Індивідуальний розвиток, конституція та екстер’єр тварин

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Навчально-науковий інститут бізнесу і менеджменту

Реферат

на тему: «Індивідуальний розвиток, конституція та екстер'єр тварин»

Виконала: Студентка групи МН-19-2Б

Сергієва Валерія

Перевірила: Ткачова І.В

Харків 2019

Зміст

1. Індивідуальний розвиток сільськогосподарських тварин

1.1 Історія та загальні терміни

1.2 Внутрішньоутробний період розвитку

1.3 Післяутробний період розвитку

2. Конституція сільськогосподарських тварин

3. Екстер'єр сільськогосподарських тварин

Список використаної літератури

1. Індивідуальний розвиток сільськогосподарських тварин

1.1 Історія та загальні терміни

У 1866 р. німецький учений Е. Геккель обґрунтував і сформулював так званий біогенетичний закон і ввів у біологію терміни онтогенез та філогенез. Термін онтогенез означає індивідуальний розвиток особин, філогенез -- історичний розвиток виду. Ці процеси взаємопов'язані.

Професор К.Б. Свечин в індивідуальному розвитку розрізняє два основних процеси: ріст і диференціювання. Ріст -- це збільшення маси клітин організму, його тканин та органів, їхніх лінійних і об'ємних розмірів, яке відбувається головним чином за рахунок кількісних змін живої речовини внаслідок новоутворень. Диференціювання -- це виникнення в процесі розвитку організму біохімічних, морфологічних та функціональних відмінностей між клітинами, тканинами й органами.

Індивідуальний розвиток тварин охоплює всі зміни у процесі росту, диференціювання, спеціалізації, інтеграції тощо, які в різні періоди відбуваються з неоднаковою інтенсивністю. Вони пов'язані між собою і мають свої особливості. Молоді тварини розвиваються у результаті переважання процесів асиміляції над процесами дисиміляції. В зрілому організмі нових клітин утворюється стільки, скільки й розпадається, у старих же тварин процеси відновлення поступаються розпаду.

Кількісні та якісні зміни в різні періоди розвитку організму зумовлені еволюційно і відбуваються за постійної взаємодії спадкової основи (генотипу) та умов зовнішнього середовища. В процесі індивідуального розвитку спостерігається певна періодичність, про що свідчать різна швидкість росту органів і тканин тіла, періодичність та ритмічність реакцій організму на закономірні зміни у зовнішньому середовищі.

Індивідуальний розвиток тварин поділяють на два основних періоди:

· внутрішньоутробний (ембріональний)

· післяутробний (постембріональний)

1.2 Внутрішньоутробний період розвитку

Період внутрішньоутробного розвитку організму починається з моменту запліднення яйцеклітини й утворення зиготи і закінчується народженням особини.

Він має три підперіоди: зародковий, передплідний , плідний.

У зародковий підперіод поділяється зигота, формуються основні органи і тканини, утворюється зародок.

У передплідний підперіод інтенсифікується процес диференціювання і формуються основні морфологічні породні ознаки.

У плідний підперіод інтенсивно збільшується маса тіла, відбуваються фізіологічні та морфологічні зміни, завершується диференціювання тканин і органів, утворюється плід.

У процесі онтогенезу інтенсивність росту живої маси тварин у різні періоди неоднакова -- в ембріональний вона набагато більша, ніж у постембріональний.

Тривалість підперіодів і періоду ембріонального розвитку зумовлена спадково й у різних сільськогосподарських тварин значно варіює. Наприклад, у верблюдиць вагітність у середньому триває 390 днів, ослиць -- 360, кобил -- 340, великої рогатої худоби -- 280, овець і кіз -- 150, свиней -- 115, кролиць -- 30 днів.

Тривалість внутрішньоутробного розвитку може коливатися в невеликих межах і залежить від породи, умов годівлі й утримання самок, вгодованості та стану їхнього здоров'я.

Спадково зумовлена також величина живої маси новонароджених. Так, лоша важить 40 -- 60 кг, теля -- 25 -- 40, ягня -- 3 -- 5, порося -- 1 -- 1,5 кг, кроленя -- 45 -- 55 г. Жива маса залежить від виду, породи, статі, умов годівлі та живої маси матері у період вагітності.

Самці при народженні важчі, ніж самки, на 10 -- 20 %.

1.3 Післяутробний період розвитку

Післяутробний (постембріональний) період триває від народження тварини до кінця її життя.

Він поділяється на п'ять підперіодів: новонародженості, молочний, статевого дозрівання, господарської зрілості й старіння.

1. Підперіод новонародженості починається з переходу від внутрішньоутробного до післяутробного розвитку. В цей час відбуваються адаптація (пристосування) організму новонародженого до нових умов існування, становлення функцій кровотворення, терморегуляції, сечовиділення, змінюється характер дихання та інших функцій організму. Під дією зовнішніх чинників виробляються умовні рефлекси. Підперіод новонародженості триває 1,5 -- 2 тижні. У цей час основним кормом є спочатку молозиво, а потім молоко матері.

2. Молочний підперіод триває кілька місяців -- до відлучення молодняку від матерів або припинення випоювання йому молока: для поросят -- до 2 міс, ягнят -- 3,5 -- 4, телят -- 5 -- 6, лошат -- 6 -- 8 міс. У цей час тварин поступово привчають до поїдання рослинних кормів, що сприяє посиленому розвитку органів травної системи.

3. Підперіод статевого дозрівання триває доти, поки тварини не стануть здатними до розмноження, тобто коли досягнуть статевої зрілості. Вік настання статевої зрілості та першого парування наведено на с.39 - 40.

4. Підперіод господарської зрілості охоплює час виробничого використання тварин, розквіту їхньої функціональної діяльності, максимальної продуктивності та відтворної здатності. Він настає у свиней у 2 - 3 роки, овець і кіз -- 2 - 4, великої рогатої худоби -- 5 -- 6, коней -- у 6 -- 7 років. Тривалість цього підперіоду залежить від умов годівлі, догляду, утримання та викорис тання тварин.

5. Підперіод старіння характеризується зниженням інтенсивності обміну речовин, відтворної здатності, продуктивності, поступовим згасанням функціональної діяльності організму. В період старіння утримання тварин стає збитковим і їх вибраковують, тому строк використання останніх коротший, ніж тривалість життя. Так, для свиней він становить 4 -- 5 років (тривалість життя -- 15 -- 20), овець -- 6 -- 8 (10 -- 15), великої рогатої худоби -- 10 -- 12 (20 -- 25), коней -- 18 - 20 (35 - 40 років).

Тривалість життя та використання тварин пов'язані з породними, індивідуальними, продуктивними і племінними якостями, що значною мірою залежать від їхніх спадкових особливостей. При цьому необхідно пам'ятати, що повноцінна збалансована годівля, раціональний режим догляду та утримання сприяють подовженню періоду господарського використання тварин.

сільськогосподарський тварина племінний конституція

2. Конституція сільськогосподарських тварин

Термін «конституція» грецького походження й трапляється в літературі майже дві тисячі років. Під конституцією розуміють загальну будову організму тварин, зумовлену спадковими особливостями його розвитку, внутрішнім взаємозв'язком будови і функцій тканин та органів як єдиної системи, що характеризує напрям продуктивності, обмін речовин, пристосованість до умов життя.

Існує кілька класифікацій типів конституції тварин. Одні вчені взяли за основу морфологічний, другі -- функціональний принцип, треті -- тип нервової діяльності тощо. Найбільшого ж поширення набула класифікація, запропонована професором П.М. Кулешовим, який вивчив співвідношення розвитку органів і тканин залежно від напряму продуктивності тварин, розробив класичні схеми перерізів тіла овець та великої рогатої худоби й визначив чотири типи конституції: грубу, ніжну, щільну, рихлу. У практиці тваринництва описані типи конституції в чистому вигляді трапляються рідко. Найчастіше спостерігається поєднання грубого і ніжного типів із щільним або рихлим. Тому класифікація, розроблена П.М. Кулешовим, була доповнена академіком М.Ф. Івановим та професором Є.А. Богдановим, які запропонували виділяти міцний тип конституції.

Типи конституції:

· груба

· ніжна

· щільна

· рихла

· міцна

Груба конституція характеризується грубим кістяком, товстою шкірою і щільною мускулатурою, жирові відкладення незначні. Цей тип властивий найчастіше тваринам місцевих, аборигенних порід, а також робочій худобі. Продуктивність їх невисока, але вони витривалі, невибагливі, менше хворіють.

Ніжна конституція на противагу грубій характеризується легким, міцним кістяком, тонкою шкірою, покритою м'яким волосом, слабким розвитком підшкірної жирової тканини. До такого типу можуть бути віднесені тонкорунні вівці, верхові коні, молочна худоба. Ці тварини за певних умов виявляють високу продуктивність. Проте вони менш стійкі проти захворювань і більш вибагливі до умов годівлі та утримання.

Щільна конституція властива тваринам із міцним кістяком, щільною шкірою і мускулатурою, недостатньо розвиненою підшкірною жировою тканиною. До цього типу належить переважна більшість тварин універсального та комбінованого напрямів продуктивності. Вони витривалі, добре пристосовуються до нових умов існування.

Рихла (сира) конституція, на відміну від щільної, характеризується масивною будовою тіла, значним розвитком мускулатури і підшкірної жирової тканини, широкотілістю. Такі тварини відзначаються високими відгодівельними якостями і скороспілістю. Цей тип конституції мають переважно худоба спеціалізованого м'ясного напряму продуктивності, коні ваговозних порід, свині сальних порід, вівці м'ясо-вовнових порід.

У практиці тваринництва описані типи конституції в чистому вигляді трапляються рідко. Найчастіше спостерігається поєднання грубого і ніжного типів із щільним або рихлим. Тому класифікація, розроблена П.М. Кулешовим, була доповнена академіком М.Ф. Івановим та професором Є.А. Богдановим, які запропонували виділяти міцний тип конституції. Такі тварини характеризуються пропорційною будовою тіла, добре розвиненим кістяком і мускулатурою, підвищеною життєздатністю. Цей тип конституції бажаний для тварин усіх напрямів продуктивності, особливо для племінних.

Під час вивчення конституційних типів слід також враховувати поведінку і темперамент тварин. Ці питання ґрунтовно розробив видатний учений, академік І.П. Павлов, вивчаючи типи вищої нервової діяльності.

Типи вищою нервової діяльності:

· сильний, урівноважений, жвавий (сангвінічний)

· сильний -- урівноважений -- повільний (флегматичний)

· сильний -- неврівноважений -- невтримний (холеричний) з переважанням збудження над гальмівними процесами

· слабкий (меланхолійний) з переважанням гальмівних процесів над збудженням.

Темперамент тісно пов'язаний із напрямом продуктивності. Практика свідчить, що найбільш бажані тварини врівноваженого жвавого або врівноваженого повільного (спокійного) типу нервової діяльності.

3. Екстер'єр сільськогосподарських тварин

Екстер'єр та методи його оцінювання. Конституцію і пов'язані з нею біологічні та господарські якості сільськогосподарських тварин визначають і оцінюють за екстер'єром та інтер'єром. Під екстер'єром розуміють зовнішні форми будови тіла. Досвідом багатьох століть, але вчення про екстер'єр сформувалося у XVIII ст., коли відбору тварин за екстер'єром почали надавати великого значення.

Оцінювання тварин за екстер'єром дає можливість досить повно охарактеризувати міцність конституції й стан здоров'я, напрям продуктивності, індивідуальні особливості будови тіла, кондиції, придатність до певної технології. Тому під час оцінювання екстер'єру враховують як загальну будову тіла, його гармонійність, так і розвиток окремих частин або статей.

Стать -- це анатомічна ділянка, яка має певні умовні межі на тілі тварини. Для окомірної оцінки необхідно добре знати топографію і правильну будову статей, їхній взаємозв'язок із розвитком внутрішніх органів та продуктивністю тварин.

Оцінюють тварин за екстер'єром у стані нерухомості й у русі, порівнюючи їх з іншими тваринами, а також кращими тваринами породи, застосовуючи три основних способи, що доповнюють один одного:

· окомірний (візуальний) і промацування

· взяття промірів та визначення індексів

· фотографування.

Окомірне оцінювання. Огляд, промацування та описування статей необхідно починати з голови, поступово переходячи до задньої частини тулуба, відмічаючи добре розвинені статі й найбільш значні недоліки (вади). Найважливіші статі, за якими визначають сумарну оцінку екстер'єру, такі: голова, шия, холка, грудна клітка, спина, поперек, крижі, кінцівки, черево, вим'я, зовнішні статеві органи. Кожну з цих статей, у свою чергу, поділяють на низку дрібніших. Поряд із цим необхідно особливу увагу звертати на розвиток кістяка та мускулатури, стан шкірного покриву (товщина шкіри, її еластичність, розвиток підшкірної жирової тканини) і як підсумок -- на гармонійність та пропорційність будови тіла тварини, ступінь вираженості бажаного типу породи. Загальне окомірне оцінювання екстер'єру є найскладнішим і потребує від фахівців великого досвіду й знання екстер'єрних особливостей тварин певних порід. Тому для порівняння окремих особин за екстер'єром загалом, а не тільки за деякими статями в різних країнах для кожного виду тварин і напряму продуктивності розроблено шкали екстер'єрних оцінок, де кожну стать (або групу статей) залежно від її значення оцінюють певною кількістю балів (пунктів).

В Україні прийняті 5- і 100-бальна системи оцінювання екстер'єру. В першому випадку тварину оцінюють за загальним виглядом і розвитком без оцінки конкретних статей. У другому -- кожну стать або групу статей оцінюють певною кількістю балів і за одержаною сумою визначають клас тварин за екстер'єром.

У великої рогатої худоби трапляються, наприклад, такі недоліки (вади): голова важка, груба або легка, ніжна; шия коротка, товста, довга, вузька, не типові для породи; грудна клітка неглибока, вузька, із западинами чи перехватом за лопатками; холка вузька, гостра; спина провисла або горбата; поперек провислий (м'який); крижі звислі, дахоподібні, звужені в сідничних горбах (шилозадість); задні кінцівки шаблисті, передні й задні зближені в суглобах (іксоподібні), слонова постава, слабкий копитний ріг; вим'я недостатньо розвинене, неправильної форми та ін.

Оцінювання за лінійними промірами -- точніший і об'єктивніший метод, що дає можливість порівнювати екстер'єр тварин. Проміри беруть у певних точках тіла мірною палицею, циркулем, стрічкою, на яких є поділки в сантиметрах. Тварину ставлять на твердий рівний майданчик так, щоб передні кінцівки закривали задні, а в разі огляду збоку праві закривали ліві чи навпаки. Голова і шия повинні знаходитися на одній лінії з верхньою частиною тулуба. Під час вимірювання інструментами слід лише доторкатися до тіла тварини, не вдавлюючи їх у нього. Показання на інструментах слід фіксувати, не відриваючи їх від точок вимірювання.

Кількість і перелік промірів залежать від виду, породи, віку тварин, а також мети вимірювання. Під час оцінювання загального розвитку обмежуються невеликою кількістю промірів (3-4), для запису в Державну книгу племінних тварин (ДКПТ) -- 5-12, у разі докладних спеціальних досліджень -- до 70 промірів, причому найбільше їх беруть у великої рогатої худоби, менше -- у коней і ще менше -- у свиней та овець. Щодо племінних тварин, то результати екстер'єрного оцінювання заносять у спеціальні картки для опрацювання їх на електронно-обчислювальних машинах (ЕОМ).

У великої рогатої худоби найчастіше беруть такі проміри: висота в холці, попереку, маклаках, крижах, сідничних горбах -- палицею; коса довжина тулуба -- палицею або стрічкою; довжина таза -- палицею або циркулем; глибина грудей за лопатками -- палицею й обхват -- стрічкою. Крім того, палицею ще вимірюють висоту в спині, ширину грудей за лопатками, ширину таза у маклаках, сідничних горбах, тазостегнових зчленуваннях; циркулем -- розміри голови і таза; стрічкою -- обхват п'ясті та інших частин тулуба тощо.

За абсолютними показниками розмірів тварин або окремих статей можна порівняти їх одну з одною, кращими тваринами такого самого віку, записаними в ДКПТ. Проте проміри, взяті окремо, не дають повного уявлення про гармонійність будови тіла, взаємний розвиток його частин, тому обчислюють індекси (відношення одного проміру до іншого, виражене у відсотках). Проміри беруть не випадкові, а пов'язані між собою анатомічно, які характеризують пропорції розвитку тварин, особливості будови тіла і конституції. Розрізняють індекси прості (відношення одного проміру до іншого) й складні (відношення одного або групи промірів до іншої групи промірів). Наприклад: розтягнутості (відношення косої довжини тулуба до висоти в холці); грудний (ширина грудей до їхньої глибини); збитості (обхват грудей до косої довжини тулуба); костистості (обхват п'ясті до висоти в холці). За індексами можна зробити об'єктивні висновки щодо відмінностей розвитку екстер'єру тварин різних напрямів продуктивності. Проміри також використовують для побудови екстер'єрного профілю (графіка) тварин із метою порівняльного опису особливостей будови тіла окремих груп і типів у межах породи.

Одним із методів додаткового оцінювання екстер'єру є фотографування тварин, яке широко застосовується і дає можливість точніше й повніше зафіксувати їхні характерні особливості. Воно потребує певних навичок та дотримання необхідних умов: тварину ставлять на рівному місці так, щоб фотоапарат знаходився на відстані 6 -- 7 м від тулуба й перпендикулярно до його середини. Краще фотографувати вранці або ввечері, коли сонячні промені освітлюють тварину збоку, добираючи контрастний фон. Особливо це стосується видатних тварин, а також тих, яких записують у ДКПТ.

У разі загального оцінювання екстер'єру звертають увагу не тільки на окремі статі та проміри, а й на другорядні екстер'єрні особливості (масть, відмітини, краніологічні особливості тощо). Забарвлення волосу в більшості випадків є ознакою породної належності тварини. Кількість і розподіл пігментів зумовлюють те чи інше забарвлення шкіри, волосяного покриву, сітківки очей, рогів, копит, у птиці -- пір'я, пуху. Масті бувають прості й складні. Деякі масті та ступінь пігментації певною мірою характеризують міцність конституції й життєздатність тварин. Інтенсивна пігментація часто супроводиться вищою конституційною міцністю, альбіноси ж мають знижену життєздатність.

Поряд із цим за особливостями розвитку екстер'єру визначають кондиції тварин, тобто фізіологічний стан і вгодованість, які найкраще відповідають їх певному господарському призначенню. Кондиції змінюються під впливом умов годівлі, догляду, утримання та використання тварин.

Розрізняють такі типи кондицій: заводська (племінна), виставкова, відгодівельна, робоча й тренувальна.

Екстер'єрне оцінювання, огляд, промацування й вимірювання тварин дають змогу робити висновок про внутрішню будову організму і функції окремих систем та органів лише за зовнішніми формами тварини, тому їх доповнюють вивченням інтер'єру -- внутрішньої будови, біохімічних, фізіологічних і анатомо-гістологічних особливостей організму.

Список використаної літератури

1. Бусенко О.Т., Столюк В.Д., та ін.. « Технологія виробництва продукції тваринництва» Аграрна освіта 2001

2. Вертійчук А.Г. Маценко М.І. «Технологія виробництва продукції тваринництва» 1995

3. Лановська М.Г. , Черненко Р.М., Шатковська Г.Г. , « Тваринництво» Вища школа, 1993.

4. А.П. Калашников, Н.І. Клейменов. Годівля сільськогосподарських тварин. - М. Росагропромиздат, 1988.

5. Макарцев Н.Т. Годівля сільськогосподарських тварин. - Калуга: ГУП В«ОліздатВ», 1999.

6. Георгіївський Н.В. Практикум з тваринництва. - М.: Колос, 1984

7. Арзуманян Е.А. та ін Тваринництво. - М.: Агропромиздат, 1991

8. Кормовиробництво Енциклопедія сучасної України

9. УЦР

10. Мурусідзе Д.М., Левін А.Б. Технологія виробництва продукції тваринництва.

11. Волоська В. В. Ефективність виробничої діяльності фермерських господарств В. В. Волоська Агроінком. - 2010.

12. Алещенко М. Подільська державна аграрно-технічна академія Кам.-Под.-Тернопіль, 2004

13. https://buklib.net/books

14. Гайдуцький П.І., Лобас М.Г. Приватизація власності в агропромисловому комплексі. - К.: Агроінком, 1994

15. https://allbest.ru

16. Посібник-практикум з механізації виробництва продукції тваринництва (Ревенко І. І., та ін.]

17. Кравчук В. І. Прогресивні технології заготівлі, приготування і роздавання кормів : науково-практичний посібник / Кравчук В. І., Луценко М. М., Мечта М. П. - Київ

18. https://studopedia.com.ua

19. http://leksika.com.ua

20. http://znau.edu.ua

Размещено на Allbest.ru