Характеристика рядів багатопероподібних, вугреподібних та панцирникоподібних

Гострохвості вугри (Ophichthidae) широко поширені в тропічній зоні. В гострохвостих вугрів довге тонке тіло, луска скорочена. Хвостовий плавець відсутній, а спинний й анальний не зливаються один з одним; твердий, загострений кінець їхнього тіла позбавлений хвостового плавця. Своєрідний кишечник лептоцефалів гострохвостих вугрів: на ньому є чітко видні здуття, іноді він утворює петлі. Стадія лептоцефала в цієї родини триває 10-12 місяців. Біологія гострохвостих вугрів дуже різноманітна. Багато з них живуть у норках, стінки яких укріплені слизом, що вдосталь виділяються їхньою голою шкірою. Безліч видів - мешканці коралових рифів тропічних морів, серед них зустрічаються риби дуже строкато і яскраво забарвлені.

Вугри хлевасти і ліурани

Вугри хлевасти (Chlevastes colubrinus) і ліурани (Liuranus semicinclus) з екваторіальної зони Тихого океану покриті темними поперечними смугами й дивно нагадують за забарвленням отруйних морських змій. Очевидно, це приклад забарвлення, що наслідує, - мімікрії; втім, для дослідників ця думка є приводом для суперечок.

Боро (Pisodonophis boro) один з видів гострохвостих вугрів, що може заходити впрісну воду. Боро розмножується у водах Індійського океану, але дорослі риби нагулюються на залитих водою рисових полях Індії. Харчуються вони дрібними безхребетними й у пошуках їх так розривають Грунт, що саджанці рису ушкоджуються й гинуть. У деякі роки ці вугри можуть заподіювати значний збиток. Потривожені боро ховаються в норках, які будують, угвинчуючись у мулисте дно заднім кінцем тіла. Як у більшості вугрів, у них дуже слизувата шкіра. Слиз має чудову властивість осаджувати зважені у воді частки мулу й глини. Якщо посадити цього вугра в відро з мутною водою, вона швидко стане прозорою, а осад випаде пластівцями на дно. Це пристосування до життя в мутній воді: сидячи у своїй норці, вугор не піддає себе небезпеки засмітити зябра, тому що сам створює навколо себе зону чистої води.

Міріхт (Myrichthys астмі-natus), рис.13. Нерідко в порожнині тіла великих морських риб знаходять змієподібних вугрів різних видів. Очевидно, риба проковтує гострохвостого вугра, але здобич, перш ніж переваритися, встигає проткнути стінку кишечнику своїм гострим хвостом і проникнути в порожнину тіла й внутрішні органи. Зрештою, вугор гине від нестачі кисню, а потім розсмоктується, резорбується фагоцитами риби.

Офіхт. Кілька особин офіхта (Ophi-chthyys apicalis) були знайдені в порожнині тіла великого (65 см) луціана, пійманого в Тонкінській затоці. Два з них у яєчнику, од ного в самому яєчнику, двох у складках брижів і ціла грудка молоді (до 18 см у довжину) у плавальному міхурі. Всі вугри перебували на різних стадіях розкладання.

Сфагебранх (Sphagebranchus longipinnis) маленький вугор, у якого відсутні грудні плавці, спинні й анальний дуже малі, а очі покриті напівпрозорою плівкою, знайдений у порожнині тіла риби-причепи й камбали. Багато подібних випадків описані для Індійського й Атлантичного океанів. Створюється враження, що тут спостерігається перехід до внутрішнього паразитизму, не доведений до кінця, тому що вугри зрештою все-таки гинуть.

Родина вугри щукорилі (Muraenesocidae) поєднує 2-3 види роду щукорилі вугри (Muraenesox). Назва його дуже вдала: голова цих великих (до 2 м) риб дуже нагадує голову щуки. Тіло щукорилого вугра позбавлене луски, у поперечному перерізі кругле, стиснуте з боків тільки хвіст; спина жовта або бура, черево сріблисте, спинний й анальний плавці облямовані темною смугою. Це активний хижак: у шлунках щукорилих вугрів знаходили риб і головоногих молюсків. Поширені щукорилі вугри (М. cinereus, М. talabon, M. talabonoicles) у тропічній і субтропічній зоні Тихого й Індійського океанів. Вони служать у прибережних водах Японії, Китаю й Індії об'єктом інтенсивного промислу. Ловлять їх на тачкову снасть.

Хамо (Muraenesox cinereus) або японський щукорилий вугор, заходить в гирла рік й опріснені лагуни. Як ми вже згадували, у Японії він служить об'єктом рибництва.

Лептоцефали хамо зустрічаються в берегів Японії до кінця жовтня й досягають 100-115 мм довжини, зменшуючись під час метаморфозу до 74 мм.

Висновок

Знаючи всі ряди ми разом вивчаємо і їх види, що дає нам можливість знати спеціальну іхтіологію більш детально і з усіма її характерними даними. Якщо ми відмінно знатимемо спец. іхтіологію, тоді ми будемо точно та детально знати все про іхтіофауну, що буде дуже компетентним значенням у нашому напрямку підготовки у вищій школі.

Список використаної літератури

· Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. -- 2-ге вид. -- К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

· Нельсон Джозеф С. Рыбы мировой фауны / Пер. 4-го перераб. англ. изд. Богуцкой Н. Г., науч. ред-ры Насека А. М., Герд А. С. -- М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. -- С. 154--155

· Жизнь животных: в 6-ти томах. Том 4. Рыбы / Под ред. проф. Т. С. Расса. -- М.: Просвещение, 1983.

· Жизнь животных. Том 4. Ланцетники, Круглоротые, Хрящевые рыбы, Костные рыбы / под ред. Т. С. Расса. -- 2-е изд. -- М.: Просвещение, 1983. -- 575 с.

· Загальна іхтіологія: І. М. Шерман, Ю. В. Пилипенко, П. Г. Шевченко. - К. : Аграрна освіта, 2009. - 454 с.

Размещено на Allbest.ru