Морфологічні особливості Людини вмілої та її місце в еволюційній історії людства

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Кафедра біофізики та біоінформатики

Морфологічні особливості Людини вмілої та її місце в еволюційній історії людства

Виконала

Студентка І курсу

Кочерган Ольга

Перевірила

доцент, кандидат біологічних наук,

Отчич Віра Петрівна

Львів 2013

План

Вступ

1. Морфологічні особливості людини вмілої

2. Спосіб життя людини умілої

3. Проблема грані між людиною та твариною

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Антропогенез -- розділ антропології, що висвітлює питання про місце людини серед організмів, час і місце її виникнення, про первісний суспільний розвиток людей, про фактори олюднення безпосередніх предків людини -- двоногих мавп.

В основі уявлень про антропогенез лежить симіальна (від лат. simia -- мавпа) гіпотеза походження людини від високорозвинених мавпоподібних предків третинного періоду, уперше докладно розроблена і аргументована Ч. Дарвіном (1871). Згодом було отримано багато нових палеонтологічних і етологічних (пов'язаних з вивченням поведінки приматів) даних, а також дані в області порівняльної біохімії, імунології, молекулярній біології і генетики, що підтвердили цю гіпотезу. Друга половина 20 століття в антропології ознаменувалася інформаційним вибухом у результаті різкого збільшення числа знахідок викопних попередників людини в Африці і Євразії, одну з яких розглянемо далі.

Людимна умімла (лат. Homo habilis) -- високорозвинений австралопітек або перший представник роду Homo, що з'явився в Східній Африці близько 2,4 млн. років тому. Саме Людина уміла чи один із її різновидів вважаються в теперішній час найвірогіднішими предками всіх пізніших представників роду Homo.

Людина уміла, першою з предків сучасної людини, почала регулярно виготовляти кам'яні знаряддя праці і перейшла на всеядність. З неї також починається бурхливий розвиток розмірів головного мозку. Вона є творцем ранньої галечної культури, яка за місцем перших знахідок була названа олдувайською культурою.

1. Морфологічні особливості людини вмілої

У 1959 р. археолог Мері Лікі, вигулюючи своїх собак, випадково помітила в землі скам'янілий череп. Разом зі своїм чоловіком, відомим археологом Льюїсом Лікі, вони провели на цьому місці розкопки, а палеонтропологи визначили вік черепа -- бл. 2 млн років. Він належав істоті, яка, поза сумнівом, була попередником людини. Це були останки одного з найдавніших представників австралопітеків. Цей череп більше відомий під назвою Лускунчик, оскільки у нього дуже могутні щелепи.

Ще давніші знахідки виявлені в 1974 р. у пустелі Афар (Ефіопія), де в процесі розкопок знайдено сотні скам'янілих фрагментів кісток, що належали скелету жіночої особини, яку назвали Люсі. Люсі -- представниця іншої групи істот, споріднених з людиною, які жили бл. 3 млн років тому. Це австралопітек афаренсіс (Australopithecus afarensis). Судячи з будови кісток ніг, Люсі ходила на двох коротких, ледь зігнутих ногах. Вивчення останків її скелета показало, що їй було не більше 20 років, вона була граціозною і мала зріст бл. 1,1 м.

В 1960 р. в першому, найдавнішому шарі Олдувайської ущелини, що датується 2-- 1,7 млн років тому, Льюїс Лікі виявив кісткові рештки гомінідів (нижню щелепу з зубами та дві тім'яні кістки жіночої особини 11--12 років; ключицю й кістки рук ще двох особин, дорослої та молодої; більшу частину кісток ноги четвертої особини) у супроводі десяти кам'яних знарядь зі слідами штучної обробки. За розмірами тіла та будовою зубів ці істоти нагадували грацильних австралопітеків, відрізняючись від них відносно великим об'ємом мозку -- 645-- 660 см3.

Кістки стопи свідчили про те, що за локомоцією ця група гомінідів упритул наблизилася до сучасних людей, утримуючи тіло в майже цілком випрямленому положенні. Що ж до кисті, то в її будові поєднувались як мавпячі, так і людські риси. Так, за гнучкістю пальців вона нагадувала кисть тих порід мавп, які пересувались, опираючись на руки. Водночас великий палець був протиставлений іншим, а нігтьові фаланги мали ознаки, які вказують на початок формування широких пальцевих подушечок і добре розвинутого дотикового апарату. Це свідчить про те, що згадані істоти були спроможні виготовляти знаряддя праці. На думку англійського вченого Дж.Нейпіра, їм було властиве так зване силове охоплення, коли предмет згрібається всією жменею і затискується нею, немов обценьками. Для підтвердження своєї гіпотези він провів експеримент, власноруч виготовивши чопер -- примітивне кам'яне знаряддя з грубими сколами, -- використовуючи лише силове охоплення.

Схема виготовлення знаряддя праці

Інші дослідники припускають, що прадавні “олдувайці” вже мали не лише силове, а й “точне” охоплення, що давало змогу не лише виготовляти грубі знаряддя, а й ретельніше обробляти їх.

Л. Лікі кваліфікував свої знахідки як належні до роду Ноmо, надавши їм видову назву Ноmо habilis -- “людина вміла”. Однак Ле Гро Кларк (США), В. Якимов, В. Кочеткова (СРСР) та інші вчені не погодилися з цим, вказавши на близькість цих істот із гранильними австралопітеками.

Згодом нові кісткові рештки Homo habilis були виявлені на східному пустельному березі о. Туркан у Кенії, де з 1969 р. протягом тривалого часу працювала експедиція під керівництвом Р. Лікі.

генетика мавпоподібний австралопітек

Особливого розголосу набув череп № 1470 (за інвентарним реєстром Національного музею в Найробі, де він зберігається), знайдений разом із кістками нижніх кінцівок. Він характеризувався відсутністю надочного валика, а головне -- значно вищим, ніж у своїх олду- вайських “родичів”, об'ємом мозку -- близько 780 см3. Зріст кенійського створіння, яке жило 1,89--1,88 млн років тому, становив 156-160 см.

Ця та інші знахідки змусили скептиків змінити своє ставлення до “людини вмілої”, визнавши її приналежність до роду Hоmо. Цьому сприяло і подальше розширення географії знахідок: у Східній Африці вже відомо близько двох десятків кісткових решток представників даного біологічного виду. До нього іноді відносять і телантропа, що мешкав на півдні Африканського континенту, та чадантропа з Центральної Африки.

Більшість знахідок Homo habilis датуються 2--1,7 млн років тому. Це дало підстави висунути гіпотезу про те, що відокремлення “людської” лінії гомінідів від спільного з австралопітеками еволюційного стовбура сталося приблизно 2,5--2 млн років тому.

В кінці березня 2001 р. увесь світ облетіла радісна для антропологів звістка про виявлення майже повного черепа нашого, як вважають, найбільш прямого предка, виділеного навіть у особливий рід Kenyaanthropus. Назва зазначає, що знахідка було зроблено у Кенії, що вже більше півстоліття є «вотчиною» сімейства Лікі. Цього разу автором наукової сенсації є 29-річна Луїза, дочка знаменитих Річарда і Мів Лікі. Батько Річарда - «Лікі I» - здійснив в середині XX ст. найсправжнісіньку революцію у антропології, довівши, що наші предки як мінімум в десять разів старше півмільйона років - часу еволюції людини за оцінкою Дарвіна. Сенсаційна знахідка, зроблена представником третього покоління Лікі, було описано у середині березня, у Nature, одному із найбільш престижних наукових журналів, і з її значимістю для світової науки погодився навіть Дон Джохансон,який , довгі роки не знаходив спільної мови із родиною Лікі.

На думку Лікі, нащадки кеніантропів, H.rudolfensis, жили на берегах озера Рудольфа (зараз - озеро Туркана) близько двох млн. років як встановлено. Майже повний скелет молодого H.rudolfensis знайшли у 1984 р. Крім того, H.rudolfensis відрізнявся від кеніантропа значно більшою мозгом.

Эволюційними гілками H.rudolfensis були H.habilis, «людина умілий», і H.erectus, «людина прямоходяча». Хто з них був предком сучасної людини, поки що залишається загадкою. Для відповіді це питання необхідно більше фактичного матеріалу.

Чому ж Джохансону довелося визнати правоту свого опонента? Річ у тім, що новий кеніантроп, K.platiops («плосколиций»), мав пласке обличчя, типове для таких людей. Його корінні зуби (моляри) були від, ніж в Люсі, яка харчувалася корінням і травою з жорсткими рослинними волокнами. Кеніантроп їв плоди й ягоди, і навіть, подібно до сучасних шимпанзе, ловив комах. Судячи з розмірам черепної коробки, мозок кеніантропа був, як у шимпанзе. Тож, питання хто є безпосереднім предком людини відкрите й досі.

2. Спосіб життя людини умілої

Який же спосіб життя вела “людина вміла”? Зауважимо, що реконструкція життєдіяльності найдавніших представників роду Ното здійснюється на підставі комплексного аналізу, по-перше, палеоекологічних даних, які дають певне уявлення про природно- кліматичні умови кінця пліоцену -- початку плейстоцену; по-друге, викопних кісткових решток; по-третє, предметів матеріальної культури та залишків фауни, знайдених на стоянках Homo habilis; по-четверте, етологічних спостережень за поведінкою людиноподібних мавп і т. ін.

З--2 млн років тому тип природного середовища в Олдуваї загалом не відрізнявся від сучасної екосистеми долини Серенгеті в Танзанії, де переважають відкриті степові простори з острівцями зелені на берегах дрібних озер із солонуватою водою. Ці умови вимагали неабиякої пластичності морфологічного типу та поведінки гомінідів, не всі з яких змогли пристосуватися до них.

Homo habilis були першими істотами на Землі, які перейшли до систематичного виготовлення штучних знарядь із каменя, кістки та інших матеріалів. Ці знаряддя належать до олдувайськоі, або олдованської, археологічної культури, носії якої жили 2,5-- 1,5 млн років тому.

Характерною рисою олдувайської культури є наявність базових стоянок, де члени первісних колективів ділили між собою їжу, виготовляли знаряддя праці. Більшість розкопаних стоянок були розташовані поблизу джерел питної води. На думку Дж. Кларка, це пояснюється кількома обставинами, а саме: відсутністю засобів для транспортування і збереження води; сприятливішими умовами полювання, оскільки тварини також трималися біля води; необхідністю постійно вгамовувати спрагу, викликану регулярним уживанням сирого м'яса. Крім того, густий рослинний покрив на берегах водоймищ захищав Homo habilis від спеки та хижаків. На одній із стоянок у першому шарі Олдувайськоі ущелини виявлені сліди найдавнішого житла -- майже чотириметрове у діаметрі коло із каменів, що колись підтримували гілки, на яких трималася хижина. Ці необроблені камені -- манупорти -- також могли слугувати для захисту їстівних припасів під час нападів хижаків. Цікаво, що навіть шимпанзе намагається захиститися від леопардів, кидаючи палиці або каміння.

Під час розкопок базових стоянок в Олдуваї було виявлено багато примітивних штучних знарядь, виготовлених із гальки, кварциту, вулканічної лави, а саме: чопери (галька з однобічним оббиванням), чопінги (камінь або галька, оббиті з обох боків, що мали загострений край), скребки з відщепів, відщепи з кількома сколами, сфероїди -- оббиті з усіх боків камені округлої форми, які слугували для метання.

Вважають, що кам'яні знаряддя олдувайського типу використовувалися для свіжування та розтину туш тварин, різання м'яса, роздроблювання кісток і видобування мозку. Крім того, ними могли заточувати палиці, за допомогою яких відкопували їстівне коріння або руйнували нори дрібних тварин під час полювання на них.

У найдавнішому шарі Олдувайської ущелини виявлені також окремі кістки з боріздками та відшліфованими поверхнями, які утворюються під час шкребіння шкіри або копання землі. Подібні кістки знайдені й у Стеркфонтейні (Південна Африка). Що ж до кам'яних знарядь олдувайського типу, то їх виявлено також на стоянках Ноmо habilis у Марокко, Тунісі, Кенії, Ефіопії; знаряддя, близькі до них за формою та способом обробки, віднайдені на території Південної Азії; штучно оброблені камені, схожі на олдувайські, походять з окремих стоянок Якутії, Туви, Китаю, Закавказзя.

Очевидно, колективи Homo habilis (первісні стада) складалися з кількох сімей, які включали самиць і дітей, та трьох-чотирьох самців. Такі колективи, як і спільноти людиноподібних мавп, не мали постійного складу і були відкриті для чужаків. Самиці доглядали за дітьми та підлітками (тривалість дитинства “людини вмілої”, виходячи зі строків прорізування зубів, була майже такою ж, як і сучасної), передаючи їм навички, необхідні для життя в колективі, та готуючи до самостійного існування.

Крім того, самиці збирали рослинну їжу в околицях базової стоянки, використовуючи для її перенесення шматки кори та шкіри. Самці та бездітні самиці брали участь у колективному загінному полюванні на дрібних та середніх тварин -- молодих антилоп, свиней, ящірок, що їх вбивали або голими руками, або за допомогою палиць чи каменів (до речі, так і досі полюють бушмени пустелі Калахарі).

Вважають, що Homo habilis уживали також м'ясо загиблих великих тварин. Підставою для такого припущення є знахідка у верхній частині найдавнішого шару Олдувайської ущелини кістяка слона гарної збереженості в супроводі 123-х кам'яних знарядь. Крім того, на деяких базових стоянках виявлено окремі розрізнені кістки великих тварин. Це свідчить про те, що Homo habilis приносили сюди вже розчленовані шматки туш І розподіляли здобич серед членів стада. Життєспроможність колективів перших представників роду Ноmо значною мірою залежала від використання зарядь праці та від передання наступним поколінням навичок обробки природних матеріалів.

3. Проблема грані між людиною і твариною

Гострі суперечки вчених довкола місця Homo habilis в еволюційній історії людства спричинили й дискусію стосовно морфологічної грані між людиною та твариною, під час якої були висловлені такі погляди:

1) Морфологічної грані між найрозвинутішими людиноподібними мавпами і першолюдьми не існує;

2) Лише знахідки штучно виготовлених знарядь праці вказують на те, що викопні кісткові рештки належать людині (французький нейрофізіолог Ж. Антоні, російський антрополог М. Урісон та ін.);

3) Між людиною та твариною можна провести так званий “мозковий рубікон”, який становить 700-- 800 см³ (В. Якимов, В. Кочеткова).

Сучасні антропологи відмовилися від спрощених підходів до цієї проблеми. Вони наголошують, що при визначенні місця викопних гомінідів в еволюції вирішальну роль мають відігравати ті морфологічні особливості, які є наслідком культурної адаптації до умов зовнішнього середовища і, зокрема, наслідком трудової діяльності, виготовлення знарядь праці.

Серед них: ознаки, пов'язані з прямоходінням; розвиток кисті; розміри і структура мозку, а також дентиція (будова зубної системи). Жодній із них не слід надавати переваги, оскільки гомінізація, тобто вдосконалення морфологічної будови предків сучасної людини, -- вкрай довготривалий і суперечливий процес; за певних умов він зупинявся ба навіть ішов у зворотному напрямку. Відтак і нерівномірність у розвитку окремих гоміноїдних ознак.

Приміром, ті з них, що пов'язані із прямоходінням, у загальних рисах сформувалися принаймні 3,8-- 3,6 млн років тому, а істотне збільшення маси мозку й удосконалення кисті відбулися значно пізніше. Дослідники зазначають, що наявність штучно оброблених каменів не є незаперечним доказом їхньої належності людині.

Наприклад, у Хадарі (Ефіопія) знаряддя олдувайського типу, виготовлені 2,5 млн років тому, знайдені поряд зі скелетними рештками афарських (грацильних) австралопітеків. Ще складніша ситуація на місцезнаходженні Чесованджа (Північна Кенія): тут близько 1500 штучних знарядь і навіть сліди застосування вогню (щматки обпаленої глини) супроводжуються кістковими рештками масивного австралопітека. З цього випливає, що він уже міг виготовляти або принаймні використовувати готові штучні знаряддя праці. Homo habilis створив найдавнішу культуру нижнього палеоліту - Олдувайську (галечну - застаріла назва) - (близько 2 - 1 млн. років тому). Її основні центри відкриті в східній Африці.

Найпримітивніша культура обробки каменю, коли для отримання гострого краю камінь розколювався зазвичай просто навпіл, без додаткового доопрацювання. Виникла близько 2,7 мільйонів років назад, зникла близько 1 мільйона років тому. Перші галькові знаряддя могли виробляти ще австралопітеки, останні - архантропи.

Отож проблема грані між людиною та твариною ще далека від остаточного розв'язку. Деякі сучасні вчені все ж розглядають Ноmо habilis як перехідну істоту, що займає проміжне становище між австралопітеками та “справжніми” людьми. Переважає думка, що ними були архантропи -- представники виду Ноmо erectus (“людина прямоходяча”), виділеного американським антропологом Б. Кембеллом у 1962 р.

Висновок

Отже, людина вміла була першим представником роду Homo, першою істотою яка почала систематично виготовляти знаряддя праці. Її відкриття змінило уявлення про хід еволюції людини, але й на початку породила багато гострих суперечок, деякі з яких не вщухають і досі.

Вчені сперечаються, чи можна віднести цю істоту до виду людей, чи розглядати її як тварину, чи може рахувати її проміжним між тваринами і людьми видом, адже з одного боку людина вміла вже володіла знаряддями праці, створивши ти самим власну примітивну культуру. З іншого, вона ще не достатньо далеко відійшла від тварини.

На мою думку, Homo habilis є тою ланкою, що з'єднує людину з її предковими формами і її відкриття вклало ще один елемент в пазл еволюції. Загалом, кожне з таких відкриттів створює цілісне наше уявлення про те, звідки ми пішли, і чому ми саме такі, які ми є.

Список використаних джерел

1. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. -- 2-ге вид. -- К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

2. Сегеда С.П. «Антропологія» - К.: «Либідь», 2001.-336 с.

3. Антропогенез - [Інтернет ресурс - wikipedia.com].

4. Кеніантроп змушує задуматися - [Інтернет ресурс - http://learnbiology.narod.ru]

Размещено на Allbest.ru