Ноосфера та ноосферогенез

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст роботи

ноосфера біосфера вернадський

Ноосфера, як вища стадія біосфери

Вчення В. І. Вернадського про ноосферу

Висновок

Список використаної літератури

Ноосфера, як вища стадія біосфери

Термін «ноосфера» був введений в науку в кінці 20-х років нашого століття. З якими подіями було пов'язано появу поняття? Іншими словами: чому поява цього терміну не відбулася раніше, наприклад в ХIX столітті? На мій погляд введення терміну «ноосфера» практично приурочено до виникнення нового явища на нашій планеті, а точніше нової сфери розуму.

Щоб зрозуміти і дати визначення даному терміну, потрібно спочатку розглянути сферу життя нашої планети або, інакше кажучи, біосферу і її зміну з часів зародження життя і до наших днів.

Розвиток життя на нашій планеті еволюційно. Згідно закону природного відбору виживає сильний, більш пристосований до умов Місця існування. Проте, оскільки до закону природного відбору схильні абсолютно всі організми, то еволюціонує і ускладнюється саме Місце існування - різні біоценози і біосфера в цілому. Розвиток біосфери відбувається по шляху ускладнення форм життя, кожна з яких бореться за своє існування з своїми природними ворогами.

Даний процес боротьби, як нам відомо, привів до виникнення ссавців, вищих представників рослинного і тваринного світу. При цьому процес природного відбору не зупиняється ні на хвилину, а навпаки набирає все більш швидкий темп.

На думку Дарвіна, еволюційний розвиток живого світу цьому не зупиняється. Поява людини - ось вінець розвитку тваринного світу. В умовах природного відбору з'являються предки людини. Але що міг протиставити чоловік грізному тваринному світу - різним хижакам? Невже у людини були гострі ікла і кігті, що дозволяли йому не тільки вижити в умовах природного відбору, але і збільшити чисельність і зайняти чільне положення на планеті.

Немає. Людині був даний розум - одне з найдивовижніших явищ всіх часів. Щоб вижити, людині довелося використовувати підручні засоби, замінюючи йому і кігті, і ікла, і швидкі ноги, і тепле хутро і багато інше. На мій погляд, закон природного відбору застосовний і до людини, хоча багато послідовників високих етичних ідей його відкидають. Людина могла б і понині бігати з палицею-копалкою у пошуках їстівного коріння і з кам'яною сокирою за дикими тваринами. Проте розум дав людині здатність вчитися, винаходити і удосконалити знаряддя праці, предмети ужитку. В умовах зіткнення ареалів проживання племен, між людьми, ймовірно, виникали сутички. Причинами суперечок могли бути їжа, територія. Як правило, перемогу могло отримати те плем'я, у якого були кращі знаряддя праці, в даному випадку - зброя.

Надалі, з моменту виникнення простих цивілізацій і до наших днів, люди невідступно були вимушені удосконалювати свої знання про світ і знаряддя праці.

Тут, на мій погляд, необхідно зупинитися і оцінити силу дії людини на навколишній світ. Зробимо грубе, але яскраве порівняння землероба наших днів і першого історичного землероба. Порівняємо використовувані знаряддя праці: могутній трактор, що працює на рідкому паливі і замінює 70 і більш за коней, з одного боку, і кінь, бик, віл або інша тварина. Порівняємо продуктивності: якщо на живій тягловій силі чоловік насилу годує себе і свою сім'ю, то використовуючи сучасні засоби механізації декілька відсотків населення годують всю країну і ще поставляють на експорт (як приклад розглядаємо розвинені країни).

З розглянутого прикладу видно, що з часом сила дії людини на навколишній світ неухильно зростає. Під впливом цієї сили навколишній світ перетворюється і змінюється. В принципі будь-який організм співіснуючи в цьому світі разом з іншими впливає на навколишній світ і змінює його. Так, наприклад, синій-зелені водорості декілька мільйонів років назад утворили первинну атмосферу планети, а безліч поколінь рослин що виростають на одній ділянці землі перетворили первинну материнську породу землі в чорнозем. Звичайно, тут також доречний вплив води, вітру, температури, але не вдаватимемося в подробиці і не ухилятимемося від головної теми.

Отже, ми бачимо, що еволюція живого миру приводить і до зміни неживої природи, зовнішності нашої планети.

В цілому, ареал розповсюдження живих організмів прийнято називати біосферою, в яку включаються і невід'ємні елементи живої природи: повітря, вода, земля, світло і т. д.

Еволюція біосфери дуже складне явище. Нові життя, що з'являються, міняють навколишній світ, які у свою чергу створює передумови для зародження нового вигляду і їх перемоги в боротьбі з непристосованими старими, простішими, видами. Проте розвиток біосфери в даному випадку не виходить за межі її визначення. Різноманітність форм і видів життя, що ускладнюється, підпорядкована строгим законам еволюції.

Проте як у такому разі пояснити появу озонових дірок в стратосфері? Або глобальне підвищення температур? А утворення водосховищ, зміна рослинності (освоєння цілинних земель), розробка родовищ і багато що інше? Як пояснити дані явища, які також є змінами навколишнього середовища, часто змінами біосфери з погляду еволюції?

В даному випадку основною і єдиною силою, що впливає на біосферу є людина, а якщо говорити точніше, то людський розум, оскільки фізіологічно людина мало змінилася з пори доісторичного часу, але завдяки придбаним знанням, розвитку розуму, людина стала використовувати такі технічні засоби, які приводять до інтенсивної зміни навколишнього світу.

Практично тут можна і закінчити опис розвитку біосфери і почати опис розвитку ноосфери. Таким чином, ноосфера - сфера розуму, включає біосферу, видозмінену під дією людини. Проте це дуже грубе визначення меж ноосфери і воно дієве тільки на початковому етапі розвитку ноосфери.

Темп розвитку науки і техніки дозволив сучасній людині багато що, про що ще сто років тому ніхто б не подумав. Та що там 100 років? В даний час комп'ютеризація і розвиток робототехніки тільки набирає темп і можна лише здогадуватися про їх можливості через 3-5 років. Сучасна людина дуже сильно розширила свої знання про світ. У цьому сторіччі йому вдалося вийти в космос, «приручити» атом, дізнатися секрети генетики. Розширилися рамки ноосфери. На думку деяких учених межами ноосфери потрібно вважати простір, де людина, використовуючи необхідні предмети, знаряддя, може побувати без якого-небудь ризику для життя. Тобто верхня межа ноосфери значно вище за неї ж у біосфери. Вона розташовується на висоті від 300 км. до декількох тисяч кілометрів, або навколоземного простору, куди людиною виведені орбітальні станції і всілякі супутники.

На думку Вернадського, рамки біосфери розширюються разом з розширенням ноосфери. Учений вже тоді припускав, що людина зможе вийти в космос і вже тоді задав вірогідний розвиток ноосфери.

Тут необхідно зупинитися, щоб прокоментувати яскраве, на мій погляд, порівняння двох сфер. Людина - жива істота і в принципі відноситься до «живої речовини» нашої планети. За визначенням Вернадського жива речовина - це вся рослинність, тваринний світ, тобто все органічне, вся жива природа. Тому людина також відноситься до живої речовини, а отже є одним з представників оболонки життя на нашій планеті - біосфера. Таким чином, де б не знаходилася людина, там за визначенням повинна бути і біосфера.

Проте вихід людини в космос або підкорення полярних льодів відкривають додатковий простір, який скрутний безпосередньо зарахувати до території біосферу, хоча представник життя - людина в цих умовах вже може існувати. В даному випадку відбувається збільшення, розширення меж ноосфери, сфери, де існування життя можливе лише завдяки пристосуванням, які отримані лише завдяки діяльності людини і його розуму. От чому, описуючи межі ноосфери потрібно знати і визначення ноосфери. Від грецького noos - розум. Тому «ноосфера « означає сфера розуму, буквально «мисляча оболонка».

Таким чином, зародження життя на нашій планеті привело до виникнення і розвитку біосфери. В умовах еволюції життя, ускладнення і зміни біосфери з'являється людина - розумна, мисляча істота. Завдяки розуму йому стає підвладно інтенсивна зміна навколишнього світу. І завдяки розуму людини еволюція біосфери перетікає в зародження ноосфери - вищій стадії біосфери.

Вчення В. І. Вернадського про ноосферу

Все довге творче життя Володимира Івановича Вернадського було насичене невпинною працею, пошуками, новими і новими злетами його геніальної думки. В результаті діяльності ученого були закладений фундаменти декількох нових наук: геохімії, біогеохімії і радіології. Вчення В. І. Вернадського про біосферу і ноосферу були упроваджені в розділи природних наук, особливо у фізичну географію, геохімію ландшафту, ґрунтознавство та інші.

Незвичайна прозорливість ученого передбачила ту надзвичайну величезну силу, яка ховається в атомній енергії. У книзі «Нариси і мові», опублікованій в 1922 р. Вернадський писав: «Недалеко той час, коли людина отримає в свої руки атомну енергію, таке джерело сили, яке дасть йому можливість будувати своє життя, як він захоче. Це може трапитися найближчими роками, може трапитися через сторіччя. Але ясно, що це повинно бути. Чи зуміє чоловік скористатися цією силою, направити її на добро, а не на самознищення? Чи доріс він до уміння використовувати ту силу, яку неминуче повинна дати йому наука? Учені не повинні закривати ока на можливі наслідки їх наукової роботи, наукового процесу. Вони повинні відчувати себе відповідальним за наслідки їх відкриттів. Вони повинні пов'язати свою роботу з кращою організацією всього людства».

Чи не так, це звучить цілком сучасно, як виступ крупного ученого або громадського діяча на авторитетній міжнародній конференції, присвяченому захисті миру? Адже це було сказано більше 70 років тому, коли навіть фізики не вірили в практичне значення ядерної енергії. І вимовив ці слова зовсім не фізик.

Не менш яскрава геніальність думки Вернадського і його прозорливість позначилася і в підході до інших проблем природознавства, у тому числі і у вченні про ноосферу. Адже у той час ученому потрібно було розкрити суть явища ноосфери, передбачити напрям і тенденції її розвитку, встановити основні проблеми, пов'язані з розвитком науки і техніки, з інтенсифікацією зміни навколишнього Середовища і збільшення сили дії людини на неї.

До своїх перших висновків майбутнього вчення про ноосферу В. І. Вернадський прийшов вивчаючи геологічні процеси нашої планети і підійшовши впритул до періоду початку другої світової війни. Війна поновилася в Європі після більш ніж 20-річної перерви, і до 1944 г тривала в Західній Європі п'ять, а у нас, в Східній Європі, три роки. На Далекому Сході вона почалася раніше - в 1931 г і триває вже 13 років.

У історії людства і біосфери взагалі війна такої потужності, тривалість і сили - небувале явище. До того ж їй передувала тісно з нею зв'язана причинно, але значно менш могутня перша світова війна з 1914 по 1918 р.

На думку Вернадського історичні явища такій потужності можна і повинно розглядати як єдиний великий земний геологічний, а не тільки історичний процес. У атмосфері першої світової війни учений, за його словами, підійшов в геології до нового для нього і для інших і тоді забутому розумінню природи - до геохімічного і біогеохімічного, такого, що охоплює і відсталу і живу природу з однієї і тієї ж точки зору.

На мій погляд новизна наукової думки В. І. Вернадського полягала в тому, що події, зір (традиційна наука, в даному випадку історія), що традиційно розглядається під певним кутом, ученим розглядалися в абсолютно іншому аспекті, під іншою точкою зору (інша наука - геологія). Це в деякому розумінні допомогло йому в процесі творчого пошуку натрапити на думку про зміну біосфери ноосферою.

Вивчаючи біосферу, учений відмітив, що в нашому сторіччі вона отримує абсолютно нове розуміння і виявляється як планетне явище космічного характеру. Космічний характер біосфери виявляється в тому, що на думку ученого життя (живі організми) реально існує не тільки на одній нашій планеті, не тільки на Землі. Факт існування життя встановлений, мені здається, без сумнівів для всіх так званих земних планет, тобто для Венери, Землі і Марса.

У своєму вченні про ноосферу Вернадський підкреслює величезну роль живої речовини. Учений розмежовує поняття «життя» і «живу речовину». «Жива речовина» є сукупність живих організмів, а поняття «життя» завжди виходить за межі поняття «Живої речовини» в області філософії, фольклору, релігії, художньої творчості. Це все відпало в «живій речовині».

Живу речовину пол вазі складає нікчемну частину планети. Мабуть, це спостерігається протягом всього геологічного часу, тобто геологічно вічно. Воно зосереджене в тонкій, більш менш суцільній, плівці на поверхні суші в тропосфері - в полях і лісах - і проникає весь океан. Кількість його обчислюється долями, що не перевищують десятих доль відсотка біосфери по вазі, порядку близького до 0. 25%. На суші воно йде в суцільних скупченнях на глибину в середньому, ймовірно, менше 3 км. Поза біосферою його немає.

В ході геологічного часу воно закономірно змінюється морфологічно. Історія живої речовини в ході часу виражається в повільній зміні форм життю, форм живих організмів, генетично між собою безперервно зв'язаних, від одного покоління до іншого, без перерви.

Століттями ця думка піднімалася в наукових шуканнях: у 1859 г вона отримала міцне обґрунтування у великих досягненнях Ч. Дарвіна і А. Уоллеса. Вона вилилася у вчення про еволюцію видів рослин і тварин, у тому числі і людину.

Еволюційний процес властивий тільки живій речовині. І лише жива речовина міняючись в часі змінює і навколишній світ - біосферу. В. І. Вернадським була розглянута еволюція живої речовини, яка стала безпосередньою передумовою утворення ноосфери.

Жива речовина, еволюціонуючи на певному етапі розвитку біосфери, народжує людину - розумна істота, Як показує Вернадський в своєму ученні, людині, щоб вижити, довелося використовувати, єдине переваги перед тваринним світом - розум. Уміння вчитися, переймати і передавати досвід народжує таку категорію, як «працю», яка за природою своєю абсолютно чужа решті представників, живої речовини. Завдяки праці, людина змогла виділитися не тільки з живої речовини, але і з групи тварин, близьких до нього історично в процесі еволюції. Завдяки своїй діяльності, людина надалі змогла не тільки виділитися, але і зайняти чільне місце в живій природі і навіть кинути виклик різним природним явищам, очевидним законам і спробують змінити що оточують його мир відповідно до виникаючих потреб.

Виходячи з геологічної ролі людини А. П. Павлов (1854-1929) останніми роками своєму життю говорив про антропогенну еру, нами що тепер переживається. Він правильно підкреслив, що людина на наших очах стає могутньою геологічною силою, все що росте.

У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається майбутнє, якщо він зрозуміє це і не вживатиме свій розум і свою працю на самовинищення.

Геологічний еволюційний процес відповідає біологічній єдності і рівності всіх людей - Homo sapiens і його геологічних предків Sinanthropus і ін. потомство яких для білих, червоних, жовтих і чорних рас - будь-яким чином серед них всіх - розвивається безупинно в незліченних поколіннях.

На думку Вернадського, це закон природи. Всі раси між собою схрещуються і дають плодовите потомство.

Історичний процес на наших очах корінним чином міняється. Вперше в історії людства інтереси народних мас - всіх і кожного - і вільній думці особи визначають життя людства, є мірилом його уявлень про справедливість. Перед людством, перед його думкою і працею стає питання про перебудову біосфери на користь вільного мислячого людства як єдиного цілого.

Це новий стан біосфери, на думку В. І. Вернадського, і є «ноосфера». В умовах ноосфери людина може і повинен перебудовувати своєю працею і думкою область свого життя, перебудовувати корінним чином в порівнянні з тим, що було раніше. Завдяки придбаним знанням перед ним відкриваються все більш і більш творчі можливості.

Висновок

Ноосфера - найновіша зі всіх сфер нашої планети. Проте, на мій погляд, вона є найголовнішою сферою, що визначає зовнішній вигляд Землі у наш час. Адже завдяки розуму, в рамках сучасних можливостей людини, відбувається зміна біосфери, атмосфери, гідро- і літосфери.

Таким чином, в наші дні вивчення проблеми розвитку ноосфери є реальною необхідністю. Для подальшого співіснування людини, суспільства і навколишнього Середовища і розвитку кожного з них, потрібно уміло використовувати даний людині розум на вирішення загальнолюдських і глобальних проблем. Розум, на мій погляд, даний людині на благо, а не в шкоду. Тому потрібно ретельним чином, особливо в обставинах посилення впливу людини, що склалися, на навколишнє середовище, вивчати наслідки вірогідного застосування тих або інших знань, здійснення тієї або іншої діяльності.

Список використаної літератури

1. Вернадський В. Кілька слів про ноосферу // Вибрані праці. К. : Наук. думка, 2005. С. 266-275.

2. Ласло Э. Век бифуркации: постижение изменяющегося мира // Путь, 1995. № 1. С. 3-129.

3. Маєр-Абіх К. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту. - К. : Лібра, 2004. -196 c.

4. Булатов М., Малєєв К., Загороднюк В., Солонько Л. Філософія ноосфери. Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери. - К. : Наук. думка, 1995. 152 с.

5. Браун Л. Виклики нового століття // У кн. : Стан світу 2000. - К. : Інтелсфера, 2000. - С. 3-22.

Размещено на Allbest.ru