Проблема наукової класифікації homo sapience

Інтелект є головною властивістю людини, як і будь-якої живої істоти. Він є інструментом пізнання світу і сам виступає об'єктом досліджень, як у загальному гуманітарному, так і в технічному аспекті для створення інтелектуальних мислячих машин і синтезу повноцінного штучного інтелекту (ШІ).

Особливо проблема розуміння інтелекту посилюється останнім часом у зв'язку з бурхливим розвитком цивілізації й ростом її можливостей, які як породжують нові перспективи, так і представляють загрозу існуванню людей і цивілізації в цілому.

Незважаючи на успішний розвиток науки й успіхи в області створення машинних роботів і безпілотних машин, дослідження в області ШІ показали, що повноцінної завершеної наукової теорії інтелекту дотепер немає, і людство сьогодні не може відповістити на основні запитання, що таке є інтелект і які його основні властивості?

Інакше кажучи, сучасна наука принципово недостатня для повноцінного розуміння інтелекту й здатна моделювати лише окремі найпростіші інтелектуальні функції, такі як зір, слух, нюх, рух, елементарне розуміння тексту, примітивний машинний переклад і т.п. Про повноцінне розуміння як природнього, так і штучного інтелекту зараз не може бути й мови.

Уперше це мужньо визнав в 1956 р. батько ТТТТ Дж. Маккарті: «проблема полягає в тому, що поки ми не можемо в цілому визначити, які обчислювальні процедури ми прагнемо називати інтелектуальними. Ми розуміємо деякі механізми інтелекту й не розуміємо інші. Тому під інтелектом у межах цієї науки розуміється тільки обчислювальна складова здатності досягати цілей у світі» [1].

У результаті багатьох дискусій згідно з гіпотезою Дж. Серла в 1980 р. про принципову єдність усякого інтелекту, дослідження й розробки в цій області були остаточно поділені на два напрямки [2]:

- Сильний (загальний) інтелект, подібний людському, формалізація якого відкладається на майбутнє.

- Слабкий (частковий, машинний) інтелект, що реалізує окремі інтелектуальні функції людини, які допускають реалізацію вже зараз.

Однак, цей поділ породив іншу невизначеність, які із множинних функцій людини випливає вважати інтелектуальними? Зокрема, вона дозволила помилково вважати інтелектуальними звичайні алгоритмічні умовні розгалуження як схожі на розумну поведінку.

Тому без повноцінного науково обґрунтованого формального визначення інтелекту всякі дослідження й розробки в цій області й навіть використання терміна «інтелект» у науковому змісті завжди залишаться нелегітимними згідно з вихідними правилами, виробленими самої наукою.

Більше того, це твердження відноситься до всякого наукового пізнання й до науки в цілому, як продуктам винятково інтелектуальної діяльності. Таким чином, інтелект і його формалізація сьогодні є найважливішою загальнонауковою й загальнолюдською проблемою [3-6].

Як показано в [7], головною причиною цієї проблеми є недостатній рівень узагальнення (абстрагування) сучасних вихідних наукових положень (аксіом, догм), що не дозволяють вивести єдине адекватне наукове поняття інтелекту (рис. 1), замість якого вимушено застосовується безліч різноманітних наближених понять.

Природно, що для вирішення таких проблем слід підвищувати ступінь абстрагування понять до досягнення шуканого поняття й вихідних понять, з яких воно виводиться; це називається універсалізацією поняття.

В [3-8] послідовно розроблені мета-концепція й методологічні основи універсалізації (рис. 2), що дозволили створити внутрішньо (сама із собою) і зовні (із всесвітом) несуперечливу універсальну систему понять - Універсальну Модель, яка зняла перешкоди по об'єднанню понять і дозволила вивести універсальний концептуальний формалізм інтелекту, що включає його поняття, визначення і властивості [9-10].

Реалізація такого формалізму пов'язана з багатьма іншими невирішеними теоретичними й практичними проблемами й вимагає продовження багатьох фундаментальних і прикладних досліджень і розробок, але вже зараз дозволяє зробити багато важливих висновків:

1. Інтелект є природня властивість всесвіту, що повністю пізнавана й формалізуєма, як і всяке всесвітнє явище.

2. Інтелект походить із вищих властивостей всесвіту (макрокосм) і успадковує їх з утворенням віртуальних копій (мікрокосмів) у різних місцях макрокосму.

3. Інтелект має єдиний універсальний формалізм для всього живого світу незалежно від його походження й матеріальної реалізації.

4. Інтелект людини є однією з реалізацій універсального формалізму й також цілком пізнаваний, як і будь-яке живе явище.

5. Штучний інтелект повинен мати такий же універсальний формалізм як єдино дозволений властивостями всесвіту.

6. Універсальний формалізм розширює базу подальших досліджень інтелекту й дозволяє одержувати нові результати за допомогою спільного аналізу різних його реалізацій і вихідних всесвітніх властивостей як першоджерела.

7. Універсальний формалізм стає єдиним загальним стандартом інтелекту замість людини, що була таким стандартом як вищим біологічним видом сучасного живого світу у відсутності універсального формалізму.

8. Людина сама стає об'єктом дослідження щодо єдиного загального стандарту інтелекту.

9. Універсальний формалізм повністю легітимує наукові дослідження й розробки інтелекту у всіх його аспектах.

Постановка проблеми. Перехід стандарту інтелекту від людини на універсальний формалізм (пп. 7-8) відкриває можливість об'єктивної оцінки інтелекту людини як біологічного виду, що є невирішеною фундаментальною проблемою.

Дана робота є піонерською по даній проблемі, якій історично передують наступні різноманітні погляди на походження й властивості людину як біологічного виду.

Старий Заповіт епічно описує людину як штучне утворення з праху, в яке вдихнули душу, зіпсовану потім пізнанням добра й зла через заборонний плід. Дарвінізм припускає розвиток живого світу через мутації й природний добір до рівня людини на його вершині [11]. Сучасна наука конкретизує цей процес від неживої природи до класифікації людини аж до людини розумного (homo sapience) залежно від обсягу й складності мозку як головного органа [12-13]. В останні роки з'ясований загальний генетичний код homo sapience, який, однак, не скоро може бути семантично розшифрований внаслідок втрати факторів, що вплинули на його виникнення [14].

Метою статті є універсалізація поняття homo sapience як найвищого відомого інтелектуального виду людину в науковій таксономії живого світу, що має велике значення для більш глибокого розуміння властивостей людини, як у гуманітарному, так і в технічному аспекті.

Універсалізація припускає наш всесвіт єдиним цілим, що походить із невидимого абстрактного строго формального світу (АС) абстрактів (категорій, понять, концептів) у формі всесвітньої абстрактної «піраміди» (ВАП), вбудованих у видимий хаотичний реальний світ (РС) явищ (рис. 1).

Гіпотетично АС походить із єдиної вихідної всесвітньої аксіоми приблизно у формі Гармона, що породжує всю систему всесвітніх понять ВАП. Таке загальне уявлення радикально міняє існуючі системи знань принциповою можливістю урахування всіх понять, що діють на явища, як намагається робити всяка жива істота, оскільки невраховані фактори дестабілізують стан суб'єктів.

Інтелект є природнім наслідком будови всесвіту [7]. Як і всесвіт, він діє під загальним керуванням понадзакону загальної гармонії, який прагне знайти й установити всілякі зв 'язки всього з усім, граничним станом чого є Гармон [8].

Для цього інтелект послідовно долає основні внутрішні розподіли всесвіту за допомогою віртуалізації, яка перевищує звичайні штатні можливості всесвіту [9-10]. Віртуалізація виконується в спеціальнім явищі-віртуалізаторі, роль якого відіграє мозок живої істоти, що копіює навколишнє середовище (рис. 3).

В інтелектуальному віртуалізаторі безупинно відбуваються три спільні основні віртуалізації всесвітніх розподілів:

- абстрактна віртуалізація - виявляє й копіює у віртуалізатор поняття середовища;

- часова віртуалізація - з'єднує середовище в єдине ціле на деякому інтервалі часу від минулого через поточне сьогодення в майбутнє;

- гармонійна віртуалізація - перебирає можливі стані гармонізації й вибирає найкращий з них.

Абстрактна віртуалізація припускає дві основні логічні дії - індукція й дедукція, виконувані на копії середовища у віртуалізаторі (рис. 4).

наукова класифікація homo sapience

Індукція узагальнює середовище й виводить більш високі абстрактні поняття згідно із механізмами узагальнення (рис. 4а, dog-методологія). Дедукція комбінує виявлені поняття й виводить із вищих більш низькі похідні поняття (рис. 4б, god-методологія). Ці дії відбуваються спільно по всьому просторі понять середовища в обох напрямках (рис. 4в, god/dog-методологія) і послідовно нарощують погоджену між собою й із середовищем систему суб'єктивних понять - квазіуниверсум, що наближається до абсолютної системи понять середовища і дозволяє погодити (гармонізувати) з нею живу істоту [7].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

У результаті мозок живих істот одержав дві симетричні спеціалізовані частини - півкулі (рис. 5), що здійснюють безперервну спільну індукцію й дедукцію інформації, відповідно, у яких утворюються два зустрічні взаємодіючі потоки обробки знань (рис. 6):

- Інформація - факти - індукція - індуковані суб'єктивні поняття.

- Дедукція - дедуктивні суб'єктивні поняття - співставлення дедуктивних і індуктивних понять із фактами - дізнання.

Співставлення зустрічних потоків 1) закріплює знання у випадку збігу потоків або 2) стають джерелом дізнання у випадку розбіжності.

Факти є суб'єктивна копія вихідної інформації середовища, релевантна цілям живої істоти. Вони узагальнюються індукцією в систему штучних суб'єктивних індуктивних понять до приблизного досягнення якихось проміжних понять (квазіаксіом). Зворотна дедукція із квазіаксіом до реального рівня середовища породжує похідну систему суб'єктивних дедуктивних понять, яка звичайно перевищує попередню індуктивну систему, розбіжність між якими й з фактами є джерелом додаткового пізнання (дізнання) середовища до стану повного збігу.

До абсолютної додаються часова й гармонійна віртуалізації, що формують мінімальний цикл мислення. Насправді понадзакон гармонії породжує безліч вторинних механізмів пізнання, розгляд яких виходить за межі даної теми.

У результаті у свідомості живої істоти формується відносно стійкий квазіуніверсум знань, що дозволяє нівелювати руйнуючі впливи навколишнього середовища. Внаслідок каузального виникнення він є не копією, а скоріше ілюзією середовища, яке завжди може змінитися під впливом нових знань і не гарантує надійного існування суб'єкта.

Універсальна гармонійна часова класифікація явищ. Згідно понадзакону всесвітньої гармонізації всі явища всіляко прагнуть збільшити свою зв'язність (гармонію), яка включає внутрішні й зовнішні зв'язки, а також зв'язки між ними [7]. Залежно від станів такої зв'язності по осі часу послідовно виникають наступні класи всесвітніх явищ (рис. 7, табл. 1.).

Віртуальними вважаються зв'язки, які долають існуючий реальний поділ часу на минуле, сьогодення й майбутнє опосередковано через копії цих зв'язків у поточнім сьогоденні явищ за допомогою запам'ятовування й прогнозування. Такі зв'язки передають копії явищ із минулого й майбутнього в поточне сьогодення через виникаючий на обмеженому інтервалі віртуальний канал часу (ВКЧ), який може утворюватися в явищах вищих класів (табл. 1., стовпець 4).

Рис. 7. Послідовність класів всесвітніх явищ залежно від внутрішнього розвитку й взаємної зв'язності внутрішніх і зовнішніх зв'язків