Ссавці на території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Полтавське територіальне відділення МАН України

Лубенське районне наукове товариство учнів "Мала академія наук"

Відділення хімії та біології

Секція: Біологія

ССАВЦІ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Виконав: Тесленко Олексій

Засулля, 2013 рік



Зміст

Вступ

1. Ссавці. Загальна характеристика

1.1 Клас ссавці. Особливості будови

1.2 Прогресивні пристосування ссавців

1.3 Розмноження та розвиток

2. Різноманітність ссавців та їхні пристосування до різних середовищ існування

2.1 Ряд копитні

2.2 Ряд зайцеподібні

2.2.1 Заєць біляк

2.2.2 Кріль домашній

2.2.3 Характеристика зайця і кроля. Спільні і відмінні риси

2.3 Ряд Гризуни

2.4 Ряд Хижі

3. Охорона ссавців, їхнє значення в житті людини

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б



Вступ

Коли після важкої праці виїжджаєш на лоно природи і спостерігаєш, як усе живе жадібно підставляє себе під сонячне проміння, купається у ньому, коли дивиться на квітучі луки або обережно підступаєш до таємничого болота, слухаєш пташиний спів у лісі чи стоїш біля джерела-животоку, заворожений його невтомною роботою - тоді особливо виразно відчуваєш, яка прекрасна Полтавська земля наша, кожен її куточок. Рідний край. Що може бути дорожчим для людини? Кожного разу нас охоплює щире і радісне відчуття духовного та морального задоволення від спілкування з дивовижним і прекрасним світом природи, що оточує нас. Бо вона звеличує душу людини, збагачує її духовну культуру, виховує в ній доброту та порядність, викликає відчуття гордості за рідний край. Видатний педагог В.О. Сухомлинський у своїй книзі “Серце віддаю дітям” відмічав, що природа є одним з найбільш благодатних джерел у вихованні дитини. “Природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникає думкою у причинно-наслідкові зв'язки...”. Але не варто забувати, що до природи належать і тварини, а також і людина.

Метою роботи було систематизувати матеріал про тварин, їхні особливості, поведінку, а також їхнє значення в житті людини.

Актуальність дослідження. Тваринний світ - одна з основних складових частин природного середовища і природних багатств нашої країни.

Ссавці, або звірі, становлять велику й різноманітну групу серед тваринного світу нашої країни. Вони живуть скрізь, де є для них їжа та сприятливі умови життя: у лісах, на луках, гірських масивах, у морях, на узбережжях водойм, у сільськогосподарських угіддях, у садах і парках, житлових і господарських будівлях.

Склад диких звірів у природному середовищі, не зважаючи на іноді здавалося б однакові умови життя, неоднаковий. Він залежить від багатьох екологічних умов: особливостей деревостану, наявності чагарникових заростей, трав'янистого покриву, температурних умов, вологості повітря, висоти снігового покриву, складу ґрунту тощо.

Для її реалізації були поставлені конкретні завдання, а саме:

- вивчити зовнішню і внутрішню будову;

- дізнатися чим відрізняється один ряд від іншого;

- зрозуміти навіщо їх потрібно захищати;

- зрозуміти наскільки вони потрібні і корисні нам.

Об'єкт дослідження - наукові праці та статті.

Предмет дослідження - світ ссавців, їхній спосіб життя, поведінка, їхнє значення.

Методи роботи - аналіз наукових праць та статей, відбір найцікавішої інформації для зв'язної розповіді про особливості Класу Ссавці.

Апробація роботи була здійснена на уроках біології.



1. Ссавці. Загальна характеристика

1.1 Клас ссавці. Особливості будови

Ссавці - клас теплокровних хребетних тварин, які характеризуються високим розвитком кори великих півкуль головного мозку, наявністю молочних залоз та волосяного покриву. У більшості людей до ссавців викликають найбільш позитивні емоції. Зокрема на варто забувати що люди теж належать до ссавців. Ссавці опанували усі середовища життя включаючи водне, повітряне і земне. Для них не існує температурних бар'єрів, і в спеку, і на морозі температура їх тіла залишається постійною. Ссавцям притаманна найскладніша поведінка, вони здатні навчатися на основі утворення умовних рефлексів. Тваринний світ багатий і різноманітний. Наприклад, фауна хребетних налічує 435 видів. До них належать, і гризуни, і зайцеподібні, і копитні та багато різних видів, до яких належать заєць біляк, бурозубка альпійська, Їжак вухатий та ін.

До ссавців, або звірів, відносяться самі високоорганізовані хребетні тварини. Живородіння, вигодовування дитинчат молоком, високорозвинена нервова система, теплокровність дозволили тваринам цього класу широко розселитися по Землі і зайняти на неї самі різні місця проживання. Ссавці живуть у лісах (лосі, кабани, вовки, лисиці, зайці), горах (гірські козли і барани), степах і напівпустелях (сайгаки, ховрахи, хом'яки, тушканчики), у ґрунті (кроти та сліпаки), морях і океанах (кити, дельфіни). Деякі з них (кажани) значну частину активного життя проводять у повітрі. В даний час відомо більше 4 тис. видів ссавців. Тіло ссавців вкрите шерстю. Розрізняють грубе пряме волосся - ость - і тонке звите волосся - підшерстя. Ость охороняє підшерсок від звалювання і забруднення. Шерсть може складатися виключно з ості (олені) або з підшерстя (кроти). Звірі періодично линяють. При цьому у них змінюється густота хутра, а в деяких і забарвлення. У шкірі ссавців перебувають цибулини волосся, сальні і потові залози та їх видозміни (пахучі і молочні залози), рогові лусочки (на хвості у щурів, бобрів), інші рогові утворення шкіри (кігті, нігті, копита, роги). Ноги у ссавців розташовуються під тулубом і забезпечують більш досконале пересування.

У ссавців є вушні раковини. Вони допомагають вловлювати звуки й визначати напрямок їх поширення. Очі мають повіки з віями. На голові, череві, кінцівках є довгі жорсткі волосини - вібриси. З їх допомогою тварини відчувають найменше зіткнення з навколишніми предметами.

У черепі ссавців сильно розвинена мозкова коробка. Зуби знаходяться в осередках щелеп і звичайно поділяються на різці, ікла та корінні. Шийний відділ хребта майже у всіх звірів складається з 7 хребців. Хребці з'єднуються між собою рухливо, за винятком крижових і зазвичай двох хвостових (зростаючись, вони утворюють єдину кістку - крижі). Із грудними хребцями (зазвичай їх 12-15) сполучаються ребра, одні з них з'єднуються з грудиною, інші закінчуються вільно. Пояс передніх кінцівок у більшості ссавців утворюють парні ключиці і лопатки. Воронні кістки збереглися лише у незначної частини ссавців. Пояс задніх кінцівок (таз) складається з зрощених з хрестцем двох тазових кісток. Скелет власне кінцівок складається з таких же відділів і кісток, як і в інших чотириногих хребетних.

Мускулатура у ссавців забезпечує різноманітні рухи тіла. Найбільш розвинені м'язи кінцівок. Є особлива підшкірна мускулатура, що бере участь у теплорегуляції (змінює положення волосяного покриву), згортання тіла в клубок, спілкуванні тварин (управляє рухом вібрис, забезпечує міміку, особливо у мавп і хижаків). Порожнина тіла поділена плоскою куполоподібної м'язом - діафрагмою на грудну і черевну частини. У грудній порожнині знаходяться серце і легені, в черевній - шлунок, кишечник, печінку, нирки і інші органи.

Травна система ссавців відрізняється подовженням травного тракту. Їжа починає перетравлюватися в ротовій порожнині під дією слини, що виділяється слинними залозами. Шлунок у більшості ссавців однокамерний. У його стінках є численні залози, які виділяють травний сік. Кишечник поділяється на тонкий і товстий. У тонкій кишці їжа перетравлюється під впливом соків, що виділяються залозами її стінок, а також соків, що утворюються в печінці та підшлунковій залозі. Живильні речовини через клітини стінок тонкої кишки надходять в кров, а залишки неперетравленої їжі надходять в пряму кишку і видаляються назовні через анальний отвір.

Легені ссавців відрізняються високою еластичністю. Повітря надходить по дихальних шляхах - гортань, трахея, бронхи. Вдих і видих здійснюються за участю міжреберних м'язів і діафрагми (при їх скорочення і розслаблення змінюється об'єм грудної порожнини). У гортані ссавців є голосові зв'язки, за допомогою яких звірі мукають, нявкають, гавкають, ревуть, виють, бекають - сповіщають своїх родичів про небезпеку, своє місцезнаходження, ставленні один до одного, тощо.

Кровоносна система ссавців не має суттєвої відмінності від кровоносної системи птахів. Чотирикамерне серце з товстими стінками шлуночків забезпечує швидку циркуляцію крові, що переносить до тканин тіла кисень і поживні речовини та звільняє їх від продуктів розпаду.

Нирки у ссавців мають бобовидную форму і розташовуються в поперековій частині з боків хребта.

Утворюється в них сеча стікає по сечоводах в сечовий міхур, а з нього по сечівнику назовні.

З більш досконалим будовою травної, дихальної, кровоносної та інших систем органів пов'язаний у ссавців високий рівень обміну речовин. Завдяки цьому, а також шерстним покровом (а в деяких і товстому шару підшкірного жиру) температура тіла у звірів висока, а завдяки теплорегуляції (розширення чи звуження капілярів шкіри, потовиділення) - постійна.

Особливого розвитку у ссавців досяг передній мозок і його кора. У більшості видів вона утворює мозкові складки і звивини з глибокими борознами. Чим більше складок і звивин, тим складніше поведінка тварини. Так, у кроликів кора майже гладка, а у собак і мавп, що відрізняються більшою складністю поведінки, кора має безліч звивин і борозен. Складна поведінка ссавців пояснюється легким і швидким утворенням великої кількості умовних рефлексів.

Як у інших хребетних, у самок ссавців є парні яєчники, а у самців - парні насінники. Яйцеклітини (яйця) у більшості ссавців мають мікроскопічні розміри. Запліднення яйцеклітин сперматозоїдами відбувається в яйцеводах самки, а розвиток зародка в матці, в утворюється в ній дитячому місці - плаценті (ссавців, у яких розвивається плацента, називають плацентарний). У кровоносні судини зародка, щільно контактують із кровоносними судинами плаценти, з материнського організму надходять всі необхідні живильні речовини і кисень, а в материнський організм видаляються вуглекислий газ і інші непотрібні для нього речовини. У матці зародок отримує необхідну температуру для розвитку, захист від несприятливих умов зовнішнього середовища. Розвинувся плід при скороченні м'язів матки виштовхується назовні через статевий отвір (відбуваються пологи). Ссавці, що влаштовують нори або гнізда (білки, кролики), народжують безпомічних, голих і сліпих дитинчат, ссавці, які не роблять гнізд або інших укриттів, - зазвичай зрячих, вкритих шерстю, здатних до пересування (олені, зайці, вівці, кози). Самки ссавців вигодовують новонароджених молоком, що утворюється в молочних залозах до часу пологів, зігрівають їх теплом свого тіла, вилизують, захищають від ворогів, вчать знаходити їжу та ін. Турботу про потомство у деяких видів ссавців виявляють обидва батьки. Ссавці, як і птахи, походять від стародавніх плазунів. Про це свідчить подібність сучасних ссавців з сучасними плазунами, особливо на ранніх стадіях зародкового розвитку. Ще більше ознак подібності виявляється у ссавців з вимерлими звірозубими ящерами. На спорідненість з плазунами вказує і існування ссавців, що відкладають яйця з великою кількістю поживних речовин, що мають розвинені воронячі кістки, клоаку та інші ознаки низькій організації. До них відносяться первозвiрі, або яйцекладні.



1.2 Прогресивні пристосування ссавців

Ссавці високоорганізований клас хребетних тварин, які поширені всюди і заселяють всі середовища існування. Вони є важливими ланками майже всіх типів біоценозів.

У процесі розвитку життя на Землі ссавці взяли свій початок із карбонового періоду від звіроподібних плазунів. Еволюціонували вони повільно і спочатку не відігравали істотної ролі в природі. Їхній бурхливий розвиток відбувся а Кайнозойську еру, так як ці тварини вже накопичили багато прогресивних пристосувань.

До цих пристосувань належать:

1. Високорозвинений головний мозок, що має певні риси відмінності, які дозволяють виділити його як «кортикальний тип». Однією з таких рис є розвиток переднього відділу, в якому більша частина мозкової речовини зосереджена в корі півкуль. Тіла нейронів розміщені пошарово у 6 рядів. Кора дозволяє просторово відображати зовнішній світ на основі інформації, яка надходить від органів чуттів. Кора слугує центром вищої нервової діяльності, що координує роботу інших відділів головного мозку. Лобові долі здійснюють керуванням спілкування тварин, а у людини пов'язані із мовою - другою сигнальною системою;

2. Органи чуттів найбільш досконалі із усіх хордових. У мешканців відкритих просторів розвинувся гострий зір. У тварин, активних у сутінках та вночі, та які живуть у норах, чагарниках, лісах прогресивно розвинулись слух та нюх. Тільки у ссавців орган слуху складається із трьох відділів. Для органу нюху характерна більша, ніж в інших хордових, можливість хеморецепторів. Це дозволяє розрізняти різноманітні запахи або їхнє поєднання. Завдяки високій розвинутості органів чуттів ссавці досить легко знаходять сородичів, відшукують здобич, розпізнають небезпеку. Поєднання високорозвиненої нервової системи та високих можливостей сенсорних систем обумовлюють складні адаптивні форми поведінки ссавців;

3. Травний канал відрізняється великою довжиною та диференціацією його відділів. У більшості видів ссавців розвинуті м'ясисті губи, що дозволяють вживати рідку їжу. Диференційована зубна система адаптована у тварин різних рядів до вживання різноманітного харчового матеріалу;

4. Легені, завдяки альвеолярній структурі мають велику дихальну поверхню, у 50-100 разів перевищуючи поверхню їх тіла. Акт дихання здійснюється змінами об'єму грудної клітки, за рахунок руху ребер та за рахунок опускання і піднімання м'язової перегородки - діафрагми. Вона розвинена лише у ссавців. Всі ці можливості дихальної системи дозволяють ефективно здійснювати газообмін;

5. Завдяки добре розвиненому 4-х камерному серцю, органи тіла ссавців отримують чисту артеріальну кров, збагачену киснем. Численні еритроцити не мають ядра, що збільшує ефективність перенесення ними кисню, тому на власне дихання ссавці витрачають його у 10 разів менше, ніж птахи, і у 20 разів менше, ніж земноводні;

6. Інтенсифікація дихання, кровообігу і травлення забезпечила ссавцям ріст рівня обміну речовин. Разом із розвитком теплоізолюючих пристосувань - волосяного покриву та підшкірної жирової клітковини - призвело до утворення гомойотермності, або ще називають її теплокровністю. Незалежність обмінних процесів від коливань температури зовнішнього середовища розширила можливості до розселення ссавців на різноманітні території. Цьому також сприяла активізація руху, що забезпечується розміщенням кінцівок під тулубом, а також наявністю високо диференційованої м'язової системи;

7. Високого розвитку досягла репродуктивна система. Внутрішньоутробний розвиток ембріонів у спеціалізованому органі - матці, зв'язок ембріону з організмом матері за допомогою плаценти, живородіння і вигодовування дітей молоком підвищили виживання молодняка, що сприяло підвищенню чисельності ссавців. Всі перераховані адаптації призвели не тільки до удосконалення організму як цілісної системи, але і забезпечили ускладнення поведінкових реакцій. Наслідком цього був розвиток взаємозв'язків між особинами та утворення складних динамічних угруповань. Така спеціалізація відносин у популяціях ссавців створила нові умови у боротьбі за існування, а також підвищила їхнє положення в біогеоценозах.

1.3 Розмноження та розвиток

Як ви вже знаєте, усі ссавці вигодовують малят молоком. Воно має всі потрібні для розвитку організму речовини і дуже легко засвоюється. Залежно від особливостей розмноження й розвитку ссавців поділяють на три групи.

Плацентарні - це такі ссавці, у яких маленьке яйце після запліднення розвивається в особливому органі - матці, а зародок прикріплюється до стінки матки за допомогою плаценти.

У плаценті крізь пуповину тісно стикаються кровоносні судини матері й зародка. У зародок із крові матері надходять усі потрібні поживні речовини й кисень, а в зворотному напрямі виводяться продукти обміну.

Процес внутрішньоутробного розвитку зародка тварин і людини називають вагітністю. Строки вагітності в ссавців різні.

Вигодовування малят молоком - одна з найхарактерніших особливостей усіх ссавців (звідси й назва класу). Молоко утворюється в молочних залозах самки, які звичайно містяться на грудях або на череві. Протоки молочних залоз відкриваються назовні маленькими отворами на кінці сосків, кількість яких буває різна (від 2 до 22) і залежить від плодючості виду. У самки свійського собаки, яка нараз приводить 3-8 щенят, є 8 сосків. Молоко надзвичайно поживне й містить у собі всі потрібні для росту й розвитку маляти речовини: воду, жири, білки, вуглеводи, вітаміни й мінеральні солі.

Білий колір молока зумовлений тим, що жир, який входить до його складу, має вигляд мікроскопічно дрібних крапельок. Такий жир легко перетравлюється в організмі маляти. Підростаючи, малята переходять на звичайний корм.

Отже, ссавці це високоорганізовані тварини. Ссавцям притаманна найскладніша поведінка, вони здатні навчатися на основі утворення умовних рефлексів. Живородіння, вигодовування дитинчат молоком, високорозвинена нервова система, теплокровність дозволили тваринам цього класу широко розселитися по Землі і зайняти на неї самі різні місця проживання.

Тіло ссавців вкрите шерстю. Мають ссавці чотирикамерне серце, високоорганізовану, складну зовнішню і внутрішню будову, складний скелет. А також внутрішні органи, їхні пристосування. Усі ссавці вигодовують малят молоком. Молоко надзвичайно поживне й містить у собі всі потрібні для росту й розвитку маляти речовини: воду, жири, білки, вуглеводи, вітаміни й мінеральні солі.



2. Різноманітність ссавців та їхні пристосування до різних середовищ існування

2.1 Ряд копитні

Копитні - велика не таксономічна група ссавців, у яких замість кігтів на кінцях пальців ростуть рогові копита. За своїм змістом це не таксон, але за складом він близький до ряду Ungulata (унгуляти). Більшість копитних - рослиноїдні тварини, рідше всеїдні. Від хижаків вони рятуються втечею. Малята копитних ссавців народжуються зрячими, з волосяним покривом і вже через кілька годин можуть іти за матір'ю.

Пальців від 1 до 5. Розміри від дрібних - із зайця (дамани) - до дуже великих (слони).

Поширені на всіх материках, окрім Антарктиди (до Австралії і Нової Зеландії завезені), а також в прибережних водах деяких морів (сирени). Мають походження від древніх копитних. Багато копитних - об'єкт промислу. До ряду копитних відносяться найкоштовніші домашні тварини - коні, рогата худоба, свині, верблюди і олені. Копитні - узагальнена назва родів плацентарних ссавців:

- Парнокопитні;

- Не парнокопитні;

- Стародавні копитні;

- Південноамериканські копитні;

- Мезоніхії.

Не парнокопитні і парнокопитні становлять більшу частину копитних тварин, і таким чином, включають більшість великих наземних ссавців. Ці дві групи вперше з'явився в кінці палеоцену і раннього еоцену (близько 54 мільйонів років тому), швидко поширювалися на широкий спектр видів на численні континенти, і розвивалися паралельно з того часу. Козуля - ще один вид копитних, суцільний ареал якого в лісостеповій зоні і в південній смузі лісів був розірваний мисливством і хаотичним сільськогосподарським освоюванням місцевостей. Разом з тим, саме людина допомогла цій тварині так глибоко проникнути в тайгу і продовжує сприяти розселенню козуль на північ. Розрив ареалу привів до збільшення відмінностей двох біологічних груп тварин: західноєвропейської і східно-сибірсько-кавказької. Ззовні - по кольору та вигляду - ці козулі не дуже відрізняються, проте маса європейських в 1,5-2 рази менша, ніж сибірських. Маса перших - 20-37 кг., тоді як сибірських - 59 кг. самці і 52 кг. самки. Роги у європейських козуль сягають 25-30 см., у сибірських - до 45 см., а інколи і більші.

Як і олень, козуля - тварина лісостепової зони України. Живуть вони також в темнохвойних лісах, в сухих листяних лісах, в очеретах і в високогірних ялинниках Середньої Азії. Густота заселення ними може бути досить велика - до 40, і навіть до 50 голів на 1000 га лісу.

Літо - найбільш сприятлива пора для мешканців лісу. Соковита трава на галявинах і лісових галявинах, ніжна зелень молодих бруньок та листків на деревах та кущах - все це улюблена і, головне, корисна їжа для оленів та козуль. Природа не випадково потурбувалась про те, що саме в цю пору в косуль з'являється малеча.

Восени та зимою козулі живуть групами, котрі об'єднують не більше 10-12 тварин різної статі і віку. Є серед них і дорослі самці, і самки з малими. Життя групою багато чим полегшує козулям існування в зимовий період, коли мало їжі і менше, ніж влітку, надійних сховищ.

Разом їм легше шукати харчі, слідкувати за тим, що відбувається навколо і своєчасно попереджувати небезпеку.

Навесні групи розпадаються. Першими йдуть геть дорослі самці-рогачі. Потім йдуть вагітні самки, попередньо підшукавши глухе, добре приховане місце в лісі.

Малі народжуються в кінці травня - на початку червня. Кожна самка народжує 2, рідко 1 або 3, і зовсім рідко 4 козуленят. Народжуються вони в плямистому наряді: на спині та боках у них багато світлих і темних плям, смуг. Таке забарвлення робить їх непомітними серед трави та кущів, де вони ховаються.

Козуленята з'являються на світ з відкритими очима і непогано чують. Спочатку вони виглядають слабуватими і немічними, лежать біля матері, ледве рухаючись, і ніби набираються сил. Через декілька хвилин вони вже пробують вставати і присунутись ближче до матері. Вони шукають вим'я і починають енергійно смоктати молоко. Наївшись, заспокоюються і деякий час відпочивають.

Мати ретельно вилизує новонароджених, піклуючись про те, щоб хутро було чисте і пухнасте. Це зберігає тепло в їхніх слабеньких тілах.

Вже після 30-40 хвилин після народження козуленята роблять свої перші кроки. Спочатку це їм важко дається. Встаючи, вони випрямляють спочатку задні ноги, а потім передні. Роблять 2-3 невпевнених кроки і падають, щоб розпочати все з початку. Після декількох таких спроб вони вже впевненіше тримаються на ногах, а через 10-15 хвилин здійснюють невеликі прогулянки в радіусі 3-5 м. від матері.

В перші години життя козуленята погано відрізняють свою мати від інших тварин, близьких їй по величині. Вони легко плутають з нею навіть людину. В природі, правда, такого майже не буває, хіба в зоопарку.

Приблизно через 3-4 години мати залишає новонароджених самих, їй потрібно відпочити та поїсти, набратися сил. Надалі вона буде приходити до козуленят 3-4 рази на добу, щоб погодувати їх молоком, решту часу козуленята проводять самостійно.

Залишені матір'ю козуленята самостійно знаходять собі сховище десь під кущем. Лежать вони в характерній позі, скручені бубликом (так легше зберегти тепло), і, якщо почують наближення якоїсь тварини чи людини, завмирають без руху.

Тому, зустрівши в лісі маленьких козуленят, не треба думати, що вози загубилися. Це зовсім не так - мати напевне знаходиться неподалік. Краще за все залишити козуленя в спокої, не турбувати його.

Козуленята майже не мають запаху. Їх потові залози малочислені, і майже не виділяють секрету - це також важливий нюанс, який допомагає їм уникнути зустрічі з хижаком. Лисиця або вовк можуть пройти зовсім близько і не почути козуленяти, яке заховалося. Виживанню сприяє також те, що козуленята одного приплоду перші два-три тижні гуляють окремо, на відстані 200-250 м. одне від одного - якщо хижак натрапить на одного, то інші залишаться живі.

Мати добре запам'ятовує місце, де сховались її малі, і, коли приходить час годування, знаходить це місце безпомилково. Побачивши маму, козуленя встає з трави і підбігає до неї.

Наївшись, воно близько півгодини ходить з матір'ю, не відлучаючись, інколи забігаючи вперед, але не далеко.

Вже в першу добу козуленята під час такої прогулянки проходять чимало - до 300-400 м.

Мати уважно слідкує за малими. Вона завжди насторожі і при найменшій небезпеці робить різкий стрибок і втікає, голосно вдаряючи копитами в землю, роблячи якомога більше шуму. Це служить козуленяті сигналом. Він моментально лягає на землю, витягує шию і завмирає. Якщо небезпека минула, мати підходить до малого, обнюхує або торкається його носом, він встає і йде далі за нею.

Козулі оберігають дітей не тільки від зустрічі з хижаком, але й не допускають до них в перші пори і своїх родичів.

Навіть дорослі самці, як правило, стараються не спілкуватися з малими. Всіх інших козуль, в тому числі і чужих козуленят, самка виганяє з ділянки, на якому знаходяться її діти.

В двотижневому віці затаювання в козуленят міняється реакцією втечі. До того часу вони суттєво підростають (маса збільшується в два рази), добре бігають і при потребі можуть покластися на свої ноги.

В цьому віці козуленята з одного приплоду відпочивають вже разом. Коли мати приходить їх годувати, вони одночасно вискакують з трави і починають смоктати молоко, стоячи по різні боки від неї. З цього часу всю сім'ю можна побачити в повному складі.

Рано вранці або з заходом сонця може пощастити побачити ігри козуленят. В них часто приймає участь і мати.

Материнське молоко є незамінною їжею для козуленят в перші півтора-два місяці. Але вже на 6-8 тижні вони починають їсти трави, а в віці понад 2 місяці вживають у їжу понад 10-15 видів рослин. Переходячи на рослинну їжу, козуленята в всьому стараються наслідувати свою матір: обнюхують і пробують жувати саме ті рослини, які їсть їхня мати. Потрібно сказати, що козулі дуже розбірливі щодо їжі.

Вони надають перевагу соковитим частинам рослин: ніжні молоді листочки, верхівки трав'янистих рослин з квітами та ягодами.

В віці близько місяця рослинна їжа стає невід'ємним компонентом раціону козуленят. Вони пасуться разом з матір'ю, розрихлюючи передніми ногами дерн і поїдаючи підземні частини рослин.

Козулі годують своїх дітей молоком до 2,5-3-місячного віку, від чого ті швидко ростуть, набираючи до осені 15-18 кг. маси - приблизно половину маси дорослих тварин. Їхнє плямисте забарвлення змінюється на однотонне, рудуватого кольору, як в дорослих. Якщо в козуленяти розсунути хутро на грудях, то можна побачити шерсть з темними кінчиками - залишки характерного плямистого наряду.

В вересні козуленята починають облазити і рудий колір змінюється на зимовий - сірий. Восени козулі знову збираються в змішані групи, що об'єднують двох-трьох самок з дітьми, молодих річних козуль та дорослих самців. Такі групи нерідко змінюють свій склад, але елементарні одиниці - сім'ї - завжди постійні. Козуленята дуже прив'язані до матері і не покидають її навіть в найкритичніших ситуаціях.

Весною, перед телінням, самки, що очікують появи потомства, починають уникати товариства своїх майже дорослих дітей. Деякі з них нагло переслідують своїх матерів, і тим доводиться проганяти їх.

В відведений час з'являється потомство, і для козуль знову наступають неспокійні часи, повні турбот і тривоги за підростаючих козуленят.

2.2 Ряд зайцеподібні

Зайцеподібні (Leporiformes, або Lagomorpha) - ряд ссавців з ряду гризунів (Glires). Нечисленна за кількістю видів (65 видів, в Україні - 2) група ссавців, яка за особливостями організації близька до типових гризунів. З останніми їх об'єднує наявність великих різців. Відрізняються наявністю двох пар різців на верхній щелепі (замість однієї пари у типових гризунів) та складнішим за будовою шлунком. Найближчим до зайцеподібних рядом є ряд мишоподібних, спільно з яким зайцеподібні формують ряд гризуни (Glires, seu Rodentia).

Зайцеподібних поділяють на кілька родин. Найвідомішими, представленими у сучасній фауні, є:

- родина зайцеві (Leporidae) - типова родина ряду;

- родина пискухові (Ochotonidae) (інша назва: пищухові).

До ряду зайцеподібних належать зайці, кролі і пискухи. Зайці відрізняються від кролів видовженими задніми кінцівками та вухами. Пискухи вирізняються малими розмірами тіла й короткими вухами:

- Зайці (заєць білий, заєць сірий та ін.) живляться травою, корою молодих дерев і чагарників. На годівлю виходять у сутінках і вночі. Зайчата народжуються зрячими, покритими густою шерстю. В Україні зустрічаються обидва згадані види;

- Кролі, на відміну від зайців, риють глибокі нори. Живуть колоніями. Перед народженням сліпих і голих кроленят самка робить гніздо з сухої трави і пуху, що висмикує в себе на грудях.

Представником кролів є кріль європейський ("дикий кріль"), який інколи трапляється і на півдні України.



2.2.1 Заєць біляк

Заєць білий, або заєць-біляк, біляк, білик (Lepus timidus) - вид гризунів роду Заєць (Lepus) з родини Зайцеві (Leporidae) ряду Зайцеподібні (Leporiformes).

Тварина середнього розміру, за складом тіла нагадує кроля. Довжина тіла - 44-74 см., вага - 2,5-5,5 кг. Забарвлення літом буро-сіре, зимою - чисто біле. Хвіст чисто сірий без чорного волосся, кінчики вух чорні протягом всього року.

Поширений в тундровій і лісовій зонах північної півкулі, в Шотландії, Ірландії, в гірських районах Альп, на островах Сахалін та Хоккайдо, на півночі України та в Карпатах. Постійних укриттів не має, взимку для відпочинку влаштовує схованки у снігу. Живиться трав'янистими та деревно-чагарниковими (кора, молоді пагони, бруньки) рослинами. Початок гону в лютому - березні, вагітність триває бл. 50 днів. Самка 1-3 рази на рік народжує по 3-6 малят (зрячі, вкриті пухом і здатні відразу самостійно пересуватися). Линяє двічі на рік.

Спостерігається різке коливання чисельності по роках. У літньому вбранні заєць білий дуже схожий на зайця-русака, але від останнього відрізняється білими короткими задніми лапками та вухами. Взимку стає повністю білим, лише кінці вух залишаються чорними. Вороги - рись, лисиця, вовк, бродячі пси.

Заєць білий є одним з основних об'єктів полювання у північних країнах, особливо у тайговій та тундровій природних зонах. Заєць білий є об'єктом як спортивного полювання, так і хутрового промислу, зокрема у більшості районів РФ.

На межах свого поширення цей вид, як і більшість видів, має низьку чисельність і нестабільні місцеві популяції. Така ситуація, зокрема, склалася і в Україні, де вид представлений найбільш крайовими локальними популяціями в межах Центрального Полісся. У зв'язку з низькою чисельністю цей вид зайців занесене до Червоної книги України.

Поширення. В межах України зрідка трапляється в північній частині Полісся, до 19 століття водився також в Карпатах. Літом бурувато-сірий, зимою зовсім білий, лише кінчики вух чорні.

Чисельність дуже незначна. В 1978 р. відломлений у Кролевецькому р-ні, 1981 р.- Ямпільському, 1984 р.- Середино-Будському районах Сумської області. У 1991 р. на Київську хутрову базу надійшло 2 шкурки з Семенівського та Новгород-Сіверського р-нів Чернігівської області. По 1-2 шкурки зайця білого надходить раз на 4 - 5 років. Причини зміни чисельності не з`ясовані. Припускають, що зменшення кількості зайця білого пов`язане зі зміною ландшафтних умов, з настанням теплих, малосніжних зим, зміщенням ареалу виду на північ.

2.2.2 Кріль домашній

Свійський кролик - популярний об'єкт для розведення, оскільки відрізняється скоростиглістю, плодючістю та інтенсивним ростом. Розмножуватись можуть на протязі всього року. Статевої зрілості досягають у 3-4 місяці. Вагітність продовжується 28-32 доби кількість кроленят від 6 до 15 іноді більше. Вирощують заради м'яса, хутра та пуху. Скоростиглі породи готові до забою у віці 70 діб при вазі 1,8-2 кг., пізньостиглі - на 90-110 добу, при вазі 2,8-4 кг. М'ясо має дієтичні властивості. Найкраще хутро від кроликів отримують в осінньо-зимовий період. Тривалість життя кроликів 7-10 років, тривалість господарського використання 2-3 роки.

У світі нараховують біля 60 порід кроликів, які поділяють на хутрові та пухові, а також за розмірами на великі (4-5 кг. та більше) середні (2,5-4 кг.), малі (менше 2,5 кг.). В Україні представник великих порід - сірий велетень, середніх - порода метелик, маленьких - місцеві породи.

Негативним моментом у розведенні кроликів є те, що вони дуже вразливі до інфекційних хвороб, занесена інфекція може за декілька діб спричинити загибель всього поголів'я на фермі. В Україні розведенням кролів в наш час займаються тільки аматори.

Кролі, як і зайці харчуються травою. Будова зайця дуже схожа на кроля. Адже це не дивно. Вони дуже близькі родичі. Схожими є те, що вони харчуються трав'янистими та деревно-чагарниковими (кора, молоді пагони, бруньки) рослинами, зовнішня будова та спосіб життя однаковий. Відрізняються лише розмірами (заєць більший від кроля), вухами, місцем проживанням та чисельністю. Отже, заєць та кріль дуже важливі у природі. Особливо заєць, бо він занесений до Червоної книги України.

2.2.3 Характеристика зайця і кроля. Спільні і відмінні риси

Гліреси (Glires), або гризуни в широкому (вихідному) розумінні (Rodentia sensu lato) - ряд, що обіймає два ряди ссавців - Зайцеподібні (Lagomorpha) й Мишоподібні (Muriformes).

Існує велике різноманіття класифікаційних схем і назв. Як один з компромісів може бути такий (за зведенням "Види ссавців світу", 2005):

- Ряд Зайцеподібні (Leporiformes, seu Lagomorpha);

- Ряд Мишоподібні (Muriformes, seu Rodentia s. str.):

- підряд вивірковиді (Sciuromorpha, вкл. Gliromorpha, seu Myoxomorpha);

- підряд бобровиді (Castorimorpha);

- підряд мишовиді (Myomorpha, seu Myodonta);

- підряд шипохвостовиді (Anomaluromorpha);

- підряд їжатцевиді (Hystricomorpha).

- Інфраряд гундієвиді (Ctenodactylomorphi):

- інфраряд "їжатцещелепні" (Hystricognathi, вкл. Caviomorpha, Phiomorpha, Bathyergomorpha).

Одна з найяскравіших особливостей гризунів - здатність до гризіння: субстрату, деревини, захисних оболонок рослинних плодів тощо. З цим пов'язана їхня одна з головних морфологічних особливостей - розвиток потужних різців і диференціація зубного ряду на гризучу частину (різці) і жуйну частину (щічні зуби).

Рослиноїдні гризуни розвинули особливе пристосування для перетравлення клітковини і отримання додаткового білка.

Гризуни - це зазвичай тварини невеликих розмірів. Розміри тіла коливаються від 5 до 130 сантиметрів. Але зазвичай не перевищують 50 см. Хвіст у гризунів може бути значно довшим за тіло (наприклад, у мишівок та туканів), а може бути й зовсім відсутній (наприклад, у морських свинок).

Форма тіла і кінцівок у гризунів може досить сильно відрізнятися у залежності від способу життя. Так у стрибаючих форм можуть бути сильно розвинені задні кінцівки. У риючих тіло набуває подібної овалу форми і добре розвинені кігті на передніх кінцівках.

Головною особливістю зубів у гризунів є одна пара збільшених різців, як на верхній щелепі, так і на нижній. Різці гризунів постійно ростуть і сточуються.

У зв'язку з харчуванням грубою рослинною їжею кишковий тракт гризунів досить довгий. Всі гризуни, крім сонеподібних, мають сліпу кишку, в якій їжа, зокрема, переробляється шляхом бродіння. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що харчуються травою і корою дерев. Більшість гризунів активні вночі або в сутінках, але багато видів активні і протягом дня. Гризуни можуть жити як окремо так і в групах, що можуть складати до 100 особин (у сліпаків). Гризуни живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяга). Їх немає лише в Антарктиді і на деяких дрібних островах. Гризуни розвинули особливу форму прийому рослинної їжі, при якому при поїданні деяких форм калу їжа двічі проходить систему травлення.

2.3 Ряд Гризуни

Ознаки: довжина тіла 20-30 см., хвіст 14-25 см., висота 5-6,5 см., маса 200-500 гр. Для цього надзвичайно в'юнкого звірка характерні довгий пухнатий хвіст і вуха з "пензликами". Звичайну білку легко поплутати із сірою білкою, завезеної з Північної Америки в Англію. Але на відміну від останньої, хутро звичайної білки в основному бурих тонів, що можуть варіюватися від глибокого чорно-бурого до світлого червоно-бурого відтінків. Черево завжди світле. Колір хутра залежить від середовища проживання. Білка дуже добре лазить по деревах. Вона так само швидко піднімається нагору на дерево, як і спускається вниз головою. Вона добре і прицільно стрибає. Невелика маса дозволяє підніматися їй на частину крони і на кінці гілок дерев. При цьому довгий пухнатий хвіст служить білці своєрідним балансиром. А під час стрибка він служить кермом. Сигнал тривоги - голосний цокіт.

Середовище проживання: лісу усіх видів від низовини до гір. У великих садах і міських парках звірки швидко приручаються і дозволяють себе годувати.

Спосіб життя: оскільки білка - тварина денна, вона цілком доступна для спостереження. З незвичайною моторністю миготить вона в кронах дерев, без зволікання стрибає на сусіднє дерево або кущ, мчить стовбуром нагору і вниз або довгими стрибками скаче по землі. Вона будує кулясті гнізда з гілок і листя в дуплах або в кронах дерев (гайно). У гнізді вона спить або народжує дитинчат. Узимку вона в дійсну сплячку (зі зниженням температури тіла) не впадає, а перемежовує сон зі станом дрімоти. Завдяки зниженню активності, зменшується потреба в їжі. Найвищу активність білка виявляє в період спарювання, коли самці влаштовують дійсні гонки за самками в кронах дерев. Весь інший час білки живуть поодинці. Тільки в міських умовах білки збираються по кілька особин на невеликому просторі, у місцях, де регулярно одержують їжу з рук людини.

Розмноження: основний час розмноження припадає на весну і початок літа. Білки, як правило, у низовині народжують 2 рази в рік.

Вагітність триває 28 днів, народжується 4-5, максимум 7 дитинчат, голі та сліпі. Оскільки вагітні самки часто будують запасне гніздо, то при руйнуванні першого гнізда вони можуть швидко перетягнути дитинчати в нове. Вхід у гніздо звичайно улаштовується внизу збоку, тому що білці зручніше забиратися в нього знизу нагору. Цим воно відрізняється від пташиних гнізд.

Харчування: білки дуже рідко розбірливі в їжі і перемелюють усе, що попадає на їхні міцні зуби. Меню білки досить різноманітне: горіхи, букові горішки, насіння ялини, сосни, ялиці, жолуді і насіння різних рослин, включаючи ягоди, плоди, гриби і дрібних тварин. Вони з задоволенням поїдають пташенят і яйця, розоряють гнізда співочих птахів.

Вороги: найлютіші вороги білок - яструб і лісова куниця. Якщо білка наважитися вибратися на поверхню деревної крони, яструб блискавично кидається на неї. Лісова ж куниця - гідний супротивник білки, тому що не уступає їй у спритності. Вона жене білку по гілках, і хоча білка легша і вони краще її витримують, зате куниця далі стрибає.

Загальні відомості: темно-бурі білки хвойних лісів "особливо бурхливо" реагують на врожай ялинових шишок. А він у різні роки дуже різний. Дійсно врожайні роки дуже рідкісні. Але тоді білки народжують велику кількість дитинчат і щільність популяції зростає багаторазово. Насіння хвойних надзвичайно поживні, і їх легко добути. Із шишками білка справляється дуже спритно. За день звірок обробляє 10-15 ялинових шишок або більш 100 соснових. Схопивши зубами лусочку, він піднімає її нагору так, що вона відтягається або відлітає, а потім витягає насіннячко. Соснову шишку білка обробляє за 3 хвилини. Вона добуває близько 30 штук насінин, що разом важать 2 десятих грама. Денний раціон у 100-150 шишок складає 5% ваги тіла білки. Це досить для того, щоб ще відкласти жир.

2.4 Ряд Хижі

Хижі (Carnivora) (від лат. carф - м'ясо + vorвre - пожирати) - різноманітний ряд плацентарних ссавців, що включає понад 270 видів, дослівно означає "м'ясоїдні" або "плотоїдні". Члени ряду хижих мають характерну форму черепа та характерні ікла та хижі зуби. Майже всі інші їдять м'ясо як їх основний компонент дієти: деякі, як кішка, майже винятково, інші, як ведмідь і лисиця, більш всеїдні, лише деякі, наприклад велика панда, майже винятково травоїдні (хоча й можуть іноді їсти рибу, яйця і комах).

Рись. З давніх-давен рись була поширена майже в усій лісовій зоні північної півкулі, і всюди її історія драматична. Століттями люди її жорстоко переслідували. Колись за знищення рисі навіть виплачувались премії. Надто пізно люди зрозуміли, що рись заслуговує уваги і турботи, її вже цілком винищили на території більшої частини Європи. Пощастило рисі лише в гірських лісах Карпат, на Балканах, на Скандинавському півострові, в Польських Татрах, де-не-де в Іспанії, де вона живе і сьогодні, а також в Росії, де вона і тепер все ще є досить звичайним звіром. Вона широко заселяє ліси від Прибалтики до Тихого океану і майже від Полярного кола до Кавказу, Алтаю, Саян и Сіхоте-Аліня.

Тепер майже всюди, де рисі вдалось вижити, вона охороняється законом. Її навіть відловлюють і переселяють в місця, з яках вона зникла. Правда, в останні роки над риссю нависла нова загроза: ціна на її хутро піднялась непомірно високо. За добру шкіру платять більше, ніж за купу знаменитих соболів. В котрий раз мода ускладнює охорону природи!

Рись - типовий кіт, хоч розмірами нагадує великого собаку. Хвіст ніби відрубаний, але дуже характерна голова. Вона відносно невелика, овальна і дуже виразна. І коли говорять про жорстокість рисі, про смертельну небезпеку зустрічі людини з цією твариною - це велике перебільшення.

М'яке, довге і густе хутро рисі в різних областях її поширення має неоднаковий колір: сіро-голубий, димкуватий, сіро-бурий, червонорудий. Майже завжди на шерсті є темні плями, великі на спині і боках і дрібні на грудях та на ногах. На череві волоски особливо довгі та м'які, але не густі, майже завжди чисто-білі з рідкими цятками. Зрештою, навіть в одному і тому ж місці рідко можна зустріти дві однаково забарвлені рисі. Літнє хутро рисі товстіше, коротше і має яскравіші барви, ніж зимове.

Довжина тіла самців сягає 76-106 см., а самок на декілька (3-6) см. коротше. Хвіст - 10-20 см. Вага дорослих звірів найчастіше дорівнює 16-20 кілограмам. Лапи великі, зимою з великим хутром. Ніхто інший з котячих не пристосований до снігу так добре, як рись.

Слід звіра також типово котячий, без відбитків кігтів. Якщо йдуть декілька рисі, то задні стають в сліди передніх, так само як вовки. Йдучи, задню ногу рись ставить перед передньою.

В рисі сильне тіло. До того ж вона дуже спритна: не тільки прекрасно лазить по деревах та скелях, але й швидко бігає, робить великі - до 3,5-4 м. - стрибки, здійснює довгі переходи, добре плаває.

Рухи рисі поєднують м'якість і грацію, весь її вигляд говорить про силу та незалежність. Але рись є настільки скритною і обережною, що побачити її на волі мало кому вдається.

Живе рись в різних лісах. Надає перевагу спокійним, глухим лісам, з непрохідним буреломом, але і рідколісся вона не уникає. Буває, що зустрічається в низькорослих лісочках, з заростями кущів, в лісостепу, лісотундрі, гірських скелях, але найчастіше в зоні низькогірної тайги, де не так багато снігу, не так холодно, як в північних хвойних лісах, і де багато різноманітних тварин, на яких полює рись. Особливо полюбляє гірські ліси з скелястими місцями.

Взагалі рись, як і інші хижаки, живе там, де достатньо їжі. Основу її харчування становлять зайці, козулі, різноманітні птахи (в першу чергу рябчики), гризуни, а також молоді олені, кабани, лосі. При можливості ловить білок, куниць, соболів, єнотоподібних собак.

Лисицю жорстоко і рішуче знищує, навіть якщо в цьому немає необхідності. Але районів, добре обжитих вовками, старається уникати - вовк для рисі такий самий ворог, як рись для лисиці. Рись переважно веде осілий спосіб життя, але в часи сильних морозів з глибоким снігом, коли робиться не тільки холодно, а й нема що їсти, вона вирушає в далекі подорожі, і часто забрідає в степ і тундру. В добу проходить до 30 км.

При всій своїй обережності рись не дуже боїться людей. Вона може жити в створених людиною лісах, на старих вирубках. В дуже несприятливі роки вона може заходити в села та міста.

Міняє хутро рись два рази - весною та восени.

Рись - північніша тварина з котячих. В Скандінавії, наприклад, вона зустрічається навіть за полярним колом. В північних областях Росії рисі крупніші, довгошерсті, мають менше плям.

Статеве життя в рисі починається в кінці лютого і триває майже місяць. Взагалі рись любить самотність, не схильна до спілкування з собі подібними, але в шлюбний період ці нахили ламаються.

За самкою звичайно ходить декілька самців, які постійно б'ються між собою. Мовчазні від природи, вони в цей період голосно мурчать, м'явкають, а в збудженому стані голосно кричать. Самки басовито м'явкають, а самці глухо мурчать. В нічній тиші ці звуки лякають людей.

Вагітність триває 63-70 днів.

В травні в рисі з'являються 2-3 дітлахів (дуже рідко 1 або 4). Вони дуже кволі, сліпі і глухі, і важать 250-300 грамів. Для потомства мати влаштовує лігво в глухій частині лісу, де не будь під вивернутим коренем, в дуплі, печері, ретельно вимощує його пір'ям та травою. В ньому сухо та тепло. Перші два місяці свого життя маленькі рисі швидко ростуть і розвиваються на материнському молоці. Потім починають виходити з мамою з гнізда, знайомляться зі складним життям лісу. Дорослі приносять їм живих мишей, зайців, терпеливо вчать, як їх добувати, оберігають звірят від всіх можливих негараздів.

Очі в малят відкриваються через 16-17 днів. Коли їм виповнюється місяць, вони починають приймати тверду їжу, але материнським молоком харчуються ще 4 місяці. Мисливський інстинкт прокидається в ранньому віці. Через 40 днів після народження, молода рись вже пробує підкрастися до “здобичі” і нападати на неї. Статевої зрілості самки досягають на 21-му місяці життя, самці - на 33-му. Протяжність життя приблизно 15-20 років.

Самець помагає матері годувати і виховувати потомство. Рисята ростуть швидко, вже в жовтні їх важко відрізнити від батьків, вони починають полювати зграями. Всю зиму молоді тримаються біля матері і розходяться, хто куди, навесні. В річному віці рись остаточно переходить до самостійного життя.

Рись - чудовий мисливець. Вдень вона, як правило, відлежується в своєму лігві, а з заходом сонця стає активною. Легко лазить по деревах та скелях, вона вибирає зручне місце, з якого все добре видно, і терпеливо чекає появи жертви. Витримка рисі заслуговує поваги. Годинами, інколи добами вона може без жодного руху лежати в засідці. Її дуже важко помітити, а вона зверху бачить все. Маючи надзвичайно гострий слух та зір, рись чує жертву здалеку. Боротьба навіть з великим звіром триває не довго - зуби і кігті в рисі великі і дуже гострі.

Але здобич не часто приходить до місця засідки, тож доводиться рисі вдаватися до більш активних методів полювання. Йде по лісі вона нечутно, зливаючись з фоном місцевості, часто прислухаючись та принюхуючись, маскуючи свій слід. Побачивши здобич, нечутно підкрадається до неї. У випадку, коли перша атака виявилась невдалою, рись переслідує жертву великими стрибками. Найчастіше все вирішують перші 10-15 стрибків.

З осені, коли молоді рисі достатньо сильні, вони полюють зграями, колективно прочісують ліс, влаштовують маленькі облави. За ніч рись проходить 6-8, а інколи 10-15 км. Свої мисливські угіддя вона проходить за 5-10 днів. Серед мисливців і вчених ходить думка, що рись їсть мало. Але виявилось, що самець середніх розмірів взимку з'їдає 2,5-3 кг. м'яса за добу, а коли голодний, то і 5-6 кг.

Коли рись голодна, то їсть навіть промерзле м'ясо. Рись, як і більшість хижаків, при нагоді вбиває більше тварин, ніж може з'їсти. На домашніх тварин рись нападає рідко. На людину здатна кинутись лише поранена рись або у випадку, коли її переслідують. Її відношення до людини доволі дивне - в лісі вона завжди уникає людей, хоч і не боїться, але може безпечно заходити в населені пункти. Що заставляє цю обережну тварину йти до людей по смерть - невідомо.

Значить, білки, зайці, козулі та інші тварини є вважливими елементами природи, їхньою частинкою. Але люди їх вбивали заради хутра, м'яса настільки часто, що вони стали рідкісними тваринами.

Серед них є і шкідники, і так звані санітари лісу або санітари природи, мирні тварини і хижаки. Спільними рисами для них всіх є легені, турбота про потомство та ін.



3. Охорона ссавців, їхнє значення в житті людини

Роль ссавців у природі визначається тим, що вони є важливою ланкою в зв'язках живлення між різними живими організмами. Рослиноїдні ссавці впливають на рослинний світ, особливо в сухих місцевостях - степах, напівпустелях і пустелях. Багато звірів (наприклад, полівки, миші, дикі свині, білки) сприяють розповсюдженню насіння. Білка, переносячи горіхи й жолуді, і дика свиня, риючись у лісовій підстилці та втоптуючи в ґрунт ті ж горіхи й жолуді, сприяють відновленню дубів і кущів ліщини. Багато гризунів і копитних, живлячись рослинами, тим самим впливають на їхній ріст і розвиток. Землерийка й кріт, шукаючи їжі, переривають ґрунт. А такий розпушений ґрунт краще постачається киснем, вологою та розчинними солями. Зі свого боку густі зарості, крони дерев захищають деревних звірів від негоди й ворогів. Хижі ссавці (наприклад, вовки, лисиці, песці, рисі) регулюють кількість травоїдних тварин, мишоподібних гризунів. Деякі хижі звірі, поїдаючи трупи тварин, виконують у природі санітарну роль.

Значення ссавців для людини дуже різноманітне. До безумовно шкідливих належить багато гризунів, які завдають шкоди культурним рослинам і знищують запаси продуктів. Ці тварини бувають бацилоносіями й розповсюджувачами (безпосередньо або через кровосисних членистоногих) ряду небезпечних захворювань людини. Певної шкоди завдають людині й деякі хижі ссавці (у нашій країні вовк), що нападають на свійську худобу. Користь від диких ссавців полягає в тому, що вони дають цінне хутро, шкіру й м'ясо, а морські звірі - ще й жир.

В Україні основними промисловими звірами є такі: білка, соболь, ондатра, лисиця, песець, кріт. Заради м'яса й шкур полюють на лосів, диких північних оленів, диких свиней та деяких інших парнокопитних. Заєць - один з основних об'єктів спортивного полювання.

Соболя, сріблясто-чорну лисицю, норку та інших хутрових звірів розводять на звірофермах. Звірівництво - прибуткова галузь господарства. Зоотехніки виводять хутрових звірів з різноманітним забарвленням хутра. Виведено білих, чорних, сріблясто-блакитних, перлистих норок. Сучасні звірорадгоспи - великі «фабрики» хутра. Вони оснащені різноманітними механізмами, що полегшують догляд за тваринами.

Для збереження достатньої кількості цінних для людини звірів, а також рідкісних видів, яким загрожує зникнення, передбачено різні охоронні заходи. Наприклад, на промислових звірів можна полювати, лише керуючись строгими правилами, якими для кожної області й республіки визначаються строки полювання і допустима кількість упольованих тварин залежно від виду. Щоб збільшилась кількість диких звірів, у всіх областях створено заказники, на території яких полювати заборонено.