Методи дослідження травної системи. Поняття імунітету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді т спорту України

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Фізіологія людини і тварини»

Виконавець:

студентка ІІІ курсу

навчальної групи 54-31-Б

Рева Наталія Сергіївна

Перевірила:

Бурчак Ліана Володимирівна

Глухів 2012

Зміст

1. Методи дослідження травної системи

2. Типи імунітету

3. Механізм мембранного травлення і всмоктування

Список використаних джерел

1. Методи дослідження травної системи

Підвалини сучасної фізіології травлення заклали Дослідження видатного російського фізіолога І. П. Павлова.

Він розробив принципово нові методичні підходи, що дали змогу встановити закономірності слиновиділення, виділення соку підшлункової залози і жовчовиділення, а також зібрати чисті (не змішані з їжею) травні соки, визначити їхній склад, вивчити регуляцію травлення в природних умовах. За ці праці І. П. Павлова 1904 р. було удостоєно Нобелівської премії.

Нині використовують такі методи дослідження органів травлення:

- зондування,

- ендоскопію;

- електрогастроентерографію;

- ультразвукову діагностику;

- сканувальну томографію;

- рентгенографію

Зондування Шлункове зондування(введення зонду в шлунок) застосовують як з діагностичними, так і з лікувальними цілями. За допомогою зондування можна отримати шлунковий вміст для його подальшого дослідження, здійснити промивання шлунку. Введенням зонду користуються для відкачування шлункового вмісту при гострому розширенні(атонії) шлунку, при високій кишковій непрохідності. Застосування шлункового зонду служить одним із способів штучного живлення.

Дуоденальне зондування є процедурою введення спеціального зонду в 12-перстну кишку. Воно проводиться, найчастіше, з метою уточнення діагнозу для вивчення змісту жовчі і панкреатичного соку при різних захворюваннях травної системи. З лікувальною метою зондування роблять при запаленні жовчного міхура, застійних гепатитах, при гіпомоторних дискінезіях і алергічних станах.

Эндоскопия (от греч. endon - «усередені» и scopeo - «дивлюсь») - сучасний високоінформативний метод інструментальної діагностики, який дозволяє, не прибігаючи до допомоги скальпеля, заглянути всередину порожнистих органів.

Інструментом для цього дослідження є ендоскоп - довгий гнучкий зонд з оптичною системою на кінці, за допомогою якої зображення досліджуваного органу від об'єктиву поступає до ока лікаря-ендоскопіста або виводиться на екран монітора. Метод дозволяє візуально оцінити стан органів, виявити вогнища запалення, кровотечі, ерозії, але найголовніше - виявити і запобігти розвитку онкологічних захворювань і інших патологій. А спеціальні маніпулятори ендоскопа дозволяють видаляти чужорідні тіла, проводити дослідження(наприклад, біопсію), видаляти поліпи, лікувати ерозії.

Электрогастроентерографія (чи електрогастрографія) - метод дослідження рухової функції(моторики) шлунково-кишкового тракту таким же способом, який застосовують в електрокардіографії при дослідженні серця. З кінцівок пацієнта або з його живота за допомогою нашкірних електродів знімають електричні сигнали, які при своїй роботі виробляють шлунок і кишечник.

Таке дослідження дозволяє отримати інформацію про перистальтику(хвилеподібних рухах) шлунку, дванадцятипалу, худу, клубову і товсту кишок. Саме ця перистальтика забезпечує механічне подрібнення їжі, її перемішування з травними соками і просування в потрібному напрямі. Неузгодженість таких хвилеподібних скорочень або їх знижена або підвищена інтенсивність може привести до цілого ряду захворювань ШКТ, в т.ч. таких як виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки. По перистальтиці можна також судити про те, чи добре працюють кровоносні судини, що забезпечують кров'ю шлунок і кишечник, чи немає де-небудь спазмів або звужень(стенозів).

Ультразвукова діагностика (УЗД) - неінвазивне обстеження внутрішніх органів людини і процесів, що протікають у них за допомогою ультразвукових хвиль.

Ультразвукова діагностика (ультразвукове дослідження, УЗД) зайняла одне з провідних місць у сучасній клінічній медицині.

Переваги УЗД діагностики?

· неінвазивність (атравматичність);

· доступність;

· відносна простота процедури;

· можна повторювати неодноразово, зважаючи на повну відсутність іонізуючої радіації;

· Достовірність отримуваних результатів.

Ультразвукові методи дослідження дозволили більш точно вирішувати питання діагностики значної кількості захворювань серцево-судинної, травної, сечостатевої систем, а також отримати цінну інформацію в акушерстві та гінекології, онкології, неврології, офтальмології.

Сканувльна томографія є одним з методів рентгенівського дослідження.

Революцією в медицині стало впровадження в 1972 році методу рентгенівської комп'ютерної томографії. Цей метод нині став провідним методом променевої діагностики, повністю замінивши або витіснивши традиційні рентгенівські методи і/або методики. Метод комп'ютерної томографії ґрунтований на оригінальному принципі отримання зображення, що полягає в пошаровому поперечному скануванні об'єкту вузьким (коллимірованним) пучком рентгенівського випромінювання. Реєстрація випромінювання за досліджуваним об'єктом здійснюється спеціальними детекторами, після чого з отриманих даних за допомогою комп'ютера формується півтонове зображення, яке і відображається на екрані відеоконтрольного пристрою.

Рентгенографія, (англ. projection radiography, plain film radiography, X-ray imaging, roentgenography, X-ray study, X-ray filming) --- дослідження внутрішньої структури об'єктів, які відображаються за допомогою рентгенівських променів. Одержання зображення засноване на ослабленні рентгенівського випромінювання при його проходженні через різні тканини з наступною реєстрацією його на рентгеночутливу плівку. У такий спосіб на плівці виходить усереднене, сумаційне зображення всіх тканин.

У сучасних цифрових апаратах реєстрація вихідного випромінювання може вироблятися на спеціальну касету або на електронну матрицю. При цьому роздрук плівок виробляється тільки при необхідності, а діагностичне зображення виводиться на монітор.

Рекомендується проведення знімків не менше ніж у двох проекціях.

травний імунітет томографія ендоскопія

2. Типи імунітету

Організм людини або тварин може не сприймати дію патогенних мікробів. Такий етап називається імунітетом. Інакше кажучи, організм здатний протистояти розмноженню мікроорганізмів і знезаражувати токсини (отрути).

Імунітет - здатність організму підтримувати гомеостаз у відповідь на попадання сторонніх тіл (антигенів).

Фахівці розрізняють імунітет клітинний і гуморальний(гумор - рідина) (схема 1).

Схема 1. Форми та види імунітету

Клітинний імунітет - противоінфекційний захист, який здійснюється за допомогою спеціальних кліток, які знаходяться в організмі. Ще в глибоку давнину було відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу інфекційну хворобу, вдруге на неї майже ніколи не хворіє. З розвитком мікробіології виявилось також, що проникнення в організм збудника інфекції не завжди призводить до захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. За нормального стану організм виявляє активну специфічну стійкість проти того чи іншого виду інфекції.

Стан організму, за якого він протистоїть шкідливій дії патогенних мікробів, їхніх токсинів або будь-яких інших сторонніх тіл, назвали імунітетом (від лат. імунітет -- звільнення). Видатний вітчизняний вчений І.І. Мечников головну роль в природженій і набутій несприйнятливості до інфекцій відводив організмові і його специфічним клітинам -- фагоцитам.

«Під несприйнятливістю до заразних захворювань, -- писав він, -- потрібно розуміти загальну систему явищ, завдяки яким організм може витримувати напад хвороботворних мікробів».

Придбаний імунітет може бути природним і штучним. У свою чергу, розрізняють активно і пасивно придбаний природний і штучний імунітет.

Активно придбаний природний імунітет виникає після перенесеного інфекційного захворювання. Це найміцніший, тривалий імунітет, котрий підтримується іноді усе життя.

Активно придбаний штучний імунітет виникає в результаті вакцинації живі ослаблені або убиті збудники захворювання (вакцинами). Такий імунітет виникає через 1-2 тижні після вакцинації і підтримується відносно довго - роками і десятками років.

Пасивно придбаний природний імунітет - це імунітет плоду або новонародженого, який отримає антитіла від матері через плаценту або з грудним молоком. У зв'язку з цим новонароджені впродовж визначеного часу залишаються несприйнятливими до деяких інфекцій, наприклад, до кору.

Пасивно придбаний штучний імунітет створюють шляхом введення в організм імуноглобулінів, отриманих від активно імунізованих людей або тварин. Такий імунітет встановлюється швидко (че­рез декілька годин після введення імунної сироватки або імуноглобуліну) і зберігається нетривалий час - впродовж 3-4 тижнів, так як організм прагне звільнитися від сторонньої сироватки.

Усі види імунітету, пов'язані з освітою антитіл, носять назву специфічного, оскільки антитіла діють тільки проти певного виду мікроорганізмів або токсинів.

До неспецифічних захисних механізмів відносяться шкіра і слизові оболонки, які практично не­проникні для мікробів; лізоцим (бактерицидна речовина шкіри і слизових оболонок); реакція запалення, бактерицидні властивості крові і тканинної рідини, реакції фагоцитозу.

3. Механізм мембранного травлення і всмоктування

Мембранне травлення, по А. М.Уголеву(1958), займає проміжне положення між позаклітинним і внутрішньоклітинним травленням, здійснюючись ферментами злокалізованими на структурах клітинної мембрани і її дериватів.

У людини і вищих тварин мембранне травлення здійснюється на зовнішній поверхні кишкових клітин (ентероцитів), що утворює за рахунок мікроворсинок щіткову облямівку. На ній локалізується глікокалікс, який забезпечує не лише механічну міцність плазматичної мембрани: це молекулярне сито, що сепарує молекули, що поступають, за їх величиною і зарядом. Важливо і те, що мембрана завдяки глікокаліксу, практично недоступна для багатьох високомолекулярних з'єднань типу ксенобіотиків (речовин, чужих біології організму).

Мембранне травлення займає проміжне положення в триланковій схемі діяльності травного апарату (порожнинне травлення - мембранне травлення - всмоктування). Тим самим воно виступає, як механізм і акцепторний (по стосунки до порожнинного гідролізу), і донорний (по відношенню до всмоктування). Оскільки звичайні харчові продукти не здатні проникати в зону щіткової облямівки і глікокаліксний простір, без попередньої обробки в травній порожнині, не можна недооцінювати роль порожнинного травлення, яке складає в середньому 15% (А. М. Уголев). В той же час порожнинне травлення без мембранного не може мати істотного значення, тобто всмоктування без попереднього мембранного гідролізу неможливе.

У травному тракті поживні речовини за допомогою ферментів гідролітично розщеплюються на фрагменти, які потім всмоктуються в першу чергу в тонкому кишечнику. Безпосередньо у шлунку всмоктується тільки етиловий спирт і коротколанцюгові жирні кислоти.

Процес всмоктування полягає в тому, що поживні речовини проникають через клітини епітелію кишки в кров і лімфу. При цьому одна частина поживних речовин проходить через епітелій не змінюючись, інша - піддається синтезу.

Рух речовин йде в одному напрямі: від порожнини кишки до лімфатичних і кровоносних судин. Це пов'язано із структурними особливостями слизової оболонки стінки кишки і складом речовин, що містяться в клітинах.

Певне значення має тиск в порожнині кишечнику, яке частково обумовлює процес фільтрації води і розчинених речовин в клітини епітелію. При збільшенні тиску в порожнині кишки в 2-3 рази всмоктування, наприклад розчину кухарської солі, збільшується в 2 рази.

Свого часу вважалося, що процес фільтрації повністю обумовлює всмоктування речовин з порожнини кишки в клітини епітелію. Проте така точка зору є механістичною, оскільки розглядає процес всмоктування, що є складним фізіологічним процесом, по-перше, з чисто фізичних принципів, по-друге, без урахування біологічної спеціалізації органів всмоктування і, нарешті, по-третє, у відриві від усього організму в цілому і регулюючої ролі центральної нервової системи і її вищого відділу - кори великих півкуль головного мозку.

Неспроможність фільтраційної теорії видно вже з тих фактів, що величина тиску в кишці приблизно дорівнює 5 мм рт. ст., а величина тиску крові усередині капілярів ворсинок доходить до 30-40 мм рт. ст., т. е. у 6-8 разів більше, ніж в кишці.

Про це свідчить і той факт, що проникнення поживних речовин за нормальних фізіологічних умов йде лише в одному напрямі : від порожнини кишки до посудин лімфи і крові, нарешті, дослідами на тваринах доведена залежність процесу всмоктування від кортикальної регуляції. Встановлено, що імпульси, що виникають при умовно-рефлекторному роздратуванні, можуть то прискорювати, то уповільнювати швидкість всмоктування речовин в кишечнику.

Список використаних джерел

1. http://asklepiy.com/ru/chto-takoe-kt/

2. http://ua.textreferat.com/referat-16123-1.html

3. http://www.kornienko-ev.ru/BCYD/page232/page441/index.html

4. http://www.kornienko-ev.ru/BCYD/page232/page442/index.html

5. http://yanko.lib.ru/books/biolog/nagl_biochem/266.htm

Размещено на Allbest.ru