Расовий склад населення та расові проблеми в сучасному світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра: Екологія та охорона навколишнього середовища

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Екологія людини

на тему: Расовий склад населення та расові проблеми в сучасному світі

2012

Вступ

За різними даними, на Землі проживає від 4 до 5 тис. різних народів чисельністю від декількох десятків до сотень мільйонів людей. Національні критерії лежать в основі поділу світу на одно - та багатонаціональні держави.

Одно національними є майже 100 країн світу, де більш як 90% населення - є однієї національності (Франція, Італія, Данія, Норвегія, Чехія тощо). Винятком є КНР, де китайці становлять 91% всього населення, проте чисельність інших народів (чжуанів, уйгурів, монголів тощо) сягає 100 млн. осіб. Антропологи на основі головних ознак (колір шкіри, будови лицевої сторони голови, характеру волосяного покриву, пропорцій тіла виділяють наступні раси: європеоїдну, монголоїдну, негроїдну і австралоїдну. Людські раси - великі ареальні спільноти людей, що виділяються за генетичною спорідненістю, яка виявляється у певній подібності фізичних ознак: кольорі шкіри, райдужній оболонці очей, формі і кольорі волосся, зрості та інше. Вчені вважають, що існувало два центри расоутворення: східний (азіатсько-тихоокеанський) - сформувалась монголоїдна і австралоїдна раси; і західний (євро африканський) - сформувались європеоїдна і негроїдна раси.

1. Історія людських рас

Про існування рас люди знали ще до нашої ери. Тоді ж були початі і перші спроби, пояснити їхнє походження. Наприклад, у міфах древніх греків виникнення людей з чорною шкірою пояснювалося необережністю сина Бога Геліоса Фаєтона, що на сонячній колісниці так наблизився до Землі, що облік білих людей, що стояли на ній. Грецькі філософи в поясненнях причин виникнення рас велике значення додавали клімату.

Прагнення систематизувати представлення про фізичні типи народів, що населяють земну кулю, датуються XVII століттям, коли, спираючи на розходження людей у будові обличчя, кольору шкіри, волосся, очей, а також особливості мови і культурних традицій, французький лікар Ф. Бернье вперше в 1684 році розділив людство на три раси - європеоїдну, негроїдну і монголоїдну. Подібну класифікацію пропонував К.Ліней, що визнаючи людство, як єдиний вид, виділяв додаткову (четверту) pacy - лапландську (населення північних районів Швеції і Фінляндії). У 1775 році Ж. Блюменбах розділив рід людський на п'ять рас: кавказьку (білу), монгольську (жовту), ефіопську (чорну), американську (червону) і малайську (коричневу). В 1889 році росіянин учений І. Е. Денікер поділив людство на шість основних і більш ніж на двадцять додаткових рас.

На підставі результатів вивчення антигенів крові (серологічних розходжень) У. Бойдом у 1953 році було виділено в людстві п'ять рас.

Незважаючи на наявність сучасних наукових класифікацій, у наш час дуже широко поширений підрозділ людства на європеоїдів, негроїдів, монголоїдів і австралоїдів.

Виділяють чотири етапи расоутворення (В.П.Алексєєв, 1985). На першому етапі мало місце формування первинних расоутворень (території, на яких відбувається цей процес) і основних расових стовбурів, західного (європеоїди, негроїди й австралоїди) і східного (азіатські монголоїди і монголоїди й американоїди). Хронологічно це приходиться на епохи нижчого чи середнього палеоліту (близько 200 000 років тому), тобто збігається з виникненням людини сучасного типу. Отже, основні расові сполучення в західних і східних районах Старого Світу складалися одночасно з оформленням ознак, властивій сучасній людині, а також з переселенням частини людства в Новий Світ. На другому етапі відбувалося виділення вторинних вогнищ расоутворення і формування галузей у межах основних расових стовбурів. Хронологічно цей етап приходиться на верхній палеоліт і частково мезоліт (близько 15 000 - 20 000 років тому).

На третьому етапі расо утворення відбувалося становлення локальних рас. За часом це переддень мезоліту і неоліту (близько 10 000 - 12 000 років тому).

На четвертому етапі виникли четвертинні расо утворення і сформувалися популяції з заглибленою расовою диференціацією, подібною до сучасної. Це почалося в епоху бронзи і раннього заліза, тобто в IV-III тисячоріччях до нашої ери.

Уявлення про походження рас існує в декількох гіпотезах. Відповідно до гіпотези поліцентризму, чи поліфілії, автором якої є Ф.Вайденрайх (1947), існувало чотири основних расо утворення - у Європі чи Передній Азії, в Африці південніше Сахари, у Східній Азії, у Південно-Східній Азії і на Великих Зондських островах.

У Європі чи Передній Азії склалося расоутворення, де на основі європейських неандертальців виникли європеоїди. В Африці з африканських неандертальців утворилися негроїди, у Східній Азії синантропи дали початок монголоїдам, а в Південно-Східній Азії і на Великих Зондських островах розвиток пітекантропів і яванських неандертальців привело до формування австралоїдів. Отже, європеоїди, негроїди, монголоїди й австралоїди мають свої власні расо утворення. Головним у расогенезі були мутації і природний добір. Однак ця гіпотеза викликає заперечення. По-перше, в еволюції не відомі випадки, коли б ідентичні еволюційні результати відтворювалися кілька разів.

Більш того, еволюційні зміни завжди нові. По-друге, наукових даних про те, що кожна раса володіє своїм власним расо утворенням, не існує.

У рамках гіпотези поліцентризму пізніше Г.Ф.Дебец (1950) і Н.Тома (1960) запропонували два варіанти походження рас. В першому варіанті, расо утворення європеоїдів і африканських негроїдів існувало у Передній Азії, тоді як вогнище расо утворення монголоїдів і австралоїдів було в Східній і Південно-Східній Азії. Европеоїди пересувалися в межах Європейського материка і прилягаючих до нього районів Передньої Азії.

В другому варіанті, європеоїди, африканські негроїди й австралоїди складають один стовбур расо утворення, тоді як азіатські монголоїди й американоїди - іншої.

B відповідності з гіпотезою моноцентризму, (Я.Я.Рогинський, 1949), що заснована на визнанні-спільності походження, соціально-психічного розвитку, а так само однакового рівня фізичного і розумового розвитку всіх рас, останні виникли від одного предка, на одній території, але вона вимірялася багатьма тисячами квадратних кілометрів. Передбачається, що формування рас відбулося на територіях, Східного Середземномор'я, Передньої і, можливо Південної Азії.

1.1 Раси людей

Раса - у фізичній антропології біологічний таксон виду «людина розумна», який відповідає підвиду тварин (породам). Визначається за фенотипом і генотипом. Традиційне фенотипічне визначення раси характеризуються спільними спадковими фізичними ознаками (формою черепа; меншою мірою зростом, кольором очей та пігментацією волосся).

Новітнє визначення за генотипом трактує термін раса, як сукупність певних генетичних показників, які притаманні тій чи іншій популяції. Традиційно виділяються три великі раси: негроїдна, європеоїдна і монголоїдна. Деякі дослідники виділяють також і австралоїдну. Раса визначає в антропології групу людей з основною сукупністю спадкових прикмет, які відрізняють її від іншої класифікаційної і приналежної до того самого роду одиниці. Поняття раси є біологічною особливістю, і тому його не треба змішувати з народом і його мовою, релігією, культурою й історичними та економічними умовами, в яких він живе. Оточення впливає винятково на зони, вигляд індивіда й обмежується тільки його життям. Взаємні схрещування рас утворюють типи, що являють собою посередню форму між двома і більше расами та у пізніших спадкових процесах повертаються загалом до батьківського виду або устабілізовуються.

Поодинокі раси заселяють більші географічні простори, де вони творять смуги з означеною расовою формацією, до складу якої входить кілька рас тієї самої відміни, як надрядного класифікаційного поняття, і тільки їх відсотковою кількістю одна формація різниться від іншої - сусідньої. Тому при расових висновках вихідною точкою у дослідах є популяція, тобто расова спільнота на даній території при безперервному втримуванні взаємного схрещування.

Найбільша проблема в визначенні рас полягає в труднощах визначення характеристик, детерміністичних для кожної раси. Як і у біологічній таксономії, поява генетичних методів порівняння значно порушила нашу уяву щодо походження і взаємовідношень біологічних видів. Різні раси мають набагато менші відмінності, а сучасні генетичні методи ще не дозволяють отримати достатній об'єм даних для повномасштабного аналізу, тому поділ людства на раси слід деякими сучасними дослідниками розглядається як застаріла класифікація, яка буде змінена у майбутності. На додаток до цього, у західних країнах дослідження цієї галузі обмежені по причині активного використання модифікованої расової теорії у фашистській ідеології.

Серед дослідників рас й расових формацій Європи визначилися Жан Денікер (1926) і Ян Чекановський (1930). Денікер виділив у Європі 6 засадничих рас і 4 мішані; Чекановський звів їх на генетичній основі до 4 засадничих (нордійська, середземноморська, арменоїдна і лапоноїдна) і їх 6 мішаних типів (динарський, альпійський, сублапоноїдний, північно-західний, субнордійський і літоральний).

Сучасне расознавство, спираючись на дані морфології і фізіології, генетики і молекулярної біології, розглядає проблеми класифікації рас, їх походження, розселення по земній кулі, розвитку і взаємодії у зв'язку з конкретною історією людських популяцій. Велике місце в расознавстві займає дослідження розмежувальних расових ознак, їх спадковості, залежності від природно-географічного і соціально-культурного довкілля, статевих відмінностей, вікової динаміки, географічних варіацій і епохальних змін. Найважливішими расовими ознаками є форма волос (звивистість і жорсткість) міра розвитку третинного волосяного покриву, забарвлення шкіри, волос і очей, абсолютні розміри і багато особливостей будови лицьового скелета і м'яких частин лиця - очної області, носа і губ. Для виділення дрібніших расових підрозділів (локальних рас) враховуються різні розміри мозкової частини черепа і їх процентні співвідношення, або індекси,а також середня довжина тіла (зростання). Все більше значення в расознавстві. набуває аналізу мінливості різних одонтологичеських, дерматогліфічеських, серологічних і ін. ознак з порівняно добре вивченою генетичною основою. Змикається з етнічною антропологією, яка, вивчаючи расовий склад народів світу, використовує антропологічний матеріал як історичне джерело і у свою чергу спирається на дані суспільних наук (археології, етнографії, мовознавства і ін.). Результати расоведчеських досліджень свідчать про єдність походження і біологічної рівноцінності всіх рас, спростовувавши людиноненависницькі концепції расизму.

Вплив природних умов на розвиток людських рас, безсумнівний. Спочатку в древньому суспільстві він було, напевно, більш сильним, у процесі ж формування сучасних рас позначався слабкіше, хоча і дотепер у деяких признаках, наприклад у пігментації шкірного покриву, виявляється з достатньою ясністю. Вплив усієї складної сукупності умов життя, мабуть, мало найважливіше значення для виникнення, формування, ослаблення і навіть зникнення расових ознак.

При розселенні по Землі люди попадали в різні природні умови. Але ці умови, що настільки сильно впливають на види і підвиди тварин, не могли так само і з тією же інтенсивністю діяти на якісно відмінні від них раси людства, усе більш використовуючи природу і перетворюючи її в процесі суспільної праці.

В еволюції різних людських груп багато расових особливостей, безсумнівно, мали відоме пристосувальне значення, але пізніше значною мірою втратили його в зв'язку з наростанням ролі факторів суспільного характеру і поступовим ослабленням, і майже повним припиненням дії природного добору. Спочатку велике значення для розвитку рас мало розселення по нових областях, завдяки чому багато груп людей, потрапивши в різні природні умови, довгостроково існували окремо один від одного. Образ харчування їх відповідно диференціювався. Пізніше, однак, у міру збільшення чисельності людства, усе більш підсилювалося зіткнення расових груп, що приводило до процесу їхнього змішання один з одним.

1.2 Європеоїдна раса

Всі люди, що живуть зараз на Землі, належать до одного біологічного типу - Homo sapiens. Але люди різних країн відрізняються одне від одного за зовнішністю - будовою тіла, формою та кольором волосся і очей, кольором шкіри, формою носа.

Ці відмінності переходять від батьків до дітей, тобто є, як кажуть, наслідковими. Саме ці наслідкові ознаки , що відрізняють різні групи одне від одного, й називають расовими, а самі такі групи - расами.

Майже в кожному народі зустрічаються представники різних рас, і кожна раса поширена серед інших народів. Та все ж у більшості країн переважають люди однієї раси.

Європеоїдна раса (англ. Caucasian race) - раса, поширена до епохи Великих географічних відкриттів в Європі, західній Азії і північній Африці, Індостані; пізніше - на всіх населених континентах, особливо широко європеоїди розселилися в Північній Америці та Південної Америки, в Південній Африці, Австралії, Північної Азії і Далекому Сході. Європеоїди мають світлу (рожеву або смаглу) шкіру, вузький ніс, що стирчить, м'яке, часто хвилясте волосся.

У європеоїдів колір шкіри, волосся та очей варіює від дуже світлих відтінків у північних груп до дуже темних у південних і східних, волосся прямі або хвилясті, м'які. Обличчя ортогнатне, в горизонтальній площині (при погляді зверху) помітно виступає вперед. Надбрівні дуги часто великі, низькі орбіти, незграбні, розріз очей завжди широкий, але очна щілина може бути невеликою, епікантуса немає. Ніс звичайно великий, різко виступає, ніздрі орієнтовані сагітальній, перенісся високе. Рот не широкий, товщина губ невелика або середня. Зростання бороди та вусів сильний, статура середня, кисть і стопа широкі. На краях ареалу європеоїдна раса утворює плавні переходи до уральської, Південно-Сибірської, монголоїдної, негроїдної, ефіопської та дравідійської рас. У чоловіків пишно ростуть борода та вуса.

Поширена помилка - вважати, що це тільки «білі люди». Насправді близько мільярда автохтонних європеоїдів мають чорні очі, волосся і смагляву шкіру (наприклад, населення Індостану, Північної Африки).

У чому ж криється першопричина настільки фатальної “неконкурентоздатності” древньої Європи, що призвело до повного витіснення палеоєвропейської культури після приходу нової - схоже, аж ніяк не першої, - хвилі азіатських кочівників? Тут ми дозволимо собі навести певні міркування медико-антропологічного характеру: фізична подоба людського населення Європи могла сформуватися внаслідок різного ступеня змішування популяцій двох людських рас: протонегроїдної та протомонголоїдної, які почали витісняти неандертальців (вони, за даними аналізу решток ДНК, справжніми людьми не були) із всього ареалу їхнього розселення - Европи і прильодовикової частини північної Азії - починаючи приблизно 35 тисяч років тому. У такому разі, Європейська раса виявляється разів у три молодшою за монголоїдну й у 5-8 разів - за негроїдну. Що ж змусило європейців так швидко “побіліти” і набути європеоїдних рис обличчя? Серед відомих можливих факторів природного добору важко знайти істотніший, аніж залежність обміну вітаміну D у людини від ультрафіолету. Дія цього фактора полягає в тому, що в умовах низького рівня сонячної радіації, характерного для Європи і Північної Азії, темношкірі діти набагато частіше страждали від рахіту. Світліші діти, а також ті з них, хто мав опукліші риси обличчя, ширший розріз очей з проникнішою для світла райдужною оболонкою, мали значно більше шансів вижити.

Велика європеоїдна раса підрозділяється на малі: Атланто-Балтійску, Середньоєвропейску, Індо-Середньоземноморську, Біломорсько-Балтійску, Балкано-Кавказьку.

1.3 Негроїдна раса

Термін «негроїдна раса» часто використовується для позначення всіх людей з чорним або шоколадним кольором шкіри. Деякі дослідники відносять негроїдної расу до екваторіальної (негро-австралоідной) раси. Ряд авторів називає представників негроїдної раси конгоідамі для того, щоб відрізнити від представників інших темнопігментірованний африканських рас: капоідов, пігмеїв і ефіопів. Антирасиста Елізабет Мартінес запропонувала перенести термін конгоід на всіх представників негроїдної раси, наслідуючи приклад іменування інших рас за географічним розташуванням. Проте це слово досить швидко стало образливим, незважаючи на те, що мета була протилежною.

Негроїди (люди "чорної" раси) мають темну, по більшості шоколадно-коричневу шкіру, курчаве чорне волосся, карі очі, широкий ніс та товсті губи, майже нерозвинуту бороду. Найбільше їх живе в Африці. Багато негроїдів проживають в Америці, зокрема у США, на острові Гаїті і Бразилії - це, в основному, нащадки тих негрів, яких свого часу насильно вивезли з Африки як рабів.

За багатьма ознаками до негроїдів близькі австралоїди. В них також темна окраса шкіри, широкий ніс, стовщені губи, але, на відміну від негроїдів, ще й сильно розвинута борода. Деякі вчені об'єднують негроїдів та австралоїдів у одну екваторіальну, або негроавстралоїдну расу.

Австралоїди - загальна назва стародавнього темношкірого населення Індії, Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії.

Найбільш типові представники австралоїдів - корінні мешканці Австралії - австралійці; близькі до них також і деякі народи Океанії та Південної Азії. Велика негроїдна раса ділиться на малі: Австралійску, Веддоїдну, Меланезійску, Негрську, Негрілльську, Бушменську.

Частина австралоїдів в молодому і старечому віках, які проживають у західній частині Австралії, півдні Індії та на тихоокеанських островах - натуральні блондини. Це не результат метисації, а закріпилася в якийсь період ізоляції мутація, подібна до тієї, яка закріпилася у північних європейців.

Типи австралоїдів: аборигени Австралії, папуаси Нової Гвінеї, негритоси Південно-Східної Азії.

Характерні ознаки представників негроїдної раси: подовжені кінцівки (особливо руки), темна шкіра (особливо багата таким пігментом, як меланін), кучеряве волосся, широкий плоский ніс, товсті губи, прогнатизм. Поширена в Африці, на південь від Сахари. Основний регіон розселення - область історичного формування раси: Африка, на південь від Сахари. Також до негроїдної населенню на початок XXI століття належить значна частина населення Бразилії, Вест-Індії, США і Франції.

У Росії до XX століття представників негроїдної раси практично не було, проте, за оцінками фонду «Метис», за роки допомоги Радянського Союзу країнам, що розвиваються в СРСР залишилися близько 70 тисяч чорношкірих. За оцінками Інституту Африки РАН, від змішаних шлюбів з неграми в СРСР і Росії за останні кілька десятиліть XX століття народилося близько 40 тисяч дітей.

Від представників негроїдної раси відрізняються, як правило, сильним розвитком третинного волосяного покриву, хвилястим волоссям (крім перехідних типів), сильно розвиненими надбрівними дугами. Близьке подібність австралійських аборигенів і ведди давно було відзначено антропологами і відображено у виділенні окремої австрало-веддоідной раси.

1.4 Монголоїдна раса

Монголоїдна раса (азіатсько-американська раса) - одна з великих рас людства. Охоплює корінне населення Північної, Центральної, Східної, Південно-Східної Азії, Північної та Південної Америки. Відповідно представники монголоїдної раси називаються монголоїдами.

Представники монголоїдної ("жовтої") раси звичайно мають жовтувату шкіру (іноді світлу, матову, іноді більш темну), туге (жорстке), пряме чорне волосся, плескате обличчя з вилицями, що стирчать, ніс з низьким переніссям. Особливо характерним є вузький розріз очної щілини, що утворюється особливою складкою в кутку ока, біля слізного пагорка. Борода та вуса в них ростуть скудно. Люди "жовтої" раси переважають в країнах Центральної та Східної Азії. Велика раса монголоїда підрозділяється на малі: Північноазіатську, Арктичну, Дальньосхідну, Південноазіатську, Американську.

Подушки жиру, щільна шкіра, потужні вилиці, особлива складка повік і густе жорстке волосся допомагають винести контрасти середовища - жару, що приходить за холоднечею, вітер і пил, сліпуче сяйво снігів і пісків. Чим північніше монголоїди, тим більше "рекордів": у ескімосів обличчя має найбільшу площу у світі, у бурять - ширину, у евенків. Зустрічаються найчорніше волосся і найсвітліша шкіра. На шляху з Індокитаю в Арктику ростуть розміри тіла і обличчя, а висота зведення черепа зменшується (тобто зовнішність робиться усе менш інфантильною).

Монголоїди - молода раса, формування її особливостей сталося близько 10 тисяч років назад на південному сході від Байкалу, де сьогодні тягнуться степи і пустелі. А за бар'єром Великого Хингана знаходився східно-китайський "коридор" - там люди жили і кочували споконвіку (ще навіть не будучи сапиенсами), звідти починалася довга дорога на північ і за океан.

Америка заселялася декількома міграційними хвилями: деякі (у тому числі найдревніша) поширювалися по тихоокеанському узбережжю, по острівних дугах, інші (пізніші) йшли з вогнища монголоїда величезним крюком через Сибір, Чукотку і Берингию. У Сибіру, ймовірно, "захопили" трохи місцевих "протоєвропоїдних" генів - цей слід виявляє антропогенетика. Багато суперечок, чи заселялася Америка з Океанії. Можливо, і були окремі прориви через Океанію і навіть Антарктиду (як вважав Поль Риве ще на початку ХХ століття), дуже вже "австралоїдними" здаються деякі риси древнього населення Південної Америки і дуже вже велика - тридцять тисяч кілометрів - дорога по сухому. Але для усієї раси америндів це "крапля в морі" в порівнянні з потоком через Берингію.

Зазвичай америндів включають до складу раси монголоїда. Проте це спірна традиція. Адже америнді мають не менший, ніж інші раси, різноманітністю і відособленістю. Але головне - коли Америка почала заселятися (тепер відомі знахідки людини старовиною 20 - 40 тисяч років), раси монголоїда ще не було. Так кого ж вважати гілкою?

Найменше нам знайомі австралоїди. Адже це цікава раса - найдревніша на Землі, якщо судити по тому, що вона існує майже в незмінному вигляді вже сотню тисяч років, до цього дня зберігши незвичайну архаїчну них навіть найменший серед хомо сапієнса об'єм мозку). Втім, за що і поплатилася: австралоиды, що колись населяли Індонезію, Індокитай, Індію, майже скрізь були витиснені молодшими і "сапиентными" расами. Австралоидные предки вгадуються також у індійських веддів, а також у тих південних монголоїдів, які мають широкий ніс, великі губи і хвилясте волосся.

Такі основні "згущування" в континуумі людства. Які причини їх утворення? Ті ж самі, що збільшують різноманітність будь-якого біологічного виду, - відбір, ізоляція, змішення, дрейф генів. Тут людина нічим не краща і не гірша за інших. Але все таки є присутнім щось ще, без чого не можна зрозуміти, чому ми різні.

Яскраво вираженими представниками монголоїдної раси є монголи, перші постійні контакти європейців з якими датуються початком 2-го тисячоліття н.е. Класичними монголоїдами є також представники тюркських і монгольських народів Центральної Азії: буряти, алтайці і тувинці.

Вже у японців та південних китайців відчутним є домішка австралоїдної раси. Ще більшим вплив австралоїдів є у зовнішньому вигляді південно-азійської раси у мешканців Індокитаю, Індонезії та Філіппін. Більшість населення Середньої Азії або має помітну монголоїдну домішку (узбеки), або ж є мішаним монголоїдно-европеоїдним типом (казахи).

У деяких груп росіян, особливо Сибіру, тобто в зонах контактування з монголоїдами, простежуються окремі монголоїдні риси.

Комплекс типових ознак монголоїдної раси чітко виявлений вже в палеоантропологічних знахідках часів мезоліту. На території України представники народів монголоїдної раси відомі з часів Київської Русі (половці), монголо-татарської навали (татари).

Американоїдна раса - раса, поширена в Північній і Південній Америці. Американоїди характеризуються прямими чорними волоссям, смаглявою або навіть темною шкірою, часто «орлиним» (особливо атлантична раса) або прямим носом.

Очі чорні, ширше, ніж у азіатських монголоїдів, але вже, ніж у європеоїдів. Епікантус порівняно рідкісний у дорослих, хоча досить частий у дітей. Зростання американоїди різний.

Найбільш темна шкіра зустрічається в індіанців Арізони і Каліфорнії. Іноді виділяють палеоамеріканскій тип, представники якого живуть у деяких областях Амазонії і на Вогняної Землі - на самому півдні континенту. Їх характерними ознаками є доліхокефалія, хвилясті або навіть кучеряве волосся (наприклад, в племені бакаірі), низький зріст. У деяких групах посилений ріст бороди (наприклад, в племені сіріоно). Деякі антропологи припускають, що ці ознаки збереглися від найдавнішої хвилі заселення континенту з Меланезії.

Особливо серед південноамериканських індіанців виділяються групи Патагонії, в даний час практично зникли. Суттєвою особливістю цієї патагонської малої раси був дуже високий зріст. Також вони відрізнялися прямим носом, брахікефаліей, чотирикутним вилицюватим особою з широкою нижньою щелепою, темно-бурого шкірою.

2. Расогенез і генетика

Раніше існувало представлення, відповідно до якого кожен індивідум несе ознаки визначеної раси. Воно одержало назву типологічної концепції раси. Ця назва пов'язана з цілком чіткою і практично лише єдиною задачею расового аналізу - визначенням расового типу індивідума. В основі типологічної концепції раси лежала гіпотеза спадкування расових ознак, відповідно до якої вони передаються від покоління до покоління цілим комплексом.

Це означає, що расові властивості спадково зчеплені, гени расових ознак розташовані в одній чи декількох близьких хромосомах і будь-якій расовій ознаці фізіологічно нерозривно пов'язаний із всіма іншими. Але фізіологічна залежність між расовими ознаками насправді або зовсім відсутня, або дуже слабка. На що вказують низькі коефіцієнти кореляції між расовими ознаками.

Існує група вчених, що затверджує про незалежне спадкування расових ознак, їхній перший основний постулат - індивідум не є носієм расових властивостей. Другий постулат - популяція і раса (як група популяцій) являє собою не суму, а сукупність індивідумів; усередині популяції і раси діють визначені закономірності мінливості.

Расова мінливість - групова, а не індивідуальна, і про неї є сенс говорити, починаючи з популяційного рівня. Подібні морфологічно і генетично популяції, що утворять ту чи іншу расову спільність, пов'язані між собою не випадково, а в силу походження чи якихось інших історичних причин. Раса, будь-яка расова спільність складається з окремих історично організованих елементів, але це, однак, не індивідуми (як думали раніше), а популяції.

Мозаїка расової мінливості складається з мозаїки популяційної мінливості. Обидві вони в сукупності і створюють усе багатство мінливості людського виду.

Кожну популяцію стали вивчати не як суму індивідумів, а як неповторне по своїй специфіці сполучення групових властивостей. Популяційна концепція спирається на досягнення популяційної генетики, новітньої біометрії, математичній теорії еволюції і т.д.

2.1 Фактори расогенезу

Серед факторів расогенезу найбільша роль належить природному добору, особливо на ранніх стадіях расо утворення. За колір шкіри відповідальні шкірні клітки, що містять пігмент меланін. Усі люди, за винятком альбіносів, мають у клітках шкіри меланін, кількість якого детермінується генетично. Зокрема, утворення пігменту визначається присутністю гена, що контролює тирозиназу яка каталізується конверсію тирозину в меланін. Однак крім тирозину на пігментацію шкіри впливає ще один фермент, за який відповідає інший ген, що міститься в клітках людей з білою шкірою і впливає на кількість у ній меланіну. Коли цей фермент синтезується, те меланін утворюється в малих кількостях і шкіра є білою. Коли він відсутній (не синтезується), то меланін утворюється у великих кількостях і шкіра є чорною. Для кольору шкіри має значення і меланін, що стимулює гормон. Таким чином, у контролі кольору шкіри беруть участь, щонайменше, три пари генів.

Під важливістю кольору шкіри як расовій ознаці розуміють зв'язк між сонячним опроміненням і продукцією вітаміну D, що необхідний для підтримки в організмі балансу кальцію. Надлишок цього вітаміну супроводжується відкладенням кальцію в кістах і веде до їх крихкості, тоді як недолік кальцію має як наслідок рахітизм. Тим часом кількість вітаміну D, синтезованого в нормі, контролюється дозою сонячного опромінення, що проникає в клітки, що знаходяться глибше шару меланіну. Чим більше меланіну в шкірі, тим менше світла він пропускає. До періоду, коли були розроблені способи штучного збагачення їжі вітаміном D, люди були залежні в продукції вітаміну D від сонячного світла. Щоб вітамін D синтезувався в оптимальних кількостях, тобто достатніх для підтримки нормального балансу кальцію, люди зі світлою шкірою повинні були жити на визначеній географічній широті далеко від екватора, де сонячна радіація більш слабка. Люди з чорною шкірою повинні були знаходитися ближче до екватора. Як видно, територіальний розподіл людей з різною пігментацією шкіри є функцією географічної широти. Просвітління шкіри в європеоїдів сприяє проникненню сонячного світла глибоко в тканину людини, що прискорює синтез противорахітичного вітаміну D, що звичайно повільно синтезується в умовах недоліку сонячної радіації. Міграції людей з інтенсивно пігментованою шкірою до віддалених від екватора широт, а людей з недостатньо пігментованою шкірою - до тропічних широт могла вести до дефіциту вітаміну D у перших і надлишку в других з наслідками, що випливають. Таким чином, у минулому колір шкіри мав селективне значення для природного добору.

Значно виступаючий вузький ніс в європеоїдів подовжує носоглотковий шлях, завдяки чому холодне повітря нагрівається, що захищає від переохолодження гортань і легені. Розвиток слизуватих сприяє більшій тепловіддачі. Кучеряве волосся краще застерігає голову від перегріву, тому що створює повітряний прошарок. Витягнута висока голова теж нагрівається слабкіше, ніж широка і низька. Безсумнівно, що ці ознаки є адаптивними. Таким чином, у результаті мутацій і природного добору багато расових ознак виникали як пристосування до умов географічного середовища проживання.

До факторів расогенезу відносяться також дрейф генів, ізоляція і змішання популяцій.

Дрейф генів, що контролюють ознаки, здатний змінювати генетичну структуру популяцій. Підраховано, що в результаті дрейфу генів вигляд популяцій може змінитися протягом 50 поколінь, тобто близько 1250 років.

Сутність генетичного дрейфу полягає в тому, що в ізольованих популяціях, де майже всі шлюби ендогамні, значно підвищуються шанси зустрічі в аллельных парах рецесивних генів, знижується рівень гетерозиготності і підвищується концентрація рецесивів у гомозиготному стані.

У популяціях (демах), де протягом багатьох поколінь шлюби полягають переважно усередині своєї групи, з часом можуть відбуватися помітні зміни расових особливостей, що приводять до того, що спочатку подібні популяції виявляються різними. Виникнення таких розходжень, що не носять адаптивного характеру, є результатом зрушень у частоті появи окремих ознак. Вони приводять до того, що одні особливості можуть зовсім зникнути, а інші одержати дуже широке поширення.

Ізоляція популяцій виявлялася в різних формах і обсягах. Наприклад, географічна ізоляція первісних колективів в епоху палеоліту супроводжувалася диференціацією їхнього генетичного складу, перериванням контактів з іншими колективами. Різні географічні бар'єри впливали не тільки на генетичну диференціацію популяцій, але і на концентрацію культурних традицій.

Змішання популяцій мало значення в далекому минулому і ще більше значення - при формуванні молодих рас. У далекому минулому більш прогресивні форми зустрічалися з архаїчними, що вело не тільки до винищування останніх, але і до метисації. Серед «молодих» рас найбільш характерною є північноамериканська кольорова раса (негритянське населення США), що виникло в результаті змішання лісової негроїдної раси з расами банту, а також північно-західної європейської, альпійської, средиземноморської і, можливо, іншими расами Південно-африканців. Кольорова раса виникла на основі банту, бушменів і готентотів. В даний час на Гавайських островах формується нова расова група внаслідок метисації європеоїдів, монголоїдів і полинезійців.

На сучасному етапі майбутнє рас визначається поруч діючих у наш час факторів. Продовжується ріст чисельності населення земної кулі, збільшується його міграція, підвищується частота міжрасових шлюбів. Припускають, що завдяки двом останнім факторам у далекому майбутньому почне формуватися єдина раса людства. У той же час можливо й інший наслідок міжрасових шлюбів, пов'язаний з формуванням нових популяцій із власними специфічними сполученнями генів.

3. Структура населення світу

Структура населення відображає співвідношення різних угруповань людства.

Наприклад, співвідношення чоловіків і жінок (статева структура), дітей, дорослих і осіб похилого віку (вікова структура), службовців, робітників, науковців, безробітних (структура зайнятості).

У світовій структурі жінок на 34 млн. менше, ніж чоловіків. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, за генетичними законами на 100 народжених дівчат припадає до 105 народжених хлопчиків; по-друге, у більшості азіатських, центральноамериканських та північно-африканських країн низьке соціально-економічне становище жінок.

У розвинених і постсоціалістичних країнах Європи жінок більше ніж чоловіків (52/48%). Головна причина - рівноправне положення жінки в суспільстві та приблизно на 5-8 років більша тривалість життя. Взагалі ж світове переважання чоловічої статі над жіночою досягається завдяки двом країнам - КНР та Індії.

У віковій структурі населення поділяється на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, понад 60 років. Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей - у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше - у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку - Малі (3%), найбільше - у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах - 75, найменш розвинених - 52 роки); мінімальна - 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна - 80 років - (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки - 63 роки.

Таблиця 3.1 - Вікова структура, %:

Трудовими ресурсами називають продуктивну частину населення, що досягла працездатного віку (в середньому від 15 до 65 років). Люди, реально зайняті у виробництві або нематеріальній сфері, складають групу економічно активного населення (за рекомендацією ООН сюди ж включають безробітних, які зареєстровані на біржі праці та шукають роботу).

У розвинених країнах частка економічно активного населення становить 50-70%, у країнах третього світу - менше 50%. Трудові ресурси характеризуються різною кількістю (надлишок або дефіцит робочої сили) та якістю - рівнем освіти, кваліфікацією, мобільністю, станом здоров`я, віковим і статевим складом.

За структурою зайнятості працююче економічно активне населення в кожній країні розподілене своєрідно, але певну закономірність можна виявити і тут. Із зростанням рівня економічного розвитку зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві та збільшується частка працюючих у нематеріальному виробництві.

4. Форми розселення урбанізація

У світі є дві основні форми розселення - міська та сільська. Поки, що єдиного визначення поняття «місто» немає. У більшості країн містом вважають населений пункт із кількістю мешканців понад 10-15 тис. Поступово, з розвитком цивілізації, частка міського населення зростала і нині сягає 48-49% (на початок ХХ ст. - 13%).

Процес підвищення ролі міст і поширення міського способу життя отримав назву урбанізація (від латинського urbs - місто). Якщо міське населення країни рівномірно розміщується в багатьох середніх і великих містах, урбанізація називається рівномірною (Великобританія, ФРН, Франція, Україна). Крапкова урбанізація спостерігається в країнах, де більшість населення проживає у найбільших містах (Бразилія, Австралія). Якщо більша частина населення мешкає в столиці (що є характерним для слаборозвинених країн), то такий вид урбанізації називається столичним, або урбанізацією домінуючих міст (Мехіко, Ель-Кувейт).

У 1997 році в світі налічувалося понад 2500 великих міст (з них до 300 - міста-мільйонери). Найбільші міста світу (понад 10 мільйонів жителів): Мехіко, Нью-Йорк, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Делі, Бомбей, Сеул, Шанхай, Калькутта, Токіо, Лондон.

Із розвитком міст виникають агломерації - великі соціально-економічні комплекси, які охоплюють центральне місто (або кілька територіально близьких міст) та навколишні населені пункти (міста-супутники). Для розвинених країн типовим є переїзд населення з міста у приміську зону зі збереженням міського способу життя (субурбанізація) та перенесення міського способу життя у сільську місцевість (рурбанізація). Якщо сусідні агломерації продовжують рости за рахунок субурбанізації, з їх злиттям виникає найбільша форма розселення - мегаполіс.

Найвищий рівень урбанізації в Північній Америці та Європі (понад 70%), найнижчий - у країнах Африки та Азії (30-35%). Країни з найбільшою часткою міського населення: Бельгія - 97%, Нідерланди, Великобританія, Ізраїль, Венесуела - понад 90%; найменшу частку міського населення мають Чад (6%), Ефіопія, Непал, Афганістан та деякі інші. За кількістю міського населення у світі провідні позиції займають Китай, та Індія, хоча рівень урбанізації в них - менше 25%.

У розвинених країнах процес урбанізації практично зупинився (темпи - 1,2% на рік),, а в країнах, що розвиваються, він зростає (до 15% на рік). Надмірна урбанізація є одним з аспектів демографічної проблеми людства.

З нею пов`язані:

- надмірна концентрація промисловості й автотранспорту, що погіршує екологічний стан території;

- трущобна урбанізація в країнах, що розвиваються, - веде до безробіття, антисанітарії, криміналу;

- зміна і знищення природних ландшафтів через надмірну антропогенну забудову.

Висновки

Раси - це історично сформовані групи (популяції) людей різної чисельності, що характеризуються подібністю морфологічних і фізіологічних властивостей, а також спільністю займаних ними територій. Розвиваючись під впливом історичних факторів і відносячись до одного виду (H.sapiens), раса відрізняється від народу, чи етносу, що володіє визначеною територією розселення, може містити кілька расових комплексів. До однієї і тієї ж раси може належати ряд народів і носіїв багатьох мов. Більшість вчених сходяться на думці, що існує 3 великих раси, що у свою чергу розпадаються на більш дрібні. В даний час на думку різних вчених, нараховується 34-40 рас. Раси відрізняються по 30-40 елементам.

Основними ознаками, по яких раси відрізняються, один від одного є: форма волосся на голові; характер і ступінь розвитку волосяного покриву на обличчі (борода, вуси) і на тілі, третинний волосяний покрив у чоловіків буває виражений набагато сильніше, ніж у жінок; колір волосся, шкіри і зіниці ока; форма верхньої щелепи, носа і губ; довжина тіла, чи ріст. Найважливішою расовою ознакою є також пігментація.

Початок формування рас Ї кінець кам'яного віку на базі найбільших територіальних популяцій. Вочевидь, існували два головні первинні центри расоутворення: західний (євроафриканський) і східний (азіатсько-тихоокеанський). У першому центрі формувалися негроїди і європеоїди, а в другому Ї австралоїди і монголоїди. Пізніше при освоєнні нових земель виникли змішані расові популяції.

У популяційно-генетичній класифікації виділяють 25 локальних рас, які об'єднують у 5 гілок, які складають 2 стовбури.

Східний амеро-азіатський стовбур має американоїдну (американську) і азіатську раси.

Західний євро-африканський стовбур має європеоїдну, негроїдну і австралоїдну раси. народ расознавство урбанізація

Серед сучасних рас європеоїдна (євразійська), яка є найбільшою за кількістю (46,4% населення світу разом з перехідними і змішаними формами). Європеоїди мають південну і північну гілки.

Монголоїдна (азіатсько-американська) раса разом з перехідними і змішаними формами становить понад 36% населення світу, поділяється на дві гілки: азійську і американську.

Що ж стосується негро-австралоїдної (екваторіальної) раси, то багато дослідників замість єдиної екваторіальної раси виділяють дві самостійні раси: негроїдну (африканську), яка становить 16,6% населення світу (до неї відносять корінне населення Африки на південь від Сахари Ї негрів, а також негритянське населення США, Центральної Америки, Антильських островів, Бразилії), і австралоїдну (океанійську) Ї 0,3% населення світу (представлена меланезійцями, папуасами Нової Гвінеї і аборигенами Австралії).

У зоні контактів великих рас існують ряд перехідних і змішаних расових типів.

Перелік посилань

1. Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. «Економічна і соціальна географія світу», Київ - 2000.

2. Економічна і соціальна географія світу: Навчальний посібник/За ред.. Кузика С.П. - Л.: Світ, 2005.

3. Весь мир: Расы. Народы. Нации и народности: «Энциклопедический справочник. - Мн.: Харвест, М.: ООО «Издательство АСТ», 2000.

Додаток А

Малюнок - Приклад невеликої кількості облич людей, які відносяться до європеоїдної раси:

Додаток Б

Малюнок - Негроїдна раса - одна з найбільш численних рас людей

Додаток В

Малюнок - Представники монголоїдної раси:

Додаток Г

Малюнок - Склад населення за статтю:

Размещено на Allbest.ru