф. Ломейко (1980) О.О. Тер-Ованесяна (1986) А.М. Лапутина (1986) - якості як різновид моторики називають руховими. В. М.Зациорський заради цього навіть тричі перевидав свій посібник.

Тому сьогодні настав час і фізичну підготовку називати руховою підготовкою, а доповнення до понятійного апарату до вище викладеного виглядає наступним чином:

Рухові якості - це окремі, якісно різні боки моторики людини, котрі виявляються нею в одних і тих самих біомеханічних характеристиках, мають один і той самий вимірювач та мають схожі анатомічні, біологічні та психічні механізми забезпечення та реалізації.

Рухова (а не фізична) вправа - це основний засіб рухового (а не фізичного) виховання - комплекс рухових дій, спрямованих на розв'язання певних окремих завдань фізичного виховання, рухової реабілітації або прикладної професіональної рухової дидактики, спортивного тренування, виконуваних за суворої регламентації гравітаційних взаємодій організму людини, зокрема біомеханічних характеристик її рухів, зовнішніх умов з урахуванням геометрії мас її тіла статевих та вікових особливостей і загального стану її організму.

Рухова (а не фізична) культура - частина загальнолюдської культури, найважливішими цінностями котрої є здоров'я, фізична й духовна досконалість особистості. Рухова (а не фізична) підготовка - специфічна форма організації процесу гравітаційного тренування, метою котрого є таке використання педагогічних засобів, що дозволяє спортсменам досягти заданого рівня розвитку своїх рухових (фізичних) якостей. Рухове (а не фізичне) виховання - спеціально організований активний пізнавальний процес, що характеризується двосторонньою взаємопов'язаною діяльністю педагога (тренера) та учня (спортсмена) з передачі та засвоєння комплексу знань, рухових навичок та умінь, спрямований на зміцнення здоров'я людини, підготовку її до праці, професійної діяльності у нерозривному зв'язку з моральними, етичними та соціально патріотичними прагненнями суспільства й держави.

Використана література

1. Аруин А. С. Биомеханические свойства скелетных мышц и сухожилий / А. С. Аруин, В. М. Зациорский.

- М. : ГЦОЛИФК, 1980. - 64 с.

2. Архипов О. А. Біомеханічний аналіз : [навчальний посібник, 2-ге вид]. / О.А. Архипов. - К. : НПУ ім. М.

П. Драгоманова, 2014. - 242с.

3. Архипов О. А. Біомеханічні технології у фізичній підготовці студентів. Монографія / О. А. Архипов. -

Київ : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. - 520 с.

4. Бальсевич В. К. Физическая активность человека / В. К. Бальсевич, В. А. Запорожанов. - К. : Здоров'я,

1987. - 224 с.

5. Бернштейн Н. А. О построении движений / Н. А. Бернштейн. - М. : Медиздат, 1947. - 436 с.

6. Бернштейн Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности / Н. А. Бернштейн. - М. :

Медицина, 1966. - 349 с..

7. Биомеханические основы выносливости / [Зациорский В. М. и др.] - М. : Физкультура й спорт, 1982. -С.79-108.

Размещено на Allbest.ru