Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський національний університет

Реферат із зоології

Плазуни Міжгірського району

Вступ

На території України для кожного природного комплексу (зони хвойно-широколистих лісів, Лісостепу, Степу, Українських Карпат, Кримських гір, лимано-дельтових і прибережно-морських районів морів) характерний свій тваринний світ.

Плазуни (рептилії - від лат. Reptilia). Плазуни Плазуни- перший клас справжніх наземних хребетних. Вони широко заселили різноманітні біотипи суші, незначна частина видів вторинно переймала до життя у воді.

Це одна з найдавніших груп наземних хребетних. Залишки давніх плазунів відомі з верхнього карбону.

Плазуни - холоднокровні, переважно наземні, хребетні тварини, розмноження і розвиток яких відбувається на суходолі (навіть у мешканців водойм). Це пов'язано з тим, що яйця плазунів, на відміну від риб і земноводних, оточують захисніяйцеві і зародкові оболонки. Відомо близько 6 тис. сучасних видів плазунів (в Україні - 21), які поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди

В Україні поширені такі види плазунів : для зони мішаних лісів найбільш типові види плазунів це гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, болотяна черепаха.

Типовими степовими плазунами є полоз жовтобрюхий і гадюка степова. 

В Українських Карпатах характерними плазунами є полоз, гадюка, мідянка, вуж, ящірка. Генофонд плазунів Українських Карпат представлений такими видами, як гадюка звичайна, мідянка, вуж водяний, вуж звичайний, полоз лісовий, веретільниця ламка, ящірки прудка, живородна.

У Кримських горах водяться із плазунів - гекон кримський, полоз леопардовий, ящірки.

Плазуни, в лісових екосистемах виконують безліч істотних функцій і є їх найважливішою ланкою. Вони знищують масу шкідників, деякі види риють власні нори або навіть повністю закопуються в землю, що веде до поліпшення характеристик лісових грунтів. Не мало поважно і те, що плазунів споживають звіри і птиці. Екскреторна роль їх не настільки велика, але все таки в місцях з високою щільністю тварин, її значення відчутно.

Поширення плазунів дуже залежить від /температури навколишнього середовища.

У гори вони піднімаються до висоти 4000 м, зрідка до 5000 м, що також залежить від температури. 

Надмірно високої температури (понад 40° С) плазуни різними способами уникають. Деякі тварини залазять на кущі, де температура нижча, ніж на поверхні ґрунту, інші -- зариваються в пісок. Вплив температури позначається і на живленні плазунів. Температура впливає на денну та сезонну циклічність плазунів. У житті плазунів велику роль відіграють рельєф і грунт.

Територіальний опис Міжгірського району

Міжгімрський райомн -- район розташований у північно-східній частині Закарпатської області. Міжгірський район розміщений в центр Українських Карпат. Площа - 1,2 тис. км2 або 9% території області. Міжгірський район Закарпатської області (до 1953 року Волівський округ) розташований у північно-східній частині Закарпаття. Створений район 22.01.1946 року. Місцевість гірська, лісиста (букові та хвойні ліси займають 79 тис. га) багата на мінеральні води (розвідано 53 джерела) вугле-кисло-хлор-кальцієвого типу, і незначні поклади торфу.

Клімат району

Район знаходяться у помірному кліматичному поясі. Позитивна щомісячна температура утримується з другої половини квітня по першу декаду жовтня. Тривалість періоду з температурою вище 100С складає 135-155 днів. Зима помірно-морозна, сніжна і довга, продовжується близько 5-5,5 місяців, максимальна температура взимку буває -32-350С.

Річні суми опадів досить великі і в зв'язку з цим та зниженим температурним режимом територія гірського району характірезується надмірним зволоженням. У зв'язку з порушенням екосистеми краю за останні два роки відбулися дві катастрофічні повені, які нанесли відчутну шкоду господарським об'єктам та природному потенціалу.Більше половини території (66%) вкрито лісами, сільськогосподарські угіддя складають 28%, в тому числі рілля -- всього 6,9%. За породами лісоутворюючих видів найбільша територія бука -- 50% та смереки -- 34%.

У північно-східній частині району, біля підніжжя гори Озірної, на висоті 989 м над рівнем моря, знаходиться знамените Синевирське озеро, площа близько 4-7 гектарів, температура від +12° до +18°, тут водиться райдужна, струмкова й озерна форель.

У верхній частині Тереблянської долини розкинувся унікальний природний національний парк “Синевир”, перлина якого Синевирське озеро. Клімат на території парку змінюється від помірно-вологого в долинах до холодно-вологого у високогір'ї. Середня температура липня становить близько +13°С, січня -4-6°С. Середньорічна кількість опадів сягає 1310 мм. Теплий період року характеризується частими зливами, майже щороку восени і навесні виникають сильні повені, іноді навіть катастрофічні, взимку часто спостерігаються сильні снігопади.Тваринний світ парку теж досить багатий. Більша частина території національного парку вкрита лісами, які займають 3299294 га і є основним типом тутешньої рослинності, тут охороняється понад десять тисяч вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 - птахів, 7 - плазунів, 12 - земноводних, 24 - риб, більше 10000 безхребетних живих організмів. У фауні парку відмічено 170 видів хребетних: 1 вид круглоротих, 19 видів риб, 12 - земноводних,7 - плазунів, 89 - птахів та 42 - ссавців, а з бехребетних 72 види павукоподібних, 258 видів комах, 31 вид багатоніжок.Із ссавців тут можна зустріти оленя благородного, ведмедя бурого, косулю, дикого кабана, вовка, лисицю та інші види, з яких найбільш рідкісними стали бурозубка альпійська, кутора мала, горностай, борсук, кіт лісовий, рись. Рідкісними видами птахів є глухар, орел-беркут, лелека чорний, завирушка альпійська, пугач, змієїд, плазунів - гадюка звичайна та карпатські ендеми: саламандра плямиста, тритони карпатський і альпійський. Всього з фауни природного парку до Червоної книги України занесено 41 вид, а до Європейського червоного списку - 9 видів, серед яких вовк, бурий ведмідь, чернівець непарний, мурашка руда лісова та ін.

Найбільшим багатством району є ліси. Вони займають 79,0 тис. гектарів., або близько 60 відсотків території району. Переважна частина це хвойні (ялина, ялиця), рідше це змішані ліси -- хвойно -- букові.Найвищою точкою Міжгірщини є вершини Стримба,що підіймається на 1719 м. Територія району багата водними ресурсами. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Ріка, Репинка, Теребля та Озерянка.. Найбільші ріки району -- Ріка та Теребля, які впадають в Тису.

Серед тварин особливо поширені на Міжгірщині : лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна,саламандра. У річках району водяться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харіус, умбра, бабць, марена, головень, плітка, карась.

Територія району -- одна з найбільше екологічно чистих територій України. Відсутність екологічно шкідливих підприємств, значна площа заповідних територій сприяли збереженню природних екологічних систем.

Найбільш поширені види плазунів Міжгірського району

Ящірка прудка Lacerta agilis . Забарвлення тіла і малюнок на спині дуже мінливі. Молодь забарвлена у сіро-бурий колір з білуватими цятками і невиразними смужками. Живе ящірка прудка (інша назва - ящірка звичайна) у сухих біотопах в степах, по долинах річок, серед лісових галявин, в садах, у хвойних і широколистяних лісах, в осиково-березових колках, на луках. В горах надає перевагу відкритим схилам та лукам. Найевритермніший вид фауни України. Прокидаються ящірки прудкі після зими у кінці березня - на початку квітня. Після линьки починається період розмноження. Паруванню передують шлюбні ігри. Парування відбувається у травні. Після формування пар, самець з самкою тримаються одного місця, використовуючи спільне сховище. За весь шлюбний період самець здатен запліднювати кількох самок. Відомі випадки, коли формувалася пара на декілька років. Самка відкладає 2-14 яєць у травні-червні в округлу ямку глибиною 6-7 см в м'який ґрунт. Проте, найчастіше у кладках нараховують 4-6 яєць. Молодь завдовжки 6-9 см з'являється у другій половині липня - у серпні. Інкубаційний період триває 50-55 днів. Статевозрілою молодь стає на другому році життя. На зимівлю ідуть в кінці вересня - у жовтні. Зиму проводять у власних норах, в порожнинах у ґрунті та під камінням, у норах гризунів. В якості сховищ використовують нори гризунів, порожнини під камінням, купи хмизу, власні нори з одним чи двома виходами. Іноді тварини вилазить на кущі та дерева, де також знаходить дупла для укриття. Ящірка прудка може жити на спільній території з ящіркою живородною, проте у різних мікробіотопах (живородна ящірка заселяє вологіші місця). Ящірка прудка - тварина з денною активністю. У похмурі дні активність менша. Живиться безхребетними тваринами (павуки, молюски, багатоніжки, черви), комахами (прямокрилі, клопи, жуки, перетинчастокрилі, лускокрилі та інші). Може поїдати молодь ящірок. Ворогами є хижі звірі (лисиця, єнотовидний собака, вовк, тхір, кам'яна куниця) та птахи (лелека, лунь, канюк, осоїд), серед плазунів - мідянка, вуж, зелена ящірка.

Ящірка живородяща Lacerta vivipara .Найменша ящірка фауни України. Молодь забарвлена у чорні, темно-коричневі, коричнево-бронзові чи брудно-жовті тони. Дорослі особини бурого, коричневого, жовтувато-коричневого чи зеленуватого відтінків з характерним рисунком. Відомі повністю чорні особини. Заселяє різноманітні стації-листяні ліси, вільхові болота, береги лісових річок, узбережжя боліт, схили піщаних дюн, букові та ялинові ліси у Карпатах. Єдиний вид у нашій фауні, що досягає в Карпатах максимальних висот. У сухих місцях за чисельністю поступається прудкій ящірці, у вологих біотопах - навпаки. В горах активна при температурі повітря до 0,5°С та ґрунту -до 5°С при інтенсивній сонячній радіації. Добре плаває та пірнає, здатна бігати по дну водойми та зариватися в мул. Після зимівлі з'являється в кінці березня - на початку квітня, коли ще місцями може лежати сніг. Паруються ящірки невдовзі після пробудження. У шлюбний період самці б'ються між собою, переслідують самок. Ящірці властиве яйцеживородіння, проте в окремих регіонах вона відкладає яйця. Вагітність триває 70-90 днів. Молодь завдовжки близько 40 мм з'являється у серпні-вересні. Кількість потомства у молодих і старих самок різна. У старих самок - 8-12, у молодих - 2-6. Новонароджені тримаються групами по 5-6 особин. В жовтні тварини йдуть на зимівлю. Можуть проявляти активність взимку під час відлиг. Статевозрілими стають у дворічному віц

Мідянка - Coronella austriaca . Забарвлення спини варіабельне - від сірого, сіро-бурого і коричнево-сірого - до жовто-бурого, червоно-бурого, мідно-червоного кольору. Рисунок на тілі дуже мінливий. Не ортуйна.Вид поширений і звичайний по всій Україні. Мідянка - ксерофільний вид. Вона заселяє горбисті місця покриті дерево-чагарниковою рослинністю, зустрічається у світлих листяних, соснових і мішаних лісах по сухих галявинах та узліссях, рідколіссях, негустих чагарниках, схилах ярів, балок. Зрідка трапляється на відкритих ділянках степового типу, на луках. В Карпатах піднімається до 1400 м над рівнем моря. Пік добової активності припадає на день. Активність зростає залежно від температури повітря і сонячної радіації. Під час переслідування часто приймає загрозливі пози, шипить. Нори гризунів і ящірок, порожнечі під камінням і поваленими деревами, тріщини в скелях мідянка використовує як сховища. Після зимівлі з'являється у березні-квітні. Шлюбний період - у травні. Мідянка - яйцеживородна тварина. В кінці серпня - у вересні самка народжує 2-19 малюків. Живиться мідянка ящірками (прудка, живородна, веретільниця), вужами, мідянками, полівками, лісовими мишами, землерийками, пташенятами горобиних птахів, крупними комахами. Молоді мідянки після народження живляться молоддю ящірок. Вид занесений до Червоної книги України (категорія ІІ, вразливий).

Гадюка звичайна - Vipera berus. Це єдиний отруйний і небезпечний для людини вид змій, який типовий і для Львівщини і для інших областей України. Щороку фіксуються смертельні випадки, щоправда вони доволі рідкісні. В різних місцевостях цей вид називають по-різному: десь її звуть гадюкою карпатською, подекуди просто змією, змією-поганкою, ядистим гадом, пожарником тощо. Новонароджені гадюки отруйні, завдовжки вони до 20 см. Розмножуються змії, досягнувши віку п'яти років. Тоді вони завдовжки 50-55 см. Живуть до 11-15 років. При цьому, ніколи не досягають розмірів понад 1,5 чи до 2 м. Зазвичай зустріти гадюку понад 75 см вдається досить рідко. Ідентифікувати дорослу чи молоду гадюку можна розглянувши форму її голови - у них вона серцеподібна, схожа на трикутник, чітко відмежована від тулуба, на спині є зигзагоподібний рисунок, який тягнеться від голови до кінця тіла. Трапляються на Львівщині також гадюки, які забарвлені у чорний колір. На Пустомитівщині частка чорних гадюк може становити у окремих місцевостях майже 70 %. Це типово для лісів поблизу річки Зубра. У таких змій «класичного» зигзагоподібного малюнка на спині немає, але на відміну від вужа у них немає також двох великих жовтих «вушок» біля голови.

Ескулапів полоз - Elaphe longissima

Не отруйний ескулапів полоз може досягати до двох метрів. Він є найбільшою змією Карпат. Його латинська назва “longissia” означає - найдовший. Однією із особливостей ескулапового полоза є те, що він завдяки особливим утворенням на черевних лусках може вилазити на дерева і кущі. Тому поряд з основною здобиччю - гризунами, ящірками, зміями і земноводними - він може живитися птахами. Своїм довгим тілом полоз обвиває тіло і душить її. Ескулапів полоз є теплолюбним видом. Полоз ескулапів належить до зникаючих видів, тому він занесений до Червоної книги України (ІІІ категорія, рідкісний). Чисельність полоза на сьогодні є доволі низькою. Однією із причин зменшення його чисельності є пряме переслідування з боку людини. Багато людей думають, що змія є тим небезпечнішою, чим більші розміри вона має. У випадку із ескулаповим полозом це зовсім не так. Не людям треба його остерігатися, а йому людей!Забарвлення тіла дорослих особин від жовто-сірого і жовто-кремового до темно-оливкового, темно-коричневого і майже чорного. Молодь забарвлена у світло-коричневий, червонувато-коричневий, світло-бурий колір з багато чисельними темними поперечними смужками. В Карпатах зустрічається в лісистих передгір'ях у букових, рідше - хвойних лісах, в садах, на вологих луках. Зустрічається у кам'яних передгір'ях, де зростає розріджений ліс, де є вихід скельних порід порослих чагарниковою рослинністю, у річкових долинах, рідше у руїнах старих будівель, у будівлях, на кам'яних терасах виноградників. Вертикальне поширення - 280-860 м над рівнем моря. Полоз лісовий - тварина з денною активністю. Добре повзає по деревах, утримуючись за найдрібніші нерівності кори. Свої сховища тварини влаштовують у дуплах дерев, в норах ссавців, порожнинах під камінням, пнями, купах хмизу, тріщинах скель. Спарюванню самця з самкою передують шлюбні ігри. Паруються полози у травні. Самка відкладає 4-10 яєць в червні. Молоді полози на світ з'являються у серпні. Вважається, що статевозрілими полози стають на третьому році життя. Живиться полоз лісовий мишовидними гризунами, ящірками, птахами, яйцями птахів.

міжгірський закарпатський плазун хребетний

Веретільниця ламка Anguis fragilis

Безнога ящірка. Молодь забарвлена у сріблясто-білі тони з двома зближеними (іноді злитими в одну) смугами, що починаються на потилиці. Боки і черевце чорні, чорно-бурі. По мірі росту тварини, спина темніє і стає кориченво-бурою чи темно-сірою з бронзовим відблиском. Боки та черевце стають світлішими. Дорослі самці часто одноколірні з двома рядами крупних голубих чи чорно-бурих плям на спині. Типові стації-узлісся, галявини, чагарникова поросль у широколистяних і мішаних лісах, не надто сухі ділянки хвойних лісів. Вид властивий для лісових біоценозів. Трапляються веретільниці на лісових галявинах, охоче поселяються в садах, на полях та луках неподалік від лісу. На зимівлю ідуть не раніше другої половини вересня. Зимують під коренями дерев, у норах на глибині до 80 см, де збираються групами по декілька десятків особин. Іноді зимують разом із гадюками та іншими зміями. Навесні з'являються в середині березня - на початку квітня, а в більш північних широтах - у першій половині травня. Після зимівлі з'являються залежно від погодних умов. Паруються у травні-червні. “Вагітність” триває близько 90 днів. Вагітні самки зустрічаються до кінця серпня. У липні-серпні з'являється молодь. Кожна самка народжує 5-26 малят (найчастіше 8-12). Як правило самка народжує малят вночі протягом 3-5 діб. Новонароджені завдовжки сягають 7,5-11,5 см. Статевозрілими веретільниці стають на 3-5 роках життя. Веретільниці активні в присмеркові години, а у похмуру погоду - цілий день. Живляться вони гусінню, дощовими червами, двокрилими, голими слизнями, багатоніжками, мокрицями, павуками, різноманітними комахами і їх личинками. Часто веретільницю помилково вважають отруйною змією, через що й знищують.

Вуж звичайний - Natrix natrix

Інші назви: вужак, біловухий гад, береговий гад, козаня.Спина у вужа звичайного сірого, оливково-сірого, оливкового, оливково-бурого, майже чорного кольору часто з плямами чи поперечними смужками. По бокам голови розміщується дві плями білуватих, жовтих або яскраво-оранжевих. Описаний для вужа звичайного меланізм та альбінізм.Заселяє вуж звичайний береги річок, озер, ставків, заплавні луки, болота. Полюбляє заселяти заплави річкових долин, вологі ліси, чагарникові зарості. Може оселятися у житлових будівлях. Вертикальне поширення в Карпатах досягає 1600 м над рівнем моря. Пробудження після зимівлі у вужів відбувається у другій декаді березня - на початку квітня. Весняний період проводить далеко від водойм. До водойм переселяється в на період літніх місяців. В якості сховищ використовує порожнечі під камінням та корінням, купи хмизу, нори. Іноді оселяється в підвалах, в сараях, на городах, в стіжках сіна, в купах сміття. Вуж звичайний добре пірнає і плаває. В період парування в квітні-травні вужі збираються в кількості 1-2 самки і 5-10 самців. Сака відкладає 6-35 яєць в липні-серпні у купи прілого листя чи перегною, в гнилі пні, нори гризунів, у місця з достатньо високою вологістю. Відомі знахідки понад 1000 яєць, відкладених різними самками, в одному місці. Інкубаційний період триває близько 60 діб. Молодь з'являється на світ в кінці липня - на початку вересня. Відчуваючи небезпеку чи при переслідуванні, вуж відригує проковтнуту здобич і намагається втекти. Захисною реакцією вужа є також виділення екскрементів з сильним і неприємним запахом. Максимальна активність тварин припадає на першу половину дня, на час їх полювання.В раціоні вужа звичайного домінують земноводні (жаби, кумки). Риба, ящірки, дрібні ссавці, птахи, черви та комахи також слугують їжею для вужа. Здобич завжди проковтує живцем.

Вуж водяний - Natrix tesselata

Тіло забарвлене в оливковий, оливково-сірий, оливково-зеленувато-оранжевий, оливково-бурий, зрідка червонувато-оранжевий колір. Зазвичай на спині розміщуються темні плями в шаховому порядку чи вузькі поперечні смужки. Часто дорослі особини одноколірні, без рисунку. Описані меланісти.Життя вужа водяного тісно пов'язане із водоймами. Оселяється на обривистих берегах, кам'янистих схилах на берегах струмків та річок, на болотах, у заростях очерету, старицях. На заході України надає перевагу долинам гірських рік і гірських потоків, які в них впадають. В горах зустрічається на висоті не вище 500 м над рівнем моря. В якості сховищ обирає тріщини в скелях, порожнечі під камінням, нори водяних щурів. На весні після пробудження деякий час тримається по берегах водойм. Влітку більшу частину часу проводить у воді. На зимівлю іде в кінці вересня - у листопаді. Зиму проводять вужі поодиноко, або групами, іноді навіть з вужем звичайним (до 200 особин). Парування відбувається в квітні. В червні-липні самка відкладає 4-18 яєць. Молодь з'являється на світ в середині серпня - у вересні. 60-66% раціону - риба (в умовах західної України - це гольян, щипівка, пічкур, марена, головень). Крім риби вуж водяний живиться пуголовками, жабами, ропухами, полівками, мишами, малюками ондатри. Відомий випадок поїдання водяним вужем саламандри.

Висновок

Плазуни, як і будь-які інші тварини, входять до складу ланцюгів живлення. Більшість плазунів знищує шкідливих комах і гризунів. Деякі змії дають зміїну отруту (лікарська сировина), є об'єктом промислу (заради м'яса, яєць, шкіри) або розведення (в серпентаріях). Окремі види плазунів небезпечні для здоров'я і життя людини.

Багато видів плазунів знаходяться на межі зникнення в результаті переслідування та нераціонального використання людиною. В Україні потребують охорони: веретільниця, мідянка, жовтопуз, степова гадюка, кримський гекон, полози

Змії, ящірки, належать до тих тварин, що віки живуть у міфах і легендах, казках і повір'ях. Ставлення людей до них зазвичай негативне. Їх лякаються навіть якщо вони не отруйні, їх убивають, навіть якщо ті не проявляють ознак агресії чи готовності до оборони власного життя. Але, чи дійсно плазуни заслуговують такого ставлення з боку людини? Звісно ж, НІ !!! Серед плазунів досить поширена є ящірка живородяча (Lacerta vivipara). Вона відома тим, що на відміну від інших плазунів на відкладає яйця, а народжує малят живими. Також можна побачити і полоза. Це не отруйна змія, як може досягати довжини до 2 метрів і є тим самим найбільшою змією у Карпатах. Перш ніж повністю проковтнути свою здобич полоз її спочатку душить. Цей вид подекуди називають карпатською гігантською змією. Він є рідкісним у всьому своєму ареалі і тому занесений у Міжнародну Червону книгу.

Список використаної літератури

1) Курс зоологии: в двух томах

Г. Г. Абрикосов, Б. С. Матвеев, Н.А.Бобринский, А.Г. Банников, Э.Г. Беккер

Под редакцией профессора Б.С. Матвеева

Высшая школа, Москва 1961

2) Крулько Л.В., Куртяк Ф.Ф. Батрахофауна гырських заповідних масивів Карпатського біосферного заповідника/ Науковий вісник Ужгородського уныверситуту Серыя Быологыя, Випуск 27, 2010: 6-12

3) Жизнь животных в 7-ми т. / Гл. редактор В. Е. Соколов. Т. 5. Земноводные и пресмыкающиеся. / А. Г. Банников, И. С. Даревский, М. Н. Денисова и др.; под ред. А. Г. Банникова -- 2-е изд., перераб. -- М.: Просвещение, 1985. - С. 134--136.

4) Куриленко B.G., Вервес Ю.Г. Земноводні та плазуни фауни Украiни: Довідник-визначник (Навч. посіб.) -- К.: Генеза, 1998. -- С. 115--119.

5) Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г., Рустамов А. К., Щербак Н. Н. Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР. Учеб. пособие для студентов биол. специальностей пед. институтов. - М.: Просвещение, 1977 - С. 73--74.

6) Міжгірщина - край краси і туризму : книга-путівник/ авт.-упоряд. Н.П. Биба; гром. ред. О. Гладовський]. - Ужгород : Ліра, 2008. - 44с.

7) Інтернет джерело : http://vkarpaty.org.ua/karpaty-menu/plasunu/

8) Інтернет джерело : http://www.kolyba.org.ua/2009-03-10-10-56-06/51---

9) Інтернет джерело : http://www.karpaty.com.ua/?chapter=7

Размещено на Allbest.ru