Сімейство осетрові

Размещено на http://www.allbest.ru/

СІМЕЙСТВО ОСЕТРОВІ (ACIPENSERIDAE)

Осетрові -- прохідні, напівпрохідні й прісноводні риби; населяють вони води північної півкулі -- Європи, Північної Азії й Північної Америки. Розрізняють 4 роди: білуги, осетри, стерляді й близькі види, лопатоноси й лжелопатоноси

Осетрові мають подовжене веретеноподібне тіло, покрите п'ятьма рядами кісткових жучек: одним спинним, двома бічними й двома черевними. Між рядами жучек розсіяні дрібні кісткові зернятка й пластинки. Рило подовжене, конічне або лопатовидное. Рот розташований на нижній стороні голови, у деяких краю його заходять на боки голови, облямований м'ясистими губами. На нижній стороні рила 4 вусики в поперечному ряді. Рот висувний, беззубий, але в мальків є слабкі зуби.

Передній промінь грудного плавця сильно стовщений і перетворений у колючку. Спинний плавець відсунуть кзади. Плавальний міхур звичайно добре розвинений (у деяких осетрових рудиментарний, наприклад, у лжелопатоноса), з'єднаний зі шлунком або стравоходом.

Внутрішній кістяк хрящовий, хорда зберігається, хребців немає.

Осетрові, крім стерляді, довго живучі риби. Полове дозрівання в різних басейнах і ріках наступає неоднаково. Нерестяться осетрові (крім стерляді) не щорічно. Після нересту виробники скачуються в море, ростуть і знову йдуть на ікрометання, але вже більші й з більшою кількістю ікри.

Осетрових звичайно відносять до повільно зростаючим і пізно, що дозрівають рибам, однак по темпах вагового росту осетрові коштують у числі найбільше бистрорастущих риб. Якщо полова зрілість у них наступає пізніше, ніж в інших риб, то більші розміри (за винятком стерляді й лопатоносов) компенсують відставання в половозрелости. Половозрелость у видів, що досягають великих розмірів (севрюга, осетер, білуга), наступає в самців у втззрасте від 5-13 до 8-18 років, а в самок - від 8-12 до 16-21 року. Найбільш скоростиглі осетрові, вхідні в Дон і Дніпро, найбільше пізно дозрівають - вхідні у Волгу.

Ікрометання літні-літню-літня-літній-весняно-літнє, відбувається в ріках (осетрові в морській воді не розмножуються) при відносно швидкому плині; ікра в осетрових клейка, міцно приклеюється до гальки й плитняку, що обирають рибами для нерестовищ. Відомі рідкі випадки, коли севрюга й стерлядь для ікрометання виходять із ріки на заплаву.

Виклевивающиеся з ікри личинки осетрових мають желточний мішок і проходять стадію желточного (ендогенного) харчування; приймати їжу личинки починають до кінця рассасивания желточного міхура й потім переходять до зовнішнього активного (екзогенному) харчуванню. Потім личинки або скачуються прямо в перед-гирлові простори (наприклад, севрюга на Кубані), або затримуються в ріці, але, як правило, мальки-сеголетки скачуються в море в те ж літо.

У ріці личинки осетрових харчуються спочатку зоопланктоном (дафнії й ін.), потім мальки переходять на рачків -- мизид, гаммарид, іноді й на хирономид. Молодь білуги ще в ріці переходить на хиже харчування.

У Волгоградському водоймищі (куди виробники осетрових проходять через рибоход-лифт у греблі Волгоградського гідровузла) молодь затримується на два-три роки й навіть до 6--8 років, після чого скачується в Каспійське море.

Подальший нагул осетрових до половозрелости проходить у море; таким чином, Каспій, Азовське море, Чорне море й інші моря є як би величезними природними розплідниками всіх вікових груп осетрових. У море також нагулюються й виробники між повторними нерестами.

Осетрові сибірських рік й Амуру постійно живуть у ріці, але до осені спускаються вниз і виходять у губи (Обско-Тазовская губа, Амурський лиман), дельти, предустьевие простору рік; навесні піднімаються нагору по ріках на ікрометання. Байкальський осетер у дорослому стані живе в Байкалі, на ікрометання йде в ріки (Селенга, Баргузин).

Прохідні осетрові утворять озимі і ярові раси. Озимими називаються ті осетрові, які входять у ріку на ікрометання в даному році, зимують у ріці й нерестяться навесні майбутнього року. Ярові входять у ріку звичайно навесні й нерестяться навесні й на початку літа того ж року.

Рід Білуги (Huso) містить два види з характерним більшим напівмісячним ротом.

Калуга (Huso dauricus) -- прісноводна риба, що живе тільки в басейні Амуру від Амурського лиману до його верхів'їв. Зустрічається в Аргуні й Шилці, є в Сунгари. У море за межі Амурського лиману не виходить. Розрізняють прохідну, лиманну, бистрорастущую калугу, що піднімається для нересту в Амур з лиману, і житлову амурську калугу, що не робить більших пересувань по Амуру й ніколи що не спускається в лиман. Перед нерестом небагато піднімається нагору по ріці.

Статевозрілої калуга стає по досягненні довжини 230 див і не раніше 16--17-літнього віку, головним чином в 18--22 року. Вона досягає віку 48- 55 років, довжини 3, 7-5, 6 м і ваги 382 кг і більше. Звичайна промислова вага 20- 100 кг. Плідність її від 665 тис. до 4100 тис. ікринок, середня - 1, 5 млн. ікринок. Нерестовища калуги розкидані від Шилки до Тира (і нижче). Нерест відбувається переважно навесні, у частини риб - восени. Калуга - хижак, на першому році життя харчується дрібною рибою й безхребетними, більша пожирає й лососів.

Білуга (Huso huso) поширена в басейнах Каспійського, Чорного й Азовського морів; є в басейні Адріатичного моря (звідки входить у р. По). Прохідна риба. Як і калуга, білуга - одна із самих великих прісноводних риб, досягає тонни ваги й довжини 4, 2 м (у віці 15 років), як виключення, указувалася до 1, 5 і навіть до 2 т ваги й 9 м довжини. Середня промислова вага білуги на Волзі 70-80 кг, на Азовському морі 60-80 кг, у придунайському районі Чорного моря 50- 60 кг.

У Каспійське море білуга поширена повсюдно. На ікрометання входить головним чином у Волгу, у менших кількостях - в Урал. По Волзі раніше піднімалася високо, до Калініна, по Камі до її верхів'їв. В Уралі нереститься в низов'ях і середньому плині (район м. Уральська).

Наприкінці XVIII -- початку XIX в. у більших кількостях заходила в Куру, тепер входить десятками екземплярів. По Іранському узбережжю південного Каспію білуга заходила в Горган.

У цей час по Волзі доходить до Волгоградського гідровузла, по Курі -- до Мингечаурского гідровузла.

Азовська білуга для розмноження входить у Дон, дуже мало в Кубань. Раніше по Дону піднімалася високо, тепер тільки до Цимлянской ГЕС. Із Чорного моря входить у Дунай, Дніпро, Дністер. По Дніпру раніше піднімалася до Києва, нині доходить тільки до Каховської ГЕС; по Дністру проходила до Сороки, тепер у низов'ях перешкодою служить Дубоссарская ГЕС Одиничними екземплярами заходила в Південний Буг, Риони.

Білуга -- долгоживущая риба, що досягає віку 100 років.

Основна маса самців, що входять у Волгу, має 13--18 років, що входять у Куру -- 16--21 рік. Самки білуги на Каспієві досягають зрілості у віці 16-27 років, переважно на 22-27-м року.

Зрілі самці азовської білуги спостерігалися у віці 12--14 років, самки -- 16--18 років.

Плідність залежно від розміру самки від 0, 5 до 5, 0 млн. ікринок. Так, волзькі білуги довжиною 250-259 див виметивают у середньому 937 тис. ікринок, куринские тих же розмірів - 686 тис. ікринок. Середня плідність ходової волзької білуги в 1952 р. становила 715 тис. ікринок.

Білуга -- хижак; починає хижачити ще мальком у ріці. У морі харчується переважно рибою (оселедця, тюльки, бички й ін.). У каспійської білуги в шлунку знаходили навіть бельков тюленя.

Білуга в природі утворить гібридні форми -- стерлядь х білуга, білуга х стерлядь, білугах севрюга, білугах шип, білугах осетер.

На Волзі й на Доні за допомогою штучного запліднення отримані життєстійкі гібриди -- білуга х стерлядь. Ці гібриди вселені в Азовське море й деякі водоймища. Були спроби вирощування осетрових гібридів у ставкових господарствах.

ДО роду Осетри (Acipenser) ставиться 16 видів, у тому числі шип (Acipenser nudiventris). На Волзі рибалки «шипами» називають всі помісі (гібриди) осетрових риб. Але є самостійний вид, іменований шип. Населяє він басейни Каспійського, Аральського, Чорного й Азовського морів, але в Чорному, особливо в Азовському, море дуже рідке.

Шип -- прохідна риба, причому в Аралі представлений тільки озимою расою. У торговельній мережі шип не виділяється з осетрових.

У Каспійське море шип живе переважно в південній частині, звідки на ікрометання входить у Куру; в іранській частині входить у Сефидруд. У Волзі шип дуже рідкий, але входить у р. Урал. Шип був єдиним представником осетрових в Аральське море до пересадження каспійської севрюги. З Аралу для ікрометання шип іде в Сирдарью й Аму-дарью. Живе шип до 30 років і більше, досягаючи довжини 214 див і ваги 30 кг.

В Аральське море основна маса шипа в уловах має вік 12--21 рік; поло-возрелость наступає в 12--14 років. У Курі улови шипа складаються з риб від 6 до 23 років, основна маса самців має вік 9-16 років, самок - 14-19 років. Середня промислова вага шипа на Аралі близько 12-16 кг, на Курі - близько 20 кг.

Плідність аральське шипа 216-- 388 тис. ікринок, каспійського -- 280-- 1290 тис. ікринок (середня -- 593 тис. ікринок).

В Аральське море основною їжею шипа є молюски, у Каспійське море -- риба й молюски. В оз. Балхаш шип - хижак, причому, як й в Аралі, тут є тільки озима раса.

В 1933--1934 р. 289 дорослих аральских шипів вагою 6, 7--30 кг випустили в ріку Або. Шипи в 1934 р. вимітали ікру в р. Або, дали потомство, що у віці 12-13 років знову прийшло в р. Або. В оз. Балхаш шип у віці 11 років досягає 130 див довжини й 9-9, 5 кг ваги.

Шип у природі утворить помісі з білугою, із севрюгою («севрюжачий шип») і з осетром. На Курі шляхом штучного запліднення отримані життєстійкі Гібриди: шипх осетер, шип х севрюга.

Стерлядь (Acipenser ruthenus) населяє ріки басейнів Каспійського, Азовського, Чорного й Балтійського морів. Стерлядь - прісноводна риба, що постійно живе у Волзі і її припливах, Обі, Іртишу. Зрідка стерлядь зустрічається й у західного узбережжя Каспію, звідки випадкові екземпляри заходять у Куру.

Стерлядь відома в Дунаєві -- до Відня; у літературі є вказівки на наявність стерляді в затоці Кварнер (північна частина Адріатичного моря).

Через систему каналів стерлядь проникнула в Північну Двіну, басейни Ладожского й Онезького озер. У Сибіру поширена в Обі, Іртишу, Єнісеєві. У Пясине, Хатанге, Лені й далі на схід, а також в Амурі стерляді немає (в Амур пересаджували обскую стерлядь).

У більшості рік є острорилая (типова форма по Бергу) і тупорила форми.

З Північної Двіни стерлядь пересаджували в ріку Даугаву (Західна Двіна), у ріки Мезень, Німан, Онегу, Печору, у Шую (басейн Онезького озера). Крім того, з Обі пересаджували в Амур обскую стерлядь і гібрид стерляді з осетром. Пересаджували стерлядь й у деякі озера.

Тупорила (озима) стерлядь на Волзі й Камі росте швидше, ніж острорилая; вона більше вгодована, більше плідна. Звичайні вага й довжина промислової стерляді 0, 5-2 кг й 30-65 див, рідко 3-4 кг й 80-90 див, як виключення - 6-8 кг. Найбільша відома вага стерляді 16 кг і довжина 100-125 див.

Полова зрілість у стерляді наступає в самців в 3--7 років (переважно 4--5 років), у самок -- в 5--12 років (переважно 7--9 років) по досягненні довжини 28--34 див. Плідність обской стерляді 6-45, іртишської - 6-16 тис. ікринок, северодвинской 4-140 тис. ікринок.

Стерляді нерестуют через 1--2 роки. Самці на Волзі стають статевозрілими у віці 3 років, самки нерестуют на 6-м року. На Волзі є озимі і ярові раси.

Стерлядь харчується безхребетними, переважно личинками комах, що сидять на затонулих корчах. Пожирає личинок хирономид.

Стерлядь у природі утворить помісі з осетром і севрюгою («осетровий шип», «севрюжачий шип»). «Осетровий шип» нерідкий на Волзі; «севрюжачий шип» відомий на Волзі, Доні, Дунаєві. В Обі і Єнісеєві добре відома помісь сибірського осетра й сибірської стерляді (так називана «костерь»).

На Волзі шляхом штучного запліднення отримані життєстійкі гібриди осетер х стерлядь і стерлядь X осетер.

Осетер росіянин (Acipenser guldenstadti) населяє басейни Каспійського, Чорного й Азовського морів. Є прохідна й житлова форми. Прохідна форма має озимі і ярові раси. У Волзі, Камі й, очевидно, Уралі є житлові (постійно живучі в ріці) форми.

У Каспієві найбільш численна волзька череда. В Азово-Чорноморському басейні осетер утворить череди: чорноморсько-кавказьке (рионское), черноморско-ук-раинское (дніпровське) і азовське.

Для ікрометання з Каспію входить у Волгу, менше в Урал, у дуже незначній кількості заходить у Терек, Сулак, Самур.

По іранському узбережжю осетер входить у Сефидруд, зрідка в Горган, Баболь й інші ріки.

Із Чорного моря осетер входить у Дунай, у Дніпро, дуже небагато в Риони, Мзимту, Псоу й інші ріки.

З Азовського моря на ікрометання входить у Дон й одиничні екземпляри в Кубань; в останні роки хід осетра в Кубань (як і білуги) збільшується.

Полове дозрівання волзького осетра наступає не раніше 10 років, у самок не раніше 13 років, куринского осетра -- в 13-- 14 років, у самок -- в 19--30 років. Азовський осетер досягає половозрелости: самці в 8- 9 років, самки в 10-14 років; дніпровський осетер дозріває не раніше 11 років. Найбільший відомий, вік - 48 років, найбільша довжина - 230 див і вага (зрідка) - до 80 кг і навіть 120 кг.

Середня промислова вага волзького осетра 12--16 кг. В 1960 р. середня вага волзького осетра була 14, 5 кг, в 1962 р. середня вага самців ходового осетра на Волзі був 11, 7 кг, самок - 21, 3 кг. Середня промислова вага куринского осетра 22-24 кг, азовського - близько 15 кг.

Плідність російського осетра становить від 84 до 837 тис. ікринок, у середньому 250--350 тис. ікринок.

У Каспійське море осетер харчується в ранньому віці безхребетними (гам-мариди, мизиди, нереис й ін.), з віком переходить на харчування молюсками й рибою (бички, оселедці, кільки).

Осетер у природі утворить помісі з білугою, севрюгою, шипом, стерляддю. Як уже говорилося вище, на Волзі, у районі Саратова, шляхом штучного запліднення отримані життєстійкі гібриди: осетер х стерлядь, стерлядь х осетер, осетер х білуга й білуга х осетер.

Сибірський осетер (Acipenser baeri) утворить напівпрохідні й прісноводні форми. Живе в ріках Сибіру від Обі до Колими й далі до Індигірки. В Іртишу був розповсюджений до озера Зайсан (і Чорного Іртиша), в Обі - від Обско-Тазовской губи (від мису Дров'яного) до самих верхів'їв Обі, Катуни; заходив у Телецьке озеро. У Байкалі й Зайсане утворить озерні житлові форми. Наявні в літературі вказівки на те, що сибірський осетер заходить у Печору, у цей час не підтверджуються. Але в 1956 р. у Печору були випущені 18 екземплярів разновозрастной молоди (середня вага 0, 4 «г) і 155 екземплярів виробників (середня вага 13, 4 кг) обского осетра. В 1956 й 1957 р. зареєстровані піймання осетра в середньому й нижньому плині Печори, включаючи її дельту, а також у припливах Вусі й Колве.

В Обі і Єнісеєві сибірський осетер живе разом зі стерляддю; у Лені й Колимі це єдиний представник осетрових. Сибірський осетер має тупорилу (типова) і острорилую форми.

Обитающего в ріках Східного Сибіру від Хатанги й далі в Лені, Яні, Індигірці сибірського осетра деякі автори виділяють в особливий підвид -- хатис, або якутський осетер.

У Байкалі живе особлива форма озерного, байкальського осетра, по своїй біології схожа з озерним осетром з Великих американських озер. Для ікрометання входить у Селенгу, значно менше в Баргузин. По р. Тол проходить у межі Монголії (відомий приблизно в 100 км від Улан-Батора).

Нерестовища в Обі розташовані в середній і верхній Обі до злиття Бії й Катуни, у Катуни й Ануе. У Єнісеєві нерестовища розташовані на ділянці Яр-цево - Ворогово (1500 км від устя).

Сибірський осетер росте повільно. По-ловозрелость самців в Обі наступає у віці 9-14 років (рідко 8), самок - в 11-20 років (рідко 10). У низов'ях Єнісею осетер досягає полової зрілості в 18-23 року, самці байкальського осетра дозрівають із 15 років, самки - з 18 років і пізніше. Самки обского осетра нерестяться через 3-4 роки, самці - через 1-2 роки; у низов'ях Єнісею осетер нереститься частіше через 4 роки. Граничний вік сибірського осетра - 60 років.

Хатис, або якутський осетер, -унікальна форма осетра. Полова зрілість у самок на Лені вперше наступає у віці 15 років при довжині 70 див і вазі 1, 5 кг, у самців - в 15-18 років при довжині в 60 див і вазі 1 кг.

Середня промислова вага обского осетра: самці -- 5--25 кг, середня вага -- 10 кг (90--165 див), самки -- 5--44 кг, середня вага -- 13 кг (92--180 див). Середня звичайна вага якутського осетра близько 2 кг, але зустрічаються особини вагою в 10 і навіть в 40 кг. Найбільші довжина й вага обского осетра 3 м й 100-104 кг. Був випадок піймання осетра вагою в 180 кг. У Єнісеєві іноді ловляться осетри до 30-40 кг і рідко до 96 кг. Найбільша відома вага байкальського осетра 115 кг, середній -16- 20 кг. Осетер у віці 34 років мав довжину 182 див і вага 34 кг.

В Обі, Єнісеєві, Пясине, Хатанге є в невеликих кількостях житлові річкові форми; ленский осетер -- річкова форма.

Плідність обского осетра 174-- 420 тис. ікринок, енисейского -- 79-- 250 тис. ікринок, байкальського -- 2lf-- 832 тис. ікринок.

Харчується сибірський осетер ракоподібними (амфіподами), личинками комах (ручейники, хирономиди), молюсками, рибою.

Сибірський осетер утворить помісь із сибірською стерляддю, так називану костерь.

Амурський осетер (Acipenser schrencki) живе тільки в басейні Амуру, від лиману до Шилки й Аргуні; вище Благовєщенська й в Уссурі зустрічається рідко. Утворить напівпрохідну й прісноводні форми, має кілька локальних черід, присвячених до окремих районів. Нерестовища розташовані вище Ніколаєвську-на-Амурі. Він дуже близький до сибірського осетра. Самці досягають половозрелости у віці (7) 9-10 років, самки в основному - 11-14 років. Плідність коливається від 29 до 434 тис. ікринок.

В Амурському лимані середня вага промислового осетра 6--8 кг, в Амурі -- 2, 5--5, 5 кг (але досягає й 36 кг). Амурський осетер досягає ваги 56 кг, іноді 160 кг.

Молодь харчується безхребетними (креветками, мизидами, личинками хирономид і т.д.), дорослі -- безхребетними й рибою.

Атлантичний осетер (Acipenser sturio) -- прохідна риба. Ще в середині XIX в. був широко розповсюджений в Атлантичному океані, особливо по берегах Європи від мису Нордкап до Франції й Іспанії, але до кінця XIX в. став рідкий. Розповсюджений у прибережних водах Європи, Північної Африки, атлантичного узбережжя Америки. У Франції заходить у ріки Луару, Гаронну, Сену й ін.; заходить у деякі ріки Шотландії, Англії, Ірландії.

Відомий у Середземнім, Адріатичне й Чорному морях; входить у деякі ріки Іспанії (Гвадалквівір й ін.) і Італії (Тибр, По).

В Адріатичне море, крім того, живе в дуже невеликій кількості особливий вид осетра -- адріатичний осетер (Acipenser naccarii).

У Балтійськом море з 40-х років минулого сторіччя осетер став рідкий. Він заходить у Німан. По Неві проходить у Ладожское озеро, звідки входить у ріки Волхов, Свір, Сясь.

У Ладожском озері, очевидно, є озерна форма цього осетра. Дуже рідко, але заходить у Біле море.

У Чорному морі зустрічається в Приду-найском районі (рідко) і в берегів Грузії.

У водах Північної Америки атлантичний осетер живе від Лабрадору й ріки Св. Лаврентія до Флориди. Зустрічається в Мексиканській затоці, звідки входить у р. Міссісіпі, доходить до екватора (Французька Гвіана); по атлантичному узбережжю Північної Америки живе, але в менших кількостях, так званий тупорилий осетер (Acipenser brevirostris). Озерний осетер (Acipenser fulvescens) живе в Америці у Великих озерах (і деяких інших озерах), а також у р. Св. Лаврентія, звідки дуже рідко виходить у солонуваті води. Сахалінський осетер (Acipenser medirostris) розповсюджений по азіатському узбережжю Тихого океану від Корейського півострова до Берингового моря й по американському узбережжю (відомий за назвою зеленого осетра) від Аляски до Каліфорнії. У Японському морі живе підвид сахалінського осетра (A. medirostris mikadoi), що відомий від Вонсана (Північна Корея) до острова Хоккайдо.

По американському узбережжю Тихого океану від Аляски до Каліфорнії в невеликій кількості живе так званий білий осетер (Acipenser transmontanus). Прохідна форма входить у ріки.

У водах Японського моря й у південних берегів Японії відомі два види японських осетрів (Acipenser kikuchii й Acipenser multiscutatus). У водах Китаю відомі також два види китайських осетрів (Acipenser sinensis й Acipenser dabrianus). Японські й китайські осетри дуже рідкі й промислове значення не мають.

Севрюга (Acipenser stellatus) поширена в басейнах Каспійського, Чорного й Азовського морів. Одинично зустрічається в Адріатичнім морі, Егейському морі (входить у р. Марицу). З 1933 р. каспійську севрюгу почали вселяти в Аральське море, де вона в цей час зустрічається в невеликих кількостях.

Має озимі і ярові форми. З Північного Каспію входить у Волгу, але високо не піднімається (хоча були випадки піймання севрюги в Рибинска). Основні нерестовища були розташовані до Волгограда; багато риб проходило на ікрометання вище (переважно до Саратова). У значно менших кількостях входить в Урал, піднімається до Уральська (і вище до Рубежного). Нерестовища є нижче Индерских гір, в 300- 400 км від устя Уралу.

Одиничні екземпляри входять у Терек, Самур, Сулак.

З рік Південного Каспію севрюга входить головним чином у Куру, заходить у Ленкоранку, Астару. По іранському узбережжю входить у ті ж ріки, що й осетер (Сефидруд й ін.).

З Азовського моря на ікрометання входить переважно в Кубань, менше в Дон (Кубань завжди була «севрюжачою» рікою). Основні нерестовища севрюги в Кубані в цей час розташовані між станицею Тбіліської й м. Кропот-кином. Із Чорного моря входить у Дніпро, рідко (але частіше білуги) у Дністер. Входить у Південний Буг, Дунай, Риони (до Кутаїсі), відзначався захід й в інші ріки північніше Риони - Інгурі, Кодори й ін.

Основна маса волзької севрюги дозріває: самці -- у віці 9--12 років, самки -- у віці 11--15 років. Самці куринской севрюги дозрівають у віці 11 -13 років, самки - у віці 14-17 років. Самці в Уралі дозрівають в 7-8 років, самки - в 13-14 л*т; у Доні й Кубані самці - в 5-8 років, самки - в 8-12 років; у Сефидруде самці - в 13-14 років, самки - в 16-17 років. Тривалість життя до 30 років.

Севрюга харчується безхребетними (ракоподібними, хробаками) і рибою (бички, оселедці й кільки).

Середня промислова вага волзької севрюги 8--9 кг, куринской -- 7--8 кг, уральської -- 5--10 кг, кубанської -- 6--8 кг, донський -- близько 7--8 кг. Найбільша вага відзначена для Дунаю - 80 кг, Кури - 70 кг, Дону - 67 кг.

Відомі помісі севрюги зі стерляддю («севрюжачий шип» -- у Волзі, Дунаєві, Доні), із шипом («севрюжачий шип» -- в Уралі, Курі).

Удалося одержати життєстійкі гібриди: стерлядь х севрюга й севрюга х стерлядь.

Два види роду американських лопатоносов (Scaphirhynchus) живуть у Північній Америці: звичайний лопатонос (Scaphirhynchus platorhynchus) і білий лопатонос (Scaphirhynchus albus). Зустрічаються в басейні р. Міссісіпі, причому білий лопатонос населяє головним чином низов'я Міссурі (приплив Міссісіпі).

Лопатоноси -- річкові риби, вагою до 2--3, рідко до 4, 4 кг і довжиною до 60-- 90 див, рідко до 130 див; характеризуються дуже довгим сплощеним хвостовим стеблом, одягненим, як панциром, кістковими пластинками; хвостова нитка на відміну від лжелопатоносов відсутній або мала; плавальний міхур великої. Очі малі.

Лопатоноси в США (головним чином звичайний лопатонос) мають невелике промислове значення.

Представники роду Лжелопатоноси, або Аральские лопатоноси (Pseudoscaphi-rhynchus), живуть у ріках басейну Аральського моря (ріки Амудар'я й Сирдарья). Це також невеликі види, до 36-75 див довжини й 2, 5 кг ваги. Хвостове стебло короткий, злегка сплощений, на боках хвостового стебла перебувають невеликі розрізнені пластинки. Плавальний міхур малий або зародковий. Очі дуже малі. Довга хвостова нитка є або відсутній.

Великий амударьинский лопатонос (Pseudoscaphirhynchus kaufmanni) живе в текучих мутних водах Амудар'ї до Пянджа. У море не виходить, але одиничні екземпляри зустрічаються в солонуватих водах дельти Амудар'ї й у перед-гирловому просторі. У цього лопатоноса кінець хвостового плавця витягнуть у довгу хвостову нитку. Полова зрілість наступає на 6--7-м року, по досягненні 40 див довжини. Довжина лопатоноса (включаючи хвостову нитку) до 75 див і вага -- 2, 5 кг. Нереститься у квітні при температурі 16° С. Плідність при довжині 26- 50 див (без хвостового плавця) від 3, 1 до 36 тис. ікринок. осетровий білуга ікрометання стерлядь

Личинки пристосовані до життя в струменях сильного донного плину мутної ріки. Дорослі лопатоноси харчуються переважно рибою, але поїдають і комах. В 1911 р. намагалися акліматизувати лопатоноса в Мургабе, але риби не прижилися.

Малий амударьинский лопатонос (Pseudoscaphirhynchus hermanni) -- досить рідка річкова риба, але зустрічається по всьому рівнинному плині Амудар'ї. Рило вузьке, подовжене. Найбільша довжина риби не перевищує 27 див. Харчується безхребетними; у великій кількості в кишечниках виявлені личинки хи-рономид. Малий лопатонос, як і великий лопатонос, населяє винятково русла рік.

Промислового значення не має. Описано гібриди між більшим і малим лопатоносами.

Сирдарьинский лопатонос (Pseudoscaphirhynchus fedschenkoi) -- річкова риба, водиться по рівнинному плині Сирдар'ї, але в нижньому плині рідкий. Досягає довжини без хвостової нитки 27 див, із хвостовою ниткою - 36 див.

Метає ікру в другій половині квітня разом із шипом на кам'янистому ґрунті. Плідність (по одній дослідженій рибі довжиною 23 див) - 1500 ікринок.

Харчується головним чином водними личинками комах. Промислового значення не має.

По кількості видів і по уловах осетрових СРСР посідає перше місце у світі. Основу промислу осетрових у СРСР становлять білуга, осетер, севрюга, менше шип і стерлядь.

Осетрові дають коштовне м'ясо, чорну (зернисту й паюсну) ікру, високоякісний клей із плавального міхура, що йде, зокрема, на посвітління виноградних вин, і виготовлену з хорди вязигу, використовувану для начинки пирогів.

Через велику цінність осетрові із древніх часів служили об'єктом промислу. У Греції в епоху Перикла (V в. до н.е.) жоден званий обід не обходився без осетрових риб.

Клавдій Элиан, греко-римський письменник II в. н.е., розповідає про величезне озеро в землі каспиев, що населяють при-куринский округ Мідії. У цьому озері, по описі автора, водяться більші риби, називані гостроносими, сягаючих 8 ліктів (3-4 м) довжини. Їх ловлять і везуть на продаж. З жиру наготовлюють прекрасну мазь, з нутрощів виварюють прозорий і міцний клей.

По Геродоту відомо, що скіфські племена (на півдні Європейської частини СРСР) ще 2500 років тому добували осетрових.

Про осетрові в Каспійськім морі і їхньому видобутку згадують арабський письменник Ибн-Факих в «Книзі про країни», європейські мандрівники середньовіччя, зокрема Марко Поло; пізніше, в XVII в., про це згадує Олеарий.

Росіяни в XV--XVI вв. добували осетрових на Волзі і її припливах. Після завоювання Астрахані в XV в. промисел значною мірою пересунувся в низов'я Волги, в XIX в.- у море.

Розвиток осетрового промислу в Азербайджані почалося після приєднання його до Росії в 1813 р.

В Азовському морі розвиток промислу осетрових почалося в другій половині XVIII в., після твердження за росіянами усть Дону, але морський промисел почався пізніше. По величині уловів осетрових у СРСР Азовське море посідало друге місце.

Крім СРСР, осетрових добувають в Ірані (Південний Каспій), Румунії (Дунай), США, небагато в Західній Європі (Франції, Іспанії, північній частині Адріатичного моря), Болгарії, Туреччини.

У США найбільше осетрових добувають по узбережжю Тихого океану, менше по узбережжю Атлантичного океану, ще менше в р. Міссісіпі (де добувають лопатоноса), зовсім мало у Великих озерах (озерний осетер).

Господарська діяльність людини (розвиток промисловості й забруднення рік, будівництво гідровузлів і т.д.) порушує умови природного розмноження осетрових у ріках. Це привело до майже повного, за рідкісним винятком, зникненню атлантичного осетра в Західній Європі. Тому в Радянському Союзі велика увага приділяється охороні й регулюванню промислу осетрових, їхньому штучному розведенню.

У низов'ях Волги, Кури, Дону побудовані й діють осетрові рибоводние заводи, які щорічно випускають у водойми десятки мільйонів життєстійкої молоді білуги, осетра, севрюги.

Размещено на Allbest.ru