Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Реферат:

Антропометрія і методи антропометричних досліджень

Зміст

• 1. Визначення антропометрії і її історія
• 2. Особливості статури людини
• 3. Соматотипування
• 4. Соматозріз Хіт-Картера
• Список використаної літератури


1. Визначення антропометрії і її історія

1. Антропометрія - це рекомендований в середині XIX ст. бельгійцем Адольфом Кетле спосіб вимірювання частин тіла з метою ідентифікації злочинців та інших осіб. Застосовувався поліцією багатьох країн з 1888 р аж до винаходу дактилоскопії. Називається ще (по імені француза Бертильона, який вдосконалив антропометрію) «бертільонаж».

Масовість антропометричних досліджень дозволяє оцінювати і порівнювати мінливість ознак різних расових, вікових, проф., статевих груп на основі вимірів великого числа індивідуумів. Виникнення А. як наук. методики відноситься до 19 ст. і пов'язане з ім'ям франц. антрополога П. Брока. Внесок у її подальший розвиток внесли іноземні (Р. Мартін і ін.) і рад. антропологи (В.В. Бунак, А.І. Ярхо та ін.). Розрізняють ознаки вимірювальні і описові. Перші визначаються за допомогою антропологіч. інструментів (антропометр, толстотние і ковзаючі циркулі, стрічки та ін.). Вимірювання проводиться між строго локалізованими антропометричн. точками, які представляють порівняно легко доступні для спостереження елементи зовнішньої будови тіла. Виділяють тотальні (довж. тіла, маса, обхват грудей) і приватні (шир. стопи, довж. кисті і т. п.) розміри тіла. Визначення описових ознак (форми частин тіла, частин обличчя, пігментації шкіри, волосся і очей, форми волосся і т. Д.) Проводиться за допомогою шкал, муляжів, схем, побудованих на основі точних розмежує. критеріїв.

Вибір антропометричн. методики, крапок і ознак диктується завданнями конкретного антропологічного дослідження. У расознавстві та етнічної антропології вимірюють голову, обличчя, череп, довжину тіла, користуються шкалами кольору очей, шкіри, волосся та ін. Для виділення расових типів. У морфології людини і особливо у вченні про фізичн. розвиток враховуються маса, довжина тіла (зріст) та ін. поздовжні, поперечні і обхоплюючі розміри. На їх основі побудовані шкали, що дозволяють визначати ступінь фізич. розвитку окремих індивідуумів і різних груп населення. Антропометричні Дані піддають варіаційно-статистичній обробці і оформляють у вигляді таблиць, графіків і схем.

2. Особливості статури людини

Пропорції тіла.

Канони антропометрії.

Здавна робилися спроби встановити закономірність у співвідношенні частин людського тіла, тобто знайти залежність різних частин тіла від одного якого-небудь розміру, прийнятого за вихідний. Ці спроби знайшли своє вираження у створенні канонів пропорцій тіла, авторами яких були скульптори і художники, які прагнули відтворити ідеальний тип людського тіла. Відомі канони, що належать найбільшим майстрам класичної давнини і пізніших епох. Так, за каноном Поліклета (грецького скульптора V ст. До н. Е.) Голова становить 1/8 довжини тіла, обличчя 1/10 і т. Д. За канону, який лежав в основі творінь майстрів давнього Єгипту, за вихідну величину бралися розміри середнього пальця лівої руки; ця величина повинна складати 1/19 довжини тіла, 1/11 висоти до пупка і т. д. Найбільшою популярністю користується канон Фрича, який за вихідну величину прийняв довжину хребетного стовпа. Канон Фрича був дещо видозмінений і доповнений антропологом Штрацем. Канон Фрича-Штраца, як і всі інші канони, є лише абстрактною умовною схемою, яка не передбачає нормальної мінливості, за задумом їх авторів, повинна сприйматися як якийсь єдиний досконалий, нормальний тип будови людського тіла. Але уявлення про красу певною мірою суб'єктивно і умовно відображає не тільки індивідуальні смаки, а й національні уявлення, епоху, моду і т. П. Уявлення про «нормі» також умовно. Для різних груп вона різна. Якщо розуміти під «нормою» середній тип, найбільш часто зустрічається в даній групі, то таких «норм» стільки, скільки ми будемо розглядати груп. Індекси і типи пропорцій тіла. Так як пропорції тіла позначають співвідношення розмірів різних його частин, то, природно, для їх характеристики мають значення не абсолютні, а відносні розміри тулуба, кінцівок і т. П. Найбільш старий, але поширений прийом для встановлення співвідношення розмірів - метод індексів, який складається в тому, що один розмір (менший) визначається в процентних частках іншого (більшого) розміру. Найбільш поширеним методом характеристики пропорцій тіла є обчислення відношення довжини кінцівок і ширини плечей до загальної довжини тіла. За співвідношенням цих розмірів зазвичай виділяють три основних типи пропорцій тіла:

1) брахіморфний, який характеризується широким тулубом і короткими кінцівками,

2) доліхоморфний, що відрізняється зворотними співвідношеннями (вузьким тулубом і довгими кінцівками).

З) мезоморфних, що займає проміжне положення між брахі- і доліхоморфного типами. Відмінності між названими типами зазвичай висловлюють за допомогою системи індексів; наприклад, у відсотках довжини тіла визначають ширину плечей, ширину тазу, довжину тулуба, довжину ніг. Індекси ці можуть бути використані як засоби безпосереднього вираження форми і для цієї мети цілком придатні.

Вікові відмінності в пропорціях тіла загальновідомі: дитина відрізняється від дорослого відносно короткими ногами, довгим тулубом, великою головою. Для характеристики вікових змін пропорцій тіла можна виражати розміри у дітей в частках величини цих розмірів у дорослих, призу одиницю. Нижче наведені дані вікових змін пропорцій тіла у хлопчиків (по Бунака).

Вікові зміни пропорцій тіла. КМ - середня лінія. Цифри праворуч показують співвідношення частин тіла у дітей і дорослих, цифри внизу - вік.

Пропорції тіла і статеві відмінності.

Статеві відмінності частково пов'язані з відмінностями в довжині тіла чоловіків і жінок, але головним чином вони є специфічним проявом статевого диморфізму. Жінки відрізняються від чоловіків більшою шириною тазу і меншою шириною плечей (у% довжини тіла). Довжина руки і довжина ноги у відсотках довжини тіла приблизно однакова в обох підлогах. Якщо ж розглядати пропорції тіла у чоловіків, що не відрізняються в середньому по своєму зросту від жінок, то результати будуть іншими, а саме: такі чоловіки, в середньому, будуть неодмінно більш довгоногими (за індексом), ніж інші чоловіки. Ця довгоногість наслідок того, що кореляція довжини ніг і довжини корпусу невелика і тому серед відібраних чоловіків з малим корпусом будуть суб'єкти як з короткими, так і з довгими ногами. Дослідження показали, що жінки по відносній довжині ніг відрізняються як від чоловіків малого зросту, так і від чоловіків з малим корпусом. Жінка більш довгонога, ніж перші, і більш коротконога, ніж другі. Аналогічні результати виходять у разі приведення розмірів у жінок до довжини тіла і довжині корпусу чоловіків (табл. 2). При всіх розрахунках чоловіки мають відносно більш вузьким тазом і більше широкими плечима, ніж жінки.

* Розміри тіла у чоловіків і жінок при однаковій величині вихідного розміру (по Бунака)

Пропорції тіла і конституційний тип.

Гармонійність пропорцій тіла є одним з критеріїв при оцінці стану здоров'я людини. При диспропорції в будові тіла можна думати про порушення ростових процесів та зумовили його причини (ендокринних, хромосомних та ін.). На підставі обчислення пропорцій тіла в анатомії виділяють три основних типи статури людини: мезоморфних, брахіморфний, доліхоморфний. До мезоморфному типу статури (нормостеніки) віднесені люди, анатомічні особливості яких наближаються до усереднених параметрах норми (з урахуванням віку, статі і т. Д.). У людей брахіморфного типу статури (гиперстеніки) переважають поперечні розміри, добре розвинена мускулатура, вони не дуже високого зросту. Серце розташоване поперечно завдяки високо стоїть діафрагми. У брахіморфного легкі коротші і широкі, петлі тонкої кишки розташовані переважно горизонтально. Особи доліхоморфного типу статури (астеніки) відрізняються переважанням поздовжніх розмірів, мають відносно більш довгі кінцівки, слабо розвинені м'язи і тонкий прошарок підшкірного жиру, вузькі кістки. Діафрагма у них розташована нижче, тому легкі довшими, а серце розташоване майже вертикально. У табл. 3 наведені відносні розміри частин тіла у людей різних типів статури.

Таблиця 3. Пропорції тіла (по П.Н. Башкірову)

3. Соматотипування

Соматотип - (Соматична конституція) це, по суті, конституційний тип статури людини, але це не тільки власне статура, але і програма його майбутнього фізичного розвитку. Статура людини змінюється протягом його життя, тоді як соматотип обумовлений генетично і є постійною його характеристикою від народження і до смерті. Вікові зміни, різні хвороби, посилена фізичне навантаження змінюють розміри, контури тіла, але не соматотип. Соматотип - тип статури - визначається на підставі антропометричних вимірювань (соматотипування), генотипічно обумовлений, конституційний тип, що характеризується рівнем і особливістю обміну речовин (переважним розвитком м'язової, жирової або кісткової тканини), схильністю до певних захворювань, а також психофізіологічними відмінностями.

Типологія людини Кречмера.

* Астенік - (від грец. - Слабкий) відрізняється слабким зростанням «в товщину» при більшому зростанні «в довжину»; худий, тонкий, з бідною соками і кров'ю шкірою, вузькими плечима, довгою і плоскою грудною кліткою. Має тендітна статура, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий тонкий ніс. Нижні кінцівки довгі і худі. Астенічні жінки нагадують астеніків-чоловіків, але вони не тільки худорляві, але й малорослі. Впадає в очі їх передчасне старіння.

* Пікнік - (від грец. - Товстий, щільний) середнього або малого зросту, з багатою жировою тканиною, розплився тулубом, круглою головою на короткій шиї, з дрібним широким обличчям. Виявляє тенденцію до ожиріння.

* Атлетик - (від грец. - Боротьба, сутичка) має хорошу мускулатуру, міцна статура, високий або середній зріст, широкий плечовий пояс і вузькі стегна, опуклі лицьові кістки.

Крім названих типів, Е. Кречмер виділяв ще диспластичний тип, що характеризується безформним будовою і різними деформаціями статури.

Система соматотипування Шелдона

Система соматотипування Шелдона. Чистий ендоморф (7-1-1), Чистий мезоморф (1-7-1), Чистий ектоморф (1-1-7)

Наукові основи соматотипування розробив професор Гарвардського університету Вільям Шелдон (1898-1977). Відповідно до цієї системи, всі люди за морфологічними ознаками поділяються на ендоморфов, мезоморфов і ектоморфов. Кількісна оцінка кожного з цих трьох компонентів визначається для кожного конкретного індивіда так, що «1» представляє абсолютний мінімум виразності даного компонента, а «7» - абсолютний максимум. З історичної точки зору соматотип - це характеристика статури, визначена за системою У. Шелдона, який в 1940 році першим припустив, що існують не дискретні типи статури, а безперервно розподілені «компоненти» статури, сукупність яких і характеризує статуру. Шелдон виділив три таких компонента - ендоморфний, мезоморфних і ектоморфний, кожен з яких оцінюється візуально кваліфікованим фахівцем за бальною системою (від 1 до 7 з рівномірними інтервалами між балами). Сукупність бальних оцінок за трьома компонентами - трійка чисел А-Б-В - і називається соматотипом людини. Для полегшення оцінки Шелдон в 1954 році видав атлас соматотипів; за його методикою не потрібно було проводити жодних вимірювань - досить було мати три фотографії людини в оголеному вигляді: спереду, збоку та ззаду плюс досвід візуальної оцінки. Компоненти соматотипу найнаочніше видно при описі крайніх проявів:

* Чистий ендоморф (7-1-1) характеризується кулястими формами, наскільки це взагалі можливо для людини. У такого індивідуума кругла голова, великий живіт, слабкі, мляві руки і ноги, з великою кількістю жиру на плечах і стегнах, але тонкі зап'ястя і щиколотки. Подібного людини з великою кількістю підшкірного жиру можна було б назвати просто товстим, якби всі профільні розміри його тіла (включаючи грудну клітку і таз) НЕ превалювали над поперечними. При тривалому голодуванні він стає, по вираженні Шелдона, просто зголоднілим Ендоморф, але не наближається за балами ні до ектоморфу, ні до мезоморфу. Цією конституції великій мірі супроводжує надлишкове жировідкладення.

Малюнки з атласу Шелдона. Чистий ендоморф (7-1-1), Чистий мезоморф (1-7-1), Чистий ектоморф (1-1-7)

* Чистий мезоморф (1-7-1) - це класичний Геркулес з переважанням кісток і м'язів. У нього масивна кубічна голова, широкі плечі і грудна клітка, мускулисті руки та ноги. Кількість підшкірного жиру мінімально, профільні розміри невеликі.

* Чистий ектоморф (1-1-7) - це довготелесий чоловік. У нього худе, видовжене обличчя, зрушений назад підборіддя, високе чоло, вузька грудна клітка і живіт, вузьке серце, тонкі й довгі руки і ноги. Підшкірний жировий шар майже відсутній, мускулатура нерозвинена. Явного ектоморфу абсолютно не загрожує ожиріння.

Більшість людей не відноситься до крайніх варіантів статури (ендоморф, мезоморф, ектоморф), в їх статурі в тій чи іншій мірі виражені всі три компоненти, і найбільш звичайними соматотипами будуть 3-4-4, 4-3-3, 3-5- 2. Крім того, окремі частини тіла однієї людини можуть виразно ставитися до різних соматотипів - така невідповідність носить назву дисплазії, однак її облік залишився слабким місцем системи Шелдона. Шелдон розглядав соматотип людини як незмінний протягом життя - змінюються зовнішній вигляд і розміри тіла, але не соматотип. Наприклад, різні хвороби, неправильне харчування або гіпертрофія м'язів, пов'язана з посиленою фізичною навантаженням, змінюють тільки обриси тіла, але не сам соматотип. Великий інтерес представляють дослідження Шелдона і його учнів, які були присвячені вивченню зміни ваги тіла (ріст-вагового індексу) людини протягом його життя в залежності від соматотипу. Було проведено величезну кількість антропологічних вимірювань протягом десятків років, і отримані результати були зведені в таблиці. На підставі цих таблиць можливий прогноз ваги індивідуума чоловічої або жіночої статі в різні життєві періоди залежно від його росту і соматотипу.

Прогнозування фізичного розвитку.

Наприклад, при дослідженні групи студентів, що займаються спортом, приблизно одного віку (від 18 до 21 року) чоловічої статі, визначено їх росто-вагові та соматотипічні дані.

Прогнозування максимальної ваги в залежності від соматотипу (по Шелдон). Пояснення в тексті, ілюстрація нижче.)

Студент А. Має соматотип 5-2-2 і вага 72 кг. При зростанні 166 см. Це переважний ендоморф. Якщо ми, на підставі даних таблиць Шелдона, побудуємо графік залежності гіпотетичного ваги тіла для даного соматотипу в різні періоди його життя, то побачимо, що його реальна вага перевищує розрахунковий та буде ймовірно збільшуватися з віком до 84 кг до 60 років. Студент Б. - переважний мезоморф і його прогнозована вага ймовірно становитиме в старшій віковій групі 83 кг. Інша справа, студент В., при зрості 185 см він важить 67 кг. Це нормальна вага для його конституційного типу і ми бачимо, що з віком його вага мало зміниться. Таким чином, при визначенні соматотипу, необхідно враховувати вік, наявність або відсутність патологічних процесів і ступінь фізичного навантаження, тобто необхідно мати певний досвід, що дозволяє побачити «худого ендоморфа» або «жирного мезоморфа». У практиці соматотипу вважається, що для остаточної оцінки слід приймати той соматотип, який складається до 20-25 років при нормальному харчуванні. Концепція незмінних соматотипів Шелдона була зручна і для теоретичної антропометрії, і для дослідження природних типів статури. Однак бурхливий розвиток культуризму в 60-і роки призвело до появи таких м'язово-розвинених тіл, параметри яких не лізли ні в які рамки. Розроблена в культуризмі система тренувань і поява спеціальних продуктів харчування (протеїни, енергетики, вільні амінокислоти) фактично дозволили змінювати соматотип і підтримувати його в зміненому вигляді як завгодно довго.

антропометрія пропорція тіло соматотипування

Прогнозування максимальної ваги в залежності від соматотипу (по Шелдон). Пояснення в тексті вище.

4. Соматозріз Хіт-Картера

У 1968 році американські фізіологи Б. Хіт і Л. Картер допрацювали систему Шелдона, виключивши верхня межа для оціночних балів, представивши формули для чисельного, а не візуального визначення компонентів соматотипу та формули для розрахунку XY координат результуючої точки на площині з трьома осями. Таким чином, розрахунок компонентів соматотипу по правильно проведеним вимірам дозволив отримувати цілком об'єктивну і адекватно мінливу оцінку статури у вигляді однієї-єдиної наочної точки на площині. Англійськими антропологами широко застосовується схема Парнелла (Parnell, 1958), заснована на використанні таблиці, що приводиться в роботі Хіт (1968). У ній враховуються три сукупності вимірювальних ознак для представників різних вікових груп: росто-вагові співвідношення, кісткові діаметри і обхвачувальні розміри, а також шкірно-жирові складки. Результуючою є бальна оцінка соматотипу. Незважаючи на те, що Парнелл піддав критиці аналогічну схему, головним чином, за некоректність методики фотографування і суб'єктивізм в оцінці розвитку компонентів складу тіла і балів соматотипу, в основі цього методу лежить, звичайно, підхід Шелдона. Зокрема, зберігається довільна семибальною шкалою, інтервали розподілу шкали жирового компонента наводяться у відповідності зі середніми значеннями по Шелдон. Графічно соматосрез виражається точкою на площині з трьома координатними осями, розташованими під кутом 120 один до одного.

Осі - Ендоморф («жир» - вліво-вниз), мезоморфія («м'язи» - вгору) і ектоморфов («кості» - вправо-вниз). Наприклад, більш підтягнуті, стрункі люди «розташовуються» на площині соматозрізу в районі нуля кілька правіше від початку координат, манекенниці, - ще правіше; культуристи розташовуються уздовж осі мезоморфа у верхній частині площини зі значенням Y більше десяти, а надмірна вага заганяє точку вліво від нуля. При зміні м'язової маси і кількості жиру в організмі соматозріз буде змінюватися, і в порівнянні з точками попередніх замірів ви зможете спостерігати дрейф поточної точки, що показує напрямок змін, що відбуваються у вашому тілі. Перевагою схеми Хіт-Картера є те, що вона рекомендована авторами для людей обох статей, всіх національностей і рас, що знаходяться у віці від 2 до 70 років.

Соматосрез Хіт - Картера. Пояснення в тексті вище.

Список використаної літератури

3. Бунак В. В. Розміри і форми хребта людини та їх зміни в період зростання. «Уч. зап. МГУ», вип. 34. Антропологія. 1940.

4. Бунак В. В. Антропометрія. Практичний курс. М., 1941.

5. Башкіров П. Н. Вчення про фізичний розвиток людини. М., 1962.

6. Хіт Б. Х. Сучасні методи соматотипування. Ч.1. Зап. антропол., 1968, вип. 29. 20-40.

7. Хіт Б. Х., Картер Д. Л. Сучасні методи соматотипування. Ч.2 Зап. антропол., 1969, вип. 33. 60-79.

8. Никитюк Б. А., Читців В. П. Морфологія людини. М., Изд-во МГУ, 1983. 320 с.

Размещено на Allbest.ru