Структура та захисна функція лімфатичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Захисні системи організму»

на тему:

«СТРУКТУРА ТА ЗАХИСНА ФУНКЦІЯ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ»

ХАРКІВ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

СТРУКТУРА ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

ФУНКЦІЇ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Поряд з кровоносною системою в організмі людини та хребетних тварин є й інша судинна система -- лімфатична (systema lymphaticum), яка складається із центрального відділу та периферичного відділу.

Центральній відділ складається з:

· Тимус

· Червоний кістковий мозок та ембріональна печінка

Периферичний відділ складається з:

· Селезінки

· Лімфатичні вузли

· Лімфатична система шкіри

· Ломфоїдна тканина, що асоційована із слизовими оболонками(кишечник - GALT, бронхи -BALT, сечостатева система-ALT)

· Сполучна тканина

Отож, лімфатична система - мережа судин, тканин і органів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

СТРУКТУРА ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Тимус

У ссавців тимус складається з двох частин і розташований в грудній порожнині, над серцем і великими кровоносними судинами. Кожна його частка складається з часточок, розділених між собою сполучнотканинними перегородками. Усередині кожної часточки лімфоїдні клітини утворюють зовнішню, коркові зону і внутрішню, мозкову зону. У щільно заповненою корковой зоні переважають відносно незрілі проліферуючі тімоціти; в мозковій зоні знаходяться їх більш зрілі форми, у розташуванні яких видно градієнт клітинної диференціювання від корковой зони до мозкової. Дозрілі тімоціти мозкової зони експресують маркер CD44, відсутній на кортикальних тимоцитах. Цей маркер є рецептор, що зв'язує гіалуронат та інші компоненти позаклітинного матриксу сполучної тканини; він виявляється на всіх циркулюючих, але не на осілих лімфоцитах. Основу структури тимуса складає мережа епітеліальних клітин, яким належить істотна роль у диференціювання кістково-мозкових попередників тимоцитів, що призводить до утворення зрілих Т-лімфоцитів.

Корковий шар побудований з фолікулів Кларка. Щільно запаковані лімфоцити та розташовані серед них макрофаги оточені епітеліальними клітинами, утворюючи разом елементарну-гістологічну одиницю.

Мозгова зона тимуса містить тільця Гассаля. Функція їх залишається невідомою; як встановлено, вони складаються з деградуючих епітеліальних клітин, багатих високомолекулярними кератинами.

Тимус ссавців зазнає з дозрівання і старіння організму зворотний розвиток. У людини воно починається в період статевого дозрівання і триває до кінця життя. Вікова інволюція передусім захоплює корковую зону часточок аж до повного її зникнення, при схоронності мозкової зони. Атрофія корковой зони обумовлена чутливістю кортикальних тімопітов до кортикостероїдні гормонів наднирників. Наприклад, атрофію тимусу викликають всі стани, пов'язані з підвищеною секрецією стероїдів, зокрема вагітність і стрес. Однак генерація Т-клітин в тимусі може відбуватися і у дорослого індивіда, хоча з низькою частотою.

Розвиток В-клітин відбувається в печінці плоду, а після народження - у кістковому мозку.

В-клітини утворюються зі стовбурових клітин в острівцях гемопоетичної тканини печінки і кісткового мозку плода, а також постнатального кісткового мозку. Крім розвиваються В-клітин, в постнатальному кістковому мозку присутні зрілі плазматичні і Т-клітини. Отже, у людини кістковий мозок функціонує і як важливий вторинний лімфоїдний орган.

Червоний кістковий мозок

Він локалізований у внутрішній порожнині трубчатих кісток та уявляє собою тканинне об'єднання ретикулярної строми, щільно запакованих гемопоетичних та лімфоїдних клітин, а також мережа капілярів.

Основне призначення кісткового мозку - продукція клітин крові та лімфоцитів. Розвиток клітинних елементів кісткового мозку починається з поліпотентної стволової кровотворної клітини, яка дає початок 6 паросткам диференціації:

1) Мегакаріацітарному (тромбоцити);

2) Еритроїдному (еритроцити);

3) Гранулоцитарному (базофіли, єозинофіли, нейтрофіли);

4) Моноцитарно-макрафагальному;

5) Т-клітинному;

6) В-клітинному.

Мал.1 Кістковий мозок

Периферичний відділ. Селезінка

Селезінка (lien seu splen) -- непарний, видовженої форми орган темно-червоного кольору, розміщений у черевній порожнині зліва від шлунка (Рис. 4). Сучасними дослідженнями доведено, що селезінка виконує кровотворну та захисну функції, а також депонує кров. Довжина органа може бути 10-15 см, ширина - 6-9 см, а товщина -- 3-7 см. Маса селезінки коливається в межах 150--200 г. У селезінці розрізняють два кінці -- передній і задній та два краї -- верхній і нижній.

Одна з поверхонь селезінки опукла, прилягає до діафрагми і тому називається діафрагмальною, а друга -- нутряна, вгнута і прилягає до шлунка, лівої нирки та поперечної ободової кишки. На нутряній поверхні селезінки е заглиблення -- ворота селезінки, крізь які входять селезінкова артерія (іноді вона біля воріт розгалужується на 5--7 гілок), нерви, а виходять вгни та лімфатичні судини. Селезінка з усіх боків покрита очеревиною, яка утворює зв'язки, що фіксують орган до шлунка (шлунково-селезінкова зв'язка) та діафрагми (діафрагмально-селезінкова зв'язка). Крім цих зв'язок від діафрагми до лівого згину ободової кишки проходить діафрагмально-ободова зв'язка, що також підтримує селезінку. Вважають також, що крім вищезгаданих зв'язок селезінка утримується на місці внаслідок тиску м'язів передньої черевної стінки. Під серозною оболонкою селезінки знаходиться її волокниста оболонка, побудована з еластичних і колагенових волокон та не посмугованих м'язових клітин. Від волокнистої оболонки відходять перекладинки селезінки, що в глибоких частинах органа з'єднуються між собою. Між ними є ретикулярна сполучна тканина, яка утворює строму органа. Паренхіму селезінки називають пульпою, розрізняючи білу і червону пульпу.

Мал.2 Селезінка: 1 -- шлункова поверхня; 2 -- верхній край; З -- очеревина; 4 -- передній кінець; 5 -- ободова поверхня; 6. 10 -- ворота селезінки; 7 -- селезінкова вена; 8 -- селезінкова артерія; 9 -- нижній край; 11 -- ниркова поверхня; 12 -- задній кінець.

Біла пульпа --- це комплекс лімфатичних вузликів селезінки та лімфатичних періартеріальних піхов. Лімфатичні вузлики за будовою такі ж, як і лімфатичні вузлики лімфатичних вузлів. Вони виконують захисну функцію та продукують основну масу лімфоцитів крові.

Червона пульпа складається з ретикулярної сполучної тканини, між волокнами якої розміщені еритроцити, а також численні синусоїдні судини.

Лімфатичні вузли

лімфатичний судина кров імунітет

Мал. 3. Схема розміщення груп регіональних вузлів (а), схематичне розміщення ділянок тіла, з яких збирається лімфа у грудну протоку та праву лімфатичну протоку (ділянка останньої заштрихована, б): 1 -- шийні лімфатичні вузли; 2 -- пахвові лімфатичні вузли; 3 -- ліктьові лімфатичні вузли; 4 -- пахвинні лімфатичні вузли.

По цих шляхах лімфа -- прозора, жовтуватого або опалесцюючого кольору рідина (загальною кількістю 1--2 л) -- тече від органів у венозну систему, що дає право деяким авторам вважати її додатковим руслом венозної системи.

Лімфатичні капіляри (vasa lymphocapillarae) -- замкнуті утвори, стінка яких складається з одного шару клітин ендотелію, відстань між якими дорівнює 0,000012--0,0001 мм. Деякі дослідники вважають, що у лімфатичних капілярів немає базальної мембрани і це полегшує проникнення у їхній просвіт білкових та жирових речовин, кристалоїдів, різних мікроорганізмів, сторонніх речовин, а також клітин злоякісних пухлин.

Лімфатичні капіляри крупніші за кровоносні, діаметр їх досягає 0,1 мм та більше. Вони неправильної форми, з'єднуються між собою під різними кутами і утворюють у багатьох органах (за винятком головного та спинного мозку, часточок печінки, кришталика, рогівки, плаценти та деяких інших) сітки з петлями різноманітної форми. Слід зазначити, що лімфатичні капіляри розміщуються в органах поблизу динамічних структур (кровоносних судин, м'язових та сполучнотканинних волокон), що сприяє просуванню лімфи від периферії до центру. З сіток лімфатичних капілярів утворюються внутрішньо-органні відвідні лімфатичні судини. І Лімфатичні судини (vasa lymphatica) своєю структурою нагадують вени і мають внутрішню, середню та зовнішню оболонки.

Внутрішня оболонка складається з ендотелію та підендотеліального шару колагенових і еластичних волокон. Уся товща внутрішньої оболонки утворює велику кількість клапанів, які регулюють рух лімфи від периферії до центру. Однак при різних патологічних процесах можливе розширення судин, внаслідок чого клапани не змикаються і виникає зворотна (ретроградна) течія лімфи. Ділянки лімфатичних судин між місцями прикріплення клапанів звичайно розширені, і тому судина має форму чоток.

Середня оболонка побудована з колагенових, еластичних волокон і непосмугованих м'язових клітин, скорочення яких сприяє рухові лімфи.

Зовнішня оболонка містить сполучнотканинні волокна та незначну кількість поздовжніх непосмугованих м'язових клітин.

Лімфатичні судини, які виходять з органа, мають назву позаорганних лімфатичних судин. По всій довжині їх розміщуються поодинокі або численні лімфатичні вузли.

Лімфатичні вузли (nodi lymphatici) -- утвори округлої овальної або бобоподібної форми і різного розміру (від 0,5 до 25 мм; Рис. 3). В організмі людини налічують понад 300 лімфатичних вузлів, які розміщуються групами в певних ділянках тіла. Зовні вони покриті капсулою, яка є продовженням стінок лімфатичних судин і складається з переплетених між собою еластичних волокон та окремих непосмугованих м'язових клітин. Від капсули всередину вузла відходять перекладини, які, наближуючись до його центру, розгалужуються, з'єднуються між собою і утворюють сітку. В ЇЇ петлях є ретикулярна тканина, заповнена лімфоцитами, які розміщуються нерівномірно. Найбільше їх по периферії вузла. Периферичну частину лімфатичного вузла називають кірковою речовиною, а центральну частину -- мозковою речовиною.

Як у кірковій, так і в мозковій речовині лімфатичного вузла, поблизу його перекладин, знаходяться щілиноподібні простори -- пазухи, вистелені ендотелієм. Ендотелій синусів розглядають як продовження ендотелію приносних лімфатичних судин. Він продовжується в ендотелій виносних лімфатичних судин, які виходять з воріт вузла. Крізь ворота у вузол входять кілька артерій (одна -- три) та нерви.

Така структура лімфатичних вузлів визначається їхньою функцією. Повільний рух лімфи по пазухах сприяє її очищенню від сторонніх речовин та збагаченню на лімфоцити.

Крім вищеописаних лімфатичних вузлів до лімфатичної системи, відносять поодинокі та групові лімфатичні фолікули у стінках травного каналу та мигдалики -- язиковий, трубні, піднебінні, глоткові, а також селезінку. На сучасному етапі розвитку морфології та фізіології вищезгадані утвори, а також загрудинну залозу та червоний кістковий мозок об'єднують у імунну систему (лат. immunitas -- звільнення), яка забезпечує цілісність та сталість внутрішнього середовища організму протягом всього життя.

Мал. 4. Лімфатичний вузол: а -- лімфатичний вузол з виносними лімфатичними судинами; б -- схема будови лімфатичного вузла; 1 -- приносна судина; 2 -- пазуха лімфатична крайова; 3 -- центри зародкові; 4, 7 -- перекладка з судиною; 5 -- пазуха мозкова; 6 -- судина виносна; 8 -- артерія; 9 -- капсула; 10 -- вена.

Грудна протока (ductus thoracicus) найбільша лімфатична судина тіла (35--45 см завдовжки та діаметром 2,4--7 мм), за своїм розвитком та топографією є лівою лімфатичною протокою. У неї збирається лімфа з нижніх кінцівок, органів та стінок порожнини живота, органів та стінок лівої половини грудної клітки, лівої верхньої кінцівки, лівої половини голови та шиї.

Грудна протока починається між нижнім краєм X грудного та верхнім краєм II поперекового хребців. Грудна протока найчастіше утворюється внаслідок злиття правого та лівого поперекових стовбурів, рідше з ними зливаються кишкові стовбури (один -- три).

З'єднавшись між собою, вони утворюють неправильної форми розширення, яке має назву збірника лімфи. Від його верхнього кінця грудна протока піднімається поблизу хребтового стовпа в грудну порожнину, де на рівні IV--V грудних хребців переходить справа наліво і впадає в ліву внутрішню яремну вену, або в ліву підключичну вену, або в місце злиття їх.

У ділянці шиї в грудну протоку впадають: яремний стовбур, що збирає лімфу з лівої половини голови і шиї; підключичний стовбур, який приймає лімфу від лівого плечового пояса; та бронхосередостінний стовбур, що збирає лімфу з органів і стінок лівої половини грудної клітки.

Права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter) 2--20 мм завдовжки 1--7 мм завширшки, утворюється внаслідок злиття правого яремного стовбура, який збирає лімфу з правої половини голови і шиї; правого підключичного стовбура, що несе лімфу від плечового пояса, та правого бронхосередостінного стовбура, по якому відтікає лімфа з органів та стінок правої половини грудної клітки. Права лімфатична протока впадає або в праву підключичну вену, або в місце злиття їх. Правої протоки може не бути, і тоді стовбури, що її утворюють, впадають у венозне русло незалежно один від одного. Знання індивідуальної мінливості лімфатичних проток має клінічне значення.

Лімфоїдна система слизових оболонок

Скупчення безкапсульної лімфоїдної тканини можна виявити у власній пластинці слизових оболонок і в підслизовій тканині шлунково-кишкового тракту, дихальних і сечостатевих шляхів. Лімфоїдні клітини утворюють в них поодинокі або агреговані скупчення з центрами розмноження. Мигдалини, названі відповідно до їх розташуванням піднебінними, глотковими і язичний, утворюють кільце Вальдейера. Аналогічні лімфоїдні утворення прилягають до слизової оболонки, що вистиляє бронхи і сечостатеві шляхи. Самі слизові оболонки травної, дихальної та сечостатевої систем містять дендритні клітини, необхідні для поглинання, процесінгу та транспорту антигенів в регіональні лімфовузли. Скупчення лімфоїдної тканини, розташовані у власній пластинці слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, часто поширюються в підслизовий шар. Вони мають форму одиночних фолікулів або згрупованих вузликів, як, наприклад, в червоподібному відростку сліпої кишки. Пейєрові бляшки зазвичай зустрічаються в нижній частині клубової кишки. Покриває їх епітелій кишечника здатний транспортувати антигени і мікроби в лімфоїдну тканину.

ФУНКЦІЇ ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

1. Повернення білків, електролітів і води у кров. За одну добу до кровотоку лімфа повертає 100 г білка. При масивної крововтрати збільшується надходження лімфи в кров. При перев'язці або закупорці лімфатичної судини розвивається лімфатичний набряк тканини (скупчення рідини у тканинах).

2. Резорбтивна функція. Через пори в лімфатичних капілярах в лімфу проникають колоїдні речовини, крупні молекулярні сполуки, лікарські препарати, частки загиблих клітин. В останні роки при лікуванні важких запальних процесів і ракових захворювань використовують ендолімфотерапію, тобто введення лікарських препаратів безпосередньо в лімфатичну систему.

3. Бар'єрна функція здійснюється за рахунок лімфовузлів, затримують чужорідні частинки, мікроорганізми і пухлин ліві клітини (метастазування в лімфовузли).

4. Участь в енергетичному та пластичному обміні речовин. Лімфа приносить у кров продукти метаболізму, вітаміни, електроліти та інші речовини.

5. Участь у жировому обміні. Жири з кишечнику після їх всмоктування надходять у лімфатичні судини, потім в кровоносну систему і в жирові депо у вигляді хіломікронів.

6. Імунобіологічна функція. У лімфовузлах утворюються плазматичні клітини, що виробляють антитіла. Там також знаходяться Т- і В-лімфоцити, відповідальні за імунітет.

7. Участь в обміні жиророзчинних вітамінів (А, Е, К), які спочатку всмоктуються в лімфу, а потім в кров.

ВИСНОВКИ

Отож, лімфатична система - це мережа судин, тканин і органів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів та інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою. (Лімфа, відтікає від кишківника, містить крапельки жиру, які надають їй молочно-білий колір).

Найдрібніші судини лімфатичної системи - лімфатичні капіляри - розташовуються майже у всіх органах тіла.

Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які слідують звичайно по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають в два головні лімфатичних стовбура, розташованих в області грудної клітини, - правий лімфатичний проток і грудної проток.

Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Лімфатичну систему прийнято розподіляти на центральну та переферичну складові, що мають багато складових.

Лімфатична систем а також виконує важливі функції у організмі. Серед яких одна з найважливіших є захисна, що уявляє собою попередження захворювань та попередження розмножування вірусів у організмі,а також попередження розвитку пухлин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Галактионов В.Г. Иммунология: учебник/ В.Г. Галактионов - М.:Изд-во МГУ,1997. - 408с.

2. Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. Иммунология/ А.Ройт, Дж.Бростофф, Мейл Д. - Пер. с англ.- М.:Мир,2000. - 592с.:ил.

Размещено на Allbest.ru