Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика м'язової системи

2. Розвиток м'язової тканини в ембріогенезі

3. Анатомо-фізіологічні особливості кістково-м'язової системи в дітей

4. Вікові зміни м'язової системи

6. Ранкова гігієнічна гімнастика, правила проведення

Висновок

Список літератури

Вступ

Анатомія і фізіологія - це найважливіші науки про будову і функції людського організму. Знати, як влаштована людина, як «працюють» його органи, повинен кожен медик, кожен біолог, тим більше що і анатомія і фізіологія відносяться до біологічним наукам.

Людина, як представник тваринного світу, підпорядковується біологічним закономірностям, властивим всім живим істотам. У той же час людина відрізняється від тварин не тільки своєю будовою. Вона відрізняється розвиненим мисленням, інтелектом, наявністю членороздільної мови, соціальними умовами життя і громадськими взаєминами.

Анатомія людини (від грец. anatome - розсічення, розчленування) - це наука про форми та будову, походження і розвиток людського організму, його систем і органів. Анатомія вивчає зовнішні форми тіла людини, його органи, їх мікроскопічне та ультрамікроскопічні будови. Анатомія вивчає людський організм в різні періоди життя, починаючи від зародження іформування органів і систем у зародка і плоду і до старечого віку, вивчає людини в умовах впливу зовнішнього середовища.

Фізіологія людини (від грец. physis - природа, logos -наука) вивчає процеси життєдіяльності і закономірності функціонування організму людини, його окремих систем, органів, тканин і клітин. Анатомія і фізіологія людини вивчає особливості будови і життєдіяльності організму в процесі індивідуального розвитку. Організм (від лат. Organiso - влаштовую,надаю стрункий вид) - це цілісна стійка біологічна системаокремого живої істоти. Всі сучасні знання про будову і життєдіяльності організму людини показують, що складність, упорядкованість і логіка його пристрою перевершує всі мислимі уявлення про досконалість!

Розвиток та досягнення сучасної анатомії і фізіології людини пов'язані з використанням різних сучасних методів дослідження: електронної мікроскопії, фізичних (Томографія, ультразвукове дослідження, рентгенографія тощо) і біохімічних методів.

Одним з найважливіших властивостей живого організму є пересування в просторі. Цю функцію у ссавців (і людини) виконує опорно-руховий апарат. Опорно-руховий апарат (апарат опори і руху) об'єднує кістки, з'єднання кісток і м'язи. Опорно-руховий апарат поділяють на пасивну та активну частини. До пасивної частини належать кістки і з'єднання кісток. Активну частину складають м'язи, які завдяки здатності до скорочення приводять в рух кістки скелета.

1. Загальна характеристика м'язової системи

В організмі дорослої людини є 639 м'язів. Наймасивніший - великий сідничний м'яз, а найменший - стремінний. Загальна маса скелетної мускулатури складає 40 % маси тіла

Типи м'язової тканини

Будова скелетного м'яза

Структура м'язового волокна

Класифікація скелетних м'язів

Характеристика основних груп скелетних м'язів

Фізичні якості м'яза

Механізм скорочення та розслаблення м'язів

Види роботи м'язів

Статична робота - робота, під час якої м'язи напружуються, але не скорочуються.

Динамічна робота - робота, під час якої м'язи почергово скорочуються й розслаблюються.

Стомлення - це тимчасове зниження працездатності в результаті діяльності м'язів)

Гіподинамія - порушення функцій організму (опорно-рухового апарату, кровообігу, дихання, травлення), яке сталося через обмеження рухової активності, зниження сили скорочення м'язів.

Коли людина більшу частину часу проводить в сидячому положенні, коли йому не вистачає необхідного фізичного навантаження, м'язи починають слабшати, зменшується витривалість і сила людини, розвивається вегето-судинна дистонія, порушується обмін речовин. Гіподинамія з плином часу призводить до змін опорно-рухового апарату: розвивається остеопороз, остеоартроз і остеохондроз. Позначається гіподинамія і на серцево-судинній системі (розвивається артеріальна гіпертонія, ішемічна хвороба серця), на дихальній системі (хвороби легенів), травній системі (порушення роботи кишечнику). Порушення в ендокринній системі призводять до ожиріння. При гіподинамії відбувається зниження сили скорочень серця і збільшується маса тіла. Крім того, послаблюються венозні і артеріальні судини, що призводить до погіршення кровообігу. Можливі також порушення в обміні білків, вуглеводів і жирів.

Погіршується через гіподинамію також і робота головного мозку: знижується працездатність людини, її розумова активність, вона швидко стомлюється, відчуває загальну слабкість, страждає безсонням. Що стосується впливу на опорно-руховий апарат, то зменшується м'язова маса, між м'язовими волокнами виникає жировий прошарок.

2. Розвиток м'язової тканини в ембріогенезі

На 3-му тижні ембріонального розвитку в дорсальній частині мезодерми виникає первинна сегментація з відокремленням сомітов, що включає міотоми і склеротома, які служать джерелом утворення скелетних м'язів, волокнистої сполучної тканини, хряща і кістки. До кінця 6-го тижня ембріонального розвитку формується 39 пар сомитов.

У складі кожного сомита відокремлюються група клітин для утворення м'язової тканини - міотоміі. Міотоми з дорсальній частині ембріона розростаються в вентральному напрямку, проникаючи між шкірою і соматоплеврой, що обмежує загальну порожнину тіла (celom). З дорсальній частині миотомов формуються м'язи спини, з вентральної - бічні і передні м'язи тулуба. У цей період кожен міотом встановлює контакт зі спинномозковим нервом відповідного нейротома. У процесі подальшого розвитку деякі міотоми переміщаються з місць первісної закладки або зростаються один з одним, але початкові нервові зв'язки кожного міотоміі зберігаються.

М'язи голови і частину м'язів шиї розвиваються з мезодерми зябрових дуг. Деяку особливість розвитку являють м'язи кінцівок, що буде розібрано у відповідному розділі.

Мезенхімальні клітини міотоміі в ранніх стадіях ембріонального розвитку подовжуються. Спочатку ці клітини мають велике єдине ядро, але в міру розвитку волокон виникає багато ядер. У дорослої людини їх може бути до 120 в одному волокні. Одночасно із зростанням волокна оформляються міофібрили, які виникають по його периферії. Тільки на VI-VII місяці внутрішньоутробного розвитку м'язові волокна заповнюються миофибриллами і ядра з центру волокна витісняються на його периферію. В цей же час більш чітко виявляється смугастість, тобто чергування світлих і темних смуг. У новонародженого скелетний м'яз має всі властивості м'яза дорослого з тією лише різницею, що волокна тонше, ядра більш округлі і не зовсім чітко виражена поперечна смугастість.

3. Анатомо-фізіологічні особливості кістково-м'язової системи в дітей

М'язові волокна в новонароджених тонші, ніж у дорослих. Вони мають добре розвинену інтерстиціальну тканину, багаті на саркоплазму, але містять мало міофібрил. М'язові волокна в дітей короткі й ніжні, бліді, мають слабко виражену посмугованість. У них міститься менше, ніж у дорослих, скоротливих білків - міозину й актину, вони більш еластичні, краще розтягуються, збільшуючись у 2 рази порівняно зі своєю початковою довжиною.

У м'язах дітей міститься мало неорганічних речовин і міоглобіну, але багато води.

Для новонароджених і дітей перших місяців життя характерний значний гіпертонус м'язів. Це зумовлено переважанням функціональної активності палідарної системи над стріарною. Гіпертонус м'язів-згиначів на верхніх кінцівках утримується до 2-3-місячного віку, а на нижніх - до 3-4-місячного.

Кісткова тканина містить більше води й значно менше мінеральних речовин. Тому кістки в дітей раннього віку еластичніші й менш ламкі, ніж у дорослих. Завдяки цьому діти перших років життя часто переносять травми, і навіть значні, без переломів кісток. Окістя товсте, функціонально активне, тому переломи найчастіше бувають без розриву окістя, тобто за типом зеленої гілки.

Кістки черепа в новонароджених балотують, оскільки відкриті сагітальний, вінцевий і лямбдоподібний шви. Бічні тім'ячка в доношених новонароджених закриті. Заднє тім'ячко буває відкритим у 25 % новонароджених і закривається не пізніше 2-го місяця життя. Переднє тім'ячко завжди відкрите і закривається до 1-1,5-річного віку.

Зуби в дітей прорізуються, починаючи з 6-місячного віку, коли з'являються два нижні центральні різці. У віці 8 міс - два верхні центральні різці, у 10 міс - два верхні латеральні різці і на 12-му місяці життя прорізуються два нижні латеральні різці. Протягом 2-го року життя з'являються ще 12 молочних зубів. Послідовно прорізуються перші молочні моляри (у віці 12-16 міс), за ними ікла (у віці 17-20 міс) і останніми - другі молочні моляри (у віці 21-24 міс). Таким чином, у 2-річному віці закінчується процес прорізування молочних зубів; на цей час діти мають по 20 зубів.

Хребет у новонароджених і дітей перших місяців життя прямий і не має фізіологічних вигинів. У віці 2-3 міс формується шийний лордоз, оскільки дитина починає тримати голову. У віці 6-7 міс утворюється грудний кіфоз і дитина починає сидіти. Утворення поперекового лордозу збігається в часі з початком ходіння дитини (у віці 10-12 міс).

4. Вікові зміни м'язової системи

Безумовно, з віком наш організм змінюється. Змінюється і м'язова система. У дорослої людини скелетна мускулатура складає більше 40% маси тіла. При старінні інтенсивність зниження маси м'язів більш виражена, ніж зменшення маси тіла в цілому. Форма м'яза з віком змінюється за рахунок її зменшення та відповідного подовження сухожилля. Зокрема, довжина ахіллового сухожилля збільшується з 3,5-4 см у молодих людей до 6-9см - у старих. Прогресуюче наростання з віком гіпотрофії м'язів відбувається неоднаково у функціонально різних м'язових групах. Подібний процес розвивається в основному за рахунок зменшення діаметра окремих м'язових волокон. Так, діаметр м'язового волокна грудної м'язи у людей молодого віку становить 40-45 мкм, в 50 років - 20-25 мкм, 70 років - 10-20 мкм. Морфологічні дослідження різних років показали, що при старінні в скелетних м'язах поряд з незміненими і компенсаторно гіпертрофованими м'язовими волокнами виявляються в різному ступені атрофовані міонов, відзначаються осередкові порушення чіткості поперечної смугастість і зростання кількості ядер. При електронно-мікроскопічному дослідженні виявляється порушення архітектоніки взаєморозташування мітохондрій і елементів скорочувальної субстанції. Як і в інших органах при старінні в скелетних м'язах розвиваються компенсаторно-пристосувальні перебудови, проявляються збільшенням площі ядерних мембран, гіпертрофією мітохондрій і інших органел. Паралельно зі змінами в м'язових волокнах відбуваються зрушення в стінці живлять їх кровоносних капілярів, що свідчать про змінених умовах транскапіллярного обміну, що, в свою чергу, посилює порушення в м'язових волокнах. Процес регенерації м'язових елементів у старому організмі починається значно пізніше, а заміщення сполучною тканиною раніше, ніж у молодому.

Тривалий час існувало уявлення, що м'яз при скороченні черпає енергію зі своєї структури, руйнуючись. Потім ці погляди були витіснені відомостями про метаболічних перетвореннях в процесі м'язової діяльності. До теперішнього часу вже неможливо розглядати біохімічні процеси в м'язових волокнах безвідносно їх будови, метаболічний цикл жорстко прив'язаний до місця, а послідовність перетворень в ньому - до структурним особливостям ферментних рядів.

В залежності від прояви специфічної функції м'язів відбувається в різного ступеня вираженості фізіологічне оборотне руйнування їх ультраструктури - деградація мітохондрій, контрактури окремих міофіламентов, розриви капілярів, локальні порушення цілісності Т-систем. При інтенсивній діяльності можуть відзначатися виражені пошкодження окремих м'язових волокон, мікрокрововиливи. Надзвичайно важливим для визначення вікового оптимуму скорочувальної функції є встановлення кордону оборотності цих порушень, так як одні поломки відновлюються безслідно, а інші ведуть до поступової втрати специфічності тканини і подальшого склерозування. Вивчення ферментативної активності в м'язової тканини при старінні показало наявність дуже складних перебудов, спрямованих на збереження гомеостазу організму.

Принципово важливим є положення про первинних нейронних вікових зрушеннях при старінні нервово-м'язової системи, які призводять до погіршення зв'язку між нервової та м'язової клітинами і визначають сенільні зміни скелетних м'язів, найменш виражені у волокнах діафрагми, що пов'язано з первинним регулюючим впливом нейронної імпульсної активності, тривало форсованої під час акту дихання.

При старінні комплекс нервових механізмів регуляції активності мотонейронів переходить на більш низькі частоти. Описані зміни залежать від повільно прогресуючих порушень нервово-м'язового контакту, зменшення розмірів сенильной рухової одиниці, а також діаметру м'язових волокон. Зокрема, зменшення в розмірах (але не в кількості рухових одиниць) пояснює, чому в сенільних м'язах не виявляються потенціали фібриляції. Розвиток вікових змін в рухової одиниці, яке супроводжується погіршенням скорочувальних властивостей м'язових волокон, компенсується реіннерваціі, тому їх щільність у рухової одиниці при старінні збільшується. Дані про зміни морфо-функціонального профілю скелетних м'язів при старінні організму в якійсь мірою можуть пояснити особливості чутливості м'язів до гіпоксії на пізніх етапах онтогенезу. Розвивається своєрідна адаптація до цього фактору, виражається в меншому рівні кровотоку, необхідному для підтримки стійкої працездатності.

Вікові зміни в нервово-м'язовій системі пов'язані з характерними зрушеннями на всіх рівнях: від м'язового волокна до нервових клітин найвищих відділів центральної нервової системи. Вони залежать від наростаючих при старінні метаболічних зрушень в організмі і пов'язані зі складною системою перебудови в регуляції функцій. У старості фізичного тренування. скелетний м'яз ембріогенез гімнастика

В цілому м'язи виконують такі функції:

- забезпечення переміщення частин тіла і всього тіла в просторі;

- рух окремими частинами тіла; - контроль положення тіла;

- формування фігури людини; - підтримка рівноваги та певної пози тіла за рахунок тонусу м'язів;

- місце депонування полісахариду глікогену, джерела енергії;

- м'язова активність забезпечує роботу легеням, судинам, шлунково-кишковому тракту, серцю; - м'язи виступають генератором тепла, не лише при м'язовій роботі, тремтінню, але в режимі нетонічного термогенеза.

5. Основи гігієни

Фізичні вправи займають важливе місце в підтриманні організму в тонусі (активному стані). Важливе місце посідають гігієнічні основи фізичних вправ.

Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика. Вона повинна стати необхідною формою щоденної фізичної активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в побуті. Завдяки-широким можливостям індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації фізичної активності людини. У зв'язку з широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на м'язову систему, органи дихання і кровообігу.

В гімнастичних вправах використовують статичні (присідання, згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні сприятливо впливати на стан всього організму і його численні функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки.

Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягнутими вперед руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг мають позитивне значення для стану серцево-судинної системи. Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно досягти комплексного впливу на організм, використовують різні види гімнастичних вправ.

Заняття гімнастикою найчастіше проводяться зранку, безпосередньо після пробудження (ранкова гімнастика), а також в процесі професійної діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні комплексу гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі основні органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані.

Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних фізичних можливостей, об'єм і тривалість виконання гімнастичних вправ можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку.

Основні засади формування здорового способу життя через рухову активність та фізичні вправи

До найважливіших факторів формування здорового способу життя належать фізична активність і загартування організму.

Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонентами здорового способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетичне закріплені в регуляторних системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно пов'язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері.

Філософські принципи - рух як засіб існування матерії, а життя - це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Мускулатура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечує цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем.

Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і підтримки здоров'я, людина повинна робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км.

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об'єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Люди повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно працювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.

В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів, фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеробіки. Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним навантаженням і швидкістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у супроводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоційний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному відновленню фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підвищенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енергійний підйом творчості й емоційного стану організму.

6. Ранкова гігієнічна гімнастика, правила проведення

Ранкова гігієнічна гімнастика має особливе значення під час переходу організму людини від стану сну до бадьорості, здатності підвищення тонусу нервової та м'язової систем, працездатності, її потрібно виконувати кожного дня всім студентам.

Завданням ранкової гігієнічної гімнастики є стимулювання ряду фізіологічних функцій організму, які, звичайно, під час сну трохи послаблюються, загальмовуються. Це, насамперед, стосується діяльності серцево-судинної і дихальної систем. У результаті проведення РГГ швидко підвищується загальний тонус організму, пожвавлюється діяльність серцево-судинної системи, внаслідок чого ліквідуються вогнища застійної, депонованої крові, зокрема, у черевній порожнині. Посилюється функція дихання: збільшується його глибина, поліпшується легенева вентиляція. Покращується також і діяльність шлунково-кишкового тракту, нирок, поліпшуються процеси обміну речовин тощо.

Ранкова гігієнічна гімнастика - це комплекс фізичних вправ, характер яких та форма проведення різноманітні й залежать від мети занять. Якщо розглядати РГГ як засіб підняття функціональних можливостей організму, що були знижені під час сну, то достатньо виконувати її протягом 10-15 хв., застосовуючи прості вправи, які не викликають відчуття втоми.

Загальний принцип побудови комплексу полягає в тому, щоб забезпечити участь основних м'язових груп в русі, що в свою чергу активно впливає на роботу внутрішніх органів. У комплекс РГГ потрібно також включати вправи як на дихання, так і на гнучкість. Потрібно уникати виконання вправ статичного характеру, із значним обтяженням, на витривалість (наприклад, тривалий біг до втоми).

Складання комплексу РГГ включає ряд послідовних етапів. Передусім визначають його загальну тривалість відповідно до фізичної підготовленості й рухових можливостей студентів. Найбільш оптимальною є тривалість 10-15 хв. Далі визначається зміст і послідовність виконання вправ:

1. На початку виконання вправ -- легка ходьба, біг підтюпцем упродовж 2-3 хв., вправи на "потягування" з глибоким диханням. При цьому важливо слідкувати за поставою. Після виконання попередніх вправ посилюється дихання, зігрівається тіло, активізується діяльність кардіореспіраторної системи, підвищується загальний обмін речовин і створюються умови до виконання наступних вправ.

2. Наступний етап полягає у виконанні вправ для м'язів шиї, плечового пояса і рук. Це впливає на зміцнення м'язів верхніх кінцівок і плечового пояса, покращання рухливості суглобів.

3. Далі потрібно виконувати вправи для м'язів тулуба і ніг. Це призводить до збільшення еластичності й рухливості хребта, зміцнення м'язів тулуба, покращання умов для діяльності внутрішніх органів, а також зміцнення м'язів та збільшення рухливості нижніх кінцівок.

До вправ 2 і 3 пунктів додаються силові вправи без обтяження або з невеликими обтяженнями для м'язів рук, тулуба і ніг (згинання та розгинання рук в упорі лежачи, вправи з легкими гантелями, з еспандером, резиновими амортизаторами.

4. Четверта серія вправ виконується на розвиток гнучкості з положень стоячи, сидячи та лежачи. Вони сприяють збільшенню еластичності, гнучкості та спритності.

5. Легкі стрибки або підстрибування, махові рухи, що виконуються в середньому або швидкому темпі з рівномірним диханням, посилюють загальний обмін речовин, зміцнюють м'язи та суглоби ніг, покращують кровообіг. Тривалість цих вправ 20-30 с.

6. У заключній частині комплексу застосовують вправи, спрямовані на розслаблення м'язів, заспокоєння дихання, що в свою чергу, призводить до заспокоєння організму, досягнення психічної та фізичної рівноваги.

Складаючи і виконуючи комплекси РГГ, слід звернути увагу на те, що фізіологічне навантаження на організм слід підвищувати поступово, з максимумом у середині і поступовим зниженням у другій половині комплексу.

Збільшення і зменшення навантаження повинно бути хвилеподібним. Кожну вправу слід починати виконувати в повільному темпі й з малою амплітудою рухів, поступово збільшуючи їх до середніх величин.

На кожному занятті, виконуючи вправи, студенти повинні отримувати оптимальне навантаження. Це, значною мірою, залежить від кількості повторень і темпу виконання вправ. Між серіями з 2-3 вправ виконуються вправи на розслаблення або в повільному темпі. Шляхом зміни темпу і ступенем м'язового напруження можна дозувати фізичне навантаження і визначати основний характер роботи (силовий, швидкісний, швидкісно-силовий).

Загальна кількість вправ, що входять до комплексу РГГ не повинна перевищувати 10-12 вправ. Доцільно через кожні 7-10 днів доповнювати комплекс, використовуючи нові вправи, змінюючи вихідні положення, враховуючи ступінь фізичної підготовленості студентів.

Під час виконання РГГ, необхідно особливу увагу звертати на правильне дихання. Вдих і видих рекомендується поєднувати з рухами. Дихати слід через ніс або одночасно через ніс та рот.

Основною умовою позитивного впливу занять РГГ на організм є їх системність. У процесі регулярного виконання фізичних вправ виробляються умовні рефлекси або певні рухові навички, а потім і динамічний стереотип. Тривалі перерви призводять до втрати вироблених рухових навичків. У цьому випадку відновлення занять рекомендується розпочинати з найпростіших вправ комплексу. Слід пам'ятати, що протягом часу, відведеного на РГГ, недоцільно вирішувати багато завдань. Найбільш раціонально на одному занятті використовувати вправи з невеликими обтяженнями, до яких додаються координація рухів, гнучкість та розслаблення.

Висновок

Ми ознайомились з скелетними м'язами, що посмуговані, допомагають людині переміщуватись в просторі, підтримувати рівновагу тіла людини. М'язеві тканини складаються з волокон, клітини які мають товщину від 0,01 - 0,1 мм і довжиною декілька сантиметрів. Залежно від величини м'яза, місцем його розташування, м'язи можуть мати різну товщину, та силу скорочення, і складатись з декількох тисяч волокон.

Для скорочення м'яза використовується енергія, яку постачає глікоген, велика кількість його знаходиться в клітині.

Кожен м'яз закічується сухожилллям, яке прикріплюється з окістям у місті горбистої кістки.

Роботу скелетних м'язів регулює соматична нервова система, а тому рухи в нас довільні.

Список літератури

1. Чеботарьова В.Д., Майданних В.Г. Пропедевтична педіатрія. - К.: Б. в., 1999. - С. 139-144, 309-323.

2. Мазурин A.B., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней. - СПб.: "ИздательствоФолиант", 2001. - С. 265-316.

3. Додаткова література

4. Медицина дитинства / За ред. П.С. Мощича: У 4 т. - К.: Здоров'я, 1994. - Т. 1. - С. 215-216.

5. Детские болезни / Под ред. Л.А. Исаевой. - М.: Медицина, 1994. - С. 33-38.

6. Капітан Т.В. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми. - К. - Вінниця, 2002. - С. 169-174,176-178.

Размещено на Allbest.ru