Загальна характеристика типів Щетинкощелепні, Фороніди, Моховатки

Нервова система розвинена добре. Вона складається з непарного церебрального (головного) ганглію, або мозку, розташованого на дорзальній стороні голови, пари вестибулярних гангліїв, розташованих поблизу мозку, пари дрібніших глоткових гангліїв і непарного великого черевного ганглію, який міститься в тулубному відділі; усі ганглії з'єднані конективами. Від гангліїв відходять нервові волокна до всіх органів.

Органи чуття представлені очима і так званою миготливою петлею. Очі розташовані на спинній стороні голови позаду мозку, вони складаються з п'яти пігментованих бокалів, розташованих у такий спосіб, що стрілки сприймають зображення не тільки зі спинної, але й з черевної та бічних сторін. Оскільки їх тіло прозоре, поле зору в них становить 360°.

Миготлива петля має вигляд двох валків, що замкнені у вигляді зовнішнього та внутрішнього кілець. Петля розташована звичайно позаду очей і тільки в небагатьох родів - перед ними. Зовнішній валок у всіх щетинкощелепних вкритий вібруючими війками, тонка будова внутрішнього кільця різна в представників різних родів і в частини з них бере участь у процесі запліднення, про що йдеться далі. Основна функція миготливої петлі у всіх щетинкощелепних сенсорно-моторна, подібна до функцій бічної лінії в риб. Цим органом морські стрілки сприймають коливання води - сигнал, що йде від об'єктів живлення або особин того самого виду в період розмноження.

Щетинкощелепні - гермафродити і мають досить складну статеву систему. Жіночий статевий апарат міститься в задній частині тулубного відділу і складається з пари яєчників, розташованих по боках кишечника. До них прилягають сім'яні канальці, що виконують функцію сім'яприймачів; вони відкриваються назовні на бічних стінках тіла, біля статевих сосочків.

Кінець канальця, що обернений до яєчника, замкнений сліпо; існує думка, що зв'язок з яєчником з'являється лише в період розмноження.

Чоловічий статевий апарат міститься в хвостовому відділі. До нього належать пара сім'яників, розташованих позаду тулубно -хвостової перетинки по боках тіла, та сім'яні мішечки, що виступають по боках тіла. Форма та місце їх знаходження варіюють у різних видів. Сперматозоїди на різних стадіях зрілості виходять у порожнину тіла, звідки після дозрівання по вивідній протоці надходять у сім'яні мішечки, де з'єднуються клейким секретом в сперматофор.

Подальша доля сперматофора не однакова у представників різних груп, але у всіх щетинкощелепних запліднення внутрішнє. У нектонних форм (найкраще цей процес вивчено для стрілок родини Sagittidae) сперматофор (внаслідок різкого руху хвостового відділу) звільняється з сім'яного мішечка через розрив його стінки і потрапляє на хвостовий плавець, який обгортає сперматофор. Відсутність м'язів у плавцях наводить на думку про те, що обгортання відбувається через виділення з сперматофору клейкої речовини.

Обмін сперматофорами між двома стрілками відбувається при паруванні, коли вони розміщуються так, що хвостові плавці однієї особини торкаються задніх бічних плавців іншої. При цьому сперматофор однієї стрілки перекладається на бічний плавець іншої, після чого край цього плавця також загинається навколо нього. Звідси сперматозоїди потрапляють до сім'яприймачів.

У видів родини SpadeШdae, що ведуть придонний спосіб життя (наприклад, у SpadeПa cephaloptera), у русі сперматозоїдів беруть участь клітини внутрішнього кільця миготливої петлі. Вони виділяють секрет, що надходить у кільцеву борозенку між зовнішнім та внутрішнім кільцями і далі стікає по середній лінії тіла до рівня тулубно -хвостової перетинки. Тут потік роздвоюється і прямує до отворів сім'яприймачів, де збирається у великій кількості, заходячи і в середину останніх. Під час копуляції дві особини з'єднуються між собою. Вони швидко рухаються подібно ножицям, і при цьому сперматофор однієї особини потрапляє на спинну сторону тулуба другої нижче миготливої петлі. Сперматофор руйнується в хвостовій частині, сперматозоїди виходять з нього і потрапляють на потік секрету, який несе їх до отворів сім'яприймачів. Якщо сперматофор потрапляє в інше місце тулуба, у тому числі і в середину петлі, він гине.

У всіх щетинкощелепних можливе самозапліднення. Запліднені яйця активно проходять через епітелій яєчника і далі, прориваючи стінку тіла, виходять біля статевого сосочка назовні.

Яйця відкладаються по одному, або склеюються клейким секретом, що виділяється клітинами статевого сосочка в грона; в обох випадках вони прикріплюються до підводних предметів за допомогою того самого клейкого секрету. У холодноводних видів родини Eukrohniidae розвиток яєць відбувається в спеціальній сумці.

Через два дні після початку розвитку з яєць виходять молоді особини, схожі на дорослих. Вони живляться виключно дрібною їжею - бактеріями, одноклітинними водоростями тощо, поки в них не з'являться щетинки та зубчики ловильного апарату.

Морські стрілки відіграють суттєву роль у харчових ланцюгах морів та океанів. У період масового розмноження вони можуть бути конкурентами молоді планктоноїдних зграйних риб, проте дорослі щетинкощелепні в певні періоди становлять домінуючу їжу таких цінних промислових риб, як лососеві, оселедцеві та тріскові.

Отже, щетинкощелепні поєднують у собі просто побудоване тіло та високоспеціалізовані тканини. У них немає дихальної, кровоносної і видільної систем та статевих проток; травна система у них представлена прямою кишкою без будь-яких додаткових залоз. Водночас стрілки мають поперечно-смугасту мускулатуру, подібну до мускулатури комах, багатошаровий покривний епітелій, схожий на такий у хребетних. В їхніх плавцях є еластоїдин, властивий рибам та круглоротим; вони мають високорозвинену нервову систему.

Тип Фороніди

Клас Покритороті - невелика частина (близько 50 видів) виключно прісноводних моховаток, які поширені по всій Земній кулі. Вони утворюють мономорфні колонії різноманітної будови, що ведуть, як правило, прикріплений спосіб життя, і лише небагато з них здатні повільно рухатись, як наприклад, дуже поширена CristateПa mucedo. Виняток становлять два види роду Monobryozoon, які ведуть поодинокий спосіб життя.

Покритороті моховатки - мешканці як проточних, так і стоячих водойм, їх знаходять у великих річках, річечках, глибоких озерах, як наприклад Байкал, ставках, канавах тощо. Їхні колонії оселюються на різних ґрунтах, у тому числі замулених, на нижній стороні листя та стеблах водяних рослин; вони обростають каміння, різні предмети, що затонули, гідротехнічні споруди. Деякі види, зокрема з роду PlumateПa, досить витривалі до забруднення.

Прісноводні моховатки відіграють певну роль у самоочищенні води, але, з іншого боку, як вагомий компонент обростання суден і різних гідротехнічних споруд, вони можуть приносити великі збитки. Особливу загрозу, в тому числі і в Україні, становлять моховатки, наприклад Plumat ella fungosa, для водопостачання: після загибелі колоній їхні частинки та статобласти засмічують водопровідну мережу.

Клас Голороті моховатки - в переважній більшості морські мешканці, і лише представники трьох родів живуть у солоноватих та прісних водоймах, їхні колонії, як і в представників попереднього класу, мають різноманітну форму, можуть стелитися по субстрату, обростати різні предмети або бути дерево- чи кущоподібними, але, на відміну від покриторотих моховаток, до їх складу входять зооїди різної форми і призначення, тобто колонії в них поліморфні.

Основу колоній становлять звичайні годуючі зооїди, або аутозоїди. Поряд з ними в колоніях є видозмінені зооїди: авікулярії, віброкулярії, кенозоїди, що виконують різноманітні функції.

Авікулярії виконують функцію захисту колонії від ворогів. Зовні авікулярії нагадують голову птаха (звідси і назва: лат. avis - птах). Цистид у них витягується в нерухомий відросток, до якого при скороченні спеціальних м'язів кріпиться особливий рухомий відросток - «дзьоб», яким авікулярії захоплюють здобич.

Різновидністю авікулярій є віброкулярії, що мають особливий довгий рухливий придаток, який за допомогою спеціальних м'язів робить вібруючі рухи, відганяючи від колонії ворогів та змітаючи з її поверхні сторонні частинки.

Кенозоїди - це трубчасті або пластинчасті особини, вкриті хітиновою кутикулою, яка зазвичай просякнута карбонатом кальцію. У колонії кенозоїди виконують механічні функції: опорну (еталони) або прикріплюючи (кореневі трубки, або пластинки, за допомогою яких колонія прикріплюється до субстрату).

Крім особин, що активно захищають колонію, у багатьох видів є утвори пасивного захисту - різні вирости зовнішньої стінки: шипи, колючки тощо. У деяких форм вони вкривають усю колонію, роблячи її неприступною.

Голороті поширені в усіх морях і особливо тропічної та субтропічної зон. Мешкають вони на різних глибинах, від припливно-відпливної смуги до глибини близько 6 тис. м. Вони віддають перевагу твердим ґрунтам, скелям, камінню та черепашняку, і лише небагато видів оселюються на м'яких піщано-мулистих ґрунтах. Досить часто їх знаходять на водоростах, трубках сидячих поліхет, черепашках молюсків. Колонії дуже різноманітні за формою, як і колонії покриторотих, але ця різноманітність ще збільшується завдяки поліморфізму зооїдів і химерності їх розташування.

Г олороті моховатки, особливо форми, що не мають вапнякових стінок, відіграють певну роль у житті моря як корм для риб, птахів, морських їжаків, голотурій, поліхет. Особливо цінним кормом для мальків риб є личинки моховаток.

Практичне значення голоротих, як і покриторотих, зумовлене їх участю в обростанні суден та різноманітних підводних споруд, у тому числі морських водозаборів. Водночас голороті моховатки, поряд із форамініферами, слугують характерними керівними формами для визначення віку тих чи інших відкладів при пошуках корисних копалин. Моховатки є однією з постійних груп тварин, які беруть участь у побудові рифогенних утворів.

До класу Gymnolaemata належать три ряди, основною діагностичною ознакою яких є будова отвору в стінці зооїда, через який втягується та випинається поліпід. Цей отвір у старій літературі часто називали ротовим, що і знайшло відображення в латинських назвах рядів (лат. stoma - рот).

Ряд Круторогі (Cyclostomata) - колонії круторогих складаються з зооїдів, що мають вигляд циліндричних або сплющених трубок, які ростуть поодинокими рядами або зібрані в прості чи розгалужені пластинки, які стелються по субстрату; часто колонії стовбуро- або кущоподібні. В аутозооїдів передній кінець затягнутий мембраною, у центрі якої міститься термінальна пора, через яку рухається поліпід. Характерною ознакою представників ряду є наявність у них особливого органа - перетинчастого мішка, в який втягується поліпід. Мішок заповнений целомічною рідиною; він відіграє роль гідростатичного апарату при виштовхуванні поліпіда назовні.

Ряд Гребінчастороті (Ctenostomata). Колонії мають різноманітну форму; вони прямостоячі або кіркоподібні, але відрізняються від колоній інших голоротих відсутністю в стінках їх зооїдів вуглекислого кальцію. Хітинова кутикула може бути шкірястою, товстою чи прозорою, тонкою або драглистою. Форма окремих зооїдів у цілому мішкоподібна, видовжена чи округла. Зооїди відбруньковуються на еталоні безсистемно, попарно або у вигляді пучків. Назва ряду пов'язана з наявністю в передній третині тіла поліпіда особливого комірця (колара), що є складчастою хітиноїдною мембраною. У розправленому стані комірець огортає основу поліпіда, і при його втягуванні комірець втягується не весь, а частина, що залишається назовні, нагадує гребінець.

Ряд Губороті (Cheilostomata). Колонії губоротих та окремі зооїди відзначаються надзвичайно різноманітною формою, а зооїди - найвищим ступенем поліморфізму серед моховаток. Саме в них є всі типи видозмінених зооїдів. Кенозоїди представлені коренеподібними трубками, що закінчуються розширеними розгалуженими пластинками, якими колонія прикріплюється до субстрату, або м'якими, заповненими рідиною трубками, що, проникаючи у м'який ґрунт, закріплюються там і підтримують верхню крону із зооїдів. У деяких видів в кенозоїдах накопичуються поживні речовини тощо.

Головною діагностичною ознакою губоротих є наявність губоподібної кришечки, або оперкулума, що закриває за допомогою спеціальних м'язів отвір зооїда при втягнутому поліпіді. Відкривання отвору відбувається простим виштовхуванням оперкулума при випинанні поліпіда.

Отже, ми розглянули особливості будови та життєдіяльності типів Щетинкощелепні (Сhaetognatha), Фороніди (РИогопМа) та Моховатки

Размещено на Allbest.ru