Мікробіологічне обґрунтування корекції мікробіоценозу при кишкових дисбактеріозах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Згідно з дослідженнями ВООЗ щорічно росте число осіб із так званими ”хворобами цивілізації”, до яких належать захворювання серця і судин, пухлини, cечо- і жовчнокам'яна хвороба, алергози, гепатитити, подагра, ожиріння, остеопороз, остеохондроз та цукровий діабет (Москаленко В.Ф., 2000, 2008, Козько В.Н., 2001). У забезпеченні здоров'я організму, винятково важливе значення відіграє нормальна мікрофлора тіла людини (Харченко Н.В, Черненко В.В., 2005, 2007, Широбоков В.П. та співавт., 2009).

Від дисбактеріозу, тобто кількісних і якісних змін в мікробіоценозах різних біотопів організму людини, страждає понад 90% населення (Бабак О.Я., Кушнір І.Е., 2001, 2007). Дисбактеріозом супроводжуються найрізноманітніші захворювання шлунку на фоні ахлоргідрій, захворювання кишечника, підшлункової залози, печінки, нирок, бронхіальна астма, атопічні дерматити, хронічні неспецифічні захворювання легень (Лінніченко Є.Р., 2004), ревматоїдний артрит та інші захворювання сполучної тканини. Він є їх наслідком, а згодом сам стає фактором, що провокує загострення, важкий та тривалий перебіг (Лисенко Г.І. і співавт., 1999) перелічених захворювань.

Діагностика і корекція дисбактеріозів кишечника залишається однією із складних проблем медицини. Широке застосування хіміопрепаратів у медицині і сільському господарстві спричиняє істотні зміни у мікробіоценозі тонкої і товстої кишки людини. Кількість населення, що має хронічні захворювання, у виникненні яких значну роль відіграють зміни мікроекології кишечника, неухильно збільшується.

В останні роки перелік показів для дослідження на дисбактеріоз значно розширився (Бондаренко В.М., 2008, Гасанов А.И., Кулиева З.М., 2004). Його стали розглядати як важливий інтегральний показник імунологічної реактивності організму. При цьому важливе значення набуває виявлення дисбактеріозів у стадії компенсації, що є раннім показником розвитку вторинного імунодефіциту. Особливе значення діагностика дисбактеріозу має при проведенні імуносупресивної терапії, у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями сполучної тканини, для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій (Farr В.М. et al., 2001, Vanpellicom J., 2001), попередження гострих кишкових інфекцій (Roffe C, 1996).

Залишається актуальною проблема раціонального лікування і профілактики дисбактеріозу. У зв'язку із появою великої кількості препаратів для лікування дисбактеріозу у їх виборі та поєднанні у терапевтичних схемах існує багато запитань. Особливо дискутабельною залишається проблема вибору пробіотиків при лікуванні дисбактеріозу. Для більшості наукових публікацій характерним є вивчення їх авторами ефективності застосування одного пробіотичного препарату при різних дисбактеріозах (Pecin D., Hots J., 1999) без врахування необхідності формування нормоценозу в пацієнта. Пропонувались схеми лікування дисбактеріозу при різноманітних захворюваннях шлунково-кишкового тракту в залежності від ступеню важкості дисбактеріозу (Бабак О.Я., Кушнір І.Е., 2001). Але ці схеми не передбачали підбір пробіотика в залежності від виявлених у пацієнта кількісних та якісних порушень мікробіоценозу.

За даними дослідників, що займаються вивченням властивостей представників мікробіоценозів людини велике значення має антагоністична активність нормофлори (Тропко Л.В., 2000, Гаврилова Н.Н. і співавт., 2003, Скляр Н.І., 2008) та антагоністична активність мікрофлори пробіотичних препаратів (Кременчуцький Г.М. і співавт., 2003, Дикий Б.М. і співавт., 2002) щодо патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів. Проте недостатньо вивчено антагоністичні властивості мікрофлори пробіотичних препаратів щодо виділених від пацієнтів штамів, які викликають різноманітну патологію, в тому числі кишечника. Залишається відкритим питання про біологічну сумісність різних пробіотичних штамів мікроорганізмів з позицій їх взаємних антагоністичних впливів, особливо, якщо прийняти до уваги існуючі тенденції призначення пацієнтам одночасно кількох пробіотичних препаратів. Враховуючи, що багато пробіотиків і схем їх застосування виявляються недостатньо ефективними (Артатская М.Д. и соавт., 2001), виникла необхідність у встановленні причин недостатньої ефективності пробіотичних препаратів, в удосконаленні існуючих та створенні нових схем застосування пробіотиків та інших препаратів, що впливають на мікробіоценоз пацієнта. Тому актуальною є проблема розробки диференційованих схем лікування пацієнтів з дисбактеріозом кишечника із врахуванням відновлення мікробіоценозу кишечника, спрямованих на формування у пацієнта нормоценозу в кінцевому результаті лікування. Мета і завдання дослідження: науково обґрунтувати диференційовану корекцію мікробіоценозу при кишкових дисбактеріозах на основі результатів клінічного і мікробіологічного обстеження пацієнтів з патологією ШКТ та вивчення антагоністичної активності пробіотичних штамів мікроорганізмів.

Для досягнення мети сформульовані наступні завдання:

1. Провести обстеження пацієнтів для встановлення синдрому дисбактеріозу на основі клінічних та мікробіологічних даних.

2. Визначити частоту виділення патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів при кишкових дисбактеріозах.

3. Визначити і проаналізувати чутливість до антибіотиків штамів патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених при дисбактеріозах.

4. Вивчити чутливість клінічних штамів мікрофлори кишечника до препаратів бактеріофагів.

5. Вивчити антагоністичну активність пробіотичних штамів мікроорганізмів відносно патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених при дисбактеріозах кишечника.

6. Розробити практичні рекомендації щодо корекції мікробіоценозу кишечника пацієнтів із дисбактеріозами за різними схемами комплексного лікування з використанням пробіотиків.

1. Роль представників кишкової мікрофлори в організмі людини та сучасні засоби корекції мікробіоценозу при дисбактеріозі кишечника

Наведено аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за предметом дослідження останніх 10 років (250 літературних джерел). В огляді літератури відображено причини виникнення, клінічна і мікробіологічна діагностика дисбактеріозу кишечника, явище та механізми мікробного антагонізму, можливості його практичного застосування для відновлення нормальної мікрофлори організму, пробіотичні препарати для корекції дисбактеріозу кишечника і перспективи їх удосконалення, сучасні погляди на методи та засоби корекції дисбактеріозу кишечника у клініці.

2. Матеріали і методи досліджень

Дослідження матеріалу на дисбактеріоз проводилось згідно з методичними рекомендаціями “Микробиологическая диагностика дисбактериозов”, Киев, 1986. Всього обстежено 800 пацієнтів. Із досліджуваного матеріалу (фекалій пацієнтів) виділяли чисті культури мікроорганізмів та проводили ідентифікацію за загальноприйнятими морфологічними, культуральними, біохімічними і серологічними методами. 978 клінічних штамів мікроорганізмів було досліджено щодо їх чутливості до впливу 4 пробіотичних препаратів біоспорину, лактобактерину, ентеролу і біфіколу. У терапевтичних схемах були використані пробіотики (біфідум-бактерин, лактобактерин, біоспорин), пребіотики (хілак, дуфалак), антибіотики (ніфуроксазид, левоміцетин, норфлоксацин) і ферментні препарати (креон, фестал).

Клінічні спостереження проведені у 113 пацієнтів із патологією шлунково-кишкового тракту (62 чоловіки і 51 жінка), які були розділені на 3 групи відповідно до застосованої терапевтичної тактики. Досліджувані групи були рівноцінні за віком і статтю (вік від 18 до 54 років). Клініко-мікробіологічне обстеження проводили до і після закінчення курсу лікування. Синдром дисбактеріозу верифікували за даними клінічного і мікробіологічного дослідження. У всіх випадках встановленого діагнозу будь-якої патології шлунково-кишкового тракту (ШКТ) на підставі результатів мікробіологічного дослідження було виявлено дисбактеріоз. Високу питому вагу серед пацієнтів займали хронічні захворювання кишечника: коліти - 23 (20,3 %), ентероколіти - 6 випадків (5,3 %); синдром подразненого кишечника - 36 (31,9 %), дискінезія жовчновивідних шляхів - 14 випадків (12,4 %). Крім того дисбактеріоз кишечника розвивався у пацієнтів із хронічними гастродуоденітами - 8 випадків (7,1 %), хронічними панкреатитами - 9 випадків (8,0 %), функціональними розладами діяльності ШКТ - 8 випадків (7,1%), пацієнтів із алергозами - 9 осіб (8,0 %).

Для визначення чутливості до протимікробних препаратів відбирались культури патогенів - збудників сальмонельозу і дизентерії, ентеропатогенних ешерихій, найчастіше E.coli 055:К59 та E.coli 025:К11, S.aureus, умовно-патогенних мікроорганізмів і дріжджоподібних грибів роду Candida при умові їх виділення в кількості > 104 КУО/г.

Аналіз чутливості штамів мікроорганізмів до антибіотиків здійснювали за допомогою комп'ютерної програми WHONЕT 5.1. Оцінку достовірності відмінностей між порівнюваними величинами здійснювали за t-критерієм Стьюдента. Динаміку клінічних і мікробіологічних показників пацієнтів оцінювали по ч2 критерію, який встановлює відповідність емпіричних і теоретично очікуваних даних. Статистичну обробку одержаних результатів виконували з використанням комп'ютерної програми “Excel”.

3. Порівняльний аналіз чутливості патогенної та умовно-патогенної мікрофлори до антибіотиків та бактеріофагів

При захворюваннях ШКТ встановлено мікробіологічну характеристику якісних та кількісних порушень кишкової мікрофлори. у структурі якої мікофлора складала 18,9 ±2,8%. У 9,4±2,1% випадків дисбактеріоз був діагностований на тлі сальмонельозу, а у 0,5±0,5% випадків шигельозу. Всі сальмонели були виділені при висівах із середовища накопичення селенітового бульону. Це свідчить про присутність незначної кількості сальмонел у кишковому вмісті при наявному дисбактеріозі. Виділення сальмонел і шигел свідчить також про певну частку бактеріоносійства та стертих форм захворювання. Основну ж масу мікрофлори складали умовно-патогенні ентеробактерії (УПЕ). У структурі мікрофлори, виділеної при кишкових дисбактеріозах, переважали ентеробактерії (61,3±3,5%). Найбільший відсоток (51,3±3,6%) складали умовно-патогенні ентеробактерії - К.pneumoniae, ентеропатогенні штами E.coli, Proteus spp., Enterobacter spp. Значне місце належало також грампозитивній бактеріальній мікрофлорі, в складі якої переважали S. aureus - 16,3±2,7%, а також дріжджоподібним грибам (18,9±2,8%).

У зв`язку із істотною частотою виділення сальмонел при дисбактеріозі кишечника було проведено визначення і аналіз чутливості сальмонел, а також шигел до протимікробних препаратів. Встановлено, що чутливість сальмонел до антибіотиків, що традиційно застосовуються при кишкових інфекціях, достатньо висока. Відсоток чутливих штамів складав 90,3±3,5% до ципрофлоксацину і 72,7±0,6% до ампіциліну. Порівняно найвищою була резистентність сальмонел до ампіциліну і поліміксину 27,3±5,0 і 21,1±5,4% штамів, відповідно. Високий рівень антибіотикочутливості встановлено також у шигел, 100±0,0% тестованих штамів яких виявилися чутливими до ампіциліну, фурагіну і цефуроксиму.

Умовно-патогенні ентеробактерії характеризувалися високим рівнем чутливості до ципрофлоксацину (87,4±3,3%), левоміцетину (81,8±3,7%), гентаміцину (85,0±3,5%), фурагіну (72,1±4,1%) (табл.1). У більшості штамів УПМ виявлено високий відсоток стійкості до ампіциліну та поліміксину (48,2±4,8% і 43,0±5,6%, відповідно).

Таблиця 1. Рівні чутливості до антибіотиків умовно-патогенних грамнегативних бактерій, виділених при захворюваннях ШКТ, %

Примітка. n - кількість досліджених штамів; S чутливі штами; І - помірно резистентні штами; R резистентні штами.

На основі графіків розсіювання, які дозволяють оцінити чутливість штамів одночасно до двох препаратів, встановлено, що препаратом першого ряду для лікування гострих кишкових захворювань і дисбактеріозу кишечника у дорослих, може бути левоміцетин (81,8±3,7% чутливих штамів), а препаратами другого ряду - гентаміцин (85,0±3,5% чутливих штамів) і ципрофлоксацин (87,4±3,3% чутливих штамів).

Встановлено високу резистентність кишкових штамів золотистих стафілококів до ампіциліну (66,7±7,9%) і поліміксину (85,7±6,6%) (Табл. 2).

Таблиця 2. Рівні чутливості штамів S.aureus, виділених із ШКТ, до антибіотиків, %

Примітка. n - кількість досліджених штамів; S чутливі штами; І - помірно резистентні штами; R резистентні штами.

Дріжджоподібні гриби, виділені від пацієнтів із дисбактеріозом кишечника, характеризувалися високим рівнем резистентності до протигрибкових препаратів (44,4±8,3% - до флуконазолу, 57,1±8,4 % до ністатину, 33,3±7,9% штамів - до клотрімазолу) (Табл. 3).

Таблиця 3. Рівні чутливості грибів роду Candida, виділених із ШКТ, до протигрибкових антибіотиків, %

Примітка. n - кількість досліджених штамів; S чутливі штами; І - помірно резистентні штами; R резистентні штами.

Для визначення чутливості штамів стафілококів і сальмонел до комерційних препаратів бактеріофагів використано рідкі препарати бактеріофага сальмонельозного груп АВСD (ГУДП ”Биофаг” ГУП “Іммунопрепарат”, м.Уфа) і полівалентного стафілококового бактеріофага (ФГУП ”НПО “Микроген” МЗ РФ). В результаті дослідження встановлено, що всі тестовані штами стафілококів були чутливі до полівалентного бактеріофагу. Одночасно усі тестовані клінічні штами сальмонел виявились нечутливими до дії препарату сальмонельозного бактеріофагу.

Спектр антагоністичної активності пробіотичних штамів мікроорганізмів щодо патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених при кишкових дисбактеріозах. Проведено 2082 дослідження in vitro антагоністичної активності пробіотичних штамів мікроорганізмів відносно представників патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених при дисбактеріозі кишечника (табл.4-5). Встановлено, що серед усіх тестованих штамів пробіотичних мікроорганізмів більшу антагоністичну активність виявляв штам E.coli М-17. Він найбільш активний щодо грамнегативних бактерій, де відсоток чутливих штамів мікроорганізмів складає від 65,3±5,7% у E.coli до 100,0±0,0% у Morganella morganii і Citrobacter freundii. У Salmonella spp. та Shigella sonnei відсоток чутливих штамів становить 79,0±5,1% і 83,3±15,2%, відповідно. Така кількість чутливих і високочутливих штамів мікроорганізмів корелює із найбільшими величинами зон затримки росту - 21,4±0,7 мм у Morganella morganii і 16,0±5,1 мм у Citrobacter freundii. Значні зони затримки росту також у Pseudomonas aeruginosa (18,3±1,3 мм при 81,6±5,3% чутливих штамів) і Proteus spp. (18,1±2,0 мм при 87,0±7,0% чутливих штамів).

Пробіотичні штами лактобактерину (L.fermentum 90ТС-4) і ентеролу (S.boulardii) проявляють помірну активність щодо ентеробактерій, псевдомонад, ентерококів та стафілококів. Пробіотичний штам лактобактерину проявляв виражену антагоністичну активність щодо протеїв і бацил (чутливі штами складають 52,7±10,6% і 53,8±13,8%). Штами біоспорину проявляють вузький спектр дії. Він включав грампозитивні бактерії: чутливі до його дії штами стафілококів, які складають 75,6±4,5-79,3±7,5%, а також гриби - 59,0±5,5% чутливих штамів Candida spp. Виявлено, що біоспорин є єдиним пробіотиком серед тестованих мікроорганізмів, який проявляв антагоністичну активність щодо грибів.

Таблиця 4. Антагоністична активність пробіотичних штамів відносно патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів

Примітка. МS - метицилінчутливі штами, МR - метицилінрезистентні штами.

Таблиця 5. Чутливість клінічних штамів мікроорганізмів до пробіотичних штамів (у %)

Примітка. МS - метицилінчутливі штами, МR - метицилінрезистентні штами.

Важливою особливістю дії штаму E.coli М-17 є висока антагоністична активність щодо представників родини Enterobacteriaceae, а саме - Salmonella spp. і Shigella sonnei, яка складає 79,4±5,1% і 83,3±15,2% штамів та 17,1±1,0 мм і 14,0±1,6 мм величин зон затримки росту, відповідно. Також, пробіотичний штам E.coli М-17 проявляв найбільшу елімінаційну дію щодо морганел, протеїв, цитробактерів, псевдомонад. Дещо слабшою виявилась його дія щодо ентеробактерів, клебсієл, ацінетобактерів і ентеропатогенних ешерихій. З метою остаточної елімінації збудника біфікол можна застосовувати (як правило після курсу антибіотика) при виявленні у кишечнику сальмонел і шигел.

На основі дослідження взаємної антагоністичної активності пробіотичних штамів визначено їх комбінації, які дозволяють підвищити ефективність поєднаних терапевтичних схем. Це дуже важливо для визначення можливості одночасного призначення кількох пробіотичних препаратів для посилення їхньої антагоністичної дії щодо патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів, виділених при дисбактеріозах кишечника.

Клініко-мікробіологічна характеристика дисбактеріозу кишечника та диференційованої корекції мікробіоценозу при патології ШКТ. Результати і закономірності, виявлені в ході представлених мікробіологічних досліджень, було використано для розробки оптимальних схем лікування. Під спостереженням перебували 113 пацієнтів із мікробіологічно підтвердженим синдромом дисбактеріозу, які були розділені на 3 групи відповідно до застосованої терапевтичної тактики (1 група - контрольна, 2 і 3 групи експериментальні).

Контрольну групу склали 62 пацієнти із захворюваннями гастроінтестінального тракту, яким призначалась традиційна терапія основного захворювання із застосуванням одного пробіотичного препарату та пребіотику. Із пробіотичних препаратів найчастіше використовувався йогурт в капсулах, із пребіотиків хілак або дуфалак.

Лікування пацієнтів другої групи (26 пацієнтів) проводилось диференційовано із врахуванням встановлених в ході досліджень рівнів УПМ. Для зменшення її кількості у всіх пацієнтів використовувались антибіотики згідно з даними антибіотикограми, найчастіше ніфуроксазид (по 2 табл. 4 рази на день 6 днів) і/або протигрибкові препарати (пімафуцин по 1 табл. 3-4 рази на день 7 днів). На другому етапі для формування нормоценозу кишечника застосувались усі необхідні для даного пацієнта пробіотики у поєднанні з пребіотиком. Пробіотик вибирали на основі характеру мікробіоценозу кишечника конкретного пацієнта. Після закінчення курсу антибіотикотерапії пацієнти отримували 3-4 тижневий курс біфідумбактерину і/або лактобактерину (по 5 доз 2-3 рази на день за 40 хвилин до їди). Третя група склала 25 пацієнтів, яким етап зменшення кількості умовно-патогенних мікроорганізмів проводився пробіотичним бацилярним препаратом біоспорином (по 2 дози 2 рази на день за 40 хв. до їди 20 днів). Другий етап лікування - відновлення нормоценозу кишечника - проводився 3-4 тижневим курсом біфідобактерину і/або лактобактерину. Впродовж обох етапів застосовувались пребіотики. При симптомах діареї і високих титрах УПМ перевага надавалась хілаку-форте (по 30-60 крапель 3 рази на день за 1 год. до їди - місяць). При явищах закрепу і недостатніх титрах лакто- і біфідофлори застосовувався дуфалак (по 20-45 мл на добу, розділених на 2 прийоми) у поєднанні з дієтою із вживанням продуктів, що містять достатню кількість клітковини.

У комплексі лікування усіх трьох груп застосовувались дієта, яка рекомендувалась із врахуванням переважання у пацієнта клінічних симптомів діареї чи закрепу (№4 або №15), ферментні препарати (при закрепі - фестал по 2 драже 3 рази на день під час їди, при діареї - креон по 2 капсули 3 рази на день під час їди), вітаміни - неуробекс (по 1 драже 3 рази на день).

Найбільш постійним симптомом при мікробіологічно встановленому синдромі дисбактеріозу кишечника у пацієнтів, які перебували під спостереженням, були болі у животі (83,9%-96,2%). Приблизно у половині випадків спостерігалась діарея, метеоризм, закреп. У деяких пацієнтів спостерігалось чергування цих симптомів. Серед додаткових скарг, які пред'являли пацієнти із дисбактеріозом, були поганий апетит, нудота, висип різної локалізації, іноді субфебрильна температура.

До лікування у пацієнтів із дисбактеріозом кишечника при мікробіологічному дослідженні встановлено наявність у високих титрах УПМ на фоні середньонормової кількості E.coli. Біфідо- і лактобацили були представлені у фекаліях в кількості на 1-2 порядки меншій від нормативних показників. При проведенні статистичного аналізу у різних групах пацієнтів початкових рівнів клінічних симптомів за допомогою критерію ч2 встановлено, що їх різниця, в основному, була неістотною (р<0,05). Це свідчить про співставимість порівнюваних груп за початковим рівнем клінічної картини.

Виконано також комплексну клінічну і мікробіологічну оцінку результатів лікування пацієнтів різних груп. Після лікування у пацієнтів контрольної групи частота діареї і болей у животі зменшилась недостатньо. Після лікування симптоми кишкових розладів у пацієнтів контрольної групи спостерігались в наступних співвідношеннях: діареї - 28 пацієнтів (45,2 %), болі у животі - 53 (85,5 %), закрепи - 24 (38,7 %), метеоризм - 36 (58,1 %). Недостовірно зменшилась частота закрепів. У 7 пацієнтів із дисбактеріозом кишечника зберігались шкірні прояви у вигляді висипу, 13 пацієнтів продовжували скаржитись на відсутність апетиту.

Після лікування у пацієнтів контрольної групи на фоні середньонормової кількості E.coli в кишечнику у половини пацієнтів зберігалась присутність в кишечнику у високих титрах умовно-патогенних ентеробактерій (6,7±0,1-7,4±0,2 lg КУО/г), серед яких домінували клебсієли - 32,2%. З високою частотою після лікування продовжували висіватися також золотисті стафілококи (27,4%), гриби роду Саndida (38,7%), ентеропатогенні штами E.coli, гемолітичні штами мікроорганізмів, що належали до різних родів та видів. При цьому часто спостерігались знижені титри біфідо- і лактофлори, зокрема дефіцит лактобактерій (у 37,1% пацієнтів - титри <106 КУО/г).

Отримані дані свідчать про недостатню ефективність традиційної терапії основного захворювання із застосуванням одного пробіотичного препарату. В результаті вивчення ефективності різних видів терапевтичних схем у пацієнтів із дисбактеріозом кишечнику встановлено більшу ефективність лікування при застосуванні двоетапних терапевтичних схем із етапом зменшення кількості умовно-патогенної мікрофлори. Запровадження у терапевтичну практику диференційованої корекції мікробіоценозу забезпечує зникнення або значне зменшення клінічних симптомів дисбактеріозу у пацієнтів.

Висновки

1. Визначено мікробіологічну характеристику якісних та кількісних порушень кишкової мікрофлори при захворюваннях ШКТ. У структурі показників мікрофлори переважає збільшення частоти виділення ентеробактерії (61,3±3,5%), серед яких найбільша частка (51,3±3,6%) умовно-патогенних ентеробактерій - К.pneumoniae, ентеропатогенні штами E.coli, Proteus spp., Enterobacter spp. Грампозитивна бактеріальна мікрофлора становить 17,3±2,7%, в складі якої переважно S.aureus - 16,3±2,7%, мікофлора складає 18,9 ±2,8%.

2. Визначено особливості чутливості клінічних штамів сальмонел та шигел до антибіотиків. Показано, що штами сальмонел і шигел високочутливі до більшості із застосованих антибіотиків (від 90,3±3,5% до ципрофлоксацину і 72,7±0,6% до ампіциліну), найбільший рівень резистентності у сальмонел і шигел спостерігався до ампіциліну - 27,3±5,0% і поліміксину - 21,1±5,4%. В штамів УПЕ найвищий рівень чутливості спостерігався до ципрофлоксацину - 87,4±3,3%, а найвищий рівень резистентності відмічався до ампіциліну - 48,2±4,8% та поліміксину - 43,3±5,6%. Встановлено високу резистентність кишкових штамів S.aureus до ампіциліну (66,7±7,9%) і поліміксину (85,7±6,6%). Гриби, виділені від пацієнтів з дисбактеріозом кишечника, характеризувалися високим рівнем резистентності до протигрибкових препаратів (44,4±8,3% - до флуконазолу, 57,1±8,4% до ністатину, 33,3±7,9% штамів - до клотрімазолу).

3. Визначено особливості чутливості клінічних штамів стафілококів та сальмонел до комерційних препаратів бактеріофагів. Підтверджено 100% чутливість стафілококів до препарату полівалентного стафілококового бактеріофагу, тоді як всі досліджені штами сальмонел проявляли резистентність до препарату специфічного сальмонельозного бактеріофагу.

4. Досліджено антагоністичну активність пробіотичних штамів окремих препаратів по відношенню до різних видів клінічних штамів, виділених із кишечника при дисбактеріозах. Показано, що штам E.coli М-17 був найбільш активний щодо грамнегативних бактерій: частка чутливих штамів складала від 65,3±5,7% серед E.coli, до 100% серед M.morganii і C.freundii. Пробіотичні штами лактобактерину (L.fermentum 90ТС-4) і ентеролу (S.boulardii) проявляли помірну активність щодо ентеробактерій, псевдомонад, ентерококів і стафілококів, а виражену антагоністичну активність щодо протеїв і бацил (чутливі штами складали 52,7±10,6% і 53,8±13,8%). Штами біоспоріну виявили антагоністичну активність щодо стафілококів (75,6±4,5-79,3±7,5% чутливих штамів), а також гриби роду Candida - 59,0±5,5%.

5. Встановлено оптимальні комбінації пробіотичних штамів згідно їх взаємної антагоністичної активності, які дозволяють підвищити ефективність поєднаних терапевтичних схем лікування дисбактеріозу. Виявлено біологічну сумісність ентеролу із лактобактерином і біфіколом, лактобактерину із біфіколом.

Практичні рекомендації.

Лікування синдрому дисбактеріозу бажано проводити методом двоетапних схем із етапом зменшення кількості УПМ (при необхідності) і етапом відновлення нормоценозу. На етапі зменшення кількості УПМ слід враховувати антибіотикочутливість, фагочутливість збудників та спектр антагоністичної активності щодо них пробіотичних штамів мікроорганізмів. При поєднаному застосуванні пробіотичних препаратів слід враховувати їх біологічну сумісність. Підбір препаратів для корекції мікробіоценозу здійснювати із врахуванням клінічних даних та мікробіологічної картини у пацієнта.

Література

1. Вивчення антагоністичної активності лактобацил, введених у пробіотичний препарат лактобактерин, щодо етіологічних чинників дисбактеріозу кишечника, гнійно-запальних процесів та пробіотичних штамів мікроорганізмів / С.К. Борщ, Н.М. Середюк, Р.В. Куцик та ін. // Галицький лікарський вісник - 2004. - № 3. - С. 16-19.

2. Борщ С.К. Вивчення на прикладі E.coli шт. М-17, введеної в препарат біфікол, закономірностей прояву антагоністичних властивостей мікроорганізмів, що належать до різних таксономічних груп, та є збудниками дисбактеріозу кишечника, гнійно-запальних процесів та пробіотичними штамами. / С.К. Борщ, Н.М. Середюк, Р.В. Куцик // Галицький лікарський вісник. - 2004. - № 4. - С. 9-11.

3. Борщ С.К. Порівняльний аналіз чутливості до антибіотиків грамнегативних бактерій, виділених від пацієнтів з проявами патології ШКТ / С.К. Борщ, Н.М. Середюк, Р.В. Куцик та ін. // Архів клінічної медицини.- 2005.- № 1.- С. 27-30.

4. Борщ С.К. Корекція мікробіоценозу при застосуванні різних терапевтичних схем у пацієнтів із дисбактеріозом кишечника / С.К. Борщ, С.К. Середюк, Р.В. Куцик та ін. // Галицький лікарський вісник.- 2005. - № 3. - С. 15-19.

5. Борщ С.К. Вивчення антагоністичної активності апатогенних представників роду Васillus, введених в пробіотичний препарат біоспорин, щодо етіологічно значущих збудників дисбактеріозу кишечника та гнійно-запальних процесів / С.К. Борщ, Н.М. Середюк, Р.В. Куцик, Р.М. Мізюк // Пробіотики - ХХІ століття. Біологія. Медицина. Практика: матеріали міжнародної науково-практичної конференції.

Размещено на Allbest.ru