Біохімічні особливості безрецепторної міжклітинної сигналізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Рибальченко Тарас Володимирович

БІОХІМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕЗРЕЦЕПТОРНОЇ МІЖКЛІТИННОЇ СИГНАЛІЗАЦІЇ

03.00.04 - біохімія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі біохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: академік НАН України, професор Кучеренко Микола Євдокимович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри біохімії

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Тугай Василь Андрійович, Інститут біохімії ім. О.В. Паладіна НАН України, провідний науковий співробітник кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Могилевич Сергій Євгенович, Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, завідувач лабораторії

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка

Захист відбудеться “13” травня 2002 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.24 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, проспект Академіка Глушкова, 2, біологічний факультет, ауд. 504 (актовий зал).

Поштова адреса: 01033, Київ-033, вул. Володимирська, 64, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, біологічний ф-т, Спеціалізована вчена рада Д.26.001.24.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-01033, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “12” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.24 проф. О.В. Брайон

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для регуляції росту, поділу, диференціації та організації в тканині і для координації функцій клітинам необхідний обмін інформацією одна з одною і з зовнішнім середовищем. Такий обмін інформацією (одночасно з іншими процесами) забезпечує дивовижну здатність живих організмів підтримувати як постійність внутрішньоклітинного складу, так і постійність внутрішньоклітинного середовища. Такий феномен, який має назву гомеостаз, забезпечується функціонуванням складної системи регуляторних механізмів, в якій мембранні механізми міжклітинної сигналізації займають чи не найважливіше місце. Взаємодія клітин відбувається трьома основними способами: через хімічні речовини, через сигнальні молекули плазматичних мембран при безпосередньому контакті клітин та через щілинні контакти, які дають можливість клітинам обмінюватись складовими цитоплазми. Вельми важливе значення із перерахованих способів має перший, який забезпечує сигналізацію на віддалі за рахунок хімічних сигналів - речовин, які синтезуються і секретуються спеціалізованими клітинами. Різноманітними за складом і варіабільними за структурою серед таких інформонів найбільш розповсюдженими є біорегулятори білково - пептидної природи [Громов, 1992; Вирогин и др., 1998; Zamyatnin, 1991].

Механізми хімічної міжклітинної сигналізації розрізняються за віддалю дії інформонів: ендокринна сигналізація (ендокринні клітини секретують інформони, останні транспортуються кров^,ю і діють на клітини - мішені), паракринна сигналізація (клітини виділяють локальні інформони - медіатори, які діють в радіусі близько міліметра) і синаптична, яка використовується в нервовій системі за рахунок інформонів - нейромедіаторів на віддалі між пре - і постсинаптичними мембранами [Албертс, 1994; Кучеренко і ін., 1995; Кольман, Рем, 2000]. На часі вважається встановленим, що існує ще два механізми регуляції метаболізму клітини сигнальними молекулами пептидної природи (тетини, цитокіни, фактори росту) - аутокринний і інтракринний [Пальцев, Иванов, 1995; Рибальченко, Островська, 1998]. У кожному із перших чотирьох випадків клітина - мішень реагує на певний позаклітинний сигнал за допомогою спеціальних рецепторів плазматичної мембрани (ПМ). За цією концепцією для передачі інформаційного сигналу в клітину регуляторний пептид має бути зв'язаний з специфічним рецептором ПМ [Кухарь и др.,1992; Авдонин, Ткачук, 1994; Кучеренко и др.,1986;Геннис, 1997].

Разом з тим, останніми роками встановлена здатність регуляторних пептидів змінювати функціональну активність клітин завдяки первинним механізмам, які не включають пряме зв'язування пептидних молекул з специфічними рецепторами [Погребной, 1987; Мураневич, 1993; Могилевич і ін., 1995, 1996; Островська, 1995, 2001]. Ці ефекти пов'язуються з взаємодією пептидів з ліпідним матриксом ПМ [Рибальченко і ін., 1990-1998; Schwyzer,1986, 1987; Seeling, 1990]. Тому актуальність досліджень участі ліпідного матриксу ПМ у міжклітинній хімічній сигналізації не викликає сумнівів. Особливо перспективними в цьому плані є дослідження мембранотропних властивостей пептидів з використанням штучних ліпідних і везикулярних фракцій біологічних мембран. Основною перевагою таких досліджень є можливість проведення експерементів в умовах контрольованого середовища.

Рівень біохімічної активності біорегуляторів, в т.ч. ліків синтетичного та природнього походження в значній мірі є результатом їх мембранотропної активності, особливостей взаємодії з компонентами плазматичної мембрани, зокрема, з її ліпідним матриксом [Schwyzer, 1986, 1987; Seeling et al., 1989, 1990], чим можуть визначатися подальші шляхи передачі сигналу в клітину. Сама ж мембранотропна активність пептидних біорегуляторів визначається такими факторами як довжина пептидного ланцюга, кількість заряджених амінокислотних залишків, рівень гідрофобності та оптична ізомерія їх молекул [Могилевич, 1995; Островська, 1995; Рибальченко, Островська, 1998].

Оскільки проблеми молекулярних механізмів регуляції міжклітинної хімічної сигналізації в останні роки набули актуальності, продовжуються дослідження факторів, які впливають на особливості взаємодії біорегуляторів, що мають різну структуру молекул, з клітинними мембранами. Це пов'язано з отриманням експериментальних даних про можливість безрецепторних механізмів зв'язування регуляторних пептидів (РП) клітиною [Рыбальченко, 1990; Мураневич, 1993; Рибальченко, Островська, 1998], про наявність рецепторів для енкефалінів на внутрішній поверхні плазматичної мембрани [Громов, 1992], утворення окситоцином іонних каналів в бімолекулярних ліпідних мембранах і блокування ним Мg²⁺, Ca²⁺-АТФази на везикулах ПМ, орієнтованих цитоплазматичною поверхнею в оточуючий розчин [Рибальченко, Островська, 1998], транспорт через синаптичні мембрани мет-енкефаліну [Roy, Jamal, 1982] і фрагментів речовини Р [Nakata et al., 1981] та ін. Взагалі, є вже достатня кількість публікацій про дослідження, які свідчать про достовірні біохімічні і біофізичні ефекти над- та ультрамалих концентрацій речовин, які сягають 10^-17 - 10^-19 М [Бурлакова и др., 1990; Ашмарин и др., 1992]. Це, в першу чергу, стосується РП, оскільки пептидна система міжклітинної сигналізації виявилась найбільш багаточисельною, а самі пептиди - поліфункціональними [Мураневич, 1993; Рибальченко, Островська, 1998; Кучеренко і ін., 2001]. Все це свідчить, що ефекти РП можуть бути опосередковані як через рецептори, так і шляхом прямого зв'язування ліпідним матриксом мембрани, молекулярна організація якого постійно уточнюється [Геннис, 1997; Jдhnig, 1981; Jacobson et al., 1995; Mouritsen, Jorgensen, 1997]. Останнє і послужило нам підставою для вивчення біохімічних особливостей певних біорегуляторів пептидної природи, які беруть участь в міжклітинній сигналізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась в рамках науково-дослідницьких тем: №416 “Первинні механізми взаємодії лікувальних засобів пептидної природи синтетичного та природного походження з плазматичною мембраною клітини”, №30 “Встановлення механізмів зв'язування енкефалінів, їх синтезованого аналогу, ригіну і тафцину з мембранами різного ступеня організації”, №97097 “Дослідження первинних механізмів зв'язування пептидних гормонів з мембранами різного ступеня організації” Київського національного університету імені Тараса Шевченка, та теми №0199У003850 “Клінічне та експериментальне обгрунтування ефективності деяких біологічно активних речовин” Медичного інституту Української асоціації народної медицини в рамках комплексної програми “Здоров'я людини”. Автор брав участь у вивченні поверхневих, мембранотропних і біохімічних властивостей низки пептидних регуляторів.

Мета і задачі досліджень. Метою роботи є вивчення біохімічних (в т.ч. мембранотропних) властивостей біорегуляторів пептидної природи, дослідження їх ефектів на штучних ліпідних мембранах різного ступеня організації, на фракціях ПМ і мембран саркоплазматичного ретикулуму та на міоцитах травного тракту.

Задачі досліджень: 1. Встановити біохімічні особливості регуляторних пептидів за амінокислотним складом, гідрофобністю та за змінами конформаційних і енергетичних параметрів в залежності від полярності їх молекулярного оточення. 2. Дослідити власну поверхневу активність кіоторфіну, енкефалінів, нейротензину і вірусу тютюнової мозаїки та взаємодію їх з біологічними і штучними мембранами різного ступеня організації. 3. Вивчити ефекти пептидних гормонів на Са²⁺-залежні мембранні АТФази, на транспорт кальцію мембранними везикулами і на скорочувальну активність міоцитів.

Об'єктом досліджень є біохімічні механізми реалізації ефектів регуляторних пептидів на молекулярному, мембранному і клітинному рівнях.

Предмет досліджень - мембранотропні ефекти кіоторфіну, енкефалінів, брадикініну, субстанції П, нейротензину, вірусу тютюнової мозаїки і ефекти пептидних гормонів на Са²⁺-залежні АТФази ПМ та скорочувальну активність гладком'язових клітин.

Методи досліджень. У роботі використовувались методи розрахунку гідрофобності молекул регуляторних пептидів, визначення їх поверхневої і мембранотропної активностей за змінами граничного стрибка потенціалу та поверхневого тиску ліпідних моношарів, дослідження електропровідності і ємності бімолекулярних ліпідних мембран, визначення АТФазних активностей мембран за неорганічним фосфатом та транспорту мембранними везикулами Са²⁺ за флуоресценцією хлортетрацикліну і методи реєстрації скоротливої активності міоцитів шлунку за допомогою механотрону.

Наукова новизна отриманих результатів. На прикладі ендогенних пептидів, мембранотропна активність яких визначається гідрофобністю, амфіфільністю, величиною позитивного заряду, кількістю амінокислотних залишків і хіральністю молекул (кіоторфін, енкефаліни, нейротензин, субстанція П, брадикінін, нейрогіпофізарні гормони) та вірусу тютюнової мозаїки підтверджено гіпотезу про “ліпідний шлях” ефектів пептидних біорегуляторів і їх аналогів. Вперше встановлено поверхневу і мембранотропну активність мет- і лей-енкефалінів, їх аналогу Љ-77, кіоторфіну та роль оптичної ізомерії в характері процесів взаємодії останнього з мембранами, що зниження рН є ініціатором взаємодії білків оболонки вірусних часток з ліпідами мембран. Встановлена специфічність дії окситоцину і дезаміноокситоцину на скорочувальну активність міоцитів шлунку щурів, що є наслідком гальмуючих ефектів цих речовин на Mg²⁺ Са²⁺-АТФазну активність ПМ при індиферентності до аналогічної активності мембран СР. Поліпотентність пептидів, як і рецепторні та безрецепторні механізми їх ефектів є загальнобіологічним явищем і реалізуються завдяки взаємодії їх молекул з ліпідним матриксом плазматичної мембрани.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати розширюють і поглиблюють розуміння передачі інформації між клітинами за участю пептидних біорегуляторів і можуть бути використані для: створення нових підходів в профілактиці ряду патологічних станів, пов'язаних з забрудненням оточуючого середовища; розробки нових препаратів з заданим спектром дії та підбору оптимальних комбінацій і ефективних концентрацій існуючих та новосинтезованих лікувальних засобів пептидної природи; сприяти розвитку ліпосомальної терапії і клітинної інженерії, біохімії регуляторних пептидів та молекулярної ендокринології; розробки нової моделі молекулярної організації ПМ, яка враховує як рецепторний, так і безрецепторний механізм ефектів біорегуляторів. Результати досліджень впроваджені в дослідницьку роботу і в навчальний процес біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Особистий внесок здобувача полягає у виконанні експерементів, аналізі результатів досліджень та даних літератури і формулюванню висновків роботи .

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи були представлені на наукових форумах: VІІ Український біохімічний з'їзд (Київ, 1997 р.); XV з'їзд Українського фізіологічного товариства (Київ 1998 р.); ІІ з'їзд біофізичного товариства України (Харків 1998 р.); ІІ національний конгрес анатомів, гістологів, ембріологів і топографічних анатомів України (Луганськ 1998 р.); ІІ Міжнародна конференція “Біоресурси та віруси” (Київ 1998 р.); Українська наукова конференція з міжнародною участю “Мікроциркуляція та її вікові зміни” (Київ 1999 р.); ІІІ міжнародна конференція “Біоресурси та віруси” (Київ 2001 р.).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 11 наукових робіт, в т. ч. 7 статей (одна депонована) та 4 тез доповідей на конференціях і з'їздах.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 158 сторінках і складається із вступу, огляду літератури, розділу з описом матеріалів і методів досліджень, 4 розділів власних досліджень, заключення, висновків і списку бібліографічних посилань, що налічують 226 роботи, з яких 94 українською і російською мовами і 132 - англійською. Робота ілюстрована 30 рисунками і 11 таблицями.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень

Мембрани СР білих скелетних м'язів кроля виділяли за методом [Тугай, 1990; Федорів, 1993], а фракцію ПМ міоцитів тонкого кишківника кроля - з урахуванням розробок в цій області [Погрібний, 1986; Островська, 1995]. Визначення Са²⁺-АТФазних активностей ПМ і СР (нМ Фн / мг білка хв.) проводили за [Островська, 1995; Кучеренко і співавт., 1995, 2001]. Транспорт кальцію в мембранних везикулах вимірювали за інтенсивністю флуоресценції хлортетрацикліну (10 мкМ, _збудж. - 390 нм, _{випром.} - 540 нм) на спектрофлуориметрі Hitachi SP850 [Millman et al., 1980; Nagasaki, Kasai, 1980].

Дослідження поверхневої активності пептидів та їх взаємодії з ліпідними моношарами проводили на межі розподілу фаз “розчин електроліту - повітря” та “розчин електроліту - моношар ліпідів - повітря” [Островська, 1995; Могилевич, 1995]. Поверхневий тиск (П) моношарових структур вимірювали за допомогою напівзануреної платинової пластинки за методом Вільгельмі, чутливість - 0,1 мН/м. Граничний стрибок потенціалу (ГСП), що виникає при формуванні поверхневих структур на поверхні субфази, вимірювали за методом динамічного конденсатора, чутливість - 2 мВ. Для відведення ГСП використовували хлор-срібний електрод (занурений у субфазу) і золоту пластинку діаметром 1 см, яка вібрувала у повітрі над поверхнею розподілу фаз з частотою 1450 Гц. Розчин пептидів вносили в об'єм субфази за допомогою насосу Бернулі, що запобігає безпосередньому їх попаданню на поверхню розчину. Моношари ліпідів формували шляхом нанесення розчину ліпідів (індивідуальні ліпіди і азолектин - сумарна фракція фосфоліпідів із бобів сої) у хлороформі на поверхню субфази (0,01 М KCl, 0,01 М трис-НCl, рН=7,2). Дистильовану воду додатково очищали від поверхнево активних речовин за допомогою апарату “Аквілегія” [Гевод, 1997].

Плоскі бімолекулярні мембрани (БЛМ) формували на отворі (0,8 мм) у тефлоновій скляночці [Могилевич, 1995] із ліпідів (індивідуальні ліпіди, азолектин), розчинених у n-декані. Струм (І) крізь мембрану вимірювали в умовах фіксації потенціалу (U) за допомогою швидкодіючого операційного підсилювача (чутливість - 0,1 пА). Опір мембрани вираховували за формулою R=U/І, провідність - G=1/R, а ємність - за циклічними вольт-амперними характеристиками і рівнянням: С=Іс/dU/dt-Іc/f, де f - швидкість розгортки мембранного сигналу до 50 мВ, а Іс - ємнісний струм.

Скоротливу активність ізольованих м'язових смужок шлунку щурів у розчині Кребса реєстрували в ізометричному режимі за допомогою механотрону 6МІСХ; чутливість методу - 0,05 мН [Шевчук, Каплуненко, 1990].

Величини параметрів гідрофобності - середню гідрофобність (Н_ф), співвідношення гідрофобних і гідрофільних амінокислот (R₃) та дискримінантну функцію (Z) - молекул регуляторних пептидів розраховували за Ч. Кантор і П. Шиммел (1984).

Результати досліджень обробляли за загальновизнаними статистичними методами з використанням програм Statgraphycs.

Результати досліджень та їх обговорення

Поверхнева і мембранотропна активність регуляторних пептидів. Встановлено, що за мембранотропною активністю оптичні ізомери кіаторфіну (H-Tyr-Arg-OH) можна розташувати в ряд: L-LD-LL-DD-D, про що свідчить рис. 1. Аналогічні властивості притаманні і енкефалінам (H-Tyr-Gly-Gly-Phe-Met-OH/Leu-OH). Характер взаємодії мет- і лей-енкефалінів з штучними ліпідними мембранами залежить від С-кінцевого амінокислотного залишку молекул (табл.1), що повністю підтверджує наші теоретичні розрахунки та дослідження взаємодії амінокислот з БЛМ, як це видно з рис. 2. При низькій іонній силі розчину (до 0,01) і низьких концентраціях енкефалінів іони Мg²⁺ справляють найбільш активний вплив на мембранотропні властивості обох пептидів - інкорпорація останніх в мембрану розпочинається з концентрації 10^-11 М. В присутності іонів К⁺ і Са²⁺ аналогічний ефект спостерігається лише при наномолярних концентраціях пептидів. Ці дані свідчать, що ефекти іонів на взаємодію енкефалінів опосередковані як впливом іонів на фізико-хімічний стан ліпідів, так і на поведінку пептидів у розчині [Гевод, 1990; Островська та ін., 1997]. Синтетичний аналог енкефалінів Љ-77 (Lys (TFA)-Tyr-D-Ala-Gly-Phe(NO₂)-NH₂-AcOH-2H₂O) з вдвічі більшою (ніж енкефаліни) анальгетичною активністю [Боброва,1983.], займає проміжне положення між мет- і лей-енкефалінами як за рівнем гідрофобності, так і за значенням С_min.

Рис. 1. Зміни поверхневого тиску при адсорбції ізомерів кіоторфіну моношарами азолектину

Таблиця 1. Взаємодія енкефалінів з азолектиновими моношарами різної початкової щільності (П_о)

Примітки:

С_min - мінімальна концентрація пептиду, необхідна для зміни П;

Г-рівень граничної адсорбції;

Si - площа мембрани, що припадає на 1 молекулу енкефалінів

Т. ч., навіть низька мембранотропна активність і мінімальна різниця в амінокислотному складі енкефалінів, фізико-хімічний стан мембрани і склад оточуючого її середовища є важливими складовими мембранного “каталізу” взаємодії з опоідними рецепторами [Elhebil, Premilat, 1992; Ishida, 1991], які локалізовані на обох моношарах ПМ [Громов, 1992], забезпечуючи поліфункціональність ефектів пептидів.

Рис. 2. Ємність БЛМ в присутності: 1-метионін; 2-фенілаланін; 3-лейцин; 4-тирозин; 5-гліцин

Нейротензин (НТ) має незначну поверхневу активність і його локальні моношари при концентрації в субфазі 10^-6 М займають 65 % площі. Наявність на поверхні розділу фаз ліпідних моношарових структур сприяє не тільки концентруванню молекул НТ в полярній зоні мембрани, а й вбудовуванню молекул пептиду в моношар. Активність такої взаємодії залежить від щільності моношару, а сам процес є 2-фазним (табл.2: Г_І, Г_ІІ).

Перша фаза є більш повільною, її інтенсивність практично не залежить від щільності упаковки молекул ліпопротеїнової мембрани і триває до досягнення адсорбції НТ 16 пМ/см². Після цього, паралельно з зниженням С_min, інтенсивність процесу зростає в 3,6 рази. Вбудовування НТ в азолектинову мембрану є також 2-фазним, потребує більших С_min, які зростають пропорційно зростанню щільності мембрани (табл. 2), а кількість інкорпорованого нейротензину (Г) в 2 - 3 рази переважає аналогічний показник для ліпопротеїнової мембрани.

В фосфатидилсериновий моношар з щільністю 10 мН/м нейротензин починає вбудовуватись у концентраціях, в 30 разів нижчих, ніж при вбудуванні у азолектинову мембрану (табл. 2). На порядок нижчим є і С_пер.. Тобто, чим менша щільність мембрани (менше зарядів на одиницю площі), тим вищі концентрації пептиду, які необхідні для початку процесу. Ці дані свідчать, що одним з важливих факторів інкорпорації в ліпідний матрикс пептидів є взаємодія позитивних зарядів їх молекул з негативними полярними групами ліпідів [Рибальченко, Островська, 1988].

Т.ч., ліпопротеїнові мембрани, які ближчі за своїми властивостями до зовнішнього моношару ПМ за інтенсивністю цих процесів займають проміжне положення між нейтральними азолектиновими та негативно - зарядженими фосфатидилсериновими моношарами. Білки сприяють концентруванню пептиду поблизу поверхні мембрани, а фосфоліпіди обумовлюють розвиток наступної стадії - інкорпорації НТ в ліпідний матрикс.

Аналогічно вищеописаним ми зробили спробу вивчити поверхнево активні властивості вірусу тютюнової мозаїки. Виявилося, що введення в субфазу суспензії ВТМ (10^-4 часток в 1 мл) не супроводжується змінами як П, так і ГСП на межі поділу фаз. Це свідчить про те, що вірусні частки не концентруються на поверхні розчину електроліту, не створюють не тільки суцільних моношарів, а й окремих локальних ,,плям'' на поверхні субфази. Зовсім інша поведінка часток ВТМ спостерігається, коли суспензія вірусних часток вводиться в субфазу з рН 5,5 - 6,0. В таких умовах вірусні частки починають виходити на поверхню розділу фаз і утворювати “розріджену” поверхневу структуру з поверхневим тиском 0,9-2,0 мН та ГСП до 30 мВ (табл. 3). Ці дані свідчать, що при зниженні рН білок вірусної оболонки набуває частково гідрофобних властивостей, що і забезпечує йому незначну (в порівнянні до описаних вище пептидів) поверхневу активність.

Таблиця 2. Середні значення параметрів адсорбції нейротензину при наявності на межі розподілу фаз моношарових мембран різного складу і в різних діапазонах їх початкової щільності упаковки

Примітки:

*С_пер - концентрація петиду, у якій відбувається перехід від однієї фази адсорбції до іншої;

**ДП₍₁₀₎ - зростання щільності мембрани при наявності в системі 10^-6 М нейротензину;

*** - азолектин 60%, сиворотковий альбумін 30%, холестерин10%.

Зовсім інші ефекти спостерігаються, коли суспензія вірусних часток вводиться під азолектиновий моношар при рН 7,0. В таких умовах поверхневий тиск моношару, модифікованого частками ВТМ, зростає на 3,3±0,2 мН/м, а ГСП - на 45,0±4,0мВ. В розчині з рН 5,5-6,0 аналогічні зростання параметрів моношарів становлять 4,3±0,6 мН та 62,9±3,3 мВ (табл. 3). Дуже можливо, що у вказаних процесах беруть участь окремі білкові структури ВТМ (в першу чергу білок Р-30), яким притаманні поверхнево активні властивості і які, взаємодіючи з ліпідами, змінюють свою конформацію на ,,активну''. Таке припущення підтверджується дослідженнями останніх років. Так, в ліпідні моношари активно включаються N-кінцеві ділянки субодиниці - 2 гемаглютиніну (НА2) різних штамів вірусу грипу [Burger et. al., 1991], який відповідає за злиття вірусу з плазматичною мембраною [Букринская, Жданов, 1991], N-кінцевий пептидний фрагмент глікопептиду gp-41 вірусу ВІЛ-1 [Gordon et al., 1992], білок Gag із ВІЛ-1 [Ehrlich et al., 1996] та ін.

Таблиця 3. Зміни поверхневого тиску (П) і граничного стрибка потенціалу (ГСП) азолектинових моношарів, модифікованих вірусом тютюнової мозаїки