Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Особливості будови тіла
• 2. Травна Система
• 3. М'язова система
• 4. Нервова система
• 5. Видільна система
• 6. Статева система
• 7. Життєвий цикл
• 8. Коловертки, як індикатори забрудненості водойм
• 9. Представники
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Коловертками називають своєрідну групу, в основному прісноводних мікроскопічних тварин, це найдрібніші з багатоклітинних організмів (від 0, 04 до 2мм). Мають високе різноманіття, багатоманітність форм пересування і надзвичайно "тонкий" рівень організації.

Багатоманітність форм пересування пов'язана зі спеціалізацією війчастого апарату і розвитком попереково-посмугованих м'язів, які складаються з окремих тяжів. Також, характерною особливістю будови їх тіла, є те, що вони складаються з малої кількості клітин, які мають постійний клітинний склад. Сталість клітинних елементів обумовлена тим, що після ембріонального розвитку клітини вже не діляться.

Всі ці особливості відповідають виключній властивості коловерток - миттєвій відповіді на зовнішній подразник. Не менш властивою для них є різноманітність пристосувань до змін кліматичних умов, які виражаються в явищах сезонного цикломорфозу, в багатоманітності статевих циклів і в здатності переходити у стан спокою.

Цими особливостями коловертки різко виокремлюються не тільки серед нижчих безхребетних, а й серед тварин взагалі.

В процесі еволюції у коловерток виробилися найрізноманітніші пристосування до різноманітних умов існування. Пластичність організації сприяло тому, що вони населяють не тільки різноманітні прісні, солонуваті і солоні басейни, як з дуже високою, так і з дуже низькою температурою, але й тому, що більша кількість пристосувалась до існування в місцях, де вода буває в нікчемній кількості, або тимчасово (прибережні піски водойм, мох, дупла дерев, в грунті і т.д.).

В основному, коловертки населяють прісні водойми, лише незначна кількість живе в солоних, але є й ті, які мешкають тільки в морях ( представники родів: Synchaeta, Trichocerca, Lindia, Proales, Keratella і ін.). Значно більше видів зустрічається в опріснених частинах морів, це ті форми, які потрапляють в море з річок і добре пристосовуються до підвищеної солоності, причому, деякі види в нових умовах розвиваються набагато інтенсивніше, ніж в прісних водоймах (Asplanchna brightwellii, Filinia longiseta, Filinia brachiata).

Є коловертки, які ведуть паразитичний спосіб життя, але їх небагато. У хребетних тварин і у людини коловертки не паразитують. Деякі види коловерток живуть разом з іншими організмами, тобто знаходяться в мутуалістичних відносинах з ними ( наприклад Proales daphnicola, які мешкають на дафніях). Переважна більшість видів коловерток космополіти, вони зустрічаються по всій земній кулі.

Деякі звичайні види коловерток живуть у найрізноманітніших водоймах, вони невимогливі до умов існування, їм неважливо солона або прісна вода, проточна або стояча, тепла або холодна, вони майже при всіх умовах добре себе почувають і розмножуються. Такі організми називаються убіквістами, тобто зустрічаються скрізь, всюди. Широке поширення багатьох видів пов'язано з тим, що вони спокійно переносять тривалу відсутність вологи. Але чимало коловерток, які пред'являють суворі вимоги до умов існування, до якості їжі, до хімічного складу води і її фізичних показників, і далеко не в кожному водоймищі бувають потрібні їм умови. Якщо коловертка, яка потрапила в дану водойму, не знаходить в ній необхідних умов, вона просто гине. Такі види зустрічаються не часто і відносяться до «рідкісних». Таким чином, поширення коловерток по земній кулі в більшості випадків проблема не стільки зоогеографічна, скільки екологічна, так само як розподіл їх по водоймах різних типів та їх окремих місцях (прибережні зарості, дно, товща води).

1. Особливості будови тіла

Серед коловерток є й «великі», добре помітні простим оком види, що досягають 2мм. Деякі з них утворюють колонії, які часто складаються з декількох сотень екземплярів. Одна колонія досягає в діаметрі приблизно 5мм. Але є й такі коловертки, які серед усіх багатоклітинних тварин є найменшими, маючи в довжину близько 40-50мк (Ascomorpha minima). Це крайні величини. Переважна ж більшість видів коловерток розміром від 80 до 400мк.

Більшість коловерток безбарвні, але у багатьох видів окремі частини тіла і порожнинна рідина бувають пофарбовані. Так, Gastropus stylifer дивовижно яскраво пофарбована у фіолетові, сині та помаранчеві кольори з багатьма відтінками; гіподерма та порожнинна рідина цієї коловертки рожевого кольору. У багатьох видів травний канал часто буває пофарбований у зелений, бурий, жовтий колір залежно від їжі і стадії її переварювання. Часто запаси живильних речовин зберігаються у вигляді червоних і жовтих жирових крапель. Деякі п'явковидні коловертки пофарбовані в червоний, жовто-зелений і коричневий кольори.

Форма тіла коловерток дуже різноманітна. Серед плаваючих зустрічаються види, що мають форму мішка, або майже круглої пластинки. Часто зустрічаються коловертки, «заковані» у панцир, з шипами, колючками, виступами. Є такі види коловерток, які мають придатки, що дозволяють їм робити стрибки. У багатьох видів коловерток навколо тіла утворюються футляри, чохлики, "хатинки", які слугують їм як захисні утворення.

У різні пори року і в різних водоймах один і той же вид має різну форму панцира, наприклад Keratella quadrata, Brachionus calyciflorus та ін, зустрічаються з довгими задніми шипами, з короткими і зовсім без шипів. Черевоподібна форма тіла повзаючих коловерток вважається найбільш примітивною. Їх тіло ділиться на 4 відділи: голову, шию, тулуб і ногу.

Більшість коловерток можуть втягувати голову, шию і ногу в свій тулуб.

Тіло коловерток покрите шкірою, що складається з двох шарів: гіподерми, представленої живими клітинами, які сильно витягнуті і злилися один з одним, і кутикулою, яка утворена гіподермою. Кутикула може бути тонкою, м'якою і прозорою у безпанцирних коловерток, але у багатьох видів вона потовщується і стає твердою, утворюючи панцир. Він складається або з пластинок, або з кілець, або зі спинного і черевного щитків, які з'єднані з боків більш тонкою кутикулою. Передній і задній відділи тіла залишаються м'якими.

2. Травна Система

Травна система починається ротовим отвором, що знаходяться в середині війкового поля колообертаючого апарату, як правило, в воронкоподібному поглибленні, на якому знаходяться війки . Ротовий отвір веде в глоткову трубку і в її розширену частину - мастакс. В мастаксі знаходяться щелепи, що складаються з щільних кутикулярних утворень - ковадел (інкус) і двох молоточків (маллеус). Ковадло складається з непарної підпірки (фулькрум) і двох гілок (рамус), молоточок складається з рукоятки (манубріум) і гачка (ункус). Незважаючи на єдину схему будови, у різних видів окремі частини щелеп дуже різні і служать гарною ознакою для визначення виду.

Глотка переходить в стравохід, який впадає в шлунок. Більшість коловерток мають мішковидний шлунок покритий війками, який займає більшу частину порожнини тіла. В нього впадають протоки парних травних залоз. Шлунок, звужуючись, переходить у кишку, яка покрита довгими війками. Кишка закінчується анальним отвором, який знаходиться на спинній частині тіла. Дещо вище нього в кишку впадають протоки видільної системи і яйцепровід, тому ця частина кишки називається клоакою. Деякі коловертки не мають кишки і анального отвору (Asplanchna, Ascomorpha), і вся система закінчується шлунком; неперетравлені залишки їжі виводяться через ротовий отвір.

Коловертки харчуються водоростями, бактеріями і детритом, крім того, є хижаки, що харчуються тваринами - найпростішими і коловертками, які значно менше хижака, але хижаки можуть харчуватися і водоростями.

Більшість коловерток поліфаги, тобто вони майже не обмежені у виборі їжі, але існують і монофаги, які харчуються лише одним типом їжі, наприклад детритом або певним видом водоростей. За способом захоплення їжі коловертки діляться на:

- коловертки, які захоплюють їжу за допомогою війок на ротовому апараті, що створюють потік води у напрямку ротової порожнини;

- вільно плаваючі хижі коловертки, які активно захоплюють живі організми своїми щелепами, які висуваються назовні, або проколюють здобич і висмоктують її соки. Вони також здатні до захоплення їжі війками ротового апарату.

- коловертки, які використовують свій коло обертальний апарат, з довгими нерухомими війками, в якості хапального (ловчого) апарату.

3. М'язова система

У коловерток відсутній шкірно-мускульний мішок і м'язи утворюють тяжі. Основні з них: кільцеві - стискають тіло; поздовжні - вкорочують і згинають його; м'язи коло обертаючого апарату і ноги, що втягують і розгортають їх. Рух війок коло обертаючого апарату здійснюється не м'язами, а самою клітиною, на якій знаходяться війки. Крім мускулів тіла, є мускули органів - в мастаксі, в травній трубці, в сечовому міхурі. Зазвичай у коловерток м'язи гладкі, але зустрічаються і попереково-посмуговані, особливо в придатках тіла, що слугують для стрибків, і в пальцях стрибальних ніг.

4. Нервова система

Нервова система коловерток складається з мозку, що знаходиться над глоткою в головному відділі (мозковий ганглій), гангліїв мастакса і ноги, дрібних гангліїв, розкиданих по багатьом частинам тіла, і нервів, що відходять від мозку, зв'язують ганглії і ведуть до органів почуттів і мускульних тяжів.

Органи почуттів представлені очами й щупальцями. Очі - червоні або чорні пігментні плями. У деяких видів перед плямою є лінза, яка заломлює світло. У більшості коловерток одне «потиличне» око, що лежить поблизу мозку; у багатьох по два ока з боків голови; є «лобові» очі; у деяких п'явковидних коловерток очі перебувають на хоботку; частина видів коловерток зовсім позбавлені очей, а у прикріплених форм очі мають тільки молоді особини.

Щупальця представлені особливими клітинами із чутливими щетинками, віями або сосочками. Вони численні в коло обертаючому апараті. На спинній стороні знаходиться одне дорзальне щупальце, у деяких видів дуже довге; по боках тіла лежать латеральні щупальця; є щупальця в порожнині глотки й ножні щупальця. Щупальця виконують функції органу дотику, статичного почуття і сприйняття хімічних подразнень.

Над мозком у багатьох видів коловерток, але далеко не у всіх, є орган невідомого призначення, який називають ретро-церебральним, тобто органом, який знаходиться навпроти мозку. Він складається з досить великого мішка, як правило, заповненого чорними крупними зернами, і лежачих з боків його, двох субцеребральних залоз. У деяких видів є вивідні протоки цього органа, що відкриваються на тильній стороні голови. Цей загадковий орган по походженню відноситься до шкірних залоз, але справжнє призначення цього органу невідоме.

5. Видільна система

Видільна система представлена типовими протонефрідіями. У порожнині тіла з боків проходять канали, що починаються в голові і відкриваються в пульсуючий сечовий міхур, що являє собою у деяких видів розширену клоаку, в інших - розширені кінці каналів. Вміст міхура виділяється в клоаку. У деяких видів у голові бічні канали з'єднуються за допомогою анастомозу Гекслі. У бічні канали, які представляють залозисту частину протонефридіїв, впадають замкнуті капілярні трубки, що дають гілочки, які закінчуються термінальними клітинами з війками всередині їх просвіту. Таких клітин з «миготливим полум'ям» у кожного виду своя кількість, може бути від 3 до 50 з кожної сторони. При сильному збільшенні мікроскопа у прозорих коловерток добре видно мерехтіння війок термінальних клітин. Ці клітини втягують в себе з порожнинної рідини шкідливі продукти обміну і виводять їх через бічні канали назовні. Крім цього, видільна система виконує функцію регулятора осмотичного тиску і функцію дихання, пропускаючи воду, потрапляє у порожнину тіла через травну систему.

6. Статева система

Статева система самки складається з яєчника, жовтівників і яйцепровіда, що відкривається в клоаку. При розгляданні коловертки під мікроскопом відразу видно дуже великий жовтівник з великими ядрами, що лежить поруч зі шлунком. У різних видів він має різну форму - овальну, круглу, підковоподібну, стрічкоподібну і навіть лапчасту. Його призначення - забезпечувати живильними речовинами яйцеклітини. Яєчник являє собою скупчення дрібних ооцитів, що мають у діаметрі 1-5 мкм, лежачих на жовтівнику або навіть занурених у нього. У міру зростання ооцити пересуваються до яйцепроводу й на цьому шляху одержують живильні речовини з жовтівника через тимчасовий отвір або своєрідну трубку в оболонці яйця. Більшість видів коловерток відкладає яйця, тільки деякі - живородні; у них розвиток яйця відбувається в тілі матері. У багатьох планктонних коловерток відкладені яйця залишаються прикріпленими до основи ноги матері за допомогою стеблинки, утвореної слизовим виділенням ножних залоз. Зазвичай, кожне яйце має свою стеблинку, але іноді у деяких видів стеблинки зв'язують кілька яєць і самки тягають їх за собою як ланцюжок. У такому прикріпленому стані яйця розвиваються під час плавання матері. Після виходу з яйця молодої особини порожня шкаралупа ще довго залишається з коловерткою. Інші планктонні види випускають яйця прямо у воду, оболонка цих яєць покрита довгими тонкими щетинками, що дозволяє їм зависати у воді. Деякі види коловерток прикріплюють яйця до рослин або до панциру інших коловерток або рачків. Спочиваючі яйця у більшості видів теж відкладаються, але є види, у яких вони залишаються в порожнині тіла матері і звільняються тільки після її смерті, коли труп знищиться інфузоріями і бактеріями.

Самці не схожі на самок, карликової форми, живуть недовго.

Статева система самця складається з великого сім'яника - статевої залози, що виробляє чоловічі статеві клітини - сперматозоїди, додаткових залоз, вивідний протоки і копулятивного органа. У більшості коловерток самці народжуються вже з цілком розвиненими сперматозоїдами. Сперматозоїди відносно великі, складаються з голівки і вібруючого хвостика; їх небагато, найбільше число (близько 300) відомо у Asplanchna. У багатьох видів сім'яник підвішений на широкій стрічці, яка є рудиментом травного каналу. У самців деяких видів планктонних коловерток на спинній стороні, приблизно в середині тіла, лежить велика жирова крапля, яка перешкоджає обертальному руху самця навколо осі свого тіла. Самці плавають прямо і, в порівнянні з самками, дуже швидко. Самці живуть не більше двох діб, адже вони нічого не їдять, витрачаючи за своє коротке життя тільки ті поживні речовини, які їм дісталися від матері. Найбільш активними вони бувають в перші години після вилуплення. Процес копуляції, тобто передачі сперматозоїдів самиці, у деяких видів відбувається через клоаку, в інших - через будь-яке місце тіла самки.

При копуляції через будь-яке тіло самки в самців над копулятивним органом міститься присмоктувальна чашечка, якою самець прикріплюється до самки. Велика імовірність того, що наявні в нижньому відділі сім'яника стілетовидні клітини, які розглядаються як другий вид сперматозоїдів, служать для проколювання шкіри самки під час копуляції. При такому способі запліднення сперматозоїди потрапляють в порожнину тіла самки і активно проникають у яєчник, відкидаючи хвіст, який залишається в порожнинній рідині. Запліднення відбувається в яєчнику.

характеристика клас коловертка

7. Життєвий цикл

Життєвий цикл триває 5-24 доби. З підвищенням температури води тривалість життя скорочується. Розмножуються шляхом гетерогонії (чергування статевих і нестатевих поколінь) і партеногенетично (яйцеклітина розвивається без запліднення). При гетерогонії відбувається зміна різних статевих поколінь: роздільностатевого й гермафродитного або роздільностатевого й партеногенетичного.

На початку масового розвитку майже кожна самка має при собі по кілька досить великих яєць із тонкою оболонкою, через яку видно ембріони на різних стадіях розвитку. З таких яєць завжди виходять тільки самки. Ці яйця розвиваються без запліднення, тобто партеногенетично. При наявності сприятливих умов навколишнього середовища коловертки дуже швидко розмножуються, незважаючи на те, що кожна самка відкладає за все своє коротке життя всього близько десятка яєць. Швидкість розмноження обумовлена короткими термінами дозрівання самки - вже на другий день після народження вона приступає до відкладання яєць - і коротким терміном розвитку яйця - всього близько двох днів проходить з моменту відкладання яйця, до виходу з нього коловертки. Це призводить до того, що вода незабаром після появи в ставку коловерток щільно наповнена ними. Надалі можна помітити, що стали з'являтися самки, у яких є яйця значно менших розмірів, але в більшій кількості.

Самки відмирають, утворивши всього по кілька штук яєць, що лежать у стані покою, і вид у даній водоймі припиняє своє існування в активній формі. Таким чином, видно, яке велике значення в житті коловерток має їхнє своєрідне розмноження з утворенням трьох типів яєць:

1. Партеногенетично розвинуті яйця, що дають самок, які обумовлюють збільшення кількості коловерток в даній водоймі;

2. Яйця, що розвиваються теж партеногенетично, але дають самців, необхідних для утворення третього типу яєць;

3. Запліднені яйця.

Запліднені яйця крупніші за партеногенетичні і вони мають складну систему оболонок, добре захищають ембріон від несприятливих впливів.

У стані спокою яйця мають дві внутрішні - одну тонку, іншу пергаментну оболонку, а зовні покриті твердою непрозорою шкарлупою з дуже різноманітними скульптурними утвореннями. Шкаралупа з'являється в кінці формування яйця, так як вона утворюється ектодермальними клітинами, вже розвиненого до цього часу ембріона. У деяких видів поверх шкарлупи є ще четверта тонка оболонка, яка через кілька днів зникає. Для вилуплення з яйця готової коловертки на шкарлупі міститься смужка, по якій яйце тріскається під тиском зростаючої коловертки. В одних видів смужка оточує один кінець яйця, при розриві утворюючи кришечку, в інших вона розташована з боків яйця, оточуючи один полюс і не доходячи до іншого. У таких яєць при вилупленні коловертки шкарлупка розпадається на дві стулки. Після появи шкарлупи подальший розвиток ембріона зупиняється, настає стадія спокою, яка у багатьох яєць триває тривалий період часу.

У стадії спокою яйця можуть переносити і промерзання, і висихання, що для збереження виду має величезне значення. Зазвичай, давати запліднені спочиваючі яйця можуть тільки ті самки, які партеногенетично дають самців; їх називають міктичними самками, а їх яйця - міктичними (від слова міксто - змішування, тобто мається на увазі злиття чоловічої і жіночої статевих клітин). Ті ж самки, які партеногенетично дають самок, не можуть бути запліднені й називаються аміктичними самками, тобто нездатними до злиття статевих клітин, а їх яйця - аміктичними.

Процвітання і загибель коловерток залежить від того, наскільки навколишнє середовище, в момент їх виходу, буде для них придатне. Багато видів, дуже вимогливі по відношенню до умов існування. Різні терміни розвитку яєць дозволяють виду не упустити настання потрібних для нього умов існування. Таким чином, періодичність появи коловерток пояснюється тим, що спочиваючі яйця розвиваються порціями зі значними інтервалами між ними, залежними від індивідуальних особливостей яєць, а процвітання їх залежить безпосередньо від умов навколишнього середовища. Також дуже істотну роль в житті коловерток грають спочиваючі яйця. Вони дозволяють виду широко розселятися по водоймах, як місцевим, так і інших країн.

8. Коловертки, як індикатори забрудненості водойм

На токсичний вплив господарських стоків, метаболітів водоростей і важких металів зоопланктон водойм реагує різноманітними морфологічними і функціональними змінами органів руху і живлення, тобто органів, які забезпечують вибір біотопу та їжі. На популяційному рівні зоопланктону властивий перервний поліморфізм особин. Імпульсні впливи токсичних речовин “розбивають” симпатричні популяції на окремі екоморфи, які різняться між собою розмірами і формою тіла, темпами індивідуального розвитку і особливостями розмноження.

В екосистемах досліджуваних ставів і озер заходу України виявлено 130 видів зоопланктону, серед них 77 представників класу Коловертки, як основні представники цього класу, які знайдені у більшості: Brachionidae, Filinidae, Synchaetidae, Asplanchnidae, і які відрізняються між собою різноманіттям зайнятих екологічних ніш.

Системи біологічного аналізу, які в даний час застосовуються під час оцінки ступеня забруднення води за індикаторними організмами, містять занижені значення сапробної валентності і не враховують їх максимальної кількості. У біоіндикації для експрес-аналізу сапробності води із трьох груп зоопланктону найбільш інформативними є коловертки.

Так, спалахи чисельності коловерток (Brachionus angularis, B.calyciflorus, B.falcata, Filinia longiseta, Keratella cochlearis, Asplanchna girodi) свідчать про підвищене забруднення води органічною речовиною.

Виявлено, що в антропогенно трансформованих водоймах зміна домінантних і субдомінантних видів відбувається стрибкоподібно. Спостерігаються значні коливання чисельності особин у “дрібних” видів Rotatoria, які рано запліднюються і відкладають лише яйця спокою (Brachionus urceolaris, B.calyciflorus, B.quadridentatus, Keratella cochlearis, K.quadrata) і які малочутливі до зміни соленості води (Brachionus angularis, B.quadridentatus, Filinia longiseta).

Видовий склад зоопланктону, динаміка його чисельності, біомаси і метаболізм тісно пов'язані з розвитком фітопланктону, зокрема з “цвітінням” води синьо-зеленими водоростями. Під час “цвітіння”, коловертки випадають із складу зоопланктону; у другорядних і випадкових видів Rotatoria рівень обміну знижується у 2-4 рази.

Отже, коловертки сприяють очищенню забруднених водойм, і також є показниками сапробності води. У дуже забруднених водоймах коловертки не зустрічаються, з'являються вони в б-мезосапрбоній зоні, де вже є планктонні організми. Для зон незначного забруднення характерні пелагічно-озерні форми.

9. Представники

Asplanchna priodonta - одна з найбільш великих, за розмірами (0,28-1,50мм),прісноводних коловерток. Доросла особина аспланхни - хижак. Вона харчується інфузоріями і більш дрібними коловертками. Це типово планктонні тварини, які все життя знаходяться в товщі води в безперервному русі. Плавають вони за допомогою ротового отвору, рухаючись вперед, не обертаючись навколо своєї осі, на відміну від інших представників. Тіло прозоре, майже округле. Аспланхін за звичай використовують для вигодовування молоді риб, в якості добавки до основного корму при переході від більш дрібного корму, до більш крупного. Харчова цінність асплахін порівняно низька.

Brachionus calyciflorus - прісноводна коловертка, розмір якої від 0,1 до 0,3мм. Розміри дорослих самок досягають 0,57мм. Дозрівають самиці впродовж доби, а тривалість життя дорослої особини триває до трьох тижнів. Ця коловертка відноситься до рослиноїдних. Відкладання яєць самкою відбувається кожні 12 годин. Має високу харчову цінність і використовується для відгодовування морських і прісноводних риб.

Brachionus plicatilis - розміри цієї коловертки дрібні - 0,08-0,3мм. Це евригалійний вид, який зустрічається у природних водоймах з солоністю від 1 до 90%. Розмноження відбувається при температурі 15-35єС. Харчуються фітопланктоном і бактеріями. Самці живуть протягом 2-3 діб, в той час як тривалість життя самиць доходить до 2 тижнів. Статева зрілість настає через 1-1,5 діб. Яйця тяжчі за воду, що сприяє опусканню їх на дно. Мають високу харчову цінність, невимогливі до умов навколишнього середовища, велика швидкість розмноження зробили цю коловертку одним із найголовніших харчових об'єктів.

Brachionus rubens -прісноводна коловертка, має розміри менші 0,1-0,3мм. Дозрівання відбувається, при оптимальній температурі інкубації 22-32єС, за добу. Тривалість життя 4-17 днів. Самиця відкладає від 3 до 12 яєць кожні 12 годин. Brachionus rubens найчастіше і на тривалий час прикріплюється своєю ногою до панцира дафній, і, не витрачаючи енергії на пересування, в спокійному стані, відфільтровує харчові частинки, постійно змінюючи (за допомогою дафній) своє місце перебування. Дуже часто вони щільно обліплюють панцир дафнії, що надає їй кошлатий вигляд. В природі харчується планктонними водоростями.

Philodina acuticornis - за розмірами вони крупніші, ніж представники роду Brachionus. Філодіни зазвичай мешкають серед мулу, на дні акваріумів або прісноводних водойм. Як правило, вони повільно рухаються і повільно плавають від однієї мулової частинки до іншої в пошуках їжі. Форма тіла нагадує конус сплющеної форми, на розширеній передній частині якого знаходиться коло обертаючий апарат, а на задньому загостреному кінці, так званій нозі, на якій знаходяться два пальці - "захоплююча виделка". Харчуються філодіни водоростями і бактеріями. Середня тривалість життя дорівнює 27 діб. В середньому одна самка відкладає близько 50 яєць. Оптимальна температура для життя 24-27єС. При внесенні їх до личинок риб, вони дуже добре ростуть на їх фекаліях, а також на загиблих в прісній воді солоно водних коловертках. Їх недолік в тому, що при годівлі личинок риб, вони мають здатність закопуватись в ґрунт.

Висновок

Коловертки - споживачі первинної продукції фітопланктону та бактеріопланктону і самі є їжею для інших безхребетних, є дуже цінним кормом для личинок та молоді риб, сприяють очищенню забруднених водойм, і також є показниками сапробності води.

Господарське значення коловерток полягає в тому, що вони є їжею для багатьох ракоподібних, молоді риб, риб-планктонофагів, а також є індикаторами забруднення водойм та об'єктом масового культивування в штучних умовах.

Список використаної літератури

1. Киселёв И.А. Планктон морей и континентальных водоёмов.- Л.: Наука.-1969.- 657с.;

2. Константинов А.С. Общая гидробиология.- М.: Высшая школа, 1986.-472с.;

3. Кражан С.А., Хижняк М.І. Природна кормова база ставів - Херсон: Олді плюс, 2009. - 328 с.

4. Богатова И.Б. Рыбоводная гидробиология.- М.: Лёгкая и пищ. промышл. 1980. - 168с.

Размещено на Allbest.ru